Значення складу злочину в кримінальному праві

Склад же злочину являє собою юридичне поняття про злочини певного виду (склад крадіжки, вбивства, зґвалтування, грабежу і т.д.), у якому об'єднані найбільш істотні, найбільш типові й універсальні їхні ознаки. Тому, наприклад, крадіжки, вчинені різними особами, завжди відрізняються тією чи іншою мірою одна від одної своїми особливостями, але склади вчинених ними злочинів тотожні, однакові.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що обсяг ознак злочину і складу злочину різний. З одного боку, обсяг ознак злочину є ширшим за обсяг ознак складу, тому що останній містить у собі лише найбільш загальні, типізовані, тобто властиві усім злочинам даного виду, ознаки. З іншого боку, склад злочину є ширшим за кожний конкретний злочин, тому що він містить у собі ознаки не одного конкретного злочину, а ознаки всіх злочинів даного виду. Поряд зі складом конкретного злочину в теорії кримінального права виділяють загальне поняття складу злочину. Вчення про загальне поняття складу злочину грунтується на теоретичному узагальненні типізованих ознак, властивих всій сукупності складів конкретних злочинів [52, с. 49]..

Отже, це не законодавче, а теоретичне поняття. У ньому узагальнені ознаки, що характеризують об'єктивні і суб'єктивні ознаки всіх складів злочинів, передбачених чинним кримінальним законодавством. Різним є практичне призначення загального і конкретного складів злочинів. Загальне поняття складу злочину, як наукова абстракція, є засобом пізнання конкретних складів, містить рекомендації з їх конструювання, дозволяє здійснювати їх наукову класифікацію.

Конкретний же склад злочину містить всі описані в законі ознаки певного виду злочинів. Тому встановлення цих ознак у суспільне небезпечних діях особи свідчить про те, що нею вчинений злочин . Викладене дозволяє зробити такі важливі висновки: 1) склад злочину являє собою певну сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають конкретне суспільне небезпечне діяння як злочинне; 2) тільки в кримінальному законі встановлюється сукупність зазначених ознак; 3) перелік складів злочинів, передбачених законом, є вичерпним; 4) тільки у складі злочину визначається характер та обсяг відповідальності за вчинений злочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України: “підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом”. У цій нормі визначається найважливіше значення складу злочину для законності й обґрунтованості кримінальної відповідальності: тільки сукупність усіх передбачених законом ознак складу (і ніякі інші обставини) може бути підставою кримінальної відповідальності. Таким чином, склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності: встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпечному діянні особи означає, що є все необхідне для кримінальної відповідальності. Тим самим склад злочину визначає і межі розслідування, тому що основним завданням слідства саме і є встановлення об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину [2, с. 31].

Важливе значення складу злочину виявляється і в тому, що він дозволяє провести, по-перше, чітке розмежування між злочином і провиною, тобто незлочинним суспільне небезпечним діянням; по-друге, відмежувати один злочин від будь-якого іншого (наприклад, крадіжку від грабежу, зловживання владою або службовим становищем від перевищення влади або службових повноважень). У законодавчій практиці за допомогою складу здійснюється криміналізація (декриміналізація) суспільне небезпечних діянь. Тому склад злочину, як і вчення про нього, утворює той інструмент, за допомогою якого законодавець і здійснює кримінальну політику в галузі криміналізації діянь.

2.2 КОНЦЕПЦІЯ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІЙ ДОКТРИНІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Однією з найважливіших і найзмістовніших категорій у кримінальному праві України є склад злочину, за допомогою якого здійснюється нормативне позначення конкретного злочину, опис відповідних елементів й ознак, а також реалізація провідних завдань, без яких неможливе існування галузі кримінального законодавства та доктрини кримінального права.

За суттю склад злочину чи склад правопорушення (лат. “corpus delicti”) - це комплексний міжгалузевий інститут, який є складовою частиною теорії держави та права, філософії права, міжнародного, кримінального та інших галузей права. Разом із тим, поняття складу злочину, зміст й обсяг його елементів та ознак, його функціональне навантаження та законодавче регулювання можуть бути неоднаковими, якщо йдеться про кримінально-правові традиції різних країн, тим більше, коли ці країни належать до неоднакових правових сімей. Але і в межах однієї правової сім'ї спостерігаються досить суттєві відмінності у підходах щодо розуміння окремих характеристик складу злочину. Більше того, відчутна різниця щодо визначення й розуміння елементів та ознак складу злочину може спостерігатися навіть в межах кримінального права однієї держави, якщо мова йде про позиції різних кримінально-правових шкіл.

На дослідженні цих та інших проблемних положень і хотілося б зупинитися далі докладніше. Відомо, що Україна, яка раніше була представлена “соціалістичною” правовою сім'єю, трансформувалася (стала орієнтуватися) до романо-германскої правової сім'ї . При цьому ні в кого не викликає заперечень, що вагомими репрезентантами романо-германської правової сім'ї є зокрема Франція та Німеччина . Однак, порівняно з Україною, кримінальному законодавству тієї ж Франції не відоме поняття “склад злочину”, але воно знає три елементи злочину:

1) легальний (діяння закріплене у законі);

2) матеріальний (об'єктивні ознаки злочинного діяння);

3) моральний (суб'єктивні ознаки злочинного діяння) .

Не вживається термін “склад злочину” й у кримінальному законодавстві та доктрині Німеччини, а замість цього там йдеться про “склад діяння” (§ 13 КК ФРН), що також може перекладатися як “склад закону” чи “законний склад”[38, с. 29 - 75]. .

Отже, очевидно, що при такій ситуації важко дискутувати, що ж є складом злочину у Франції чи Німеччині, які його елементи й ознаки. У кримінальному праві державах англо-американської правової сім'ї (зокрема, в Англії та США) також не йдеться про склад злочину; замість нього доктрина та судова практика виокремлюють два елементи злочину - “actus reus” (характеризує об'єктивну сторону злочину) та “mens rea” (характеризує суб'єктивну сторону злочину), які мають поєднуватися, утворювати одне ціле, “іти в парі”, інакше не буде підстав для притягнення особи до кримінальної відповідальності та призначення їй відповідного покарання . При цьому “аctus reus” - це вчинене особою протиправне вольове діяння (дія чи бездіяльність), яке часто позначається терміном “поведінка” (“conduct”); щодо причинності, то сторона обвинувачення має довести, що дії особи були закономірною та безпосередньою причиною небезпечних наслідків. “Мens rea” (у перекладі - “винний дух”, “злий розум”, “заборонений умонастрій”) - це кримінальний намір, стан психіки, що відбиває винність особи. Отже, кримінальне право держав англо-американської правової сім'ї також оминає питання щодо “складу злочину”.

Невирішеним залишається це питання й у кримінальному праві держав інших правових сімей (зокрема, у державах-репрезентантах правової сім'ї Далекого Сходу чи мусульманської правової сім'ї). Навіть якщо аналізувати кримінальне право сусідніх із Україною держав (зокрема, Російської Федерації чи Республіки Білорусь), то і там можна знайти суттєві відмінності щодо законодавчих і доктринальних поглядів на проблему складу злочину. Наприклад, якщо за КК Російської Федерації, так само як і за КК України, підставою кримінальної відповідальності є все ж таки склад злочину (ст. 8 КК Російської Федерації), то за КК Республіки Білорусь - не склад злочину, а власне злочин як винне заборонене кримінальним кодексом діяння (ст. 10 КК Республіки Білорусь) .

Таким чином, кримінальне право Республіки Білорусь категорично відмовилося від терміну “склад злочину” і такий підхід, на мій погляд, не зовсім вписується у законодавчі традиції та законодавчу ментальність пострадянських держав.

Разом із тим, навіть при принципово однаковому підході українського та російського законодавця щодо проблеми складу злочину, все ж таки очевидно чимало різниць при аналізі елементів та ознак цієї кримінально-правової категорії в кожній окремій державі. Наприклад, визначення видів вини сформульоване в кримінальному законодавстві України та РФ зовсім по-різному, зокрема: КК України акцентує увагу на суспільно небезпечному характері діяння при визначенні видів умислу, а КК РФ - на суспільній небезпеці самих дій; КК України оперує поняттям “непрямий умисел” і “злочинна самовпевненість”, а КК РФ - “побічний умисел” і “легковажність”; КК України не визначає поняття “невинне спричинення шкоди (казусу)”, а КК РФ - це робить тощо [15, стор. 59 - 63].

У більш глобальному порівнянні щодо інших елементів і ознак складу злочину (елементів злочину) різниця між ними в межах навіть однієї правової сім'ї може бути більш відчутною. Так, якщо суб'єктом складу злочину в Україні та Російській Федерації може бути тільки фізична особа, то у Франції - як фізична, так і юридична особи, тощо (і це при тому, що всі три держави - Україна, РФ та Франція - належать до репрезентантів романо-германської правової сім'ї). Якщо звернутися тільки до положень кримінального права України, то, як вже зазначалося вище, у доктрині також можуть існувати різні погляди щодо елементів, ознак та інших характеристик складу злочину. Зазначу, що у національній теорії кримінального права склад злочину - це передусім сукупність юридичних (об'єктивних і суб'єктивних) ознак, що характеризують вчинене суспільно небезпечне діяння як злочин.

Загальновизнаною є позиція, що склад злочину утворює обов'язкова (універсальна) кількість властивих йому елементів, а саме: 1) об'єкт; 2) об'єктивна сторона; 3) суб'єкт; 4) суб'єктивна сторона. При цьому кожен з елементів складу злочину містить відповідні йому ознаки. Я підтримую позицію, відповідно до якої розрізняють двадцять ознак складу злочину, а саме:

1) ознаки об'єкта складу злочину: суспільні відносини (власне об'єкт злочину), предмет злочину, потерпілий від злочину;

2) ознаки об'єктивної сторони складу злочину: суспільно небезпечне діяння; суспільно небезпечні наслідки; причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя, засоби вчинення злочину;

3) ознаки суб'єкта складу злочину: фізична особа; осудність; вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність; ознаки спеціального суб'єкта;

4) ознаки суб'єктивної сторони складу злочину: вина, мотив, мета, емоції (емоційний стан) .

Однак у теорії кримінального права наявні різні підходи щодо переліку та змісту конкретних ознак, які їх утворюють. Наприклад, одні вчені визнають, що об'єктом злочину є суспільні відносини (В.Я. Тацій, М.Й. Коржанський та ін.), інші - що це охоронювані кримінальним правом блага (С.Б. Гавриш) чи соціальні цінності (Є.В. Фесенко, П.П. Андрушко та ін.). В одних працях потерпілий є ознакою об'єкта складу злочину (Ю.В. Александров, В.А. Клименко), в інших це заперечується (С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін.). Теж саме стосується й емоційного стану, оскільки в одних джерелах він є ознакою суб'єктивної сторони складу злочину (В.М. Короленко), а в інших про нього взагалі не згадують (В.І. Борисов, М.І. Мельник, М.І. Хавронюк).

Щодо ознак об'єктивної сторони складу злочину, то в ній окремі вчені пропонують не виділяти знаряддя та засоби вчинення злочину (М.І. Панов) або ж, навпаки, виділяти ситуацію вчинення злочину, як поєднання місця, часу й обстановки (Є.В. Фесенко), а також джерело вчинення злочину (В.К. Матвійчук). Складною в розумінні та остаточно нерозробленою є проблема причинно-наслідкового зв'язку при вчиненні злочину. У зв'язку із розробкою проекту Закону України “Про відповідальність юридичних осіб за вчинення злочинів” та вимогами Концепції реформування кримінальної юстиції в Україні актуальним також є питання щодо криміналізації дій юридичних осіб [11, с. 83].

Усе зазначене вище свідчить про те, що проблема складу злочину в кримінальному праві України не є вирішеною до кінця, не повною мірою опрацьовано іноземний досвід з цього питання, поки що відсутні універсальні підходи щодо розуміння елементів та ознак складу злочину тощо. Все це орієнтує на здійснення подальшої наукової розробки, вивчення та конкретизації згаданої проблеми, обговорення та врахування відповідних позицій і доводів вчених з питань щодо складу злочину .

РОЗДІЛ 3. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

Кримінально-правове значення складу злочину полягає у таких положеннях:

* склад злочину конкретизує, наповнює правовим змістом поняття злочину і тому виступає єдиним, законним, необхідним і достатнім показником наявності злочину;

* склад злочину дозволяє провести чітке розмежування між злочином і проступком, тобто незлочинним суспільно небезпечним діянням;

* за допомогою складу злочину на законодавчому рівні здійснюється криміналізація (декриміналізація) суспільно небезпечних протиправних винних караних діянь;

* склад злочину відіграє вирішальну роль у процесі встановлення кваліфікації злочинів, і тому можна впевнено сказати, що саме склад злочину є основою кримінально-правової кваліфікації .

У сучасному кримінальному праві значення складу злочину вбачається, насамперед, в його функціях, тобто в тій ролі, яку виконує поняття складу злочину, в боротьбі зі злочинністю та у право застосовній діяльності.

Виділяють такі функції складу злочину:

* фундаментальну;

* процесуальну;

* розмежувальну;

* гарантійну.

Фундаментальна функція складу злочину відображається, що він є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності. Такої точки зору дотримуються М.І.Бажанов та М.Й.Коржанський.

Процесуальна функція складу злочину - в тому, що саме встановлення складу злочину визначає межі розслідування і є головним завданням будь-якого розслідування. Інші факти, які не належать до складу злочину, не мають значення для кваліфікації злочинів. Вони можуть мати інше кримінально-правове (наприклад, для призначення покарання), цивільно-правове тощо значення. Іншими словами, склад злочину в світлі процесуальної функції - це все те, що необхідно встановити і довести в кримінальному процесі.

Розмежувальна функція складу злочину полягає в тому, що саме за допомогою складу злочину відмежовується злочинна поведінка від незлочинної, один склад злочину від іншого. КК не містить двох складів злочинів, які були б повністю ідентичні за всіма ознаками.

Гарантійна функція складу злочину полягає в тому, що точне встановлення складу злочину є гарантією забезпечення законності та дотримання прав людини, особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, повинна нести відповідальність саме за той злочин, який вона вчинила. Застосування закону, який посилює чи зменшує відповідальність за фактично вчинене, є неприпустимим [17, с. 24]..

Крім того, існування поняття складу злочину надає кожному громадянинові можливість само орієнтації, обмежуючи рамки його свободи через точний опис протиправної поведінки. На думку Я.М.Брайніна, склад злочину як кримінально-правовий інститут здійснює дві функції:

* сукупність ознак, що належать до складу злочину, характеризує певне суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння як злочин; це дає можливість встановлювати кваліфікацію тих чи інших злочинів і застосовувати відповідні кримінальні закони;

* наявність у певному суспільно небезпечному і передбаченому кримінальним законом діянні складу злочину є підставою кримінальної відповідальності особи, яка вчинила це діяння без наявності в суспільно -небезпечному діянні складу злочину, передбаченого КК, кримінальна відповідальність неможлива .

А.Жалінський виділив окремо функції матеріальних ознак злочину, а саме: функцію соціальної легітимації; функцію економічності кримінально-правових заборон, яка проявляється в обмеженні відповідальності дійсними підставами . За визначенням М.І.Бажанова, це означає, що у складі злочину виявляються кваліфікаційна, кримінально-процесуальна, кримінологічна, криміналістична функції. На підтримку висловленої думки, Г.А.Матусовський зазначає, що склад злочину є основою, яка об'єднує різноманітні галузеві характеристики суспільно небезпечного посягання: кримінально-правову (кваліфікаційну), кримінально-процесуальну (доказову), криміналістичну (слідчу), кримінологічну (запобіжну).

Кваліфікаційна функція при цьому є головною і вона реалізується завдяки тому, що склад злочину використовується в ході зіставлення фактичних ознак вчиненого діяння і ознак, передбачених законом. Кримінально-правове значення виділення видів складів злочинів їх класифікація) полягає в тому, що:

-- з урахуванням виду складу злочину визначається, які ознаки є обов'язковими для певного складу;

-- вид складу злочину враховується у разі встановлення моменту закінчення відповідного посягання;

-- залежно від виду складу злочину визначають: охоплюється все скоєне однією кримінально-правовою нормою чи наявна сукупність злочинів, і, відповідно, чи потрібно ставити у вину особі дві або більше статей Особливої частини КК.

Побудова складів злочинів підпорядкована певним закономірностям, які залежать від розташування елементів і ознак складу злочину між собою. Склад злочину - це структурне утворення. Завданням наука є чітка виділення, тих структурних одиниць які утворюють склад. Взяті з живої дійсності, як результат абстрагуванню від конкретних суспільне небезпечних діянь, ці структурні одиниці складу взаємодіють один з одним утворюючи певне ціле, яке відображає в диспозиції кримінально-правової норми реальну діалектичну єдність об'єктивного і суб'єктивного в поведінці особи, яка переступила заборону [38, с. 184].

Отже, склад злочину - це сукупність юридичних ознак злочину що є основою кримінальної відповідальності за конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу та визначають межі караності злочину. Склад злочину служить не тільки індикатором злочину, але і виступає як підставою кримінальної відповідальності, бо в співвідношенні з законам його відсутність виключає кримінальне переслідування. Такого погляду на склад злочину дотримуються не всі криміналісти. Одні з них бачуть в складі лише юридичну підставу відповідальності, інші підставою відповідальності вважають сан злочин, а склад злочину розглядають як єдиний і достатній показник наявності в діянні особи злочину. І хоча більшість криміналістів ця позиція не поділяється питання про цю функцію складу все ще виникає спір .

Значення складу злочину полягає в тому, що він являється підставою кваліфікації злочину. Тобто віднесення конкретного суспільне небезпечного діяння до конкретного виду заборонених діянь ступінь суспільної небезпеки яких була оцінена законодавцем при їх криміналізації. Склад злочину виступає в роді своєрідного мірила наявності або відсутності у вчиненому того рівня суспільної небезпеки, який необхідній і достатній для визнання його злочином. Він дає можливість не тільки встановити злочинне діянняю, але і віднести його до тої чи іншої категорії , групи злочинів так як виявлення ознак складу злочину дозволяє визначити вид злочину, специфіку характеру і ступень його суспільної небезпеки, тин самим проводиться розмежування між окремими видами злочинів вбивством розбоєм грабежем, крадіжкою і т.д. З складом злочину законодавець зв'язує межі покарання злочинних діянь певного види Санкції статей Особливої частини Кримінального кодексу являються, як правило відносно визначеними а деколи і альтернативними, і містять вказівки які види покарано і в яких межах можуть бути застосовані судом за даний злочин при індивідуалізації покарання винного [37, с. 294].

Таким чином значення складу злочину заключається :

* по-перше в тому що він є підставою кримінальної відповідальності;

* по-друге служить метою кваліфікації злочинів, тобто встановленню в здійсненому діянні ознак складу злочину і передбаченому у відповідній статті кримінального кодексу;

* по-третє, склад злочину визначає межі покарання злочину.

Значення складу злочину полягає в тому, що він єдиний і достатній показник наявності злочину, єдина підстава кримінальної відповідальності. Тільки після встановлення в діяннях особи всіх елементів складу злочину є підстава стверджувати про скоєння нею конкретного злочину.

У Кримінально-процесуальному кодексі України зазначено, що кримінальна справа не може бути порушена, а порушення підлягає припиненню, якщо в діянні особи відсутній склад злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України). Природно, що загальний склад злочину визначається Загальною частиною кримінального права. Конкретний же склад - це склад злочину, передбачений певною статтею КК України . Конкретні склади злочинів вивчаються Особливою частиною кримінального права і описані в ній . Отже, склади конкретних злочинів виконують важливу функцію, бо встановлюють підставу кримінальної відповідальності і передбачають можливість призначення заходів кримінально-правового характеру. Інакше кажучи, наявність в діях чи бездіяльності особи конкретного складу злочину є підставою для міркування про наявність злочину певного виду, за скоєння якого настає кримінальна відповідальність. Загальний склад злочину не виконує і не може виконувати цієї ролі [2, с. 12].

Найважливіші аспекти складу злочину полягають в тому, що останній є: підставою для кримінальної відповідальності, підставою для класифікації, показником наявності злочину та розмежування злочинів. Коли говориться про поняття “склад злочину” , то мається на увазі не будь-який злочин , а конкретно скоєний: це - конкретна крадіжка, конкретне зґвалтування, конкретне вбивство та інше.

Кваліфікація злочину - це встановлення відповідності ознак конкретного скоєного діяння ознакам складу злочину, передбаченим кримінальним законом. Необхідними умовами правильної кваліфікації є точне і достовірне встановлення всіх фактичних обставин скоєного суспільно небезпечного діяння та глибоке знання чинного кримінального законодавства. Кваліфікація злочину дає змогу точно застосувати закон. Перший етап кваліфікації - це встановлення наявності загального складу в діях винної особи. З'ясування цього питання дає змогу зробити висновок, що дії особи є злочином і можуть бути визнані підставою для кримінальної відповідальності.

Після встановлення в діянні винної особи загального складу з'ясовують, ознаки якого конкретного складу злочину є в даному випадку. На підставі встановлення відповідності ознак скоєного діяння ознакам злочину, описаного в конкретній правовій нормі, застосовується закон. Тобто можна сказати, що при кваліфікації відбувається практичне застосування законів. Хто ж здійснює кваліфікацію злочинів? Це особи, які проводять попереднє слідство, дізнання (слідчий, дізнавач, прокурор), а остаточно застосовує кваліфікацію суд. Тільки за вироком суду, який вступив в законну силу, кваліфікація діянь винного є остаточною [27, с. 54].

Кваліфікація злочину закріплюється в процесуальних документах, таких як пред'явлення звинувачення, обвинувальному висновку і судовому вироці . Ось кілька прикладів того, як здійснюється кваліфікація злочинів у діяльності слідчого, суду. Якщо ми кажемо, що слідчий пред'явив звинувачення особі за ст. 115 КК України, це означає, що в процесі розслідування він встановив, що суспільно небезпечні дії особи повністю відповідають ознакам умисного вбивства, передбаченого ст. 115 КК України. Або, наприклад, відомо, що суд кваліфікував дії підсудного за ст. 194 , ч. 4 КК України. Це означає, що в процесі судового слідства встановлено, що дії винної особи відповідають ознакам умисного знищення майна громадян, передбаченого ст. 194 КК України . Якщо в своєму діянні декілька складів злочину, то це повинно відобразитися в кваліфікації. Так, в ході попереднього розслідування було, скажімо, встановлено, що особа скоїла розбій, поєднаний з проникненням у житло і при цьому навмисно завдала потерпілому тяжкі тілесні ушкодження. Слідчий на підставі цього в процесуальних документах вкаже, що дії звинуваченої особи, кваліфікуються за ч. 3 ст. 187 і ч. 1 ст. 121 КК України. Значення складу злочину для кримінально-правової кваліфікації [2, с. 54].

Так, одні автори пропонують визнавати такою підставою склад злочину (М.І. Горелік, В.Н. К удрявцев, В.В. К узнецов, О.В. Савченко, С.А. Тарарухин, П.Л. Ф ріс), інші -кримінально-правову норму або кримінальний закон (А.В. Наумов). При визначенні складу злочину як юридичної підстави кваліфікації автори зазначають, що він відповідно “описаний в законі”, “передбачений кримінально-правовою нормою” , “передбачений відповідною статтею КК України” або навіть “передбачений відповідною статтею Особливої частини КК України” .

Однак відповідні ознаки складу злочину, які в сукупності і дають підстави визнавати діяння злочином, не містяться в одній статті Особливої частини КК України. Багато статей Особливої частини містять об'єктивні ознаки і не містять в тексті диспозиції вказівки на форму вини та ознаки суб'єкта злочину. Для встановлення наявності та змісту інших ознак того чи іншого складу злочину необхідно враховувати положення Загальної частини КК України. Отже, навряд чи можна погодитися з пропозиціями визнавати підставою кваліфікації злочинів наявність складу злочину, “передбаченого відповідною статтею” (оскільки таке визначення не конкретизовано) та “передбаченого статтею Особливої частини КК України”.

Сучасні дослідники теоретичних основ кваліфікації злочинів дещо по-іншому розглядають проблему визначення підстав кваліфікації, намагаючись відійти від доволі традиційної точки зору, що підставою кваліфікації визнається склад злочину, який міститься у кримінально-правовій нормі (законі, статті). Так, наприклад, В.О. Навроцький у своїх роботах висловлює пропозицію визнавати юридичною підставою кримінально-правової кваліфікації статті Загальної та Особливої частин КК України. Обґрунтовує точку зору автор тим, що кримінально-правова кваліфікація як правозастосовна діяльність полягає у визначенні того, яким саме законом (статтею) передбачене вчинене діяння, і звідси робить висновок, що підставою кримінально-правової кваліфікації виступають ті кримінально-правові акти (їх конкретні структурні частини), в яких закріплені ознаки конкретного складу злочину та виражена кримінально-правова норма .

Я вважаю, що при визначення підстав кримінально-правової кваліфікації (кваліфікації злочинів) слід ураховувати ряд аспектів, а саме: Співвідношення понять, кримінально-правова кваліфікація та кваліфікація злочинів. У теорії кримінального права існують різні визначення кваліфікації злочинів. В.М. Кудрявцев визначає її як “встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою”, Б.О. Курінов як “встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння і ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою” , С.А. Тарарухін як “встановлення ознак складу злочину, передбаченого кримінальним законом, у діянні особи та констатацію тотожності ознак вчиненого діяння складу відповідного злочину” , А.В. Корнеєва як “юридичну оцінку, визначення статті кримінального закону, яка передбачає покарання за цей злочин” .

Слід зазначити, що в ранніх роботах, присвячених теоретичним основам кримінально-правової кваліфікації, останню розуміли переважно у вузькому значенні, саме як кваліфікацію злочинів. З урахуванням цього і визначали підставою такої кваліфікації склад злочину, закріплений у кримінально-правовій нормі або статті КК України. Аналіз сучасних розробок у цій сфері дозволяє констатувати тенденцію розмежування кримінально-правової кваліфікації і безпосередньо кваліфікації злочинів, співвідносячи їх як родове та видове поняття.

Отже, кваліфікація злочину є логічним продовженням кримінально-правової кваліфікації тільки за умови, що результатом останньої є визнання діяння (суспільно-небезпечної поведінки) кримінально-протиправним. При кримінально-правовій кваліфікації ми встановлюємо ознаку протиправності, тобто визначаємо: чи передбачене таке діяння в КК України (визначаємо статтю, яка містить відповідну забороняючу кримінально-правову норму), а вже потім, здійснюючи кваліфікацію за певними етапами, встановлюємо відповідність ознак фактично вчиненого діяння всім ознакам злочину, які передбачені статтею кримінального закону, що містить цю норму.

У зв'язку з цим видається цілком слушною позиція В.О. Навроцького та В.П. Малахова визнавати юридичною підставою кримінально-правової кваліфікації статті Загальної та Особливої частин КК України, з урахуванням яких і здійснюється кримінально-правова оцінка діяння . Якщо виходити з посилки, що кримінально-правова кваліфікація та кваліфікація злочину співвідносяться як родове та видове поняття, то цьому ж правилу має бути підпорядковане і визначення їх підстав.

Зважаючи на це, юридичною підставою кваліфікації злочинів також слід визнавати статті Загальної та Особливої частин КК України. При кримінально-правовій кваліфікації це можуть бути будь-які статті (ті, що містять забороняючі норми, ті, що містять норми, які визначають обставини, що виключають злочинність діяння та інші), тоді як підставою кваліфікації злочинів є тільки певна група цих статей. Це ті статті або декілька статей КК України, які визначають склад конкретного злочину (юридичний склад) необхідний для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Як зазначалося вище, це можуть бути норми Особливої і Загальної частин КК України у випадку, якщо ознаки складу злочину не встановлені в одній статті КК України. Підставою кримінально-правової кваліфікації (кваліфікації злочинів) в юридичній літературі визнаються правові явища, виходячи з яких здійснюється кримінально-правова оцінка діяння, те, що лежить у її основі (В.О. Навроцький). Тому ці явища (підстави) повинні бути наявними ще до початку процесу кваліфікації, оскільки вони є базовими вихідними положеннями (підґрунтям) для здійснення таких дій. Аналізуючи це питання, слід враховувати, що в кримінально-правовій літературі кваліфікація розглядається і як певний розумовий процес, і як процесуально закріплений результат такого процесу .

Отже, при з'ясуванні можливості визнання складу злочину як юридичної підстави процесу кваліфікації злочинів (кваліфікація у широкому розумінні), слід враховувати, що доведення наявності ознак складу конкретного злочину визнається етапом стадії встановлення відповідності між ознаками діяння і нормою.

Виходячи з цього, досить проблемно визнавати підставою певного процесу те явище, яке встановлюється тільки на його певній стадії. Я виходжу з аналогічних позицій і при розгляді складу злочину як підстави кваліфікації, яка є результатом кримінально-правової оцінки діяння (кваліфікація у вузькому розумінні) відповідними уповноваженими органами внаслідок якої констатується відповідність між юридично значущими ознаками посягання та ознаками злочину, передбаченого законом.

ВИСНОВКИ

Вітчизняні доктрина кримінального права та законодавство про кримінальну відповідальність визнають єдиною підставою кримінальної відповідальності вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений Кримінальним кодексом України. Склад злочину це законодавча модель, так би мовити, законодавча “формула”, яка дає змогу визнавати конкретне суспільно небезпечне діяння злочином і надає єдині необхідні та достатні підстави для кримінальної відповідальності особи, яка вчинила таке діяння (ч. 1 ст. 2 КК України). Склад злочину дозволяє вибрати необхідну кримінально-правову норму при правовій оцінці такого діяння, є необхідною умовою законності при застосуванні кримінально-правових норм тощо .

Склад злочину можна класифікувати за різними критеріями: за ступенем суспільної небезпеки; за структурою, тобто за способом опису ознак складу в законі; за особливістю законодавчого конструювання. За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) виділяють:

1) простий (іноді його називають «основний») склад злочину --йому властиві основні ознаки злочину і він не містить ні обтяжуючих (кваліфікуючих), ні пом'якшуючих обставин;

2) склад злочину з кваліфікуючими ознаками, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію;

3) склад злочину з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, що надають злочину особливої суспільної небезпечності;

4) склад злочину з пом'якшуючими обставинами (так званий привілейований склад), що характеризується обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину. За характером структури, тобто за способом опису ознак безпосередньо в законі, склад злочину розподіляють на прості й складні.

До простих відносять склад злочину, які містять ознаки одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об'єкт. Складним є склад злочину, конструкція якого обтяжена будь-якими обставинами. Тому складними слід визнати склад злочину з двома об'єктами (розбій -- ст. 187 КК України), з двома діями (самовільне присвоєння владних повноважень чи звання служб, особи, поєднане зі вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь -- ст. 353 КК України), з двома формами вини (умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, -- ч. 2 ст. 121 КК України).

За особливостями конструкції виділяють: злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом і злочини з усіченим складом.

Злочинами з формальним складом називаються такі, що не включають в себе суспільно небезпечні наслідки, а тому вони вважаються закінченими від моменту вчинення зазначених у законі діянь.

Злочинами з матеріальним складом вважаються такі, при визначенні яких до обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину відносять певні суспільно небезпечні наслідки їх вчинення. З усіченим складом кваліфікують злочини, момент закінчення яких за законом переноситься на стадію приготування або на стадію замаху. Визначальними елементами складу злочину є: об'єкт складу злочину, об'єктивна сторона складу злочину, суб'єкт і суб'єктивна сторона складу злочину.

Кожен з указаних елементів складу злочину має певну сукупність ознак. Залежно від їх ролі в характеристиці загального поняття «склад злочину» ці ознаки поділяються на обов'язкові та факультативні. Обов'язкові -- це ознаки, притаманні будь-якому складу злочину. Факультативними визнаються ознаки, що не є обов'язковими для всіх видів складу злочину і в різних злочинах можуть відігравати різну роль. До таких ознак належать час, місце, обстановка і спосіб скоєння злочину (характеризують об'єктивну, сторону складу злочину), мотив і мета (характеризують суб'єктивну сторону складу злочину), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину .

Об'єктивна сторона злочину - це зовнішня сторона суспільно небезпечного посягання, що відбувається у визначених умовах, місці та часі та заподіює шкоду суспільним відносинам. Кожен конкретний злочин має масу індивідуалізуючи його ознак, у тому числі і об'єктивних.

Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність встановлених кримінальним законом ознак злочину, що характеризують зовнішній процес злочинного посягання. Таким чином, завжди, коли мова йде про конкретний злочин, не можна ототожнювати об'єм об'єктивних ознак злочину з об'єктивною стороною його складу. Об'єктивна сторона складу злочину містить лише такі ознаки, які є достатні, по-перше, для опису діяння в якості суспільно-небезпечного і по-друге, для його видової індивідуалізації, тобто для відмежування від інших складів злочинів.

Крім цих, кожен конкретний злочин має багато інших об'єктивних ознак, що лежать за межами складу злочину і таких, що характеризують конкретний злочин як індивідуально-визначене явище.

Об'єктивна сторона складу злочину включає в себе :

1) зовнішню (фізичну) сторону діяння;

2) суспільно-небезпечні наслідки;

3) причинний зв'язок між злочинним діянням та злочинними наслідками;

4) час, спосіб, місце, обстановку, засоби вчинення злочину.

В залежності від конструкції складів злочинів (матеріальні та формальні склади) об'єктивна сторона складу злочину може бути виражена або тільки у діянні, або передбачати настання визначених наслідків та, відповідно, причинний зв'язок між діянням та наслідками.

Тому в теорії кримінального права злочинне діяння йменується обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, а наслідки і причинний зв'язок - факультативними, як і інші ознаки об'єктивної сторони складу злочину.

Суб'єктивна сторона злочину - це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, яке вона вчиняє, і до його наслідків.

Велику роль відіграє і кваліфікація, так у правозастосовчій діяльності правильна кваліфікація виступає необхідною умовою дотримання законності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя по кримінальних справах. Виділення окремих видів складів злочинів у кримнальній науці та практиці має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх істотних ознак, а в кінцевому підсумку -- для точної кваліфікації злочину. Значення складу злочину полягає в тому, що він єдиний і достатній показник наявності злочину, єдина підстава кримінальної відповідальності.

Тільки після встановлення в діяннях особи всіх елементів складу злочину є підстава стверджувати про скоєння нею конкретного злочину. Загальний склад злочину визначається Загальною частиною кримінального права. Конкретний же склад - це склад злочину, передбачений певною статтею КК України. Конкретні склади злочинів вивчаються Особливою частиною кримінального права і описані в ній. Склади конкретних злочинів виконують важливу функцію, бо встановлюють підставу кримінальної відповідальності і передбачають можливість призначення заходів кримінально-правового характеру.

Важливу роль відіграє і кваліфікація, так у правозастосовчій діяльності правильна кваліфікація виступає необхідною умовою дотримання законності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя по кри-мінальних справах.

Підсумовуючи все сказане, хотілося б зазначити, що вивчення та дослідження злочину, на сьогодні, залишається одним із першочергових завдань науки кримінального права. Саме від того, як повно та точно будуть вивчені та досліджені всі питання, пов'язані із вивченням та дослідженням злочину і буде залежати благополуччя нашої держави. Це також забезпечить швидке виявлення та притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні злочину та виключить випадки притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб. На сьогодні наукове вчення про злочин ще не повністю відображає всі особливості практичного застосування норм кримінального права, зокрема в частині встановлення складу злочину, а тому воно потребує негайного та постійного вдосконалення.

Однією з необхідних умов по вдосконаленню наукового вчення про злочин є усунення всіх неточностей та протиріч у внутрішньому змісті кримінально-правових норм. На сьогодні майже всі питання, пов'язані із злочином вивчаються та досліджуються наукою кримінального права, оскільки в нашій державі не існує повного нормативного закріплення даного питання.

І тому саме вдосконалення чинного кримінального законодавства, а також прийняття принципово нових кримінальних законів, які б повніше висвітлювали юридичну сутність злочину та складу злочину та закріплювали б нормативне визначення складу злочину, залишається першочерговим завданням, яке стоїть, на сьогодні, перед нашою державою. Від вирішення цього завдання залежить подальший розвиток України в галузі забезпечення правопорядку на своїй території та забезпечення дійсної охорони прав та законних інтересів громадян, що, як відомо, є одним із головних обов'язків нашої держав.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

I. Законодавство

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - ст.141 з наступними змінами і доповненнями станом на 06.04.2010 року

2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №25-26. - ст.131 з наступними змінами і доповненнями станом на 05.04.2011 року

II. Спеціальна література

1. Бажанов М.І., Сташис В.В., Тацій В.Я. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 480 с.

2. Бараненко Д.В. Спеціальний суб'єкт злочину: кримінально-правовий аналіз. Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Академія адвокатури України. - К., 2009. -20 с.

3. Бараненко Д.В. О юридических лицах как субъектах преступления // Правова держава. - 2002. - № 4. - С. 44-47.

4. Бараненко Д.В. Спеціальний суб'єкт злочину за новим кримінальним законодавством України // Правова держава. - 2002. - № 5. - С. 81-87.

5. Бараненко Д.В. Ознаки спеціального суб'єкта злочину в системі елементів складу злочину // Правова держава. - 2004. - № 7. - С. 70-75.

6. Бараненко Д.В. Визначення спеціального суб'єкта злочину за кримінальним правом України // Правова держава. - 2003. - № 6. - С. 67-71.

7. Бачинин В. А. Философия права и преступления. - Х.: Фолио, 1999. - 608 с.

8. Брич Л. П. Закономірності розмежування складів злочинів // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. - 2004. - № 2(2). - С. 150 - 160.

9. Бурдін В.М. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сильного душевного хвилювання: Монографія. - Львів: ПАІС, 2006. - 200 с.

10. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: АО «Центр ЮрінфоР», 2005. - 457 с.

11. Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. - 568 с.

12. Егоров В. С. Понятие преступления в уголовном праве: Учебное пособие. - М.: Моск. психолого-социальный ин-т, 2001. - 80 с.

13. Зер Х. Восстановительное правосудие:новый взгляд на преступление и наказание / Х. Зер ; пер. с англ. - М., 1998. - 453 с.

14. Истомин А. Ф. Общая часть уголовного права: Уч. Пособие. - М.: ИНФРА - М, 1997. - 272 с.

15. Козлов А.П. Понятие преступления. - СПб: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. - 819 с.

16. Коржанський М. Й. Проблеми кримінального права: Монографія. - Д.: Юрид. акад. Мін-ва внутр. справ, 2003. - 200 с.

17. Коржанський М. Й. Кримінальне право України. Загальна частина. - К.: Наукова думка, 1996 р. - 334 с.

18. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів / М.Й. Коржанський. - М.: Юрінком Інтер, 1998.

19. Корнеева А.В. Теоретические основы квалификации преступлений: учеб. пособие /А.В. Корнеева ; под ред. А.И. Рарога. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006.

20. Кримінальне право України. Загальна частина / Під ред. Бажанова М. І., Сташиса В. В., Тація В. Я. - Київ - Харків: Юринком Інтер - Право, 2002. - 414 с.

21. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. Мельника М. І., Клименка В. А. - К.: Юридична думка, 2004. - 352 с.

22. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. Бажанова М. І., Сташиса В. В., Тація В. Я. 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 424 с.

23. Кримінальне право України. Особлива частина. / Під ред. Бажанова М. І., Сташиса В. В., Тація В. Я. - Київ - Харків: Юринком Інтер - Право, 2002 р. - 494 с.

24. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / За ред. Мельника М.І., Клименка В.А. - К.: Юридична думка, 2004. - 656 с.

25. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. / Андрусів Г. В., Андрушко П. П., Лиховая С. Я. та ін., за заг. Ред.. Матишевського П. С. - К.: Юринком Інтер, 1999. - 896 с.

26. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За ред. М. І. Мельника, В. А. Климен-ка.- К.: Юридична думка, 2004.- 352 с.

27. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар / Під ред. Стрельцова Е. Л. - Х.: ООО “Одиссей”, 2005. - 864 с.

28. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар / Під ред. Коржанського М. Й. - К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. - 656 с.

29. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар. Видання друге, перероблене та доповнене / Під ред. Маляренко В. Т., Сташиса В. В., Тація В. Я. - Х.: ТОВ “Одіссей”, 2004. - 1152 с.

30. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Відп. ред. Я.Ю. Кондратьєв. - К.: Правові джерела, 2002. - 432 с.

31. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

32. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар. - 2-е вид. /Ю.В, Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Х.: ТОВ Одіссей, 2004. - 1152 с.

33. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - М.: Юристъ, 1999. - 304 с.

34. Кузнецов В.В., Савченко А.В. Теорія кваліфікації злочинів: Підручник / За заг. ред. професорів Є.М. Моісеєва та О.М. Джужи; наук. ред. доц. І.А. Вертилецька. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. - 300 с.

35. Куц В. Новий Кримінальний кодекс України: яким йому бути. - Х.: Ксилон, 1999. - 204 с.

36. Лащук Є.В. Предмет злочину в кримінальному праві України: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2005. -20 с.

37. Лащук Є.В. Предмет та об'єктивна сторона складу злочину: проблеми взаємозв'язку і розмежування // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К., 2001. - № 6. - С. 185-192.

38. Лащук Є.В. Предмет як факультативна ознака об'єкта злочину // Вісник Запорізького державного університету: юридичні науки. - Запоріжжя, 2001. - С. 253-258.

39. Лащук Є.В. Класифікація предметів злочинів // Теорія і практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах: Тези доп. наук.-практ. конф.: У 2-х ч. - К., 2002. - Ч. І. - С. 77-78.

40. Лейленд П. Кримінальне право: злочин, покарання, судочинство / П. Лейленд ; пер. з англ. П. Таращук. - К.: Основи, 1996.- 207 с.

41. Малахов И. П. Основы уголовного права. Общая часть. - К.: МАУП, 2000 г. - 188 с.

42. Матишевский П. С. Кримінальне право України. Загальна частина: підруч. для студ. юрид. вузів і фак. - К.: А.С.К., 2001. - 352 с.

43. Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. - К.: Юринком Інтер, 2000. - 272 с. Мартин Финке (университет Пассау,Бавария, ФРГ). Предисловие к комментарию Уголовного кодекса Украины. Уголовный кодекс Украины. Комментарий : Под редакцией Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцов. - Харьков,ООО “Одиссей”, 2001.

44. Мирошниченко Н. А. Состав преступления. - Одеса.: “Юридична література”, 2003. - 80 с.

45. Миколенко О.М. Наслідки злочину - критерій поділу складів злочинів // Правова держава. - Одеса: Астропрінт, 2000. - № 2. - С. 61-63.

46. Мельник Н.И., Хавронюк Н.И. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины от 5 апреля 2001 года. - К.: Канон; А.С.К., 2002. - 1216 с.

47. Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів / Музика А.А. - К.: Логос, 1998.

48. Музыка А.А., Лащук Е.В. Понятие и признаки предмета преступления в уголовном праве // Проблемы правоприменительной деятельности в Республике Беларусь: Материалы респ. науч. конф., 28-29 марта 2003 г., Гродно: В 2 ч. - Гродно, 2003. - Ч. 1. - С. 267-270.

49. Миколенко О.М. Наслідки злочину - критерій поділу складів злочинів // Правова держава. - Одеса: Астропрінт, 2000. - № 2. - С. 61-63.

50. Навроцький В. О. Склад злочину і його роль у процесі кримінально-правової кваліфікації // Правничий часопис Донецького університету. - 2000. - № 1. - С. 47-51.

51. Навроцький В. О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. - 771 с.

52. Навроцький В.О. Основи кримінально-правовоЇ кваліфікації. Навчальний посібник. - К.: Юінком Інтер, 2006. - 704 с.

53. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид. переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. - К.: А.С.К., 2005. - 848 с.

54. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навчальний посібник.--К.: Юрінком Інтер, 2006.--704 с.

55. Судово-практичний коментар до Кримінального кодексу України / М.І. Хавронюк. - К.: Юрисконсульт. - 2006. - 550 с.

56. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: Монографія. - К.: Юрисконсульт, 2006. - 1048 с.

57. Хохлова І.В., Шем'яков О.П. - Кримінальне право України (Загальне частина) : Навчальний посібник. - Київ: ЦНЛ 2006. - 272с.

58. Хохлова І.В., Шем'яков О.П. Кримінальне право зарубіжних країн (в питаннях та відповідях): навчальний посібник / І.В. Хохлова, О.П. Шем'яков. - К.: Центр навчальної літератури, 2006.

59. Черданцев А.Ф. Толкование права и договора. Учебное пособие для вузов / Черданцев А.Ф. ? М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003.

60. Чубарев В.Л. Тяжесть преступного деяния. К., 1992.

61. Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів- К.: Атіка, 2004.-488 с.

62. Ярмыш Н.Н. Действие как признак объективной стороны преступления (проблемы психологической характеристики). - Х.: Основа, 1999. - 84 с.

63. ЯрмьішН. Н. Действие как признак обьективной стороньї преступления. X., 1998.

64. Ярмыш Н.Н. Теоретические проблемы причинно-следственной связи в уголовном праве (философско-правовой анализ). - Х.: Право, 2003. - 512 с.

Размещено на Allbest.ru

...