Поняття та класифiкацiя норм права

7.За дiєю у часi:

*постiйнi, час дiї яких не визначений. Постiними нормами є норми, закрiпленi в першому i четвертому роздiлах Конституцiї України. Постiйнi норми дiють доти, поки їх не вiдмiнять.

*тимчасовi, час дiї яких обмежений. Наприклад, тимчасовими нормами є норми, закрiпленi в п'ятнадцятому роздiлi Конституцiї України [26].

8.За дiєю по колу суб'єктiв:

*загальнi норми - поширюють свою дiю на всiх суб'єктiв права. Наприклад, в ст. 27 КУ зазначається, що: «Кожна людина має невiд'ємне право на життя. Нiхто не може бути свавiльно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя i здоров'я, життя i здоров'я iнших людей вiд протиправних посягань». Також прикладом може бути ст. 21 КУ: «Усi люди є вiльнi i рiвнi у своїй гiдностi та правах. Права i свободи людини є невiдчужуваними та непорушними».

*спецiальнi - поширюють свою дiю на спецiальних суб'єктiв: неповнолiтнiх, вiйськовослужбовцiв, пенсiонерiв i т.д. Наприклад, в ст. 99 ККУ зазначено, що до неповнолiтнiх, яких було визнано винуватим у скоєнi злочину, судом можуть бути здiйсненнi наступнi види покарання: штраф, виправнi роботи, арешт i т.д.

*винятковi - мiстять виключення iз загального права щодо поширення дiї загальних та спецiальних норм права на певних суб'єктiв права. Наприклад, ст. 80 КУ, в якiй зазначено, народним депутатам гарантується депутатська недоторканнiсть [6, с. 39-40].

9.За функцiональною спрямованiстю (за функцiями права) видiляють такi норми:

*регулятивнi норми - розрахованi на правомiрну поведiнку суб'єктiв i закрiплюють їх суб'єктивнi права i юридичнi обов'язки.

*Правоможнi - дають суб'єктам права на здiйснення позитивних дiй, передбачених законом. Наприклад, громадянин має право прийняти або вiдмовитись вiд заповiту на протязi 6 мiсяцiв з моменту його вiдкриття.

*зобов'язуючi правовi норми - це норми, якi безпосередньо покладають на суб'єктiв певнi обов'язки. Це можуть бути службовi обов'язки, що визначаються нормами адмiнiстративного права, але це можуть бути й обов'язки, що визначаються нормами будь-якої iншої галузi права. Наприклад, згiдно зi ст. 360 ЦК 2004 р. «спiввласник вiдповiдно до своєї частки у правi спiльної часткової власностi зобов'язаний брати участь у витратах на управлiння, утримання та збереження спiльного майна, у сплатi податкiв, зборiв (обов'язкових платежiв), а також нести вiдповiдальнiсть перед третiми особами за зобов'язанням, пов'язаними iз спiльним майном ».

*забороннi - мiстять заборони щодо поведiнки суб'єктiв i вимагають утриматися вiд протиправних дiй. Наприклад, ст. 37, в якiй зазначено, що: «Утворення i дiяльнiсть полiтичних партiй та громадських органiзацiй, програмнi цiлi або дiї яких спрямованi на лiквiдацiю незалежностi України, змiну конституцiйного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенiтету i територiальної цiлiсностi держави, пiдрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду вiйни, насильства, на розпалювання мiжетнiчної, расової, релiгiйної ворожнечi, посягання на права i свободи людини, здоров'я населення, забороняються».

*Охороннi - встановлюють способи юридичної вiдповiдальностi за порушення прав та невиконання обов'язкiв, якi закрiпленi у регулятивних нормах. До охоронних норм належать норми, закрiпленi в особливiй частинi Кримiнального кодексу України [5, с. 42-43].

До критерiїв, за якими Ю.А. Ведєрнiков та В.С. Грекул класифiкують норми права, В.М. Марчук та Л.В. Нiколаєва додають ще два:

10.За юридичною силою актiв:

*законодавчi - виходять вiд законодавчого органу. Мiстяться в законах, основах законодавства, кодексах.

*пiдзаконнi - виходять вiд органiв виконавчої влади. Закрiпленi в указах, постановах тощо.

11.За способом викладення змiсту норми в текстi нормативного акта:

*визначенi норми - це переважна їх бiльшiсть. Тексти цих норм мають цiлком певнi правила поведiнки. Вони безпосередньо й прямо сформульованi у самому текстi вiдповiдної статтi закону.

*вiдсилочнi норми - це своєрiдна модифiкацiя визначених норм. Їх специфiка полягає у тому, що формулювання такої норми мiстить посилання на якусь iншу вже встановлену i дiючу норму.

*бланкетнi норми подiбнi до вiдсилочних за тiєю ж ознакою, тобто вони, не встановлюючи змiсту правила поведiнки, також вiдсилають, але не до iнших конкретних статей чи нормативних актiв, а до органiв, якi приймають такi акти.

За галузевою належнiстю, тобто за предметом i методом правового регулювання, всi норми класифiкуються за iнститутами i галузями права. У вiдповiдностi з цими об'єктивними розбiжностями законодавець видає кодифiкованi акти, формулюючи тим самим галузi законодавства, що вiдповiдають галузям права: норми державного права, норми цивiльного права, норми адмiнiстративного права, норми кримiнального права, сiмейного права i т. д.

За юридичною силою, тобто за актами, в яких норми права мiстяться, вони дiляться на норми закону i норми пiдзаконних актiв, причому за цiєю ознакою можлива подальша бiльш детальна класифiкацiя [6, с. 78-79].

За ступенем загальностi змiсту норми права дiляться на норми-принципи, загальнi норми i конкретнi норми. Норми-принципи не мiстять яскраво виражених елементiв норм права, вони є результатом нормативних узагальнень, виражають соцiальний змiст всiх норм права даної групи. В деяких галузях права норми-принципи дозволяють безпосередньо регулювати вiдносини, спецiально не врегульованi конкретними нормами. Так, наприклад, принципи цивiльного права є безпосередньою основою для застосування аналогiї права.

На вiдмiну вiд норм-принципiв загальнi норми - це загальнi правила, що конкретизуються в iнших нормах. Так, положення ч. 1 ст. 151 ЦК України, що мiстять поняття зобов'язання i основи його виникнення, є загальною диспозицiєю до багатьох iнших норм, якi регулюють рiзнi види обставин, служить як би їх загальною частиною, а ч. 2 цiєї ж статтi, яка встановлює, що зобов'язання виникають з договору i з iнших основ, вказаних в цьому Кодексi, є загальною нормою, тобто гiпотезою, для багатьох наступних. Загальною нормою є ст. 23 КК України, яка визначає види покарань, що застосовуються до осiб, що скоїли злочини. Серед загальних норм передове значення мають конституцiйнi норми.

Близьким до подiлу норм за ступенню формальної визначеностi (ступенi загальностi) є їх дiлення за формальними признаками на норми закону i норми пiдзаконних актiв. В лiтературi висказано справедливе судження, що законодавчi норми за своєю структурною органiзацiєю найбiльш развинутi. За ступнню узагальнення вони подiляються на конституцiйнi, кодифкованi и окремi.

За характером (чи складом) правил поведiнки (формi регулювання) правовi норми можуть бути зобов'язуючими; правонадiляючими (дозволяють скоєння дiй, що мiстяться в нормi); забороняючими (передбачають стримання вiд дiй, що мiстяться в нормi, тобто є непрямою вказiвкою на правило поведiнки) [5, с. 51].

Цi види норм властивi рiзним галузям права. Першi двi групи є специфiчно регулятивними в позитивному змiстi. В адмiнiстративному, природоохоронному, кримiнально-виконавчому i iнших галузях права переважне мiсце займають зобов'язуючi норми, в цивiльному ж - правонадiляючi. Але немає таких галузей права, вмiст яких вичерпувалось би однiєю групою норм. Навiть в кримiнальному правi - системi забороняючих норм необхiдним компонентом зобов'язуючi норми загальної частини, а норми про необхiдну оборону i крайню необхiднiсть - правонадiляючi.

Специфiка забороняючих норм полягає в тому, що вони формулюються як напiвдиспозицiї, тобто прямо не встановлюють правил позитивнї поведiнки, що є характерне для зобов'язуючих i правонадiляючих норм. Вони вказують лише на забороняючi дiї, якi не можна чинити, i тим самим - диктують правила поведiнки. Ттому в зобороняючих нормах немає прямо виражених диспозицiй. Статтi кримiнального кодексу, що вмiщують дiї, якi кримiнально караються, представляють собою гiпотези, якi злились з диспозiцiями. Але якщо їх брати разом з положеннями загальної частини, то характер диспозицiй-заборон вимальовується повнiстю. Особливостi кримiнального закону зводяться до того, що заборона в ньому словесно не сформульований, але вiн в силу своєї загальновiдомостi логiчно припускається.

Наприклад, кримiнальне покарання за крадiжку власностi означає заборонену дiю. Як повинен вести себе суб'єкт, якi йому слiд вибирати установки, яким чином зорiєнтувати себе в суспiльнвй практицi - вiн повинен вирiшити сам.

Аналiзуючи соцiальну природу норм права, приходимо до висновка про ведуче значення дозволень, оскiльки вони передбачають встановлення державою зобов'язань i заборон. Це значить, що всi цi способи регулювання складають єдину систему, причому змiни в однiй з норм права обв'язково вимагають коректування iнших[5, с. 54-55, 57].

В соцiальному планi домiнуючий елемент правової норми полягає в тому, що вона що-небудь наказує, забороняє чи дозволяє. Якщо наказова норма поведiнки одночасно щось забороняє чи дозволяє, вирiшальним, найбiльш суттєвим в нiй все ж є те, що вона наказує. Цей домiнуючий елемент правової норми завжди можна визначити. Можна видiлити два змiсти «дозволу»: в рамках зобов'язуючих чи забороняючих норм i вмiщене в правонадiляючiй нормi.

Очевидна умовнiсть подiлу норм права на вказанi види. В процесi їх реалiзацiї дiючi субэ'кти завжди спiввiдносяться один з одним як носiї прав i обов'язкiв. Без такго зв'язку норми права неможливо втiлити. Однак цей подiл має i полiтичний, i правовий змiст. Вiн дает можливiсть з'ясувати, на чому зроблений акцент в поведiнковiй направленостi норми. Звiдси реальнiсть iснування зобов'язуючих, забороняючих i правонадiляючих норм. Неможна переступати об'єктивних кордонiв цього розподiлу.

В адмiнiстративному правi домiнують зобов'язуючi норми, в цивiльному, сiмейному, трудовому, земельному i рядi iнших регулятивних галузей - правонадiляючi, в кримiнальному - забороняючi. Бiльшiсть норм кримiнально-виконавчого законодавства - зобов'язуючi, однак немало i забороняючих; бiльшу частину (права засуджених) складають правонадiляючi норми.

Для зобов'язуючих i забороняючих норм характерний тiсний взаємозв'язок, перехiд одних в iншi. Правомочнiсть юридичних осiб за цивiльним правом - це в то же час i обов'язки їх керiвникiв за адмiнiстративним правом. Нерiдко зобов'язування i правонадiлення, заборона и правонадiлення як форми регулювання зливаються в однiй i тiй же нормi [6, с. 82-83].

В законодавствi, в рiзних його галузях досить часто спостерiгається вживання таких смислових оборотiв: «як правило, не дозволяється», «як правило, може бути дозволено», «у виняткових випадках», «як правило, повинно бути ...» i т. д.

Подобнi технiчнi прийоми дозволяють охопити нормами права рiзноманiтнi вiдхилення вiд загальних правил, якi деколи неможливо наперед передбачити в усiх деталях. Тим самим розширюються кордони правової взаємодiї, що забезпечується його гнучкiсть в рiзних ситуацiях.

I все ж таке поєднання форм регулювання слiд вiднести швидше до недолiкiв, чим до позитивних властивостей форм правових норм. Тут вiдкриваються широкi можливостi для їх вiльного трактування спецiальними суб'єктами, що виконують норми, оскiльки смисловий змiст подiбних оборотiв вкрай невизначений.

Зобов'язуючi, забороняючi i правонадiляючi норми в свою чергу можуть бути класифiкованi i за iншими рiзноманiтними основами. Так, наприклад, заборони подiляють: за сферами суспiльного життя - соцiально-економiчнi, полiтичнi, особистi; за функцiональним призначенням - заборони в широкому i вузькому змiстi; за характером i об'ємом правового матерiалу - iнформативнi i елементарнi; за ступенем визначеностi - абсолютнi i вiдноснi i т. д.

Спецiалiзованi норми не можуть служити самостiйною основою для виникнення правовiдносин, вони носять додатковий характер. I в залежностi вiт того яку функцiю вони виконують, спецiалiзованi норми подiляються на п'ять основних разновидiв:

Загальнi - це норми, напрямленi на фiксування в узагальненому виглядi визначених елементiв вiдносин, що регулюються.

Дефiнiтивнi норми чи дефiнiцiї це норми направленi на закрiплення в узагальненому виглядi признакiв даної правової категорiї, вони закреплюють науково сформульованi поняття, визначення понять [5, с. 60-61].

Декларативнi норми (норми-принципи) - це норми, в яких сформульованi правовi принципи, задачi, цiлi.

Оперативнi норми, з їх допомогою з дiй системи права вилучаються права, устарiвшi норми i вводяться новi.

Колiзiйнi норми призванi вирiшити зiткнення норм, вирiшення конфлiктних i передконфлiктних ситуацiй.

За ступенню активiзацiї соцiально корисної дiяльностi суб'єктiв права норми права умовно можна подiлити на звичайнi i заохочувальнi. В принципi всi вони «заохочують» таку дiяльнiсть, але видiлення заохочувальних норм доречне тому, що вони найчастiше спецiально направленi на стимулювання правомiрної дiяльностi, такою, яку суб'єкти юридично не зобов'язанi чинити.

Заохочувальнi норми мають чiтко виражену елементну структуру, причому диспозицiєю є заохочення, тобто надання рiзних матерiальних, духовних благ.

Заохочувальнi норми - це рiзновид правонадiляючих чи зобов'язуючих норм. Дiапазон їх дiї в правi все бiльш розширюється, причому заохочення нерiдко передбачаються i за звичайне виконання обов'язкiв.

Заохочувальнi норми слiд вважати нормами права, але виступаючi не як правила поведянки, а як державний призив до визначеної поведiнки. При настаннi вiдповiдних умов у компетентного органу виникає не тiлько право на застосування заохочення, але iнколи i обов'язок заохочувати.

За способами встановлення правил поведiнки норми права дiляться на категоричнi i диспозитивнi. Перша формулює визначене правило поведiнки, виключає який-небудь вибiр, хоча може встановити як заборону, зобов'язання, так i дозвiл; друга надає суб'єктам самим визначати конкретний змiст своїх прав i обов'язкiв i встановлює правило на випадок, якщо суб'єкти не скористались своїми правами. Наприклад, ч. 1 ст. 128 ЦК України визначає, що право власностi у покупця речi за договором виникає з моменту її передачї, якщо iнше не передбачено законом чи договором [6, с. 86].

За технiчними приьомами встановлення правила поведiнки норми права дiляться на визначенi, бланкетнi и вiдсилальнi.

Визначенi - безпосередньо мiстять опис правила поведiнки в статтi, в якiй вона викладається.

Бланкетнi норми - це такi правила поведiнки, дiя яких базується на змiстi специфiчних правил.

Вiдсилальнi норми безпосередньо вказують на iншi норми права як на умову своєї дiї.

Алєксєєв С.С. розглядає подiл на норми матерiального i процесуального права.

Норми материального права - регулюють змiстову сторону реальних суспiльних вiдносин, служать мiрою юридичних прав i обв'язкiв їх учасникiв.

Норми процесуального права регулюють юрисдикцiйну процедуру (порядок) дiяльностi компетентних органiв держави по втiленню i захисту норм матерiального права, прав i законних iнтересiв учасникiв суспiльних вiдносин.

За часом дiї юридичнi норми можуть бути подiленi на загальнi норми i тимчасовi. Загальнi норми встановлюються на невизначений строк дiї до їх вiдмiни. А тимчасовi норми встановлюються на визначений строк. Припустимо на час стихiйного лиха чи на час вiйськового стану.

За безпосереднiм предметом впливу правовi норми можна класифiкувати на соцiально-технiчнi i соцiальнi. Соцiально-технiчнi - регулюють використання людиною технiчних засобiв, сил природи (правила експлуатацiї технiчних засобiв, технологiчнi режими, стандарти, норми розходу сировини, норми в сферi охорони природи и т. д.). Будучи утвердженими компетентними органами, вони стають юридично обов'язковими i тим самим виступають регуляторами вiдносин мiж людьми. Їх значення в епоху науково-технiчної революцiї i збiльшення ролi права в укрiпленнi зв'язку науки з виробництвом зростає. Соцiальнi - регулюють суспiльнi вiдносини, суб'єктами яких є люди, їх колективи, суспiльнi органiзацiї и т. п.

4. Спецiалiзованi норми права в механiзмi правового регулювання

Серед великої кiлькостi норм права видiляють також спецiалiзованi (нетиповi) норми права, тобто приписи «нестандартного» характеру, в яких немає тих чи iнших ознак, властивих класичнiй моделi норм права.

Пiд спецiалiзованими нормами права розумiють приписи нетипового характеру, що не мають властивостей та ознак, притаманних класичнiй моделi норми права.

Спецiалiзованi норми права не можуть виступати регулятором суспiльних вiдносин, а вiдтак виконують допомiжну роль.

Якими є причини створення спецiалiзованих норм права?

- Необхiднiсть у законодавчому охопленнi нових видiв суспiльних вiдносин через сформовану i перевiрену на практицi систему правового регулювання i можливiсть їхнього охоплення в повному обсязi без будь-яких принципових протирiч iз ранiше прийнятими нормами (об'єктивний момент).

- Переконанiсть законодавця в доцiльностi розвивати, розширювати чиннi норми шляхом внесень до них змiн i доповнень, а не розробляти принципово новi норми (суб'єктивний момент).

Створення спецiалiзованих (допомiжних, або похiдних) правових норм дозволяє логiчно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому суперечностей i прогалин [6, с. 94].

Схематично шляхи (стадiї) розробки спецiалiзованих норм можна уявити таким чином.

1. Iдея > норма > вiдносини: тут спецiалiзованi норми спрямованi на вдосконалення сформованих суспiльних вiдносин, вже врегульованих певною мiрою правом;

2. Вiдносини > iдея > норма: тут необхiдно охопити спецiалiзованими нормами усталенi суспiльнi вiдносини, не врегульованi правовими нормами.

Слiд зважити на те, що упорядкування тексту спецiалiзованої (допомiжної, або похiдної) правової норми неможливо без змiн, доповнень гiпотези або (i) диспозицiї основної (первинної, вихiдної) норми права. У гiпотезi вказуються новi умови дiї норми. У диспозицiї визначаються iншi правила поведiнки, якi вiдрiзняються вiд диспозицiї основної (первинної, вихiдної) правової норми. Спецiалiзованi норми вiдмежовуються одна вiд одної в залежностi вiд цiльового призначення, виконуваного в процесi правового регулювання [5, с. 62].

Ознаки спецiалiзованих норм:

1. Мають субсидiарний, тобто допомiжний, характер, допомагають основним нормам додати праву вивершенiсть i повноту;

2. Самi не регулюють суспiльнi вiдносини i як би приєднуються до регулятивних i охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор. Тому щодо основних норм цi норми квалiфiкуються як додатковi;

3. Утворюються на основi «первинних», «вихiдних» норм, але мiстять у собi додатково iншi розпорядження (вбирають новi регулятивнi якостi) з метою охоплення нової групи суспiльних зв'язкiв. За характером утворення вони є похiдними вiд основних норм.

На вiдмiну вiд класичних норм права, спецiалiзованi норми права:

*виконують додаткову функцiю в правовому регулюваннi;

*позбавленi традицiйної логiчної структури, характерної для норм права як класичного припису;

*виступають як зразок, еталон поведiнки, змiст якого визначається змiстом виконуваної функцiї (так норми, що закрiплюють принцип законностi, орiєнтують суб'єктiв на здiйснення правомiрної поведiнки).

Спецiалiзованi норми права неоднаковi за своєю природою i функцiональним призначенням, тому вони можуть бути подiленi на норми-засади, норми-принципи, визначально-установчi норми, норми-дефiнiцiї, декларативнi-норми, оперативнi норми, норми-строки, колiзiйнi норми та iншi [5, с. 95].

Види спецiалiзованих норм права:

1.норми-засади - це правовi приписи, якi закрiплюють засади конституцiйного ладу держави, основи соцiально-економiчного, полiтичного, державного життя, взаємовiдносини держави i особистостi, форми власностi та iн. Цi норми зосередженi насамперед у конституцiї i дiстають свiй розвиток та логiчне вираження в iнших вихiдних правових нормах i передусiм у нормах-принципах.

2.норми-принципи - це правовi приписи, якi виражають i закрiплюють принципи права. Цi норми розглядаються як результат нормативного узагальнення державно-правових явищ, вони виражають змiст i закономiрностi цих явищ. Норми-принципи можуть виступати як нормативно-правова основа вирiшення юридичної справи, зокрема при виявленнi прогалин у правi.

Нормою-принципом є, наприклад, норма закрiплена в ст. 5 КУ, в якiй зазначено, що Україна є республiкою, носiєм суверенiтету i єдиним джерелом влади в України є народ, що народ здiйснює владу безпосередньо i через органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, а також, що право визначати i змiнювати конституцiйний лад в Українi належить виключно народовi i не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

3.визначально-установчi норми - це правовi приписи, якi визначають мету, завдання окремих iнститутiв або галузей права.

Визначально-установчою нормою є, наприклад, норма закрiплена в ст. 1 ЦКУ. В нiй визначено, що цивiльним законодавством регулюються особистi немайновi та майновi вiдносини, заснованi на юридичнiй рiвностi, вiльному волевиявленнi, майновiй самостiйностi їх учасникiв.

4. норми-дефiнiцiї - це норми, якi мiстять повне або часткове визначення юридичних понять чи iнших категорiй.

Наприклад, ст. 102 КУ: «Президент України є главою держави i виступає вiд її iменi. Президент України є гарантом державного суверенiтету, територiальної цiлiсностi України, додержання Конституцiї України, прав i свобод людини i громадянина».

5. декларативнi норми - норми, якi мiстять положення програмного характеру, нормативнi оголошення.

6. оперативнi норми - норми, якi визначають порядок, час набрання чинностi, подовження чи припинення дiї окремих норм права.

Наприклад, ч. 5 ст. 94 КУ: «Закон набирає чинностi через десять днiв з дня його офiцiйного оприлюднення, якщо iнше не передбачено самим законом, але не ранiше дня його опублiкування».

Також прикладом оперативної норми може бути норма, закрiплена в ст. 160 КУ: «Конституцiя України набуває чинностi з дня її прийняття».

7. норми-строки - це такi правовi приписи, якi вказують на час, настання або проходження якого тягне певнi юридичнi наслiдкi (наприклад, строк позовної давностi). Строки бувають матерiально-правовими i процесуально-правовими. Бiльшiсть строкiв - це певнi промiжки часу, що вимiрюються годинами, днями, мiсяцями, роками. Однак вони можуть визначатися також i вказiвкою на випадки або обставини, що мають настати (повнолiття людини).

8. колiзiйнi норми - норми, якi у разi наявностi протирiччя мiж окремими нормативно-правовими актами з того самого предмета регулювання, повиннi застосовуватися в даному випадку, тобто це норми, що регулюють вибiр норми. Вони призначенi для вирiшення колiзiй (конфлiкти норм, пов'язанi з особливостями регулювання тих самих суспiльних вiдносин рiзними правовими актами).

Наприклад, п. 9 р. 15 КУ: «Прокуратура продовжує виконувати вiдповiдно до чинних законiв функцiю нагляду за додержанням i застосуванням законiв та функцiю попереднього слiдства - до введення в дiю законiв, що регулюють дiяльнiсть державних органiв щодо контролю за додержанням законiв, та до сформування системи досудового слiдства i введення в дiю законiв, що регулюють її функцiонування» [6, с. 104].

5. Способи викладання норм права в статях нормативно-правових актiв

Норми права отримують своє зовнiшнє вираження через тексти нормативно правових актiв, якi конструюються з статей, параграфiв, пунктiв, абзацiв. Основною структурною одиницею нормативно правового акту є стаття. Стаття - це частина нормативно-правового акту, яка представляє собою державно-владне велiння i мiстить одну норму права, декiлька норм права чи частину норми права. Структурна вiдокремленiсть виражається в тому, що в кодифiкованих нормативно правових актах стаття має заголовок чи порядковый номер. З поняттям статтi можна ототожнювати поняття «пункта», «параграфа». Стаття є формою окремих норм права, органiзацiєю тексту окремих норм права, вiдповiдно, саме перше спiввiдношення статтi i норми, як форми i змiсту.

В однiй статтi може мiститись двi чи бiльше норми розпорядження.

Норми права за ступенем узагальнення конкретних показникiв можуть бути викладенi абстрактним методом, тобто таким методом формулювання, при якому фактичнi данi охоплюються родовими признаками. Наприклад: ч.1 ст.26 ЦК України «Юридична особа має цивiльну правоздатнiсть вiдповiдно до встановлених цiлей її дiяльностi». Абстрактний спосiб викладу вiдповiдає бiльш високому рiвню культури i розвитку юридичної технiки. Вiн дозволяє в коротких формулюваннях охопити всi факти даного роду.

Казуїстичний чи казуальний спосiб - це такий спосiб формулювання норм в статтях нормативно правового акту, коли фактичнi данi вказуються з-за допомогою iндивiдуальних ознак.

За прийомами (способами) викладу елементiв норми права, вони можуть бути викладенi прямим способом - це значить, що законодавець прямо формулює, перечислює всi елементи норм права в данiй статтi.

Таке спiвпадiння в реальному життi зустрiчається не завжди, однак особи, що застосовують норму права, в кiнцевому результатi змогли б виявити всi три необхiднi її елемента в статтях одного нормативного акту чи актiв. Тiльки при їх наявностi дана норма може забезпечити державно-владне регулювання суспiльних вiдносин.

Також норми права можуть бути викладенi посилальним способом, при якому окремi елементи норми не формулюються в данiй статтi нормативно-правового акту; в нiй робиться посилання до iнших норм, де мiстяться потрiбнi розпорядження. Цей прийом застосовується для встановлення зв'язку мiж частинами норм i для уникання повторень [6, с. 107-108].

Висновок

Норма права - правова дiйснiсть навiть в тому випадку, коли вона жодного разу не застосовувалась для регулювання фактичних вiдносин. Наприклад, в нещодавнiй iсторiї конституцiйне право союзної республiки на вiльний вихiд iз складу СРСР. Визнання цього права являло собою передумову для визначення правового статусу союзної республiки та для державно-полiтичної практики. Тому можна зробити висновок, що праву вiдомi норми, якi застосовуються безпосередньо та опосередковано - через iншi норми.

Таким чином, норми права - це загальне правило, яке вбирає в себе багатство соцiального досвiду суспiльства i держави, рiзноманiтнiсть особливого, iндивiдуального, окремого.

Норма права являє собою науковий, об'єктивно обгрунтований припис - модель суспiльних вiдносин, яка вiдображає iнтереси суспiльства в розвитку даних вiдносин.

Загальний характер норми права не виходить з її власної природи. Загальне в правi в кiнцевому рахунку є вiдображення того реального загального, яке об'єктивно iснує в чисельних окремих матерiальних вiдносинах даного виду, якi є виробничими вiдносинами.

В сучасних умовах вдосконалення норм права йде по двом основним напрямкам: покращення змiсту норм, змiцнення їх «iстинностi», впорядкування їх структури та системи вцiлому.

Перший напрямок характеризується тенденцiєю до все бiльш точного вiдображення потреб суспiльного життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективностi дiї норм права як регуляторiв суспiльних вiдносин. Тому вдосконалення змiсту стосується всього комплексу норм - зобов'язуючих, уповноважуючих, забороняючих. Зростає значення рекомендацiйних норм. В рамках кожної рiзноманiтностi норм виробляються новi, бiльш ефективнi методи впливу на суспiльнi вiдносин з допомогою всiх елементiв правової норми.

Основними умовами, якi дозволяють добитися вдосконалення норм права, є:

1. Точне вiдображення в правових приписах закономiрностей розвитку державно-правової побудови.

2. Вiдповiдання норм права умовам моралi та правосвiдомостi.

3. Додержання умов системностi (непротирiччя) та iнших закономiрностей дiючої системи права при прийнятi нових норм.

4. Врахування в процесi нормотворчостi загальних принципiв регулювання i управлiння суспiльними процесами.

Таким чином, з всього сказаного можна зробити висновок, що, аналiзуючи право як суспiльний iнститут, дослiдники неуклiнно стикаються не з окремою, монолiтною i самодостатньою системою. Право - це роздiлене поняття, так би мовити, формула, що означає не що iнше, як чiтко структуровану систему юридичних норм, i створену для вiрного визначення спiввiдношення цiєї системи з iншими соцiальними явищами.

Юридичнi норми забезпечують гарантоване виконання життєво необхiдних правил, без яких функцiонування суспiльства i держави було б неможливим. Такi правила є тим мiнiмумом, який призваний зберiгати стабiльнiсть полiтичної i правової системи кожної держави. Оскiльки така база вже створена, решта сфери суспiльних вiдносин можуть знаходитись в межах компетенцiї iнших соцiальних норм.

Перелiк використаної лiтератури

Нормативно-правовi акти:

· Конституцiя України. - К.: Видавничий Дiм «Iн Юре», 2014. - 144 с.

Монографiї, пiдручники, науковi статтi:

1. Заморська Л.I. Логiко-структурнi закономiрностi щодо визначених норм права // Держава i право. Юридичнi i полiтичнi науки. Вип. 39. - К.: Iн-т держави i права НАН України, 2008. - C. 40-47.

2. Горшенев В.М. Нетипичние нормативние предписания // Советское государство и право. - 1978. - № 3. - С. 113-118.

3. Колошин В. Логiчна структура норм права (деякi практичнi аспекти) // Право України. - 1995. - № 7 . - С. 44-46.

4. Корнута Р. Вiтчизнянi погляди на структуру норми права // Право України. - 2007. - № 7. - C. 19-21.

5. Недбайло П.Е. Советские социалистические правовые норми. Юбил. Изд-е. Львов: Изд. Львов.ун-та, 2009. - 169 с.

6. Норми советского права: Проблеми теории / Под ред. М.И. Байтина и В. К. Бабаева. (Ред. и исправл. Изд-е, адаптированное под современное законодательство стран СНГ) - Саратов: Из-во Саратовского Уни-та, 2007. - 248 с.

7. Орєхов В.Ю. Мiсце санкцiї у структурi правової норми // Держава i право. Юридичнi i полiтичнi науки. Вип. 29. - К.: Iн-т держави i права НАН України, 2005. - C. 102-108.

8. Погорiлко В.Ф., Федоренко В.Л. Поняття, ознаки, види i структура конституцiйно-правових норм // Право України. - 2001. - № 11. - С. 9-14.

9. Ставицька О. Норма права в системi чинникiв регулювання соцiальних конфлiктiв // Право України. - 2001. - № 10. - С. 13-15.

10. Чернобель Г.Т. Структура норм права и механизм их действия // Правоведение. - 1988. - № 6. - С. 40-47.

11. Ульянова О. Правовi фiкцiї i правовi презумпцiї: єднiсть та вiдмiннiсть // Право України. - 2005. - № 6. - C. 101-103.

12. Якушев I. М. Норма права: поняття, властивостi, структура // Актуальнi питання реформування правової системи України: Зб. наук. ст. за матерiалами V Мiжнар. наук.-практ. конф., м. Луцьк, 30-31 трав. 2008 р. - Луцьк: Волин. обл. друкарня, 2008. - C. 70-72.

13. Кривицький Ю. Норма права у механiзмi правового регулювання: теоретико-правовий аспект / Ю. Кривицький // Юридична Україна. - 2008. -№ 10. - С. 8 - 13.

14. Кривицький Ю. В. Спецiалiзацiя у правовiй сферi: теоретичнi аспекти / Ю. В. Кривицький // Науковий вiсник Київського нацiонального унiверситету внутрiшнiх справ. - 2009. - № 6. - С. 143 - 149.

15. Кривицький Ю. В. Спецiалiзованi норми права: до актуалiзацiї проблеми / Ю. В. Кривицький // Науковий вiсник Ужгородського нацiонального унiверситету. Серiя Право. - 2009. - Вип. 12. - Ч. 1.- С. 45 - 48.

16. Кривицький Ю. В. Спецiалiзованi норми права: поняття та структура / Ю. В. Кривицький // Наше право. - 2010. - № 2. - Ч. 1. - С. 9 - 14.

17. Кривицький Ю. Функцiї спецiалiзованих норм права: поняття та види / О. Горова, Ю. Кривицький // Юридична Україна. - 2010. - № 7. - С. 15 - 20.

18. Кривицький Ю. В. Норма права як предмет дискусiй в юридичнiй науцi / Ю. В. Кривицький // Економiка. Фiнанси. Право. - 2009. - № 7. - С. 34 - 38.

19. Кривицький Ю. В. До проблеми структури норми права / Ю. В. Кривицький // Захист прав i свобод людини та громадянина: напрямки реалiзацiї в Українi : матерiали мiжнар. наук.-практ. iнтернет-конференцiї. Ч. I. - Тернопiль, 2009. - С. 10 - 13.

20. Кривицький Ю. В. Пiдходи до визначення поняття норми права в юридичнiй науцi / Ю. В. Кривицький // Державна полiтика розвитку цивiльної авiацiї ХХI столiття: економiчнi i стратегiчнi можливостi України : матерiали наук.-практ. конф. (Київ, 19 - 20 лют. 2009 р.) - К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2009. - С. 38 - 41.

21. Кривицький Ю. В. Фiлософсько-методологiчнi аспекти спецiалiзацiї норм права / Ю. В. Кривицький // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку : зб. тез наук. доп. V Мiжнар. наук.-практ. конф. молодих учених.

22. (20 - 21 берез. 2009 р.) / уклад. М. Л. Варченко, М. Л. Толстiхiн, I. Ф. Урина. - Луцьк : РВВ „Вежа” Волин. нац. ун-ту iменi Лесi Українки, 2009. - С. 48 - 51.

23. Кривицький Ю. В. Спецiалiзованi норми права: сучасний стан розробки / Ю. В. Кривицький // Актуальнi проблеми сучасної науки: теорiя i практика : матерiали I Мiжвузiвської студентської наук.-практ. конф. / Упорядник Л. Т. Коломiєць. - К. : МНТУ, 2009. - С. 568 - 570.

24. Кривицький Ю. В. Норма-дефiнiцiя як рiзновид спецiалiзованих норм права / Ю. В. Кривицький // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку : зб. тез наук. доп. VI Мiжнар. наук.-практ. конф. молодих учених.

25. (19 - 20 берез. 2010 р.) / уклад. О. В. Жишко, А. М. Сур'як, I. Ф. Урина. - Луцьк : Волин. нац. ун-т iменi Лесi Українки, 2010. - С. 42 - 44.

26. Кривицький Ю. В. Норми-принципи: основнi аспекти правової природи / Ю. В. Кривицький // 300 рокiв Конституцiї Гетьмана України Пилипа Орлика: проблеми становлення i розвитку українського державотворення : матерiали Мiжнар. наук.-практ. конф. - Львiв : ЛьвДУВС, 2010. - С. 108 - 112.

Матерiали з сайтів:

http://court.gov.ua,

http://www.ligazakon.uа,

http://rada.gov.ua

http://zakon.nau.ua

Размещено на Allbest.ru

...