Принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина випливає з положень ст. З Конституції України: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність є найвищою соціальною цінністю. Цей важливий принцип зумовлює такий характер взаємовідносин людини і держави, за якого остання повинна спрямовувати свою діяльність на втілення в життя конституційних прав і свобод громадян. Тобто принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина полягає у створенні таких умов, за яких кожна особа могла б самостверджуватись як гідний член суспільства.

Принцип рівності громадян перед законом виявляється в тому, що не може бути жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних переконань, соціального походження та іншими ознаками. Всі громадяни мають рівні права й обов'язки у сфері адміністративно-правових відносин: право на державну службу, на освіту, обов'язок відповідати за адміністративні правопорушення. Цей принцип має забезпечувати однакові “стартові” умови кожному громадянину для самореалізації в суспільстві.
Принцип демократизму нормотворчості та реалізації права виявляється в можливості громадян як безпосередньо, так і через своїх представників, різні організації брати участь у формуванні правової політики, в управлінні справами держави. Демократизм виявляється в розширенні повноважень органів місцевого самоврядування. Його можна вважати формою забезпечення прав і свобод громадян і одночасно методом управління й пошуку компромісу, поєднання свободи та порядку в дотриманні прав і свобод громадян.

2.4 Організаційно-функціональні принципи адміністративного права

Спеціальні принципи адміністративного права, формуються, з одного боку, під впливом загальних принципів, а з іншого,- з огляду на мету адміністративного права, що має двоєдиний характер, полягаючи, як наслідок, у регулюванні діяльності публічної адміністрації через призму недоторканності та непорушності суб'єктивних публічних прав та свобод приватних осіб.

Формування системи спеціальних принципів адміністративного права перебуває під дією чималої кількості чинників. Інакше кажучи, у ході конструювання системи принципів адміністративного права ми маємо спиратися не тільки на власну правову історію, на сучасне українське законодавство та мету вітчизняного адміністративного права, але й на досвід зарубіжних країн, зокрема країн ЄС у цій сфері. Звідси, а також підтримуючи думки інших науковців, які вивчають принципи адміністративного права, вважаємо за можливе сформулювати перелік таких принципів. Проте перед цим вважаємо за необхідне наголосити на тому факті, що принципи, про які йтиметься нижче, часто виконують подвійну роль. З одного боку, вони закладають підґрунтя на якому мають розвиватися норми адміністративного права, а з іншого,- виступають засадничими правилами діяльності публічної адміністрації.

Здебільшого першим з таких принципів називається принцип зв'язаності публічної адміністрації правовим законом. Зазначений принцип є, фактично, удосконаленою формою вираження принципу законності. Відмінності між ними полягають у тому, що суб'єкт публічної адміністрації у своїй діяльності має керуватися не будь-яким законом (принцип законності), а лише тим, що є правовим за своєю сутністю або, інакше кажучи, заснованим на принципі верховенства права. Нині у ряді законодавчих актів, які регулюють діяльність органів державної влади, зазначається, що останні у своїй діяльності мають спиратися на принцип верховенства права (ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, що, фактично, дає змогу та одночасно зобов'язує останніх керуватися у своїй діяльності лише правовим законом. Подібна точка зору знаходить, зокрема, прояв і у рішеннях Європейського суду з прав людини, який вважає, що поняття «відповідно до закону» вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; воно також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб це законодавство було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна бути здатною передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

Такий принцип адміністративного права означає не лише формальну відповідність дії або рішення публічної адміністрації положенню відповідного законодавчого (нормативного) акта. Він вимагає також і того, щоб під час прийняття таких рішень або вчинення дій було дотримано відповідних процедур. Наприклад, орган публічної адміністрації може мати право на перевірку діяльності певної юридичної особи приватного права; перший елемент принципу законності, таким чином, дотриманий. Однак і у процесі розслідування мають бути дотримані певні процедури, такі, як надання цій юридичній особі певної інформації та заслуховування її представників; висновки перевірки мають бути обґрунтовані зібраними доказами. Ці обмеження також є складовим елементом названого принципу.

Європейський суд з прав людини, одним із складових аспектів принципу «передбачено законом» є передбачуваність для особи негативних наслідків за невиконання закону. Суд відзначив, що однією з вимог, що випливають із принципу «передбачено законом», є передбачуваність міри відповідальності. Норма не може бути «законом», поки вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку. Особа повинна мати можливість, якщо потрібно - з порадою з боку інших, передбачити свою відповідальність, яка була б розумною за конкретних обставин, та наслідки, до яких може призвести певна дія. Таким чином, приймаючи щодо приватної особи те або інше рішення, суб'єкт публічної адміністрації має враховувати і названий аспект.

Принцип пропорційності означає, що адміністративні рішення та дії повинні перебувати в розумному співвідношенні з цілями, визначеними у законодавстві. Це насамперед стосується меж можливих обмежень основних прав людини та громадянина. Обмеження, які запроваджуються адміністративним актом або рішенням, мають бути адекватними конкретній ситуації, яка потребує такого обмеження, тобто перебуває у прийнятному співвідношенні до ваги та значення основного права.

Принцип заборони надформалізму, згідно з яким не допускається обмеження прав громадян, яке запроваджується тільки заради дотримання форми. Реалізація приватними особами наданих їм суб'єктивних публічних прав та інтересів має здійснюватися у максимально спрощеному варіанті. Вимоги, які висуваються до звернень громадян, мають обмежуватися виключно тими, що спрямовані на встановлення особи заявника та належного йому права на відповідне звернення. Проте на жаль, нині у діяльності органів державної влади, а особливо органів судової влади, цей принцип не дотримується, у результаті чого посадовими особами створюються штучні перепони на шляху реалізації громадянами наданих їм прав. Так, наприклад, ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова було залишено без розгляду позовну заяву громадянина М. тому, що заявник не зазначив у ній номер свого телефону, обмежившись лише наданням повної інформації про місце свого проживання1. Подібні ситуації є непоодинокими і у практиці діяльності суб'єктів публічної адміністрації.

Принцип недискримінації є продовженням конституційного принципу рівності громадян перед законом, відповідно до якого не може бути жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних переконань, соціального походження та іншими ознаками. Цей принцип має забезпечувати однакові «стартові» умови кожному громадянину для самореалі-зації в суспільстві.

У Конституції України щодо цього принципу є кілька норм. Так, у ст. 21 Основного Закону зазначено, що «усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах», а у ч. 1 та ч. 2 ст. 24 йдеться, що «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» Конституція України, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua..

Отже, принцип недискримінації гарантує однакове ставлення до людей, незалежно від їх національності, статі, расової належності чи етнічного походження, релігії або вірувань, фізичних вад, віку чи сексуальної орієнтації. Зазначений принцип нині підтримується та розвивається не тільки на національному, але і на міждержавному рівні. Так, Стаття 12 Договору про заснування Європейської Спільноти оголошує поза законом будь-яку дискримінацію за національністю, а Європейська Конституція, поряд із обмеженням прав за національністю, в явному вигляді забороняє дискримінацію «за статтю, расою, кольором, етнічним або соціальним походженням, генетичними властивостями, мовою, релігією чи віруваннями, політичними або іншими поглядами, приналежністю до національної меншини, власністю, народженням, неспроможністю, віком або сексуальною орієнтацією».

Проте необхідно зазначити, що у чинному адміністративному законодавстві України цей принцип дотримується далеко не завжди. Найбільш яскравим прикладом є ст. 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка, фактично, суперечить одночасно двом принципам - принципу рівності усіх перед законом та принципу недискримінації, оскільки, як відомо, передбачає випадки звільнення від адміністративної відповідальності осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів. Досить поширеними є випадки порушення цього принципу і у діяльності органів внутрішніх справ України, окремі працівники яких у своїй діяльності вдаються до етнічного профайлінгу як різновиду расової дискримінації, що є безумовним свідченням необхідності більш активного запровадження у національне законодавство та практику діяльності публічної адміністрації спеціальних принципів адміністративного права.

Принцип використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано або принцип використання повноваження з належною метою. Належною є та мета, що визначена в законі або випливає з його цілей. Для забезпечення дотримання цього принципу доцільно, щоб у законодавчому акті чітко зазначалася мета, задля якої надається повноваження. Якщо мету повноваження в законі не визначено, то слід виходити із загальної мети, яка визначена у статті 3 Конституції України,- утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави. Використання повноважень з неналежною метою за своїм змістом є зловживанням ними: використання їх нечесно, з протиправними намірами, з недоброю волею, зі спотвореним тлумаченням мети, з якою надано повноваження, з наявністю особистого інтересу у прийнятті рішення або вчиненні дії. Якщо рішення було прийнято для досягнення результатів, на які повноваження суб'єкта владних повноважень аж ніяк не спрямоване, таке рішення повинно бути визнано протиправним.

Принцип відкритості та прозорості діяльності публічної адміністрації. Відкритість передбачає підлеглість публічної адміністрації зовнішньому контролю, а прозорість вимагає, щоб діяльність останньої «прозиралася наскрізь» для проведення контролю або нагляду. Відкритість і прозорість дають можливість, з одного боку, будь-якій особі, інтереси якої зачіпаються діяльністю публічної адміністрації, знати її юридичні підстави, а з іншого,- полегшують проведення зовнішнього контролю адміністративної діяльності наглядовими органами. Відкритість і прозорість дають змогу досягти двох важливих цілей. Перша - захисту публічних інтересів, оскільки вони зменшують ймовірності «невідповідного управління» та корупції. Друга - ці принципи є необхідними для захисту особистих прав, оскільки вони визначають підстави, на яких приймаються адміністративні акти, та, відповідно, надають зацікавленій стороні право на їх оскарження. Практична реалізація принципів відкритості й прозорості проявляється в адміністративному праві, наприклад, у тому, що адміністративні акти мають бути вмотивованими і виданими уповноваженими на те суб'єктами; державні реєстри мають бути доступними для широкого кола громадськості. Особливо важливим для реалізації принципу відкритості є обов'язок органів публічної адміністрації вказувати причини (підстави) ухвалення тих чи інших рішень. Адміністративний акт має містити перелік підстав, який відображає загальну логіку ухвалення рішення і показує відповідність фактичних обставин справи та їх відображення у чинному законодавстві. Відповідно, перелік підстав має містити факти й докази, які їх підтверджують, так само як і використані юридичні норми Пухтецька А. Європейські принципи адміністративного права: поняття і система / А. Пухтецька // Право України. - 2006. - № 10. - С. 15-19..

Принцип відповідальності публічної адміністрації за прийняті адміністративні акти. Впровадження цього принципу у сферу адміністративно-правового регулювання має не лише практичне, але й ідеологічне значення, позаяк у наших співгромадян протягом багатьох років формувалося переконання, що державні службовці належать до тих суб'єктів, які лише у виняткових випадках можуть бути притягнуті до відповідальності за свої неправомірні дії або рішення. І така думка дійсно була небезпідставною. Тому надзвичайно показові слова М. Рейснера, який на початку ХХ ст. писав, що російська практика давала цілу низку прикладів, де піддані держави лише через отримання ними хоча б якоїсь державної посади одразу вважали себе поза дією закону. Отже, без запровадження дієвої відповідальності не можна змінити ані відношення населення до влади, ані ставлення самих посадовців до свого правового статусу.

Принцип відповідальності необхідно розуміти таким чином, що будь-який суб'єкт публічної адміністрації має нести відповідальність за свої дії чи рішення перед іншими державними органами, а також відшкодувати приватним особам шкоду, завдану його актами. Цей принцип є важливим також і з огляду на те, що через його реалізацію здійснюється одночасна реалізація й інших принципів адміністративного права: правової держави, відкритості, прозорості, справедливості і рівності усіх перед законом. Відповідальність, як наголошує А. Пухтецька, є необхідною для забезпечення принципів ефективності, результативності, надійності й передбачуваності в діяльності публічних адміністрацій.

Принцип ефективності та результативності. Зазначений принцип, як наголошується у літературі, прийшов до нас передусім з європейського адміністративного права, тому певним чином відрізняється від прийнятого у нашій правовій та управлінській теорії розуміння термінів «ефективність» та «результативність». Закордонні дослідники під ефективністю розуміють належну міру виконання, яка може бути виражена як співвідношення між докладеними зусиллями і ресурсами, з одного боку, та отриманими результатами,- з іншого. Водночас під результативністю як принципом адміністративного права розуміється забезпечення досягнення поставлених цілей та вирішення державних питань, визначених у законах та актах уряду Пухтецька А. Європейські принципи адміністративного права: поняття і система / А. Пухтецька // Право України. - 2006. - № 10. - С. 15-19.. Інакше кажучи, за рахунок реалізації названих принципів досягається економія матеріальних засобів (фінансів), які використовуються публічною адміністрацією для виконання покладених на неї обов'язків, а також контроль насамперед органу законодавчої влади за впровадженням публічною адміністрацією у життя відповідних законодавчих приписів. Проте результативність діяльності публічної адміністрації є важливим фактором, який впливає і на оцінку приватними особами стану функціонування цього інституту.

Завершуючи дослідження принципів адміністративного права, варто підкреслити, що останні мають потрійне значення: для приватних осіб - це та квінтесенція адміністративного права та правил спілкування останніх з публічною адміністрацією, яку має знати кожен. Саме на підставі цих правил здійснюється подальший розвиток адміністративного права, відтак кожна адміністративно-правова норма, кожен адміністративний акт повинні бути узгоджені з ними. І тому звертаючись до органу публічної адміністрації або відчуваючи на собі несприятливий вплив його рішення (дії), приватна особа може і не знати відповідного законодавства, проте знаючи спеціальні принципи адміністративного права, вона може відповідним чином коректувати як власну поведінку, так і вимагати гідної поведінки (рішень) від свого контрагента; для публічної адміністрації принципи адміністративного права відіграють як роль основного регулятора їх поведінки (дій та рішень), не відрізняючись від, так би мовити, звичайного нормативного акта, так і додаткового критерію перевірки законності (правомірності) їх дій чи рішень. Інакше кажучи, суб'єкти публічної адміністрації у своїй діяльності повинні керуватися насамперед принципами адміністративного права, оскільки останні за своєю «юридичною силою» стоять над усіма іншими адміністративно-правовими актами; для адміністративних судів принципи адміністративного права є основними критеріями для перевірки законності рішень та дій суб'єктів публічної адміністрації. Такий висновок підтверджується, зокрема, тим фактом, що значна кількість із названих вище принципів знайшла закріплення у ч. 3 ст. 2 КАС України, тобто тій його частині, яка закладає основи усього інституту адміністративної юстиції. Отже, виявлення невідповідності діяльності суб'єкта публічної адміністрації хоча б одному із зазначених у згаданій статті принципу (критерію) для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову за умови, зрозуміло, встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача.

З огляду на важливе значення спеціальних принципів адміністративного права є необхідним їх подальше нормативне закріплення, яке, на наш погляд, має здійснюватися у двох основних напрямах: по-перше, необхідно орієнтуватися на те, щоб у кожному нормативному акті, який закріп лює правовий статус суб'єктів публічної адміністрації, були сформульовані та, відповідно, нормативно закріплені принципи їх діяльності; по-друге, розширений та розтлумачений належним чином перелік принципів адміністративного права має знайти обов'язкове закріплення також і в Адміністративно-процедурному кодексі України - настільній книзі кожної посадової та (або) службової особи органу публічної адміністрації. Тому заслуговує на всіляку підтримку включення до проекту цього кодексу статей 6-21, в яких знайшли закріплення такі принципи адміністративної процедури: верховенство права; законність; рівність учасників адміністративного провадження перед законом; використання повноважень з належною метою; об ґрунтованість; безсторонність (неупере дженість) адміністративного органу; добросовісність; розсудливість; про порційність; гласність і відкритість; своєчасність і розумний строк; ефективність; презумпція правомірності дій і вимог особи; гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; гарантування правового захисту.

Можливо, таке часте згадування про принципи адміністративного права комусь видається зайвим, проте, намоє переконання, на першому етапі їх впровадження у практичну діяльність публічної адміністрації це є просто необхідним. Без постійного нагадування про них, без акцентування уваги посадовців на необхідності їх врахування та дотримання у процесі своєї діяльності нам навряд чи вдасться змінити нігілістичне ставлення до останніх з боку представників влади. Втім, необхідно підкреслити, що принципи адміністративного права та принципи адміністративної процеду ри, про які було згадано вище, не є синонімами, а тому між ними необхід но бачити різницю, яка полягає в тому, що принципи адміністративної процедури це конкретизований перелік принципів адміністративного права лише в одній сфері діяльності публічної адміністрації - адміністративно-процедурній. Принципи ж адміністративного права, так би мовити, охоплюють усі напрями та сфери функціонування публічної адміністрації, зокрема ті, що знаходять прояв у її надрах (внутріш ньоорганізаційні відносини).

Висновки

Приведений у даній роботі аналіз правових принципів, зокрема принципів адміністративного права, дозволяє зробити наступний висновок:

Суть права допомагають розкрити принципи права - ті основоположні ідеї, начала, на яких базується та або інша правова система. Вони лежать в основі всієї законотворчої діяльності людини і є продуктом багатовікового розвитку цивілізації. Ці принципи відображають неписані закони, по яких живе як окрема людина, так і суспільство в цілому. Принципи, як базові елементи, постійні в часі і служать відправною крапкою для побудови тієї або іншої законодавчої структури держави.

У генетичному аспекті принципи права характеризуються змішаною соціально - юридичною природою і є результатом віддзеркалення як загальносоціальних, так і специфічних його закономірностей. У гносеологічному плані вони виступають особливими юридичними поняттями, що адекватно виражають суть права відповідно до досягнутого рівня її пізнання.

З онтологічної позиції принципами права є основоположні ідеї, закріплені в різних формальних джерелах його норм, а також що хоч і не мають такого закріплення, але що отримали загальне визнання в стійкій юридичній практиці, в правовідносинах.

У функціональному аспекті принципи права виступають, з одного боку, початковими началами правового регулювання, що забезпечують узгодженість і ефективність системи юридичних норм, а з іншої - безпосередніми регуляторами поведінки учасників суспільних відносин при її пробільній і суперечності. На підставі викладеного можна запропонувати і наступне загальне визначення: принципи права - це закріплені в різних його джерелах або виражені в стійкій юридичній практиці загальновизнані основоположні ідеї, пізнання загальносоціальних і специфічних закономірностей, що відображають рівень створення внутрішньоузгодженої і ефективної системи юридичних норм, а також для безпосереднього регулювання суспільних відносин при їх суперечності.

Стосовно значення принципів адміністративного права України, то можна зазначити, що вони є підґрунтям права, виступають активним центром у формуванні й розвитку адміністративного права України. Принципи в узагальненому вигляді виражають природу адміністративного права, забезпечують єдність його змісту, визначають спрямованість і найсуттєвіші риси регулювання виконавчої діяльності, сприяють її оптимізації. Будучи ідеями та найважливішими положеннями, принципи адміністративного права є вираженням об'єктивних суспільних потреб, які народ України пред'являє до регулювання виконавчої діяльності держави. Вони служать чинником підвищення правової культури громадян.

В досліджувані роботі я намагався розкрити поняття принципів права, зокрема адміністративного, дати класифікацію принципів адміністративного права, а також визначити роль принципів адміністративного права у системі права України.

Список використаних джерел

1.Закони и та інші нормативно - правові акти

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України. - 1996. - 13 лип.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення.

3. www. http://yurist-online.com

4. www.ligazakon.ua

5. www. zakon.rada.gov.ua

2. Література

1. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: курс лекций /
Г.В. Атаманчук. - М.: Юрид. лит., 2004. - 400 с.

2. Авер'янов В. Адміністративна реформа і правова наука /
В. Авер'янов // Право України. - 2002. - № 3. - С. 20-30.

3. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник: у 2т./
[ред. колегія: В.Б. Авер'янов (голова) та ін.]. - К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2004. - 583 с.

4. Адміністративне право України : підручник / [Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко, В. В. Зуй та ін.] ; за ред. Ю. П. Битяка. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 544 с.

5. Адміністративне право України :[навчальний посібник]: [у 2-ох томах]/ [Галунько В.В., Олефір В.І., Пихтін М.П. та ін.]; за заг. ред. В.В. Галунька.- Херсон: ПАТ «Херсонська міська друкарня» 2011.- Т.1; Загальне адміністративне право.-320с.

6. Адміністративне право України. Академічний курс: підруч.: у 2т./ ред. кол.:В.Б.Авер'янов (гол.). -- К.:Юридичнадумка,2004. -- Т. 1. Загальна частина. -- С.82.

7. Адміністративна реформа - історія, очікування та перспективи / упоряд. В. П. Тимощук. - К.: Факт, 2002. - 100 с.

8. Брокгауз Ф. А. Энциклопедический словарь. Современная версия / Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. -- М. : Эксмо, 2005. -- С. 533.

9. Загальна теорія держави і права : підруч. для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова [та ін.] ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О.В.Петришина. -- Х.:Право,2002. -- С. 194.

10. Философский словарь/ авт. сост.: И.В.Андрущенко, О. А. Вусатюк, С. В. Линецкий, А. В. Шуба. -- К. : А.С.К., 2006. -- С. 749.

11. Ведерніков Ю. А. Теорія держави та права :навч. посіб. /Ю.А.Ведерніков, В. С. Грекул. -- 4-те вид., перероб. і допов. -- К. : Центр навчальної літератури, 2005. -- С. 79--80.

12. Державне управління: Європейські стандарти, досвід та адміністративне право / [В. Б. Авер'янов, В. А. Дерець, А. М. Школик та ін.] ; за заг. ред. В. Б. Авер'янова. - К.: Юстініан, 2007 - 288 с.

13. Кельман М. С., Мурашин О. Г.. Загальна теорія держави і права: Підручник. -- К.: Кондор, 2006. -- 477 с.

14. Колодій А. М. Принципи права України / А. М. Колодій ; Національна академія внутрішніх справ України. -- К., 1998. -- С. 39.

15. Пухтецька А. Європейські принципи адміністративного права: поняття і система / А. Пухтецька // Право України. - 2006. - № 10. - С. 15-19.

16. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посіб./ П.М.Рабінович. -- 5-те вид., зі змінами. -- К. : Атіка, 2001. -- С. 99.

17. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : [підруч.] / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. - Х. : Консум, 2001. - 656 с.

18. Ткач Г. Сучасні принципи адміністративного права та їх концептуальне значення для оновлення змісту українського адміністративного права / Г. Ткач // Законодавство України: наук.-практ. ком. -- 2006. -- № 8. -- С. 36--37.

Размещено на Allbest.ru