Історія політичних і правових вчень

Моска погодився зі Спенсером в тому, що з будь-якої політичної організації товариства співіснують елементи демократичного, монархічного і аристократичного принципів правління, і відкинув ідею народовладдя, яку підтримував Руссо. Але якщо легко визнати неможливість одного індивіда панувати без опертя меншості, що захищає свої погляди і його, індивіда, інтереси, те, як думав Моска, значно складніше прийняти твердження, що саме меншість панує над більшістю, але не навпаки. Аби довести Моска висував таке становище: меншість панує оскільки вона організована, а більшість немає влади й нездатна на самоорганізацію, бо вона -- більшість. Перевага організованої меншини над неорганізованою більшістю розглядалося Моска як якийсь незмінний і вічний історичний закон, що повністю відповідає методології позитивізму, критикованого їм у багатьох інших відношеннях.

Крім переваги у створенні, представники правлячого класу від керованої якості, «дають їм матеріальну, інтелектуальну, і навіть моральну перевагу». Моска вважав військову доблесть саме тією якістю, що у примітивних суспільствах найлегше дозволяло індивіду ввійти у правлячий клас. Теорію зовнішнього насильства він відкидав і теж всупереч позитивіському методу, звертався як до дослідження класових відносин, до проблеми освіти класів. Тут був змушений визнати, у цьому процесі поруч із військовими походами і завоюваннями великій ролі зіграло поява приватної власності на землю.

У межах своїх «Елементах політичної науки» Моска виділив два типа політичних організацій. При феодальному типі суспільство складається з безлічі дрібних, які можуть бути самодостатніми, соціальних спільностей («агрегатів»), а управлінські функції не розділені або майже не розділені. Так, середньовічний феодал був одночасно земельним власником, командиром збройного загону, суддею і управляючим у своїй феоді. Бюрократичному типу властиві централізація влади, наявність особливого управлінського апарату (штат оплачуваних чиновників), детальний поділ функцій і управлінських обов'язків. Однак між багатством та владою існує взаємозалежність, і «як політична нібито влада створює багатства, і багатства створюють владу». Цей зв'язок не порушує розвиток демократичного процесса.

Теорія правлячого класу в Моски. Правлячі класи прагнуть як придбання і збереженняю багатства, так і претендують на ключові позиції з поширенням і використанням наукових знань. Попри певну демократичність церкви у ній утворюється особливий клас «священникової аристократії». У кожному суспільстві діє тенденція до «спадкових каст» правлячого класу. Але що можна пояснити деградацію панівного класу тут і поява з його місці нового? Основні причини втрати панівного становища будь-яким класом складаються, з місця зору Моска, або у втраті якостей, внаслідок чого вона до влади, або у їх неадекватності новому соціальному середовищу.

Моска, натхненний роботами М. Макіавеллі і І. Тена, вважав генеральною лінією розвитку суспільства боротьбу двох тенденцій: прагнення панівного класу втримати й передати у спадок влада і прагнення нового класу змінити співвідношення сил. Чергування у суспільстві тенденцій до стабілізації і оновленню створює якесь ритмічне розгортання історичного процесу.

Переривання «замкнутості» соціальної системи внаслідок контактів із іншими народами, війн, нових релігійних і ідейних рухів чи інших причин веде до того що, що «найактивніші, спритні і сміливі» це з низів починають пробиватися на верхні щаблі соціальної драбини. «Молекулярне відновлення політичного класу» зберігається до того часу, поки не настане новий «період соціальної стабильности».

Суспільство і держави. Проблема бюрократии. Розглядаючи особливу роль політичної організації, як головного чинника, визначального ступінь юридичної захищеності членів товариства, Моска дійшов висновку, що вона безсумнівно залежить від рівня цивілізованості народу та її інтелектуального та розвитку. У кожному деспотичному режимі, вважав Моска, діє принцип уніфікації. Для деспотизму завжди характерні абсолютне перевага якоюсь однією політичної сили, переважання однієї спрощеної концепції устрою держави й суворе проведення одного-єдиного принципу у правовий області, чи це «божественне право» чи запевнення в народовладді.

Попри те, що тиранія -- «найгірший вид політичного режиму», Моска вважав, що вона все-таки краще анархії, т. е. «відсутності будь-якого режиму». Можливість наступу тиранії дозволяє запобігти рівновазі політичних сил є і функціонуванням політичної системи відповідно до принципів поділу влади, запропонованим Монтеск'є. Хоча у минулому існували різні деспотичні режими, вони неспроможні витримати жодного порівняння з тими можливостями, які відчиняються в нову добу перед класом, які мають «монополію на багатства і озброєні сили» завдяки «централізованій бюрократії і регулярної армії».

Моска порівнював суспільства, організовані по феодальному і бюрократичному принципу, й дійшов висновку, що феодальне суспільство, як менш організоване і більше схильне до автономії, жадає від його правителів сильніших особистісних якостей, ніж бюрократичне. Стійкість останнього нерідко зберігається навіть, коли відхиляється стара політична формула і шукається нова, тоді як перше, коли вона перебуває у оточенні більш організованих держав, «легко, можливо поглинене ними на одне із багатьох періодично повторюваних криз центральної влади». Знайомлячись з логікою міркування Моска, легко дійти невтішного висновку, що обидва суспільства політичного типу, досягаючи повного розвитку, деградують. Однаково пагубні суспільству хитливий цілковитий феодальний тип та головний до розростання апарату управління і до руйнації, які виробляють верстви, цілковитий бюрократичний тип.

Які висновки робить Моска? Він відкидав ідеї про будівництво пролетарської держави, оскільки вонн неминуче переродиться на бюрократизировану державу. Але що ж треба, щоб акціонерне товариство мало «досконалу організацію»? Основна умова -- наявність великого за чисельністю середнього класу, т.т. людей, котрі посідають стійке матеріальне становище. У Давньому Римі, це дрібні власники - плебеї, в Англії - це середні капіталісти, США - заможні фермери. У перевиданні «Елементів» Моска зазначав, що як перша світова війна помітно послабила ці верстви у низці країн Західної Європи, що викликало складнощі у розвитку представницьких режимів. Італійський соціолог не писав у тому, що нормальне функціонування представницького режиму припускає наявність в країні громадянського суспільства, формує середній шар, хоча це висновок саме по собі можна зробити з логіки його рассуждений.

Серйозну небезпеку обману представницької системи Моска бачив у зростанні монополій у промисловості, транспорті, банківській справі, внаслідок чого вузьке коло власників великого капіталу здатні «збурювати широкі прошарки, залякувати і підкуповувати чиновників, міністрів, депутатів, пресу, а не ту частина національного капіталу, що є найбільшої, неспроможна протидіяти, оскільки розпилена на багато рук і задіяна в незліченних малих і середніх підприємствах».

Монополізм економіки доповнюється монополізмом у політиці. Моска наполягав на тому, що представницький режим не є втілення політичної рівності громадян, і зовсім внаслідок неправильного розуміння чи неповного проведення демократичного принципу. Щоб показати це, він розглядав процедуру виборів.

Сама виборча кампанія представляє явний приклад протиріччя видимості та сутності: «Коли кажуть, що вибирають свого депутата, використовується цілком невідповідний вираз. Правда в тому, що депутат робить з себе те, що обирається... або його друзі роблять з нього те, що обирається». Якби кожен виборець міг запропонувати кандидата від себе, з виборів не вдалося б нічого, крім великого розкиду голосів. Тому вибір обмежений прізвищами, внесеними у виборчий бюлетень. Це порушує відомий у приватному праві принцип делегування, який полягає у повній свободі вибору довірителем особи реалізації юридичних дій від імені. Успіх у виборах забезпечується діяльністю виборчих комітетів, т.т. організованих меншин, які борються за кандидата. У світлі таких комітетів мають значення майновий ценз, взаємний матеріальний інтерес, кланові, класові, релігійні і партійні зв'язки. Але, попри все це, Моска вважав представницький режим незрівнянно вищі будь-якого абсолютистського держави, керованого бюрократією, з його здібності забезпечити дію безлічі політичних сил є управління государством.

Результатом дослідження теми стає вироблення Моска концепції держави, яка від всіх спроб розгляду держави окремо від суспільства, чи розгляду держави і як антагоністів. Вона розкривається Моска у двох планах: юридичному і політичному. З юридичного погляду державу відрізняють такі ознаки, як «чітка організація, має права юридичної особи... здатна здійснювати юридичні дії... представляти інтереси суспільства... відати громадським майном... розпочинати конфлікт інтересів із приватними особами та іншими юридичними особами». (Як кажуть, професія юриста наклала відбиток розуміння проблеми.) Далі він писав: «Ведучи мову про політичні площини, слід зазначити, що є нічим іншим, як організація всіх політично значимих соціальних сил... воно -- комплекс всіх елементів, які можуть до політичних функцій... т.е. воно підсумок їх координування й дисципліни».

Це уявлення потребує конкретизації. Якщо сьогодні держава «успішно виконує політичну функцію», то немає підстав стверджувати про його «антагонізм» із "суспільством (що ми бачимо в Руссо). Але можливе при певній політичній організації, коли раціонально використовують усі елементи, мають політичну вагу; забезпечені їх доступності взаємному контролю та його дії здійснюються за принципом індивідуальної відповідальності. Про схожі випадки в державі Моска писав в дусі повинності.

Хоча в Моска немає радикальної програми подолання всесилля бюрократичної організації, тим щонайменше він, усупереч заявленій їм вимозі об'єктивності і нейтральності з політичного дослідження дав деякі конкретні засоби лікування «хвороб парламентаризму». Надії переважно він покладав на залучення до адміністрації й у роботи у державних службах «людей із боку, які не входять у бюрократію», які «є оплачуваними чиновниками, не мають ніяких заохочень, не залежать від сваволі міністра і повинні чекати своїх повноважень від результатів голосування, від благовоління комітету чи виборчого ділка».

Ці заходи, зрозуміло, є надійним заслоном бюрократизму. Участь громадських представників, які мають необхідної культурою і знаннями, у суспільних справах, а частково й у економічній сфері, ніколи не замінить бюрократію повністю, і її постійно буде себе відтворювати.

У всякому суспільстві еліта прагне монополізувати свої і передавати їх своїм нащадкам, прагне власному перетворенню на спадкову касту. Цьому перешкоджає виникнення нових джерел багатства, знань, релігійних ідей, породжує періодичні конфлікти еліти з деякими частинами нижніх слоев.

Значення ідей Моски. Оцінюючи внесок Гаэтано Моска у розвиток італійського взуття й світової соціології, відзначимо, що з іменем Тараса Шевченка, як і безпосередньо з ім'ям Вільфредо Парето, пов'язана зміна парадигми в политико-социальних дослідженнях, т.т. перехід від ліберальних класичних концепцій до концепцій еліт. Він довів ілюзорність надій лібералів і соціал-демократії для проведення у життя ліберальних і демократичних засадах і ідеалів, продемонстрував реальну роботу парламентарної системи та побачив небезпеку переродження парламентарної демократії у олигархию.

Суперечка між Моска і Парето про пріоритет у сфері, який розгорівся на початку XX в., представляється нашого часу безпредметною. Відмінність в теоріях обох соціологів, соціальній та поняттях («пануюча еліта» у Парето і «правлячий клас» у Моска) при близькості результатів говорять лише про те, що обидва вони побачили подібні риси розвитку для своєї країни й висловили передчуття наступу тоталітаризму.

Дослідники італійської соціології відзначають, що концепцію еліт детальніше розробив Парето, причому з акцентом на економічні явища. Моска основну увагу приділив структурі політичного механизму.

Книги Моска оригінальні, вони є послідовним прибічником якоїсь однією філософської і соціологічнії школи. Великм впливом позитивістської соціології, оскільки він виходив у своїх дослідженнях з констатації незмінних функціональних законів і застосовував історико-порівняльний метод об'єктивного аналізу, недооцінюючи (або помічаючи?) у своїй проблематиці неокантианскої школи (що стало в критичних зауваженнях на адресу Спенсера, докоряючого в апріорності вибору критеріїв розрізнення політичних типів).

Марксизм відхилявся йому цілком чітко, і тих щонайменше його ознайомлення з роботами Маркса не минуло безслідно, позаяк у проблемі освіти і зміни правлячих класів поруч із психологічними чинниками враховані й ролі приватної власності на грішну землю, і поява нових джерел багатств. Навіть у критиці марксизму формально користувався марксистськими термінами і стилем.

Моска не постає, проте, як прихильник консервативної або ж реформістської лінії, у яких його дорікали багато радянських критиків. Швидше ми бачимо у ньому вдумливого аналітика і проникливого політика, якому політична ситуація його часу не дала райдужних надій. Праці його вирізняються в мінорні тону, але й перестали бути закінченим песимістом, так прагне знайти хоч якісь підстави для політичного розвитку у бік повної демократії (попри ілюзорність надій на демократичні ідеали), подолання бюрократизації нашого суспільства та тенденції до формуванню олігархії.

цицерон право давньоримський політолог

Список використаної літератури

1. «Етапи розвитку соціологічною думки», М., 1993 Гофман А.

2. «Лекції з історії соціології», М., 1997. «

3. №4. Моска Р. Правлячий клас, «Соціологічні дослідження», 1994р.

4. Демиденко Г.Г. Історія вчень про право і державу - Навчальний посібник / Харків: Консум, 2004. - 432 c.

5. Історія політичних і правових вчень - Андрусяк Т. Юрінком Інтер, 1999. - 304 с

6. Омельченко О.О. Основи римського права.М. 1994

7. Орач Є.М. Історія політичних і правових вчень Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2005. - 560 c.

8. Хрестоматія з теорії політичних і правових вчень. ч.1. Сост. Волоснікова Л.М. Тюмень, 1996.

Размещено на Allbest.ru