Юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Загальна характеристика юридичної відповідальності

2. Визначення та головні ознаки екологічного правопорушення

3. Особливості, склад, загальна класифікація екологічного правопорушення

4. Види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства

5. Особливості та порядок вирішення еколого-правових спорів

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Наше життя нерозривно пов'язане з природним середовищем. На ранніх етапах свого становлення людина, користуючись продуктами природи, не завдавала помітної шкоди природним ресурсам. Але з посиленням практичної діяльності, пов'язаної з винаходом знарядь праці, вплив її на природу неухильно зростав. В останні десятиріччя, у зв'язку із високими темпами науково-технічного прогресу він став особливо значним і великомасштабним.

В Україні екологічна криза значно поглибилась після аварії на Чорнобильській АЕС. Ці обставини, а також складні соціально-економічні умови привели до різкого погіршення стану здоров'я населення та зниження його відтворення.

Тому, на сьогодні, одним із напрямків державного екологічної політики нашої країни є забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідація негативних наслідків аварії на ЧАЕС та катастроф планетарного масштабу, а також підтримання гармонійного поєднання стану навколишнього природного середовища і життя та здоров'я людини. Для вирішення таких питань, обов'язково повинен існувати ефективний механізм правового регулювання,одним із елементів якого є правовий інститут юридичної відповідальності.

Відповідальність в екологічному праві є важливим складовим елементом правового забезпечення охорони навколишнього природного середовища, яка, перш за все, має на меті покарання винних, припинення і попередження порушень екологічного законодавства, а також поновлення порушених прав власників природних ресурсів і природокористувачів тощо.

Чинне законодавство надає власникам та користувачам природних ресурсів широкі права щодо самостійного господарювання. Однак відповідно до ст. 41 Конституції така діяльність не повинна завдавати шкоди навколишньому природному середовищу, порушувати права і законні інтереси інших осіб, а також суспільства і держави.

Відповідно до ст. 50 Конституції України, « кожний має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди». Наведене конституційне право громадян доповнює їх обов'язок, закріплений в ст. 66 Основного Закону країни, відповідно до якої « кожний зобов'язаний не заподіювати шкоду природі», а у випадку іі нанесення - відшкодовувати заподіяні збитки.[1] З приведених конституційних норм випливає, що завдана шкода природним ресурсам і навколишньому природному середовищу підлягає відшкодуванню незалежно від правомірності чи протиправності їх заподіяння. Однак у переважній більшості випадків така шкода завдається протиправними діями або бездіяльністю.

У зв'язку з наведеним, питання юридичної відповідальності у цій сфері заслуговують на увагу.



1. Загальна характеристика юридичної відповідальності

Правовий інститут відповідальності є обов'язковим елементом механізму правового регулювання суспільних відносин. Він спрямовує поведінку правозобов'язаного суб'єкта і уповноваженої особи до належної поведінки. Способи і заходи такого спонукання різноманітні. Вся їхня сукупність становить загальноправову категорію юридичної відповідальності[11].

Юридична відповідальність - це встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати позбавлення певних благ, належних йому цінностей (позбавлення волі, позбавлення права займати певну посаду, позбавлення майна шляхом його конфіскації, стягнення штрафів тощо). Юридична відповідальність - це форма впливу на порушників, реакція держави на допущені порушення правових норм, на посягання на соціальні інтереси суспільства, права особи.

Деякі автори трактують відповідальність дуже широко. Вони дотримуються думки, що відповідальність полягає в цілковитому усвідомленні своїх вчинків, в зобов'язанні кожного члена суспільства точно і сумлінно виконувати встановлені законом правила поведінки. Але прибічники такого розуміння відповідальності не беруть до уваги, що людина відповідає не тільки за протиправні вчинки і дії, а й за законні, більше того -- цілком зразкові. В такому розумінні відповідальності явно вбачається відрив відповідальності від правопорушення. Інститут юридичної відповідальності регулює, суспільні відносини, які виникають лише внаслідок правопорушень.[14]

Мету юридичної відповідальності визначають в широкому значенні як охорону існуючого устрою та суспільного порядку та в попередженні вчинення правопорушень надалі, а також у вузькому значенні як покарання винного.[17]

Під юридичною відповідальністю розуміється система примусових заходів, що застосовуються до порушників екологічного законодавства з метою покарання винних, припинення і попередження правопорушень, відновлення порушених прав. Однією із властивостей юридичної відповідальності є те, що вона має державний примусовий характер, що виражається в праві держави покладати на відповідних суб'єктів обов'язок нести несприятливі наслідки. Несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного та іншого характеру називаються санкціями.

Юридична відповідальність за екологічні правопорушення є важливим засобом забезпечення законності в екологічній сфері. Вона виступає різновидом юридичної відповідальності в цілому, а тому їй властиві всі ознаки останньої.

Водночас стосовно екологічної сфери юридична відповідальність має і свою специфіку, обумовлену особливостями екологічного правопорушення як обов'язкової підстави для застосування санкцій до порушників екологічного законодавства. Такі особливості випливають зі специфіки екологічної сфери.

Це стало приводом для виділення деякими правознавцями еколого-правової відповідальності як самостійного виду поряд з адміністративною, кримінальною, цивільно-правовою та дисциплінарною відповідальністю. Але для цього немає достатніх підстав, бо фактично немає правових санкцій, які не охоплювалися б адміністративною, кримінальною, цивільно-правовою та дисциплінарною відповідальністю. Та й віднесення тих або інших правопорушень до групи екологічних зовсім не означає, що за їх вчинення мають застосовуватись якісь особливі еколого-правові санкції. В екологічній сфері домінуючими є заходи адміністративної, кримінальної, цивільно-правової і дисциплінарної відповідальності як інтегрованого методу галузі екологічного законодавства. Дія комплексного інституту юридичної відповідальності у цій сфері має екологічний відтінок, але в цілому вона підпорядкована загальним закономірностям дії зазначених видів юридичної відповідальності і в інших сферах суспільних відносин. Втім, не слід ігнорувати вживання терміна «еколого-правова (екологічна) відповідальність», але не у значенні такої відповідальності як окремого виду, а як комплексного правового інституту застосовуваноїв екологічній сфері адміністративної, кримінальної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності[11].

В юридичній літературі екологічну відповідальність поділяють:

* у позитивному плані - обов'язок виконувати норми взаємовідносин суспільства та природи з метою збереження обґрунтованих стосунків екологічних та економічних процесів:

* у ретроспективному плані - в застосуванні відповідних санкцій до винних осіб за правопорушення. Вона становить сукупність правових норм екологічної та інших галузей права, які виконують екологічні функції, спрямовані на примусове виконання юридичними і фізичними особами передбачених законом екологічних норм і правил [14].

Суть екологічної відповідальності полягає в збереженні сталого балансу економічних та екологічних інтересів у процесі господарської діяльності на базі попередження, скорочення та відновлення втрат у природному середовищі і проявляється в таких його функціях:

--забезпечувальна -- забезпечує охорону і збереження належного стану навколишнього природного середовища, окремих його компонентів;

--превентивна -- виявляється в попередженні нових правопорушень, їх профілактиці;

--компенсаційна -- спрямована на поновлення порушеного стану природного середовища, відшкодування шкоди, заподіяної відповідним природним ресурсам, об'єктам чи умовам;

--стимулююча -- стимулює виконання і додержання вимог екологічного законодавства всіма громадянами та юридичними особами незалежно від форм власності;

-- виховна -- є засобом виховання людей, підвищення їх екологічної культури, формує у громадян впевненість в стабільності існуючого правопорядку, у захищеності їх екологічних прав та інтересів;

-- каральна -- полягає в обмеженні прав і свобод правопорушника або покладенні на нього додаткових обов'язків, настанні негативних наслідків.

Отже, відповідальність за порушення екологічного законодавства - це різновид юридичної відповідальності, що полягає в накладенні на винну особу специфічного обов'язку зазнавати відповідних обмежень особитого або майнового характеру за вчинене правопорушення відповідно до санкції порушеної норми права[12]. Це сукупність правових засобів, встановлених законодавством (адміністративним, кримінальним, цивільним, трудовим, фінансовим та іншим), які застосовуються у випадках порушення вимог охорони довкілля та екологічної безпеки населення, умов та режиму використання природних ресурсів, заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу.

2. Визначення та головні ознаки екологічного правопорушення

Правовою підставою для притягнення до юридичної відповідальності - є вчинення екологічного правопорушення. Під ним розуміється протиправне діяння (дія або бездіяльність), що порушує встановлений екологічний правопорядок і за вчинення якого законом передбачена юридична відповідальність.

В науковій літературі на сьогодні фактично сформоване усталене розуміння поняття «екологічне правопорушення». Відомі українські вчені Гетьман А.П. і Шульга М.В, наприклад, екологічним правопорушенням визнають «винну, протиправну дію (бездіяльність), що порушує встановлений державою правопорядок, права і обов'язки громадян і організацій у сфері раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення і охорони навколишнього природного середовища, за вчинення якої законом передбачена юридична відповідальність»

Російський юрист-еколог Бринчук М.М. визначає екологічне правопорушення як «протиправне, як правило, винне діяння (дію чи бездіяльність), яке вчиняється праводієздатним суб'єктом, що завдає екологічної шкоди чи створює реальну загрозу завдання такої шкоди, або порушує інші правила і законні інтереси суб'єктів екологічного права»[19].

Екологічне правопорушення характеризується такими рисами, як екологічна спрямованість, екологічна небезпека, екологічна протиправність.

Сутність екологічної спрямованості правопорушення полягає в тому, що поведінка правопорушника спрямована на негативну зміну стану навколишнього природного середовища, порушення правового режиму природних ресурсів. Екологічна небезпека включає не лише ймовірність порушення екологічних інтересів суспільства, а й підвищену небезпеку для чинних екологічних зв'язків у самих екосистемах. Екологічна протиправність полягає у повному або частковому невиконанні вимог, ігноруванні правил, закріплених нормами екологічного законодавства. Порушення нормативних актів у галузі екології можуть виявлятися у формі активних дій (самовільне використання природних ресурсів, порушення строків внесення платежів за використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища тощо), так і у формі бездіяльності (скажімо, невжиття заходів по попередженню і ліквідації екологічних наслідків та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище тощо). Саме тому зміст екологічного правопорушення становлять дії або бездіяльність, які суперечать вимогам еколого-правових норм. Практично це винне, протиправне, екологічно небезпечне чи екологічно шкідливе діяння, яке зазіхає на встановлений порядок у сфері екологічної безпеки, природокористування, охорони навколишнього природного середовища.

3. Особливості, склад, загальна класифікація екологічного правопорушення

Екологічні правопорушення мають різну природу, різний ступінь суспільної шкідливості (небезпеки). Крім того, інститут юридичної відповідальності за екологічні правопорушення має комплексний характер. Незважаючи на відмінності між ними, екологічні правопорушення мають цілу низку спільних юридичних ознак, через які можна розкрити зміст екологічного правопорушення як підстави для застосування екологічних санкцій. Ця сукупність ознак формує склад екологічного правопорушення. До них належать об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Об'єктами посягання є навколишнє природне середовище (природні, умови життєдіяльності) та життя і здоров'я людини. Тобто під об'єктом (предметом) екологічного правопорушення розуміється комплекс суспільних правовідносин екологічного характеру, які становлять екологічний правопорядок в країні. У складі цього комплексу виділяється загальний і спеціальні об'єкти екологічних правопорушень.

Загальний об'єкт стосується правовідносин, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища в цілому. Про цей об'єкт, наприклад, йдеться у ст. 253 Кримінального кодексу України (далі -- КК України), якою встановлена кримінальна відповідальність за порушення правил проектування і експлуатації споруд без систем захисту довкілля (навколишнього природного середовища)[5].

Категорію спеціальних об'єктів екологічних правопорушень становлять групи однорідних суспільних відносин охорони і раціонального використання землі, надр, вод, лісів та іншої рослинності, природних територій та об'єктів особливої охорони тощо. Переважна більшість встановлених законодавством санкцій стосується саме цих об'єктів екологічних правопорушень.

Вчений Шемшученко Ю.С. вважає, що характеристика об'єкта екологічного правопорушення була б неповною без виявлення його предмета -- однієї з найважливіших ознак об'єктивної сторони екологічного правопорушення[13].

Тому він окремо виділяє предмет екологічного правопорушення, яким є природне середовище в цілому і його окремі компоненти. Детально предмет екологічних правопорушень визначається в ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», в якій встановлено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України. Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров'я і життя людей. Отже, предметом екологічних правопорушень слід вважати різні компоненти природного середовища, невідокремлені завдяки людській праці від природних умов існування, або такі, що хоч і акумулюють у собі певну кількість людської праці, але залишаються в природному середовищі чи внесені в неї длявиконання своїх біологічних та інших природних функцій[2].

Об'єктивними ознаками екологічного правопорушення є дія чи бездіяльність, які призводять до протиправного порушення екологічних вимог. Дані порушення мають екологічну спрямованість і призводять до екологічної небезпеки та майнової і моральної шкоди природним ресурсам належним власнику чи користувачу, навколишньому природному середовищу, життю і здоров'ю людини.

Вона характеризується:

а) протиправністю дій (бездіяльності), що потягло порушення екологічного правопорядку;

б) заподіянням чи загрозою заподіяння екологічної шкоди;

в) причинним зв'язком між протиправним діянням (діями чи бездіяльністю) та його наслідками (екологічною шкодою); способами та іншими обставинами вчинення екологічного правопорушення.

У передбачених законом випадках юридично значущими ознаками об'єктивної сторони екологічних правопорушень є, зокрема, місце, час, обставини, способи вчинення правопорушення (наприклад, у випадках незаконного полювання або рибальства).

Отже, об'єктивна сторона екологічного правопорушення становить сукупність зовнішніх ознак протиправного діяння.[13]

Екологічне правопорушення може бути вчинене як шляхом активних дій (наприклад, незаконна порубка лісу), так і шляхом бездіяльності (наприклад, неповідомлення відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах).

Поняття «протиправність» завжди характеризує екологічне правопорушення, яке у свою чергу нерозривно пов'язане з поняттям суспільної шкоди (небезпеки). Залежно від ступеня суспільної шкоди (небезпеки) визначається вид юридичної відповідальності за вчинене правопорушення. Наприклад, якщо порушення вимог щодо охорони надр незначне за ступенем суспільної небезпеки, то відповідальність за це правопорушення настає відповідно до ст. 57 КпАП України, тобто застосовуються заходи адміністративної відповідальності[4]. Якщо ж порушення правил охорони надр створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи навколишньому природному середовищу, то відповідальність настає відповідно до ст. 240 КК України, тобто винні особи несуть кримінальну відповідальність[5].

Суспільно небезпечними наслідками вчинення більшості екологічних правопорушень є заподіяння екологічної шкоди або реальна загроза заподіяння такої шкоди. Екологічна шкода означає негативний вплив на навколишнє природне середовище, який викликаний антропогенною діяльністю людини і пов'язаний із забрудненням навколишнього природного середовища, виснаженням природних ресурсів, пошкодженням або руйнуванням екологічних систем.

Необхідність встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та її наслідками -- екологічною шкодою є обов'язковою передумовою притягнення до юридичної відповідальності в тих випадках, коли нормою права передбачені матеріально виражені наслідки як елемент об'єктивної сторони складу екологічного правопорушення, так звані матеріальні склади правопорушення (наприклад, знищення або пошкодження лісових масивів -- ст. 245 КК України, незаконне полювання -- ст. 248 КК України, пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, шкідливими викидами, відходами і покидьками -- ст. 72 КпАП України).

Водночас значна кількість екологічних правопорушень базується на формальних складах. У цих випадках необхідність встановлення причинного зв'язку відпадає, оскільки відповідальність настає за факт вчинення правопорушення незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків (наприклад, порушення вимог пожежної безпеки в лісах -- ст. 77 КпАП України, приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення -- ст. 238 КК України).

Існують і такі склади екологічних правопорушень, за вчинення яких передбачена відповідальність як у випадках настання негативних наслідків, так і у випадках, коли такі наслідки ще не настали, але є реальна загроза їх настання (наприклад, введення в експлуатацію виробничих об'єктів без обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси -- ст. 71 КпАП України, порушення правил охорони надр -- ст. 240ККУкраїни).

Суб'єктом екологічного правопорушення можуть бути фізичні, в тому числі посадові, особи і особи, які виконують організаційно-господарські та організаційно-розпорядчі функції, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації). При цьому слід зазначити, що суб'єктами кримінальної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності можуть бути тільки фізичні особи -- громадяни та посадові особи, а суб'єктами адміністративної та цивільно-правової (майнової) відповідальності можуть бути і фізичні, і юридичні особи. Деякі екологічні правопорушення можуть бути вчинені тільки спеціальним суб'єктом, тобто особою, яка за законом, розпорядженням або з інших підстав наділена правами та обов'язками у сфері здійснення певних функцій, завдань, видів діяльності (наприклад, капітан судна, завідувач лабораторії).

Суб'єктивними ознаками є вина, необережність чи навмисність та екологічний ризик власників джерел підвищеної екологічної небезпеки.

Вина є відображенням психічного ставлення правопорушника до дій та їх наслідків. Правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своїх дій чи бездіяльності, передбачала його шкідливі наслідки, бажала чи свідомо допускала настання цих наслідків. Правопорушення вважається вчиненим з необережності, якщо особа, яка його вчинила, передбачала настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання відповідних наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити[5].

За чинним законодавством одні екологічні правопорушення вважаються такими тільки за наявності умислу (незаконне полювання -- ст. 248 КК України), другі -- необережності (знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем -- ст. 77 КпАП України), а треті -- як умислу, так і необережності залежно від конкретних обставин (забруднення атмосферного повітря -- ст. 241, порушення правил охорони вод -- ст. 242 КК України).

Тільки в окремих випадках вина не є обов'язковим елементом екологічних правопорушень. Це стосується цивільно-правового відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (статті 1187 та 1188 ЦК України).

Мотив і мета можуть мати значення як для юридичної кваліфікації екологічного правопорушення, так і для індивідуалізації застосування засобів відповідальності (покарання, стягнення).

Види екологічних правопорушень -- це визначені чинним екологічним законодавством категорії незаконних дій (бездіяльність), за які в залежності від характеру і ступеню екологічної небезпеки, об'єкта, предмета посягання та інших ознак можуть застосовуватись заходи державно-правового примусу.

Основний, базовий склад екологічних правопорушень визначений у статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» , відповідно до якої відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у:

а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

б) порушенні норм екологічної безпеки;

в) порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного висновку;

г) невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

д) фінансуванні і впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

е) порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;

є) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

ж) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів;

з) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;

і) невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

ї) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам;

й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів;

к) невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;

м) приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров'я;

н) порушенні природоохоронних вимог під час провадження діяльності, пов'язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища[2].

Екологічні правопорушення в залежності від предмета і об'єкта посягання можуть бути в галузі

-- використання природних ресурсів : земельні, водні, лісові, гірничі, фауністичні, в сфері використання і охорони атмосфери;

-- охорони навколишнього природного середовища : порушення природоохоронних вимог на стадії прийняття рішень і в процесі здійснення господарської та ін. діяльності, порушення вимог охорони територій і об'єктів природно-заповідного фонду, курортних, лікувально-оздоровчих рекреаційних зон та ін. територій, що підлягають особливій охороні;

-- екологічної безпеки : невиконання заходів щодо попередження виникнення та ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, порушення вимог екологічної безпеки у процесі здійснення видів діяльності.

Правопорушення по окремих галузях і інститутах екологічного законодавства поділяються на :

1) порушення у сфері права власності на природні ресурси;

2) порушення у сфері права природокористування;

3) правопорушення у сфері відтворення природних ресурсів;

4) правопорушення у сфері екологічної експертизи;

5) екологічні правопорушення у сфері застосовування економічних важелів щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища;

6) порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишні природне середовище;

7) порушення норм екологічної безпеки;

8) порушення екологічних прав громадян (на повну і достовірну інформацію та ін.);

9) екологічні правопорушення у сфері управління і контролю.

Екологічне правопорушення за ступенем екологічної небезпеки і заходами державно-правового примусу можуть бути:

-- еколого-правовим проступком, що тягне за собою дисциплінарну відповідальність;

-- еколого-майновим деліктом, що тягне за собою майнову відповідальність;

-- еколого-адміністративним правопорушенням, що тягне за собою адміністративну відповідальність;

-- екологічним злочином, що тягне за собою кримінальну відповідальність.

Порушення лімітів використання природних ресурсів, екологічних нормативів, стандартів, вимог екологічної безпеки призводить до виникнення еколого-правової (превентивної) відповідальності. Проти юридичних осіб -- суб'єктів еколого-правової (превентивної) відповідальності -- застосовуються такі санкції :

1) обмеження діяльності;

2) зупинення діяльності;

3) припинення діяльності.

4. Види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства

Відповідальність за порушення екологічного законодавства полягає у застосуванні до порушників уповноваженими органами і посадовими особами заходів примусового впливу.

Чинне екологічне законодавство закріплює чотири «класичні» види юридичної відповідальності:

- дисциплінарну;

- адміністративну;

- цивільно-правову;

- кримінальну відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення - це різновид юридичної відповідальності, яка застосовується до винних осіб за протиправні дії, що порушують екологічні вимоги у процесі невиконання функціонального обов'язку та інших вимог дисципліни праці, пов'язаних з використанням природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки.

Дисциплінарна відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища застосовується до винних осіб за наявності в їх діях складу дисциплінарного правопорушення.

Підставою виникнення дисциплінарної відповідальності є невиконання або неналежне виконання посадовою особою своїх обов'язків, результатом яких є порушення екологічних вимог, заподіяння шкоди навколишньому середовищу.

Суб'єктами дисциплінарної відповідальності можуть бути керівники підприємств і організацій, на яких покладено виконання природоохоронних обов'язків, а також інші посадові особи і працівники, до обов'язків яких входять питання охорони і раціонального використання природних ресурсів.

Дисциплінарна відповідальність здійснюється в порядку підлеглості чи на підставі правил внутрішнього трудового розпорядку підприємств і організацій.

Тобто, така відповідальність може бути застосована до правопорушника лише вищестоящим керівником тобто органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Умови настання дисциплінарної відповідальності:

- протиправність;

- наявність вини суб'єкта;

- професійна правосуб'єктність у галузі екології;

- невиконання чи неналежне виконання екологічних вимог, які складають коло службових, професійних обов'язків.

Види дисциплінарних стягнень:

- догана;

- звільнення з посади;

Законодавством не встановлено конкретного переліку дисциплінарних проступків у галузі охорони довкілля, за які настає відповідальність, це відбувається стосовно адміністративної чи кримінальної відповідальності. Правопорушення може, наприклад, полягати у невиконанні головним інженером підприємства вимог посадової інструкції експлуатації промислового устаткування. Або дисциплінарна відповідальність передбачена також за порушення лісового законодавства (ст. 105 Лісового кодексу України)[6].

Її особливості полягають у такому, що:

- вона повинна застосовуються у випадках, передбачених трудовим законодавством;

- її підставою слугує неналежне виконання або невиконання трудових обов'язків щодо забезпечення охорони, відтворення, використання та захисту лісів і лісових ресурсів;

- таке неналежне виконання або невиконання трудових обов'язків щодо забезпе чення охорони, відтворення, використання та захисту лісів і лісових ресурсів повинно становити коло службових або професійних обов'язків правопорушника[18].

Слід зазначити, що й порушення водного законодавства також тягне за собою притягнення до дисциплінарної відповідальності (ст. 110 Водного кодексу України)[7].

Особливістю накладення дисциплінарного стягнення є те, що воно може накладатися на правопорушника незалежно від настання екологічних наслідків, за одним лише фактом вчинення правопорушення[20].

Адміністративна відповідальність - це різновид суспільних відносин, у яких застосовується заходи адміністративного впливу (стягнення) за винні і протиправні діяння, що порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки та екологічного права громадян.

Адміністративна відповідальність як вид юридичної відповідальності характеризується тим, що вона є засобом охорони встановленого державою правопорядку; є нормативно визначеною і полягає в застосуванні (реалізації) санкцій правових норм; пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками (морального, матеріального, особистісного, організаційного характеру), який він зобов'язаний зазнати і фактично зазнає; реалізується у відповідних процесуальних формах.

Підставою настання адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення у сфері охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, санкції за які визначені КУпАП.

Конкретні склади адміністративних екологічних правопорушень із зазначенням суб'єктів відповідальності, санкцій, правочинностей органів щодо застосування заходів адміністративної відповідальності передбачені в Кодексі України про адміністративні правопорушення у главі 7. Причому склади адміністративних правопорушень у галузі охорони навколишнього природного середовища конкретизовані стосовно кожного об'єкта природи. Наприклад, псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель, порушення правил використання земель; порушення вимог щодо охорони надр; порушення правил охорони водних ресурсів; незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур і молодняку, порушення вимог щодо пожежної безпеки в лісах тощо[4].

Для адміністративного правопорушення характерним є відсутність ознак злочину, які притаманні кримінальному правопорушенню.

Оскільки, згідно з чинним законодавством адміністративним проступком (правопорушенням) вважається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, то адміністративне правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів можна розглядати як винну, протиправну дію (або бездіяльність), яка порушує встановлений порядок охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, завдає шкоди здоров'ю людини та довкіллю і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність[15].

Свій прояв адміністративна відповідальність за порушення екологічних норм, стандартів та правил знаходить у застосуванні до суб'єктів правопорушень із усіх адміністративних стягнень, система яких встановлена ст. 24 КУпАП, лише деяких:

-попередження (ч. ч. 1, 3 ст. 85);

-штрафу - за вчинення усіх екологічних правопорушень, а за незаконне вивезення з України або ввезення на її територію об'єктів тваринного і рослинного світу, в тому числі зоологічних і ботанічних колекцій (ст. 88)

- штрафу з конфіскацією цих об'єктів або без такої і штрафу з конфіскацією знарядь незаконного мисливства та рибної ловлі і незаконно добутих живих ресурсів - за порушення правил використання об'єктів тваринного світу (ст. 85).

- позбавлення права заняття спеціальною діяльністю-наприклад за повторне порушення правил полювання (полювання без належного на те дозволу, в заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями або способами, на заборонених для добування тварин) чи таке, яке мало наслідком добування, знищення або поранення тварин передбачається позбавлення права полювання на строк до трьох років з конфіскацією (ст.85 ч.2);[16] юридичний відповідальність екологічний правопорушення

Щодо неповнолітніх застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КУпАП[4].

Близькими за своєю правовою природою до цих стягнень є такі санкцїї: скасування дії та анулювання дозволу (ліцензії), обмеження, зупинення (тимчасова заборона), припинення дїї суб'єкта господарювання тощо.

Так, анулювання чи скасування дозволу (ліцензїі) на природокористування здійснюється відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459. А постановою ВРУ від 29 жовтня 1992 року N 2751-XII «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» передбачені обмеження, тимчасова заборона (зупинення) та припинення діяльності підприємств, установ і організацій у разі перевищення ними лімітів використання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів, екологічних стандартів, а також вимог екологічної безпеки.

Якщо внаслідок вчинення адміністративного екологічного правопорушення заподіяно майнову шкоду, громадянинові, підприємству, установі або організації, то адміністративна комісія, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення має право одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди, якщо її сума не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а суддя районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду - незалежно від розміру шкоди, (ст. 40 КпАП)[13].

Цивільно-правова відповідальність -- це самостійний вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов'язків майнового характеру. До правопорушника застосовуються санкції майнового характеру, які спрямовані на відновлення порушених прав та полягають у відшкодуванні збитків, стягненні неустойки чи пені.

Цивільно-правова відповідальність за порушення законодавства про охорону довкілля обумовлена особливостями об'єкта правопорушення і має на меті відновлення довкілля або компенсацію заподіяної екологічними правопорушеннями шкоди.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» у статті 69 передбачає, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих[2].

Основною метою відповідальності за заподіяну шкоду є забезпечення найбільш повного поновлення (компенсація) цих прав за рахунок особи, що спричинила шкоду, або інших осіб, на яких згідно із законодавством покладений обов'язок відшкодування шкоди. Необхідною умовою виникнення зобов'язань щодо відшкодування заподіяної шкоди є наявність самої шкоди.

Під екологічною шкодою розуміють будь-яке погіршення стану навколишнього середовища внаслідок порушення правових екологічних вимог.

Екологічна шкода може виявлятись у різних формах: забруднення навколишнього природного середовища, виснаження окремих природних ресурсів, руйнування екологічних зв'язків і систем, шкода, завдана здоров'ю і майну фізичних і юридичних осіб, завдання збитків природокористувачам та інше. Екологічна шкода також може бути завдана і внаслідок дії стихійних сил природи -- повеней, землетрусів тощо. Особливість екологічної шкоди полягає в тому, що у більшості випадків така шкода є непоправною або відносно відновлюваною, оскільки відтворення компонентів природи пов'язано з тривалим періодом. Екологічна шкода може бути відшкодована такими способами: поновлення майна в натурі (відтворення знищених природних ресурсів); відшкодування збитків, завданих природним компонентам (відновлення природних ресурсів); відшкодування збитків природокористувачу; компенсація витрат, спрямованих на оздоровлення навколишнього природного середовища і поліпшення його якості[13].

У більшості випадків відшкодування екологічної шкоди зводиться до відшкодування заподіяних збитків. Відшкодування збитків -- це встановлена законом цивільно-правова санкція. Поняття збитків визначається в ст. 22 ЦК України, відповідно до якої «збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене»[3].

Особливість цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу або природним ресурсам, полягає в тому, що мають бути відшкодовані як майбутні витрати природокористувачів на відновлення відповідних природних ресурсів, так і державні витрати щодо відновлення якості навколишнього природного середовища.

Одним з різновидів цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну природі, є майнова відповідальність.

Матеріальна відповідальність за шкоду, завдану екологічними правопорушеннями

Матеріальна (майнова або цивільно-правова) відповідальність за екологічні правопорушення (делікти) -- це вид юридичної відповідальності, яка передбачає виконання фізичними і юридичними особами обов 'язку щодо компенсації шкоди, заподіяної власникам чи користувачам природних ресурсів порушенням екологічного законодавства або екологічних та інших прав громадян.

Підстави майнової відповідальності -- це наявність реальної шкоди.

Умови, за яких настає майнова відповідальність:

- протиправність;

- причинний зв'язок між заподіяною шкодою і протиправною дією;

- наявність вини осіб, які завдають шкоди;

- підвищений екологічний ризик і небезпечна діяльність.

Однією з основних проблем, що виникає в процесі компенсації, що підлягає відшкодуванню внаслідок вчинення екологічного правопорушення, є проблема визначення її розміру. Зважаючи на вказану проблему в екологічній сфері сформована ціла система способів обчислення шкоди, заподіяної екологічним правопорушенням. Зокрема, у теоретичній літературі виділяють такі способи:

- нормативний -- визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища на підставі затверджених нормативів. У цьому випадку за основу беруться встановлені законодавством розміри зборів та застосовуються відповідні коефіцієнти. Так, наприклад, Податковим кодексом України чітко регламентовано питання обрахування та сплати збору за спеціальне використання води, визначено коло його платників, а також його ставки. Цим же Кодексом передбачено, що у разі відсутності у водокористувача дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами або понадлімітного використання води, збір обчислюється і сплачується у п'ятикратному розмірі.

- таксовий -- застосування такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок порушення правил природокористування. Такси розробляються уповноваженими суб'єктами і фактично являють собою грошове вираження вартості окремих природних об'єктів, яка враховує всі необхідні витрати, пов'язані із відновленням порушених природних об'єктів, їх поширеність, унікальність, екологічну та економічну цінність.

- розрахунковий -- обчислення збитків, заподіяних природним ресурсам і народному господарству порушенням правил на підставі методик та інших розрахунків. Цей спосіб орієнтований на оцінку шкоди, завданої внаслідок порушень екологічного законодавства, з метою отримання коштів на проведення відновлювальних заходів із врахуванням зниження показників природних об'єктів.

-витратний- є подібним до розрахункового способу, але може застосовуватись і у випадках, коли необхідно оцінити втрати, пов'язані із вилученням об'єктів із господарського обігу, зміну їх цільового призначення, компенсацією (втрат) власникам і користувачам природних об'єктів. Таким чином, витратний спосіб застосовується і у випадках, коли неправомірних діянь, внаслідок яких відбуваються економіко-господарські втрати від використання природних об'єктів, фактично немає[10].

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Отже, цивільно-правова відповідальність може бути застосована разом з іншими видами юридичної відповідальності.

Кримінальна відповідальність за екологічні злочини - стан розвитку суспільних відносин, в якому реалізуються засоби кримінально - правового покарання осіб, винних у здійснені екологічного правопорушення з високим рівнем екологічного ризику і екологічної безпеки для навколишнього природного середовища, природних ресурсів, життя і здоров'я людей.

Кримінально-правова відповідальність у галузі охорони навколишнього природного середовища настає за екологічний злочин, тобто суспільне небезпечне діяння (дію або бездіяльність), передбачене кримінальним законом. Поняття екологічного злочину розкривається через його складові елементи:

-об'єкт;

-об'єктивну сторону;

-суб'єкт;

-суб'єктивну сторону складу екологічного злочину.

Об'єктом екологічних злочинів є суспільні відносини, що стосуються охорони навколишнього природного середовища, охорони і використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.Тобто це природні багатства (земля, вода, ліс, тваринний світ, атмосферне повітря тощо), або навколишнє природне середовище в цілому.

Об'єктивна сторона екологічного злочину включає три умови:

-злочинне порушення екологічного законодавства;

-заподіяння шкоди природному середовищу або реальну загрозу її заподіяння;

-наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою порушника і результатом, який настав.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ст. 11 ККУ)[5].

Суб'єктами екологічних злочинів є фізичні особи. Серед екологічних складів злочинів немає таких, за якими відповідальність несли б лише посадові особи. Однак є такі склади злочинів, відповідальність за які покладається головним чином на посадових осіб. Зрозуміло, що в таких випадках вони притягуються до відповідальності за статтями Кримінального кодексу України про службові злочини: за зловживання владою або службовим становищем, за перевищення влади або службових повноважень, за халатність. До таких складів відносяться, наприклад, забруднення водойм, забруднення атмосферного повітря.

Суб'єктивна сторона екологічного злочину характеризується тим, що кримінальний закон передбачає обидві форми вини -- навмисну і необережну. Причому є злочини, які передбачають тільки навмисну вину -- знищення лісних масивів, вчинене шляхом підпалу, умисна потрава посівів або умисне пошкодження захисних лісонасаджень, незаконні вирубування лісу, полювання, рибний, звіриний або інший водний добувний промисел тощо.

І навпаки, є злочини, які можуть бути вчинені тільки з необережності або недбалості, наприклад, необережне знищення або пошкодження лісових культур.

Є такі склади злочинів, які набувають екологічного значення лише тоді, коли при їх вчиненні завдається шкода оточуючому природному середовищу. До них відносяться, зокрема, самовільний захват землі, порушення правил розробки надр та деякі інші злочини[14].

Обов'язковим при кваліфікації злочинів проти довкілля є встановлення причинного зв'язку між діяннями винних осіб та злочинним результатом - загибеллю чи захворюванням людей, масовою загибеллю об'єктів тваринного і рослинного світу, забрудненням довкілля.

Злочини проти довкілля можна поділити на певні групи:

1.Злочини у сфері охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки. До них, наприклад, відносять: порушення правил екологічної безпеки (ст.236); невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення(ст.237); приховування або перекручування відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст.238); проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля(ст.253).

2.Злочини у сфері природокористування становлять найбільшу грпу, яку можна внутрішньо поділити залежно від об'єкта посягання. До них відносять: забруднення або псування земель(ст.239); без господарське використання земель(ст.254); незаконне полювання(ст.248); порушення ветеринарних правил (ст.251);незаконна порубка лісу(ст.246); порушення правил охорони або використання надр (ст.240).

3.Екологічні злочини проти людства. Ця група містить лише одну статтю «Екоцид» (ст.441)[10].

Притягнення до кримінальної відповідальності не звільняє винних осіб від відшкодування заподіяної шкоди. Поряд із запровадженням плати за забруднення довкілля в межах, встановлених дозволами, екологічними нормативами, відшкодування шкоди також є своєрідним засобом реалізації міжнародно-правового принципу - “забруднювач платить”, який закріплений у статті 66 Конституції України[19].

5. Особливості та порядок вирішення еколого-правових спорів

Вирішення спорів -- це особлива форма управлінської діяльності державних органів законодавчої, виконавчої, судової влади, спрямована на врегулювання розбіжностей і протистояння між суб'єктами екологічних правовідносин, з метою захисту і відновлення порушених прав природокористувачів чи власників природних ресурсів.

Відповідно да Закону України «Про охорон навколишнього природного середовища» статті 67: Спори у галузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються судом, місцевими радами чи органами, які утворюються ними, відповідно до їх компетенції і в порядку, встановленому законодавством України.

Спори підприємств, установ і організацій України у галузі охорони навколишнього природного середовища з підприємствами, установами та організаціями інших держав, розглядаються комісіями, що утворюються на паритетних засадах із представників України і заінтересованих держав, або третейським судом[2].

Це питання також регулюється роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/744 від 27.06.2001 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища».

Так у роз'ясненні зазначено, що відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються Конституцією України, міжнародними угодами України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", а також розроблюваним відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

При вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, слід керуватися нормами природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, а з питань, не врегульованих цим законодавством, - відповідними правилами цивільного законодавства.

...