Вікові межі кримінальної відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття диференціації кримінальної відповідальності

Розділ 2. Вік кримінальної відповідальності: історично-порівняльна характеристика

Розділ 3. Значення віку для визнання особи суб'єктом злочину (біологічний, календарний, соціально-правовий, психологічний)

Розділ 4. Загальний та спеціальний вік кримінальної відповідальності

Розділ 5. Підвищений вік кримінальної відповідальності

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

В кримінальному законодавстві України чіткого та єдиного визначення диференціації кримінальної відповідальності немає. Існує багато визначень, та в загальному вона являє собою зміну передбаченого законом виду, розміру і характеру відповідальності залежно від суспільної небезпеки діяння та особи, яка його вчинила. Здійснюючи її береться до уваги принцип гуманізму та певні особливі обставини конкретного діяння.

В залежності від досягнення певного віку, кримінальна відповідальність має свої особливості. Тому в Кримінальному Кодексі України встановлені дві межі, з яких може наступати кримінальна відповідальність - загальна - шістнадцять років, та спеціальна або знижена - чотирнадцять років.

У даній науковій роботі проводилось дослідження значення віку для диференціації кримінальної відповідальності та становлення меж, з яких можливе настання кримінальної відповідальності.

Актуальність даної проблеми полягає в тому, що на даний момент фізичний, розумовий та психологічний розвиток підлітків відбувається значно швидше через безліч причин. Тому дуже важливо встановити, з якого саме віку можна притягати до кримінальної відповідальності, враховуючи як розвиток особи, так і правила та принципи гуманізму, які панують у всьому світі. диференціація кримінальний відповідальність вік

Предметом дослідження даної наукової роботи є наукова інформація про становлення та вікові межі кримінальної відповідальності як в Україні так і в світі, та чинники,які впливають на передчасне дозрівання підлітків.

Метою роботи є аналіз вікової межі на протязі становлення законодавства, яке діяло на території України, та на сучасному етапі, вплив різних факторів на розвиток підлітків та різні вікові межі відповідальності за різні злочини.

Для досягнення мети даної роботи ставляться такі завдання:

· Проаналізувати наукові визначення поняття диференціації кримінальної відповідальності.

· Проаналізувати вік кримінальної відповідальності на протязі становлення кримінального законодавства на території України.

· Порівняти вікові межі, з яких можливе настання кримінальної відповідальності у світі та в Україні.

· Дослідити поняття різних видів віку.

· Визначити, які фактори впливають на нормальний та прискорений розвиток підлітків однієї вікової категорії.

· Дослідити, що таке загальний та спеціальний вік.

· Встановити, для яких злочинів потрібно досягти загального та спеціального віку.

· Дослідити питання зниження вікової межі, з якої може наставати кримінальна відповідальність.

· Проаналізувати, за які саме злочини особа нестиме відповідальність при досягнення конкретного віку та встановити причини цього.

При дослідженні даних питань я використовувала джерельну базу, яка містила наукові статті, підручники з кримінального права та з історії держави і права зарубіжних країн. Також були використані статистичні дані та статті з мережі Інтернет.



Розділ 1. Поняття диференціації кримінальної відповідальності

Останнім часом диференціації кримінальної відповідальності приділяють досить багато уваги.

Можна впевнено сказати,що російські науковці найбільш ґрунтовно дослідили це питання. Так значний вклад в розуміння цієї проблеми внесла Т.О. Леснієвські-Костарева,яка визначає її як ”градацію,поділ,розшарування в кримінальному законі, у результаті якої законодавцем установлюються різні кримінально-правові наслідки залежно від стану суспільної небезпечності злочину та особи винного”[15, c.265]. Схожої думки і такі російські вчені як Я.М.Ярмолович або ж Є.В.Рогова, схожі визначення яких можна зустріти у їхніх працях,присвячених даній темі.

Наші співвітчизники також приділили значну увагу диференціації кримінальної відповідальності. Зокрема А.А.Музика вважає,що диференціація кримінальної відповідальності полягає у ”визначенні законодавцем певних меж відповідальності залежно від найбільш типових властивостей,що характеризують в узагальненому вигляді різні групи злочинів” [16, c.114] ,а Н.О.Гуторова - у ”визначенні законодавцем меж застосування до особи,яка зазнала державного осуду за вчинення злочину,обмежень її прав і свобод”[5, c.75]. Також це питання досліджували В.К.Грищук, П.П. Андрушко, Р.С. Орловський,Л.В. Павлик.

Також панує думка,яку зокрема підтримують такі вчені як І.М. Гальперін, П.С. Дагель, Л.Л. Кругліков та інші, що диференціація кримінальної відповідальності являє собою зміну передбаченого законом виду,розміру і характеру відповідальності залежно від суспільної небезпеки діяння та особи,яка його вчинила,а також беручи до уваги принцип гуманізму та інші обставини даного діяння.

Сам термін ”диференціація” походить від німецького слово ”differentiale”,що у свою чергу виникло від латинського слова ”differentia” та означає різниця, відмінність, поділ . Розглядаючи це поняття в юридичному контексті воно означає різну міру кримінальної відповідальності за різні злочини.

Кримінальна відповідальність ж підрозуміває під собою вид юридичної відповідальності,змістом якої є реакція держави і суспільства на скоєння злочину,або ж правовий наслідок вчинення злочину,який полягає в осуді особи від імені держави,зазвичай поєднуваному із застосуванням до неї вироком суду державного примусу у формі покарання,яке особа зобов'язана відбути.

Як можна зрозуміти,різна міра кримінальної відповідальності передбачає собою і різні форми її реалізації. Кримінальний Кодекс України (ККУ) містить такі її форми як засудження із призначенням та без призначення покарання, із звільненням від покарання та його відбування.

Також диференціацію кримінальної відповідальності потрібно відмежовувати від індивідуалізації кримінальної відповідальності,способи і межі якої також визначені в Кримінальному Кодексі України. Такими способами є індивідуалізація покарання в межах санкції статті,або ж її частини, Особливої частини Кримінального Кодексу,вибір між застосуванням кримінальної відповідальності та звільненням від неї,а також вибір між призначенням покарання для реального відбування і звільнення від покарання.

Межі ж індивідуалізації відповідальності визначаються з врахуванням меж,визначених законом. Тобто здійснюється вибір виду покарання з декількох альтернативних покарань,які передбачені законом за даний злочин,призначення або не призначення додаткових покарань,визначення конкретного розміру покарання в межах максимуму та мінімуму,які встановлюються в санкції статті Особливої частини ККУ.[10]

Щоб відділити диференціацію кримінальної відповідальності від індивідуалізації або ж від кримінально-правової диференціації,можна виділити такі її особливості:

- здійснюється лише законодавцем;

- проводиться щодо різних видів одного й того ж злочину - посягань, які характеризуються спільними визначальними ознаками;

- полягає у встановленні більш суворої або менш суворої відповідальності за окремі види одного і того ж злочину;

- виражається у наявності кількох статей або частин статті, в яких передбачається відповідальність за один злочин;

- її змістом є врахування і відображення в кримінальному законі ознак, які підвищують чи зменшують ступінь суспільної небезпеки злочину;

- передумовою диференціації кримінальної відповідальності є криміналізація діяння - встановлення кримінальної відповідальності.

- є обов'язковою для органів, які здійснюють правозастосування.

В чому ж взагалі полягає необхідність такої диференціації. Розпочнемо з того,що існують два шляхи розвитку кримінального права. Один з них полягає в посиленні відповідальності за більш тяжкі злочини,а інший в лібералізації кримінального права. Ці шляхи допомагають знайти «золоту середину» між м'ягкою та жорсткою сторонами Кримінального Кодексу України. Наприклад,при крадіжці майна ми розглядатимемо кількість вкраденого,чи людина скоювала злочин самостійно чи в змові. Все це впливатиме на вирок суду,в цьому і є суть диференціації кримінальної відповідальності.

Сучасні дослідження науковців підтверджують гіпотезу про те, що сучасний Кримінальний Кодекс України містить недоліки у тексті деяких його статей та застосування їх на практиці. Зокрема в статті Азарова Д.С. розглядаються недоліки статті 69 ККУ. Даний автор дослідив вироки судів і дійшов висновку, що суди враховують лише типову тяжкість злочину, при цьому не приділяючи належної уваги визначенню індивідуального ступеню тяжкості вчиненого посягання, а також дуже часто враховують пом'якшуючі обставини,які насправді такими не є,а тільки характеризують особу самого злочинця. Зокрема він аналізував справу, де неповнолітній проникнув в будинок та викрав собаку. При розгляді справи суд встановив та відніс до виключних обставин та таких,які знижують ступень тяжкості вчиненого діяння,а саме: ” вміє цінувати працю опікунів та хороше до нього відношення, … поводиться виключно позитивно, виріс ввічливим, добрим, трудолюбивим, … кримінальне правопорушення скоїв із-за любові до тварин.”[1, c.102] В даному випадку можна цілком погодитись із думкою автора статті про те,що суд невірно застосував ст.69 ККУ, оскільки такі обставини не є пом'якшуючими, та не впливають на зменшення ступеня тяжкості скоєного злочину.

Недоліки в ККУ виникають через те, що суспільство змінюється,виникають нові злочини або жорсткіше вчиняються ті, за які вже передбачено покарання. Якраз тому і виникають певні розбіжності між реальним та тим, що зафіксовано на папері. Щоб подолати їх, існують певні засоби диференціації кримінальної відповідальності. Вони допомагають визначити чи потрібно вводити нову статтю,яка б передбачала відповідальність за новий злочин, чи це просто різновид вже відомого злочину і можна просто додати санкцію до вже існуючої статті,яка б відповідала його суспільній небезпеці. Наприклад таким засобом є розмежувальні ознаки суміжних складів злочинів. Так, М.М.Каплін зазначає, що за допомогою таких ознак законодавець ділить родовий злочин на кілька суміжних або виділяє із загальної спеціальну норму. Інший вчений В.О. Навроцький вважає, що про диференціацію кримінальної відповідальності можна вести мову тільки тоді,коли розглядаються різні види одного злочину. Вони мають місце тоді, коли ж в основі посягання,які передбачені різними статтями або ж її частинами, лежать ознаки одного і того ж складу злочину,при цьому щодо різних посягань здійснюються вже не диференціація,а розмежування відповідальності.[17, c.691]

Підведемо підсумки. Диференціація кримінальної відповідальності являє собою різну міру кримінальної відповідальності за різні злочини. Тобто відбувається певний розподіл злочинів за тяжкістю їх наслідків, що в свою чергу означає різну міру покарання за них. Така диференціація надзвичайно необхідна, оскільки всі злочини різні і, наприклад, коли побили людину, то злочинець нестиме відповідальність саме за наслідками, тобто за ступенем тяжкості побоїв.

Хотілось би добавити, що серед вітчизняних науковців панує думка, що не покарання визначає категорію злочину,а тому й не покарання має визначати ступінь осуду злочинця. Звідси випливає,що диференціація кримінальної відповідальності має ґрунтуватися не на диференціації покарання. А от у світі поширена інша позиція, покаранню надають первинного значення, а злочину похідне, хоча за природою мало б бути навпаки. Е.В. Кабурнеєв стверджує, що диференціація кримінальної відповідальності включає також і категоризацію злочинів в Загальній частині ККУ, залежно від їх тяжкості та з виділенням санкції.

Незважаючи на те,якої саме з вище викладених думок дотримуються, ніхто не заперечує важливість диференціації кримінальної відповідальності, клопіткого її дослідження та розроблення.

Розділ 2. Вік кримінальної відповідальності: історично-порівняльна характеристика

Вік є важливою та невід'ємною ознакою осудної особи. В нашому законодавстві немає норми, яка б містила чітке визначення даного поняття, проте визначена мінімальна межа, при якій можливе настання кримінальної відповідальності. Так стаття 22 Кримінального Кодексу України вказує,що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось шістнадцять років, а в окремих випадках чотирнадцять.[10]

Визначення нижньої межі віку настання кримінальної відповідальності,коли дитина здатна розуміти наслідки скоєного нею діяння, контролювати свою поведінку, давати адекватну оцінку своїм діям та нести за них відповідальність, є складним завданням. В різних країнах світу це завдання вирішується з урахуванням історичних та національних особливостей. Існують певні стандартні правила ООН щодо здійснення правосуддя над неповнолітніми, так звані ”Пекінські правила”, які були прийняті резолюцією 40/33 Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1985 р. Дані правила закликають країни, при встановленні межі такого віку, враховувати всі аспекти духовної, емоційної та інтелектуальної зрілості, та виходячи з цього докладати зусилля, щоб встановлювати розумну межу.[22]

Хотілось би так згадати про Конвенцію про права дитини, в якій говориться, що діти, до досягнення певного віку, є занадто малими, щоб нести відповідальність за порушення закону. Ця концепція закликає країни світу, щоб вони встановили мінімальний вік ”нижче якого діти вважаються нездатними порушити кримінальне законодавство”. Проте сама Конвенція не встановлює чіткого віку, через що він сильно варіюється, але рекомендує, щоб при його встановленні керуватись інтересами дитини.[9]

Починаючи із XVII - XVIII століття, законодавці майже всіх країн світу, намагались встановити вікові межі притягнення до кримінальної відповідальності. [4, c.144]Так, наприклад, за Кримінальним Кодексом Османської Імперії 1840 року встановлювався вік кримінальної відповідальності одинадцять років.

Вже в той час можна було побачити істотні розходження в вирішенні питання про вік кримінальної відповідальності. У різних країнах він встановлювався по-різному. В таких країнах як Італія та Іспанія - дев'ять років, Австрія, Голландія, Росія та деякі інші країни - десять, в Німеччині, Швейцарії та Угорщині - дванадцять, Туреччина - тринадцять років. На той час Норвегія була країною з найвищим початковим віком кримінальної відповідальності в шістнадцять років.[8,c. 157]

У наш час ця проблема також присутня. Так найнижчі межі встановлені в Єгипті, Іраку, Лівані, низці країн північної Африки та Близького Сходу - це сім років. У таких державах як Франція, Узбекистан та деякі штати Сполучених Штатів Америки встановили мінімальний вік з тринадцяти років. За діяння з підвищеною суспільною небезпекою з чотирнадцяти років нестимуть відповідальність у Болгарії, Норвегії, Німеччина та інші. У Данії, Фінляндії, Швеції та деяких інших державах вік кримінальної відповідальності настає з п'ятнадцяти років. Однак у переважній більшості країн мінімальна межа становить шістнадцять років.[9]

Хотілось би детальніше зупинитись та розглянути особливості наступних країн.

Перша із них - це Сполучені Штати Америки. Адже тут, вік кримінальної відповідальності встановлюється законодавством кожного штату окремо. Тільки 13 штатів встановили мінімальний вік, який варіюється від шести до дванадцяти років. Більшість штатів керуються загальним правом, згідно з яким діти, у віці від семи до чотирнадцяти років, не можуть нести кримінальну відповідальність.

У більшості країн Латинської Америки реформи в законодавстві ювенальної юстиції ще тривають. В результаті чого, вік кримінальної відповідальності був підвищений до вісімнадцяти років в Бразилії, Колумбії та Перу. Діти у віці від дванадцяти до вісімнадцяти років тут несуть відповідальність відповідно до системи правосуддя щодо неповнолітніх.[7]

У скандинавських країнах вік кримінальної відповідальності становить п'ятнадцять років. Проте система правосуддя в даних країнах орієнтується на соціальні послуги, саме тому позбавлення волі до осіб, які не досягли вісімнадцяти років застосовують в крайніх випадках. Яскравим прикладом є Швеція, в якій станом на квітень 1997 року було всього п'ятнадцять неповнолітніх відбували покарання.

У Китаї діти у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років розглядаються у справах неповнолітніх та можуть навіть бути засуджені до довічного ув'язнення за особливо тяжкі злочини.

Необхідно наголосити на тому, що мінімальний вік і загальний вік це різні поняття. Тому у більшості країн світу загальний вік настає із досягненням повноліття.[8]

А зараз хотілось би детальніше зупинитись на історії становлення віку кримінальної відповідальності в Україні, а так як вона досить довго була в складі Росії, то згадати і про цей проміжок часу.

Найперша згадка про вік кримінальної відповідальності на теренах Росії була в 1649 році в ”Соборном Уложение” - сім років, до дітей застосовували навіть покарання у вигляді страти, проте через декілька років це положення скасували. В подальшому аж до законодавства Петра I та в та в період після нього була відсутня визначеність віку суб'єкта злочину. Так було аж до випуску ”Зводу законів Російської Імперії” у 1832 році, який закріпив вік кримінальної відповідальності - десять років.

Як і в ”Зводі законів”, так і в ”Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1845 года”, а також в ”Уложении” 1903 року нижня межа кримінальної відповідальності була однакова, тобто десять років. Це пояснювалось тим, що особа, яка досягла цього віку вже в повному обсягу усвідомлює вчинене нею протиправне діяння.[25,c.189]

У кримінальному законодавстві СРСР завжди відбувались коливання у бік зниження або ж у бік підвищення віку кримінальної відповідальності. Обставинами, які створювали таку ситуацію були відсутність законів, які б регулювали це питання, а також через проведення жорстокої кримінальної політики по відношенню до неповнолітніх. Нижню вікову межу було встановлено в 30-х роках ХХ століття. Погляди російських законодавців були досить ліберальними, адже більшість були за необхідність застосування заходів виховного характеру до підлітків.[3,c.165]

Наступним документом, який встановив сімнадцятирічний вік кримінальної відповідальності був декрет РНК РСФРР 1918 року ”Про комісії для неповнолітніх”. В ”Руководящих началах” до підлітків до вісімнадцяти років прийнято було застосовувати заходи виховного характеру.

Що ж стосується української історії вирішення цього питання, то першим законодавчим актом, який встановлював мінімальний вік кримінальної відповідальності, був декрет Раднаркому УРСР від 12 червня 1920 року ”Про відповідальність неповнолітніх”. В його І статті вказувалось, що ”справи про відповідальність осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, підлягають віданню комісій у справах неповнолітніх”, а якщо вчинялись тяжкі злочини,які не були перелічені в даній статті, то справи таких осіб могли бути передані до слідчих органів. Проте вже у постанові Раднаркому УРСР від 21 червня 1921 року вказувалось, що всі справи про злочини осіб до вісімнадцяти років передавались тільки на розгляд комісій у справах неповнолітніх. Як вийняток були особи від сімнадцяти до вісімнадцяти років, які обвинувачувались в бандитизмі.[12,c.221]

У Кримінальному Кодексі УРСР 1922 року містились норми про відповідальність неповнолітніх. Мінімальний вік було встановлено від чотирнадцяти до шістнадцяти років. Цю ж саму межу біло встановлено і в Кримінальному Кодексі УРСР 1927 року.

Наступні досить вагомі зміни були внесені Постановою ЦВК і РНК від 7 квітня 1935 року ”Про заходи боротьби із злочинністю неповнолітніх”. Саме тоді була вперше встановлена кримінальна відповідальність неповнолітніх з дванадцяти років за такі види злочинів, як крадіжка, тілесні ушкодження, каліцтво, вбивство або замах на вбивство. Саме тому було внесені зміни до статті 11 Кримінального Кодексу УРСР.

Через декілька місяців статті знову були здійснені зміни. Постанова ЦВК і РНК УРСР від 15 вересня 1935 року встановила вік, з якого наступала кримінальна відповідальність за всі злочини, які не були перелічені в статті 11 КК УРСР, - чотирнадцять років. Така мінімальна межа діяла до 1958 року, до останньої кодифікації кримінального законодавства України. [25, c. 192]

Кримінальний Кодекс 1960 року статтею 10 встановив, що кримінальна відповідальність наступала за загальним правилом з шістнадцяти років, а за перелік конкретних злочинів, передбачених частиною 2 статті 10 Кримінального Кодексу - чотирнадцяти років. Така ж межа була встановлена і в Кримінальному Кодексі України 2001 року.

Отож, питання встановлення вікової межі кримінальної відповідальності є дуже відповідальною та важливою роботою. Науковці, зрозумівши це, ще декілька століть тому почали працювати над цим питанням і з того часу розпочався відлік історії вирішення цього питання.

Нижня межа віку, з якого наступає кримінальна відповідальність у кожній країні є різною. Проте спільним є те, що загальна відповідальність наступає із шістнадцяти років. Це можна пояснити тим, що психологи вважають, що в такий вік людина вже абсолютно здатна оцінювати всі свої дії, керувати ними та розуміти можливість настання наслідків.

Проте хотілось би зазначити, що на даний момент ведуться дискусії, про зниження віку кримінальної відповідальності, адже підлітки зараз і в чотирнадцять років здатні розуміти та оцінювати свої дії.

Як можна було побачити в кожній країні нижня межа є різною, адже це залежить від багатьох чинників. Так, в країнах, де часто відбуваються військові конфлікти - межа є нижчою, в країнах, де ситуація є більш спокійною - вищою. Чому так відбувається буде пояснено в наступному розділі даної наукової роботи.

Питання про нижню вікову межу кримінальної відповідальності на протязі всього часу вивчалось і продовжує вивчатись. Проте питання, пов'язане із верхньою віковою межею не є дослідженим. Зміни, які відбуваються в психіці та поведінці людини з часом є незмінними і впливають на саму людину, і це потрібно враховувати. Тому це питання необхідно вивчати та вводити певні зміни до сучасного законодавства, враховуючи майбутні висновки по посліджуваному питанню.

Розділ 3. Значення віку для визнання особи суб'єктом злочину (біологічний, календарний, соціально-правовий)

Розвиток людини складається із послідовності певних етапів, зміна яких є необоротною та незмінною. З такими періодами пов'язане поняття віку. В загальному віком вважається тривалість життя від моменту народження і до певного періоду в житті людини. Проте це досить спрощене визначення. У вузькому розумінні слова - це календарний період психофізіологічного розвитку особи, з яким пов'язані біологічні, соціально-психологічні і правові наслідки для юридичного статусу особи. В залежності від цих критеріїв вчені виділяють декілька видів віку - це біологічний, календарний та соціально-правовий. Хоча вчені виділяють ще такий вид як психологічний вік.

Кожне із цих понять має інше визначення. Так біологічний вік являє собою сукупність показників стану організму особи в порівнянні з відповідними показниками здорових людей цього ж віку, географічних та економічних умов існування.[10]

Календарний вік - це кількість часу (в роках, місяцях, днях), який пройшов від дня народження до іншого вікового моменту.

Соціально-правовий вік характеризується соціально-психологічними змінами, рівнем соціалізації особи, обсягом і змістом прав і обов'язків особи, змістом і характером відповідальності.

Психологічний вік в свою чергу характеризує вікові зміни психіки. Або ж, як зазначає Л. С. Виговський ”новий тип будови особистості та її діяльності, ті психічні та соціальні зміни, які вперше виникають на даному віковому етапі, і які в найголовнішому і основному визначають свідомість людини, її ставлення до середовища, її зовнішнє і внутрішнє життя, весь хід її розвитку в даний період.”

Якщо ж календарний вік наступає у всіх однаково, тобто при досягненні вісімнадцяти років і двох людей не буде ніякої різниці, то біологічний вік має свої певні особливості.

Як відомо існує така наука як геронтологія, яка вивчає старіння живих організмів. Вона має певні свої закони, один з яких вказує, що кожен організм старіє по різному. Тому у тих самих вісімнадцятирічних людей біологічний вік може бути абсолютно різним.

Так само різниця у біологічному віці завжди є у чоловіків та жінок, адже організм чоловіків старієш набагато швидше. Це може бути пов'язане і з певними фізичними нагрузками,і з будовою та функціями організму.

Також в певних випадках може відбуватись і передчасне старіння, яке пов'язане і з емоційним станом, тобто певними постійними стресами, і з видом роботи.

Про такі види віку як соціально-правовий та психологічний хотілось би розповісти більш детальніше.

Психологічний вік та психологічний час - це пов'язані поняття. Адже до якого періоду людина себе відносить, то в такому віці вона і почувається. Тому виділяють дві тенденції. Молоді люди часто переоцінюють свій вік, а от після сорока років спостерігається зовсім інша тенденція, коли сприймають себе молодшими, ніж вони є насправді. Головною особливістю психологічного віку є одночасний вплив на людину минулого,теперішнього та майбутнього на сприйняття певних речей або подій, а значить і на поведінку самої людини.[7, c.259]

Ситуація в сім'ї або ж погана компанія роблять дитину жорсткішою та жорстокішою. Перебуваючи в поганій компанії здійснюється поганий вплив на дитину. Адже вона починає уникати батьків, грубіянити. З такими компаніями вони зв'язуються в більшості через те, що шукають собі певних авторитетів, або ж хочуть стати популярними, знайти себе в цьому житті. Проте, якщо вчасно втрутитись в ситуацію, то значних наслідків це не принесе.

Проте найбільший вплив на характер людини завжди здійснює сім'я. Адже коли в родині все спокійно, то і поведінка та психіка самої людини в порядку, але буває багато ситуацій, коли все навпаки.

Якщо в сім'ї дитина зіштовхується тільки з жорстокістю та грубістю, то все це може закінчитись дуже погано.

Ось, наприклад, під час виховної бесіди батько побив та наніс легкої степені тілесні ушкодження, і такі ситуації виникають в сім'ях дуже часто[11]. Або ж дитина живе з батьками, які часто здійснюють крадіжки. Ніхто не може дати гарантій, як саме такі ситуації вплинуть на дітей. Адже для одних це може бути прикладом їхньої поведінки в майбутньому, а для інших пересторога, якими не потрібно бути.

Л. С. Виговський запропонував характеризувати психологічний вік на основі трьох параметрів - соціальної ситуації розвитку, особистісних новоутворень та провідної діяльності.

Соціальна ситуація розвитку являє собою поєднання внутрішніх процесів розвитку та зовнішніх умов. Особистісні новоутворення - це певні психічні зміни, зумовлені провідною діяльністю, та які перебудовують людину. Провідна діяльність - це, в свою чергу, діяльність, яка зумовлює головні зміни в психічних особливостях людини у певний період її розвитку.

Існують декілька періодизацій психологічного віку, зокрема З. Фрейд виділяє за розгортанням лібідоносної енергії, Н. Поліцин - за зміною суспільної спрямованості особистості, Ш. Бюлер - за структурою життєвого шляху, Е.Еріксон - за епігенезом та інші.

Зокрема, в періодизації Шарлоти Бюлер відображається вплив на періодизацію розвитку особистості послідовності життєвих задач, при цьому рушійні сили цього розвитку вважаються вродженими. Вона виділяє такі періоди:

· до 16-20 років - відсутність сім'ї, професійного та життєвого шляху;

· від 16-20 до 25-30 років - попереднє самовизначення, створення сім'ї;

· від 25-30 до 45-50 років - зрілість, сім'я, суспільне визнання, наявність конкретних цілей та самореалізація;

· від 45-50 до 65-70 років - старіння, душевна криза;

· від 65-70 років - старість, відсутність соціальних зв'язків, втрата цілей.

Також досить цікава концепція Еріка Еріксона, згідно з якою на кожному новому етапі виникають явища та властивості, яких не було раніше. Він вважає, що існує вісім фаз, кожна з яких має свої специфічні задачі. Оскільки кожне суспільство по-своєму здійснює соціалізацію підростаючого покоління, то при збереженні загальної послідовності та найважливіших задач даних фаз, відбувається нормальний психологічний розвиток.

На кожній із восьми фаз на людину та її психічний розвиток впливають певні особистості та оточення. Наприклад на грудній фазі - це мати, на повзунковій - це батьки, на наступних це батьки, брати та сестри, шкільне оточення, сусіди, ровесники, друзі і так далі.

Кожна із цих теорій-періодизацій підтверджує те, що певні цінності та оточення завжди впливають на людину, на її психологічний розвиток.

Що ж стосується соціально-правового віку, то тут відіграє роль не один фактор. З юридичного боку найголовнішим, звісно ж, виступає деліктоздатність особи, тобто ті права та обов'язки, які на неї покладаються державою, при досягненні певного віку. Певна свобода та обмеження, які надаються людині, впливають на її поведінку та свідомість.

А от з соціального боку таких факторів є дуже багато. По-перше, це те оточення, яке кожного дня впливає на людину, тобто це друзі, батьки, колеги. Для більшості саме вони визначають характер людини та її спосіб життя.

Наступним фактором є рівень соціалізації особи. Тобто, яке місце займає людина в суспільстві, її статус. Адже як свідчить статистика, то люди, які знаходяться за межею бідності, більш схильні до порушення закону, ніж ті, які забезпечені всім необхідним для нормального проживання.

Також досить важливим фактором є становище в країні. Адже нестабільність та постійні зміни в державі прямо впливають на людину. Яскравим прикладом є масові заворушення або ж військові дії. Вони залишають відбиток як на розвиткові людини, так і на її психіці.

Саме ця обставина і є тим поясненням, чому в східних країнах нижня вікова межа є найнижчою по статистиці.

Адже діти, які проживають на території, де відбуваються військові дії, кожного дня бачуть військову техніку, чують погрози собі та своїм рідним, стають очевидцями вбивств чи катувань людей. Вони є найбільш ураженим прошарком населення в умовах війни.[2, c.93]

Є дуже багато випадків, коли діти, надивившись на все, що відбувається навколо них, заявляють про намір самим воювати, щоб захистити себе та своїх рідних, або ж зробити все, для того, щоб бути у безпеці. Вони стають просто ”роботами”, без будь-яких почуттів та інстинкту самозбереження. Такі діти значно раніше починають дорослішати, а значить і здатні розуміти, які їхні дії вважатимуться злочинами, і до яких можливих наслідків вони можуть привести.

Проте не тільки такі фактори призводять до раднішого дозрівання дитини. Дуже велику роль відіграють в цьому і всесвітня мережа Інтернет, і засоби радіо та телебачення. Адже там потоки інформації абсолютно не контролюються, тому при необережному поводженні з ними, діти можуть дізнаватись про те, що їм знати ще занадто рано.

Батьки не можуть повністю контролювати дитину. В Інтернеті вона може випадково натрапити на відео чи певні текстові матеріали, які містять сцени насилля, жорстокості, або ж просто побачити так звані ”фільми для дорослих”.

Все це прискорює розвиток дитини, тому вона здатна вже у більш ранньому віці оцінювати свої дії. Статистика підтверджує, що кожне наступне покоління розвивається швидше, розвиток дитини відбувається більш прискорено, вони стають розумнішими. На це, знову ж таки, впливає багато чинників. Така статистика призвела до суперечок між науковцями та законодавцями про зниження мінімальної вікової межі, при якій наступає кримінальна відповідальність. Про це детальніше буде викладено в наступному розділі даної наукової роботи.

Отож, при встановленні мінімальної вікової межі, з якої настає кримінальна відповідальність, враховують сукупність біологічних критеріїв (рівень психічного і фізичного розвитку особи, її інтелектуальних та вольових здібностей) та соціологічних (рівень соціалізації особи), а також кримінологічних показників (статистика вчинення певного виду злочинів).

Як вже було сказано існують різні види віку, і кожен із них містить ті чи інші фактори, які й спричиняють нормальне або уповільнене дозрівання та досягнення певного віку.

Проте навіть досягнувши певного віку, не можна стверджувати, що абсолютно кожна людина одинаково оцінює своїй дії, їх можливі наслідки чи передбачення покарання.

Адже може бути одинаковий календарний вік, але в силу певних життєвих обставин психологічний вік або ж соціально-правовий може бути абсолютно різним. Тому потрібно це все враховувати.

Розділ 4. Загальний та спеціальний вік кримінальної відповідальності

Досягнення встановленого законом віку є необхідною ознакою суб'єкта злочину,а також однією із обов'язких умов притягнення особи до кримінальної відповідальності. Вік характеризує ступінь формування особистості.

Загальний та спеціальний вік кримінальної відповідальності встановлений та закріплений статтею 22 Кримінального Кодексу України. В частині 1 даної статті зазначено ”кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось шістнадцять років”. Це якраз і є загальний вік, а спеціальний вік зазначено вже в наступній частині даної статті - чотирнадцять років.

Спеціальний вік встановлюється за певні види злочинів, а саме за умисне вбивство (ст. 115-117), тяжкі (ст. 121, ч.3 ст. 345, 346, 350, 377, 398) та середньої тяжкості (ст. 122, ч.2 ст. 345, 346, 350, 377, 398) умисні тілесні ушкодження, бандитизм (ст. 257), зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153), терористичний акт (ст. 258), розбій (ст. 187, ч.3 ст. 262, 308), крадіжку (ст. 185, ч.1 ст. 262, 308), грабіж (ст. 186, 262, 308), хуліганство (ст. 296), та інші, перелічені в даній статті. Цей перелік є вичерпним. Злочини, які містяться в ньому є умисними, та, в основному, насильницькими та майновими.[10]

Особа, якій на момент вчинення злочину, не виповнилось шістнадцять років, нестиме відповідальність тільки в тому разі, якщо він міститься в ч.2 ст. 22. Якщо ж неповнолітній був співучасником злочину, за який передбачена відповідальність від шістнадцяти років, то він не нестиме відповідальності.

Оскільки досягнення віку є такою істотною умовою, то існують певні правила для його встановлення. Найлегший спосіб це перевірка документів злочинця, наприклад, паспорт або ж свідоцтво про народження. Якщо ж такі документи відсутні, тоді встановлюється за висновком судово-медичної експертизи.

Якщо неможливо точно встановити число, місяць чи рік народження, тоді перший день, місяць чи рік, який йде наступним і вважається датою народження.

Також, якщо неможливо встановити чи тринадцять або чотирнадцять років, чи п'ятнадцять або шістнадцять, то вважається нижчий показник, з усіма можливими наслідками.[25,c.201]

Чому ж саме за ці злочини знизили вік, з якого можуть притягати до кримінальної відповідальності? Існують певні обставини, які вплинули на зниження віку. Зокрема такі як значна поширеність цих злочинів серед підлітків, їхня висока суспільна небезпека. Також це рівень розумового розвитку особи. Адже вважається, що в чотирнадцятирічному віці особа вже повністю усвідомлює суспільну небезпеку та протиправність вчинених нею діянь, а також контролює свої дії.[21,c.64]

Ось, наприклад, крадіжка. Те, що це злочин нас вчать змалечку, і навіть одна із біблійних заповідей звучить ”не кради”. Проте далеко не всі її дотримуються. Так,стався випадок, коли десятикласник, проживаючи в гуртожитку, викрав у свого сусіда мобільний телефон із картою пам'яті та стартовим пакетом. І таких випадків, крадіжки серед неповнолітніх, є дуже багато.

В більшості випадків причиною крадіжки серед неповнолітніх є певні сімейні обставини, або ж змушують до цього дорослі. Інколи можуть вкрасти через те, що сподобалась певна річ, а змоги купити немає.

Існує така хвороба як клептоманія, тобто коли в людини виникає сильне патологічне бажання вкрасти якусь річ. В цей момент, вона усвідомлює протиправність своїх дій, проте її вольова сфера є ураженою. Особи, хворі на клептоманію, від кримінальної відповідальності не звільняються.

Наступними видами злочину, за вчинення яких, кримінальна відповідальність настає із чотирнадцяти років є умисне вбивство, завдання умисних тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Адже вчиняючи їх, неповнолітній чітко розуміє, що позбавляє життя іншої людини або ж завдає удари по її тілу, які можуть призвести до тяжких наслідків. [11,c.126]

На мою думку, такі злочини як захоплення повітряного, морського чи річкового судна, чотирнадцятирічний підліток сам вчити не зможе, через свій фізичний розвиток. А також такий як посягання на державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, представника іноземної держави. Тому що в такому віці не кожен може знати про посаду людини, на яку вони здійснюють посягання, або ж які наслідки настануть за їхні дії.

Статистичні дані свідчать про те, що при стабільному кількісному показнику ювенальної юстиції досить велику занепокоєність викликають такі якісні показники як зниження віку неповнолітніх правопорушників, більшу жорстокість та зухвалість тощо. Проаналізувавши судову практику можна сказати, що найпоширенішими злочинами серед підлітків є корисливі, найчастіше крадіжка, насильницькі - тілесні ушкодження, зґвалтування, та корисливо-насильницькі - грабіж, розбій.[6,c.7]

За даними Державної судової адміністрації України станом на 1 січня 2012 року найбільшу частину становили злочини проти власності, із них 1/3 вчинені у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, а інші 2/3 у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років. Злочинів проти життя та здоров'я - 271, серед яких були умисні вбивства, нанесення тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зґвалтування, половина з яких вчинена особами, які не досягли чотирнадцяти років.

Як вже було сказано в попередньому розділі, нове покоління, підлітки, розвиваються швидше, тому вже в такому віці, вони здатні розуміти наслідки і певних видів злочинів, які ч.2 ст. 22 не передбачені.

Наприклад злочини, які передбачені Розділом XVI Кримінального Кодексу України ”Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку ”, сучасне покоління підлітків здатні вчинити вже у більш ранньому віці, ніж це передбачено в кримінальному законодавстві.

Так, на початку 2000-х років у Сполучених Штатах Америки відбулась низка кіберзлочинів, які вчинив п'ятнадцятирічний підліток на ім'я Джонатан Джеймс. Він зламав комп'ютерну систему власної школи, мережу телекомунікаційної компанії Bell South, проник на сервер Міністерства оборони США, зламав сервер НАСА, а також викрав програмне забезпечення, призначене для управління системами життєзабезпечення на Міжнародній космічній станції.

З того часу розвиток глобальної мережі Інтернет у всьому світі почав дуже стрімко рости. Тому такі злочини по всьому світі вже не дивина, як і в Україні, і з кожним роком їх скоюють діти все молодшого віку.

Вченими доведено, що нове покоління підлітків у розумовому, психологічному та фізичному розвитку значно випереджає попереднє покоління. Також умови життя та постійні наукові винаходи, які допомагають людині пізнавати цей світ, дізнаватись багато будь-якої інформації, а це і розвиток комунікаційних технологій, радіо та телебачення, відіграють велику роль у розвитку підлітка. [5]

Виходячи із статистики, яка вже наводилась вище можна побачити, що значна кількість злочинів скоювалась неповнолітніми у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років. Проте на сьогоднішній день існує тенденція вчинення суспільно небезпечних діянь у віці від десяти до чотирнадцяти років.

Беручи до уваги всі ці обставини науковці та законодавці наголошують на необхідності знизити вікову межу кримінальної відповідальності. Проте не всі підтримують таку ініціативу. Думка науковців у цьому питанні розділилась.

Так на підтримку даної пропозиції виступили такі науковці як І.Я. Козаченко, Б.А. Спасенніков. Вони зазначали, що розумовий розвиток підлітка у дванадцятирічному віці дозволяє сприймати, запам'ятовувати та осмислювати інформацію, яка необхідна для розуміння своїх дій. Вважається, що особи такого віку усвідомлюють як фактичний характер своєї поведінки, так і її соціальне значення, розуміти суспільну небезпеку своїх дій, та протиправність наслідків своїх злочинів.

В.Г. Павлов пропонує знизити вік кримінальної відповідальності до тринадцяти років тільки за вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, крадіжку, розбій та хуліганство при обтяжуючих обставинах.

В.М. Бурдін пропонує розділити віковий поріг кримінальної відповідальності на такі групи: діти до одинадцяти років, від одинадцяти і до чотирнадцяти, від чотирнадцяти до шістнадцяти та від шістнадцяти і до вісімнадцяти. Розділивши на групи визначити різну міру відповідальності. Він пропонує, щоб діти до одинадцяти років не несли абсолютно ніякої відповідальності, так як вони перебувають поза сферою кримінально-правового впливу. Неповнолітнім від одинадцяти до чотирнадцяти років нести відповідальність тільки за вичерпний перелік злочинів, за умови висновку експертизи про відповідність фактичного рівня розвитку їх хронологічному віку.

Проте все ж більшість науковців проти зниження віку кримінальної відповідальності, зокрема, через наступні причини.

Ю. Битко зазначає, що головною причиною є деформація свідомості неповнолітніх, що в майбутньому може вплинути на підлітка. Також це можливість рецидиву в майбутньому через низький вік особи. Виділяють ще таку головну причину як ”соціальне сирітство”, яке пов'язане із погіршенням умов життя сім'ї, зміною ставлення до дітей, що призводить до росту безпритульності та залишенням без догляду великої їх кількості. У таких дітей помітна значна затримка у психічному та фізичному розвитку, а також в соціалізації, порівняно із однолітками їхнього віку.

Отож, в кримінальному законодавстві України існують дві вікові межі, з яких наступає кримінальна відповідальність - загальна - шістнадцять років, та знижена, або ж як ще називають - спеціальна, з чотирнадцяти років.

Такі межі встановлювались враховуючи здатність підлітка, на момент скоєння злочину, оцінювати свої дії, враховувати їх можливу суспільну небезпеку, можливість настання шкідливих наслідків. Беруться до уваги як розумовий, так і психологічний розвиток дитини, а також враховуються інтереси дітей згідно із усіма міжнародними правилами.

Проте, на мою думку, потрібно брати до уваги, що розвиток сучасних підлітків відбувається більш швидко, ніж у попередньому поколінні. Тому потрібно розглядати шляхи вирішення даного питання, і якщо не знижувати вікову межу, з якої може наступати кримінальна відповідальність, то хоча б застосовувати, в певних випадках, інші міри виховного характеру до осіб, молодших чотирнадцяти років.

Розділ 5. Підвищений вік кримінальної відповідальності

Як вже зазначалось у попередньому розділі, в нашому кримінальному законодавстві є загальний та спеціальний вік, з якого настає кримінальна відповідальність. Проте є певні злочини, відповідальність за які, не може нести особа, яка не досягла певного віку.

Такі злочини можна було б поділити на декілька груп, за тими особливостями, чому саме вікова межа кримінальної відповідальності за них є вищою.

До першої групи можна віднести злочини, відповідальність за які, настає тільки після досягнення повноліття.

До цієї групи належать такі злочини:

1. ст. 156 ”Розбещення неповнолітніх” ;

2. ст. 304 ”Втягнення неповнолітніх в злочинну діяльність ” ;

3. ст. 323 ”Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу” ;

4. ст. 324 ”Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів” .

З диспозиції цих статтей чітко випливає, що неповнолітні відповідальності за дані злочини не нестимуть. Проте є статті, в яких передбачено злочини, відповідальність за скоєння яких наступає із шістнадцяти або чотирнадцяти років, при цьому в одній із її частин, може бути визначено обтяжуючу обставину, і відповідальність за нього буде здійснюватись тільки повнолітніми особами. Наприклад, ч. 3 ст. 152 ” ..зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього”, ч.2 ст. 142, якій йдеться про незаконне проведення дослідів над людиною, вчинені стосовно неповнолітнього, ч.3 ст. 303 ” сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією, вчинені щодо неповнолітнього” та інші.

Друга група злочинів, за які підвищений вік кримінальної відповідальності - це злочини, вчиненні суддям або працівниками правоохоронних органів.

Дана група злочинів викладена у Розділі XVIII ”Злочини проти правосуддя”.

Зокрема одним із злочинів, які може бути вчинений суддею є ст. 375 ”Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови”. Також ст. 376-1 ”Незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду”.

Чому ж саме за цей злочин вік відповідальності є підвищеним? Відповідь на це питання знаходиться у Законі України ”Про статус суддів” у ст. 7.

В ній йдеться про те, що суддею може бути громадянин не молодше 25 років, суддею апеляційного та спеціалізованого судів - не молодше тридцяти років, суддею Верховного Суду України - тридцяти п'яти років.

Що ж стосується злочинів, які можуть бути вчинені працівниками правоохоронних органів, то вони викладені в таких статтях:

1. ст. 371 ”Завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою” ;

2. ст. 372 ”Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності” ;

3. ст. 373 ”Примушування давати показання” ;

4. ст. 374 ”Порушення права на захист” ;

5. ст. 380 ”Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист” , а також злочини передбачені статтями 381, 381-1.

Кримінальна відповідальність за дані злочини, не може виступати раніше, ніж після отримання вищої освіти по спеціальності правознавство, середньостатично це двадцять два- двадцять три роки.

Третьою групою є військові злочини. Нижні вікові межі кримінальної відповідальності за дану групу злочинів розміщені у Законі України ”Про військовий обов'язок та військову службу”.

Зокрема, у ст. 10 даного закону вказано, що призовниками, які беруться на навчання до військово-технічних училищ, мають бути особи сімнадцятирічного віку.

Особи, які призиваються на строкову військову службу повинні досягнути вісімнадцяти років.

До четвертої групи злочинів можна віднести злочини, які вчиняють службові особи.

В Кримінальному Кодексі України ст. 18 ч. 3-4 визначає службових осіб як осіб, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

Злочини, відповідальність за які, несуть службові особи передбачені такими статтями 191 ч. 2 ”Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем”, ст. 262 ч. 2 ” Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем”, ст. 364 ”Зловживання владою або службовим становищем”, ст. 365 ”Перевищення влади або службових повноважень”, ст. 366 ”Службове підроблення”, ст. 367 ”Службова недбалість”та інші.

Особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов'язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов'язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.

Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель, тощо), виробничі (водій) або технічні (друкарка, охоронець, тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки.

Так лікарі, можуть нести відповідальність, наприклад, за статтями 138 ”Незаконна лікувальна діяльність”, 139”Ненадання допомоги хворому медичним працівником”, 140 ”Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником”. Водії можуть нести відповідальність наприклад за ст.415 ”Порушення правил водіння або експлуатації машин” тощо.

Отож, підвищений вік кримінальної відповідальності встановлюється за певні види злочинів. На підняття вікової межі впливають різі фактори. Так, одні злочини можуть вчинити тільки ті особи, які мають певну спеціальність, або ж статус. В інших обов'язковою потребою є досягнення повноліття. Ще одним фактором є військова повинність.

Вікова межа, з якої може наступати кримінальна відповідальність за такі злочини передбачається в диспозиції відповідної статті, або ж в інших нормативно-правових актах. [10]



Висновки

Отож, диференціація кримінальної відповідальності являє собою різну міру кримінальної відповідальності за різні злочини.

Вікові межі в національному законодавстві досить часто змінювались, проте на даний момент чітко зафіксовані: загальна межа - чотирнадцять років та спеціальна - шістнадцять років.

...