Грошові зобов’язання у цивільному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з цивільного права

на тему: Грошові зобов'язання у цивільному праві

Студентки 3 курсу, 7 групи

денної форми навчання

Писаренко Д.О.

Керівник:

кандидат юридичних наук,

Москаленко Катерина Вікторівна

Київ - 2016

Вступ

Актуальність теми дослідження. Гроші є основою світової економіки. У сучасних умовах вони виконують роль загального еквіваленту та можуть замінити собою майже будь-який об'єкт майнових відносин, що має оплатний характер.

В соціалістичному суспільстві грошам відводилася інша роль - вони слугували засобом досягнення певної, встановленої мети економічної політики, не виступаючи при цьому загальною мірою вартості і не будучи універсальним засобом задоволення потреб. Перехід до ринкової економіки, відновлення економічних властивостей грошей, збільшення ролі зобов'язально-правової форми регулювання суспільних відносин призвело до зростання кількості грошових зобов'язань. Зі зростанням ролі та враховуючи значущість грошових зобов'язань, неминуче зростає і необхідність у наявності ефективних механізмів забезпечення прав та законних інтересів учасників цих зобов'язань.

Одним з таких механізмів виступає сплата процентів як плати за користування чужими коштами за ст. 536 ЦК - новела і позитивне в Цивільному кодексі України. Проте найважливішим інститутом, який давно відомий цивільному праву є цивільно-правова відповідальність за порушення грошових зобов'язань. Однак його дослідження набуло особливого значення після прийняття нового Цивільного кодексу України 2003, який по-новому підійшов до регулювання грошових зобов'язань, зокрема, встановивши принцип відплатності за користування чужими коштами. Недосконалості законодавчих конструкцій призводять до різного розуміння понять та механізмів їх застосування. Саме тому визначення місця ст. 625 ЦК, а також ст. 536 ЦК в системі норм цивільного права взагалі і норм про цивільно-правову відповідальність зокрема є вкрай актуальним.

Науково-теоретична основа дослідження базується на працях вчених-цивілістів щодо поняття об'єктів цивільних прав, загальної теорії зобов'язального права, інституту цивільно-правової відповідальності та спеціальних дослідженнях грошей і грошових зобов'язань у цивільному праві. Найбільша увага зосереджена на монографічних дослідженнях Л.А. Лунца та Белова В. А. про гроші та грошові зобов'язання в цивільному праві.

Мета дослідження. Метою дослідження є з'ясування поняття, місця і ролі грошових зобов'язань у цивільному праві, виявлення особливостей їх виконання та застосування цивільно-правової відповідальності за їх порушення.

Об'єктом дослідження є цивільні відносини, які виникають у зв'язку з виникненням, зміною, припиненням та порушенням цивільно-грошових зобов'язань.

Предметом дослідження є особливості грошей, грошових зобов'язань та цивільно-правової відповідальності зі їх порушення, що зумовлені специфічними властивостями грошей як предмету грошового зобов'язання.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використано такі методи дослідження: діалектичний, історичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, системно-структурний.

1. Гроші та грошові зобов'язання в цивільному праві України

1.1 Гроші як об'єкт цивільних прав

Гроші належать до кола об'єктів правовідносин. Неможливо уявити сучасні економічні відносини без використання грошей. За своєю природою гроші є перш за все багатофункціональною економічною категорією. Поряд з цим для юридичної науки є цікавою правова природа грошей, що полягає у тому, що гроші виступають особливим об'єктом правовідносин. Юридична та економічна природа грошей тісно взаємоддіють, оскільки формування юридичного поняття грошей неможливе без враховування первинної економічної природи цього явища, так само не можливе нормальне функціонування грошей у суспільстві без належного правового врегулювання цього інструмента.

Дослідженню цивільно-правового аспекту грошей у XIX ст. присвячені роботи професора Київського університету Св. Володимира П. Цитовича та вченого правознавця О. Литовченка.  П. Цитович. Деньги в области гражданского права. - К., 1873; О. Литовченко. Деньги в гражданском праве. - 1887. На початку минулого століття доктрину грошей, грошових зобов'язань у цивільному праві розробляли відомі вчені Г. Шершеневич, Л. Ельяссон, М. Агарков, Л. Лунц. Шершеневич Г. Ф. Курс торгового права. - М., 1914; Ельяссон Л. С. Деньги, банки и банковские операции. - М., 1926; Агарков М. М. Основи банковского права. - М., 1926; Лунц Л. А. Деньги и денежньїе обязательства. - М.: Финансовое изд. НКФ СССР, 1927.

Класичний підхід до поняття грошей потребує коригування, адже сучасні економічні відносини породжують нові форми платіжних інструментів, з'являються замінники грошей, квазігроші, розширюється сфера застосування грошей як платіжного засобу. Новелою у світі грошей є поширення кріптовалют, правове регулювання яких кардинально різниться у країнах світу, що підтверджує актуальність дослідження грошових зобов'язань та їх регулювання.

Узагальнення поняття грошей, отримане на базі загальної довідникової, дає зрозуміти поняття грошей як металевих або паперових знаків, що є мірою вартості при купівлі-продажу і виконуючих роль загальновідомого еквівалента.

У спеціальній юридичній літературі гроші характеризуються як один з об'єктів цивільних прав. Їх головною особливістю, як об'єкта цивільних прав, є те, що вони, будучи загальним еквівалентом, мають властивість замінювати собою майже будь-який об'єкт майнових відносин, що мають сплатний характер. У цивільному праві гроші визнаються окремим різновидом речей, причому різновидом родових, замінних речей. Загибель грошових знаків боржника не звільняє його від обов'язку сплатити кредиторові відповідну грошову суму. Гроші не можуть бути витребувані від добросовісного набувача, навіть якщо вони були вкрадені у власника чи загублені ним. В. Н. Додонов, Е. В. Каминская, О. Г. Румянцев. Словарь гражданского права/ Под общей ред. д. ю. н. В. В. Залесского. - М.: ИНФРА-М, 1997. - С. 54; Большой юридический словарь/ Под ред. А. Я Сухарева, В. Е. Крутских. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2000. - С. 149.

Виконуючи функцію загального еквівалента платежів, гроші виступають мірилом вартості всіх товарів, інструментом, що забезпечує їх обіг, засобом збереження їх цінності. Грішми погашаються майнові борги, відшкодовуються збитки, заподіяні іншій особі, виплачується вартість частки у спільній власності в разі залишення усього майна одному із співвласників.

У деяких вигадках гроші як об'єкт цивільного права можуть виступати і як індивідуально-визначене майно. В основному це відбувається тоді, коли вони придбані для колекції або виконують функцію речових доказів у скоєному злочині. В цих та інших випадках кожна грошова одиниця індивідуалізується своїм номером і відноситься до речей незамінних і неподільних.

На гроші розповсюджуються загальні правила щодо майна, за винятками, передбаченими законом. Одним з таких винятків є той, що гроші не можуть бути витребувані від добросовісного набувача (ст. 147 Цивільний Кодекс України Цивільний Кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356) - далі "ЦК").

1.2 Поняття грошового зобов'язання

Незважаючи на те, що ЦК не містить визначення поняття грошового зобов'язання, це поняття часто використовується у нормах цивільного законодавства. Тому визначеність поняття грошового зобов'язання є необхідною умовою його правильного застосування і тлумачення. Лунц Л.А. Денежное обязательство в гражданском и коллизионном праве капиталистических стран. // Лунц Л.А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве. - М.: Статут, 1999. - С. 146-331.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК, загального положення ЦК, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Якщо проаналізувати норми ст. ст. 524, 533-535, 625 ЦК, можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У ч. 3 ст. 510 ЦК визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відтак, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Варто відзначити, що в законодавстві України все ж існує легальне визначення поняття "грошове зобов'язання”. Згідно з абз. 4 ст. 1 Закону України від 14 травня 1992 р. "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань відносяться також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях.

До складу грошових зобов'язань боржника, в тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі.

Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не встановлено Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Зазначений Закон встановлює примірний склад грошових зобов'язань, водночас застерігаючи, щодо складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі.

Наведені норми певним чином компенсують відсутність визначення поняття грошового зобов'язання в ЦК, проте слід зважати на те, що визначені в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” термін "грошове зобов'язання” і його зміст вживаються лише для цілей цього Закону, а тому у зв'язку з певним обмеженням кола грошових зобов'язань, установленим зазначеним Законом, можуть бути за аналогією закону застосовані щодо всіх видів цивільно-правових грошових зобов'язань. Т.В.Боднар. Особливості виконання грошових зобов'язань у цивільному праві України. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Юридичні науки. 60-62/2004, ст. 111

Ще одне легальне визначення грошових зобов'язань можна знайти у Постанові Пленуму Вищого Господарського Суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.201, згідно якої грошовим зобов'язанням визнається "виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору."

Проблема цивільних грошових зобов'язань досліджувалася Лунцом, М.М. Агаровим, В.А. Бєловим, Д.Г. Лавровим, Л.О. Новосьоловою, І.А. Безклубим, І.М. Опадчим, О.П. Печеним. Багатьох питань цивільних грошових зобов'язань торкається у своїх роботах міжгалузевого та господарсько-правового змісту О.П. Подцерковний.

У російській юридичній літературі поняттям "грошове зобов'язання” охоплюють групу досить різнорідних (простих і складних) зобов'язань, що виникають як з будь-яких оплатних договорів (щодо оплати товарів, робіт, послуг тощо), так і з неправомірних дій (сплата сум за заподіяння шкоди чи повернення безпідставно отриманих грошових коштів) Гражданское право: В 2 т. Том ІІ. Полутом 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во БЕК, 2000, С.23; Робляться спроби вивести визначення цього поняття, виходячи із загального легального визначення поняття зобов'язання. Так, В.А.Бєлов визначає грошове зобов'язання як цивільне правовідношення, змістом якого є право вимоги кредитора і юридичний обов'язок боржника, що йому кореспондує, здійснити оплату або платіж, тобто дію (або дії) з передачі певної суми грошей (валюти). Белов В.А. Денежные обязательства. - М.: АО "Центр Юр Инфо Р", 2001, С.14; Очевидно, що таке визначення, як найбільш загальне щодо всіх грошових зобов'язань, може бути застосовано і щодо договірних грошових зобов'язань.

З урахуванням положень ст. 509 і ст. 11 ЦК грошове зобов'язання можна визначити як правовідносини, що виникли з договору, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. З наведеного визначення випливає, що для грошового зобов'язання не властивий обов'язок боржника утриматися від певної дії (non facere).

І.А. Безклубий також визнає, що обов'язку боржника у цивільному грошовому зобов'язанні сплатити певну грошову суму кореспондує право кредитора вимагати від боржника здійснення відповідного платежу. Безклубий І. Про предмет грошового зобов'язання / І. Безклубий // Право України. - 2003. -No10. - С. 63.

І.М. Опадчий у своїй монографії не дає визначення поняття грошового зобов'язання, але характеризує його також виходячи з розуміння зобов'язань у цивільному праві як зв'язку між обов'язком боржника і правом вимоги кредитора. Опадчий І.М.Грошові зобов'язання у приватному праві / Опадчий І.М.. - К.: Юстиніан, 2012. - С. 17.

Існують думки, що грошові зобов'язання можуть передбачати передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. До грошових зобов'язань з передачі грошей як предмета договору належать: зобов'язання з дарування, пожертви грошей (статті 717, 718 ЦК), сплати рентних платежів у грошовій формі (статті 731, 737 ЦК), повернення грошей за договором позики (ст. 1046 ЦК), кредитні зо­бов'язання (ст. 1054 ЦК), зобов'язання з банківського вкладу (ст. 1058 ЦК), банківського рахунка (ст. 1066 ЦК), факторингу (ст. 1077 ЦК), зобов'язання зі сплати страхових платежів та здійснення страхових виплат (ст. 979 ЦК).

До грошових зобов'язань з передачі грошей як ціни договору належать зобов'язання зі сплати вартості предмета договору (речей, іншого майна, майнових прав) за договорами купівлі-продажу (ст. 655 ЦК), поставки (ст. 712 ЦК), контрактації сільськогосподарської про­дукції (ст. 713 ЦК), постачання енергетичними та іншими ресурса­ми через приєднану мережу (ст. 714 ЦК), договору міни з доплатою (ст. 715 ЦК), сплати разових періодичних платежів за договорами на­йму (статті 759,762 ЦК), прокату (ст. 787 ЦК), вартості робіт (послуг) за договорами підряду (ст. 837 ЦК), надання послуг (ст. 901 ЦК), перевезення (ст. 908 ЦК), зберігання (ст. 936 ЦК), доручення, комісії (ст. 1011 ЦК), управління майном (ст. 1029 ЦК) тощо.

1.3 Елементи грошового зобов'язання

У доктрині зобов'язального права виділяють елементи зобов'язання, які побудовані за класичною схемою елементів цивільного правовідношення: суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст зобов'язання. Иоффе О.С. Обязательное право. - М.: Юрид. лит., 1975. - С. 12-15.

Суб'єктний склад грошових зобов'язань становлять сторони і третя особа у такому зобов'язанні. Відповідно до ч.1 ст. 510 ЦК сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Правовий статус третьої особи характеризується тим, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, заповзання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. (ч. 1 ст. 511 ЦК). Зазначені положення є загальними для всіх видів зобов'язань, а тому поширюються також на грошові зобов'язання.

Кредитор (управлена особа) - це особа, яка уповноважена вимагати від іншої особи (боржника) виконання певної дії або утримання від них. Боржник (зобов'язана особа) - протилежна щодо кредитора сторона, яка має перед ним борг і зобов'язана вчинити на користь кредитора певні дії або утриматися від вчинення певної дії на вимогу кредитора. Відповідно кредитор виступає активною стороною, а боржник - пасивною. У більшості грошових зобов'язань кожна із сторін одночасно є і кредитором, і боржником, оскільки наділена і правами і обов'язками.

Учасниками грошових зобов'язань можуть бути як фізичні та юридичні особи, так і будь-які інші учасники цивільних відносин, які здатні бути кредитором, боржником, третьою особою у зобов'язанні (держава, територіальні громади тощо).

У разі наявності множинності осіб (пасивної, активної чи змішаної) грошового зобов'язання, за характером розподілу прав та обов'язків між субєктами такого зобов'язання, розрізняють часткові, солідарні та субсидіарні зобов'язання.

Важливим елементом грошового зобов'язання є об'єкт - те, на що спрямовані права й обов'язки суб'єктів, тобто спосіб виконання боржником зобов'язання. Слід відрізняти об'єкт грошового зобов'язання від його предмета. Якщо об'єкт зобов'язання - це певна поведінка його учасників, то предмет - ті речі та майно, щодо яких існує інтерес учасників цього правовідношення. Безклубий І. Про предмет грошового зобов'язання / І. Безклубий // Право України. - 2003. -No10. - С. 63.

Існують різні підходи до визначення об'єкта зобов'язання. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України: підручник. - К.: Істина, 2003. - С. 364. Представники Харківської школи виходять із того, що "об'єктом є конкретні блага, заради яких між субєктами виникають юридичні зв'язки". Цивільне право України. Частина перша: [підручник для студ. юрид. спец. вищих закл. освіти / Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін]; За ред. проф. Ч.Н.Азімова, доц. С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. - Х.: Право, 2000, с. 288. Натомість представники Київської школи визначають об'єкт зобов'язання як поведінку зобов'язаної особи. Цивільне право України: підручник: у 2 кн./ О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. - Кн. 1. - К.: Юрінком Інтер, 2002, с. 612. За рахунок існування в доктрині абсолютно полярних підходів у науці знайдено певний компромісний варіант, яким виділено юридичний та матеріальний об'єкт грошових зобов'язань. Юридичним об'єктом грошового зобов'язання визнається поведінка зобов'язаної особи (боржника), де перевага надається позитивним діям, а часто негативні дії визнаються доповненням і наслідком виконання боржником активної функції. Матеріальним об'єктом грошового зобов'язання виступають блага матеріального характеру. У випадку відсутності матеріального блага в зобов'язанні матеріальний об'єкт відсутній. Панченко М.І. Цивільне право України. - К.: Знання, 2005. - с. 258.

Наступним елементом грошових зобов'язань є їх зміст, що утворюють суб'єктивні права та обов'язки їх учасників. Із дотриманням положень ст. 509 ЦК слід зазначити, що особливість змісту зобов'язальних правовідносин знаходить своє відображення в тому, що правомочність кредитора набуває форми права вимоги, а обв'язок боржника має форму боргу як обов'язку виконання вимог кредитора.

І. Новицький відзначає, що зміст зобов'язання не обмежується правом вимоги вчинення лише тих дій, які спрямовані на передачу, пристосування майна, або взагалі тим чи іншим чином пов'язані з майном.

Грошові зобов'язанні є майновими за своєю сутністю, а тому їх зміст становлять суб'єктивні права та обов'язки майнового характеру. Дзера О.В., Кузнєцова Н.С., Луць В.В. та ін. Зобовязальне право: теорія і практика: навч. посібник для студ. юрид.вузів і фак. ун-тів. / за ред. О.В.Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - с. 912.

1.4 Особливості виконання грошових зобов'язань

Специфіка як грошових зобов'язань, так і їх виконання, у першу чергу, обумовлюється особливим предметом виконання, яким є гроші. Згідно з ч. 1 ст. 524 ЦК зобов'язання має бути виражено в грошовій одиниці України - гривні. Ця вимога цивільного закону ґрунтується на положенні ст. 99 Конституції України, згідно з якою грошовою одиницею України є гривня, та п. 3.3 ст. 3 Закону України від 5 квітня 2001 р. "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” 8, яким встановлено, що гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається всіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів. Див . також п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”;

Водночас ч. 2 ст. 524 ЦК передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Наведену норму слід розуміти лише як надання сторонам зобов'язання права визначати його грошовий еквівалент в іноземній валюті, а не як дозвіл в усіх без винятку випадках здійснювати розрахунки (платежі) в іноземній валюті. Такий висновок випливає з порівняльного аналізу норм ст. 524 ЦК і ст. 533 ЦК, в яких йдеться про валюту виконання грошового зобов'язання. Згідно з ч. 1 ст. 533 ЦК грошове зобов'язання має бути виконано в гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК). Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, установлених законом.

Порядок організації розрахунків в іноземній валюті встановлено ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, згідно з якою у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки (ч. 1 ст. 7 Декрету).

Цивільне законодавство не містить прямої заборони фізичним особам виконувати грошові зобов'язання - здійснювати розрахунки (платежі) в іноземній валюті, але слід мати на увазі, що Законом від 28 січня 1994 р. "Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України і Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про валютне регулювання” було встановлено адміністративну (ст. 162 КУАП) і кримінальну (ст. 80 КК) відповідальність за незаконне використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави. Згодом Законом України від 14 вересня 2000 р. ст. 80 з Кримінального кодексу України була виключена, проте адміністративна відповідальність за зазначені дії, яка настає незалежно від вартості предмета незаконної операції, зберіглася.

Отже, незаконне використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави є згідно зі ст. 203 та 215 ЦК підставою недійсності правочину, тому кожна із сторін грошового зобов'язання має повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (зобов'язання), а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли держа не полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК). Цивільне право України. Частина перша: [підручник для студ. юрид. спец. вищих закл. освіти / Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін]; За ред. проф. Ч.Н.Азімова, доц. С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. - Х.: Право, 2000, с. 288.

В яких же випадках використання іноземної валюти допускається як засіб платежу? Відповідь на це запитання можна знайти у вже відомому Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та в актах чинного законодавства, що містять окремі положення щодо валюти грошових зобов'язань. Так, акції оплачуються в іноземній валюті у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства (ст. 10 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу”), а облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску. Проте незалежно від виду валюти, якою проведено оплату цінних паперів, їх вартість виражається у гривнях.

Новелою в цивільному законодавстві і водночас особливістю виконання грошових зобов'язань є встановлення в ст. 534 ЦК черговості погашення вимог за грошовими зобов'язаннями. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - Т. 1. Загальна частина. - К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. - 520 с. Згідно з цією статтею в разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання в повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора в такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються відсотки і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу. Черговість, установлена ст. 534 ЦК, має дотримуватися, якщо інше не встановлено договором. Тому, якщо кредитор не погоджується на іншу, ніж встановлена ст. 534 ЦК, черговість (у разі відсутності домовленості), діє черговість, визначена законом. Цивільним законодавством інших держав (наприклад, у ст. 44 Книги 6 Цивільного кодексу Нідерландів) також передбачена можливість установлення іншої черговості договором між сторонами грошового зобов'язання. Проте подібні норми відсутні, наприклад, у ЦК Російської Федерації (ст. 319), у ЦК Республіки Казахстан (ст. 282).

Наступною особливістю виконання грошових зобов'язань, на думку деяких вчених, є принцип номіналізму, сутність якого, на думку Л.А. Лунца, полягає в тому, що незважаючи на можливі в майбутньому зміни в грошовій одиниці, в якій обрахована сума грошового зобов'язання, номінальна сума цього зобов'язання залишається незмінною. Лунц Л. А. Денежное обязательство в гражданском и коллизионном праве капиталистических стран, С . 54.

У той же час, щодо деяких видів грошових зобов'язань (у тому числі й договірних) за участю фізичних осіб дія принципу номіналізму обмежується законодавством. Так, згідно з ч. 1 ст. 535 ЦК у разі збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сума, що виплачується за грошовим зобов'язанням фізичній особі (на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, за договором довічного утримання (догляду) та в інших випадках, установлених договором або законом), пропорційно збільшується.

На відміну від ст. 170 ЦК УРСР, яка не допускала відсотків з грошових зобов'язань, за винятком операцій кредитних установ, зобов'язань із зовнішньої торгівлі та інших випадків, зазначених у законі, ч. 1 ст. 536 нового ЦК прямо передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати відсотки, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК). У цьому зв'язку не можна погодитися з невизначеністю терміна "відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин”, що його вжито в ч. 3 ст. 198 ГК. Відсотки, щодо яких йдеться в ст. 536 ЦК, слід відрізняти від відсотків, що їх сплачує боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК.

Якщо перші є платою за користування чужими грошовими коштами, яка може і не встановлюватися договором між фізичними особами, то другі є одним з видів санкцій, що підлягають обов'язковій сплаті в розмірі трьох відсотків річних від простроченої суми. Інший розмір відсотків може бути встановлений договором або законом, проте боржника не може бути звільнено від сплати цієї суми. Розмежування цих двох видів відсотків, пов'язаних з виконанням грошового зобов'язання, має практичне значення: залежно від того, про які відсотки йдеться, має застосовуватися різна позовна давність.

Так, якщо стосовно вимоги про стягнення несплачених відсотків за користування чужими грошовими коштами застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки, то щодо вимоги про сплату 3 % річних від простроченої суми має застосовуватися позовна давність в один рік, оскільки останні за своєю природою є неустойкою. Як виняток із загального правила, установленого ст. 607 ЦК, згідно з яким зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, неможливість виконання не може мати місця відносно грошових зобов'язань.

Цю особливість виконання грошових зобов'язань Л.А. Лунц пояснював тим, що гроші завжди залишаються в обігу і в цьому розумінні ніколи "не гинуть”. Лунц Л. А. Денежное обязательство в гражданском и коллизионном праве капиталистических стран, С . 191. Ось чому ст. 625 ЦК (до неї - ст. 212 ЦК УРСР) встановлює правило, за яким боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Законом встановлено особливості щодо місця виконання грошового зобов'язання (п. 4 ст. 532 ЦК). Місцем, де провадиться виконання грошового зобов'язання, визнається місце проживання кредитора на момент виникнення зобов'язання, під яким закон, за загальним правилом, розуміє житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК).

Якщо кредитором в грошовому зобов'язанні є юридична особа, місцем виконання такого зобов'язання є її місцезнаходження на момент виникнення зобов'язання. Згідно з ч. 1 ст. 93 ЦК місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Якщо на момент виконання грошового зобов'язання місце проживання (місцезнаходження) кредитора змінилося, про що він сповістив боржника, місцем виконання є нове місце проживання (місцезнаходження), але на кредитора відносяться всі витрати, пов'язані зі зміною місця виконання.

Якщо ж кредитор не сповістив боржника про зміну місця проживання (місцезнаходження), боржник вправі здійснити виконання за попередньою адресою, а в разі відсутності кредитора або уповноваженої ним особи в місці виконання зобов'язання - внести боргу депозит нотаріуса відповідно до п. 1 ст. 537 ЦК.

Певні особливості щодо місця виконання грошових зобов'язань встановлені ст. 197 ГК. Загалом норми цієї статті відповідають положенням ст. 532 ЦК, проте існування окремих відмінностей між визначенням місця виконання грошового зобов'язання в ст. 532 ЦК і в ст. 197 ГК викликає сумніви і заперечення, оскільки вони ніяким чином не обумовлені особливостями виконання господарських зобов'язань.

Так у ч. 2 ст. 197 ГК безпідставно застосовано термін "місце розташування” управленої сторони, зміст якого в інших статях ГК не розкривається. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. Кн.1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 720 с. Більше того, в інших випадках, коли йдеться про суб'єктів господарювання або їхні окремі види, у ГК (ст. 57, 58, 59, 177, 197 та ін.) вживається (як і в п. 4 ст. 532 ЦК) термін "місцезнаходження”, давно відомий нашому цивільному законодавству. Слід враховувати і те, що цим терміном оперує і Закон України від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”. На нашу думку, доцільно було помістити ч. 3 ст. 197 ГК, в якій встановлені положення, що стосуються не місця виконання грошового зобов'язання, а способу його виконання в разі відсутності управленої сторони, ухилення її від прийняття виконання або іншого прострочення виконання нею зобов'язання, до ст. 198 ГК, яка регулює особливості виконання грошових зобов'язань, що забезпечило б органічний зв'язок норм про грошові зобов'язання.

Крім того, ч. 3 ст. 197 ГК вважає виконанням зобов'язання внесення грошей до депозиту нотаріальної контори (виділено нами - Т.Б.), тоді як у ст. 537 ЦК йдеться про депозит нотаріуса. Аналіз норм Закону України від 2 вересня 1993 р. "Про нотаріат” 15 свідчить, що нотаріальні дії у вигляді прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів вчиняють не лише державні нотаріальні контори (згідно з п. 16 ст. 34 Закону), але й приватні нотаріуси (згідно зі ст. 36 Закону), що не відображено в ст. 197 ГК, та консульські установи України (згідно з п. 12 ст. 38 Закону). Остання обставина не знайшла свого закріплення ні в ст. 537 ЦК, ні в ст. 197 ГК. Уявляється, що зазначені недоліки мають бути усунені шляхом приведення термінології ГК у відповідність до термінів, що їх вжито в ЦК, а також шляхом внесення відповідних змін до Цивільного та Господарського кодексів. Цивільне право України: підручник: у 2 кн./ О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.

Підбиваючи підсумки, до особливостей виконання договірних грошових зобов'язань в українському цивільному праві можемо віднести наступні:

особливий предмет виконання, яким є гроші; встановлена законодавством черговість погашення вимог у разі недостатності суми платежу;

встановлені законодавством відсотки за користування чужими грошовими коштами як загальне правило;

відносно грошових зобов'язань не може мати місця неможливість виконання як підстава припинення зобов'язання;

особливе місце виконання грошового зобов'язання;

особливий спосіб виконання грошового зобов'язання в разі відсутності кредитора - шляхом внесення боргу в депозит нотаріуса;

відносно грошових зобов'язань не може мати місця неможливість виконання як підстава припинення зобов'язання;

особливе місце виконання грошового зобов'язання;

особливий спосіб виконання грошового зобов'язання в разі відсутності кредитора - шляхом внесення боргу в депозит нотаріуса.

2. Особливості цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань

2.1 Підстави та правова природа цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань, передбаченої ст. 625 ЦК

На певному етапі виконання грошового зобов'язання, може виникнути негативний вплив на його динаміку з боку учасників, що проявляється у порушенні прав та інтересів інших осіб. Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення чи ліквідації як такого. Цивільно-правова відповідальність є санкцією, що застосовується до правопорушника в вигляді покладення на нього додаткового цивільно-правового обов'язку або позбавлення належного йому цивільного права. Гражданское право. Часть 1. Учебник / Под ред. Ю. К.Толстого, А. П. Сергеева. - М.: Издательство Теис, 1996. - с 480.

У разі порушення грошового зобов'язання наступає цивільно-правова відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК. Так, у ч. 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Фактично встановлюється виключення із загального правила про припинення зобов'язання у зв'язку із неможливістю його виконання (ст. 607 ЦК). Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей), не звільняє його від відповідальності. Тобто в будь-якому випадку боржник зобов'язаний буде відшкодувати кредиторові завдані збитки, сплатити неустойку та нести інші наслідки, передбачені статтею 625 ЦК.

Частина 2 статті 625 ЦК визначає спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобов'язань. Таких наслідків є декілька. Так, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже першим спеціальним наслідком порушення грошового зобов'язання є обов'язок сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення. Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua). Індекси інфляції також публікуються в довіднику систем інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом, а не обов'язком кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

По-друге, ст. 625 передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Якщо в договорі позики чи кредитному договорі встановлено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшена плата за користування позикою (кредиту), слід вважати іншим розміром процентів, встановленим договором відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України: підручник. - К.: Істина, 2003. - С. 364. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК підставою застосування такої відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК).

Згідно зі статтями 251, 253 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Статтею 530 ЦК визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 607 ЦК зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Ст. 614 ЦК встановлює, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК).

Проте при вирішенні питання наявності вини, як умови застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності. Примак В. Відповідальність як цивільно-правова санкція // Юридична Україна. - 2003. - №5. - С. 50-59. Справа у тому, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями за своєю природою, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Панченко М.І. Цивільне право України. - К.: Знання, 2005. - с. 258. Відповідно відповідальність боржника, передбачена ст. 625 ЦК, наступає і за відсутності його вини.

Така норма походить від принципу справедливості і ґрунтується на засадах неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Учасники цивільного обороту мають різне матеріальне становище. Не виключена можливість, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання у строк, не зможе виконати його і у подальшому. В такому випадку грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав), не звільняє його від відповідальності. Тарасенко Л.В. Цивільно - правова відповідальність за порушення грошових зобов'язань: дисертація: 12.00.03 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ. - К., 2006. - 85 с.

За змістом ч. 4 ст. 613 ЦК боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку (ч. 1 ст. 613 ЦК). За таких обставин, якщо боржник доведе, що невиконання ним грошового зобов'язання відбулося з причини прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, яка передбачена ст. 625 ЦК, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало і в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 ЦК).

Також грошове зобов'язання буде вважатися виконаним своєчасно, якщо боржник, використовуючи своє право, передбачене ст. 537 ЦК, вніс належні до сплати кредиторові гроші у депозит нотаріуса. За наявності сплати боргу у депозит нотаріуса немає підстав для застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК.

За змістом ст. 528 ЦК виконання грошового зобов'язання може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, ЦК, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. Потребує уваги той факт, що у випадку порушення грошового зобов'язання боржника іншою особою, на яку боржником покладено його виконання, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, стягуються не з цієї особи, а з боржника. Боднар Т.В. Виконання договірних зобов'язань у цивільному праві: Монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 272 с. Оскільки виконання грошового зобов'язання боржника третьою особою є згідно з п. 4 ч. 1 ст. 512 ЦК однією з підстав заміни кредитора іншою особою, у випадках, встановлених ч. 3 ст. 528 ЦК, до іншої особи переходять права кредитора у грошовому зобов'язанні.

Неоднакова практика судів із застосування ст. 625 ЦК певною мірою пов'язана зі складністю визначення правової природи відповідальності, передбаченої цією статтею, та розмежуванням цієї відповідальності від інших видів відповідальності за грошовими зобов'язаннями, зокрема неустойки (штрафу, пені), збитків, плати за користування грошима тощо. Опадчий І.М. Грошові зобов'язання у приватному праві / Опадчий І.М.. - К.: Юстиніан, 2012. - С. 17.

2.2 Застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК, разом з неустойкою, яка встановлена іншим законом чи договором

Через схожість правової природи норм щодо відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК та ст. 549 щодо сплати неустойки у вигляді штрафу та пені, виникає необхідність у вирішенні питання їх одночасного застосування. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: (В 4 т.) / А.Г. Ярема, В.Я. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань. - Т. 2. - К.: А,С,К; Севастополь: Інститут юрид. досліджень, 2004. - 864 с.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Розрізняють дві форми неустойки, якими є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).

Неустойка має подвійну правову природу. Отраднова О.О. Неустойка в цивільному праві: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київ. нац. ун-т. - К., 2002. - 17 с. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, характер якої полягає у компенсації негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. В той же час, пеня за своєю правовою природою має властивість продовжувати стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

Спірним є питанням, чи може стягуватися штраф та пеня одночасно. Так, у Постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року по господарській справі №06/5026/1052/2011 (№ в ВСУ - 3-24гс12) зазначено: "Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України (…) Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій".

Зазначену правову позицію також підтримано у Постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, а також у Оглядовому листі Вищого господарського суду від 29.04.2013 № 01-06/767/2013, де зазначено, що "одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України".

Водночас у більш сучасному рішенні Верховний Суд України змінив свою позицію, сказавши у Постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15 "За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. (…) відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення."

Таким чином, питання щодо одночасного стягнення пені та неустойки є невизначеним у цивільному законодавстві. На мою думку, штраф і пеня є видами неустойки, та не можуть стягуватися одночасно, оскільки це призведе до порушення конституційного принципу не притягнення до відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення.