Торгівля людьми

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Проблема торгівлі людьми як глобальний виклад: стан, поняття, правові підходи

1.1 Поняття та види торгівлі людьми, історичний аспект проблеми

1.2 Причини виникнення, умови і наслідки

1.3 Усиновлення іноземцями як форма торгівлі дітьми

2. Соціально-педагогічна робота з профілактики торгівлі людьми

2.1 Нормативно-правове забезпечення протидії торгівлі людьми

2.2 Профілактична робота в навчальних закладах з дітьми, молоддю та батьками

2.3 Механізм допомоги потерпілим від торгівлі людьми і підготовка спеціалістів, що працюють з ними

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Актуальність теми підтверджується тим, що свобода людини є однією з головних цінностей сучасного цивілізованого суспільства, а забезпечення недоторканності свободи особи - однією з головних функцій держави.

Ще в ХХ столітті торгівлю людьми світова спільнота включила в число основних викликів і погроз національній і міжнародній безпеці. Сьогодні все велику тривогу викликає зростання об'ємів незаконних дій по використанню людини в цілях сексуальної та іншої експлуатації. Проблема торгівлі людьми спочатку повинна розглядатися як явище загрозливе національній безпеці, оскільки своїм фактом вона ставить під загрозу всі демократичні досягнення суспільства. усиновлення торгівля потерпілий

Відповідно до норм міжнародного законодавства, кожна країна, що поважає права людини, повинна гарантувати їх виконання, зокрема запобігання насильству, забезпечення компетентного розслідування актів насильства, покарання злочинців і надання компенсацій людині, що постраждала.

Разом з тим в системі правової дії на злочинність в цілому і на торгівлю людьми зокрема важливе місце відводиться заохочувальним нормам кримінального закону. Так, наприклад, особливістю заохочувальних норм є те, що вони адресовані особам, які почали скоювати злочин або вже його зробили з метою стимулювання їх до відмови від подальшої злочинної діяльності. Передбачається, що подібна норма, надає винному можливість вже після здійснення купівлі-продажу людини або його вербування, перевезення, передачі, приховування або отримання, в цілях його експлуатації, одуматися і звільнити потерпілого, що сприятиме забороні винного від інших насильницьких дій відносно потерпілого [2, С. 56]. Представляється, що за відсутності реальної можливості запобігання подальшій злочинній діяльності по торгівлі людьми заходами державного примушення, держава повинна надавати альтернативні засоби протидії торгівлі людьми нехай навіть в збиток каральної дії.

Методологія і методичні основи дослідження. Методологічною основою є фундаментальні дослідження і положення вітчизняної й зарубіжної науки з проблематики торгівлі людьми.

Теоретичною й методичною основою виконаного дослідження є роботи зарубіжних і вітчизняних авторів - М.Ю. Буряк, В. Маларека, А. Топчія, Іващенко В.О., та ін.

При визначенні проблеми й аналізу існуючих підходів щодо її вирішення були використані законі України, наукова, юридична та довідкова література, роботи провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, методичні матеріали, періодичні видання України.

Метою даної роботи є з'ясування причин подолання та боротьба з торгівлею людьми, визначення масштабів проблеми торгівлі людьми у сучасному світі, розглянути стан проблеми в Україні та запропонувати теоретичні підходи щодо її визначення.

Виходячи з мети даного дослідження автор ставить наступні задачі:

- висвітлити соціальний аналіз причин та наслідків торгівлею людьми;

- надати найбільш ефективні шляхи формування механізму протиборства та допомоги постраждалим від торгівлі людьми.

Об'єктом дослідження виступає проблема торгівлі людьми.

Предметом дослідження є причини соціального розповсюдження торгівлі людьми та запобігання соціальних проблем.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури та додатків.

1. Проблема торгівлі людьми як глобальний виклад: стан, поняття, правові підходи

1.1 Поняття та види торгівлі людьми, історичний аспект проблеми

Торгівля людьми явище глобальне. Воно сильно впливає на країни, що знаходяться в стані політичної та економічної трансформації або пост конфліктного стресу, які в основному і є країнами походження для всесвітнього кримінального процесу торгівлі людьми. Це явище також впливає як на економічно розвиненіші країни призначення, так і на країни транзиту. Людей, що живуть в скрутних умовах, привертає можливість поліпшення свого життя в багатших і розвиненіших країнах, а в той же самий час в країнах призначення зростає попит на низькооплачуваних робочих в нелегальних трудових секторах економіки, а також в легальних трудових секторах з низькою заробітною платнею. В той час, як в 1970-х і 1980-х роках західноєвропейські країни були країнами призначення для торговців людьми, які привозили жінок і чоловіків в основному з Азії і Латинської Америки, з крахом комуністичних режимів, то на початку 1990-х ситуація змінилася. Жінки з східноєвропейських країн все більше стали домінувати на "ринку" торгівлі людьми, як в Західній Європі, так і в самому регіоні Центральної і Південно-східної Європи [3].

Країни лідери які найбільше постраждали від торгівлі людьми (див додаток 1)

Торгівля людьми визначається як "всі дії та відповідні наміри, пов'язані із вербуванням, транспортуванням в межах однієї країни або за її межами, купівлею, продажем, переміщенням, передачею з рук в руки або утриманням осіб:

а) залучених до використання обманним шляхом, змушуванням (включаючи використання або погрози насильства чи зловживання службовим становищем) або борговою залежністю (кабалою);

b) з метою утримання цієї особи, незалежно від того, оплачується її праця чи ні, в підневільному стані (домашньому, сексуальному або репродуктивному), в примусовій праці або в умовах, тотожних рабству" .

В коментарях до визначення торгівлі людьми роз'яснюється, що процес торгівлі може включати особу або групу осіб, починаючи з вербувальника і закінчуючи останньою особою, яка купує або отримує жертву (як-от власник секс-магазину). Це може бути особа, яка утримує людину в умовах рабства або застосовує по відношенню до неї методи, тотожні рабству, примусову або кріпацьку працю, наприклад, примусове використання в легкій, сільськогосподарській, риболовній галузях, секс-індустрії або в жебракуванні, в роботі служницею або в примусовому шлюбі, де жінок утримують як віртуальних ув'язнених. Постійно зґвалтовані "чоловіками", вони часто використовуються для примусової вагітності, з метою забезпечення "чоловіків" дітьми. Визначення торгівлі не вимагає перетину державних кордонів. Велика кількість випадків сучасної торгівлі відбувається під час переміщення людей з одного регіону до іншого в межах однієї країни. І такі потерпілі страждають від насильства не менше від тих, яким доводиться перетинати кордон.

Основними елементами в акті торгівлі є:

- ошукування;

- насильство;

- боргова кабала;

- експлуатація заради корисливої мети, для якої обман, насильство або боргова кабала використовуються.

Як правило, ошукування полягає в дезінформації щодо умов праці або характеру роботи, яка буде виконуватися.

Торгівлю людьми можна визначити по-різному. Так, Рада Європи дала таке визначення: "торгівля людьми - незаконний акт, що здійснюється особою, яка спрямовано чи не спрямовано схиляє громадянина третьої країни виїхати в другу країну, шляхом використання обману чи іншої форми насильства або ж шляхом зловживання залежним становищем цього громадянина чи своїм адміністративним статусом".

Торгівля людьми - це одна із сучасних форм рабства, що включає в себе домашнє рабство, примусові шлюби, боргову кабалу, примусове зайняття проституцією чи участь у виготовленні порнографічної продукції, нестерпні форми праці тощо [4].

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року дає визначення поняття торгівлі людьми шляхом перелічення діянь, що входять до її складу. Так, відповідно до статті 149 КК під торгівлею людьми розуміється:

1) продаж чи інша оплатна передача людини. Продаж це договір (угода), відповідно до якої одна особа (продавець) передає обумовлену річ (а в даному випадку людину) у фактичну незаконну власність іншої особи (покупця), а остання зобов'язується сплатити за неї певну грошову суму, передбачену угодою сторін. Під іншою оплатною передачею слід розуміти фактичне незаконне передання права власності на людину іншій особі внаслідок договору міни, застави чи інших договорів, за якими людина надається для експлуатації за матеріальну винагороду у вигляді цінностей чи послуг матеріального характеру;

2) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі.

До таких угод можна віднести ті угоди, внаслідок яких людина передається іншій особі безплатно (дарування, безоплатна експлуатація), а також дій, що виникають з боку особи, яка отримує "живий товар", купівля, одержання людини внаслідок міни, найму, застави чи іншої угоди. Для цієї форми торгівлі людини обов'язковою є мета: подальший продаж чи інша передача іншій особі. Причому винний повинен усвідомлювати, що людина передається ним іншій особі саме з такою метою.

Окрім цього, кінцевою метою даної форми торгівлі людьми є сексуальна експлуатація людини, використання її в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці.

Сексуальна експлуатація це - один з видів експлуатації праці людини, зокрема в галузі проституції (здійснення природних статевих актів, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинення будь-яких інших дій сексуального характеру з метою отримання доходів, а не на основі приязні чи особистої симпатії) чи в суміжних з нею сферах.

Використання в порнобізнесі це - фактичне використання людини для створення предметів порнографічного характеру, незалежно від її ролі в даному процесі.

Втягнення у злочинну діяльність це - дії, пов'язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчиненні з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному ч кількох злочинах. При цьому можуть використовуватись різноманітні способи впливу [3,с.350].

Залучення в боргову кабалу фактичне поставлення особи в стан повної рабської залежності іншої особи. Експлуатація такої особи триває до тих пір, поки вона не відпрацює свій "борг" (у більшості випадків ціну, яку за неї було сплачено та витрати пов'язані з її утриманням).

Усиновлення чи удочеріння в комерційних цілях це - оформлення спеціальним юридичним документом встановлення батьківської опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою подальшого їх використання для отримання доходів (у жебракуванні, занятті азартними іграми чи для подальшого укладення щодо них угод пов'язаних з фактичною передачею права власності). Використання у збройних конфліктах використання особи для виконання нею бойових завдань, пов'язаних з поваленням державної влади або порушенням суверенітету і територіальної цілісності інших держав тощо.

На практиці торгівля людьми здійснюється шляхом вчинення ряду дій, які в своїй сукупності і складають її поняття. На думку автора, ці дії слід подати в такій послідовності:

1) вербування (як правило воно здійснюється шляхом підкупу, обману, викрадення, зловживання владою чи залежним становищем жертви, погрози чи іншого виду примусу);

2) транспортування (тобто перевіз "живого товару" до країни - реципієнта);

3) передача (купівля-продаж, обмін чи інші оплатні або безоплатні форми передачі "права власності" на людину);

4) експлуатація (примушування до заняття проституцією, використання у порнобізнесі, залучення у злочинну діяльність тощо).

Торгівлею людьми в більшості випадків займаються добре організовані злочинні угрупування, транснаціональний характер яких робить ці злочини майже безкарними з практичної точки зору, а наявність обов'язкової мети наступного продажу чи іншої передачі іншій особі (при переміщення через державний кордон України) і необхідної вимоги усвідомлення винним подальшої мети такої діяльності (сексуальної експлуатації, залучення у злочинну діяльність, використання у порнобізнесі та інших, передбачених у ст. 149 КК України) ще більше ускладнює процес доказування [5,193с].

Це стає можливим, переважно, лише у двох випадках:

1) якщо винний сам виконав всі дії щодо передачі людини іншій особі (вербування, перевіз, продаж);

2) якщо винний постійно, систематично постачає "живий товар" покупцям дітей для використання їх у жебракуванні чи, скажімо, жінок для сексуальної експлуатації.

Мета у даному виді злочину має альтернативний характер: винний, заволодівши особою і перевізши її через державний кордон України з метою продажу чи іншої передачі, усвідомлює, що в подальшому ця особа буде використовуватися в одній із зазначених в статті 149 цілях.

Складовою частиною злочину "торгівля людьми" є торгівля жінками.

Метою торгівлі жінками можуть бути:

- примусовий шлюб;

- примусова праця;

- насильницьке використання в домашньому господарстві;

- насильницьке використання в промисловому або сільськогосподарському секторах;

- народження дитини примусово або на замовлення;

- використання в легальному та нелегальному сексуальному бізнесі.

Жертви секс-торгівлі людьми, зазвичай знаходяться в важких умовах і легко стають мішенню для торговців людьми. Особи, обставини і ситуації, сприятливі для дій торговців людьми, включають бездомних осіб, підлітків, які втекли з дому, домогосподарок, біженців і наркоманів. Хоча може здатися, що жертвами торгівлі людьми стають найуразливіші і найбезпорадніші підлітки чи особи в даному регіоні, жертви постійно експлуатуються без будь-якої різниці щодо етнічного чи соціального походження.

Торговці, також відомі як сутенери, експлуатують вразливості людей на різні незгоди у житті і відсутність можливостей, пропонуючи щедрі обіцянки щасливий і заможний шлюб, працевлаштування, освіту, та / або загалом краще життя. Проте, зрештою, торговці змушують жертв до заняття проституцією або роботи у секс-індустрії. Така робота в секс-індустрії включає в себе заняття проституцією, виступи в стриптиз-клубах, зйомки в порнографічних фільмах і порнографію, а також інші форми примусової праці.

Секс-торгівля людьми в своїй діяльності включає міжнародних агентів і брокерів, які організовують поїздки і працевлаштування для жінок з якоїсь однієї країни. Жінок заманюють супроводжувати торговців людьми на підставі обіцянки дуже вигідних можливостей, недосяжних в їхній рідній країні. Однак, як тільки вони досягають місця свого призначення, виявляється, що жінок було обдурено і лише тепер вони дізнаються про справжній характер роботи, яку вони повинні будуть виконувати. Більшості з них було сказано неправду щодо фінансових механізмів та умов їхньої роботи, але жінки вже перебувають у примусових або образливих для них ситуаціях, з яких вирватися важко і небезпечно. За даними Міністерства юстиції США, з січня 2007 року по вересень 2008 року в Сполучених Штатах Америки було зафіксовано 1 229 випадків торгівлі людьми. З них, 83 відсотки це - випадки секс-торгівлі людьми.[5,199с]

Зведення феномена торгівлі людьми до торгівлі жінками характерно для Конвенції ООН "Про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами", яка була прийнята у 1949 році .

Варто зауважити, що проституція та торгівля людьми - це не одне і те ж саме.

Торгівлю людьми, залежно від мети, можна поділити на:

1) торгівлю жінками і дітьми з метою використання їх в сексуальних цілях (для виробництва порнографічних матеріалів чи зайняття проституцією);

2) торгівля людьми з метою експлуатації їх праці;

3) торгівля людьми з метою залучення в боргову кабалу;

4) торгівля людьми з метою використання у збройних конфліктах;

5) торгівля з метою втягнення у злочинну діяльність;

6) торгівля дітьми з метою усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях. Залежно від місця проживання "покупця" можна виділити два види торгівлі людьми:

1) внутрішньодержавна (продаж чи інша оплата передача людини) ;

2) міждержавна або транснаціональна (здійснення стосовно людини будь-якої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України з визначеною в ст.149 метою).

Протокол про торгівлю людьми

Протокол про попередження, припинення і покарання торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми (також відомий як Протокол про торгівлю людьми), що прийнятий в 2000 р. Радою Організації Об'єднаних Націй в Палермо, Італія, є міжнародною збіркою дипломатичних норм, встановлених відповідно до Конвенції "Проти Міжнародної організованої злочинності" (ООН).

Протокол про торгівлю людьми є одним з трьох протоколів, прийнятих на додаток до цієї Конвенції. Протокол є першим глобальним юридично обов'язковим документом з узгодженим визначенням питання про торгівлю людьми. Метою такого визначенням є сприяти зближенню національних підходів у відношенні до визначення національних кримінальних злочинів, що сприяло б ефективному міжнародному співробітництву в галузі розслідування і судового переслідування у випадках торгівлі людьми. Додаткова мета протоколу полягає в захисті та допомозі жертвам торгівлі людьми при повній повазі до їхніх прав як людини.

Протокол про торгівлю людьми вступив в силу 25 грудня 2003 р. До червня 2010 року, Протокол про торгівлю людьми був підписаний 117 країнами (в Україні Протокол ратифіковано 21 травня 2004 р.) та 137 партіями.

Торгівля людьми є дуже прибутковою. В наш час це найшвидше зростаюча злочинна індустрія у світі. Глобально, вона пов'язана з незаконною торгівлею зброєю, як з другою найбільшою злочинною діяльністю, після торгівлі наркотиками. Загальний річний дохід від торгівлі людьми становить від 5 до 9 мільярдів USD. Рада Європи констатує, що "Торгівля людьми досягла масштабів епідемії за останні десять років, з річним глобальним ринком близько 42,5 млрд. USD." За оцінками ООН, близько 2,5 млн осіб з 127 різних країн є об'єктом торгівлі людьми в усьому світі [5,243с.].

Торгівля людьми тягне за собою експлуатацію людини через працю або комерційний секс. Жертвам торгівлі людьми не дозволяється куди-небудь відбути до прибуття на місця призначення. Вони утримуються проти їхньої волі із застосуванням актів насильства, їх примушують працювати або надавати послуги торговцям або іншим особам. Роботи або послуги можуть включати в себе будь-що - від кабальної або примусової праці до комерційної сексуальної експлуатації. Домовленість може бути представлена як трудовий договір, але при умовах відсутності або низької оплати або на умовах дуже великого визиску. Іноді домовленість укладається, як боргова кабала, коли потерпілому не надається дозвіл погасити борг або коли він не може цього здійснити.

Основними країнами-постачальниками торгівлі людьми є Таїланд, Китай, Нігерія, Албанія, Болгарія, Білорусь, Молдова.

У деяких регіонах, таких як Росія, Східна Європа, Гонконг, Японія і Колумбія, торгівля знаходиться під контролем великих злочинних організацій. Тим не менше, більша частина торгівлі здійснюється в мережах невеликих груп, кожна з яких спеціалізується в певній галузі, таких як вербування на роботу, перевезення, реклама, або торгівля в роздріб. Це дуже вигідно для них, оскільки потрібен маленький стартовий капітал, а кримінальне переслідування трапляється відносно рідко.

Ситуація по торгівлі людьми у Східній Європі

Згідно з новою оцінкою Організації Об'єднаних Націй, може бути більше, ніж 270 000 жертв торгівлі людьми в Європейському Союзі. Після падіння "залізної завіси", колишні країни Східного блоку, такі, як Албанія, Молдова, Румунія, Болгарія, Росія, Білорусь і Україна стали основними країнами-постачальниками для торгівлі жінками та дітьми. Молодих жінок і дівчат часто зваблюють їхати у багаті країни, обіцяючи їм гроші і роботу, а потім змушують займатись проституцією.

За оцінками, до 2/3 жінок для заняття проституцією в усьому світі щороку поступають з країн Східної Європи, і три чверті з них ніколи не працювали в якості повій раніше. Основні країни призначення - в Західній Європі (найчастіше - Бельгія, Нідерланди, Німеччина та Італія, відповідно до Управління ООН з наркотиків і злочинності), на Близькому Сході (Туреччина, Ізраїль, Об'єднані Арабські Емірати), Азія та Росія. Як оцінюють, до 500 000 жінок з країн Центральної та Східної Європи займаються проституцією тільки в ЄС, і не всі з них стають жертвами торгівлі людьми[25]

Країни які найбільше страждають від торгівлею людьми:

Росія є країною постачання, транзиту і країною призначення для чоловіків, жінок і дітей, які продаються для різних форм експлуатації. Багато жінок були продані за кордон з метою сексуальної експлуатації. Щорічно тисячі жертв торгівлі російських жінок починають займатися проституцією в країнах Західної Європи, Америки, Канади, Ізраїлю та країн Азії. За оцінками Міжнародної організації праці, в Росії може бути до 1 млн нелегальних іммігрантів, які є жертвами примусового праці, що є однією з форм торгівлі людьми. Також є доповіді, які свідчать про дитячий секс-туризм в Росії, проте правоохоронні органи доповідають про зменшення числа випадків дитячого секс-туризму, і пов'язують це з агресивним розслідуванням поліцією і співробітництвом Росії з іноземними правоохоронними органами.

В Україні, за оцінками, починаючи з 1991 року, до 0,5 млн. українських жінок були продані за кордон, (80% всіх безробітних в Україні є жінки). За даними опитування, проведеного неурядовою організацією "Ла Страда Україна" в 2001-2003 роках, на основі вибірки з 106 жінок, що були продані з України, встановлено, що 3% були молодші 18 років. Державний департамент США повідомив, що в 2004 збільшилася кількість випадків, пов'язаних з торгівлею неповнолітніми.

У враженій бідністю Молдові, де рівень безробіття серед жінок досягає 68% і одна третина працездатних людей живуть і працюють за кордоном, за оцінками експертів, після розпаду Радянського Союзу від 200 000 до 400 000 жінок були продано в проституцію за кордон, може бути, до 10% жіночого населення цієї країни.

В процесі нашої роботи ми вивчали історичний аспект проблеми.

Проблема торгівлі людьми не визнає державних кордонів, не робить різниці між розвиненими державами та державами, що розвиваються. Вона чудово адаптована як до бідності, так і до розкоші і стоїть перед народами, які втягнуті у військові конфлікти і які живуть мирно. Пов'язана з сексом та великими сумами фінансів, які стоять за ним, проблема торкається найінтимніших сторін людини, одночасно впливаючи на розвиток всього суспільства, перетворюючи жінку на білу рабиню, зводячи її існування до життя тварини в найогиднішому її сприйнятті.[14]

Торгівля людьми є одним з видів насильства щодо жінок. Цей злочин має довге історичне коріння, але наприкінці XX століття він набув форми сучасного рабства.

Використовуючи складну економічну ситуацію в країні, високий рівень безробіття та правову недосконалість захисту громадян молодої держави, нечисті на руку ділки організували кримінальний бізнес - запрошення українських громадян працювати за кордон, де вони зазнають жорстокої експлуатації, заробляючи мізерні гроші собі та тисячі для організаторів цього бізнесу. Чоловіків експлуатують як будівельників, шахтарів, на сільськогосподарських роботах; жінок - як домогосподарок, швачок, мийниць посуду. Але, крім звичайної експлуатації, жінки стикаються ще з одною її формою - примусовою проституцією. В багатьох країнах світу популярним є сексуальний бізнес в його легальних та нелегальних формах. Він приносить величезні надприбутки порівняно з іншими сферами.

Чи вперше в Україні наприкінці XX століття виник промисел жінками? Історичні і літературні джерела воскрешають давні події, коли українських дівчат і молодих жінок брали в полон у часи татарських або турецьких набігів. Звідси поява в українському народному епосі і художній літературі фігури "дівки-бранки". А це пов'язано з тим, що у ХV-ХVІІ ст. українці були основним джерелом надходження рабів на татарські невільничі ринки в Криму, звідки їх розвозили по всьому Середземномор'ю. Татари укладали контракти на постачання певної кількості рабів, захоплення рабів було головним їх промислом. Умови життя рабів були дуже важкими, і багато хто з них намагався втекти, часто розраховуючись за це життям. Українців особливо цінували на невільничому ринку як "незіпсованих" та "нехитрих". За свідченням сучасників, коли в Кафу прибували раби з України, то аукціонер кричав голосно, що це раби найновіші, найпростіші, нехитрі, привезені з народу королівського (тобто Речі Посполитої).

Найбільш дорогим людським товаром у татар вважалися українські жінки. Полон і продаж у рабство були звичайним явищем в долі жінок-українок. Потрапляючи в полон, українська дівчина ставала "дівкою-бранкою", доля якої залежала від її зовнішніх даних. Доля красивих жінок була набагато кращою за долю чоловіків, що звичайно використовувалися в каменоломнях.

Вперше термін "біле рабство" з'явився на початку XX століття, коли більшість держав тодішньої Європи підписали у 1904 році в Парижі міжнародну угоду, спрямовану на боротьбу з цим явищем. В той час особлива увага приділялась жінкам з Великої Британії, яких змушували займатися проституцією в країнах континентальної Європи. Пізніше поняття білого рабства поширилось на загальне поняття торгівлі живим товаром. Ввезення жінок до країн як "наречених по листуванню", хатніми робітницями, офіціантками, танцівницями чи фото моделями досить часто оберталося залученням їх до роботи в секс-бізнесі шляхом ошукування чи погроз [7].

Треба наголосити, що жінки, які вивозяться до іноземних держав з метою використання їх у секс-бізнесі, складають вкрай ізольовану та безініціативну групу. Порушення прав людини та насилля носять масовий характер. Жінки працюють 12-15 годин, а часто і цілу добу в секс-клубах, притонах чи бюро інтимних послуг, де власники, крім того, використовують їх прибиральницями, офіціантками чи хатніми робітницями. Обмеженням, шантажуванням та залякуванням сутенери повністю підкоряють їх собі. Зрозуміло, що в таких умовах особа потерпає від психологічних, моральних та фізичних випробувань. Одним із вагомих факторів є те, що досить часто особа знаходиться в державі нелегально. Офіційні документи, по яких вона в'їхала, втратили свій термін дії. (До більшості країн Західної Європи українські громадяни виїжджають по туристичних або гостьових візах, термін дії яких - 3 місяці. Такі візи не дають права на роботу). Крім того, майже у кожному випадку сутенери вилучають персональні документи (паспорти). Особу переконують (і воно насправді так і є), що лише той факт, що вона знаходиться на нелегальному становищі, може викликати багато наслідків: ув'язнення, депортація, штраф. Тому особа сама зацікавлена уникати контактів з представниками влади, що в свою чергу унеможливлює будь-який правовий захист. Враховуючи всі ці обставини, не дивно, що жертви секс-бізнесу дуже рідко наважуються називати імена своїх сутенерів та свідчити проти них у судах. Крім того, іноземна мова стає на перешкоді спілкування жертви та представників властей.[16]

Висновок, який напрошується: торгівля жінками - це недопустиме суспільне явище, якому необхідно рішуче протидіяти. Боротьба з цим явищем вимагає активності та ініціативи як на державному, так і на міжнародному рівнях, а також вироблення ефективних методів протидії.

1.2 Причини виникнення, умови і наслідки

Основною і першочерговою причиною работоргівлі є нерівномірність соціально-економічного розвитку в окремих країнах та регіонах світу. Високий рівень безробіття та значні соціально-економічні проблеми стають причиною того, що більшість громадян цих країн стають потенційною групою ризику для торгівців людьми. Особливо в цій ситуації потерпають жінки. Саме вони насамперед стають першими безробітними, страждають від дискримінації в галузі праці, домашнього насильства, браку соціальної підтримки. Все це штовхає жінок до вимушеної міграції і, тим самим, збільшує ризик потрапити до сучасних торгівців людьми. За неофіційними даними, близько 40 мільйонів населення Східної Європи перебуває за межею бідності, більшість з них - жінки. Слід відзначити і низьку правову освіту українців, їх пасивність у захисті своїх прав як фактори, що сприяють злочинності у цій сфері.

Причини виникнення цього явища в Україні

Торгівля людьми є одним з видів насильства щодо жінок. Цей злочин має довге історичне коріння, але наприкінці XX століття він набув форми сучасного рабства.

Використовуючи складну економічну ситуацію в країні, високий рівень безробіття та правову недосконалість захисту громадян молодої держави, нечисті на руку ділки організували кримінальний бізнес - запрошення українських громадян працювати за кордон, де вони зазнають жорстокої експлуатації, заробляючи мізерні гроші собі та тисячі для організаторів цього бізнесу. Чоловіків експлуатують як будівельників, шахтарів, на сільськогосподарських роботах; жінок - як домогосподарок, швачок, мийниць посуду. Але, крім звичайної експлуатації, жінки стикаються ще з одною її формою - примусовою проституцією. В багатьох країнах світу популярним є сексуальний бізнес в його легальних та нелегальних формах. Він приносить величезні надприбутки порівняно з іншими сферами. [8].

За даними експертів ООН, торгівля людьми є дуже прибутковою, а ризик для ділків - набагато менший або практично відсутній. Страждають від цього виду злочину, в першу чергу, жінки.

Боротьба з цим злочином, видом рабства, порушенням прав людини та проявом дискримінації жінки в сучасному світі вимагає об'єднання зусиль міжнародної спільноти та громадськості кожної країни.

У міжнародних документах країни підрозділяються на три типи:

1) країни - постачальниці жінок на світові ринки сексуального бізнесу;

2) країни, через які здійснюється транзит жінок;

3) країни призначення, куди власне вивозяться жінки.

Пострадянські країни - це країни, з яких здебільшого здійснюється експорт жінок на світові ринки інтимного бізнесу. В той же час вони є також транзитними для жителів азіатських країн, які намагаються потрапити до Західної Європи. Пріоритетними країнами вивозу українських жінок є наступні: Туреччина, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Югославія, Боснія і Герцеговина, Угорщина, Чехія, Хорватія, Німеччина, Об'єднані Арабські Емірати, Сирія, Китай, Нідерланди, Канада, Японія.

Вести єдину державну статистику кількості проданих або обманутих жінок фактично неможливо. Для цього є об'єктивне виправдання: дуже складно вести подібну статистику тому, що багато жінок, які стали жертвами обману, не розповідають про це, щоб не бути осміяними суспільством. Офіційні дані різних відомств також не відбивають масштабів розповсюдження в Україні явища торгівлі людьми.

Хто ті дівчата, які потрапляють до тенетів торговців живим товаром? Якого віку та соціального походження? Яку мають освіту? Перша спроба намалювати демографічний портрет жінок, які стають жертвами торгівлі та міжнародного сексуального бізнесу, була зроблена під час дослідження, що проводилось в Україні в січні - червні 1998 року Міжнародною організацією з міграції. Вона показала, що це жінки 15-29-річного віку з середньою неповною або професійною освітою, здебільшого з невеликих міст України. Але такий загальний опис жінок, які належать до реальної групи ризику, не виключає представниць інших демографічних груп жінок.

Україна зараз переживає період трансформації суспільно-політичного та економічного устрою. Такі процеси ніколи не проходять безболісно. В часи перетворень, перш за все, страждають найменш захищені верстви населення - жінки, діти, особи похилого піку.

Шляхи потрапляння українських громадян до тенет торгівців людьми

Аналіз історій українських жінок, потерпілих від торгівлі людьми, свідчить, що ситуація, в яку вони потрапили за кордоном, була здебільшого невідома та неочікувана ними вдома, про своє реальне становище за кордоном вони отримали уявлення вже після перетину державного кордону України. Це ж підтверджують і деякі представники державних органів України. Так, за свідченням начальника управління Державного комітету у справах охорони державного кордону, Комітетом у 1997 році був проведений аналіз виїзду за кордон громадянок України з метою працевлаштування. Він показав, що частина дівчат віком від 18 років до 27 років виїжджають за кордон цілеспрямовано для роботи в нічних розважальних закладах, більшість з них (80-85%) про дійсну мету їх вивозу не знає, тому розраховує на роботу офіціантками, танцівницями, хатніми робітницями, на сезонні роботи в сільському господарстві. В той же час, за експертними інтерв'ю представників правоохоронних органів деяких областей, зокрема Луганської, більшість жінок, які їдуть за кордон і потрапляють до секс-бізнесу, вже мали досвід проституції в Україні.

Для того, щоб визначити шляхи потрапляння жінок до західних країн, потрібно ще раз звернутися до мотивації - чому жінки їдуть за кордон.

Здебільшого, українські жінки їдуть за кордон з метою працевлаштування і шукають будь-які можливості потрапити за кордон. Засоби вербування жінок до такої "праці" є різноманітними і, в той же час, традиційними для цієї сфери [9].

Перш за все - це оголошення про працевлаштування за кордоном. Вони друкуються в усіх газетах, які пропонують роботу для громадян України. При проведенні контент-аналізу газет (1999 рік) було виявлено, що в кожному номері друкується в середньому від 5 до 20 "слизьких" оголошень із запрошеннями для молодих та симпатичних жінок. Ось найбільш типові приклади, які дають інформацію для роздумів: "Високооплачувана робота в нічному клубі по контракту для молодих симпатичних дівчат. Проживання, апартаменти, повний пансіон. Наявність закордонного паспорта. Оплата від 2000 німецьких марок." І далі адреса місця, де проходить співбесіда з кандидатками. Або таке оголошення: "Запрошується танцювальний колектив для роботи за кордоном", телефон. І ще декілька подібних оголошень в одній і тій же газеті.

На червень 1999 року Україна мала державні угоди щодо працевлаштування громадян з 11 країнами, але при переході на практичний рівень втілення вони здебільшого стосувалися чоловіків. Ті фірми, які займаються працевлаштуванням українських громадян за кордоном, повинні отримати ліцензію Міністерства праці та соціальної політики, що з існуючим рівнем бюрократії зробити непросто. Але, на думку фахівців Міністерства, якраз такі фірми не йдуть на "кримінальні" справи. Тобто оголошення в газетах дають поодинокі посередники та фіктивні, ніким не зареєстровані фірми. Перевірити чесність намірів цих працедавців зусиллями тільки української сторони дуже важко, і не існує в Україні законів, на основі яких це можливо зробити.

Велика група їде за запрошенням випадкових "знайомих", іншими словами, через мережі посередників та постачальників, які не оформлені в легальні фірми (це другий шлях). Скажімо, за одну дівчину "торговець" отримує за кордоном від 200 до 5000 доларів (це залежить від країни, рівня посередника, умов угоди та "якості" товару). "Познайомилася з Юрієм у Луганську. Зустрічалися декілька років. Знала, що возить дівчат у Югославію працювати, попросила, щоб відвіз туди, тому що з грошима і працею в Україні - проблема. Юрій говорив, що дівчата добре заробляють - до двох тисяч марок. Привіз у Сербію, у м. Самбор. Сам поїхав. Хазяїн бару пояснив, що купив усіх за 6000 німецьких марок. Працювали в стриптиз-барі із секс-послугами. Танцювали у нижній білизні, клієнт вибирав дівчину, садив за столик, пригощав, потім сплачував хазяйці по 100 німецьких марок і забирав із собою. Працювали в готелі, куди привозив клієнт, у машинах, а то і просто в лісі. Як правило, клієнти не хотіли користуватися презервативами, погрожували розповісти хазяїну, що погане обслуговування, іноді клієнти були п'яні. Один брав, а обслуговували 2-3 відразу, і знову ж під погрозами. Якщо дівчина обурювалася, скаржилися господарям на погану роботу".

Третім шляхом "вивозу" українських жінок за кордон є туристичні поїздки. На відміну від фірм, які працевлаштовують, тур фірми офіційно оформлюють туристичні візи, які не дають можливості легального працевлаштування, і тому українські жінки працевлаштовуються за кордоном нелегально на свій страх та ризик. Відповідальність за їх долі туристичні агенції не несуть.

Четвертий шлях вивезення - це шлюбні оголошення та контракти. Велика кількість українських жінок мріє одружитися з іноземцем - за даними дослідження Міжнародної організації з міграції - від 23 до 33% жінок. Існує практика запрошення жінок і дівчат через шлюбні агенції начебто для одруження. На відміну від фірм, які займаються працевлаштуванням за кордоном, ці агенції взагалі не повинні отримувати ніяких ліцензій та проходити перевірок. І те, яка доля чекає на наших співвітчизниць - золоті гори щастя або рабська праця, - ніхто не може спрогнозувати. За таку жінку чоловіки, які звернулись до агенції, платять чималі гроші, а потім можуть перепродати або, покористувавшись, повернути. При цьому психічні та моральні збитки вони оплачують не жертві, а тій фірмі, яка продала "товар". Інтерв'ю з жінкою, яка була запропонована громадянину Франції за 2000 доларів, засвідчило, що вона була обманута київською "свахою". Клієнт попереджав фірму, що одружуватися він не буде, бо вже тричі був одружений, що йому потрібна жінка для ліжка і для домашніх господарських робіт. "Жертві продажу" фірма повідомила інше: з нею хоче одружитися французький мільйонер, і вона за таку гарну партію мусить заплатити 500 доларів, що вона і зробила[13].

Є випадки (це п'ятий шлях) потрапляння до сексуального рабства навіть через Інтернет - всесвітню "мережу наречених", коли дівчата виставляють свої фотокартки на сторінки наречених.

Шостий шлях - це система AU PAIR (з фр. au pair - няня). У світі ця система існує з 1960 року, але для українських громадян стала доступною лише кілька років тому. Система AU PAIR була розроблена з метою культурного обміну молоді. Основні вимоги: вік від 18 до 24 років і відсутність власної сім'ї та дітей. Система передбачає проживання в сім'ї, допомогу по догляду за дитиною і виконання поточних господарських справ (30 годин на тиждень).

В Україні вже існує багато агенцій, з'являються фіктивні агенції, які "працевлаштовують" за системою AU PAIR. На сьогодні українські дівчата як AU PAIR можуть їхати в Німеччину та Голландію. Крім того, невелика кількість дівчат - 10-12 осіб на рік - мають можливість поїхати по цій системі до Данії. Крім того, вони запрошують дівчат працювати нянями до Англії, США, Франції та інших країн, що неможливо.

Серед причин поширення торгівлі жінками в Україні є як внутрішні, так і зовнішні чинники. Проаналізуємо їх більш детально.

Дані досліджень, експертні оцінки, інтерв'ю з жінками свідчать, що на першому місці серед чинників, які змушують жінок до виїзду за кордон, стоїть скрутне економічне становище, практична неможливість отримати гідну роботу в Україні.

Фемінізація бідності сприяє пошуку будь-якої праці і засобів покращення свого матеріального стану, навіть без врахування можливих наслідків. Дослідниці різних країн помітили, що в цій катастрофічній ситуації - бідності - жінки скоріше погоджуються на роботу, що не відповідає їх рівню освіти та кваліфікації, в той час як чоловіки вагаються. Зростає кількість сімей у найбільш проблемних країнах, де жінки є головними годувальницями сім'ї. Вони відчувають відповідальність за родину та дітей.

Ситуація ускладнюється не тільки кризовим станом української економіки, але й тим, що процес міграції криміналізується, оскільки дешева робоча сила українських громадян складає основи надприбутків посередників як в Україні, так і за її межами.

Низький рівень життя та високий рівень безробіття серед жінок штовхає їх на пошук роботи за межами держави. Як виявилося з досліджень, проведених у фокус-групах Міжнародною організацією з міграції, 80 відсотків опитаних жінок висловили бажання працювати за кордоном. А в ситуації з робочими - мігрантами в європейських та інших розвинутих країнах найбільш доступною для українських громадянок є сфера сексуальної індустрії в її легальному та нелегальному варіантах [10].

Практичний досвід роботи по запобіганню торгівлі людьми та безпосереднє спілкування з жінками, які бажають їхати працювати за кордон, та з тими, хто повернувся звідти, свідчить, що велику негативну роль у поширенні в Україні злочину "торгівля людьми" відіграє погана обізнаність українських громадян щодо можливостей працевлаштування та перебування за кордоном, а також про наслідки нелегального працевлаштування за кордоном. Цю групу чинників можна назвати інформаційними.

За даними опитування (дослідження Міжнародної організації з міграції 1998 року) було з'ясовано, що основними країнами, в яких хотіли би працювати жінки (не в секс-бізнесі, а в інших сферах), є США і Канада (54%), Італія, Іспанія, Швейцарія, Франція (50%) та Німеччина, Нідерланди (36%). І це зрозуміло, тому що жінки обрали більш розвинуті в економічному плані та привабливі країни. Але, в той же час, це країни, в яких практично неможливо українським громадянам знайти легальну роботу.

Як бачимо, бажання дівчат формуються не на основі реальних знань про можливості та умови праці за кордоном, а більше під впливом сторонніх знань та бажань потрапити до розвинутих та заможних країн. У той же час реальна ситуація з країнами вивозу українських жінок, - про яку можна говорити на основі опитування експертів та інтерв'ювання жінок, які стали жертвами примусової проституції та торгівлі жінками в інших країнах, - зовсім інша. Якраз саме непривабливі, на рівні міркувань, країни (Туреччина, Сербія, Боснія і Герцеговина, Чехія, Словаччина та Угорщина) стають основними країнами вивозу українських жінок за кордон.

Форми торгівлі людьми є різноманітними. Не всіх жінок примушують до заняття проституцією, чимала кількість розраховують на роботу, наприклад, домогосподарок, і вірять, що таке працевлаштування може бути першим життєвим потребам дитини, яка практично не має уявлення про ті кардинальні зміни, що стануться в житті після її виходу зі сиротинця.

Аналізуючи судову практику за 1995-1996 рр. у кримінальних справах про злочини, вчинені щодо малолітніх, фахівці Верховного Суду України дійшли висновку, що основними причинами та умовами вчинення злочинів проти дітей є моральна деградація деяких осіб, негативні риси характеру внаслідок пияцтва, неналежна сексуальна орієнтація та агресія, зневага до честі й гідності неповнолітніх [44, С.88]. Тому низький моральний рівень певної частини суспільства, бездуховність, падіння престижу материнства, споживацьке ставлення до людини також призводять до торгівлі людьми в Україні.

Отже, з урахуванням сказаного вище, можна зробити висновок, що обставинами, які сприяють і призводять до торгівлі людьми в Україні, є: тяжка соціально-економічна ситуація в країні; низький моральний рівень населення; невідповідальність законодавства України положенням міжнародно-правових норм; недосконалість механізму оформлення документів для виїзду за кордон; провокаційна поведінка потерпілих. Саме ці фактори, на думку автора, є найсуттєвішими з тих, що обумовлюють вчинення таких злочинів.

1.3 Усиновлення іноземцями як форма торгівлі дітьми

26 липня 1994 року був накладений мораторій на всиновлення українських дітей-сиріт іноземними громадянами. Це було пов'язано з виявленням у цей період випадків масового незаконного усиновлення в Україні.

Початок вивчення торгівлі людьми в нашій країні припадає на 1994- 1998 рр. Тоді ВРУ створила тимчасову спеціальну слідчу комісію, висновок якої лише підтвердив жахливі факти: незаконні дії щодо усиновлення українських дітей-сиріт іноземцями насправді мали характер завуальованої торгівлі ними.

Торгівля дітьми передбачає продаж, іншу оплатну передачу, а так само здійснення щодо них будь-яких інших незаконних угод, пов'язаних із законним чи незаконним переміщенням за їх згодою або без їх згоди через державний кордон з певною метою, однією з яких є усиновлення в комерційних цілях.

Усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях -- це оформлене спеціальним юридичним актом прийняття у сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина (дочки) для її наступного використання у жебрацтві, занятті азартними іграми, а також для подальшого укладення щодо неї договорів купівлі-продажу, міни та інших, пов'язаних з фактичної передачею права власності.[24]

Конвенція ООН про права дитини передбачає, що держава повинна вжити всіх заходів щодо запобігання торгівлі дітьми, з якою б метою вона не здійснювалась, а також не допускати отримання невиправданих матеріальних доходів, пов'язаних з усиновленням дітей в іншій країні. Проте корупція та організована злочинність проникли і в цю сферу.

Для кваліфікації дій за ст. 149, ознака умислу винного повинна характеризуватися повним усвідомленням комерційних цілей такого усиновлення. Проте, ця вимога практично унеможливлює застосування даної статті. Для обґрунтування цього твердження необхідно розглянути сам механізм здійснення торгівлі дітьми з метою усиновлення іноземцями.

Усиновлення дітей-сиріт іноземцями передбачене в Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ї їх усиновителів від 20.07.1996 р. Цей документ передбачає процедуру усиновлення, порядок і строки розгляду заяви Центром усиновлення дітей та іншими умовами. Проте, усиновленню підлягають діти, що перебувають на обліку не менше одного року, а це влаштовує далеко не всіх іноземців, особливо якщо усиновлення здійснюється в комерційних цілях.[21]

Структуру організації дій по торгівлі дітьми з метою усиновлення іноземцями, спираючись на факти, можна представити так:

1) вербувальники -- переважно це посадові особи (директори дитячих будинків, представники відділів освіти), працівники перинатальних центрів, які мають безпосередній доступ до інформації про дітей сиріт. Саме вони і "виставляють товар на продаж". Як правило, продажу підлягають діти, позбавлені батьківського піклування. Проте події 90 років ХХ ст. в Україні свідчать про те, що сирітство є не обов'язковою умовою. Так, на Львівщині було виявлено осіб, причетних до незаконного усиновлення дітей іноземцями, яке мало форму завуальованої торгівлі ними. Було вивезено 130 дітей, виявлено факти обдурення батьків щодо смерті новонароджених, фальсифікації відмови матерів від своїх дітей [16, с.1]. Оформлення документів на ввіз дітей до США здійснювалось через посольство США в Російській Федерації. Головний лікар Львівського перинатального центру без проблем долав "прозорі" кордони, особисто супроводжував дітей в аеропорт;

2) посередники -- це переважно колишні директори дитячих будинків, які, спираючись на досвід попередньої роботи і використовуючи різноманітні шляхи в обхід закону, знаходять доступ до цих дітей. В їх обов'язки входить: виявити дітей, які можуть бути замовлені, "узгодити" цей список з місцевою владою і адміністрацією дитячих закладів і доповісти про це організації, що займається торгівлею дітьми. Якщо ж мова йде про випадки усиновлення новонароджених (усиновлення яких є незаконним), то посередники повинні вийти на вербувальників, (переважно це лікарі пренатальних центрів) і узгодити з ними кількість, вік, строки передачі "живого товару";

3) торговці -- це організації чи окремі особи, які займаються торгівлею дітьми. Ці особи організовують торгівлю дітьми, підбирають посередників і керують їх діяльністю, розпоряджаються отриманим "товаром". Справи дітей не можна назвати ні справою лікарів, ні справою чиновників. Слідству майже ніколи не вдається вийти на організаторів всеукраїнського бізнесу на немовлятах. Вони завжди захищені сіткою корумпованих зв'язків з представниками державної влади.

Іноді у цьому злочинному ланцюгу присутній так званий перевізник стороння особа, яка за плату перевозить дітей за кордон до держави-реципієнта.

З іншої сторони в цьому ланцюгу знаходяться замовники особи, для потреб яких і привозиться дитина. Іноді потреби замовників відповідають інтересам дитини, але частіше вони носить явно злочинний характер. Факти підтверджують, що існує ціла дитяча порно індустрія, в яку залучаються діти, всиновлені іноземцями. У цьому немає нічого дивного: при незаконності дій посередників відсутні гарантії законності наслідків угоди. І були вже випадки, коли іноземці одразу ж після усиновлення використовували дітей в корисливих цілях [17, с.36].

Розглянувши механізм здійснення торгівлі людьми, повернемося до інтелектуальної ознаки умислу винного усвідомлення комерційного характеру усиновлення. Особа, яка знаходиться на самому початку злочинного ланцюга (вербувальник) у більшості випадків, продаючи дитину, не може знати про мету такої діяльності. У цьому ланцюгу все про дійсне злочинне значення вчинених дій знають лише організатори (торговці). Тому доцільно буде пояснити: про мету подальшого залучення дитини до жебрацтва, зайняття проституцією, участь у виробництві порнографічних матеріалів тощо, може і повинен знати лише той винний, який сам безпосередньо купує дитину, перевозить її за кордон до усиновителів та допомагає усиновленню (удочерінню).

За деякими даними продаж немовлят іноземцям справа надзвичайно прибуткова, кожна дитина обходилась іноземцям від 20 до 50 тис. доларів США (враховуючи "заробітну плату" всіх учасників).

До липня 1994 року з України було вивезено, за офіційними даними, 447 дітей. Проте, спеціальною слідчою комісією ВРУ була виявлена інша кількість -- 802 дитини. Більшість із цієї різниці була "усиновлена" навіть без заяви усиновителів. Цих дітей просто вивезли за кордон за підробленими документами; немовлята "всиновлювались" через 10,5 і навіть 2 дні після народження. [11,с.1]

Усиновлення іноземцями це шанс на краще життя нікому не потрібних в нашій державі дітей. Проте, воно не повинно слугувати прикриттям для торгівлі неповнолітніми. В деякій мірі в ситуації, що склалася в Україні з усиновленням як формою торгівлі дітьми, винна сама держава яка неспроможна створити гідні людини соціально-економічні умови, а з іншої сторони пропозиція дорівнює попиту.

Можна виділити наступні причини постійного збільшення кількості дітей і жінок, які продаються з метою використання в сексуальних цілях:

...