- вчення про злочин і вчення про склад злочину мають різні об'єкти дослідження:

- вчення про злочин визначає природу злочину, досліджує соціальне обличчя суб'єкта злочину, оцінює ступінь його суспільної небезпечності;

- вчення ж про склад злочину вивчає ознаки суб'єкта злочину як юридичного поняття: вік, осудність, вину, ознаки спеціального суб'єкта злочину тощо;

- склад злочину стосовно злочину є похідним поняттям;

- поняття злочину і складу злочину перебувають між собою у співвідношенні форми (поняття злочину) та змісту (поняття складу злочину);

- обсяг ознак злочину ширше за обсяг ознак його складу.

Отже, можна впевнено сказати, що поняття злочину та його складу за своїм змістом і сутністю не є тотожніми та повністю співпадаючими категоріями, але існує ряд зазначених вище аспектів співвідношення цих понять.

6. Співвідношення кваліфікації і складу злочину

Кваліфікація злочину є центральним питанням вирішення будь-якої кримінальної справи. Відповіді на питання, який саме злочин вчинено, хто його вчинив, винний він у цьому чи невинний, на яке заслуговує покарання, можна одержати тільки в результаті правильної кваліфікації.

До визначення поняття кваліфікації злочину зверталися і звертаються фахівці теорії кримінального права. A.А. Герцензон визначив кваліфікацію як встановлення відповідності конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом.

B.М. Кудрявцев, Б.А. Курінов, СА. Тарарухін та В.О. Навроцький розглядають кваліфікацію не тільки як процес встановлення точної відповідності між ознаками діяння й ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом, а ще і як юридичне закріплення в офіційному документі результату встановленої чи невстановленої відповідності.

Найбільш повним є визначення поняття кваліфікації, сформульоване В.О. Навроцьким. На його думку, кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування (досудового слідства), прокуратури й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначено норму(и) кримінального закону, яка(і) передбачає(ють) відповідальність за скоєне, і встановлено відповідність між юридично значущими ознаками посягання й ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуально закріплено висновок про наявність такої відповідності.

Кваліфікація - це певний розумово-логічний процес, що здійснюється за законами формальної логіки з використанням таких прийомів і методів, як індукція й дедукція, аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного.

Необхідно зазначити, що в російській юридичній літературі існує тенденція щодо взяття за основу для розгорнутого розкриття змісту поняття кваліфікації злочинів саме визначення поняття кваліфікації, поданого В.М. Кудрявцевим: кваліфікація - встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння і ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. Інший дослідник Л.Д. Гаухман визначає кваліфікацію злочину як встановлення та юридичне закріплення точної відповідності фактичних ознак скоєного діяння ознакам складу злочину, передбаченого кримінальним законом, а також іншими законами та (або) іншими нормативно-правовими актами, посилання на які містяться у бланкетних диспозиціях статей Особливої частини КК РФ. Тому можна впевнено стверджувати, що і в першому, і в другому визначенні відбивається нерозривний зв'язок понять кваліфікації і складу злочину.

Зміст кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні кримінально-правової норми, яка передбачає скоєне діяння. У свою чергу, це передбачає:

- оцінку фактичних обставин, виділення з них тих, які мають кримінально-правове значення;

- «вибір» статті (статей, їхніх частин або пунктів) КК, яка містить відповідну кримінально-правову норму;

- обґрунтування необхідності застосування саме даної статті (статей, їх частин або пунктів) КК. Це здійснюється шляхом доведення того, що фактичні ознаки діяння, яке кваліфікується, повністю відповідають ознакам злочину, передбаченого КК;

- процесуальне закріплення висновку про те, що діяння передбачене певною статтею КК та відповідно, що воно є/не є злочином чи іншим діянням, передбаченим КК.

За допомогою кваліфікації дається правильна юридична й соціально-політична характеристика вчиненого суспільно небезпечного діяння.

Необхідною умовою правильної кваліфікації єточне іі достовірне встановлення усіх фактичних обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння, а також глибоке знання чинного кримінального законодавства.

При цьому встановлення складу злочину як підстави кримінальної відповідальності є головним завданням кваліфікації, а сам склад злочину становить юридичну підставу кваліфікації. У цьому положенні відбивається нерозривний зв'язок понять складу злочину і кваліфікації.

У складі злочину, як і в кваліфікації, можуть бути помилки. Про наявність помилки в кваліфікації можна стверджувати, якщо:

- порушення закон)' допущено ненавмисно, поза або всупереч волі особи, яка її допустила (орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя);

- вона полягає в інкримінуванні особі порушення кримінальних норм, які вона насправді не допустила, або, навпаки, в незастосуванні норм, які передбачають фактично вчинене посягання;

- наявність помилки зафіксовано в установленому кримінально-процесуальним законом порядку, про що свідчить насамперед зміна кваліфікації вищими інстанціями.

Для запобігання помилкам у кримінально-правовій кваліфікації, зменшення їх кількості потрібна активна, цілеспрямована робота з вивчення положень нового КК України, при цьому важливо визначити, які постанови Пленуму Верховного Суду України зберігають свою чинність.

Кваліфікуючи злочин, ми визначаємо ту статтю КК, в якій закріплено склад вчиненого злочину. Тим самим за допомогою кваліфікації дається точна юридична і соціальна характеристика вчиненого діяння. Інакше кажучи, проведенням кваліфікації підтверджується склад злочину як підстава кримінальної відповідальності.

Кожен злочин завжди є певною єдністю об'єктивного і суб'єктивного. Причому об'єктивні ознаки будь-якого злочину завжди становлять єдність з його суб'єктивними ознаками. Сам же процес кваліфікації полягає в послідовному встановленні точної відповідності об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони вчиненого злочину об'єкту, об'єктивній стороні, суб'єкту і суб'єктивній стороні складу злочину, закріпленого законом.

Отже, це свідчить про те, що відсутність у діянні особи складу конкретного злочину унеможливлює правильну і повну кваліфікації вчиненого злочину. Тому склад злочину є підставою для правильної кваліфікації злочинного діяння. Таким чином, правильним у юридичній літературі є визнання підставою або основою кваліфікації діяння складу злочину. Ознаки складу злочину встановлюються кримінальним законом, а ознаки злочину, вчиненого особою, встановлюють спеціальні державні органи - слідства, суду, прокуратури. Кваліфікація певного діяння і полягає у встановленні тотожності ознак складу злочину, встановлених законом, і ознак вчиненого діяння. Іншими словами, кваліфікувати діяння означає встановити наявність складу злочину у вчиненому особою діянні, тобто застосувати до вчиненого діяння певну кримінально-правову норму.

7. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності

Слово «підстава» має багатий семантичний зміст. Воно, зокрема, означає вихідні, головні положення. Діяти на підставі чого-небудь - означає спиратися на щось, мати щось за основу, відштовхуватися від чогось, мати щось як виправдання, достатній привід для діяльності.

Переважна більшість радянських криміналістів визнавали наявність у діянні складу злочину як підстави кримінальної відповідальності. Але деякі радянські криміналісти намагалися переглянути це положення. Так, Б.С. Утевський, Б.С. Нікіфоров, Т.С. Сергеева і О.Б. Сахаров дотримувалися думки про те, що роль складу злочину нібито гіпертрофована в науці і що кримінальне законодавство не визначає склад злочину як підставу кримінальної відповідальності. На думку цих вчених, кримінальний закон, який діяв за радянських часів, будувався на принципах кримінальної відповідальності за вину у вчиненні злочину й індивідуалізації кримінальної відповідальності. Деякі вчені як, наприклад, О.С. Шляпочніков, визнаючи певною мірою роль складу злочину в обґрунтуванні кримінальної відповідальності, вважали, що склад злочину не розкриває в усій повноті поняття підстави кримінальної відповідальності, яку обґрунтовує не лише склад злочину, а й ряд таких обставин, які перебувають поза складом злочину, зокрема обставини, що належать до особи винного.

Встановлення складу злочину в конкретному випадку не вирішує наперед питання про кримінальну відповідальність особи. Встановлення у вчиненому діянні складу злочину означає, що є юридична підстава для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 2 КК, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цій нормі відбито найважливіше значення складу злочину для законності й обґрунтованості кримінальної відповідальності: тільки сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину (і жодні інші обставини) може бути підставою кримінальної відповідальності. Тому склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності: встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпечному діянні особи означає, що є все необхідне для кримінальної відповідальності. Тим самим склад злочину визначає і межі розслідування, оскільки основним завданням слідства саме і є встановлення об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину.

Як слушно ще за радянських часів зазначав А.А. Піонтковський, визнання складу злочину єдиною підставою кримінальної відповідальності означає, що лише в межах складу злочину можна виділити об'єктивні й суб'єктивні підстави кримінальної відповідальності.

Взагалі, у теорії кримінального права виділяють дві підстави кримінальної відповідальності - правову і фактичну.

Правовою підставою кримінальної відповідальності КК визначає наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого КК (ст. 2 КК). Це означає, що до кримінальної відповідальності може бути притягнута лише та особа, яка є суб'єктом злочину і є винуватою у вчиненні забороненого КК діяння проти охоронюваних законом про кримінальну відповідальність об'єктів.

Фактична підстава кримінальної відповідальності - це вчинення особою діяння, передбаченого в КК, яке містить склад злочину. Наприклад, особа вчинила крадіжку, тому саме факт вчинення особою крадіжки і буде підставою кримінальної відповідальності.

Злочин як реальний факт не може бути підставою кримінальної відповідальності, оскільки містить у собі деякі ознаки, що не впливають на відповідальність. Тому тільки сукупність зазначених у законі ознак, суттєвих для визначення суспільної небезпеки та характеру певного виду злочину, утворює склад злочину, факт встановлення якого і є підставою для кримінальної відповідальності та кваліфікації злочину за певною статтею КК.

Без наявності в суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого кримінальним законом, кримінальна відповідальність неможлива. Встановлення підстави кримінальної відповідальності вимагає виявлення двох моментів: вчинення особою певного суспільно небезпечного діяння і наявності в цьому діянні передбаченого кримінальним законом складу злочину. Перш за все, повинна бути встановлена подія злочину як факт дійсності. Але встановлення однієї лише події злочину ще не може бути підставою кримінальної відповідальності поки не буде виявлено, який саме злочин вчинено, під ознаки якого, передбаченого кримінальним законом, складу злочину підпадає вчинений злочин. Лише з цього моменту виникає підстава кримінальної відповідальності в повному обсязі. Вчинення суспільно небезпечного діяння стає підставою кримінальної відповідальності лише в тому разі, коли у вчиненому діянні є склад злочину, тобто сукупність ознак, зазначених у кримінальному законі.

Правильно кваліфікувати злочин і тим самим виявити юридичну підставу кримінальної відповідальності можна лише тоді, коли виявлено всі обставини, які свідчать про вчинення злочину саме даною особою і про наявність у діях цієї особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом.

Обґрунтованість притягнення до кримінальної відповідальності повинна знайти своє процесуальне вираження в постанові про притягнення даної особи як обвинуваченої. У цій постанові у відповідній формі зазначається злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, притягнута до кримінальної відповідальності, а також вказується кримінальний закон, що передбачає вчинений злочин. Обґрунтованість обвинувачення означає водночас тим і його конкретність. Тому закон вимагає, щоб у постанові про притягнення даної особи як обвинуваченої були вказані конкретні обставини вчинення злочину (час, місце та інші), встановлені матеріалами справи.

Обґрунтування кримінальної відповідальності не може бути поодиноким актом, що здійснюється в момент притягнення особи як обвинувачуваної, а випливає з низки юридичних актів, зв'язаних внутрішньою єдністю і скерованих до єдиної мети - забезпечити відповідно до завдання кримінального судочинства обґрунтоване притягнення до кримінальної відповідальності і застосування до винного справедливого покарання. Отже, обґрунтування кримінальної відповідальності здійснюється і на інших стадіях кримінального процесу аж до винесення вироку.

Питання про наявність у діях обвинувачуваного складу злочину, тобто про наявність підстави кримінальної відповідальності, стоїть на всіх етапах руху кримінальної справи, навіть при винесенні вироку. Серед питань, що їх вирішує суд у дорадчій кімнаті, одним з найголовніших є питання про те, чи містить вчинене діяння склад злочину і яким саме законом він передбачений.

Відсутність у діянні особи складу злочину означає відсутність підстави кримінальної відповідальності. Законодавче визначення підстави кримінальної відповідальності відповідно до чинного кримінального закону надає можливість виділити такі характерні риси складу злочину:

1. відомо, що кожне суспільно небезпечне діяння має різноманітні ознаки об'єктивного й суб'єктивного характеру, але при цьому кримінальним законом повинні бути закріплені, насамперед, стійкі, постійні й типові для більшості діянь ознаки; оскільки поняття складу злочину як підстави кримінальної відповідальності тісно пов'язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності визначати рівень суспільної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо - впливати на ступінь суспільної небезпеки зокрема;

2. склад злочину - це законодавче поняття про злочин і зазначає лише ті його ознаки, що закріплені в законі про кримінальну відповідальність.

Я.І. Соловій стверджує, що в правовій системі України особа має нести кримінальну відповідальність за наявності правової (юридичної), фактичної (матеріальної) та формальної (процесуальної) підстав. Тому вчинення злочину є фактичною (матеріальною) підставою відповідальності, а склад злочину, передбачений Особливою частиною КК,- основною правовою (юридичною) підставою кримінальної відповідальності. Тому, на думку автора, ст. 2 КК України необхідно доповнити частиною 4 такого змісту: «Кримінальна відповідальність виникає з моменту вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить фактичний склад конкретного злочину, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу. Притягненням до кримінальної відповідальності є факт пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні конкретного злочину. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду і припиняється з моменту зняття чи погашення судимості».

Таким чином, викладені вище доводи і факти свідчать, що склад злочину є єдиною, необхідною, законною і достатньою підставою кримінальної відповідальності.

Єдиність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності полягає в тому, що інших підстав кримінальної відповідальності немає.

Необхідність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності в тому, що без наявності складу злочину кримінальна відповідальність згідно з законом не може настати, неможлива.

Законність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності в тому, що вона встановлена законом (ст. 2 КК) і виключає сваволю при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності, дає можливість доказувати обгрунтованість притягнення до кримінальної відповідальності або спростувати її.

Достатність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності в тому, що інших підстав для кримінальної відповідальності законом не передбачено, а тому шукати їх та доказувати не потрібно. Наявність у діях особи певного складу злочину достатньо для притягнення її до кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину. Підсумовуючи все вищевикладене, можна впевнено стверджувати, що на законодавчому рівні необхідно шляхом внесення змін до чинного КК закріпити такі положення:

по-перше, змінити редакцію назви ст. 2 КК на таку редакцію: «Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності»;

по-друге, викласти зміст ч. 1 ст. 2 КК з урахуванням закріпленого в ч. 1 ст. 11 КК повного переліку ознак злочину:

«Підставою кримінальної відповідальності є вчинення злочину в розумінні ч. 1 ст. 11 КК, яке містить склад злочину»;

по-третє, ст. 2 КК обов'язково повинна містити визначення поняття складу злочину: «Складом злочину є сукупність ознак, які встановлені і передбачені цим Кодексом та характеризують суспільно небезпечне винне протиправне каране вчинене загальним або спеціальним суб'єктом діяння як злочин: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона»;

по-четверте, доповнити ст. 2 КК частиною такого змісту: «Склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності».

Рекомендована література

1. Конституція України . К.: Юрінком, 1996. - 80 с.

2. Кримінальний кодекс України.- К.: Юрінком Інтер. - 2001. - 88 с.

3. Матишевський П.С. Кримінальний кодекс України і світові стандарти // Юридичний вісник України. - №28. -2001. -14-20 липня. - С. 14.

4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид.вузів і факультетів./ Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В.Беньківський та ін.-К.: Юрінком Інтер, 1997. - 512 с.

5. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів освіти / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків.: Юрінком Інтер-Право, 2001. - 416 с.

6. Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов. / Ответств. ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамова. - М.: Издат. группа НОРМА-ИНФРА М. -1999. - 516 с.

7. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая / В 2 т. - М.: Наука, 1994.- Т.1. - 380 с.

8. Іванов Ю.Ф. «Кримінальне право України» Київ. нац. екон. ун-т.-К., 2003.- 353с.

9. Брайнін Я.М. «Основні питання загального вчення про склад злочину» - К.,1964.

10. Жеребкин В.В. Логическая структура состава преступления. - Х., 1974.

11. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. - К.: Атіка, 2002.

12. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - М., 1972. - 230 с.

13. Навроцький В.О. Теорія кваліфікації злочинів. - К., 1999.

14. Коржанський М.Й. «Кваліфікація злочинів» Навч. посіб. - 2-е вид.-К.: Атіка,2002. - 639с.

15. Навроцький В.О. «Теоретичні проблеми кримінально - правової кваліфікації»., Львів. держ. ун-т ім. І.Франка.- К.: Атіка, 1999.- 463с.

16. Кузнецов В.В., Савченко А.В. Теорія кваліфікації злочинів: Підручник. (2-е вид., переробл.); За заг. ред. професорів Моісеєва Є.М. та Джужи О.М., наук. ред. к.ю.н. доцент Вартилецька І.А. - К.: КНТ, 2007. - 300 с.

17. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид. 3-є, переробл. та доповн. / За заг. ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004. - 352 с.

18. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Вид. третє, переробл. та доповн. - Х.: ТОВ «Одісей», 2006. - 1184 с.

19. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., переробл. та доповн.) / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. - К.: Дакор, 2008. - 1428 с.

20. Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика: Хрестоматія / Упоряд. А.В. Савченко та ін.; За заг. ред. В.В. Кузнецова. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. - 496 с.

21. Сучасне кримінальне право України: Курс: лекцій / Савченко А.В., Кузнєцов В.В., Штанько О.Ф. К.: Вид. Паливода А.В., - 2-е вид. - 2006.

22. Практичний посібник з кримінального права України.-Харків: Видавництво “ФІНН”, 2010.-720 с.

23. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. 2-ге видання, доповнене і перероблене. - К.: Атіка , 2009-512с.

24. Кримінальне право України. Бібліографія.1991-2005 / Укладачі: М.В. Галабала, В.О. Навроцький, С.В. Хилюк. - К.:Алерта, КНТ, Центр учбової літератури, 2008-536с.

25. Кримінальне право України: Практикум: нов. посіб. / Заг. ред. С.С. Яценка. - 3-те вид., перероб. і доповн - К. - Алерта; КНТ; Центр учбової літератури, 2010 - 640с.

26. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко, М.І. Мельник, та ін., Заг. ред. М.І. Мельника, В.А. Клименко, 3-те вид., переробл. та доповн. - К.: Атіка, 2009 - 408с.

27. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація - 4-те вид., переробл. і доповн. - Х.: Право, 2010 - 456с.

28. Кримінальне право України загальна частина. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008 - 960с.

29. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф., заcл. діяча науки і техніки України Є.Л. Стрєльцова - Х.: Одіссей, 2009 - 328с.

30. Кримінальне право. (Загальна частина): підручник / [А. М. Бабенко, Ю. А. Вапсва, В. К. Грищук та ін.] ; за заг. ред. О. М. Бандурки ; МВС України, Харків. націон. ун-т внутр. справ. - Х.: Вид-во ХНУВС. - 2011. - 378 с.

Размещено на Allbest.ru