Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра Конституційного та адміністративного права

Курсова робота

з адміністративного права України

на тему: “Принципи адміністративного права”

Зміст

адміністративний право політичний

Вступ

1. Теоретичні аспекти дослідження принципів адміністративного права

1.1 Конституційні засади розвитку принципів права України

1.2 Поняття і головні характеристики принципів права

1.3 Дія принципів права

2. Характеристика принципів адміністративного права

2.1 Поняття і суть принципів адміністративного права

2.2 Класифікація принципів адміністративного права

2.3 Конституційні принципи адміністративного права

2.4 Організаційно-функціональні принципи адміністративного права

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Побудувати громадянське суспільство і відповідно йому демократичну, соціальну, правову державу, що передбачено Конституцією України можна, тільки здійснивши комплексне системне реформування всіх сфер суспільного життя. Складовою частиною такої реформи має стати правова реформа, яка повинна охопити більшість існуючих правових явищ.

Зрозуміло, що міри і заходи у межах правової реформи слід починати з удосконалення основоположних джерел, керівних ідей усього права, є принципи права. Саме це дасть змогу послідовно, комплексно і системно здійснювати правову реформу, а відповідно і аналогічно цьому вдосконалити право в Україні загалом. Адже принципи права - це пов'язують право не тільки з політикою, економікою, духовним життям суспільства, це - категорії, що забезпечують єдність різних власне правових процесів, форм, теорій, ідей і концепцій, понятійно - категоріальних рядів.

Актуальність дослідження принципів права - зумовлена також тим, що право вже не обмежується тільки позитивістко - нормативістським його сприйняттям і тлумаченням. Прворозуміння в нашій країні все помітніше переходить на позиції інтегративної школи, рецептуючи надбання «класичного» і «відродженого» природного права, соціологічної юриспруденції.

Принципи права довгий час не розглядались як головні, сутнісні його категорії. Адже у нормативному уявленні право здебільшого ототожнюється з законами або юридичними нормами. Насправді ж право - це складне і неодноманітне явище, що створює юридичну надбудову суспільства. Воно пронизане певними загальними ідеями, що його цементують при досягненні цілей і пов'язують із соціальним (політичним, економічним, духовним) життям. Ці найбільш загальні ідеі у праві визначаються принципами права. Без їх досконалого розуміння не можна загалом зрозуміти правової системи тієї чи іншої країни або окремих її елементів.

Стаття 15 Конституції України визначає, що суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, а це дає можливість розглядати принципи права, як загальнолюдські надбання.

Надзвичайно істотна роль і місце принципів у праві. Саме принципи консолідують, наприклад, правотворчість і правосуддя, надають внутрішньої цілісності діючій правовій системі, слугують зміцненню законності і правопорядку, громадської дисципліни, гарантують реалізацію інтересів і прав українських громадян. Вони, за умови їх закріплення у Конституції, забезпечують єдність процесів створення права, його реалізації і охорони. Принципи права є критерієм оцінки права і методологічною основою його подальшого вдосконалення у тому розумінні, що одночасно на підставі принципів оцінюють рівень і ефективність реалізації права і на грунті саме цих категорій пізнають і поліпшують його.

В адміністративно-правовій теорії під принципами права розуміються основні ідеї, що характеризують зміст права, закріплюють закономірності його розвитку і визначають механізм правового регулювання управлінських відносин.

В юридичній літературі теорія принципів адміністративного права поки не одержала достатньою висвітлення. Тим часом вивчення цього питання має дуже важливе значення для розуміння аналізу і вдосконалення самого адміністративного права, а також його найважливіших інституцій і підгалузей, для направлення законотворчої діяльності в області адміністративного права, подальшого розвитку всього механізму адміністративно - правового регулювання, створення нового адміністративного законодавства, зміцнення законності в управлінській діяльності, поліпшення правозастосовної і правотворчої діяльності органів виконавчої влади.

Питання принципів адміністративного права є найважливішим в структурі і змісті адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Термін "принципи адміністративного права" вказує на основоположні риси, сутнісні характеристики, найважливіший зміст і значення всього адміністративного права.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи

Об'єктом дослідження курсової роботи є правовідносини у сфері державного управління.

Предмет дослідження - принципи адміністративного права.

Метою курсової роботи є дослідження принципів адміністративного права.

1. Теоретичні аспекти дослідження принципів адміністративного права

1.1 Конституційні засади розвитку принципів права України

Зафіксована на конституційному рівні ідея правової державності в Україні втілюється через реалізацію певних принципів, які є визначальними, в тому числі і у сфері права. Принципи правової держави - де найголовніші, найзагальніші закономірності цієї теорії. До них слід віднести:

1.Принцип верховенства права, передбачений ст.8 Конституції України. Він у правовій державі визначає умови життєдіяльності усього соціального організму, тобто порядок створення, існування і функціонування державних органів і громадських організацій, соціальних спільностей, відношення до них, а також між собою окремих громадян, а тому є базовим, найбільш значущим. Завдяки цьому він модифікусться у різних сферах функціонування держави і права, наприклад у правоутворенні, правореалізації, правоохороні. Він також означає, що не держава створює право, а навпаки, право є основою організації і життєдіяльності держави в особі її органів і посадових осіб, інших організацій. А звідси випливає і твердження про те. що не держава надає права і свободи людині, а народ створює право, щоб, насамперед, обмежити ним державну владу. Виходячи з цього вітчизняній юридичній науці і практиці слід по-новому підійти до визначення зовнішнього виразу права, тобто до розуміння закону і загалом законодавства. Цей принцип має свої особливості у сфері економіки, політики, соціального і духовного життя суспільства, що й демонструється у дослідженні.

2. Принцип розподілу влад зафіксований у ст. 6 Конституції України. В теорії правової держави він являє собою певну модель побудови державного апарату. Проте практичне її втілення в державному будівництві України вносить свої зміни у принцип розподілу влад. Адже у демократичній правовій державі влада належить народу, який є її єдиним джерелом і носієм, суверенітет влади народу - не основа суверенітету державної влади. Але безумовним є те що, забезпечуючи рівновагу влад у процесі їх функціонування і взаємодії, не можна забезпечити їх цілковиту рівноправність; якась із влад має бути головною. Таке положення, до речі, попередить непотрібну і навіть, як свідчить практика державного життя України, шкідливу боротьбу за першість серед влад. Ми переконані, що такою владою може і повинна виступати влада законодавча в особі представницького органу, або ж, що ще краще, самого народу.

Діяльність Верховної Ради України з огляду на це не можна оцінити однозначно, але її вдосконаленню сприяло б: чітке визначення сфери її дії; поліпшення процедурної регламентації законодавчого процесу; запровадження двопалатної структурно-організаційної моделі парламенту та інші заходи.

Для більш ефективного здійсненения виконавчої влади слід чіткіше визначити правовий статус Президента України; вдосконалити конституційний статус Кабінету Міністрів України. Одне з глобальних завдань майбутньої адміністративної реформи - чіткий розподіл компетенції Кабінету Міністрів Украйни і центральних органів виконавчої влади на користь останніх.

Щодо судової влади, то головне - забезпечити її реальну самостійність і незалежність, як системи органів, що здійснюють правосуддя між різними суб'єктами суспільства. А для цього слід сконструювати судову владу - як складовий елемент захисту прав, свобод, обов'язків і законних інтересів представників громадянського суспільства. Саме громадянське суспільство повинно формувати, будувати і організовувати діяльність судової влади. У цьому розумінні було б доцільнішим запровадження інституту безпосередніх виборів суддів, після того як, призначені Президентом, вони відпрацюють певний час. До того ж доцільно на конституційному рівні передбачити створення і основи функціонування самостійної контрольно-наглядової влади.

3. Принцип реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина, зосереджений у розділі 2 Конституції України Конституція України, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.. Сутність його у тому, що права, свободи, обов'язки і законні інтереси людини і громадянина повинні бути не тільки продекларовані у законодавчих актах, але й забезпечені і гарантовані всіма соціальними суб'ктами і насамперед державою. Для цього остання повинна створювати зовнішні і внутрішні механізми. А отже, насамперед, потрібно:

· створити єдину Концепцію забезпечення прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина;

· у згаданій Концепції, або ж у іншому законодавчому акті, передбачити шляхи підвищення правової культури посадових осіб, конкретні міри відповідальності за відхід від права, який найбільш очевидно проявляється в неповазі до прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина;

· активно пропагувати, а можливо навіть і вчити, самих громадян відстоювати свої права, використовуючи правосуддя, можливість звернення до вітчизняних державних органів і міжнародних та національних недержавних органів і організацій;

· реальність прав, свобод, обов'язків і законннх інтересів людини і громадянина безпосередньо залежить від сили (авторитету) держави.

А тому вкрай важливо визначити яку державу ми будуємо, але безумовно одне: вона має бути міцною і демократичною.

Правова форма взаємовідносин держави і суспільства відбивається у визнанні відносно незалежного існування і функціонування правової держави і громадянського суспільства.

Виходячи з теоретичних розробок послідовників громадянського суспільства, а також практичного досвіду у країнах, де і яким воно існує, можна виділити наступні принципи громадянського суспільства, що у більшості випадків випливають або прямо передбачені Конституцією України: свобода та ініціативність особистості (ст. ст. 22, 23, 29 та інші Конституції України); розвиток суспільних відносин у відповідності з фундаментальним принципом кантівської філософії, за яким людина завжди повинна розглядатися як мета і ніколи як засіб (ст. ст. 21, 22 Конституції України); ліквідація відчуженості людини, несприйняття людьми соціально-економічних реформ і перетворень, економічних і політичних структур і інститутів (ст. ст. 34, 35 Конституції України); реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей (ст.24 Конституції України); постійний захист прав і свобод людини і громадянина (ст. 22 Конституції Украйні); плюралізм усіх форм власності (ст.4 Конституції України); існування серед абсолютної більшості населення так званого «середнього прошарку» (ст. 48 Конституції України); плюралізм духовного життя суспільств (ст. 15 Конституції України); офіційна заборона і практична відсутність з боку держави та інших соціальних суб'єктів абсолютної регламентації і будь-якого втручання у приватне життя членів суспільства (ст. 32 Конституції України); існування і функціонування розвинутої соціальної структури; активна участь у всіх сферах суспільного життя недержавних самоврядних людських спільностей (ст.ст. 36-40 Конституції України); розвиток ринкових відносин (ст. 42 Конституції України); визнання і гарантування ідеї верховенства Права; підпорядкування громадянському суспільству демократичної правової соціальної держави Конституція України, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua..

Навіть загальний аналіз цих принципів у їх співставленні з сучасним економічним, політичним і духовним станом України переконує, що далеко не усі компоненти громадянського суспільства у ній існують. А тому саме на їх створення та розвиток і повинна спрямовуватись діяльність демократичної правової соціальної держави, формування якої повинно відбуватись інтенсивно і паралельно зі становленням громадянського суспільства. При цьому така держава теж має відповідати певним вимогам-принципам, які б взаємодіяли з принципами громадянського суспільства.

Таким чином, громадянське суспільство - це така організація людей, у якій кожна людина є вільною в своїй поведінці і може приймати є вільною власні рішення. Виходячії саме з такої теоретичної конструкції, Конституція України і проголосила у ст. 5 що носієм і єдиним джерелом влади в Україні є її народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади і місцевого самоврядування. Тобто, Конституція України офіційно визнала владу громадянського суспільства і затвердила верховенство цієї влади над усіма іншими. Але шлях України до поглиблення безпосередніх форм здійснення влади народом був би більш послідовним, якби одночасно з проголошенням народної ініціативи щодо всеукраїнського референдуму відбулося конституційне встановлення права народної законодавчої ініціативи. А також якби і сама Конституція України була прийнята на всеукраїнському референдумі. Здається, що шлях України до побудови громадянського суспільства був би послідовнішим і виваженішим.

1.2 Поняття і головні характеристики принципів права

Будь-яка діяльність здійснюється на основі певних принципів, тобто основних, вихідних положень, додержання яких забезпечує узгодженість у діях її учасників, орієнтує на досягнення певного результату шляхом використання найефективніших методів тощо. Відхід від визначених принципів даної конкретної діяльності призводить до її непослідовності, неузгодженості у діях її учасників і, зрештою, не до тих результатів, досягнення яких було її основною метою.

Принцип (від лат. ргіnсіpum -- основа) -- керівна ідея, головне правило поведінки. Принцип також можна розглядати як вираз необхідності чи, в певному аспекті, закономірності окремих процесів об'єктивної дійсності. У логічному змісті принцип -- центральне поняття, основа системи, що являє собою узагальнення й поширення певного положення на всі явища тієї сфери, з якої даний принцип абстрагований Философский словарь/ авт. сост.: И.В.Андрущенко, О. А. Вусатюк, С. В. Линецкий, А. В. Шуба. -- К. : А.С.К., 2006. -- С. 749..

Розвинуте суспільство передбачає досконалу, цілісну юридичну надбудову, сформовану на передових засадах правової організації суспільного життя людей, їх установ і соціальних інституцій. Ці засади відображені насамперед у праві і перш за все в його принципах.

Принципи права -- багатоманітне явище й до його дослідження можна і треба підходити з багатьох сторін, але при цьому бажано внести в дефініцію принципів права єдину основу. На нашу думку, категорія «принцип» тісно пов'язана з категоріями «закономірність», «сутність», «ідея». Принципи права можна визначати по-різному, наприклад, через закономірності розвитку суспільства і права або через сутність і зміст права. Також близькі поняття закону та принципу: закономірність виражає зв'язок між явищами, їх сутністю, а принцип концентрує властивості, основний зміст кожного явища, що порівнюються. Категорія «принцип» перетинається з категорією «ідея», коли під нею розуміється внутрішня логіка, закон існування об'єкта. А крім цього, принцип може виступати як абстрактне визначення ідеї, тобто сума принципів дорівнює ідеї.

В юридичній літературі питання про поняття і сутність принципів права й досі не вирішується однозначно. Існує декілька варіантів дефініцій принципів права. В одних визначеннях звертається увага на те, що принципи -- категорія об'єктивна, в інших - юридичні принципи трактуються як основні ідеї й поняття, що виражають сутність історичного типу права.

Деякі дослідники акцентують увагу на тому, що принципи є сферою правосвідомості правової ідеології та науки, інші -- відносять їх до змісту досить широко визначеного чинного права. Але й у цьому випадку тривають дискусії про те, чи можна вважати принципами права загальні положення, що не знайшли свого відображення в законі, а випливають лише зі змісту його правових норм.

Принципи природи, суспільного буття взагалі об'єктивні і не залежать від людської свідомості. Але люди в змозі їх пізнати, сформулювати як певні поняття і дефініції, використовувати в практичній діяльності. Принципи не створюють певну історичну епоху, суспільно-економічну формацію, а навпаки, історичні умови висувають певні принципи: вони такі, якими їх робить певний розвиток цивілізації. Але з цього не випливає, що принципи існують поза людською діяльністю. Справа в тому, що зміст принципів завжди обумовлений матеріальним базисом суспільства, а люди пізнають, формулюють його і втілюють у реальність.

У науковій літературі принципи права визначають по-різному.

Принципи права -- це такі відправні ідеї існування права, які виражають найважливіші закономірності й підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і становлять головні його риси, вирізняються універсальністю, вищою імперативністю і загальною значимістю, відповідають об'єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу.

Принципи права -- це його основні засади, вихідні ідеї, що за своєю сутністю є узагальненим відображенням об'єктивних закономірностей розвитку суспільства, людства в цілому.

На підставі вищевикладеного можна зазначити як попередній висновок, що принципи права як певне явище правової матерії мають певні загальні ознаки, що дають змогу визначити їх як основні засади, відправні ідеї його буття, котрі виражають найважливіші закономірності даної суспільно-економічної формації, є однопорядковими із сутністю права й володіють універсальністю, вищою імперативністю й загальною значимістю.

Принципи права спрямовують і синхронізують увесь механізм правового регулювання суспільних відносин, розкривають місце права в суспільному розвитку. Саме принципи права є критерієм правомірності дій громадян і державного апарату в цілому та при належних умовах сприяють зростанню правосвідомості населення, правової культури й освіти.

Принципи права є своєрідною передавальною ланкою між економічним базисом суспільства та його юридичною надбудовою, системою нормативного регулювання.

Слід зауважити, що в юридичній літературі, присвяченій принципам права, існує два моменти, що мають неоднозначне трактування:

1. Як формуються принципи права -- виведені вони зі змісту права і чи мають самостійну першооснову.

2. Яка сфера застосування принципів права -- обмежена вона рамками системи юридичних норм і чи поширюється на інші прояви права.

Перший аспект тісно пов'язаний з проблемою сутності права. З точки зору теорії природного права, принципи права мають самостійну першооснову, формуються у свідомості людини й уже потім, можливо (але не обов'язково), отримують законодавче закріплення. Вважається, що спочатку зміст принципів права спонтанно випливає із самого життя, із суспільних соціальних відносин, що складаються у реальності й пізніше отримують регламентацію й захист із боку держави у комплексах суб'єктивних прав учасників правовідносин.

Виникнення принципів права як загальносоціальних є необхідною умовою наступного закріплення їх у вигляді юридичних принципів і норм, бо свідчать про актуальність проблеми для суспільства та необхідність юридичного оформлення їх. При цьому головна роль у виявленні й конструюванні таких принципів належить не правотворчості, а саме правоутворенню, конкретніше -- юридичній практиці, яка за своєю природою покликана оперативно реагувати на зміни, що відбуваються у сфері права.

Самий процес утворення принципів права, його стадії в межах теорії природного права також не визначаються однозначно. Деякі дослідники визначають процес утворення принципів права наступним чином: суспільні відносини -- правоположення юридичної практики -- норми-принципи Загальна теорія держави і права : підруч. для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова [та ін.] ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О.В.Петришина. -- Х.:Право,2002. -- С. 194.. Вважається, що зміни суспільних відносин обумовлюють зміни змісту існуючих принципів права або формування нових. Юридична практика реагує на ці зміни, формує необхідні принципи права й проводить потрібні зміни в законодавстві.

Інша точка зору виділяє такі стадії формування принципів права: правова теорія -- система правових норм -- правопорядок. Юристи і філософи, аналізуючи досвід людства, роблять певні висновки, проводять аналогії і локалізують протиріччя у суспільному розвитку. На підставі всього цього і з'являються ідеї-принципи та тлумачення їх у правовій теорії.

Таким чином, у правовій теорії ідеї відіграють синтезуючу роль і водночас одержують підтримку в юридичних знаннях. На стадії системи правових норм правові ідеї, після закріплення в нормах права, стають принципами права, що постають як узагальнений, концентрований, синтезований вираз основних ідейних засад, головних суспільних інтересів, що одержують розвиток і конкретизацію в правилах і вимогах даної правової системи.

А на третій, останній, стадії вони переходять у зміст правової форми реальних суспільних відносин. Але треба зауважити, що правова норма «працює» лише тоді, коли державна корекція суспільних відносин, що здійснюється за допомогою цієї норми, у формі суб'єктивних прав, юридичних обов'язків, правовідносин знаходить в них реальне відображення.

Отже, принципи права -- об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку.

Принципи є підставою права, містяться у його змісті, виступають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стрижнем правової матерії.

1.3 Дія принципів права

Дія принципів права і розвиток правової системи України вимагає з'ясування розуміння самої правової системи, а також методики її дослідження і функціонування. Визначальними при цьому є методологічні принципи і підходи, а найголовнішими з них стають принципи системності, цілісності, комплексності, функціональності.

Якщо врахувати ці принципи, то з точки зору теоретичного моделювання правової системи за законами системного підходу, правова система - це сукупність усіх взаємопов'язаних матеріальних і нематеріальних, об'єктивних і суб'єктивних, статичних і динамічних правових явищ, що функціонують у суспільстві з приводу створення. реалізації і охорони права. Тобто, правова система - надзвичайно широке поняття, що зумовлює існування і необхідність виділення у ній таких сторін як: 1) цілі та інтереси; 2) матеріальна база; 3) нормативна основа; 4)духовна основа; 5)організаційна структура; 6) інституційна; 7) органічна; 8) функціональна; 9) ідеологічна,10) комунікативна.

Згадані підсистеми і елементи правової системи поєднанні її принципами, які у ній виступають головними структурними зв'язками. Принципи правової системи, у тому числі й України, - це об'єктивно зумовлені її витоки, за якими вона розвивається і які становлять основу її системності. Це елементи правової системи, що мають найбільш загальний зміст, фіксують найважливіші напрямки і способи її дії. Вони у найбільшій мірі поєднуються з об'єктивними законами розвитку суспільства, з загальними принципами організації і функціонування суспільних відносин.

Найбільш важливим завданням нашої держави у цьому аспекті є створення повноцінної Концепції правової реформи в Україні, у відповідності саме з таким розумінням правової системи і її принципів.

Принципи правоутвореиня - це найбільш загальні і важливі правові явища за якими відбувається переведення об'єктивних закономірностей суспільного життя на мову юридичних принципів і норм. У найбільшій мірі принципи правоутворення існують у вигляді принципів правосвідомості. Виникнувши у вигляді ідей правосвідомості, юридичні принципи втілюються в принципах права через правоутворення, а вже потім через правотворчіеть, яка включає нормотворчість і законотворчість.

Правотворча діяльність носить складний і специфічний характер, а тому досить важко перерахувати всі основні ідеї правотворчості. Проте у правовій державі вона повинна здійснюватись на основі таких найважливіших принципів: гуманізму; демократизму; науковості; правності; законності; юридичної формалізованості; внутрішньої системності і структурованості; врахування специфіки предмета методу регулювання, властивих кожній галузі права; об'єктивної оцінки можливостей діючої правової системи і її співвідношення з іншими системами; використання засобів і прийомів юридичної техніки; врахування необхідності подальшої систематизації нормативно-правових актів тощо.

Цим принципам мають відповідати принципи законотворності, які зафіксовані у Конституції України і мають стати відправними джерелами при реформуванні цього виду юридичної діяльності. Їх систему складають принципи: 1) верховенства права; 2) верховенства закону у системі нормативно-правових актів; 3) демократизму у законотворчій діяльності: 4) соціальної доцільності; 5) системності і узгодженості; 6) наукової обґрунтованості.

У відповідності з таким розумінням правоутворення і висвітленими принципами надзвичайно важливим уявляється створення повноцінної Концепції реформування правоутворення і правотворчості в Україні. Остання має розроблятися за тими методологічними підходами, які були застосовані щодо Концепції правової реформи в Україні і деталізувались Концепцією реформування законодавства України. Орієнтовною програмою розвитку законодавстваУкраїни, Законами "Про нормативно-правові акти в Україні" і "Про закони і законодавчу діяльність в Україні". Лише за таких умов можна забезпечити кардинально-якісні зміни у цьому процесі

Виходячи з загальнотеоретичного розуміння реалізації норм права, можна підійти до аналізу шляхів втілення його принципів у фактичній поведінці учасників суспільних відносин.

Насамперед звертаємо увагу на можливість і корисність прямої дії принципів права. Для цього вони повинні матеріалізуватись у чинному законодавстві. Подібне їх юридичне оформлення і закріплення безперечно має нормативно - регулятивний і орієнтаційно - керівний характер щодо усіх соціальних інституцій. Пряма дія принципів права здатна також забезпечити цілеспрямованість і одноманітність правового регулювання суспільних відносин. При цьому не можна віддавати перевагу якомусь одному різновиду принципів.

Другим шляхом реалізації принципів права є їх опосередкування через механізм правовою регулювання, що вимагає їх конкретнзації у нормах законодавства і підзаконних нормативно-правових актах, юридичних документах судової і адміністративної практики. Таким чином, принципи виражаються у правах і обов'язках суб'єктів, у юридичних зв'язках і відносинах. Вказанний шлях реалізації принципів права найбільш розповсюджений. Завдяки закріпленню у юридичних нормах, правах і обов'язках, правовідносинах і правопорядку принципи набувають саме регулятивно - нормативної специфіки. А тому можна говорити про три рівні реалізації принципів у праві. На першому - суб'єкти мають справу з юридичними принципами, що є найбільш високим узагальненням і регулятором фактичних суспільних відносин. На другому - принципи права виступають, як модифіковані юридичні норми, що містять моделі суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. І третій - це рівень реалізацїї принципів, коли вони деталізуються у вигляді рішень судової і адміністративної загалом усій юридичної практики.

Це дає змогу виділити і обгрунтувати загальні принципи правореалізації. До них насамперед слід віднести принципи: законності; реальності; обгрунтованості; доцільності; справедливості й ефективності.

Усі названі і не згадані принципи правореалізації, як і сама ця діяльність є системними явищами, а тому вони мають розглядатися як складова безперечно одна з найбільш головних частин правової системи, в тому числі і щодо правової реформа в Україні. Завданням останньої у цій сфері є створення на підставі науково обґрунтованої теорії повноцінної Концепції реформування реалізації права в Україні. Вважаємо, що подібно до Концепції правової реформи в Україні, інших Концепцій (реформування законодавства, охорони права), Концепція реформування реалізації права в Україні повинна прийматися Верховною Радою України на підставі участі і врахування пропозицій від усіх зацікавлених суб'єктів. Її офіційним, більш конкретним, вираженням маюгь статті Закону України «Про створення державного механізму реалізації нормативно - правових актів в Україні», «Про застосування нормативно - правових актів в Україні».

Щодо реалізації принципів права в правоохоронній діяльності. То охорона права це надзвичайно широка категорія, яка включає у себе усі правові явища, що функціонують у правовій системі, щодо забезпечення правомірного його втілення у поведінці усіх соціальних суб'єктів.

Правоохоронна діяльність, у свою чергу, є складовою частиною суспільної охоронної діяльності (поряд із політичною, економічною, ідеологічною, охоронною діяльністю, а тому може диференціюватись на суспільну (здійснюється усім суспільством), державну (реалізуються державними органами), правоохоронну діяльність окремих колективів людей (наприклад, політичних партій, громадських організацій, трудових колективів) і навіть окремих індивідів (наприклад, необхідна оборона у кримінальному праві). І це пояснюється тим що, у демократичному громадянському суспільстві і правовій державі за кожним соціальним організмом визнається право самому забезпечувати свою охорону, своє співіснування з іншими соціальними суб'єктами.

2. Характеристика принципів адміністративного права

2.1 Поняття і суть принципів адміністративного права

Кожна галузь права у своєму підґрунті має відповідні принципи. Під принципами права, нагадаємо, у літературі розуміються об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, вони є своєрідною системою координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрям його розвитку Скакун О. Ф. Теорія держави і права : [підруч.] / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. - Х. : Консум, 2001. - 656 с. .

З огляду на викладене, принципи адміністративного права можна визначити як основні ідеї, положення, вимоги, що характеризують зміст адміністративного права, відображають закономірності його розвитку і визначають напрями й механізми адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Вони виконують велику системоутворюючу роль, оскільки саме на їх підставі формується дух адміністративного права, зумовлюється його суспільна роль та спрямованість. Іншими словами, вони становлять певне поєднання норм, ідей та теорій, які покладені у підґрунтя існування адміністративного права, визначаючи, як наслідок, його нормативні межі. Принципи адміністративного права не є застиглою категорією, вони розвиваються паралельно та одночасно з розвитком адміністративного права, хоча іноді можуть і випереджати його розвиток, формуючи, як наслідок, магістральні напрями розвитку останнього.

Аналіз сучасної наукової літератури, а також нормативних актів дає змогу стверджувати, що нині питання принципів адміністративного права перебуває на першій або початковій стадії свого розвитку, оскільки у минулі часи воно практично не досліджувалося та не вивчалося. Це було пов'язано, зокрема, з тим, що принципи адміністративного права були замінені принципами державного управління (участі громадськості у державному управлінні, демократичного централізму, рівноправності національностей, соціалістичної законності, соціалістичного планування і обліку тощо, які для радянського адміністративного права або, що точніше, права державного управління були більш значимими і важливими. Що ж стосується принципів адміністративного права, то, як писав у 1967 році А. П. Коренєв, їм у підручниках та навчальних посібниках з радянського адміністративного права належна увага не приділялася. З цього приводу вчений зазначав, що наука адміністративного права передусім повинна вивчати принципи останнього як галузі права, юридичне втілення та закріплення принципів державного управління у нормах адміністративного законодавства. Однак його пропозиції не знайшли відгуку, а отже, у радянській науці адміністративного права так і не сформувалася концепція принципів адміністративного права. Відтак щонайменш дивно звучить теза А. Пухтецької про те, начебто вітчизняна адміністративно-правова доктрина потребує комплексного перегляду усталених поглядів щодо визначення системи принципів адміністративного права, оскільки переважна їх більшість сформувалася в радянський період Пухтецька А. Європейські принципи адміністративного права: поняття і система / А. Пухтецька // Право України. - 2006. - № 10. - С. 15-19.. Правильно було б говорити про те, що вітчизняна адміністративно-правова доктрина чекає на своє наповнення принципами адміністративного права, яких раніше, власне кажучи, взагалі не існувало.

Проте цей процес іде в українській науці адміністративного права і, відповідно, у законодавстві надзвичайно повільно. Нині далеко не в усіх випадках, особливо якщо казати про навчальну літературу з адміністративного права, автори аналізують принципи адміністративного права. Досить часто останні, як і за радянських часів, фактично підміняються принципами державного управління Адміністративне право України : підручник / [Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко, В. В. Зуй та ін.] ; за ред. Ю. П. Битяка. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 544 с.. А це вкрай негативно впливає на адміністративно-правову науку та законодавство, викликає у студентів, науковців, юристів відчуття того, що принципи - це зайва теоретична конструкція, хоча насправді вони відіграють визначальну роль не тільки у теорії адміністративного права, але й у правотворчій та правозастосовній діяльності відповідних суб'єктів,зокрема у сфері судочинства. З приводу останньої тези відзначимо, що досить часто суд лише через аналіз принципів адміністративного права може дійти висновку про законність або незаконність дій та рішень публічної адміністрації.

Отже, виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що перед наукою адміністративного права нині постало надзвичайно важливе завдання, пов'язане, по-перше, з виробленням оновленої системи принципів адміністративного права, які максимально повно узгоджувалися б із завданням сучасного адміністративного права (забезпечення прав і свобод людини і громадянина в ході практичного виконання законів та інших правових актів Державне управління: Європейські стандарти, досвід та адміністративне право / [В. Б. Авер'янов, В. А. Дерець, А. М. Школик та ін.] ; за заг. ред. В. Б. Авер'я-нова. - К.: Юстініан, 2007 - 288 с. та, по-друге, об'єднанням їх в окремий інститут адміністративного права з подальшим розміщенням його у межах Загального адміністративного права.

2.2 Класифікація принципів адміністративного права

Слід зазначити, що дослідженням системи галузевих принципів права займалися такі вчені, як В. Б. Аверґянов, О.П. Альохін, К. К. Афанасьєв, Ю. П. Битяк, Д. Галліган, А. М. Головістікова, І. П. Голосніченко, С. Д. Князєв, Ю. М. Козлов, А.М.Колодій,О.П.Коренєв, В. Я. Настюк,Ю.М.Старилов, Ю. О. Тихомиров, Г. І. Ткач, В. А. Юсупов та інші. Водночас погляди вчених щодо системи принципів мають суттєві відмінності, що ускладнює їх розуміння та практичне застосування. Разом із тим, система:

-- це безліч повґязаних між собою елементів, які складають визначене цілісне утворення;

-- це поґєднання однорідного знання в одне ціле, виходячи з якої-небудь ідеї, з метою пізнання якої-небудь галузі явищ або всієї світобудови Брокгауз Ф. А. Энциклопедический словарь. Современная версия / Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. -- М. : Эксмо, 2005. -- С. 533.;

-- це визначений порядок у розташуванні та звґязку дій; форма організації чого-небудь; щось ціле, яке являє собою єдність закономірно разташованих частин, які перебувають у взаємному звґязку.

Оскільки поняття системи має надзвичайно широке застосування (майже кожний обґєкт може бути розглянутий як система), остільки його достатньо повне розуміння передбачає побудову низки визначень -- як змістових, так і формальних. Лише в межах цих визначень вдається виразити основні характерні ознаки системи: цілісність, структурність, взаємозалежність із середовищем, ієрархічність, численність описів кожної системи тощо.

До того, як переходити до системи власне галузевих принципів адміністративного права, слід, на нашу думку, розглянути питання про класифікацію, її критерії та види принципів права. Це відповідатиме вимогам комплексного підходу до вивчення принципів адміністративного права, а також цілісному баченню їх системи.

Принципи права можна класифікувати за такими підставами:

а) за формою нормативного вираження (тобто за характером нормативного джерела, у якому вони закріплені): закріплені вміжнародних та внутрішньодержавних деклараціях, конституціях і в поточному законодавстві;

б) за сферою дії (в одній чи в кількохгалузях, праві в цілому): загальноправові, міжгалузеві, галузеві та принципиправових інститутів;

в) за змістом: загальносоціальні (економічні, політичні та ін.) і спеціально-юридичні принципи.

Можлива й інша класифікація, повґязана з дослідженням специфічних принципів, властивих певним структурним спільностям, наприклад загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні, історичні та ін Загальна теорія держави і права : підруч. для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова [та ін.] ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О.В.Петришина. -- Х.:Право,2002. -- С. 194..

О. Ф. Скакун пропонує класифікацію всіх принципів права за змістом і поділяє їх на загальносоціальні та спеціально-соціальні (юридичні). До загальносоціальних принципів права вона відносить: економічні; соціальні; політичні; ідеологічні; морально-духовні тощо, а до спеціально-соціальних (юридичних): загальні; галузеві та міжгалузеві.

В. А. Ведєрніков та В. С. Грекул, теж поділяючи всі принципи на загальносоціальні та спеціально-соціальні (юридичні), серед останніх виділяють загально-правові; міжгалузеві; галузеві та принципи правових інститутів.

П. М. Рабінович застосовує інший критерій та виділяє такі види принципів права: загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні принципи обґєктивного юридичного права, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посіб./ П.М.Рабінович. -- 5-те вид., зі змінами. -- К. : Атіка, 2001. -- С. 99..

Найбільш сучасну та повну класифікацію принципів, на нашу думку, наводить А. М. Колодій, який виокремлює наступні принципи: 1) правосвідомості; 2) правоутворення; 3) правотворчості, а серед них -- законотворчості і нормотворчості; 4) системи права: а) загальноправові (основні); б) міжгалузеві; в) галузеві; г) інститутів права; 5) структури права: а) загальносоціального і юридичного; б) публічного і приватного; в) регулятивного і охоронного; г) матеріального і процесуального; ґ) обґєктивного й субґєктивного; 6) правореалізації, а серед них -- правозастосування; 7) правоохорони, а серед них -- особливо -- правосуддя і юридичної відповідальності Колодій А. М. Принципи права України / А. М. Колодій ; Національна академія внутрішніх справ України. -- К., 1998. -- С. 39..

Таким чином, найпоширеніша в юридичній літературі точка зору стосовно принципів права -- це їх поділ на загальноправові, міжгалузеві та галузеві. Галузеві принципи, у свою чергу, поділяються на основні (загальні), інституційні та субінституційні.

На мій погляд, важливе значення для формування системи принципів адміністративного права України має науково обґрунтований підхід до цієї проблеми. З цього приводу заслуговують на увагу висновки окремих учених щодо системи принципів адміністративного права.

За радянських часів власні системи принципів адміністративного права пропонували О. П. Коренєв, В. А. Юсупов та ін.

Так, О. П. Коренєв виокремлював основні та спеціальні (інституційні) принципи адміністративного права.

До основних принципів адміністративного права вчений відносив: соціалістичний демократизм; демократичний централізм; планове здійснення управлінської діяльності; соціалістичний гуманізм; єдність рівних прав та рівних обовґязків; соціалістичний інтернаціоналізм; соціалістичну законність.

Спеціальні принципи, на думку цього автора, мають вужчу галузь застосування й обмежені рамками конкретних адміністративно-правових інститутів. Низку таких принципів можна виявити, наприклад, при аналізі та узагальненні норм, що визначають порядок проходження державної служби: змінюваність службовців, відсутність у них яких-небудь привілеїв, підконтрольність тощо. У нормах, що регулюють управління народним господарством, проявляється дія госпрозрахунку, режиму економії та інших принципів ведення соціалістичного господарства, а в нормах, що регламентують адміністративне провадження -- принципу матеріальної істини, економічності й ефективності процесу тощо. При цьому, спеціальні принципи зумовлені основними принципами й не можуть їм суперечити.

В. А. Юсупов виділяє загальні принципи адміністративного права та принципи його інститутів. Перші базуються на основних засадах соціалістичного права, втілюючи його зміст, відображають закономірності економічного, ідеологічного, політичного та морального розвитку суспільства в специфічних адміністративно-правових формах; другі -- конкретизують загальні принципи адміністративного права стосовно визначеної сфери суспільних відносин. До загальних принципів адміністративного права належать: організація, розвиток, охорона економічних та політичних відносин розвиненого соціалізму; принцип урахування пріоритету партійних актів; принцип урахування актів громадських і самодіяльних організацій трудящих; принцип урахування системності права; принцип урахування компетенції органу, що приймає адміністративний акт; принцип урахування конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян та іноземців; принцип ефективності адміністративного права. Інституційні принципи адміністративного права можуть бути виокремлені при аналізі його інститутів. Наприклад, виділяють наступні принципи адміністративного провадження: гласність; публічність; економічність; забезпечення соціалістичної законності; досягнення обґєктивної істини при розгляді справ; широка участь громадськості при розгляді справ; право правопорушника на захист тощо.

Таким чином, у радянський період розвитку науки адміністративного права було зроблено значні кроки до наукового розроблення системи принципів галузі, які стали підґрунтям для сучасних розробок теорії адміністративного права. Можна вважати, що запропонований О. П. Коренєвим та В. А. Юсуповим поділ принципів адміністративного права на основні (загальні) та спеціальні (принципи інститутів) і сьогодні превалює в адміністративно-правовій літературі. Але слід узяти до уваги, що наукові результати зазначених авторів вже не відповідають сучасним вимогам розвитку суспільних відносин і є дещо застарілими. Тому їх треба використовувати частково та відповідно до нових суспільних цінностей та орієнтирів у діяльності держави, першим з яких є забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

У сучасній російській юридичній літературі пропонуються кілька цікавих систем принципів власне галузі адміністративного права. Так, на думку Д. Галлігана, В. В. Полянського та Ю. М. Старилова, доцільно виокремлювати конституційні (політико-юридичні) та організаційні принципи адміністративного права.

До конституційних принципів адміністративного права належать: принцип законності; принцип пріоритету прав і свобод людини та громадянина, їх безпосередньої дії та правового захисту; принцип єдності (федералізму); принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки; принцип забезпечення права громадян на участь у державному управлінні; принцип ефективного управління; принцип рівності громадян перед законом; принцип гуманізму.

Організаційно-функціональними принципами визнаються: підконтрольність та підзвітність державних органів і державних службовців (принцип вертикальної підзвітності в системі управління); єдність основних вимог, які висуваються до державного управління; професіоналізм і компетентність державних службовців при здійсненні державного управління; гласність при здійсненні державного управління; відповідальність державних органів за прийняті адміністративні акти (рішення); відповідальність державних службовців за невиконання або неналежне виконання своїх посадових обовґязків; обовґязковість урахування наукових засад організації державного управління.

У свою чергу, Ю.М.Козлов пропонує виокремити такі принципи російського адміністративного права: принцип законності; принцип поділу влади; принцип федералізму; принцип гласності; принцип відповідальності.

Схожу систему принципів адміністративного права виділяє А.М.Головістікова, а саме:принцип пріоритету особистості, її прав, свобод та інтересів; принцип поділу влади; принцип федералізму; принцип законності; принцип гласності; принцип відповідальності.

Найбільш цікавою убачається пропозиція С.Д.Князєва проте, що специфічні принципи адміністративного права слід шукати у вузлових (концептуальних) точках стикання предмета і метода галузі, завдяки чому власні принципи адміністративного права матимуть іманентний звґязок зі специфікою предмета цієї галузі й одночасно відображатимуть основні пріоритети й канали її регулятивного впливу на відносини, які виникають у межах організації та здійснення державної (муніципальної) адміністрації на різних рівнях публічної влади. Зокремаяк галузеві принципи визначено такі: соціальна орієнтація діяльності органів і посадових осіб публічної адміністрації; стабілізація управління й забезпечення ефективного суспільного розвитку; детальна регуляція юридичних процедур взаємовідносин громадян з субґєктами виконавчої влади та захисту прав людини від свавілля адміністрації; судовий контроль за діяльністю усіх без винятку субґєктів виконавчої влади; розмежування політичної та адміністративної складової публічної влади.

Таким чином, у російській юридичній літературі склалося декілька основних підходів до проблеми системи принципів адміністративного права. Водночас вважаємо, що запропонований Д. Галліганом,B. В.Полянським та Ю. М. Стариловим поділ принципів адміністративного правана конституційні (політико-юридичні) таорганізаційні є не дуже вдалим. Зазначений поділ наводить на думку, що принципи адміністративного права -- це сукупність загальноправових ідей, які закладенів конституції, та принципів державного управління. Безсумнівно, адміністративнеправо та державне управління -- різнопланові явища, принципи яких не можна ототожнювати. А це свідчить про відсутність загальновизнаної системи власне галузевих принципів адміністративного права. Більш вдалою, на нашу думку, є пропозиція C. Д. Князєва, який спробував, хоча й упостановній формі, сформулювати галузеві принципи власне адміністративного права.

2.3 Конституційні принципи адміністративного права

Роблячи спробу взяти участь у зазначеній роботі, зазначимо, що нині принципи адміністративного права пропонується поділяти на загальні (ті, що сформульовані у Конституції України та, переважно, конституційних законах, відображають побудову правової системи та системи права в цілому. Вони діють однаково щодо усіх галузей права, у зв'язку з чим існують, так би мовити, на двох рівнях: загальноправовому та галузевому, не змінюючи, однак, при цьому своєї сутності та своїх характеристик. До переліку цих принципів зазвичай пропонують відносити: принцип верховенства права, принцип верховенства закону, принцип заснованості дій учасників правовідносин на законі, принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина, принцип рівності громадян перед законом, принцип взаємної відповідальності держави і людини, принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою та людиною) та спеціальні (ті, що відображають специфіку та особливості адміністративно-правового регулювання суспільних відносин).

Принцип законності слід розглядати як утвердження верховенства вимог і положень Конституції та законів України в ході адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. У французькому адміністративному праві принцип законності в загальній формі визначається як зв'язаність адміністрації законом. Цей принцип складається з двох елементів: обов'язку діяти відповідно до закону й обов'язку виявляти ініціативу для забезпечення виконання закону. Тобто законність полягає в сукупності обов'язків, дозволів і заборон. Однак такий підхід до розуміння суті законності видається однобічним і вузьким.

Сучасна вітчизняна теорія адміністративного права стоїть на позиції ширшого тлумачення змісту цього принципу, що зумовлено демократизацією суспільних процесів, зміною природи самих нормативних актів, їх застосування, а також правосвідомості.

Принцип законності означає, що всі органи виконавчої влади, як й інші державні органи, утворюються відповідно до закону, який також наділяє їх відповідними повноваженнями. Не може бути повноважень поза законом. Окрім цього, надалі повноваження повинні здійснюватися у межах і в спосіб, визначені законом. Тобто рішення і дії мають бути пройняті ідеологією панування законності при неухильному дотриманні прав і свобод громадян, законних інтересів усіх учасників адміністративних правовідносин. Водночас цей принцип не можна тлумачити однобічно -- лише щодо державних органів. Він стосується також громадян, які щоденно стикаються з цими органами. Щодо них громадяни повинні бути лояльними, сумлінно виконувати покладені на них правом обов'язки. І це лише основні елементи принципу законності.

...