Поняття заповіту

Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт є нікчемним, якщо він складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Тобто цією нормою законодавець визначив поняття нікчемних заповітів, для яких не встановлюється вимога щодо встановлення недійсності заповіту в судовому порядку. Тобто, розмежовуючи поняття “нікчемність” та “оспорюваність”заповіту, ми бачимо, що недійсність “нікчемного” заповіту встановлена законом та не вимагає наявності судового рішення про визнання нікчемного заповіту недійсним; “оспорюваність” заповіту передбачає судовий порядок визнання заповіту недійсним у разі, коли є сумніви в тому, що волевиявлення заповідача при укладенні заповіту не було вільним і не відповідало його волі.

Якщо ст. ст. 219-221, 224, 226, 228 ЦК України встановлено вичерпний перелік складів нікчемних правочинів, то законодавцем щодо нікчемних заповітів не було здійснено такого деталізованого підходу, а лише закріплено дві групи порушень, наявність яких є підставою нікчемності заповіту: перша група стосується порушення вимог ст. 1234 ЦК України, відповідно до якої право на заповіт здійснюється лише особисто фізичною особою, яка має повну цивільну дієздатність; друга група стосується порушення вимог ст. ст. 1247-1249, 1251-1253 ЦК України порушення форми та порядку посвідчення заповітів, які являють собою неврахування будь-яких імперативних вимог закону, підзаконних актів щодо складання заповіту (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання, дати та місця народження заповідача тощо) [33, с. 284].

Крім цього, законодавець визначив окремо лише один склад нікчемного заповіту, передбаченого ст. 1307 ЦК України, відповідно до якої заповіт визначається нікчемним у разі, якщо відчужувач склав заповіт щодо майна, вказаного в спадковому договорі.

ВИСНОВКИ

Правочинами є більшість юридичних дій, що вчиняються суб'єктами цивільних правовідносин. У ст. 202 ЦК України правочином визнається дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини це вольові та правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Ця заява робиться у встановлених цивільним законодавством порядку та формі і набирає чинності з моменту відкриття спадщини. Заповіт вважають односторонньою угодою, так як виражений в ній акт волевиявлення пов'язаний виключно з особистістю заповідача і не припускає у відповідь волевиявлення іншої сторони. Як односторонній правочин заповіт має суворо особистий характер: він здійснюється однією особою і виражає волю тільки цієї особи. Ця обставина відображено і в законодавстві у вигляді заборони на вчинення колективних заповітів, тобто таких, які складені від імені і висловлюють волю двох або декількох осіб, окрім заповіту подружжя.

Отже, заповіт можна вважати самостійним видом одностороннього особистого правочину, якому властивий певний характер умовності, який для породження ним суб'єктивних прав (прийняти спадщину або відмовитись від неї) не потребує сприйняття інших осіб.

Відповідно до цивільного законодавства, виокремлюють класифікацію заповітів за різними критеріями. А саме за способом розподілу майна: 1) простий; 2) частковий; 3) натуральний; 4) пропорційний; 5) змішаний; за характером розпоряджень заповідача: 1) із заповідальним відказом (статті 1237-1239 ЦК); 2) з покладенням на спадкоємців обов'язків (ст. 1240 ЦК); 3) з умовою (ст. 1242 ЦК); 4) з встановленням сервітуту (ст. 1246 ЦК); 5) з підпризначенням спадкоємців (ст. 1244 ЦК); 6) з позбавленням прав на спадкування (ст. 1249 ЦК); за суб'єктним складом: 1) особистий заповіт (ст. 1233 ЦК); 2) заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК); за особливостями процедури посвідчення заповіту: 1) секретний (ст. 1249 ЦК); 2) з участю свідків (ст. 1253 ЦК); 3) у якому бере участь або зазначається його потенційний виконавець.

Основними принципами здійснення заповіту є свобода та таємниця заповіту. Ст. 1247 ЦК України передбачено загальні вимоги до форм заповіту: письмова форма із зазначенням місця та дати складення, особистий підпис заповідача, нотаріальне посвідчення або посвідчення заповіту іншими посадовими, службовими особами, визначеними в ст. ст. 1251-1252 ЦК України. Зазначення чіткої інформації про місце і час складання заповіту потрібне для того, щоб у разі сумніву щодо чинності заповіту та стосовно того, що на час його складання був відсутній вплив на заповідача за допомогою ліків, наркотичних засобів і т.д., суд після відкриття спадщини зміг встановити чинність заповіту, враховуючи стан заповідача; правочин (заповіт) має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт скасовується або змінюється в такому ж порядку, як і відбувається його укладення. Якщо ст. ст. 219-221, 224, 226, 228 ЦК України встановлено вичерпний перелік складів нікчемних правочинів, то законодавцем щодо нікчемних заповітів не було здійснено такого деталізованого підходу, а лише закріплено дві групи порушень, наявність яких є підставою нікчемності заповіту: перша група стосується порушення вимог ст. 1234 ЦК України, відповідно до якої право на заповіт здійснюється лише особисто фізичною особою, яка має повну цивільну дієздатність; друга група стосується порушення вимог ст. ст. 1247-1249, 1251-1253 ЦК України порушення форми та порядку посвідчення заповітів, які являють собою неврахування будь-яких імперативних вимог закону, підзаконних актів щодо складання заповіту

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бобко Т. В.Деякі проблеми поняття та наслідків правочину / Т. В. Бобко // Вісник Академії правових наук України. 2011. № 1(64). С. 107-116.

2. Зайцев Ю. Є. Автентичність правового тексту та проблеми його термінологічно-мовного оформлення (на матеріалі проекту Цивільного кодексу України): [доп. на IV всеукр. наук.-практ. конф. з питань кодифікації законодавства України]/ Ю. Є. Зайцев // Українське право. 1997. № 3(8). К.:Укр. Правнича Фундація, 1997. С.99-110.

3. Мейер Д. И. Русское гражданское право (в 2 ч.). Часть 1 / Д. И. Мейер Изд. 3-е, испр. М.: “Статут”, 2003. 300 с.

4. Шимон С. И. “Правочин” як цивільно-правовий термін: юридичне нововведення чи лінгвістичне уточнення? / С. И. Шимон // Юридична Україна. 2009. № 7. С. 68-72.

5. Дзера О. В. Цивільне право України: підручник / Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт К.: ЮрінкомІнтер, 1999. 864 с.

6. Бартошек М. Римское право (Понятия, термины, определения) / М. Бартошек. М.: Юрид. лит., 1989. 448 с.

7. Рассел Б. Історія західної філософії / [пер. з англ. Ю. Лісняка, П. Таращука]. К.: Основи, 1995. 759 с.

8. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. ст.356.

9. Безклубий І. А. Теоретичні засади формування правочину / І. А. Безклубий // Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. 2008. № 4. С. 29-34

10. Пугинский Б. И. Гражданско-правовой договор / Б. И. Пугинский // Вестник Московского университета. 2002. № 2. С. 38-42.

11. Брагинский М. И. Договорное право. Книга первая: Общие положения / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. М.: Статут, 2000. 360 с.

12. Цивільне право України: підручник / [за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Я. Яроцького]. - К.: Юрінком Інтер, 2004. 300 с.

13. Атаев У. А. Проблемы определения юридической природы завещания как сделки / У. А. Атаев // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. 2013. №4. С. 31-34.

14. Шевчук Л. В.Заповіт як підстава виникнення правонаступництва в цивільному праві України: автореф. дис. ... канд.. юрид. наук. К., 2001 30 с.

15. Телюкина М. В. Наследственное право: комментарий Гражданского кодекса Российской Федерации: учебно-практическое пособие / М. В. Телюкина. М.: Дело,2002. 216 с.

16. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / [за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця]. К.: ЮрінкомІнтер, 2011. 808 с.

17. Серебровский В. И. Избранные труды по наследственному и страховому праву / В. И. Серебровский. М.: Статус, 1997. 567 с.

18. Телюкина М. В. Наследственное право: комментарий Гражданского кодекса Российской Федерации: учебно-практическое пособие / М. В. Телюкина. М.: Дело,2002. 216 с.

19. Барщевский М. Ю. Наследственное право: учебное пособие / М. Ю. Барщевский. М.: Белые Альвы, 1996. 182 с.

20. Чепига Т. Д. К вопросу о праве завещать / Т. Д. Чепига // Вестник МГУ. “Право”. 1965. № 2. С. 54-59.

21. Фурса С. Я., Фурса Є. І. Спадкове право. Теорія та практика. Навчальнийпосібник / С. Я. Фурса, Є. І. Фурса. К.: Атіка, 2002. 496 с.

22. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.) / Г. Ф. Шершеневич. - М.: Фирма “СПАРК”, 1995. - 556 с.

23. Синайский В. И. Русское гражданское право: учебник / В. И. Синайский Киев, 2002. 427 с.

24. Ляпунов С. Г. Наследование: комментарий законодательства: судебная практика, образцы документов, справочные материалы / С. Г. Ляпунов. - Москва: Экзамен, 2007. - 445 с.

25. Харитонов Є. О. Цивільне право України: підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. К.: Істина, 2003. 761 с.

26. Леськів С. Р. Спадкування за заповітом: цивільно-правові аспекти / С. Р. Леськів, Т. Б. Процюк. // Порівняльно-аналітичне право. № 8. с. 89-95.

27. Заіка Ю. О. Українське цивільне право: учебное пособие / Ю. О. Заіка. Київ: Істина, 2005. 312 с.

28. Бичківський О. О. Секретні заповіти за законодавством України та іноземних держав / О. О. Бичківський // Вісник Запорізького національного університету. - 2011. - №4. - С. 59-64

29. Про нотаріат від 02.09.1993 № 3425-XII // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 39. ст. 383.

30. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року № 282/20595: Наказ Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5.

31. Ковальчук Я. В. Основоположні аспекти відмінності між спадкуванням за законом та спадкуванням за заповітом / Я. В. Ковальчук // Часопис Київського університету права. - 2010. - №4. - С. 198-201

32. Жилінкова І. В. Актуальні питання спадкового права України: матеріали до семінару / І. В. Жилінкова. - Х.: Ксилон, 2009. - С. 11-37.

33. Печений О. В.Втрата чинності заповітом. Тлумачення заповіту / О. В. Печений // Вісникак адемії правових наук України. - 2010. - № 4 (63). - С. 128-137.

Размещено на Allbest.ru