Функціонування юридичної особи

Проте саме обставина поділу капіталу командистів на вільно рухомі акції сприяла застосуванню акціонерної командити великим та середнім бізнесом в іноземних державах.

Для сучасного великого бізнесу більшості іноземних держав характерним є застосування такої правової форми, як акціонерне товариство. Акціонерне товариство виявилось найбільш зручною формою для підприємців. З однієї сторони, акціонерне товариство надає можливість проводити концентрацію капіталу, при цьому збираючи засоби дрібних власників, які передаються в розпорядження великого капіталу. З іншої сторони, акціонерне товариство позбавляє підприємця від ризику, який пов'язаний з господарською діяльністю, та не допускає висування до акціонерного товариства будь-яких вимог по зобов'язаннях товариства. Проте винятком щодо поширеного застосування акціонерного товариства у сфері великого бізнесу є Німеччина, де 97% підприємств зареєстровано у формі товариств з обмеженою відповідальністю.

Законодавство про акціонерні товариства є найбільш розробленим та деталізованим майже в усіх державах. Так, нині у Франції ліс Закон про торгові товариства від 24 липня 1966 p., який містить 502 статті, що регулює питання правового статусу акціонерних товариств.

У Німеччині ці питання регулює Закон про акціонерні товариства від 6 вересня 1965 p., який містить 410 параграфів.

У Великій Британії те Закон про компанії, який прийнято у 1985 p.; він охоплює 747 статей. Слід підкреслити, що у цій державі акціонерному товариству за суттю відповідає європейська компанія з обмеженою відповідальністю.

Акціонерне законодавство США складається із законів окремих штатів про підприємницькі корпорації, зокрема, Закону про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк, який набув чинності 1 вересня 1963 р., та Загального Закону про корпорації штату Делавер від 1967 р.

Основою утворення та діяльності акціонерних товариств в іноземних державах є цінні папери - акції, які надають право їх власнику на отримання частини прибутку відповідного акціонерного товариства. Цей цінний папір - акція - пропорційна власному інтересу відповідного акціонера. Акція також є грошовим виразом усього акціонерного капіталу. Оскільки більша частина акції знеособлена, досить часто акціонерні товариства називають анонімними, навіть на законодавчому рівні. Наприклад, за законодавством Іспанії та Франції (ст. 73 Р. 2 "Утворення анонімних товариств" Закону про торгові товариства 1966 р.2) акціонерні товариства - це анонімні товариства.

Застосування великим бізнесом розвинених країн форми акціонерного товариства пов'язано з перевагами останнього, рядом особливих важливих властивостей, що виділяють його серед інших торгових товариств:

1) Відповідальність акціонерів за боргами акціонерних товариств лише в межах суми (вартості) своїх акцій.

Наприклад, відповідно до ст. 73 Закону про торгові товариства (Франція) анонімне товариство - це товариство, капітал якого поділено на акції і яке утворюється учасниками, що несуть збитки лише в межах вартості їх внесків. Число учасників не може бути менше семи. У Німеччині Закон про акціонерні товариства у § 1 встановлює, що за зобов'язаннями товариства перед кредиторами товариство несе відповідальність лише в межах майна товариства. Аналогічним чином діє акціонерне законодавство Великої Британії та США.

2) Безстроковість існування акціонерного товариства.

Акціонерне товариство, як правило, існує доти, поки у ньому зберігається хоча б один акціонер, що зумовлює стабільність бізнесу товариства.

3) Централізований характер управління акціонерним товариством.

Така властивість акціонерного товариства дозволяє великому бізнесу встановлювати свій, практично абсолютний, контроль за його діяльністю.

Законодавство іноземних держав про акціонерні товариства детально регламентує порядок їх створення. Насамперед воно визначає необхідну кількість засновників акціонерного товариства. Така кількість може встановлюватись від одного засновника (за законодавством США) до семи (за законодавством Японії, Франції та інших країн) та більше. Так, відповідно до § 2 Закону про акціонерні товариства від 6 вересня 1965 р. (Німеччина) у заснуванні товариства повинні брати участь не менше п'яти осіб.

Крім того, законодавство багатьох держав передбачає інші аспекти функціонування акціонерних товариств, наприклад, розповсюдження різних видів акцій акціонерного товариства (звичайних, засновницьких, привілейованих) та їх номінальну вартість - в Італії, порядок випуску облігацій - в Іспанії та Франції.

Нині форма акціонерного товариства знайшла широке застосування і на міжнародному рівні, коли акціонерами товариства виступають громадяни різних держав. Насамперед, така форма є найпоширенішою в межах Європейського Союзу.

Поряд з акціонерним товариством, у зарубіжних країнах великого поширення набуло товариство з обмеженою відповідальністю, яке за змістом є близьким до акціонерного товариства у зв'язку з поділом його статутного фонду на певні частки (паї).

Проте, на відміну від акціонерного товариства, товариство з обмеженою відповідальністю є найбільш розповсюдженим у сфері середнього та дрібного бізнесу іноземних держав.

Характерні ознаки європейського товариства з обмеженою відповідальністю є однаковими для даної організаційно-правової форми юридичної особи у більшості країн. Винятком є Велика Британія, де товариство з обмеженою відповідальністю має певні характерні особливості, відмінні від "класичних" рис даного виду товариства. Зокрема, у цій державі товариство з обмеженою відповідальністю за суттю є тотожним акціонерному товариству інших європейських держав. Хоча поняття англійської компанії не збігається повністю з поняттям акціонерного товариства, проте її правовий статус наближений до правового статусу акціонерних товариств, а не до товариств з обмеженою відповідальністю (за правом країн континентальної Європи).

Товариство з обмеженою відповідальністю має певні спільні риси з акціонерним товариством. Зокрема, однією із найважливіших серед загальних рис є те, що учасники даних товариств звільняються від майнової відповідальності перед кредиторами за межами їх часткової участі у капіталі товариства.

Попри спільні риси, ці товариства мають суттєві відмінності. Зокрема, такі відмінності чітко прослідковуються за поділом капіталу та звітуванням у товаристві. Так, капітал товариства з обмеженою відповідальністю ділиться на частки участі, які можна передавати третім особам лише з дозволу інших членів товариства. На відміну від акціонерних товариств, товариства з обмеженою відповідальністю звільняються від публічної звітності про стан своєї виробничої, фінансової та комерційної діяльності.

Законодавство про товариства з обмеженою відповідальністю західноєвропейських держав є досить розвиненим. Так, закони про товариства з обмеженою відповідальністю були прийняті: у Німеччині - 20 квітня 1892 p., в Австрії - 6 березня 1906 p., у Франції- 7 березня 1925 p., у Бельгії - 9 липня 1935 p., в Іспанії - 17 липня 1953 p., у Греції - 9-16 квітня 1955 p., у Нідерландах - 1 липня 1971 р.

Водночас, наприкінці XX ст. законодавство про товариства з обмеженою відповідальністю у багатьох країнах піддалось суттєвим змінам, які не зачіпають головні принципи їх діяльності.

Так, наприклад, чинний в Німеччині Закон про товариства з обмеженою відповідальністю від 20 квітня 1892 р. було змінено відповідно до Закону від 4 липня 1980 р., який набув чинності з 1 січня 1981 р. Згідно з цим Законом товариство з обмеженою відповідальністю має всі права юридичної особи. Перед кредиторами товариство за його зобов'язаннями відповідає лише майном. Австрійський закон від 1906 р. було змінено у 1982 р. Нова редакція в абзаці 2 § 61 також встановлює, що за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю відповідає лише майно товариства.

У Франції до юридичних осіб приватного права відносять союзи. Законодавству цієї держави невідоме поняття приватної установи. Судова практика Франції визнає правосуб'єктність установ тільки шляхом підтвердження правосуб'єктності визначеного союзу, тобто об'єднань людей.

Слід підкреслити, що у праві Франції взагалі не використовується термін "корпорація"; юридичні особи (союзи) насамперед, поділяються на товариства та асоціації.

Союзи можуть бути таких видів: асоціації, товариства та об'єднання за економічними інтересами.

Асоціації Франції - це об'єднання осіб, які не мають на меті отримання прибутку. Діяльність їх спрямована на досягнення соціальних, культурних, наукових, благодійних, тобто "ідеальних" цілей. Асоціації у Франції бувають такими, що визнані суспільно-корисними (наприклад, "Анонімне товариство алкоголіків"), та такими, що не визнані суспільно корисними (наприклад, "Товариство неблагозвучних прізвищ"). Причому перші з них мають більш широкі права, ніж останні.

Товариство у Франції - це об'єднання осіб, яке має на меті отримання прибутку. Товариства поділяються на цивільні, діяльність яких регулюється цивільним законодавством, зокрема, Законом про асоціації 1901 р., та торгові, діяльність яких підпорядковується положенням Торгового кодексу Франції та спеціальних законів, наприклад, Закону про торгові товариства 1966 р.

Французьке товариство є договором, на підставі якого дві чи більше особи укладають угоду щодо спільного майна за умови подальшого поділу вигоди (прибутку) або економії коштів, яку можна отримати внаслідок укладення угоди, тощо. Будь-які товариства, крім негласного, мають права юридичної особи.

Серед французьких торгових товариств головне місце посідають акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Ці форми найчастіше використовуються як приватними, так і державними підприємствами.

Об'єднання за економічними інтересами не має безпосередньої мети отримання прибутку. Головне завдання - проведення єдиної економічної політики учасників. Це об'єднання було легалізовано у 1967 р. з метою створення організаційної форми для тих монополістичних об'єднань, діяльність яких не була безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку, а спрямована на загальне сприяння виробничої та комерційної активності членів, які входили до об'єднання.

Нині діяльність даних об'єднань, на відміну від товариств, не обов'язково повинна бути спрямована на отримання та розподіл прибутку. Створення статутного капіталу об'єднання також не є неодмінною умовою. Щоб отримати необхідні засоби, можна використовувати будь-які джерела фінансування, у тому числі і випуск облігацій. Закон передбачає солідарну майнову відповідальність членів об'єднання за його зобов'язаннями. Як юридична особа дане об'єднання діє з моменту його реєстрації у торговому реєстрі.

Слід підкреслити, що у державах, в яких існує дуалізм приватного права, до яких належить Франція, тобто там, де поряд з цивільним кодексом існує і торговий кодекс, характерним є поділ юридичних осіб на цивільні та торгові.

Зокрема, у Франції цивільними юридичними особами є компанії, що не здійснюють торгові операції, а вчиняють, наприклад, операції з нерухомістю, землевпорядкуванням тощо. Поширеними є цивільні компанії для спільної професійної діяльності (цивільні професійні компанії ревізорів тощо). Французькі цивільні компанії не зобов'язані поширювати (публікувати) про себе відомості. На відміну від них торгові компанії підлягають реєстрації у торговому реєстрі, вони зобов'язані вести бухгалтерський облік та вчиняти інші дії, визначені законодавством. Торговими компаніями незалежно від мети діяльності є акціонерні товариства, акціонерні командитні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі компанії однієї особи, повні товариства. Якщо метою компанії є здійснення комерційних операцій (наприклад, купівля товару з подальшим його перепродажем), вона також належить до торгових. Діяльність торгових компаній регулюється Законом про торгові товариства від 24 липня 1966 р., який є складовою Торгового кодексу.

У державах, де відсутній дуалізм права, а норми торгового права відображені у цивільних кодексах, юридичні особи поділяються на такі, що мають на меті отримання прибутку (господарські або комерційні юридичні особи), та такі, що не мають на меті отримання прибутку (негосподарські або некомерційні юридичні особи).

До господарських юридичних осіб належать різноманітні господарські товариства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від форм власності. До негосподарських юридичних осіб належать різні об'єднання громадян, у тому числі політичні партії, релігійні організації, споживчі кооперативи, фонди тощо.

Союзами є юридичні особи, які об'єднують на правах членства кілька фізичних або юридичних осіб. Виникнення, мета та зміст діяльності союзу визначається загальною волею учасників. Своєю чергою, союзи можна поділити на види: а) господарські, які мають на меті отримання прибутку; б) негосподарські, які мають "ідеальні" цілі, що не пов'язані з одержанням прибутку (спрямовані на соціальний ефект); в) такі, що мають на меті задоволення різних потреб, у тому числі і майнових, своїх членів.

Установи можна поділити на приватні та публічні. Приватні установи належать приватним особам, публічні - державі та державним органам. Водночас, будь-яка установа характеризується рисами: а) її виникнення, мета та зміст діяльності визначаються волею засновника, який виділяє майно, що є необхідним для виконання визначеної мети; б) особи, які отримують вигоду від установи (дестинатори), не перебувають з нею або між собою у будь-яких відносинах; в) не має господарських цілей, займається благодійницькою, культурною, навчальною, науковою та іншою діяльністю; г) установа - суб'єкт цивільного права; д) може мати певні податкові пільги.

За правом Німеччини (НЦУ), Японії, Швейцарії юридичні особи приватного права поділяються на союзи та установи.

Союзи - об'єднання осіб, що мають такі відмінні риси: а) наявність загальної мети, яка визначається членами об'єднання; б) мають структуру, що забезпечує організаційну єдність; в) незалежність існування об'єднання від зміни осіб, які до нього входять.

До того ж союзи у названих країнах поділяються на такі, що мають на меті отримання прибутку (господарські союзи), та такі, що не мають на меті отримання прибутку (негосподарські союзи).

Більшість союзів, які мають на меті отримання прибутку, створюється у формі торгових товариств, діяльність яких регулюється спеціальним законодавством окремих держав. Причому такі господарські союзи можуть бути цивільними та торговими.

Діяльність цивільних союзів, наприклад у Німеччині, регламентується цивільним законодавством (Р. І Гл. II НЦУ), торгових - торговим законодавством (Німецьким торговим уложенням та спеціальними актами, зокрема, Законом про акціонерні товариства Німеччини від 1966 р.) Крім того, специфікою німецького права є те, що існують союзи (товариства), які не мають статусу юридичної особи, але наділені деякою правоздатністю - "неправоздатні союзи" - повні, командитні товариства (Гл. II НЦУ).

Негосподарськими союзами у вищеназваних країнах є об'єднання осіб, які мають "ідеальну" мету: політичну, наукову, соціальну, громадську, благодійну тощо.

У Швейцарії союзи - об'єднання осіб - іменуються корпораціями.

Установою в зазначених країнах є юридична особа, яка створюється на підставі односторонньої угоди приватної особи. Проте, як правило, створення та діяльність приватних установ особливо уважно контролюються державою.

Наприклад, у Німеччині ця приватна особа розробляє установчий акт, який визначає мету створення установи, та виділяє майно для досягнення цієї мети (§ 80 Гл. II НЦУ). При цьому для створення установи необхідно отримати дозвіл компетентного державного органу, після одержання якого виникає юридична особа, до якої на праві власності переходить визначене у засновницькому (установчому) акті майно.

Іншою є класифікація юридичних осіб у Великій Британії, яка проводиться за їх правовим становищем. За суттю всі юридичні особи Великої Британії - корпорації (corporation). Так само як і у Франції, туг відсутній такий тип юридичної особи, як установа. Для досягнення тих цілей, для яких створюється установа у Німеччині, Швейцарії, у Великій Британії використовуються корпорація та інститут довірчої власності - траст (trust).

Корпорації у Великій Британії можуть бути одноособові (corporations sole) та об'єднаннями осіб (corporations aggregate).

Одноособові корпорації - ті, до складу яких у певний момент входить одна фізична особа, яка користується статусом юридичної особи відповідно до посади. Такими у Великій Британії є король (або королева), єпископ Кентерберійський, міністр пошти, солістор казначейства, публічний довірчий власник тощо.

Як корпорації - об'єднання осіб у Великій Британії діють легалізовані спеціальним законодавством (наприклад, Законом про компанії 1985 р.) компанії або торгові корпорації.

У Великій Британії, як і в інших країнах, значне поширення отримали юридичні особи - компанії, до складу яких входить одна особа (one-man company). Законодавство цієї країни розрізняє також декілька видів компаній, які можна розмежувати за характером майнової відповідальності компанії перед третіми особами.

Більш детальна класифікація об'єднань Великої Британії дозволяє виявити, що розрізняють також товариства (friendship), для яких характерним є об'єднання осіб, та компанії (company), яким властиве об'єднання капіталів (слід наголосити, що саме торгові корпорації у Великій Британії називаються компаніями).

При цьому товариства бувають: а) з необмеженою відповідальністю, які за статусом наближені до повного товариства, за винятком того, що така організаційна форма не визнається юридичною особою, не підлягає обов'язковій реєстрації у торговому реєстрі; б) з обмеженою відповідальністю, які за статусом відповідають командитному товариству.

Компанії можуть бути: а) з необмеженою відповідальністю, які відрізняються від аналогічного товариства тільки тим, що визнаються юридичною особою, та їх утворення пов'язано з дотриманням певних, хоч і незначних, формальностей; б) з обмеженою відповідальністю, які за статусом подібні до акціонерних товариств, проте відрізняються від них тим, що в компанії створюється не акціонерний, а пайовий капітал. Цей капітал розподіляється на рівні паї. Різниця між паєм та акцією полягає у тому, що акція може дробитися та належати у певній частині різним особам, а це є неможливим щодо паю. Акція повинна бути оплачена відразу, а вартість паю можна погашати протягом визначеного часу.

Своєю чергою, компанії з обмеженою відповідальністю поділяються на: а) публічні, які оголошують та проводять широку публічну підписку на паї та підлягають публічній звітності; за статусом є аналогом відкритого акціонерного товариства континентального права; б) приватні, паї яких розподіляються серед засновників; за своїм статусом вони аналогічні товариствам з обмеженою відповідальністю континентально-європейського типу.

Особливе місце серед юридичних осіб у Великій Британії належить публічним корпораціям - державним підприємствам, які виконують суспільно корисні функції: транспортні, експедиційні тощо.

Серед об'єднань осіб сучасне право Великої Британії виділяє квазікорпорації, тобто такі союзи осіб, які визнаються як єдина ціла юридична особа лише для визначених цілей. До них належать, зокрема, профспілки. Вони не визнаються юридичними особами, проте за ними закріплено деякі права корпорації. Так, профспілки мають право володіти майном, укладати від свого імені договори особистого найму. За ними було визнано право висувати позови, пов'язані з наклепом щодо профспілок.

У США розрізняють два види об'єднань: товариства - об'єднання осіб та корпорації - об'єднання капіталів. Водночас, право США, так само як Франції та Великої Британії, не передбачає поділу юридичних осіб на корпорації та установи (поняттям "корпорація" позначаються практично всі види юридичних осіб).

Товариства у США утворюються на підставі закону, який приймається у більшості штатів, де товариство визначається як об'єднання двох або більше осіб для ведення справ з метою отримання прибутку. Товариство США не визнається юридичною особою, проте володіє визначеними властивостями правосуб'єктності. Будь-який компаньйон товариства наділений компетенцією представляти інших власників та приймати фінансові зобов'язання. Відповідно до законодавства США товариства можуть бути повними та командитними.

Законодавство штатів та федеральне законодавство, як правило, ставлять правовий режим юридичної особи у залежність від характеру її діяльності. Тому корпорації в США можуть бути публічними (урядовими), непідприємницькими та підприємницькими.

Перші два види корпорацій не мають на меті отримання прибутку, третій вид за статусом приблизно відповідає звичному для нас акціонерному товариству та має на меті отримання прибутку.

До публічних корпорацій США відносять: муніципальні, окружні, господарські тощо. До непідприємницьких корпорацій (non-profit) належать: просвітницькі, релігійні, кооперативні та інші. Підприємницькими корпораціями США (private, business, profit-making) визнаються: промислові, банківські, транспортні, страхові, видовищні тощо.

Джерелами формування юридичних осіб у США, на відміну від інших держав, є прецедентне право та спеціальні закони штатів (наприклад, у штаті Нью-Йорк - Закон про підприємницькі корпорації від 1 вересня 1963 р., Закон про неї підприємницькі корпорації 1970 р.). Водночас, слід наголосити, що наразі законодавство про підприємницькі корпорації більшості штатів базується на вимогах Примірного закону про підприємницькі корпорації 1969 р. (у редакції 1984 p.).

Особливістю законодавства США є відсутність єдиного для всіх штатів країни закону, який визначає правове становище корпорацій. Регулювання правового положення корпорацій віднесене до компетенції окремих штатів, законодавство яких має істотні відмінності. Тому зазвичай корпорація в США утворюється відповідно до закону того штату, в якому передбачені найбільш пільгові умови щодо податків та зборів, які стягуються при утворенні корпорації. Як свідчить практика, особливо популярними у цьому відношенні є штати Делавер та Нью-Джерсі.

Значне поширення в США, поряд з іншими країнами, отримала корпорація, до складу якої входить одна особа (one-man company).

У США корпорації розмежовують також за способом їх виникнення: корпорації де-юре (de jure), тобто ті, що відповідають імперативним нормам (вимогам) закону та є зареєстрованими, і корпорації де-факто (de facto), які не пройшли відповідну реєстрацію, проте здійснюють свою діяльність як корпорації (правовий статус корпорації таким утворенням надається судами у разі виникнення спору і тільки для даної справи).

Правове регулювання та існування корпорації de facto закріплено у Примерному законі про підприємницькі корпорації 1928 p., який було санкціоновано законами багатьох штатів США.

Висновки

Законодавство досить детально регулює порядок створення юридичних осіб. Встановлюються загальні правила, що стосуються всіх видів юридичних осіб та особливості утворення окремих видів. Порядок утворення юридичних осіб регулюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та рядом інших нормативних актів. Враховуючи специфіку утворення окремих організаційно-правових форм юридичних осіб, прийнято виділяти чотири способи створення: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Незважаючи на умовність даної класифікації вона має важливе значення. Одним із основних положень щодо утворення юридичних осіб є вимога закону про її обов'язкову державну реєстрацію. Тільки після реєстрації юридична особа набуває відповідного статусу.

Також в даній роботі було з'ясовано, що особливості утворення суб'єктів господарювання передбачені перш за все Господарським кодексом а також іншими нормативними актами. Однією із визначальних особливостей є можливість створення суб'єкта внаслідок примусового поділу іншого суб'єкта у випадку порушення норм діючого законодавства. Для суб'єктів господарювання важливого значення набувають установчі документи, адже Господарський кодекс стоїть на позиції спеціальної правоздатності юридичної особи - тому в статуті мають бути зазначені ті види діяльності, якими суб'єкт господарювання планує займатися. Законодавством також передбачено ряд особливостей утворення суб'єктів господарювання окремих організаційно-правових форм.

Окрім того, цією курсовою роботою було досліджено наступне: сутність ліквідації юридичних осіб полягає в тому, що будь-яка діяльність особи припиняється без правонаступництва; такий суб'єкт взагалі перестає існувати; всі права та обов'язки особи припиняються і не переходять до інших осіб. Після проведення ліквідації юридична особа зникає як така.

Законодавство передбачає різні підстави ліквідації. Важливою гарантією свободи підприємницької діяльності є можливість в будь-який момент добровільно її припинити, в тому числі - припиненням юридичної особи. Істотним є те, що для ліквідації юридичної особи закон не вимагає наявності важливих причин і взагалі мотивації даного рішення. Поряд із добровільною ліквідацією законом передбачена і примусова, що здійснюється всупереч волі учасників юридичної особи. Суттєвим є те, що така ліквідація допускається тільки у випадках, встановлених в законі тоді, коли діяльність юридичної особи провадиться із порушенням встановлених правил здійснення господарської діяльності та загрожує інтересам інших суб'єктів.

Процедура ліквідації відрізняється формалізованістю і стадійністю. Законодавець передбачив вимоги до суб'єкта, який приймає рішення про ліквідацію, порядок формування спеціального утворення - ліквідаційної комісії. Слід зазначити, що саме ліквідаційна комісія здійснює основну масу дій при процедурі ліквідації юридичної особи. Закон визначає її компетенцію та порядок її здійснення. Особлива увага приділяється визначенню черговості задоволення вимог кредиторів. Слід зауважити, що законодавство в даній частині не позбавлене деяких недоліків, зокрема у визначенні черговості та порядку задоволення вимог кредиторів, які потребують виправлення.

Ліквідація юридичних осіб є інститутом покликаним забезпечити нормальне припинення діяльності юридичних осіб. Будь-яка діяльність характеризується початком та кінцем. Ліквідація юридичної особи означає припинення будь-якої її діяльності у будь-якому вигляді. Істотною рисою, що відрізняє ліквідацію від інших форм припинення юридичних осіб є повна відсутність правонаступництва. При застосуванні процедури ліквідації всі права та обов'язки юридичної особи припиняють своє існування.

Зараз в Україні юридичні особи вважаються такими, що припинили своє існування з моменту вилучення їх з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Факт вилучення юридичної особи з державного реєстру підтверджується довідкою органів статистики. Оголошення про ліквідацію юридичної особи підлягає опублікуванню реєструючим органом в додатку до газети «урядовий кур'єр» та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта господарювання.

Правове регулювання відносин щодо створення, тобто реєстрації юридичних осіб та їх припинення в Україні перебуває в процесі постійного розвитку, що викликає неминучі труднощі, які потребують доопрацювання.

В свою чергу інститут банкрутства є надзвичайно важливим інститутом приватного права з огляду на те, що він намагається впорядкувати відносини у випадку, коли нормальний порядок здійснення господарської діяльності вже порушено. Застосування цивілізованих процедур під контролем суду є запорукою забезпечення прав осіб, пов'язаних відносинами з банкрутом. Однак норми про банкрутство та порядок реєстрації потребують зміни в плані узгодження їх з іншими нормами галузевого законодавства з метою удосконалення процедури як банкрутства так і реєстрації юридичної особи.

Відносини з приводу утворення, діяльності та неспроможності (банкрутства) юридичних осіб стикаються з нормами інших галузей права: цивільного, адміністративного, фінансового тощо. Частіше наведене відбувається з трудовим і господарсько-процесуальним правом. Вихід із даної ситуації полягає в кодифікації сукупності нормативних актів та норм із інших кодексів про утворення та припинення юридичних осіб. Вважаю, що консолідація норм матеріального і процесуального характеру тут явно недостатня. Необхідно об'єднувати не тільки всі норми щодо утворення та припинення юридичних осіб, а й норми інших галузей права, які стикаються із зазначеними вище відносинами. Тільки таке поєднання норм різних суміжних галузей дозволить створити важливий, надійний і ефективний інструмент -- Кодекс про утворення, діяльність та припинення юридичних осіб України. З таким радикальним вирішенням питання важко погодитись без проведення ґрунтовних досліджень. Однак висновок про необхідність удосконалення норм про утворення, діяльність та припинення юридичних осіб є досить актуальним.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Відомості Верховної Ради.1996. - № 16. ст. 11.

2. Господарський кодекс України.//Голос України, 2003.- № 50. - ст.74.

3. Цивільний кодекс України.// Голос України, 2003. - № 47. - ст.73.

4. Податковий кодекс України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 13-14, № 15-16, № 17, ст.112

5. Про громадські об'єднання: Закон України від 22.03.2012 №4572-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 1, ст.1

6. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 // Відомості Верховної Ради, 2000. - № 5-6. - ст. 30.

7. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14.05.1992.//Відомості Верховної Ради, 1992. - № 31. - ст. 440.

8. Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р.//Відомості Верховної Ради, 1991. - № 63. - Ст. 204.

9. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001/ Відомості Верховної Ради, 2001. - № 12. - Ст.64.

10. Про порядок реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців: Закон України від 15.05.2003 р. / Відомості Верховної Ради, 2003. - № 31 - 32. - Ст. 263.

11. Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств, Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р. № 24-92

12. Про управління об'єктами державної власності, Закон України від 21.09.2006 № 185-V, ред. від 01.05.2015, Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 46, ст.456

13. Теньков С. О. Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України: Від 16 січня 2003 р.-- К., 2004.-- 720с.

14. Цивільний кодекс України. Коментар. - Харків., 2003 р. - 856 с.

15. Братусъ С.Н. Юридические лица в советском гражданском праве. - М., 1947. - 399 с.

16. Зобов'язальне право: теорія і практика. Навчальний посібник./ О.В. Дзера, Н.С. Кузнецова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. - К., 1998. - 912 с.

17. Саниахметова Н.А. Юридический справочник предпринимателя.-- X.:, 1999.-- 464 с.

18. Харитонов Е.0., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство: Учеб. пособие. -- К., 2001. -- 832 с.

19. Хозяйственное право: Учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. -- К., 2002. -- 912с.

20. Цивільне право України: Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. -- К.: Істина, 2003. -- 776 с.

21. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. -- Т. 1. Загальна частина. -- К., 2003. -- 520 с.

22. Цивільне право України: Навчальний посібник/ За заг. ред. І.A. Бірюкова, Ю.О.Заіки. -- К., 2004. - 224 с.

23. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. -- К., 2004. -- Кн. 1. -- 736с.

24. Баранцев П. Ліквідація підприємства: правове регулювання оподаткування.// Право України, 2000. - № 12. - с. 76 -78.

25. Барбашова Н, Сгара Е., Правове регулювання процедури банкрутства містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств // Право України, 2003. - №9. - 86 - 88.

26. Єфименко. Регулювання припинення (реорганізації) та ліквідації юридичних осіб за проектом Цивільного кодексу України. // Право України, 2002. - №10. - с. 77 -80.

27. Коваленко Т. Правові аспекти ліквідації недержавних сільськогосподарських підприємств у процесі їх реструктуризації.// Право України, 200

28. Кучеренко І. Підстави для ліквідації юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності // Предпринимательство и хозяйственное право. 2001. - № 2. - с. 31 - 36.

29. Лочман Я. Процедура банкрутства банків: нинішній стан та перспективи // Право України, 2001. - № 3. - с. 67 - 69.

30. Поляков Б. Про концепцію реформування законодавства про неспроможність (банкрутство) // Право України, 2002. - № 7. с.77 - 79.

31. Тітов М., Бондаренко В. Новий закон про банкрутство: проблеми застосування. // Право України, 2000. - № 8. с. 96 - 98.

32. Красавчиков О.А. Сущность юридического лица // Советское государство и право. - 1976. - № 1.- с. 66 - 72.

33. Аскназий С.И. Об основаниях правовых отношений между государственными социалистическими организациями // Ученые записки Ленингр. юрид. ин-та. - Л., 1947. - Вып. 4.

34. Организация государственной промышленности в СССР : В 2-х т. / А. В. Венедиктов. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1957-1961.

35. Сергеев А.П., Толстой Ю.К./ Гражданское право / Учебник: в 3 т. Том 1. - 6-е изд., перераб. и доп. - М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. - 776 с.

36. Генкин Д.М. /Право собственности в СССР/ Учебник. Москва. Государственное издательство юридической литературы. 1961. 163 стр.

Размещено на Allbest.ru