Співвідношення права і закону

Законодавство держави -- це жива істота, тобто воно знаходиться у постійному розвитку. Деякі нормативні акти змінюються, інші скасовуються та замінюються новими. Ці зміни, які в деяких сферах відбуваються дуже часто, ускладнюють доступ до чинного законодавства [6,c.65]

Відомі такі види систематизації : облік, консолідація, інкорпорація, кодифікація.

Облік законодавства - це діяльність по зборі, зберіганню й підтримці в контрольному стані нормативних актів, а також по створенню пошукової системи, що забезпечує розшук необхідної інформації серед масиву актів, узятих на облік.

Види обліку:

а) журнальний;

б) картотечний;

в) ведення контрольних текстів діючих нормативних актів;

г) автоматизований облік законодавства.

Автоматизований облік законодавства, заснований на застосуванні комп'ютерної техніки, поступово стає домінуючим. Комп'ютерний облік законодавства багато в чому зм'якшує проблему його доступності й видимості. [37]

Слово„інкорпорація” походить від пізньолатинського „іncorporetio”, що означає „включення до свогоскладу”, або, якщо взяти глибше, від „іn” - „в” та „соrрus” - „тіло”. Виходячи з цього,інкорпорація має місце тоді, коли є основний об'єкт і до нього включається якийсь інший, додатковий.

Отже, інкорпорація - це впорядкування нормативно-правових актів, шляхом їхнього об'єднання в хронологічному, тематичному, алфавітному порядку (без зміни форми й утримування) у відповідному офіційному, офіціозному (напівофіційному) або неофіційному збірнику (зборах) що здійснюється суб'єктами, які приймають ці акти, чи спеціально на те уповноваженими органами, установами чи організаціями. [25]

Як правило,проведення інкорпорації передує проведенню консолідації, але так відбувається не завжди. В науці відомі випадки, коли при здійсненні систематизації законодавства, що регламентує певну сферу діяльності, пропонується спочатку проводити консолідацію, а не інкорпорацію.

Так, зокрема, С. Місевич зазначає,що першим етапом систематизації канонічно-правових норм може стати здійснення генеральної консолідації, яка можлива у формі складення та видання повного зібрання джерел канонічного права; на другому етапі систематизації правових норм проводиться інкорпорація у двох її головних формах (хронологічній та предметній. [26]

Консолідація-- це своєрідний вид правотворчості, особливість якого полягає в тому, що новий, укладений акт не змінює змісту правового регулювання, не вносить зміни і новели в чинне законодавство.

У процесі підготовки консолідованого акта всі норми попередніх актів розміщуються у певній логічній послідовності, розробляється загальна структура майбутнього акта. Здійснюється певне редагування, зовнішнє оброблення приписів з тим, щоб всі вони викладалися єдиним стилем, використовувалася уніфікована термінологія. Усуваються протиріччя, повторення, коректується застаріла термінологія, норми близького змісту об'єднуються в одну статтю (пункт) [8]

Кодифікація -- це спосіб систематизації, за яким здійснюється упорядкування законодавства, забезпечення його системності та узгодженості. При цьому способі проводиться така обробка нормативно-правових актів, що певною мірою змінює їхню структуру (погоджує, усуває протиріччя, об'єднує тощо). Результатом кодифікації є новий нормативно-правовий акт (кодекс, положення, інструкція тощо).

При кодифікації не обмежуються приведенням в порядок тексту чинних нормативно-правових актів, а, виходячи із загальних принципів даної правової системи, враховуючи предмет і метод правового регулювання, не просто об'єднують і систематизують наявні правові акти, а переробляють їхній зміст, в одному зведеному акті струнко й внутрішньо узгоджено викладають правові приписи, які максимально повно регулюють певну галузь суспільних відносин.

Здійснюючи кодифікацію, суб'єкти правотворчості ставлять за мету критично переоцінити чинні правові норми, переглянути нормативно-правові акти таким чином, щоб усунути неузгодженості та суперечності між ними, заповнити прогалини у правовому регулюванні, замінити і оновити застарілі норми.

Кінцевою метою кодифікації є створення нового зведеного законодавчого акта, що замінює нормативно-правові акти, що діяли раніше. Французький дослідник Стефан Гі, говорячи про мету кодифікації, підкреслює, що вона дозволяє зменшити кількість законів, що підлягають виконанню, оскільки закони, що стосуються одного й того ж предмета, іноді такі, що неодноразово зазнавали змін, групуються в один великий закон: кодекс. Виграш очевидний. Маніпуляції з текстами обмежуються. Текстові протиріччя, як і редакційні викривлення, виключаються.

Крім того, ця операція надає можливість самому нормопроектувальнику в процесі укладання кодексу та наприкінці процедури очистити законодавчі положення від тих елементів, які можливо є неконституційними або несумісними з політикою Європейського Союзу. [31]

Види кодифікації:

а) загальна кодифікація (завершується прийняттям кодифікаційних актів по всіх основних галузях законодавства);

б) галузева кодифікація (охоплює відповідну галузь законодавства: видаються Цивільні, Кримінальні кодекси й т.д.);

в) спеціальна (комплексна) кодифікація (спрямована на видання актів, що регулюють відповідні інститути законодавства: Митні, Податкові, Лісовий кодекси й т.д.).

Головна кінцева мета кодифікації - створення так званого кодификаційного акту.

Форми кодифікаційних актів:

а) основи законодавства;

б) кодекс;

в) устав;

г) положення;

д) правила.

Отже, ми з'ясували, що, використання нормотворчої техніки дозволяє створювати найбільш доцільні за формою і досконалі за структурою,змістом і викладом нормативно-правові акти

Також існують експертизи проектів нормативно-правових актів (правова, гендерна, фінансова, екологічна тощо), які дозволяють перевіряти проекти нормативно-правових актів на предмет їх відповідності правовим і демократичним стандартам, актуальним проблемам суспільства.

Правова експертиза, наприклад, існує й в Україні, вона може бути проведена щодо проекту:

- Конституції України;

- закону України;

- указу Президента України;

- постанови Кабінету Міністрів України;

- постанови Національного банку України;

- наказу міністерства.

Завданнями правової експертизи проекту нормативно-правового акта є:

· об'єктивне і повне дослідження поданого на розгляд експертів проекту відповідно до предмета експертизи виходячи із загальносуспільних та загальнодержавних інтересів, засад побудови правової системи;

· розроблення у разі необхідності пропозицій щодо внесення до проекту або інших пов'язаних з ним нормативно-правових актів необхідних змін і доповнень;

· підготовка обґрунтованого експертного висновку з усебічною оцінкою проекту нормативно-правового акта.

Правова експертиза проекту нормативно-правового акта залежно від кількості фахівців, які беруть у ній участь, може бути одноособовою або груповою.

Під час проведення одноособової правової експертизи здійснюється уніфікація критеріїв оцінки та узагальнення окремих оцінок за блоками питань, але не усувається значна ймовірність допущення суб'єктивізму, фактичних помилок унаслідок відсутності стороннього контролю в процесі роботи.

Групова правова експертиза передбачає оцінку проекту нормативно-правового акта певною кількістю фахівців. Якість групової експертної оцінки забезпечується шляхом залучення до роботи різних за фахом та досвідом юристів, які могли б максимально повно виконати всі завдання експертизи. Групова правова експертиза дає змогу забезпечити більш усебічну га об'єктивну оцінку проекту нормативно-правового акта, але під час її проведення можуть виникати труднощі, пов'язані з формулюванням єдиної думки експертів.

За підставами для проведення правова експертиза може бути первинною, повторною, додатковою і контрольною. Первинна правова експертиза проводиться вперше згідно з порядком, визначеним цими Методичними рекомендаціями.

Повторна правова експертиза проводиться вдруге, в межах предмета первинної експертизи або згідно з новим предметом за наявності обґрунтованих зауважень розробників або інших учасників процесу розгляду проекту нормативно-правового акта щодо висновку первинної експертизи.

Повторна правова експертиза може проводитися експертом або групою експертів, які виконували первинну експертизу, чи іншим експертом або групою експертів.

Додаткова правова експертиза проводиться в разі внесення до проекту нормативно-правового акта у процесі його доопрацювання істотних змін і доповнень, а також у разі зміни соціально-економічних відносин, що становлять предмет правового регулювання даного проекту.

Додаткова правова експертиза проводиться, як правило, тим же експертом або тією ж групою експертів, які проводили первинну експертизу. Контрольна правова експертиза проводиться за наявності істотних розбіжностей між висновками первинної та повторної експертизи щодо проекту нормативно-правового акта. Контрольно-правова експертиза завжди проводиться новим експертом або групою експертів. [22]

Прикладом гендерної експертизи нормативно-правових актів є УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА Киргизької Республіки від 5 лютого 2007 УП № 24 «Про затвердження Положення про порядок проведення гендерної експертизи проектів нормативних правових актів та підготовки відповідних висновків.»

Цілями гендерної експертизи є:

- Моніторинг проектів нормативних правових актів для визначення їх відповідності гендерному законодавству;

- Оцінка проектів нормативних правових актів на дотримання в них рівності прав, обов'язків, відповідальності, можливостей, рівних партнерських відносин і рівнозначних результатів для чоловіків і жінок, недопущення гендерної дискримінації .

Завданнями гендерної експертизи є:

· Встановлення об'єктивних фактів, обставин і ситуацій, пов'язаних із станом нормативного регулювання в гендерній сфері та забезпечують обгрунтованість і достовірність прийнятих рішень;

· Аналіз та оцінка можливих наслідків прийняття проектів нормативних правових актів з точки зору дотримання прав людини та гендерної рівності, а також механізмів їх гарантії, захисту та забезпечення на практиці;

· Роз'яснення питань, що потребують спеціальних знань в галузі гендерної експертизи .

Принципи гендерної експертизи включають :

· Обов'язковість проведення експертизи відносин, регульованих проектом нормативних правових актів;

· Достовірність, компетентність, обгрунтованість, комплексність,

об'єктивність і незалежність;

· Відкритість, гласність, прозорість і законність ;

· Пріоритетність громадських інтересів над галузевими та корпоративними інтересами;

· Необхідність досягнення балансу інтересів особи, суспільства і держави;

· Недопущення (попередження) можливих несприятливих впливів положень проектів нормативних правових актів на політичні, економічні, соціальні, екологічні та інші відносини, що впливають на принципи гендерної рівності;

· Дотримання прав людини, які забезпечують можливість вільної життєдіяльності особи, незалежно від статевої приналежності;

· Застосування в нормативних правових актах норм, спрямованих на підтримку осіб однієї з статей в найбільш дискримінаційної сфері життєдіяльності і які відповідно до положень законодавства та міжнародних договорів гендерною дискримінацією;

· Гуманне і справедливе ставлення до особи , незалежно від статевої приналежності.

Конституція України гарантує кожному право знати свої права і обов'язки, яке є однією з необхідних передумов здійснення прав і свобод та виконання обов'язків. Суб'єктом, на якому лежить обов'язок належного забезпечення цього права, безсумнівно, є держава.

Конституційними гарантіями права знати свої права і обов'язки є положення статті 57 Конституції України, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, і у разі недотримання цієї вимоги є нечинними.

На цей час питання оприлюднення нормативно-правових актів регулюються Указом Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року № 503/97, хоча ч. 3 згаданої статті Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Отже, офіційне оприлюднення нормативно-правових актів - це доведення текстів відповідних актів до відома населення, а також державних органів, підприємств, установ і організацій. Воно є обов'язковою умовою початку дії зазначених актів.

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.

Положення окремих статей Конституції України, в яких насамперед визначається правовий статус церкви і релігійних організацій в Україні (стаття 35), політичних партій та громадських організацій (статті 36, 37), гарантують їх діяльність через реалізацію прав та свобод людини і громадянина, а саме права на свободу віросповідання і світогляду, права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.

Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

На підставі викладеного і відповідно до статей 147 та 150 Конституції України, статей 51, 63, 65 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вирішив:

1. Положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

3. Рішення підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України. (Витяг з "Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) м. Київ, 9 лютого 1999 року Справа N 1-7/99 N 1-рп/99)

Також існує ефективна, демократична судова система. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як основного Закону держави на всій території України. Діяльність Конституційного Суду України базується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обгрунтованості винесених ним рішень.

Конституційний Суд України ухвалює рішення та дає висновки у справах щодо:

- конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; - відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їхню обов'язковість;

- додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

- офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Рішення й висновки Конституційного Суду України з зазначених питань є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Питання про конституційність зазначених нормативних актів розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як 45 народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо було порушено встановлену Конституцією України процедуру їх розгляду, ухвалення чи набрання ними чинності. [15]

Подібно до будь-якої цілеспрямованої діяльності, яка здійснюється державою і громадянським суспільством, правотворчість реалізується не хаотично, а на основі певних загальних засад, які визначають спрямованість та основні характеристики правотворчої діяльності в Україні.

Це означає, що правотворчість та правотворча діяльність відбуваються на основні певних керівних засад, ідей, ідеалів, які визначають її сутність, зміст, спрямованість, а також форми, в яких вона безпосередньо реалізується. [12, c.10]

В сучасні правовій теорії такі правові засади описуються поняттям принципів правотворчості (саме таке визначення поняття «принцип правотворчості» дає російський дослідник О. Пучков. [27]

Принципи правотворчої діяльності створюють необхідний фундамент чіткого визначення напрямів правотворчості як у короткостроковій, так і тривалий в тривалій перспективі.

В цьому сенсі, кажучи про поступальність та стадіальність правотворчої діяльності, маємо на увазі не лише її внутрішню структуру, яка включає певні стадії та етапи (вивчення, аналіз суспільних явищ і процесів, встановлення потреби в правовій регламентації, визначення кола суб'єктів, які можуть прийняти необхідні правові акти чи зробити необхідні правові рішення, прийняття рішення про підготовку правового акта, розробка концепції даного правового акта, підготовка проекту, попередній розгляд проекту, обговорення проекту, офіційний розгляд проекту, прийняття правового акта з його подальшим оформленням та легалізацією3), але й її прогнозованість, передбачуваність цього процесу як з позицій перебігу, так і тих наслідків, які суспільство отримуватиме на виході.

Передбачуваність зазначених наслідків правотворчості (об'єктивно вони являють собою розроблені в ході правотворчої діяльності нормативно-правові акти або окремі юридичні норми) зумовлюється тим, що всі вони покликані відображати певні універсальні ідеї, ідеали та цінності, що формуються в суспільстві й фіксуються на найвищому законодавчому рівні.

При цьому навіть сама Конституція як Основний Закон держави і суспільства має подвійний статус. З одного боку, вона формально-юридично закріплює принципи правотворчості, а з іншого - сама постає як один з продуктів правотворчої діяльності суспільства, що втілює властиве суспільству розуміння того, в який спосіб повинна бути організована держава, як вона має функціонувати, на яких рівнях та за якими правилами вона взаємодіє з громадянином і суспільством в цілому тощо.

На думку Є. Назаренка, процес запровадження конституції є потребою не лише держави, яка тих чи інших причин розробляє конституцію та намагається реалізувати її на практиці, але й всього суспільства, оскільки вона є «продуктом» не держави чи певної кількості органів державної влади, а всього суспільства, закріплює в конституційній формі найважливіші принципи та засади загального розвитку всіх типів суспільних відносин, включаючи й відносини між державою, громадянином і суспільством.

Не ставлячи за мету дослідити роль конституції як базового акту, що визначає принципи правотворчості і одночасно є одним з її найважливіших результатів, зауважимо лише, що серед основ конституційного ладу країни ми завжди знайдемо такі принципи, які мають універсальне значення, стосуються всіх видів діяльності держави і суспільства, включаючи й правотворчість.

Взагалі, правова культура є особливою складовою духовної культури людства, що фіксує досягнення суспільства в розвитку правових феноменів у цілому, розкриває роль правових ідеалів і цінностей у житті суспільства, реальних здобутків держави у сфері правоохоронної діяльності.

Вона має свої, притаманні лише їй специфічні властивості та функції, що відрізняють її від інших форм культури завдяки її безпосередньому зв'язку з державою, законодавством, правом.

Під правовою культурою необхідно розуміти, різновид загальної культури, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності певного суспільства.

Ознаки правової культури:

- виступає засобом правового регулювання суспільних відносин, заснованих на законах, формах взаємодії їх учасників;

- органічно пов'язана та взаємодіє із законодавством;

- використовується як інструмент покращення стану правового життя суспільства в цілому;

- сприяє спілкуванню суб'єктів політичного й правового життя суспільства, що виражається в різних формах правомірної поведінки та мислення, побудованого на вільному виборі гарантованих законами правових засобів досягнення поставлених цілей.

Таким чином, правова культура включає:

- правосвідомість, що формується під впливом об'єктивних та суб'єктивних факторів суспільного розвитку. На неї впливають не тільки Історичні та соціальні процеси, а й геополітична ситуація в державі і духовна сфера суспільства. Якщо правова система функціонує в умовах законності, свободи, соціальної справедливості, поваги до права, то це сприяє підвищенню рівня правосвідомості всіх суб'єктів;

- повагу до права;

- правові знання та уявлення;

- традиції, потреби, навички діяльності у відповідності до закону;

- реальну діяльність громадян, відповідно до правових установок і переконань (режим законності);

- правову активність населення, посадових осіб і законодавців, урядовців та ін.

Показники правової культури:

- відповідність права вимогам справедливості та свободи;

- якість системи законодавства;

- форми і методи правового регулювання

- участь громадян в управлінні державою;

- рівень якості роботи правоохоронних і правозастосовних органів та посадових осіб;

- рівень правотворчої та правореалізаційної культури;

- рівень правосвідомості громадян і посадових осіб, їх переконаність у необхідності діяти відповідно до вимог норм права;

- знання про державний устрій, призначення держави, політичну систему суспільства;

- правові знання, що охоплюють знання конкретних норм права;

- стан законності та правопорядку;

- престиж юридичної професії;

- авторитет і належний ступінь розвитку юридичної науки.

Саме правова культура та правове виховання населення є соціальною гарантією дії верховенства правового закону в суспільстві.

Слід зауважити, що наукове мислення та наукова правосвідомість у взаємодії із правовим мисленням і правосвідомістю особистості, які є головними елементами правової культури, здійснюють активний вплив на реалізацію верховенства правового закону.

Науковий рівень правового мислення та правосвідомості забезпечує не лише розвиток правової культури, в цілому, але й формування ідеалу правової особистості, яка поважає правовий закон, визнає його верховенство у всіх сферах життя, своїми діями підтримує режим правозаконності в Україні.

Тому формування правового закону можливе лише за умови реального існування верховенства права в суспільстві, яке, у свою чергу, неможливе без відповідного рівня правової культури.



Висновок

Наша велика та могутня країна Україна традиційно належить до країн романо-германської правової сім'ї. Країни континентального права вважаються країнами "писаного" права, в яких основним джерелом права визнається закон, тобто він є провідним серед усіх джерел права.

Обрата тема є важливою особливо на сьогоднішній день, адже ми, бачимо, як відбувається спотворення права, через затвердження в законах чи інших нормативно-правових актах інтересів окремої верстви населення, яка фактично знаходиться при владі. Було б наївно стверджувати й очікувати, що коли-небудь всі закони будуть правовими, проте, звичайно, помріяти можна. Проблема співвідношення права і закону буде стояти перед людством завжди, тому існують пункти з яких треба виходити при їх характеристиці:

1 . Право і закон слід розрізняти. Закон - це форма вираження, об'єктивування права зовні, а право - єдність цієї форми та змісту (правил поведінки).Ототожнення права і закону допускає волюнтаризм і свавілля держави по відношенню до своїх громадян, до їх прав, свобод і обов'язків.

2 . Не може бути права до і поза законом (до і поза своєї форми). Форма - спосіб життя права, його існування. До речі, як вдало зауважив проф. Мушинський: «Всі сучасні системи права одягнені в мундир законодавства». Також право як особливий соціальний регулятор за своєю сутністю пов'язане зі свободою, справедливістю, рівністю та гуманізмом.

3 . Закон може мати неправовий зміст, бути, так званою, порожньою, беззмістовною формою - «неправовим законом». Правовий зміст у законі чи неправовий - це визначається як на основі загальних природно-правових початків, так і виходячи з конкретно - історичних умов існування даного суспільства. Неправовий закон невідповідає міжнародним стандартам прав і свобод людини і громадянина, основоположним принципам права, інтересам суспільства. Неправовим є прийнятий закон з грубими порушеннями занодавчого процесу.

Також існують спеціальні інститути, інструменти, загальні передумови, існування яких забезпечує видання правових законів:

1) належне нормативно-правове регулювання правотворчого процесу, саме воно забезпечує чітке розмежування компетенції суб'єктів правотворчості, закріплює стадії правотворчої діяльності та демократичні основи правотворчого процесу;

2) нормотворча техніка. Її використання дозволяє створювати найбільш доцільніза формою і досконаліза структурою, змістом і викладом нормативно-правові акти;

3) експертизи проектів нормативно-правових актів. Дозволяють перевіряти проекти нормативно-правових актів на предмет їх відповідності правовим і демократичним стандартам, актуальним проблемам суспільства;

4) існує обов'язок оприлюднення нормативно-правових актів і загальна заборона зворотної дії нормативно-правових актів;

5) ефективна, демократична судова система, зокрема, наявність судів конституційної юрисдикції, які усувають відхилення від стандартів прав людини, загальних принципів права та інших стандартів природного права;

6) послідовна реалізація принципів демократизму, гласності, наукової обґрунтованості у правотворчій діяльності;

7) дуже важливим є те, що повинен бути високий рівень правової культури суспільства в цілому і суб'єктів правотворчого процесу зокрема.

Коли наша влада схаменеться та використає весь свій набутий за 23 роки незалежності України відповідний рівень правової культури і сама, подаючи примір іншим, почне керуватися верховенством права, яке прописане в статті 8 Конституції України, саме тоді ми й матимемо змогу спостерігати за формуванням правового закону. А поки чекаємо та щиро віримо в прекрасне майбутнє нашої правової країни!



Список використаної літератури

1. Войнович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, із змінами. Навч. посіб. - К.: Атіка, 2001 р.,134 с.

2. Вопленко Н. Н. Сущность, принципы и функции права: Учеб. пособие. - Волгоград: Изд-во ВолГУ, 1998г. - 98 с.

3. Гіда Є.О.Теорія держави та права., 2011 р. - 576 с.

4. Гусарев С.Д. Основи держави і права: Навч. посібник / С.Д. Гусарев P.A.Калюжний, A.M. Колодій. - К.: Либідь, 1997 р., 116 с.

5. Демиденко Г.Г. Історія вчень про право і державу: Підруч. для студ. юрид.вищих навч. закл. - Х.: Консум, 2004 р. - 431с.

6. Жерар Коссіньяк. Ясне законодавство / Нариси з нормотворення. --

Кн. 1. - К.: Основи, 2000 р. - 357 с.

7. Жилін Г. Співвідношення права і закону,Електронний ресурс, 2000 р. [http://www.juristlib.ru/book_2122.html]

8. Зайчук О.В., Теорія держави і права. Академічний курс. Підручник/Київ/ Юрінком Інтер. 2006 р. - 688 с.

9. Іванський А., Правові фікції як прийом юридичної техніки у павовому регулюванні фінансових правовідносин, 2011 р. N 3- 242с.

9.1 Іванський А.І.Роль юридичних презумпцій у регулюванні відносин фінансово-правової відповідальності, 2008 р. - Вип.42 . - С. 221-228.

10. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підруч. / М. С. Кельман; О. Г. Мурашин. -- К.: Кондор, 2002. -- 353 с.

11. Кельман М.С. Загальна теорія держави і права / Кельман М. С., Мурашин О. Г., Хома Н. М. -- Львів: Новий світ, 2003. -- 581 с.

12. Керимов Д. А. Культура и техника законотворчества. - М., 1991 г. - 160 с.

13. Кистяковский Б.А. В защиту права (Интеллигенция и правосознание) / Б.А. Кистяковский//Вехи: сборник статей о русской интеллигенции. С приложением «Библиографии Вех». Свердловск: Изд-во Урал, ун-та,1991г.340c.

14. Кистяковский Б. А. Философия и социология права / Б. А. Кистяковский. -- М. :Изд-во Русского христианского гуманитарного ун-та, 1998г.-- 574с.

15. Копєйчиков В.В. Правознавство. - К.: Юрінком Інтер, 2002 р.-152 с.

16. Котюк В.О. Основи держави і права. Навчальний посібник.-3-тє вид., доп. і перероб.- К.: Атіка, 2001р.- 432 с.

17. Кузик Н.В. Методичні рекомендації «Юридична техніка та її роль у кодифікації законодавства». / За ред. О.Є. Добржанської.: - Сімферополь, 2013.- 20 с.

18. Кузьмин А.В . Юридическая деятельность: проблемы единства позитивистского и естественно-правового начал. Монография /. - С.-Пб.: СПбГУСЭ, 2008. - 131 c.

19. Лапаева В.В. Различные типы правопонимания: анализ научно-практического потенциала. //Законодательство и экономика, апрель 2006. - №4. - 17 c.

20. Лисенков С. Л. Теорія держави і права За загл. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копейчикова. -- К.: Юрінком Інтер, 2002. -- 368 с.

21. Машков А. Проблеми теорії держави і права. Основи: курс лекцій. - К.: Четверта хвиля, 2008. - 464с.

22. МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ Центр правової реформи і законопроектних робіт Методичні рекомендації щодо проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів N 41 від 21.11.2000 м. Київ

23. Нерсесянц В. С. Право как необходимая форма равенства, свободы и справедливости // Социс, 2001 г. -- № 10. - 15с

24. Оуенз К. Право Київ: ЗНАННЯ, 2002 р. - 605с.

25. Погорілко В.Ф. Закон. / В.Ф.Погорілко, С.В. Бобровнік. // Юридична енциклопедія: в 6 т. Під ред. Ю.С. Шемшученко.Т. 2. - К.: Вид-во „Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 1999 р. - 475 с

26. Полешко А. Питаннясистематизації законодавства в Україні (за матеріалами міжнародної конференції)./ А. Полешко. // Право України. - 1999. - №12. - 32 с.;

27. Превалов В.Д. Теория государства и права: Учебник для вузов / Отв. ред. В. Д. Превалов. - М., 2006. - 185 с.

28. Рабінович П. М.Загальносоціальна («природна») правова система: поняття і структура // Вісник Академії правових наук України. - 2008. - №4 (55). - 12 c.

29. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави та права. Видання 5-те зі змінами. Навчальний посібник -- К.: Атіка. -- 2001. -- 176 с.

30. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / Пер. з рос. - Харків:Консул, 2001р - 656 с.

31. Стефан Гі. Кодифікація і укладання зводів законів / Нариси з нормо-творення (міжнародний досвід). Кн. II. -- К., 2000. -- 250 с.

32. Тихомиров Ю.А.Законодательная техника: Научно-практическое пособие - М. : Городец,2000 - 272 с.

33. Ткачук А.Ф. Законодавча техніка: практичний посібник А. Ткачук за участю А. Шуліми - К. Інститут громадянського суспільства, 2002 - 80 с.

34. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права. X.: Право, 2009 р. - 572 с.

35. Четвернин, В. А. Понятие права и государства. Введение в курс теории права и государства. - М. Дело, 1997 г. - 119 с.

36. Южаков С.Н. Велика енциклопедія Южакова [http://znaimo.com.ua/Велика_енциклопедія_Южакова]

37. Юридичні статті по теорії держави і права України/ Електронний ресурс-[http://yuristonline.com/ukr/uslugi/yuristam/literatura/stati/tgp/097.php]

Размещено на Allbest.ru

...