Характеристика процесу демократичної трансформації Польської Республіки

У цю фазу переговорів Польща увійшла 10 листопада 1998 року. Початок переговорів про прийняття було для всієї державної структури Польщі та її економіки серйозним викликом, насамперед у зв'язку з необхідністю приведення польського законодавства у відповідність з правовими актами Співтовариства - acquis communautaire.

13 грудня 2002 року на засіданні Ради Європи в Копенгагені переговори Польщі про прийняття до ЄС були закінчені (одночасно з іншими державами-кандидатами). Логічним наслідком закінчення переговорів було підписання 16 квітня 2003 Афінської декларації. Після її ратифікації Польща і 9 інших держав 1 травня 2004 увійшли до складу членів Європейського союзу.

Польща активно демонструвала, що хоче бути в ЄС, і не шляхом декларацій, а конкретною працею. Відтак, наступним важливим чинником, який сприяв успішності євроінтеграційної стратегії Польщі, стало здійснення нею європейського курсу не стільки шляхом «високої політики» та «державних програм», що значною мірою справедливо закидають Україні, скільки шляхом реалізації таких прозаїчних і кропітких заходів, як зміна функціонування польських державних інституцій, економіки та суспільства, а також виконання взятих на себе зобов'язань у рамках двосторонніх домовленостей з ЄС. При цьому, як відзначає В. Кучер, переговори з ЄС вона вела настільки твердо, що змогла вибороти для себе найбільше поступок з усіх кандидатів на вступ у 2004 році.

Незважаючи на наполегливе здійснення складних ринкових і демократичних перетворень, все ж не якесь економічне чи політичне «диво» привело Польщу до ЄС. Дуже важливими у цьому процесі були також зовнішні чинники. Відомо, що одним із головних факторів європейської інтеграції Польщі було існування Веймарського трикутника - особливого формату взаємодії Польщі з Німеччиною та Францією. Їх підтримка давала їй величезну перевагу. Це була перевага головним чином політична, коли держави Заходу серйозно запевняли Польщу, що, незважаючи ні на що, вона стане членом ЄС.

Варто звернути увагу на ще кілька моментів з процесу інтеграції Польщі. Зокрема, дуже важливу роль відіграла ефективна координація процесу інтеграції, яка дозволила мобільно вирішувати всі наявні проблеми. Так, ще 1996 р. було створено Комітет європейської інтеграції - політичний орган, покликаний координувати роботу всіх органів державного управління з метою надати цій роботі «європейського» характеру. Очолює його голова, який «є членом Ради міністрів». На практиці комітет протягом усіх цих років очолював або голова уряду, або міністр закордонних справ. Нині головою КЄІ є прем'єр-міністр Дональд Туск, а секретарем комітету - заступником голови - державний секретар Міколай Довгілевич. До складу комітету входять також міністри закордонних справ, внутрішніх справ та адміністрації, праці і соціальної політики, фінансів, економіки, транспорту, охорони довкілля, сільського господарства та юстиції.

У тому ж 1996 році було створено Управління Комітету європейської інтеграції, яке є його виконавчою структурою. За своїм кадровим потенціалом і повноваженнями цей орган фактично є своєрідним «міністерством європейських справ», на яке покладаються планування та координація польської інтеграційної політики, координація роботи інших органів державної адміністрації в галузі закордонної допомоги.Окрім того, у березні 2004 року, напередодні вступу Польщі до Європейського Союзу, було створено Європейський комітет Ради міністрів Республіки Польща.

Підсумовуючи, варто відзначити, що, як показує досвід Польщі, успішність інтеграції до ЄС залежить від цілої низки чинників. Найважливішою передумовою для реалізації європейських прагнень України безумовно залишається послідовність і успішність внутрішніх економічних та суспільних реформ: демократизація суспільства, реформування судової системи, подолання корупції, створення ефективної ринкової економіки тощо. Без таких зусиль український євроінтеграційний курс і надалі залишатиметься декларативним, малоефективним і без серйозної реакції з боку Європейського Союзу. Дуже важливими факторами на шляху інтеграції України до ЄС є також наявність консенсусу серед політичної еліти щодо бачення шляхів розвитку держави, суспільна підтримка її рішень, успішність двостороннього діалогу з ЄС, лобіювання українських інтересів з боку окремих держав ЄС, формування груп прихильників України в ЄС, об'єднання зусиль країн-претендентів тощо. Кожен із цих чинників у певний момент може відіграти певну позитивну роль.

2.2 Соціально-економічні наслідки вступу Польщі до ЄС

Процес інтеграції Польщі з Євросоюзом був досить складний, а після першої спроби здійснення його взагалі було відтерміновано на десятки років. Нині з огляду на політико-правові реалії у Євросоюзі позиція Польщі як одного з ключових гравців є не лише вагомою, а й часом вирішальною. Її досвід на шляху до членства в Євросоюзі не лише є цінним практичним матеріалом в історичній ретроспективі, а й становить науковий інтерес для інших європейських держав - потенційних кандидатів на вступ до ЄС.

Польща вступила до ЄС 1 травня 2004 року. Один із основних аргументів прихильників інтеграції Польщі до Європейського Союзу полягав у пришвидшенні темпів економічного зростання Речі Посполитої після приєднання до європейської спільноти, що, у свою чергу, дозволило б громадянам Польщі відносно швидко досягти життєвого рівня мешканців країн - старих членів ЄС. У той же час євроскептики як у самій Польщі, так і за її межами говорили про погіршення соціально-економічної ситуації в країні після вступу до ЄС. 1 травня 2004 року Польща разом із дев'ятьма іншими країнами Центрально-Східної та Південної Європи стала повноправним членом ЄС. Слід проаналізувати, чи справдилися вищезгадані надії та побоювання в перші роки перебування Речі Посполитої в Європейському Союзі. Для цього необхідно порівняти соціально-економічні результати перших років перебування Польської держави в ЄС з 1 травня 2004 до кінця 2009 року.

Простий порівняльний аналіз макроекономічних показників свідчить про те, що економіка Польщі розвивалась досить стрімко. Номінально ВВП зростав в середньому більше 15% на рік (ріст реального ВВП становив 3-5%). З 2004 по 2009 рік ВВП зріс на 177 млрд. дол. США. Безробіття стрімко знижувалось (з 20% у 2004 році до 8.9% у 2010).

За рахунок чого ж зростала економіка в Польщі? Перш за все, за рахунок збільшення експорту до країн ЄС, притоку прямих іноземних інвестицій з цих держав та фінансових надходжень із бюджету Європейського Союзу.

Зростання експорту стало надзвичайно вагомим фактором розвитку польської економіки через те, що приблизно 40 % усієї брутто-продукції, яка виробляється в Польщі, іде на експорт. Відзначимо, що побоювання скептиків не справдилися - експорт країни, починаючи з 2004 року, зростав більш швидкими темпами, ніж імпорт. Це відбувалося, перш за все, за рахунок продукції машинобудування (особливо електроніки та автомобілебудування), меблевої галузі та сільського господарства. Цікаво, що євроскептики говорили і про значне погіршення ситуації в сільському господарстві після вступу Польщі до ЄС, але економічні реалії спростували ці прогнози: у 2004-2007 рр. Польща збільшила експорт сільськогосподарської продукції на 40 % здебільшого за рахунок поставок до країн ЄС. Особливо суттєво зросли експортні показники м'ясо-молочної галузі. Про покращення ситуації в сільському господарстві країни свідчать і проведені серед польських селян численні опитування, які говорять про покращення їхнього ставлення до ЄС порівняно з періодом напередодні приєднання Польщі до європейської спільноти. У той же час, в останні три роки посилилася поляризація сільськогосподарських підприємств - збільшилася кількість як високоприбуткових, так і збиткових господарств.

Завдяки вищезгаданим змінам загальний обсяг польського експорту значно збільшився: з 57, 6 млрд євро в 2004 році до 175, 3 млрд євро в 2009 році. Зростання експорту за п'ять років майже в 3 рази можна вважати великим успіхом польської економіки. Збільшити експорт Польщі вдалося, перш за все, за рахунок нарощення продажу товарів до країн Європейського Союзу. Так, експорт до 24 країн ЄС зріс із 47, 2 млрд євро в 2004 р. до 67, 7 млрд у 2006 р. і склав 77 % від загального обсягу. Водночас країни ЄС також суттєво наростили експорт товарів та послуг до Польщі: з 48, 7 млрд євро в 2004 році до 62, 9 млрд у 2006 році. Головним торговельним партнером Польщі залишалась Німеччина, на яку припадала майже чверть зовнішнього товарообігу країни. Торгівля з нею також динамічно зростала: експорт у 2005 р. склав 22, 4 млрд євро, 2007 р. - 36, 1 млрд євро; імпорт: 2005 р. - 16, 8 млрд євро, 2007 р. - 24, 1 млрд євро.

Вступ Польщі до ЄС призвів до значного зростання притоку іноземних інвестицій, зокрема і через те, що сам факт вступу країни до ЄС суттєво підвищив інвестиційну привабливість Речі Посполитої. Так, згідно зі звітом агентства Emst&Young, керівники найбільших компаній світу поставили Польщу в ході опитування на 5 місце у світі за рівнем інвестиційної привабливості.

Ставши повноправним членом Європейського Союзу, Польща перетворилася на значного отримувача фінансової допомоги з боку організації. Незважаючи на те, що Польща виплачувала щороку до бюджету ЄС кошти, які дорівнювали приблизно 1 % ВВП країни, вона отримувала щороку кошти, обсяг яких відповідав 1, 8 % ВВП країни, тобто країна щороку отримувала з бюджету ЄС 4-5 млрд євро, а це приблизно відповідає доходам, які Польща має від туризму. При чому в найближчі роки допомога від ЄС має суттєво збільшитися й сягнути суми, еквівалентної 4 % ВВП країни.

Вступ Польщі до ЄС відкрив перед поляками більше можливостей з точки зору трудової міграції. Якщо в 2004 р. у країнах ЄС працювало приблизно 650 тис. громадян Польщі, то в 2007 р. вже близько 1 млн. Поляки здебільшого працювали у Німеччині, Великобританії, Ірландії, Голландії, Іспанії, Італії. У 2006 р. трудові мігранти переказали в Польщу коштів майже на 3, 5 млрд євро. Щоправда, трудова міграція загострила деякі інші проблеми, наприклад, дефіцит медичного персоналу в країні: щороку майже 5 % лікарів від'їжджали працювати за кордон.

Вищезгадані зміни в економіці країни надзвичайно позитивно відбилися на доходах країни та її мешканців. Так, доходна частина державного бюджету з 2004 по 2009 рік збільшилась більш ніж в два рази й сягнула 87.9 млрд євро. При цьому знизився дефіцит бюджету, який у 2009 р. дорівнював 1.8 % ВВП країни, тоді як у 2005 р. він становив 4, 3 % ВВП. Зовнішня заборгованість країни залишилася на тому ж самому рівні (47 % ВВП).

Валовий внутрішній продукт на одного мешканця зріс у 2009 р. до 17989 дол. США, у 2004 р. він становив 12700 дол. США. Значно зросли доходи населення, наприклад, реальні доходи працівників промисловості країни зросли в 2007 р. порівняно з 2005 р., на 10, 5 %. Не справдилися прогнози євроскептиків щодо прискорення темпів інфляції після вступу Польщі до ЄС. У згаданий період вона коливалась від 1 % у 2006 р. до 2, 5 % у 2007 р. і не була більшою ніж у 2000-2003 рр. Ще більш суттєво зросли реальні доходи населення у перерахунку на долари та євро завдяки зміцненню злотого. Якщо в 2005 р. за 1 євро давали 4, 3 злотого, а за 1 долар 3, 23 злотого (за офіційним курсом у середньому за рік), то в 2007 р. відповідно - 3, 78 і 2, 77 злотого. Завдяки цьому середньомісячна заробітна платня працівника промисловості в 2007 р. перетнула позначку в 1000 доларів.

У той же час країна вдало вирішувала одну з найбільш гострих соціальних проблем, яка постала перед Польщею на початку 90-х років ХХ ст. - проблему безробіття. Рівень безробіття зменшився з 20 % працездатного населення в 2004 р. до 9.8 % у 2009 р.

Зміни, які відбулися в економіці, відчуло й відповідно оцінило населення країни. Частка населення, яка позитивно оцінює членство Польщі в ЄС, постійно зростала. Через два роки після вступу країни до ЄС 54 % респондентів відповіли, що членство в ЄС принесло країні більше користі, ніж втрат. Це на 15 % більше, ніж напередодні вступу Польщі до ЄС (на початку 2004 р.). Опитування, проведені в 2007 р., показали, що 87 % поляків підтримують членство Польщі в ЄС. Згідно з опитуваннями, громадяни Польщі вважають, що найбільшу користь їх країна як член ЄС має від відкритих кордонів та можливості легально працювати в країнах ЄС, доступності фондів ЄС та підтримки сільського господарства з боку об'єднання.

Таким чином, приєднання Польщі до ЄС призвело до таких наслідків у соціально-економічній сфері, як зростання експорту та зменшення зовнішньоторговельного дефіциту, збільшення припливу прямих іноземних інвестицій, перш за все з країн Європейського Союзу, великих фінансових вливань в економіку країни з боку бюджету Європейського Союзу, покращення ситуації в основних галузях економіки країни, зокрема й найбільш проблемних - сільському господарстві й будівництві, збільшення кількості трудових мігрантів з Польщі до країн ЄС та притоку додаткових надходжень коштів від них в економіку країни. Усе це, у свою чергу, призвело до покращення макроекономічних показників країни та до підвищення життєвого рівня громадян Польщі, яке відобразилося в збільшенні реальних доходів населення та в суттєвому зменшенні безробіття. Покращення соціально-економічної ситуації країни відчули й громадяни Польщі, про що свідчать дані соціологічних опитувань - покращилось ставлення населення до членства Польщі в ЄС.

демократія польський республіка комуністичний

Розділ ІІІ. Польща в євроатлантичному просторі безпеки

3.1 Політичні передумови членства Польщі в НАТО

Геополітичні зміни, які відбулися на просторі Центральної і східної Європи на зламі 80-х і 90-х років минулого століття, створили нові передумови для визначення змісту національних інтересів та основ політики безпеки суверенної Польщі, вибір стратегії, яка б визначала форму безпеки польської держави як на національному, так і на міжнародному рівнях, був процесом тривалим, який стикався з багатьма труднощами, що було наслідком зміни геополітичної ситуації в Європі. Однак спробуємо з'ясувати причини, в зв'язку з якими Польща здійснила однозначний вибір євроатлантичного шляху розвитку і визнання членства в Північноатлантичному Союзі як основи своєї безпеки.

Не піддається сумніву, що неодноразово трагічна історія народу і польської держави, а перш за все близько 129 років браку незалежності (1795 -1918, 1939 - 1945), 44 роки обмеженої суверенності (1945 - 1989), принесли переконання про безцінність життя в стані «безпеки», а також про те, що ця цінність, враховуючи міжнародне середовище, що постійно змінюється, не дана раз і назавжди. Тому геополітичні зміни, які відбулися в країнах Центральної і східної Європи, і перш за все об'єднання Німеччини та розпад Радянського союзу, наслідком якого стало ослаблення Росії і поява на східних кордонах Польщі нових, незалежних держав, таких як Білорусь і Україна, було використано як єдиний, унікальний шанс. Нова міжнародна ситуація дозволила подолати історичний баласт, яким було географічне положення Польщі між двома державами з експансіоністськими тенденціями, тобто між Німеччиною і Росією. Сама свідомість цього геополітичного факту виключала можливість Польщі залишатися нейтральною державою, не пов'язаною з жодною структурою безпеки. Функціонування в «сірій зоні безпеки» між об'єднаною Німеччиною і Російською Федерацією означало, що раніше чи пізніше польська держава знову могла стати об'єктом суперництва обох згаданих держав. Тим самим прагнення до якнайскорішого зміцнення своєї безпеки, спираючись на єдину тоді сильну, перевірену, демократичну структуру, якою було НАТО, стало природнім кроком у процесі формування і зміцнення суверенності Польщі.

У результаті геополітичних змін, які стали наслідком закінчення «холодної війни» і розпаду «двополярного» світу, характерною властивістю нового положення Польщі стало її функціонування поза яким-небудь простором системи безпеки. внаслідок цього простір Центральної і східної Європи тимчасово перетворився на буферну зону між простором колишнього Радянського союзу і НАТО. Побоюючись поглиблення такого становища держави, польська влада достатньо швидко вирішила, що забезпечення своїй країні реальної безпеки може бути досягнуто винятково спираючись на процес інтеграції країни із західноєвропейськими структурами, такими як НАТО та Європейський союз. Наслідком цього було прагнення, з однієї сторони - до якнайскорішого виходу з колишніх систем безпеки, таких, зокрема, як Варшавський Договір, з іншої сторони - до постійного тиску на країни Західної Європи, щоб ті якнайскоріше «накрили» Польщу парасолькою безпеки.

Разом з тим, процес переорієнтації польської політики безпеки в 1989 -1991 роках мусив у своїй динаміці багато перешкод як національного, так і міжнародного характеру, які обмежували варіанти євроатлантичних напрямків розвитку держави. серед них: а) силові відомства (Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ) залишалися під винятковим контролем комуністів; б) членство у Варшавському Договорі (до 1 липня 1991 року); в) тимчасове розташування на території польщі 55 тисяч контингенту Радянської армії; г) побоювання, які стосувалися майбутнього об'єднання Німеччини, зокрема можливої спроби ревізії кордонів з боку Німеччини; д) достатньо скептичне відношення НАТО до інтеграційних прагнень Польщі.

Слід звернути увагу на те, що практично до 1993 року Варшава залишалася в ситуації, в якій її прагнення до забезпечення власної безпеки, спираючись на НАТО або іншу західноєвропейську систему безпеки, зустрічали заперечення як окремих країн самого НАТО, так і російської влади. Якщо позиція РФ була достатньо зрозуміла, оскільки влада цієї держави побоювалася розширення структур «ворожого» військового пакту в безпосередній близькості до своїх кордонів, то позиція НАТО була незрозумілою. Ця позиція, на наш погляд, пояснювалася декількома причинами. Перш за все вони були наслідком роздумів керівництва НАТО над основами подальшого функціонування цього блоку в нових міжнародних реаліях як системи колективного захисту, а також побоювань перед можливим зниженням військової ефективності союзу в результаті прийняття нових членів, не підготовлених до виконання його завдань.

У період 1990--1992 рр., окрім домінуючої ідеї про необхідність вступу до НАТО, з'явилися також інші польські концепції, які, проте, не знаходили широкої підтримки. серед них:

1) збереження «озброєної нейтральності»;

2) «фінляндизація» регіону Центральної Європи;

3) забезпечення безпеки держави, спираючись на міць СРСР;

4) забезпечення безпеки держави.

Kрім того, Польща прагнула до припинення дії попередніх угод, які ставили її в положення політичної залежності, перш за все військових угод. останнім акордом у цьому плані було підписання 22 травня 1992 року угоди про виведення російських військ із Польщі до кінця 1993 року.

Всупереч багатьом пропозиціям, які стосувалися можливостей гарантування безпеки держави, достатньо швидко серед більшості польських політичних еліт запанувало переконання, що реально безпека може бути забезпечена винятково спираючись на членство в НАТО. Це знайшло своє втілення в підписаних 2 листопада 1992 року президентом Лехом Валенсою «Принципах польської політики безпеки». У цьому документі було визначено: «стратегічною метою Польщі в 90-х роках є отримання членства в НАТО». Незважаючи на те, що найближчою метою польської політики була інтеграція з Європейським союзом, проте суть прийнятої концепції відображала якісну зміну в польській політиці безпеки, підтверджуючи пріоритет євроатлантичної інтеграції.

З 1993 року головною метою польської політики безпеки стало переконання членів НАТО (особливо США, ФРН і Франції) про надання згоди на «розширення НАТО на схід», що, відповідно, було пов'язано з обмеженням можливостей впливу на це рішення російської влади. перші позитивні результати зусиль у цьому напряму було досягнуто 26 березня 1993 року, коли один із провідних німецьких політиків -- міністр оборони Німеччини уперше звернувся до держав союзу з пропозицією розширення пакту на Схід.

Однак, незважаючи на це, аж до 1994 року процес інтеграції Польщі із структурами НАТО блокувався однаково негативним ставленням до цієї проблеми як російських, так і американських високопосадовців. американці пояснювали свою позицію побоюваннями погіршити відносини з Москвою. Вони вважали, що прийняття рішення про розширення НАТО всупереч позиції російської влади, може призвести до ослаблення реформаторських сил у цій державі. На переконання американських політиків ця ситуація остаточно перекреслила б можливість подальшого ведення переговорів у сфері світового роззброєння, як також поставила б під знак запитання здатність російської держави до утримування контролю над пострадянським арсеналом зброї масового враження. Цю тенденцію не змінив навіть початок реалізації програми НАТО «Партнерство заради Миру» і приєднання до цієї програми Польщі.

Переломним для набуття членства Польщі в НАТО виявився 1996 рік. саме тоді процес розширення НАТО був пришвидшений. Це стало результатом зміни позиції стосовно вирішення означеної проблеми як із боку американської, так і російської влади. В останньому випадку Росія - в обмін на свою неформальну згоду на розширення пакту - отримала обіцянку обмеження до мінімуму числа новоприйнятих членів, а також обіцянку не розміщувати на їх території ядерну зброю та інфраструктуру збройних сил НАТО.

8 липня 1997 р., під час саміту НАТО в Мадриді, було прийнято рішення про «запрошення» до нього Чехії, Польщі та Угорщини. сам процес прийняття нових кандидатів відбувся 12 березня 1999 року, після ратифікації договору всіма країнами блоку.

Слід згадати, що рішення про вступ Польщі до НАТО мало постійну, високу підтримку польського суспільства. Так, у березні 1999 року, членство в НАТО підтримувало 67 відсотків поляків, 64 відсотки вважало блок за найкращу форму забезпечення безпеки, а 63 відсотки погоджувалося на участь польських військ у військових операціях пакту. одночасно 55 відсотків суспільства висловилося за тимчасове розташування на території Польщі військ НАТО, причому тільки 8 відсотків погоджувалося на розміщення на польській території атомної зброї.

На остаточне формування польської стратегії безпеки вирішальною мірою мали вплив події, пов'язані із закінченням процесу розширення НАТО на схід та війною в косові, а також рішення, прийняті під час саміту НАТО у Вашингтоні в квітні 1999 р. військові дії, які НАТО розпочало на території колишньої Югославії, збіглися в часі з розширенням його структур і поставили питання не тільки про його оборонний характер, але й також про майбутнє трансатлантичних відносин. остання проблема для Варшави мала особливо пріоритетне значення. Оскільки незалежно від змін, що відбувалися у зовнішньополітичному становищі Польщі та масштабу виникнення нових викликів і загроз для міжнародної безпеки («війна з тероризмом», війна в Афганістані, іракська криза), основою польської політики безпеки незмінно залишалися два положення:

- головним «стовпом» безпеки Польщі - окрім її власного військового потенціалу - є НАТО, що функціонує як система колективного захисту;

- збереження політичної і військової присутності США в Європі на тому ж рівні є гарантією підтримки трансатлантичних зв'язків у рамках НАТО, а також безпеки його членів.

Ця позиція знайшла своє втілення у прийнятій 4 січня 2000 року Стратегії безпеки Республіки Польща. Зміст цього документа відображав побоювання польської влади щодо можливості подальшого розвитку наступального характеру НАТО.

Варшава постійно висловлювалася за дотримання в рамках НАТО принципу «відкритих дверей», який гарантував би розширення структур союзу для інших держав. Про це свідчить зміст стратегії безпеки РП, прийнятий у 2003 році, в якій вперше Польща однозначно висловилася за членство України в НАТО. З тих пір ця вимога стала сталим елементом польської політики безпеки.

Терористичні акти, які відбулися 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку і пов'язана з ними інтервенція США в Афганістан, знову змусили Польщу зайнятися певною корекцією своєї стратегії безпеки. Після цих подій з'явилися сумніви щодо можливості подальшого збереження в силі згаданих раніше двох основних положень польської політики безпеки.

Стратегія безпеки Республіки Польща, прийнята в 2007 році, відображає зміни, які відбулися в свідомості членів НАТО від часу кризи, у зв'язку з війною в Іраку. З 2005 року відбувається новий етап зміцнення трансатлантичних зв'язків. Це стало результатом поступового ослаблення американських тенденцій, спрямованих на перетворення НАТО в інструмент реалізації власної політики. Занепокоєність з цього приводу серед країн - членів НАТО підтвердило необхідність проведення його глибокої реформи.

21 жовтня 2014 року Рада міністрів РП прийняла нову Стратегію національної безпеки Республіки Польща, підготовлену міністерством національної оборони країни.

Стратегія охоплює комплекс питань національної безпеки і визначає оптимальні способи використання для її потреб усіх ресурсів держави в оборонній, соціальній та економічній сферах.

У документі зазначено, що безпека Польщі залежить від її здатності ефективно реалізовувати національні інтереси та досягати стратегічних цілей у нинішніх та прогнозованих безпекових умовах, які будуть визначатися чотирма основними факторами: НАТО, Європейський Союз, стратегічна присутність США на континенті та відносини з Росією.

У Стратегії наголошується, що відновлення Росією позицій наддержави за рахунок її оточення та посилення конфронтаційної політики (про що свідчить конфлікт з Україною, включаючи анексію Криму) негативно відображається на стані безпеки в регіоні.

Таким чином, підсумовуючи шістнадцятилітній період функціонування Польщі в просторі євроатлантичної інтеграції, можна назвати головні досягнення держави. а саме:

1) збереження НАТО як колективної системи захисту і однозначне підтвердження зобов'язань, виходячи із змісту статті V вашингтонського Договору;

2) стала військова присутність США в Європі, а також подальше підсилення трансатлантичних зв'язків;

3) збереження принципу «відкритих дверей», особливо для держав східної Європи, які декларували свій інтерес членства в НАТО;

4) збільшення політичного і військового інтересу НАТО простором Центральної і східної Європи, особливо в контексті збільшення участі НАТО в операціях на території, яка знаходиться поза межами Європи;

5) зміцнення військового потенціалу і ефективності НАТО як оборонного блоку;

6) постійне і перманентне утримування Польщі в стратегічному інтересі НАТО і США, перш за все за рахунок збільшення військової присутності обох суб'єктів на її території;

7) Утримання рівноваги розвитку між НАТО і військовими механізмами Європейського союзу в сфері політики безпеки і оборони.

3.2 Військовий аспект членства

Стандартизація і функціональність польської армії. Впродовж 16-ти років членства в НАТО польські війська пройшли ґрунтовну реструктуризацію, пов'язану перш за все з необхідністю досягнення стандартів блоку. До найважливіших із них можемо віднести: а) гарантування цивільного контролю над армією, б) відповідний до демографічного і економічного потенціалу реальний внесок у систему колективного захисту, в) гарантія вільного обміну наявною інформацією, г) досягнення систем логістичної підтримки, г) інтегрування системи контролю і захисту повітряного простору, д) створення дієздатної системи захисту інфраструктури держави до прибуття сил НАТО у випадку загрози. Додатково було реформовано та змінено підпорядкування і дислокацію понад 500 військових підрозділів. вирішальною мірою цей процес був спрямований на перенесення окремих військових частин тимчасового розташування, які знаходилися на території західної Польщі, на схід держави. Це дозволило досягти рівномірної дислокації збройних сил у масштабі території всієї країни, що відповідало новим завданням, які стояли перед армією Польщі. одночасно оснащення польської армії поповнилося новим устаткуванням як закордонного, так і польського виробництва, а саме: броньованими транспортерами типу «Росомаха», літаками типу F-16, танками леопард 2A4, протиповітряними ракетними комплексами ГРІМ, комплектами бронебійних снарядів типу «спаке». Тим самим вдалося великою мірою здолати обмеження, які були в період кількох десятків років перебування польської армії у Варшавському блоці.

У перші роки членства в НАТО Польща направила два десантні батальйони, танкову дивізію, механізовану дивізію, три бригади. Це були військові одиниці, які першими досягли повної готовності до дій в інтегрованих рамках союзних сил. Додатково 25 бригада повітряних сил (аеромобільна одиниця) увійшла до складу сил швидкого реагування НАТО. особливе значення з точки зору оцінки участі Польщі в діяльності НАТО, мала участь в операціях, спрямованих у від-повідь загрозам європейській, а також світовій безпеці. Польські війська активно беруть участь в ініціативі «Устабіліти», яка стосується проблеми підвищення готовності збройних армій членів НАТО. Ця концепція була прийнята під час саміту НАТО в Стамбулі в червні 2004 року. Варто також згадати, що в 2002 році Польща прийняла роль «провідної держави» у процесі формування багатонаціонального батальйону військової жандармерії НАТО. Батальйон, до складу якого входили військові підрозділи з Польщі, Чехії, Словаччини, а також Хорватії, повинен бути здатний до поліційної підтримки сил НАТО в рамках бойових дій, спрямованих на стабілізацію і протидію тероризму. Польща виділила найбільшу кількість військовослужбовців до складу батальйону загальною чисельністю 156 солдатів.

Крім того, Польща бере активну участь у проектах НАТО, спрямованих на підвищення його ефективності у сфері: оборони, повітряного захисту, а також навчання і планування способів використання в діях НАТО вертольотів, які залишаються на озброєнні нових членів блоку.

Своєрідним внеском Польщі в реалізацію «політики відкритих дверей» для нових членів НАТО залишається ініціатива формування загальних стандартів для держав, які входять до складу НАТО, а також тих держав, які ще залишаються поза його структурами. Найбільш наочним прикладом цього є діючий з 1999 року спільний польсько-український батальйон, до складу якого входить також литовська частина і який виконує свої завдання від 2000 року в рамках місії ООН на території Косово.

Додатково 16 листопада 2009 року представники Польщі, Литви і України підписали в Брюсселі лист наміру про утворення загальної бригади, яка повинна досягти бойової готовності в 2011 році.

Поляки в НАТО. Незважаючи на твердження, що НАТО складає добровільний союз держав, об'єднаних навколо ідеї колективного захисту своїх територій та розширення простору міжнародної стабільності і безпеки, це не означає, що в його рамках не відбувається суперництво за отримання якнайбільшого впливу на те, які рішення приймаються в цьому союзі. однією із сфер, в якій має місце цього типу змагання, є кадрова політика. Її характер і форма віддзеркалює розклад сил у союзі: яка із держав в даний час відіграє домінуючу роль, а які з держав -- членів НАТО залишаються в тіні інших.

Участь у міжнародних операціях НАТО. Участь польських збройних сил під егідою НАТО є одним із ключових механізмів реалізації польської політики безпеки. Разом із Стратегією Участі Збройних Сил РП в міжнародних операціях участь у місіях, реалізованих у рамках НАТО, має пріоритетний характер. останнім часом ступінь участі польських військ у проведенні операцій НАТО перевершує участь в операціях, які реалізуються в рамках мандату ООН. Це пояснюється тим, що активність в межах НАТО складає важливий механізм підсилення значення Польщі на міжнародній арені. Тим самим країна доводить, що вона є не тільки «споживачем» міжнародної безпеки, але й його безпосереднім «виробником». Участь у місіях НАТО є додатковим джерелом досвіду, а також важливим імпульсом для модернізації Збройних сил Польщі.

Размещено на Allbest.ru