Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ УКРАЇНИ

25.00.03 - державна служба

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

НЕСТЕРЕНКО Людмила Олексіївна

УДК 35.08:65.013

КИЇВ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - доктор наук з державного управління, професор

МАЙБОРОДА Сергій Васильович,

Національна академія державного управління

при Президентові України,

декан факультету заочної форми навчання.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, доцент

ГРИЦЯК Наталя Вітіславна,

Національний інститут стратегічних досліджень, перший заступник директора;

кандидат наук з державного управління

МОЛЧАНОВА Юлія Олександрівна,

Державна академія житлово-комунального господарства України,

доцент кафедри менеджменту.

Захист відбудеться “19” грудня 2007 р. о 16 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 у Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розіслано “17” листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О.Чмига

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток демократичного суспільства в Україні пов'язаний з актуалізацією проблем державного управління. Пріоритетними стають наукові праці, в яких обґрунтовуються механізми професійного розвитку суб'єктів управлінської діяльності, шляхи підвищення управлінської компетентності, покращання психолого-педагогічних умов фахової підготовки як засобу самовдосконалення й самореалізації особистості державного службовця та організаційні перетворення як засіб управління якістю професійної діяльності державних службовців. Водночас пошук нових шляхів удосконалення професійної діяльності особистості управлінця стає необхідним не лише з огляду на розвиток окремого суб'єкта управлінської діяльності як найвищої цінності, а і як важлива передумова досягнення конкурентоспроможності системою державної служби в цілому.

Від ефективного функціонування державної служби великою мірою залежить успішне проведення економічних, політичних та соціальних реформ. Практика сучасних інтеграційних процесів в Україні зумовлює потребу в конкурентоспроможних державних управлінцях світового рівня, актуалізуючи розвиток психологічної культури державних службовців. Особливого значення в управлінській діяльності набувають навички самовиховання, самопізнання, самоорганізації, самомотивації, самоосвіти, самоконтролю, самореалізації, психологічної готовності розвивати моральні якості, виявлення власного бачення способів вирішення проблем та усвідомлення ролі психологічної науки в професійній діяльності державного службовця.

Проблема розвитку психологічної культури державних службовців, що виступає важливим фактором підвищення ефективності державної служби в Україні та її адаптації до стандартів Європейського Союзу, є актуальною. Розвиток психологічної культури стає одним із засобів наповнення новим змістом професійної діяльності державних службовців, розв'язання професійних проблем, конфліктів і усунення ускладнень у процесі управління в системі державної служби.

Питання професійного розвитку фахівця, становлення його професіоналізму в контексті сучасних гуманістичних підходів успішно розробляються науковцями, що досліджують проблеми професійної педагогіки (В.П.Андрущенко, В.Ю.Биков, І.А.Зязюн, В.І.Луговий, В.К.Майборода, Н.Г.Протасова), політології (В.А.Ребкало, С.В.Сьомін, В.В.Токовенко, Л.Є.Шкляр), філософії (В.Д.Бондаренко, В.М.Князєв, І.Ф.Надольний, Т.В.Мотренко, В.А.Скуратівський), соціології (М.І.Пірен, Ю.П.Сурмін), психології управління (О.Ф.Бондаренко, Л.М.Карамушка, Л.Е.Орбан-Лембрик), теорії та історії державного управління (В.Б.Авер'янов, В.Д.Бакуменко, В.Г.Бодров, Н.В.Грицяк, С.В.Майборода, О.А.Машков, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, Я.Ф.Радиш, І.В.Розпутенко, В.М.Рижих, В.В.Цвєтков, В.О.Шамрай, В.В.Юрчишин та ін.). Висвітленню окремих питань професійної діяльності державних службовців присвятили дисертаційні дослідження Л.О.Воронько, Д.І.Дзвінчук, Н.П.Довгань, С.В.Загороднюк, В.В.Карлова, В.О.Козловський, В.С.Колтун, Ю.О.Молчанова, І.І.Нинюк, В.М.Олуйко, С.М.Опрятний, П.Т.Павленчик, С.М.Серьогін, Ж.В.Таланова, С.К.Хаджирадєва, В.О.Чмига, В.А.Яцюк та ін.

Питання розвитку особистості управлінця відображені у працях зарубіжних фахівців з державного управління С.О.Анисимова, Г.В.Атаманчука, Р.Джексона, А.О.Деркача, К.Доудінга, О.І.Жданова, Г.І.Марсанова, Г.Райта, О.В.Селезньової, О.О.Суслової, М.Тоуві та ін.

Разом з тим, незважаючи на активізацію зусиль, спрямованих на вивчення окремих складових розвитку психологічної культури державних службовців, комплексне дослідження теоретичних основ удосконалення механізмів її функціонування й формування ще не здійснено.

Системний джерельний аналіз наукових праць і дисертацій з досліджуваної теми свідчить, що не вистачає робіт узагальнюючого, теоретико-методологічного характеру. Існуючі дослідження є фрагментарними, їм бракує цілісності, системності. Як наслідок без достатнього наукового обґрунтування необхідності розвитку психологічної культури державних службовців система професійної підготовки державних службовців й практика державного управління в Україні характеризуються прийняттям невиважених рішень, ігноруванням новітніх здобутків психологічної науки. Це зумовлено наявністю низки протиріч:

між об'єктивною потребою у високому професіоналізмі державних службовців й низьким рівнем його сформованості на практиці;

між широкою уживаністю терміна “психологічна культура” в сучасній психолого-управлінській лексиці та слабким науково-теоретичним обґрунтуванням сутності, змісту й структури цієї дефініції, недостатнім її розмежуванням з іншими близькими за змістом поняттями;

між значним посиленням уваги українського суспільства до ефективності функціонування державної служби й відсутністю належного теоретичного обґрунтування методології її вдосконалення.

Урахування соціальної й науково-прикладної значущості досліджуваного питання, недостатній рівень його розробленості в теоретичному й методичному аспектах, невизначеність категорійного апарату та нагальна потреба в практичному впровадженні і зумовили вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з науково-дослідною роботою Національної академії державного управління при Президентові України за темою: “Реформування управління підготовкою фахівців з державного управління в контексті Болонського процесу” (ДК-ОК 0105U005120). У межах цієї теми автор досліджувала стан та аспекти розвитку психологічної культури державних службовців України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування сутності психологічної культури державних службовців та виявлення умов її розвитку в системі професійної підготовки державних службовців України.

Відповідно до мети дослідження було поставлено такі завдання:

проаналізувати на основі системного й функціонально-структурного підходів стан висвітлення теми дисертації у вітчизняній та світовій літературі, виявити найбільш суттєві напрями її подальшого дослідження;

уточнити зміст поняття “психологічна культура державного службовця”, охарактеризувати його складові, детермінанти розвитку;

розкрити психологічні особливості впливу керівника на розвиток психологічної культури суб'єктів управлінської діяльності в системі державної служби;

теоретично обґрунтувати, експериментально дослідити модель, технологію та умови розвитку психологічної культури державних службовців;

сформулювати теоретичні висновки й практичні рекомендації щодо розвитку психологічної культури державних службовців України.

Об'єкт дослідження - система професійної освіти та професійної діяльності державних службовців України.

Предмет дослідження - процес розвитку психологічної культури державних службовців України.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що державна регуляторна політика у сфері професійної діяльності державних службовців буде ефективною за умови забезпечення реалізації психолого-акмеологічних складових розвитку психологічної культури в системі професійного навчання, самоосвіти, самовиховання, що приводить до оволодіння її регулятивними, інтегративними, комунікативними та когнітивними компонентами.

Методи дослідження. Поліструктурний характер дисертаційного дослідження зумовив необхідність системного використання комплексу загальнонаукових і спеціальних соціально-психологічних підходів та методів, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах державного управління, андрагогіки, психолінгвістики й споріднених з ними наук. Стан досліджуваної в дисертаційній роботі теми вивчався на основі застосування теоретичних методів:

системно-аналітичного, історико-еволюційного, порівняльного аналізу, контент-аналізу культурологічної, психологічної, педагогічної літератури, джерел з теорії державного управління - для узагальнення наукових підходів, розробок і пропозицій вітчизняних і зарубіжних учених, відбору й виявлення основних напрямів дослідження за темою дисертації;

системного аналізу і синтезу - для визначення об'єкта і предмета дослідження, розкриття концептуальних підходів щодо сутності психологічної культури;

компаративного, логіко-семантичного - для дослідження понятійного апарату;

констатувального експерименту, формувального експерименту, соціологічних діагностичних методів - для отримання репрезентативних даних про предмет дослідження;

моделювання - для побудови моделі розвитку психологічної культури державних службовців і виявлення основних детермінант її розвитку;

експертного оцінювання та критерію Фрідмана - для виявлення основних умов розвитку психологічної культури;

методів математичної й статистичної обробки даних, критерію Фішера - для підтвердження гіпотези дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в науковому обґрунтуванні теоретико-методологічних основ розвитку психологічної культури державних службовців України. У дисертації

вперше:

- розроблено й теоретично обґрунтовано модель розвитку психологічної культури державних службовців у системі професійної освіти й професійної діяльності, основними складовими якої є: компетенції, самоосвіта, психологічна наука та освіта, управлінське середовище й професійна діяльність, соціокультурне середовище, система професійної освіти державних службовців, управлінський та соціокультурний досвід;

запропоновано на основі визначених показників високого рівня психологічної культури державних службовців (відповідальність за власні дії, самоконтроль, готовність до саморозвитку, комунікативна компетентність, позитивна самооцінка, творчий підхід до справи) й упроваджено технологію розвитку психологічної культури державних службовців України, важливою умовою якої є послідовна реалізація таких етапів: створення рефлексивного навчального середовища, використання різноманітних форм психолого-педагогічного впливу, практичне використання психологічних знань;

розкрито зміст психолого-акмеологічних умов розвитку психологічної культури (які реалізуються в рефлексивно-конструктивному, прогностичному, проекційному, інтеркомунікативному компонентах) та експериментально обґрунтовано доцільність їх упровадження в систему професійного навчання державних службовців з урахуванням андрагогічних і акмеологічних принципів, що дає можливість сформувати, актуалізувати, розвинути й скоригувати професійно важливі компетенції, які є основою високого рівня психологічної культури управлінця;

удосконалено:

методологію дослідження психологічної культури державних службовців (її структурних і функціональних компонентів; факторів, що сприяють її розвитку й удосконаленню; пріоритетних напрямів її розвитку в системі професійної освіти та самоосвіти);

суть поняття “психологічна культура державного службовця” шляхом встановлення зв'язків між детермінантами розвитку психологічної культури державного службовця (компетенції, управлінський та соціокультурний досвід, соціокультурне та управлінське середовище, система освіти та самоосвіта);

зміст структурних (психолого-комунікативна компетентність (низький рівень психологічної культури), психологічна грамотність (середній рівень психологічної культури), розвинена психологічна культура (високий рівень психологічної культури)) та функціональних (регулятивний, когнітивний, інтегративний, комунікативний) компонентів психологічної культури державного службовця;

дістали подальшого розвитку:

конкретизація ролі керівника - державного службовця в процесі розвитку психологічної культури персоналу системи державної служби;

наукові підходи щодо розширення і поглиблення змісту професійного навчання державних службовців, розвитку їх психологічної культури як складової професійної культури.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені й науково обґрунтовані теоретичні положення, висновки за результатами дослідження можуть бути застосовані для оцінювання стану та розвитку психологічної культури державних службовців, що є гарантією ефективної професійно-управлінської діяльності. Висновки дисертаційного дослідження пройшли виробничу апробацію і схвалені при розробці пропозицій та практичних рекомендацій у Дніпровському районному центрі зайнятості в м. Києві щодо підвищення професійної компетентності державних службовців (довідка № 3169/24 від 11.12.2006 р.); в процесі наукового обґрунтування пріоритетних напрямів розвитку кадрового потенціалу, встановлення потреб у розвитку знань, умінь і навичок державних службовців, їх психологічної готовності до розвитку психологічних компетенцій, що визначають якість управлінської діяльності у сфері надання професійно-орієнтаційних послуг у Дніпровському районному центрі зайнятості в м. Києві (довідка № 3211/16 від 9.04.2007 р.); основні положення, висновки й рекомендації дисертаційного дослідження використані у межах науково-дослідної роботи “Психологічна та педагогічна експертиза конфліктів в системі державного управління”, що виконується на кафедрі психології, педагогіки та конфліктології Національного університету “Києво-Могилянська академія” (довідка № 16/676 від 11.06.2007 р.).

Рекомендації та пропозиції, сформульовані автором на підставі проведеного в роботі аналізу, а також виявлені й запропоновані в процесі дослідження теоретичні та методичні підходи можуть бути використані:

у діяльності Кабінету Міністрів України, Головного Управління державної служби України та інших органів державної влади, спрямованої на покращання функціонування державної служби;

у навчальному процесі Національної академії державного управління при Президентові України та інших вищих навчальних закладів за програмами підготовки магістрів державного управління, зокрема при розробці і вдосконаленні навчальних курсів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Основні теоретичні положення і висновки, що характеризують наукову новизну дослідження, отримані й сформульовані автором самостійно. Ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладені в наукових доповідях, повідомленнях на науково-практичних конференціях, зокрема: “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003); “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004); “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005); “Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено в дванадцяти наукових працях, з них вісім опубліковано у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 195 сторінок, з яких 164 сторінки основного тексту. Робота містить 9 таблиць, 19 рисунків. Список використаних джерел включає 251 назву.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність наукового дослідження, визначено його мету, напрями і завдання, зв'язок із науковими програмами, планами, темами, розкрито ступінь розробленості теми, методи дослідження, висвітлено наукову новизну й практичну значущість результатів дослідження, наведено дані про їх апробацію й впровадження.

У першому розділі - “Розвиток психологічної культури державних службовців: джерельний аналіз і визначення напрямів дослідження” - подано огляд наукових джерел, проаналізовано стан досліджуваної проблеми й розкрито існуючі підходи до її розв'язання.

У розділі на підставі всебічного логіко-системного аналізу наукових джерел з теми дослідження розкрито основні тенденції, що характеризують розвиток психологічної культури державних службовців. Зазначається, що в науковій літературі окремі питання розвитку психологічної культури державних службовців висвітлюються за такими напрямами: науково-теоретичне обґрунтування розвитку її окремих складових (В.Д.Бакуменко, В.М.Князєв, О.І.Козієвська, В.О.Козловський, Т.В.Кошова, В.І.Луговий, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, В.М.Олуйко, С.М.Опрятний, Н.Г.Протасова, М.І.Рудакевич, С.М.Серьогін, В.О.Чмига, С.А.Чукут та ін.); гуманізація системи державної служби України та системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців України (Д.І.Дзвінчук, Н.М.Драгомирецька, С.В.Загороднюк, О.І.Козієвська, Г.І.Леліков, М.М.Логунова, В.І.Луговий, В.К.Майборода, С.І.Мосов, П.С.Назимко, Г.О.Опанасюк, Н.Р.Нижник, Л.А.Пашко, М.І.Пірен, В.А.Ребкало, В.А.Скуратівський та ін.); пошук дієвих механізмів її розвитку на стику гуманітарних дисциплін (С.Д.Дубенко, Т.Л.Жилюк, В.Я.Малиновський, О.А.Машков, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, В.В.Цвєтков та ін.); дослідження екстраординарних феноменів людської психіки, що виявляється у запровадженні психологічних і парапсихологічних елементів у навчальні програми з підготовки державних службовців (С.О.Анисимов, О.О.Бодальов, І.В.Бухтіярова, Т.П.Гордєєва, А.О.Деркач, В.Г.Зазикін, В.Н.Марков, А.К.Маркова, О.В.Москаленко, О.В.Селезньова, Ю.В.Синягін, О.О.Суслова, Є.А.Яблокова та ін.).

Значну увагу висвітленню питання розвитку психологічної культури державних службовців як складової удосконалення управлінського процесу в системі державної служби приділено у працях зарубіжних дослідників (Д.У.Брей (США), А.П.Бартел (Австралія), С.Вінсент (США), Б.Гаррет (Великобританія), Р.Джексон (Канада), К.Доудінг (Великобританія), Г.І.Марсанов (Росія), Д.Тейт (Канада) та ін.). Вони вказують на необхідність технологізації та подальшого удосконалення наявного інструментарію розвитку психологічної культури державних службовців. Наголошується на тому, що зарубіжні науковці віддають перевагу прикладній підготовці державних службовців. Вона включає такі складові: оволодіння управлінцями сучасними гуманітарними психотехнологіями, навичками психодіагностики особистості, психологічного консультування, психології спілкування, розвитку творчого потенціалу; формування професіоналізму держслужбовців, аутопсихологічної компетентності, ефективного стилю професійної діяльності; розвиток мотивації досягнення успіху в управлінській діяльності, професійної ідентичності персоналу державної служби тощо.

У дослідженні зазначається, що методологічною та теоретичною основою розвитку психологічної культури державних службовців України стали здобутки психологічної науки в галузі державного управління, соціальної психології, психології управління, організаційної психології та педагогіки (К.О.Абульханова, Б.Г.Ананьєв, Г.М.Андреєва, О.О.Бодальов, О.Ф.Бондаренко, Т.П.Гордєєва, В.Г.Зазикін, І.А.Зимня, Л.М.Карамушка, Л.С.Колмогорова, Л.О.Коростильова, Б.Ф.Ломов, В.К.Майборода, Д.Майєрс, А.Маслоу, О.В.Москаленко, О.І.Мотков, Н.Р.Нижник, Г.С.Никифоров, О.Ю.Оболенський, Л.Е.Орбан-Лембрик, К.Роджерс, С.Л.Рубінштейн, Г.М.Сагач, О.В. Селезньова, Е.Шейн та ін.).

У розділі на основі ретроспективного системного аналізу наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, документів і матеріалів досліджень, написаних у різні періоди суспільного розвитку, подається загальна характеристика джерельної бази дослідження, яка свідчить про наявність робіт, присвячених загальним питанням професійної компетентності державних службовців. Водночас зазначається, що проблема розвитку психологічної культури державних службовців в Україні практично не вивчалась. Наголошується на тому, що рівень наукової розробки теми дослідження не відповідає сучасним вимогам до особистості державного службовця й реформування державної служби в Україні. Тому важливим завданням сьогодення є уникнення термінологічної невизначеності та плутанини як у науковій літературі, так і в нормативних документах при вживанні поняття “психологічна культура державного службовця”, оскільки невизначеність цього поняття є однією з причин відсутності в Україні відповідних механізмів, технологій і засобів ефективного розвитку психологічної культури як складової професійної культури державних службовців.

У висновках до розділу на основі результатів комплексного порівняльного аналізу наукової літератури, законодавчих актів і дисертацій визначені найважливіші напрями подальшого дослідження.

У другому розділі - “Теоретико-методологічні основи дослідження розвитку психологічної культури державних службовців” - розкрито програмно-цільову структуру, визначено концепцію та загальну методологію дослідження. Науково-теоретичне обґрунтування вирішення сформульованого наукового завдання пов'язано з реалізацією системного принципу розвитку психологічної культури як складової професійної та загальної культури державних службовців. Це сприяло послідовному вирішенню специфічно важливих завдань дослідження, визначенню предмета, об'єкта, меж і методів дослідження, його цільової установки, а також етапності.

Дослідження включає чотири етапи:

I - збирання, опрацювання, аналіз і узагальнення інформації, що стосується напряму дослідження;

II - виділення сукупності протиріч і ключових питань, що потребують вирішення;

III - удосконалення й розробка нових наукових і методологічних підходів щодо вирішення завдань дослідження;

IV - узагальнення й аналіз одержаних результатів та обґрунтування рекомендацій щодо шляхів удосконалення розвитку психологічної культури державних службовців.

Запропоновані структуризація і методика дослідження забезпечували реалізацію принципу системності, оскільки результати, отримані на кожному етапі дослідження, ставали основою не тільки наступних етапів, а й узагальнення одержаних на них результатів і наукового обґрунтування шляхів досягнення мети і підтвердження гіпотези дослідження. Всього в науковому дослідженні, включаючи анкетування, тестування, спостереження, інтерв'ю, експертне оцінювання, констатувальний й формувальний експерименти, взяли участь 905 осіб (слухачі й працівники Національної академії, народні депутати України, голови й заступники голів обл- та райдержадміністрацій, голови міських рад, працівники Секретаріату Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування особи, що перебувають у кадровому резерві на керівні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування).

Аналіз дефініцій психологічної культури, а також методологічних підходів до їх тлумачення науковців (К.О.Абульханова, Л.С.Колмогорова, О.І.Мотков, В.В.Семікин, Є.В.Соколов, О.О.Суслова та ін.) став підставою для теоретичного визначення та розкриття сутності психологічної культури державних службовців.

Такий підхід дав змогу запропонувати тлумачення поняття “психологічна культура державного службовця” як складової підсистеми професійної та загальної культури управлінця, основою якої є готовність державного службовця постійно й ґрунтовно оволодівати знаннями з психології, що в подальшому реалізуються в уміннях та навичках застосовувати знання з психології й особистий досвід для вирішення конкретних професійних завдань у процесі управлінської діяльності. За допомогою комплексного наукового підходу обґрунтовано наявність комунікативного, регулятивного, інтегративного та когнітивного компонентів у структурі змісту психологічної культури державного службовця.

Наголошується на тому, що головною ознакою підвищення рівня психологічної культури є поява у психіці особистості управлінця нових рис, які визначають продуктивний вектор його становлення, оволодіння новими професійно важливими вміннями. Це бажання, воля, наполегливість, прагнення самого державного службовця до самоосвіти, саморозвитку й самовдосконалення, планомірної і систематичної праці над збагаченням власних професійних психологічних знань. Проявом такого прагнення є удосконалення соціально-перцептивної компетентності, що реалізується у розвитку навичок соціальної перцепції, ідентифікації, емпатії, умінні уникати негативного впливу стереотипізації та соціально-оціночних еталонів. Підкреслюється, що вироблення вмінь управління власним емоційним станом (самосвідомість, саморегуляція, самомотивація, релаксація, самонавіювання, упевненість, аутотренінг, контроль імпульсивності) є важливою складовою соціальної та професійної зрілості особистості державного службовця.

Доведено, що процес професійної комунікації виступає одним із засобів формування, розвитку, а в подальшому - і діагностики стану психологічної культури. Він одночасно визначає й головну особливість професійної діяльності державного службовця - ефективність прийняття управлінських рішень на основі якісної інформації.

Значну увагу в розділі зосереджено на розкритті психологічних особливостей впливу особистості керівника на розвиток психологічної культури управлінців як суб'єктів управлінської діяльності у системі державної служби. Такий вплив як цілеспрямована діяльність пов'язаний із розкриттям психолого-управлінських функцій керівника в системі державної служби. Проаналізовано найважливіші функції: психодіагностичну (за допомогою психологічних компетенцій різноманітного спрямування керівник визначає, до якого психологічного типу належить особистість управлінця, прогнозує її поведінку і впливає на неї відповідно до поставленої мети, принципів гуманістичної психології та етики); мотивувальну (керівник підтримує та стимулює необхідність розвитку працівників, не обмежує творчу діяльність, захищає кожного з них від некомпетентності підпорядкованого йому середнього та нижнього рівнів керівництва); фасилітативну (керівник особисто зацікавлений у розвитку нових психологічних знань підлеглих, допомагає їм у самостановленні та саморозвитку). Показано, що якість реалізації цих функцій визначається наявністю: лідерських рис у структурі особистості керівника - державного службовця; комунікативної компетентності; навичок ефективного мотивування підлеглих, спрямованих на мінімізацію опору змінам.

У третьому розділі - “Результати дослідно-експериментальної роботи з розвитку психологічної культури державних службовців України” -проаналізовано результати соціологічного дослідження стану, суперечностей та перспективи розвитку психологічної культури державних службовців України; обґрунтовано теоретичну модель й розкрито зміст умов розвитку психологічної культури державних службовців; наведено результати експериментальної роботи з теми дослідження.

Зазначається, що основними завданнями проведення дослідно-експериментальної роботи були вивчення та аналіз: 1) загальної структури та рівня сформованості психологічної культури державних службовців; 2) внутрішніх вад та суперечностей, властивих освітній системі державної служби, спрямованої на розвиток компонентів психологічної культури державних службовців; 3) думки державних службовців щодо оцінки існуючої системи професійної освіти та її здатності забезпечити розвиток психологічної культури.

Детально проаналізовано результати дослідження, що проводилося в Національній академії державного управління протягом 2005-2007 рр. на факультеті вищих керівних кадрів, факультетах заочної, вечірньої та денної форм навчання, в Інституті підвищення кваліфікації, в якому взяли участь особи віком від 25 до 59 років, що обіймали посади II-VII категорій. Загальна вибірка становила 783 особи. Дослідження проводилося анонімно, обробка даних здійснювалася статистично.

За результатами дослідження установлено існування беззаперечного зв'язку між рівнем розвиненості психологічної культури та якістю управлінської діяльності у системі державної служби. Зафіксовано наявність кореляції між досвідом роботи на державній службі й рівнем розвиненості психологічної культури. На основі емпіричних даних доведено, що наявний рівень психологічної культури державних службовців лише мінімально забезпечує ефективність управлінської діяльності. Досліджено, що сьогодні відсутні достатні можливості для розвитку психологічної культури за допомогою системи професійної освіти державних службовців України. Це не дає змоги сформованій психологічній готовності державних службовців до розвитку психологічної культури знайти підтвердження у зовнішньому просторі, який формується системою професійної освіти.

У результаті теоретичного нормативно-порівняльного аналізу джерел дослідження в дисертації обґрунтовано основні структурні компоненти моделі розвитку психологічної культури державних службовців, розробленої з використанням як відомих експериментальних досліджень, так і власних експериментальних даних. Основними компонентами моделі та детермінантами розвитку психологічної культури державних службовців визначено:

особистість державного службовця (психологічні, особистісні, соціальні, професійні компетенції);

систему професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та самоосвіту;

управлінське середовище та професійну діяльність;

соціокультурне середовище;

управлінський та соціокультурний досвід.

Аналіз основних детермінант розвитку психологічної культури державних службовців дав змогу виявити основні рівні психологічної культури, що мають ієрархічний характер: психолого-комунікативну компетентність (низький рівень); психологічну грамотність (середній рівень); розвинену психологічну культуру (високий рівень).

У розділі обґрунтовано, що психологічна культура державного службовця виступає соціально-психологічним механізмом його продуктивної адаптації до швидкозмінного середовища оточення, умовою повноцінної взаємодії управлінця з колегами, детермінантою психологічного здоров'я та фактором якості реалізації державно-управлінських повноважень.

На основі аналізу результатів дослідження й моделі розвитку психологічної культури визначено й обґрунтовано пріоритетні умови розвитку психологічної культури державних службовців України (організаційно-технологічні, психолого-акмеологічні, особистісні, соціокультурні). З метою виявлення таких умов розвитку психологічної культури державних службовців України було проведене експертне оцінювання, в якому взяв участь 31 респондент.

Для встановлення рівнів розподілу думок експертів щодо умов розвитку психологічної культури було застосовано критерій Фрідмана ч2r. За даними, отриманими при його застосуванні для інтерпретації результатів експертного опитування, визначено, що психолого-акмеологічні умови посідають провідне місце у процесі розвитку психологічної культури державних службовців (див. рисунок 1). Різниця в позиціях, які займає кожен із блоків умов, не є випадковою, оскільки p < 0,01.

Рис. 1. Графік зміни рангових сум

державний служба психологічний культура

З метою забезпечення реалізації психолого-акмеологічних умов для розвитку психологічної культури державних службовців України в системі професійного навчання, самоосвіти та самовиховання, що сприяють оволодінню державними службовцями регулятивними, інтегративними, комунікативними та когнітивними компонентами психологічної культури, з використанням моделі розвитку психологічної культури було розроблено й запропоновано цілісну психолого-педагогічну технологію розвитку психологічної культури державних службовців України. Основними методологічними ресурсами технології стали професійна педагогіка, психологія, акмеологія, андрагогіка та теорія державного управління.

В експерименті, що проводився на базі Національної академії державного управління при Президентові України протягом 2005-2007 рр. у рамках дисципліни “Мистецтво ділового спілкування”, взяли участь слухачі експериментальної (43 особи) та контрольної груп (48 осіб). Групи формувалися з урахуванням даних, отриманих під час соціологічного дослідження. Наявність внутрішньої мотивації до розвитку психологічної культури та відповідність загальній вибірці стали важливими критеріями відбору учасників з метою отримання валідної інформації.

Основна мета технології розвитку психологічної культури державних службовців України полягала в актуалізації цілісного досвіду особистості державного службовця, формуванні рівня взаємин з вираженими функціями саморегуляції та регуляції соціальної поведінки. Значне місце в технології посіли виявлені важливі тенденції розвитку психологічної культури: використання комплексів релаксаційних вправ, опанування основами управління власним енергетичним станом та навичками психологічного захисту у стресових ситуаціях. Указані тенденції, за визнанням слухачів, великою мірою визначають якість психологічної культури державного службовця.

Після кожного заняття діагностувався стан психологічної культури слухачів шляхом опитування та анкетування. Аналіз отриманих результатів засвідчує, що в експериментальній групі кількість позитивних зрушень була значно вищою, ніж у контрольній. В основу визначення показників високого рівня психологічної культури були покладені експериментальні дані, отримані під час соціологічного дослідження (анкетування, спостереження, опитування). Базисом розвитку й удосконалення досліджуваного феномена в системі професійного навчання стала наявність сформованої психологічної готовності до саморозвитку й внутрішньої вмотивованості до самоудосконалення.

Підсумком розвитку психологічної культури державних службовців в експериментальній групі порівняно з контрольною стали дані про зміни в показниках, наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Узагальнені результати експериментальних даних щодо забезпечення реалізації психолого-акмеологічних умов розвитку психологічної культури державних службовців України, %

Компонент	Група
	контрольна (48 осіб)	експериментальна (43 особи)
Регулятивний: – визнання відповідальності за власні дії, свій вибір; – контроль за подіями власного життя; – локалізація внутрішнього контролю; – підтримання хорошої фізичної та психічної форми; – розвиток моральних якостей та цінностей	24 11 31 21 14	46 29 57 43 31
Інтегративний (саморозвивальний): – готовність до самоосвіти, самовдосконалення; – увага до власного досвіду самореалізації; – наявність самозавдань для розвитку позитивних психологічних якостей, що покращують якість життя загалом та управлінську діяльність зокрема; – відсутність фрустрації стосовно життєвих перспектив	9 8 16 6	27 21 39 21
Когнітивний: – розвиток власного бачення способів вирішення проблем без копіювання чужого досвіду; – пошук нових способів та форм поведінки; – пізнання себе, власних індивідуально-психологічних особливостей, можливостей та якостей; – усвідомлення ролі психологічної науки у професійній діяльності державного службовця	12 10 11 15	35 32 34 27
Комунікативний: – володіння базисними комунікативними навичками; – виявлення гнучкості при вирішенні складних професійних завдань та в процесі комунікації; – критичність щодо суперечливої інформації	6 16 15	27 49 48

З метою визначення ефективності розробленої технології розвитку психологічної культури державних службовців та практичного підтвердження вірогідності отриманих результатів (позитивних зрушень в експериментальній групі) було застосовано критерій Фішера ц*, призначений для зіставлення двох вибірок за частотою проявів певного ефекту. Розрахунки (якщо ц* емп=2,242, а р=0,013) засвідчили, що кількість позитивних зрушень в експериментальній групі є більшою, ніж у контрольній. У розділі робиться висновок, що забезпечення реалізації психолого-акмеологічних умов розвитку психологічної культури державних службовців є основою її формування.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення й нове вирішення актуального завдання, що виявляється в розробці та науковому обґрунтуванні основних етапів та умов підвищення й розвитку психологічної культури державних службовців України. Розроблено науково-прикладні підходи й технологію, що забезпечують використання здобутих результатів. Отримані у процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета і завдання дають змогу зробити такі висновки.

1. Усебічний логіко-системний аналіз вітчизняної та світової літератури, законодавчих актів, що слугували теоретико-методологічною основою дослідження, свідчить, що становлення психологічної культури в системі державної служби як наукової категорії, її формування і розвиток не були предметом спеціального комплексного дослідження. Опанування психологічної культури державними службовцями не розглядалося як цілісний процес оволодіння теоретико-практичними психологічними знаннями, що формує передумови до їх саморегуляції і забезпечує якісно новий рівень вирішення складних професійних завдань. Усе це дало підстави для висновку, що стан наукової розробки вказаної теми не може вважатися задовільним і потребує науково-практичного обґрунтування й всебічного дослідження.

2. Дефініція поняття “психологічна культура”, її функції, рівні та компоненти були нечітко визначені, а більшість теоретико-методологічних положень, на які спирались автори наукових праць, - дискусійними. Відсутність чіткої дефініції зумовлювала невизначеність у засадах, методах, підходах та інструментах розвитку психологічної культури державних службовців України. У процесі уточнення дефініції “психологічна культура державного службовця” доведено, що поняття розвитку є ключовим. Під розвитком розуміється свідома цілеспрямована діяльність, спрямована на актуалізацію продуктивного вектора становлення особистості управлінця. Сутність поняття “психологічна культура державного службовця” розкривається як складова підсистема професійної та загальної культури управлінця, основою якої є готовність державного службовця постійно й ґрунтовно оволодівати знаннями з психології (загальної, вікової, професійної, соціальної, особистості, розвитку, управління, криз) та психологічного консультування, психодіагностики, що в подальшому реалізується в уміннях та навичках застосовувати психологічні знання й особистий досвід для вирішення конкретних професійних завдань у процесі управлінської діяльності.

3. Визначено основні функціональні компоненти психологічної культури державного службовця: регулятивний, когнітивний, інтегративний, комунікативний. Доведено, що вони мають стати основою її випереджального розвитку за рахунок залучення державних службовців до системи професійної освіти.

4. Обґрунтовано, що психологічна культура керівника - це важливий елемент становлення психологічної культури суб'єкта управлінської діяльності, інтегруючий фактор та стратегічний інструмент здійснення управління, що забезпечує прийняття й реалізацію рішень, розрахованих на перспективу. Психологічні особливості впливу керівника - державного службовця на розвиток психологічної культури підлеглих пов'язані із розкриттям його психолого-управлінських функцій у системі державної служби, до яких віднесено: психодіагностичну, мотивувальну (стимулюючу) й фасилітативну функції, що відображені в усіх компонентах процесу управління. Таким чином, психологічна культура керівника - державного службовця визначена як вагомий фактор ефективності управлінської діяльності, що детермінується наявністю лідерських рис у структурі його особистості, психолого-комунікативної компетентності, навичок ефективного стимулювання та мотивування підлеглих, спрямованих на мінімізацію опору змінам.

5. За результатами дослідження, проведеного в Національній академії державного управління, установлено існування беззаперечного зв'язку між рівнем розвиненості психологічної культури та якістю управлінської діяльності в системі державної служби; визначено, що наявний рівень психологічної культури управлінців лише мінімально забезпечує ефективність управлінської діяльності; засвідчено необхідність запровадження новітніх практичних методів та підходів до розвитку психологічної культури державних службовців на основі андрагогічної та акмеологічної методологій у системі їх професійної освіти.

6. Базуючись на емпіричних даних, обґрунтовано теоретичну модель розвитку психологічної культури державних службовців в системі професійної діяльності та професійної освіти. У процесі змістового аналізу детермінант психологічної культури управлінця (компетенції, самоосвіта, психологічна наука та освіта, управлінське середовище й професійна діяльність, соціокультурне середовище, система професійної освіти державних службовців, управлінський та соціокультурний досвід), виявлених під час моделювання, встановлено наявність трьох складових психологічної культури державного службовця, що мають ієрархічний характер: психолого-комунікативної компетентності (низький рівень), психологічної грамотності (середній рівень), розвиненої психологічної культури (високий рівень).

7. У процесі експертного оцінювання психолого-акмеологічні компоненти розвитку психологічної культури визначено як пріоритетні. До них належать: рефлексивно-конструктивний; прогностичний; проекційний; комунікативний та інтеркомунікативний компоненти. Вірогідність цього положення забезпечується методологічною коректністю, відповідністю використовуваних методик вимірюваним одиницям, високою статистичною точністю вибору одиниць, репрезентативною вибіркою. Установлено, що забезпечення реалізації психолого-акмеологічних умов розвитку психологічної культури державних службовців України передбачає запровадження в систему професійної освіти цілісної психолого-педагогічної технології, розробленої на основі моделі розвитку психологічної культури державних службовців України. Її сутність полягає в актуалізації управлінського досвіду особистості управлінця та формуванні навичок саморегуляції, самоконтролю, самовдосконалення й конструктивної комунікації.

8. Результати експерименту з упровадження технології розвитку психологічної культури державних службовців України показують, що забезпечення реалізації психолого-акмеологічних складових розвитку психологічної культури в системі професійного навчання, самоосвіти та самовиховання сприяє оволодінню державними службовцями регулятивними, інтегративними, комунікативними та когнітивними компонентами психологічної культури. Це підтверджує основну гіпотезу дослідження. Критеріями ефективності забезпечення реалізації психолого-акмеологічних складових розвитку психологічної культури є показники, що характеризують розвинену психологічну культуру (високий рівень): актуалізація тенденцій до саморозвитку, активізація когнітивних процесів; суттєве зниження рівня конфліктних реакцій, відчуття незадоволення, агресії.

9. На основі отриманих у дисертації результатів для подальшого розвитку психологічної культури державних службовців можна запропонувати такі рекомендації:

внести до “Комплексної програми підготовки державних службовців”, затвердженої Указом Президента України, питання розвитку психологічної культури державних службовців України в частині визначення вимог до високого рівня професійної культури. Це сприятиме запровадженню цілісної системи розвитку психологічної культури державних службовців України як важливої умови підвищення якості управлінської діяльності та забезпечення реалізації психолого-управлінського досвіду й потенціалу державних службовців;

навчальним закладам системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державно-управлінських кадрів у процесі удосконалення й оновлення змісту і форм підготовки державних службовців віддавати перевагу прикладному аспекту навчання й враховувати психолого-акмеологічні умови розвитку психологічної культури державних службовців України. Це сприятиме розвитку професійної самосвідомості державних службовців з метою їх подальшого самоудосконалення й самореалізації, практичному оволодінню психодіагностичними й психоконсультативними методиками та навичками; дасть змогу виявити шляхи й способи ефективного використання управлінцем потенціалу власної індивідуальності, необхідні при вирішенні завдань професійно-особистісного розвитку;

запровадити практику, згідно з якою результати навчання державних службовців мають стати однією з найважливіших умов кар'єрного зростання на державній службі. Крім того, результати дослідження слід брати до уваги під час проведення конкурсів на заміщення вакантних посад, атестації, присвоєння чергового рангу, формування кадрового резерву.

У дисертаційному дослідженні не вирішуються усі питання розвитку психологічної культури державних службовців України. З урахуванням його складності й багатогранності перспективу подальших наукових досліджень вбачаємо у визначенні кваліфікаційних вимог до науково-педагогічних працівників системи професійного навчання державних службовців.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Нестеренко Л. Психологічні основи формування лідерських рис керівника-державного службовця // Зб. наук. пр. НАДУ. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. - Вип. 2. - С. 386-392.

2. Нестеренко Л. Психологічні передумови створення позитивного іміджу керівника-державного службовця // Вісн. НАДУ. - 2003. - № 3. - С. 182-186.

3. Нестеренко Л. Психологічні основи розвитку комунікативної компетентності державних службовців // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 3. - С. 182-188.

4. Майборода С., Логунова М., Нестеренко Л. Заочна форма навчання в системі організаційної, навчальної та наукової діяльності НАДУ при Президентові України // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 4. - С.435-442. - Авторські с. 437-441.

5. Нестеренко Л. Проблема психологічних основ комунікації державних службовців у працях вітчизняних науковців // Зб. наук. пр. НАДУ. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - Вип. 2. - С. 124-135.

6. Нестеренко Л. Психологічні особливості здійснення професійної комунікації державними службовцями // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 2. - С. 438-444.

7. Нестеренко Л. Проблема комунікації державних службовців на сторінках вісників та збірників Академії // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 4. - С. 124-134.

8. Майборода В., Нестеренко Л. Графологія як метод психодіагностики професійних якостей державного службовця // Вісн. НАДУ. - 2006. - № 2. - С. 416-423. - Авторські с. 419-423.

9. Нестеренко Л. Шляхи вдосконалення психологічної культури керівників-державних службовців у контексті Європейської інтеграції // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (29 трав. 2003 р., м. Київ): У 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. - Т. 2. - С. 329-331.

10. Майборода С., Нестеренко Л. Зворотний зв'язок як елемент комунікативної компетентності державних службовців // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (28 трав., 2004 р., м. Київ): У 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Т. 1. - С. 348-349. - Авторські с. 348.

11. Нестеренко Л. Соціально-психологічний тренінг як елемент удосконалення комунікації державних службовців // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (31 трав. 2005 р., м. Київ): У 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - Т. 1. - С. 294-296.

12. Нестеренко Л. Формування вміння слухати як елемент розвитку психологічної культури державних службовців // Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (31 трав. 2006 р., м. Київ): У 2 т. / За заг. ред. О.Ю.Оболенського, В.М.Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2006. - Т. 1. - С. 288-290.

АНОТАЦІЇ

Нестеренко Л.О. Розвиток психологічної культури державних службовців України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.03 - державна служба. - Національна академія державного управління при Президентові України. - Київ, 2007.

У дисертації вперше у вітчизняній науці здійснене цілісне дослідження розвитку психологічної культури державних службовців. Уточнено зміст структурних та функціональних складових психологічної культури. Визначено поняття “психологічна культура державного службовця”, охарактеризовано його структурні складові, детермінанти становлення. Розкрито особливості впливу керівника на розвиток психологічної культури суб'єктів управлінської діяльності в системі державної служби На основі емпіричного дослідження виявлено суперечності, тенденції, стан та перспективи розвитку психологічної культури. Експериментально визначені та обґрунтовані пріоритетні умови, модель та етапи розвитку й удосконалення психологічної культури державних службовців України. За результатами проведеного дослідження сформульовані й запропоновані теоретичні висновки й практичні рекомендації щодо розвитку психологічної культури державних службовців України.

Ключові слова: психологічна культура, державний службовець, керівник, компетенція, компетентність, розвиток, структура психологічної культури державних службовців, комунікація, технологія, система підготовки державних службовців.

Нестеренко Л.А. Развитие психологической культуры государственных служащих Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.03 - государственная служба. - Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. - Киев, 2007.

...