уточнено теоретичне поняття взаємодії слідчого з фахівцями щодо збору інформації про особу, що скоїла злочин;

запропоновано авторську класифікацію форм взаємодії слідчого з фахівцями, в основу якої покладено наявність обов'язкового процесуального закріплення результатів спільної діяльності слідчого і фахівців (виходячи з чинного кримінально-процесуального законодавства);

наведено авторську аргументацію провідної ролі фахівця в процесі підготовки і проведення слідчих дій під час досудового розслідування у контексті необхідності збору інформації про особу, що скоїла злочин;

обґрунтовано практичну доцільність реалізації принципу постійності взаємодії слідчого з фахівцями за допомогою залучення до слідчих дій фахівця, який раніше брав участь (як спеціаліст або експерт) у слідчих діях з даної кримінальної справи;

наведено авторську аргументацію необхідності процесуального закріплення можливості проведення судової експертизи до порушення кримінальної справи;

сформульовано власну концепцію збору інформації про особу, що скоїла злочин, виділено основні джерела інформації про особу, що скоїла злочин, і запропоновано ввести у науковий обіг термін “інформаційно-доказовий потенціал” щодо джерел інформації про злочинну подію;

аргументовано необхідність письмового звіту спеціаліста про свою діяльність, здійснювану у межах досудового розслідування;

розроблено доцільні напрямки взаємодії слідчого з фахівцями під час проведення окремих слідчих дій і попереднього дослідження джерел інформації про особу, що скоїла злочин;

набуло подальшого розвитку вдосконалення процесуальних прав та обов'язків фахівців у контексті їх взаємодії зі слідчим під час збору інформації про особу, яка скоїла злочин;

керуючись одержаними у процесі дослідження результатами, наведено авторські редакції норм чинного Кримінально-процесуального Кодексу і Закону України “Про судову експертизу”, спрямовані на вдосконалення процесуального статусу спеціаліста та експерта й усунення прогалин і неточностей у чинному законодавстві.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації висновки, теоретичні положення та практичні рекомендації узагальнюють певний етап наукової праці, є вагомим внеском у криміналістику, кримінальний процес та судову експертизу, оскільки вони розширюють і поглиблюють уявлення про сутність, зміст, принципи, особливості, форми і напрямки взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.

Результати дослідження використовуються у практичній діяльності СУ УМВС України у Донецькій області (акт впровадження від 22.06.2005) та впроваджені і використовуються у навчальному процесі у межах курсу “Криміналістика” (акт впровадження № 518 від 15.12.2005). Також результати дослідження можуть бути використані: для подальшої розробки теоретичної концепції взаємодії слідчого з фахівцями в процесі розкриття та розслідування злочинів; для використання в навчальному процесі у межах курсів “Криміналістика”, “Кримінальний процес”, “Основи розкриття та розслідування злочинів” під час підготовки лекцій; для внесення змін і доповнень до чинного законодавства для удосконалення процесуального статусу спеціаліста й експерта; під час розкриття та розслідування злочинів у контексті взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.

Апробації результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри криміналістики Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ. Окремі положення дисертації доповідалися на конференціях: ІІІ міжвузівській науково-практичній конференції студентів, курсантів і слухачів “Проблеми використання сучасних досягнень криміналістики в боротьбі зі злочинністю” (м. Донецьк, березень 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми розкриття та розслідування злочинів щодо незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів” (м. Донецьк, жовтень 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (м. Одеса, жовтень 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми юридичної науки й практики” (Росія, м. Орел, лютий 2004 р.); Всеукраїнському науково-практичному семінарі “Актуальні проблеми вдосконалення кримінально-процесуального законодавства” (м. Дніпропетровськ, травень 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні” (м. Львів, червень 2005 р.).

Публікації. Основні положення дослідження викладено у 11 наукових публікаціях, 6 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи зумовлюється метою, завданнями і предметом дослідження, логікою викладення матеріалу. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що поділяються на вісім підрозділів, висновків, списку літератури (263 найменування) і додатків. Повний обсяг дисертації складає 241 сторінку, з яких 192 сторінки безпосередньо текст дисертації, 25 сторінок список використаних джерел, 24 сторінки - додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

взаємодія усного характеру, яка не підлягає процесуальній фіксації, зокрема, усні консультації спеціаліста.

Додатковими або організаційними формами досліджуваної взаємодії є створення слідчо-оперативних груп, оцінка результатів їх діяльності та узгоджене планування слідчих і інших дій. У межах слідчо-оперативної групи доцільно комбінувати форми взаємодії, коли фахівець надає слідчому як дієву, так і теоретичну допомогу. Наведено класифікацію видів досліджуваної взаємодії і зазначено, що її напрямки формуються залежно від мети і завдань взаємодії слідчого з фахівцями у межах конкретної форми. Найважливішою формою взаємодії слідчого з фахівцями є залучення останніх для проведення слідчих дій, оскільки в остаточному підсумку, саме зібрані під час слідчих дій джерела інформації про злочинну подію є базисом для реалізації інших форм взаємодії - від консультацій довідкового характеру до експертного дослідження.

Щодо форми фіксації участі спеціаліста у досудовому розслідуванні зроблено висновок, що спеціаліст повинен складати певний документ (довідку або звіт) про результати своєї діяльності. Цей документ може бути самостійним або додатком до відповідного протоколу. Обґрунтовано необхідність визначення суб'єкта попереднього дослідження в особі спеціаліста і закріплення певної норми у чинному кримінально-процесуальному законодавстві. Тому ч. 1 ст. 1281 КПК України запропоновано викласти у такій редакції: “У необхідних випадках для участі у проведенні слідчої дії і проведенні попереднього дослідження може бути залучений спеціаліст … “, а ч. 2 ст. 1281 КПК України, відповідно, викласти в такій редакції: “…для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні, вилученні і попередньому дослідженні джерел доказової інформації …; давати пояснення з приводу спеціальних питань, що виникають при проведенні слідчої дії; складати підсумковий документ (звіт, довідку) про хід і результати своєї діяльності під час проведення слідчої дії і проведення попереднього дослідження джерел доказової інформації”.

У третьому підрозділі “Суб'єкти взаємодії” сформульовано авторське бачення суб'єктів досліджуваної взаємодії. Процесуальні і криміналістичні аспекти діяльності суб'єктів взаємодії розглядалися в контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин. Запропоновано власне визначення поняття “спеціаліст”: це незацікавлена у результаті справи особа, що володіє спеціальними знаннями і навичками, залучена слідчим у процес досудового розслідування для надання консультативної і дієвої допомоги, з метою вирішення спеціальних питань, пов'язаних зі збором і дослідженням доказів, що містять інформацію про особу, що скоїла злочин (крім експертного дослідження), чим забезпечує швидкість і ефективність діяльності правоохоронних органів зі встановлення особи, яка скоїла злочин зокрема, і оптимізацію всього процесу розкриття і розслідування злочину в цілому.

Наведено особливості ініціативної діяльності фахівців, залежно від їх процесуального статусу, а також авторське бачення щодо організаційних і процесуальних чинників ефективного використання її потенціалу. Дослідження взаємодії у правовому аспекті дозволило дійти висновку щодо необхідності врегулювання кримінально-процесуального законодавства з потребами і реаліями процесу розкриття і розслідування злочину, за допомогою внесення певних доповнень у процесуальний статус спеціаліста й експерта. Процесуальні права й обов'язки спеціаліста доцільно доповнити: по-перше, правами на ініціативу в процесі проведення слідчих дій, на ознайомлення з матеріалами попередньої перевірки і матеріалами кримінальної справи у межах, необхідних для вирішення спеціальних питань; по-друге, обов'язками сприяти слідчому у “захисті доказів”, заявляти самовідвід у визначених законом випадках, надавати слідчому інформацію для розкриття злочину за “гарячими слідами”, виявляти причини й умови, що сприяли скоєнню злочину, у межах процесуальної і професійний компетенції, складати підсумковий документ (звіт, довідку) про свою діяльність.

Враховуючи зазначене, ч. 3 ст. 1281 КПК України запропоновано викласти у такій редакції: “Спеціаліст вправі: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії; ... і вилученням доказів; ознайомлюватися з матеріалами попередньої перевірки (крім результатів оперативно-розшукової діяльності) і матеріалами кримінальної справи, в обсязі, необхідному для вирішення поставлених слідчим спеціальних питань”; у ч. 5 ст. 1281 КПК України доцільно ввести фразу: “За наявності умов, передбачених ст. ст. 54, 62 КПК України, спеціаліст зобов'язаний заявити самовідвід. У разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх обов'язків...”.

Процесуальні обов'язки експерта пропонується доповнити: 1) обов'язком збереження об'єктів дослідження і повідомленням слідчого у випадку, якщо експертне дослідження спричинить повне або часткове знищення об'єкту експертизи чи зміну його властивостей; 2) обов'язком виявляти причини й умови, що сприяли скоєнню злочину, якщо виявлення цих фактів є можливим у рамках конкретного експертного дослідження; 3) обов'язком узгодження зі слідчим своєї ініціативної діяльності (ст. 200 КПК України) для збереження обраної слідчим тактичної конструкції проведення слідчих заходів; 4) обов'язком експерта письмово повідомляти слідчому про неможливість проведення експертного дослідження з детальним викладенням причин. Таким чином, ч. 4 ст. 77 КПК України запропоновано замінити обов'язком експерта письмово повідомляти слідчому про неможливість проведення експертного дослідження з детальним викладенням причин. У ч. 1 ст. 77 КПК України доцільно замінити фразу “дати правильний висновок на поставлені питання”, на “дати об'єктивний, науково-обґрунтований і повний висновок на поставлені питання”. Також обґрунтовано висновок про те, що будь-яка особа, яка володіє спеціальними знаннями і залучена слідчим для реалізації норми ст. ст. 128, 1281 КПК України, повинна мати статус спеціаліста.

У четвертому підрозділі “Джерела інформації про особу, що скоїла злочин” зазначено, що особа - це симбіоз ознак: соціальних, анатомічних (які відбивають зовнішність людини), функціональних (які відображають динаміку особи) і психологічних. Тому в процесі встановлення особи, що скоїла злочин, необхідно працювати не лише над виявленням даних, що характеризують біологічну індивідуальність людини, а й рівною мірою приділяти увагу встановленню її психологічних характеристик. Одержанню більш повної інформації про таку особу буде сприяти комплексне вивчення властивостей людини, відображених у матеріальних слідах злочину і встановлених шляхом аналізу обстановки місця події. Джерелами інформації про особу, що скоїла злочин, є матеріальні і “ідеальні” сліди злочину, результати аналізу та дослідження яких дозволяють дійти висновку про факт перебування конкретної людини на місці скоєння злочину і реконструювати її дії. Наведено авторське бачення поняття “збір інформації про особу, що скоїла злочин”, як процесуальної і позапроцесуальної пошуково-пізнавальної діяльності слідчого і фахівців, що спрямована на встановлення можливих джерел особистісної інформації, дослідження й аналіз яких дозволить отримати дані про зовнішні анатомічні і функціональні ознаки, психологічний портрет особи, що скоїла злочин, і про її зв'язок зі злочинною подією.

Аргументовано висновок про провідну роль фахівців у пошуку джерел інформації про особу, що скоїла злочин та реалізації їх інформаційно-доказового потенціалу. Виділено основні джерела інформації про особу, що скоїла злочин: сліди, залишені на місці події, що відображають анатомічні ознаки злочинця; сліди, які відображають функціональні і психологічні характеристики злочинця; предмети і речі, що належать злочинцю; зміни матеріальної обстановки місця події, викликані злочинними діями (у тому числі характеристика місцезнаходження, локалізації і стану трупа); особливості особи потерпілого (жертви).

Другий розділ “Специфіка взаємодії слідчого з фахівцями щодо збору інформації про особу, що скоїла злочин” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі “Збір інформації про особу, яка скоїла злочин, у процесі слідчого огляду” проведено аналіз сутності і значення огляду місця події в системі слідчих дій із лексичної, філософської і криміналістичної точок зору. Обґрунтовано висновок про те, що на основі прогнозування і дослідження слідоутворюючих і слідосприймаючих об'єктів (незалежно від їх якісних і кількісних характеристик) на місці події можна одержати імовірнісну інформацію про особу, що скоїла злочин.

Така інформація дозволить виділити шуканого індивіда за анатомічними, функціональними, соціально-психологічними ознаками і відображеними на ньому і його одязі ознаками матеріальної обстановки місця події. Аргументовано доцільність спрямування пошуку джерел інформації про особу, що скоїла злочин, за такими категоріями слідів: сліди, що ведуть на місце події; сліди, що ведуть з місця події; “штучні сліди”; сліди діяльності злочинця на місці події, включаючи сліди його пересування. Додатково обґрунтовано доцільність алгоритму одержання відомостей про особу, що скоїла злочин: 1) виявлення, фіксація та вилучення джерел інформації про злочинну подію та злочинця; 2) попереднє дослідження слідів (об'єктів, предметів); 3) аналіз матеріальної обстановки місця події; 4) реконструкція дій злочинця на місці події; 5) на основі результатів попередніх дій скласти модель злочинця з обґрунтованою вказівкою на його фізичні й психологічні характеристики.

Зазначено, що “універсальними” фахівцями, яких слідчі залучають до процесу розслідування є співробітники експертно-криміналістичної служби МВС України. За даними ДНДЕКЦ МВС України результативність оглядів місць події у 2004 році (виконаних за участю спеціалістів ДНДЕКЦ) становить 97,9% від їх загальної кількості.

Але привести категорії результативності й ефективності оглядів місць події до єдиного знаменника можна лише за допомогою якісного застосування сучасних спеціальних знань і навичок у різних галузях науки, техніки, ремесла та мистецтва, що додатково аргументує необхідність залучення до проведення огляду певних спеціалістів.

Розроблено напрямки взаємодії слідчого з фахівцями в процесі огляду місця події під час збору інформації про особу, що скоїла злочин: 1) під час підготовки до проведення слідчої дії з'ясовуються сучасні можливості застосування окремих спеціальних знань і науково-технічних засобів, відповідно до умов певного місця події, аналізується доцільність врахування певних організаційних аспектів і застосування технічних засобів проведення певного виду слідчого огляду в конкретних умовах, встановлюються межі огляду, обираються метод огляду (комбінація методів) і технічні засоби, необхідні для проведення огляду; 2) у процесі проведення слідчої дії спільна діяльність спрямовується на виявлення, фіксацію та вилучення матеріальних слідів і речових доказів, установлення можливості проведення їх попереднього дослідження, а також провадження такого дослідження; 3) під час фіксації перебігу та результатів слідчої дії спільно проводиться письмова фіксація відповідно до процесуальної форми - складання протоколу та графічна фіксація (плани, схеми та ін.), а також фіксація перебігу слідчого огляду за допомогою технічних засобів; 4) оцінюються результати огляду (у процесуальному аспекті - оцінка відповідності процесуальній формі, у криміналістичному - оцінка отриманих результатів щодо криміналістичної значимості, а також висування версій, планування наступних слідчих дій та інші заходів для перевірки й уточнення отриманих результатів).

У другому підрозділі “Попереднє дослідження матеріальних слідів злочину - джерел інформації про особу, що скоїла злочин” наведено лексичний і криміналістичний аналіз поняття “попереднє дослідження”; проаналізовано існуючі у теорії криміналістики думки вчених-юристів, на основі яких виділено характерні риси попереднього дослідження, а також сформульовано визначення цього поняття у контексті взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин. Отже, попереднє дослідження - це пізнавальна діяльність, яка має позапроцесуальний характер і здійснюється як слідчим самостійно, так і з залученням спеціаліста до дослідження й оцінки виявлених у ході проведення слідчих дій матеріальних слідів злочину, у процесі якого слідчий або спеціаліст, використовуючи свої спеціальні знання і застосовуючи науково-технічні засоби і методи, визначає відносність виявлених слідів до розслідуваної події, установлює механізм їхнього утворення й ознаки слідоутворюючих об'єктів для одержання орієнтовних даних про анатомічні, професійні та інші характеристики особи, що скоїла злочин, про механізм скоєння злочину й інші обставини, які мають значення у справі.

Існують об'єктивні передумови проведення попереднього дослідження: невідомі або незрозумілі обставини скоєння злочину; недостатньо фактичних даних, які дозволяють відтворити механізм злочину; цілком відсутні або є обмеженими відомості про особу, що скоїла злочин; незрозуміла доказова значимість виявлених слідів і речових доказів; можливе зникнення (знищення) слідів; якщо без результатів такого дослідження неможливо розв'язати інші невідкладні питання під час проведення слідчої дії або досудового розслідування взагалі. За даними анкетування фахівців встановлено, що тільки 37,1% з них залучалися до проведення попереднього дослідження під час провадження слідчих дій у всіх необхідних випадках. При цьому 72,4% опитуваних слідчих зазначили необхідність проведення попереднього дослідження і використання його результатів. Підкреслено важливість попереднього дослідження як способу оперативної реалізації інформаційного потенціалу джерел інформації про особу, що скоїла злочин.