Правовий статусу країн-членів ЄС

Разом з тим у рішеннях Суду ЄС сформульовано ряд вимог, заснованих переважно на загальних принципах права, яким повинне відповідати національне процесуальне право, використовуване при застосуванні права ЄС.

Насамперед це вимога, відповідно до якої національне право повинне забезпечити сторонам судового розгляду при застосуванні права ЄС той же обсяг процесуальних гарантій, що дається при порушенні справи на основі національного права. Дотримання цього правила повинне попередити будь-яку дискримінацію як по відношенню до права ЄС, так по відношенню до права сторін у справі. Правило еквівалентності судового захисту розглядається Судом ЄС як необхідна умова ефективної гарантії прав всіх учасників процесу. Воно поширюється як на громадян Євросоюзу, так і на біпатридів і громадян третіх держав. Це правило підлягає також застосуванню при визначенні і застосуванні санкцій, інкримінуванні винних дій і визначенні покарання.

Одним з центральних питань забезпечення юрисдикційного захисту є встановлення відповідальності держави за порушення права ЄС. Особи, що постраждали в результаті такого порушення, мають право на відшкодування збитку, заподіяного незаконними діями. Це особливо простежується в тих випадках, коли має місце констатація невиконання зобов'язань державою-членом, встановлена Судом ЄС. Таким чином, право на відшкодування збитку засноване безпосередньо на праві ЄС. Подібна відповідальність держави настає при наявності трьох умов:

1) Норма права ЄС, що застосовується в даному випадку, повинна припускати наділення правами приватних осіб.

2) Відповідне право піддається ідентифікації на основі права ЄС.

3) Існує причинний зв'язок між порушенням зобов'язання державою і збитком, понесеним особою, що постраждала в результаті протиправного діяння.

Крім того, процесуальне регулювання пред'явлення і розгляду позову про відповідальність, заснованого на праві ЄС, повинне здійснюватися із застосуванням національного режиму. Це значить, що воно ні в чому не повинно поступатися процесуальним гарантіям, наданим при аналогічних позовах за національним правом (принцип еквівалентності). Застосовувана процедура пред'явлення позову не повинна унеможливлювати чи обмежувати відшкодування збитку. Держави-члени у випадку констатації незаконності накладених на приватних осіб фінансових зобов'язань не можуть встановлювати нові умови регулювання відшкодування, що погіршують чи скорочують можливу компенсацію.

Суди держав-членів, що стикнулися з проблемою встановлення легітимності акту ЄС, що підлягає застосуванню в справі чи неясності його змісту, можуть призупинити розгляд основного позову і звернутися за роз'ясненням до Суду ЄС. Після отримання висновку Суду ЄС слухання справи відновлюється. Аналогічна ситуація при розгляді справи в останній інстанції, рішення якої є остаточним, робить дане звернення в Суд ЄС обов'язковим.

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА В КОНТЕКСТІ ПІДПРИСАННЯ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ З ЄС

Підписання Україною Угоди про партнерство та співробітництво з Європейськими співтовариствами та їхніми державами-членами у 1994 році (УПС), а також ухвалення інших документів, які визначали правові засади співпраці організації з нашою державою, створило належні передумови для гармонізації українського законодавства з правом Євросоюзу [15, c.17].

Відповідно гармонізація українського законодавства об'єктивно прискорює інтеграцію України до Європейського Союзу, водночас цей процес має враховувати характер відносин сторін, що визначає особливі способи та принципи його здійснення.

Однак цей процес не можна вважати й геть стихійним, адже Українська держава мала можливість використовувати відповідні акти органів Європейського співтовариства та аналізувати практику інших країн, які також здійснювали гармонізацію національного законодавства з правом ЄС. Зокрема, Біла книга, ухвалена Комісією ЄС у 1995 році, визначала пріоритети гармонізації законодавства для країн Центральної та Східної Європи. Звісно, наявність переліку пріоритетних галузей із гармонізації була недостатня для надання цьому процесові необхідної динаміки. Для його започаткування слід було зробити переклад хоча б частини документів ЄС українською мовою. Проте з огляду на те, що акти, визначені Білою книгою як пріоритетні, становили майже 8 000 сторінок, перед Україною постала істотна технічна перешкода на шляху добровільної гармонізації [14, c.20].

Першим документом, який заклав правові засади гармонізації українського законодавства з правом Євросоюзу ще до набуття чинності УПС, стала Тимчасова угода між Україною та ЄС про торгівлю та торговельне співробітництво, підписана 1 червня 1995 року у Брюсселі. Вона набула чинності 1 лютого 1996 року і лише в травні 1998-го замінена УПС.

На відміну від цих положень ст. 18 та Додаток ІІІ до Тимчасової угоди містили чіткіші за змістом та термінами виконання зобов'язання для України в галузі гармонізації законодавства, згідно з якими до кінця п'ятого року після набуття чинності Угодою наша держава мала забезпечити такий само рівень захисту прав на інтелектуальну власність, як і в Співтоваристві, на засадах, визначених актами ЄС (зокрема, зазначеними в Додатку ІІІ), із запровадженням ефективних засобів забезпечення дотримання таких прав [13, c.75].

Перелічені в Додатку ІІІ директиви та регламенти ЄС, що регулювали захист прав на інтелектуальну власність на рівні організації, стосувалися, зокрема, зближення законодавства держав--членів Євросоюзу щодо торговельних марок, захисту топографічних назв, напівпровідникової продукції, захисту комп'ютерних програм, створення сертифікатів із додаткового захисту медичної продукції, захисту географічних покажчиків і визначників походження сільськогосподарської продукції та продуктів споживання; координації деяких правил щодо авторських прав та прав авторства на супутникове мовлення й кабельну ретрансляцію; гармонізації термінів захисту авторських і суміжних прав, прав на орендну плату та кредитування, а також деяких суміжних прав у галузі інтелектуальної власності.

Відповідно однією з форм гармонізації у сфері захисту прав на інтелектуальну власність Тимчасова угода також визначила ухвалення національних правових актів, які тією чи іншою мірою брали б до уваги положення вторинного права ЄС. Тобто перелічені в документі нормативні акти Євросоюзу могли бути використані Україною в процесі гармонізації її законодавства з правом ЄС для створення правового режиму у сфері захисту прав на інтелектуальну власність, аналогічного тому, який існував у межах організації.

Однак в УПС практично не йшлося про терміни здійснення гармонізації. Єдиним винятком уважалася сфера захисту прав на інтелектуальну власність, в якій Україна протягом п'яти років мала виконати зобов'язання, взяті на себе відповідно до Угоди [20, c.227].

Проте не завжди можна погодитися із такими твердженнями. Як засвідчує практика діяльності європейських інтеграційних об'єднань, незважаючи на застосування різних термінів у праві Євросоюзу та в угодах ЄС із третіми країнами, в цих документах ідеться, по суті, про один і той самий процес приведення національного законодавства у відповідність до приписів права спільноти. Власне, саме термін «гармонізація» найадекватніше характеризує мету цього процесу - узгодити національні норми в такий спосіб, щоби в обох випадках вони створювали однакові правові умови для діяльності суб'єктів господарювання в межах внутрішнього ринку. З цього приводу Н. Малишева зазначає: «Гармонізація, заявлена як цільова настанова правотворчого процесу, повинна «вмикати» певні механізми отримання найвищого ступеня узгодженості та сумісності систем, що гармонізуються» [21, c.135].

ВИСНОВКИ

У зв'язку з приєднанням до ЄС одним із ключових для держав-членів стає питання співвідношення національного права із правом ЄС. Відповідь на нього повинен дати один із основних принципів права Євросоюзу - принцип примату права ЄС. Його зміст полягає у тому, що правові норми ЄС у разі колізії з нормами національного права країн-членів Євросоюзу мають вищу юридичну силу. Це положення стосується не лише установчих договорів, а й інших актів ЄС (регламентів, директив, рішень), і діє воно навіть у тому разі, коли відповідна країна голосувала проти прийняття даного акта.

Однак досить часто виникають складнощі із застосуванням принципу примату права ЄС. Вони пов'язані із тим, що цей принцип документально не встановлений в установчих договорах про ЄС. Ситуація не змінилась і з підписанням Лісабонських договорів. У Декларації до Заключного акта Міжурядової конференції 2007 р. про примат права ЄС йдеться про таке: "Конференція нагадує, що відповідно до усталеної практики Суду ЄС договори і право, що створюється Союзом на основі Договорів, мають примат над правом держав-членів на умовах, визначених згадуваною судовою практикою". Але Декларація не має юридично обов'язкової сили, а лише відображає загальну позицію держав-членів ЄС. Включення положення про примат права ЄС до Лісабонських договорів могло бути розцінено як посягання на державний суверенітет держав-членів, і доля Лісабонських договорів могла б стати такою ж, як і неухваленої Конституції для Європи.

До Заключного акта також додається Висновок Юридичної служби Ради про примат права ЄС від 22 червня 2007 р. "З судової практики Суду випливає, що примат права Співтовариства є засадничим принципом цього права. Відповідно до Суду згадуваний принцип нерозривно пов'язаний з особливою природою Європейського співтовариства. На момент винесення першого рішення в рамках даної усталеної судової практики (справа 6/64 Costa v. ENEL [1964]) примат не згадувався в Договорі. Аналогічна ситуація зберігається і зараз. Той факт, що принцип примату не буде включено до майбутнього договору, не внесе жодних змін ні в існування згаданого принципу, ні в чинну практику Суду".

Отже, принцип примату права ЄС є реально діючим. Основну роль в його утвердженні відіграв Суд ЄС. Допомогли в цьому і країни, які включали до своїх конституцій "європейські" розділи (Розділ VI Конституції Румунії, Розділ "В" Конституції Австрії), окремі статті (ст. 4,85 Конституції Болгарії; ст. 2а Конституції Угорщини) або приймали конституційні закони про членство в ЄС (Литва).

Про співвідношення права ЄС та внутрішнього права держав-членів можна говорити у двох площинах: співвідношення права ЄС та норм конституцій держав-членів ЄС та співвідношення права ЄС з нормами інших внутрішніх нормативних актів.

У справі 11/70 "Internationale Handelsgesellschaft" [1970] довелося вирішувати конфлікт між регламентом ЄС та положеннями німецького Основного Закону про основні права громадян. Конституційний Суд Німеччини визнав, що конституційні права німецьких громадян не можуть бути скасовані, але при цьому не піддавав сумніву юридичну силу акта ЄЕС. У відповідь на це Суд ЄС заявив, що жоден акт ЄЕС не може бути скасовано національним законом. При цьому він послався на попередньо прийняте ним рішення від 12.11.1969 р., згідно з яким повага до основних прав є невід'ємною частиною загальних принципів права, які захищаються Судом ЄС. Захист цих прав повинен бути забезпечений у рамках структури і завдань Співтовариства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. План дій «Україна - Європейський Союз» від 12 лютого 2006 р. - [Електронний ресурс]. - http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_693

2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності стосовно виконання вимог, пов'язаних із вступом України до СОТ. Закон України № 1111-V від 31 травня 2007 р. - [Електронний ресурс]. - http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1111-16

3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо посилення відповідальності за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Закон України № 2362-ІІІ від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 23. - С. 117.

4. Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту прав інтелектуальної власності. Закон України № 3423-IV від 9 вересня 2006 р. - [Електронний ресурс]. - http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/3423-15

5. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Закон України № 1629-IV від 18 березня 2004 р. - [Електронний ресурс]. - http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1629а-15

6. Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу. Указ Президента України № 515/98 від 11 червня 1998 р. - [Електронний ресурс]. -http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/615/98

7. Цивільно-процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. - [Електронний ресурс]. - http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15

8. Association Agreement between the European Union and its Member States, of the one Part, and Ukraine, of the other Part. - [Електронний ресурс]. -http://glavcom.ua/pub/2012_11_19_EU_Ukraine_Association_Agreement_English.pdf

9. Official Journal of the European Union, 1995. - L 311/2. - [Електронний ресурс]. - http://eur-lex.europa.eu/JOHtml.do?uri=OJ:L:1995:311:SOM:EN:HTML

10. Official Journal of the European Union, 1998. - L 49. - [Електронний ресурс]. - http://eur-lex.europa.eu/ JOYear.do?year=1998&serie=L&textfield2=49&Submit=Search&_submit=Search&ihmlang=en

11. White Paper: Preparation of the Associated Countries of Central and Eastern Europe for Integration into the Internal Market of the Union.// COM (95) 163 final. - Brussels, 3 May 1995. - [Електронний ресурс]. - http://ec.europa.eu/white-papers/index_en.htm#block_13

12. Петров Р. Транспозиція acquis Європейського Союзу у правові системи третіх країн: Монографія. - К.: Істина, 2012. - 364 с.

13. Законотворчість. Словник термінів і понять з міжнародного та європейського права. - К., 2006. - 160 с.

14. Капіца Ю. Наближення законодавства України до законодавства ЄС відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною // Український правовий часопис - К., 2009. - Вип. 5. - С. 18-25.

15. Муравйов В. Юридична природа порядку денного асоціації між Україною та Європейським Союзом // Віче. - 2012. - № 8. - С. 16-21.

16. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. - К., 2008. - С. 88.

17. Сушко О., Зелінська О., Хорольський О. Угода про асоціацію Україна - ЄС: дороговказ реформ. - К., 2012. - C. 38-41.

18. Татам А. Право Європейського Союзу: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Пер. з англ. - К., 2008. - С. 92.

19. Европейское право : [учеб. для вузов] / Водолагин С. В., Козлов Е. Ю., Нука А. А., Толстопятенко Г. П. и др. ; под общ. ред. Энтина Л. М. - М. : Норма, 2007. - 720 с.

20. Договір про Європейський Союз // Конституційні акти Європейського Союзу. Ч. 1 / упор. Г. Друзенко ; за заг. ред. Т. Качки. - К. : Юстиніан, 2006. - 512 с.

21. Ентін М. Л. Правові основи зовнішньої політики і політики у сфері оборони та безпеки ЄС : [навч. посіб.] / М. Л. Ентін, М. О. Баймуратов, О. А. Делійський. - К. : 1MB КНУ ім. Тараса Шевченка, 2007. - 220 с

22. Капустин А. Я. Европейский Союз: интеграция и право : [монография] / А. Я. Капустин. - М. : Изд-во РУДH, 2008. - 436 с

23. Smith M. Europe's Foreign and Security Policy. The Institualisation of Cooperation / M. Smith. - N.Y. : Cambrige University Press, 2007. - 117 p.

24. Данелия Г. Р. Роль мягкого права в системе правового регулирования второй опоры Европейского Союза: постановка проблемы / Г. Р. Данелия // Сборник аспирантских научных работ юридического фа-культета КГУ. - 2008. - Вып. 5. - С. 246-251.

25. Право Европейского Союза : [учеб. для вузов] / под ред. Кашкина С. Ю. - М. : Юристъ, 2009. - 925 с.

26. Грицяк I. А. Право та інституції Європейського Союзу : [навч. посіб.] /1. А. Грицяк. - К. : К.І.С., 2007. - 260 с.

27. Данелия Г. Р. Особенности правового регулирования сотрудничества государств-членов в области общей внешней политики и политики безопасности : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 «Международное право; европейское право» /Г. Р. Данелия. - Казань, 2006. - 19 с.

28. Микієвич М. М. Інституційне право Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки : [монографія] / М. М. Микієвич. - Л. : Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2005. - 416 с; Право ЕвропейскогоСоюза в вопросах и ответах : [учеб. пособие] / под ред. С. Ю. Кашкина. - М. : Велби; Проспект, 2006. - 304 с.

Размещено на Allbest.ru