Охорона праці в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

24 листопада 1992 року набрав чинності Закон України "Про охорону праці". Цей Закон адресовано мільйонам українських і громадян, які відтоді повинні звіряти свої дії у процесі трудової діяльності з вимогами цього законодавчого акта. Закон визначив відповідальність держави за охорону праці, надав цьому напряму діяльності держави статус національної політики, спричинив потужний імпульс для реформування всієї системи державного управління охороною праці.

Згідно Закону України „Про охорону праці”, охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. законодавство праця відповідальність кримінальний

Закон окреслив основні принципи державної політики в галузі охорони праці. Серед них -- використання економічних методів управління умовами та безпекою виробництва.

Життя кожної людини в моральному плані є безцінним, та разом з тим воно несе в собі певний економічний потенціал. Сьогодні у нас, на жаль, ще немає своїх економічних оцінок та критеріїв щодо охорони праці. Проте, закордонні економісти підрахували, що смерть працівника на виробництві внаслідок нещасного випадку обходиться суспільству дуже дорого як у фінансовому, так і в соціальному аспектах. Що входить у ці величезні збитки? Витрати на виховання та навчання загиблого; не менші витрати на підготовку заміни йому; втрачена вигода від продукції, яку міг би виготовити загиблий за роки своєї активної діяльності; витрати на утриманців загиблого, і компенсаційні виплати його сім'ї та багато інших витрат.

На жаль, у свідомості багатьох наших роботодавців ніяк не утвердиться думка про те, що витратам на працеохоронну діяльність треба приділяти пріоритетну увагу. Щодо цього повчальним є досвід підприємців Південної Кореї. Вони переконані, що будь-яка фірма процвітатиме лише в тому разі, якщо серед трьох "китів", на яких тримається сучасне виробництво, першим, пріоритетним буде охорона праці.

Розділ 1. Теоретичні засади охорони праці в Україні

1.1 Законодавство України про охорону праці

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

1. Центральне місце у системі законодавства України займає Конституція України. Норми Конституції мають найвищу юридичну силу. Тому у зв'язку з набранням чинності Конституцією України Кодекс законів про працю, інші закони, що містять норми трудового права, підзаконні нормативні акти зберегли чинність лише остільки, оскільки вони не суперечать Конституції.

Прийняття Конституції означало великий крок вперед у формуванні правової держави в Україні. Воно загострило увагу до проблеми відповідності законів Конституції, відповідності підзаконних актів законам, до проблеми субординації нормативних актів. У зв'язку з цим багато норм законодавства про працю повинні бути заново осмислені з урахуванням умов правової держави. Відповідним чином повинна бути скоригована і практика їх застосування.

2. Основним законодавчим актом, що регулює трудові та пов'язані з ними відносини, є Кодекс законів про працю. Його роль як основоположного нормативного акту виявляється, насамперед, у чисто кількісних характеристиках. Кодекс законів про працю є основним щодо кількості норм трудового права, що містяться в ньому, щодо сфери суспільних відносин, що він регулює. Крім того, Кодекс законів про працю відрізняється від інших нормативних актів як акт кодифікований і відносно стабільний.

3. Разом з тим до ознак об'ємності, кодифікованості і стабільності особливості Кодексу законів про працю не зводяться. Кодекс законів про працю відрізняється за юридичною силою не тільки від підзаконних актів (що саме собою розуміється), але і від законів Справа в тому, що ст. 4 КЗпП допускає можливість прийняття інших актів законодавства про працю відповідно до Кодексу законів про працю. Але навряд чи є підстави зробити з викладеного такий висновок, що спеціальні положення законів про працю чинні лише тоді, коли їх прийняття передбачено Кодексом законів про працю.

4. В умовах істотних перетворень соціально-економічних умов діяльності суспільства нерідко приймаються закони, що не узгоджуються з нормами Кодексу законів про працю. Це неминуче, оскільки Кодекс законів про працю був прийнятий у зовсім інших соціально-економічних умовах. На практиці їм часто віддається перевага перед нормами Кодексу законів про працю, оскільки такі закони є спеціальними і пізніше прийнятими, а тому такими, що більш правильно виражають волю законодавця. Теоретично зазначення в ст. 4 КЗпП на відповідність Кодексу законів про працю інших актів законодавства про працю не тільки ставить Кодекс на перше місце серед таких актів, але й обмежує право самого законодавця, за загальним правилом, видавати акти законодавства, що суперечать Кодексу законів про працю, не вносячи при цьому змін до Кодексу законів про працю чи не встановлюючи винятки з правила ст. 4 КЗпП. Але не можна ігнорувати і ту обставину, що практика, у тому числі правотворча діяльність Верховної Ради, виявилась не готовою йти по лінії перетворення в життя цього теоретичного постулату.

5. Законодавець часом прямо йде шляхом встановлення спеціальними нормами винятків із правила ст. 4 КЗпП, що допускає можливість видання актів законодавства про працю тільки відповідно до Кодексу законів про працю. Так, Верховна Рада вчинила при прийнятті Закону "Про колективні договори і угоди" . У постанові про порядок введення в дію названого Закону було передбачено, що акти законодавства з введенням у дію цього закону діють лише в частині, в якій не суперечать останньому. Тим самим дія відповідних норм Кодексу законів про працю призупинялася. Підстав ставити під сумнів юридичну силу зазначеної постанови немає.

6. З точки зору забезпечення пріоритету Кодексу законів про працю у регулюванні трудових відносин викликає інтерес питання про його співвідношення із Законом "Про зайнятість населення" , ч. 1 ст. 6 якого аналогічно ст. 4 КЗпП встановлює, що "відносини зайнятості в Україні регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами України, прийнятими відповідно до цього Закону". На перший погляд, перед нами очевидна колізія, яка повинна вирішуватися шляхом визнання необхідності переважного застосування норм Кодексу законів про працю. Насправді ж це не зовсім так. Співвідношення Кодексу законів про працю і Закону "Про зайнятість населення" значно складніше. Відповідно до ст. 1 Закону "Про зайнятість населення" робота на умовах трудового договору є окремим видом зайнятості, а сам Закон містить у собі ст. 8 "Право громадян на працевлаштування", яка, зокрема, встановлює, що порядок і умови укладення трудового договору визначаються законодавством України про працю". Отже, у загальному вигляді, сферою регулювання Закону "Про зайнятість населення" є: а) відносини з приводу працевлаштування, що передують трудовим відносинам; б) трудові відносини; в) відносини з приводу працевлаштування осіб, які втратили роботу, і гарантії таким особам. При цьому, якщо відносини груп "а" і "в" регулюються безпосередньо Законом "Про зайнятість", то щодо трудових відносин зазначений Закон робить посилання на законодавство про працю. У такому разі, трудове законодавство є складовою частиною законодавства про зайнятість, а отже, і Закон "Про зайнятість населення" щодо регулювання трудових відносин носить більш загальний характер, ніж Кодекс законів про працю. Водночас, слід зазначити, що поки що суперечностей між цими законодавчими актами немає, оскільки конкретні норми трудового права до Закону "Про зайнятість населення" не включені, і Верховній Раді вдається забезпечувати узгодженість норм Кодексу законів про працю і Закону "Про зайнятість населення" між собою.

7. Трудовим і пов'язаним з ними відносинам присвячена низка спеціальних законів ("Про відпустки" , "Про оплату праці" , "Про охорону праці" , "Про колективні договори і угоди"). Названі закони присвячені окремим інститутам трудового права. Зустрічаються і закони, що спеціальними нормами регулюють вкрай обмежене коло відносин (наприклад, Закон "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" ).

Норми трудового права включаються також до комплексних законів, що містять норми різних галузей права (закони "Про господарські товариства", "Про сільськогосподарську кооперацію" тощо).

8. Кодекс законів про працю, інші закони, що регулюють трудові відносини, окремі норми, що регулюють трудові відносини і містяться в інших законах, є актами вищої юридичної сили порівняно з нормами підзаконних актів (незалежно від часу прийняття підзаконних актів і характеру їх як спеціальних).

9. Із Конституції України, на наш погляд, безпосередньо не випливає повноваження Президента України приймати акти, що містять норми трудового права. Лише протягом трьох років після набрання чинності Конституцією України Президент мав право видавати ухвалені Кабінетом Міністрів і скріплені підписом Прем'єр-міністра укази з економічних питань, що не урегульовані законами (треба думати, що також з питань трудового права). Однак частину третю ст. 106 Конституції України зрозуміли так, що Президент має право на основі та на виконання Конституції і законів України видавати укази і розпорядження з питань, які прямо Конституцією до повноважень Президента не віднесені.

Укази Президента носять характер підзаконних актів. Вони не можуть суперечити законам.

10. На жаль, Конституція не вирішила питання про межі повноважень Кабінету Міністрів здійснювати правотворчість у сфері трудового права. Очевидно, це буде вирішено у спеціальному законі, присвяченому Кабінету Міністрів України. До цього, забезпечуючи здійснення внутрішньої політики держави (п. 1 ст. 116 Конституції України), Кабінет Міністрів обмежений тільки чинними законами при виданні нормативних актів про працю. При цьому видання нормативних актів про працю здійснюється шляхом затвердження відповідних постанов. Залишається не до кінця зрозумілим питання про право Кабінету Міністрів затверджувати акти трудового права розпорядженнями. Але за відсутності закону, що визначав би повноваження Кабінету Міністрів і порядок їх здійснення, а також при наявності п. 1 ст. 116 Конституції, що покладає на Кабінет Міністрів здійснення внутрішньої політики, та ст. 117 Конституції, що надає право Кабінету Міністрів видавати постанови та розпорядження, обов'язкові для виконання, належить визнати, що розпорядження Кабінету Міністрів можуть містити норми трудового права.

11.Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України , ні акта, які визначають правове положення окремих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, як правило, не встановлюють повноважень цих органів здійснювати правотворчість у сфері трудових відносин. Тільки Міністерство праці та соціальної політики і Державний комітет з нагляду за охороною праці одержали легально право на затвердження нормативних актів, що регулюють трудові відносини.

12. Міністерству праці та соціальної політики України надані повноваження в межах його компетенції приймати рішення з питань праці, зайнятості та соціального захисту населення, обов'язкові для центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб-підприємців і громадян (п. 8 Положення про Міністерство праці та соціальної політики України ). Такі рішення приймаються у формі наказів, що видаються на виконання чинного законодавства.

13. Таким чином, повноваження Міністерства праці та соціальної політики видавати нормативні акти обмежене його компетенцією. Що стосується компетенції, то вона сформульована в положенні двома способами:

1) у загальному вигляді. У п. 1 Положення про Міністерство праці та соціальної політики записано, що воно забезпечує проведення в життя державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони праці, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин. На наш погляд, з цього загального формулювання не випливають безпосередньо повноваження видавати нормативні акти з усіх зазначених питань;

2) у конкретних нормах. Міністерству праці та соціальної політики надаються повноваження розробки та затвердження міжгалузевих норм і нормативів праці (п. З Положення); комплексного управління охороною праці (п. 3); затвердження умов і розмірів оплати праці працівників в окремих установах та організаціях, що фінансуються з бюджету (підпункт 3 п. 4); розробки та затвердження тарифно-кваліфікаційних характеристик професій працівників (підпункт 4 п.4).

14. Належить враховувати, що відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому, суворо кажучи, наведені норми Положення про Міністерство праці та соціальної політики, як встановлені підзаконним актом, повинні бути визнані такими, що не мають юридичної сили. Однак такий висновок, що відповідає принципу законності, означав би руйнування правопорядку: значна частина правового матеріалу була б визнана нечинною без будь-якої заміни. Очевидно, верховенство права, проголошене у частині першій ст. 8 Конституції України, передбачає послідовне проведення принципу законності з урахуванням рівня правової культури суспільства, стану законодавства; правотворчості та правозастосування. При такому підході уявляється можливим визнання юридичної сили і Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України, та Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, і положень про інші міністерства, центральні органи виконавчої влади. Звичайно, з прийняттям законів, що будуть визначати підстави, межі компетенції та способи діяльності відповідних центральних органів виконавчої влади, підзаконні акти з цих питань будуть втрачати чинність.

15. Повноваження Міністерства праці та соціальної політики, інших центральних органів виконавчої влади видавати нормативні акти трудового права встановлюються також окремими законами та підзаконними актами: Типова форма контракту з працівником затверджена наказом Мінпраці за дорученням Кабінету Міністрів, що давалось в постанові "Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору" ; Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність , і Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність затверджені наказом Міністерства праці відповідно до повноваження, даного Міністерству частиною третьою ст. 135 КЗпП.

16. Інші міністерства також можуть одержувати пряме повноваження на затвердження підзаконних актів, що регулюють трудові відносин. Так, Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон затверджена наказом Міністерства фінансів відповідно до повноваження, даного Міністерству постановою Кабінету Міністрів України "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" .

17. Окремо повинні бути виділені акти Міністерства праці та соціальної політики, якими затверджуються рекомендації. Наказом від 10 жовтня 1997 р. затверджені Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці . Міністерство праці та соціальної політики невипадково не подало цей наказ на реєстрацію в Міністерстві юстиції України. Рекомендації - це не нормативний акт, а лише методичний матеріал. Це ж можна сказати і про Рекомендації щодо нормуванню праці в галузях народного господарства , схвалені колегією Мінпраці.

Разом з тим важливо враховувати, що рекомендації Міністерства праці та соціальної політики готують фахівці вищої кваліфікації на підставі чинного законодавства. І відступ від рекомендацій може у кінцевому рахунку означати і порушення вимог законодавства.

18. У разі потреби Міністерство праці та соціальної політики має право видавати також спільні акти з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади. Так, спільним наказом Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства праці та соціальної політики затверджені Показники та критерії умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів. Спільним наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства фінансів затверджено Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ та організацій .

19. Досить широке коло повноважень у регулюванні трудових відносин надане Державному комітету з нагляду за охороною праці.

20. Незважаючи на відсутність, як правило, в інших (крім Міністерства праці та соціальної політики України і Державного комітету з нагляду за охороною праці) міністерств, інших центральних органів виконавчої влади закріпленого нормативно повноваження регулювати трудові відносин, усе-таки багато хто з них затверджує нормативні акти з таких питань і реєструє їх у Міністерстві юстиції.

21. Конституційний Суд України не є правотворчим органом, однак він - єдиний державний орган, наділений правом офіційного тлумачення Конституції та законів України (п. 4 ст. 13 Закону "Про Конституційний Суд України" ). Рішення та висновки Конституційного Суду є обов'язковими для виконання, вони не підлягають оскарженню, є остаточними. Рішення Конституційного Суду не створюють нові норми, а лише дають тлумачення чинним нормам права. Визнання Конституційним Судом України законів або інших відповідних актів неконституційними не повинно тягти перегляд судових рішень, які винесені на підставі таких актів до визнання їх неконституційними, оскільки при цьому застосовується спеціальне правило частини третьої ст. 152 Конституції ("матеріальна і моральна шкода, завдана фізичним чи юридичним особам актами і діями, визнаними неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку"). Але слід враховувала що відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 361 ЦПК і п. 5 ч. 2 ст. 245 КАСУ встановлення Конституційним Судом неконституційності положення закону чи іншого акта законодавства є підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.

22. Закон "Про судоустрій Української РСР" від 5 червня 1981 р. (ст. 40) містив чітке зазначення на обов'язковість роз'яснень Пленуму Верховного Суду при застосуванні правових норм. В Законі "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. не міститься такого категоричного формулювання, але вони відображають судову практику, що склалася, що є підставою для висновку про те, що інші справи будуть вирішуватись судами в такий же спосіб. Що стосується президії Верховного Суду, то вона розглядає матеріали узагальнення судової практики і приймає відповідні рекомендації (п. З ч. З ст. 54 Закону "Про судоустрій України").

23. Особливої уваги заслуговують роз'яснення з питань трудового права. Спостерігається все більше прагнення до роз'яснення законів і підзаконних актів. Це характерно насамперед для комітетів Верховної Ради України. Кабінет Міністрів України в низці випадків надає Міністерству праці та соціальної політики та іншим центральним органам виконавчої влади повноваження давати роз'яснення щодо застосування нормативних актів (наприклад, постановою "Про затвердження Списку сезонних робіт і сезонних галузей" Кабінет Міністрів уповноважив Міністерство праці спільно з Мінлісгоспом і Мінсільгосппродом давати роз'яснення щодо застосування зазначеного Списку). Слід сказати, що такі роз'яснення не є обов'язковими. Звичайно, тлумачення правових норм фахівцями Міністерства праці та соціальної політики чи іншого центрального органу виконавчої влади - це думка професіоналів вищої кваліфікації, до неї варто прислухатися. Однак така думка не має навіть такого значення, яке мали думки юристів Секста Помпонія, Гая, Папініана, Павла, Ульпіана чи Модестіна у Стародавньому Римі. Точка зору цих юристів була майже обов'язковою для судів, а точка зору фахівців наших міністерств - ні. Слід, однак, визнати, що у випадку, коли право роз'яснення підзаконного акта Міністерству праці та соціальної політики або іншому центральному органу виконавчої влади надано компетентним органом, такі роз'яснення можуть набрати сили нормативного акта, якщо вони затверджуються наказом відповідного центрального органу виконавчої влади та відповідно до встановленого порядку реєструються в Міністерстві юстиції України. Такі роз'яснення набувають чинності у встановленому порядку та зворотної сили не мають.

Конституція та закони України прямо не надають будь-якому державному органу право давати автентичне тлумачення прийнятих ним нормативно-правових актів. Державні органи можуть тільки вносити до таких актів зміни, які будуть набирати чинності відповідно до законодавства. Офіційне тлумачення норм законодавства можуть давати тільки Конституційний Суд та Верховний суд, інші суди мають права давати індивідуальне (казуальне) тлумачення норм права.

24. В Україні зберігає чинність низка нормативних актів Союзу РСР, що містять норми трудового права. Поступово вони замінюються нормативними актами України. Межі дії актів Союзу РСР визначені Постановою Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" . Хоча в заголовку Постанови мова йде про окремі акти, у тексті визнається правомірність застосування в Україні актів законодавства Союзу РСР (не тільки окремих) з питань, не урегульованих законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції та законам України.

25. Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування безпосередньо законами "Про місцеві державні адміністрації" та "Про місцеве самоврядування в Україні" не наділені повноваженнями приймати нормативні акти, що регулюють трудові відносини. Це не виключає їх права як власників у відповідних випадках брати участь у колективних переговорах та підписувати регіональні угоди. Крім того, в окремих випадках названі органи одержали право видавати нормативні акти з питань трудового права на підставі відповідних положень окремих законів і підзаконних актів. Відповідно до п. З постанови Кабінету Міністрів "Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, колективній власності, та об'єднань державних підприємств" центральним та місцевим органам виконавчої влади було запропоновано в місячний термін розробити та затвердити умови, диференційовані показники та розміри преміювання керівників підприємств (за погодженням з Мінпраці та Мінекономіки). Ч. З ст. 7 Закону "Про зайнятість населення" надає місцевим радам повноваження встановлювати критерії підходящої роботи, що посилюють соціальний захист населення. Зокрема, зазначається на можливість встановлення такого критерію як транспортна доступність.

26. Нормативне регулювання трудових відносин за допомогою актів законодавства доповнюється їх регулюванням умовами генеральної, галузевих і регіональних угод, колективних договорів, локальних нормативних актів, в тому числі і таких, що приймаються власником за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим трудовим колективом на представництво органом.

27. Законодавче регулювання трудових відносин і регулювання їх за допомогою угод не виключає їх регулювання власником одноосібно, оскільки це допускається законодавством.

28. Розвиток відносин ринкового типу, у тому числі й у сфері праці, дає можливість використовувати трудовий договір як регулятор відносин між роботодавцем і працівником. Набуло поширення затвердження типових (примірних) форм трудових договорів. Переважно це стосується трудових договорів, що укладаються у формі контракту. Але щодо трудових договорів із працівником, діяльність якого пов'язана з державною таємницею, також затверджена Типова форма. Юридична сила типових форм трудових договорів (контрактів) не підлягає сумніву, якщо вони затверджуються Кабінетом Міністрів України. Так, Кабінет Міністрів України затвердив Типову форму контракту з керівником підприємства, що є у загальнодержавній власності .

Юридична сила типових контрактів повинна бути визнана й у тих випадках, коли вони затверджуються центральними органами виконавчої впади за дорученням Кабінету Міністрів.

29. Потреби формування правової держави диктують необхідність суворо нормативістського підходу при тлумаченні та застосуванні норм трудового права. Будь-яке поширювальне чи обмежувальне тлумачення положень законів, підзаконних актів, умов угод, колективних договорів суперечило б тенденції до формування правової держави. Це, однак, не виключає принципу верховенства права, закріпленого в частині першій ст. 8 Конституції України. Цей принцип може прямо застосовуватись у випадках, коли закріплена в акті законодавства норма прямо суперечить ідеям природничого права.

30. Законодавство про працю до цього часу являє собою величезний і не в усьому погоджений нормативний масив. Суперечності між окремими нормами трудового права вирішуються за допомогою правил, які нижче викладаються, що випливають із законодавства або вироблені практикою правозастосування.

31. ст. 8 Конституції закріплює принцип верховенства права, у силу якого суд не вправі застосовувати будь-яку правову норму, що суперечить загальновизнаним правам людини. У цій же статті встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Президент України на основі і на виконання Конституції та законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими на території України (частина третя ст. 106 Конституції).

Кабінет Міністрів видає постанови і розпорядження (ст. 117 Конституції) на виконання Конституції, законів (ст. 116 Конституції). У силу обов'язковості до виконання постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів їм не можуть суперечити акти інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

32. У межах нормативного масиву, сформульованого за рахунок нормативно-правових актів однакової юридичної сили перевага при правозастосування надається спеціальним нормам. Так, у силу частини першої ст. 119 КЗпП на час виконання державних і громадських обов'язків, якщо відповідно до законодавства ці обов'язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи та середнього заробітку. Формулювання "збереження... середнього заробітку" не може тлумачитися інакше як виплата його за місцем роботи. Однак цілий ряд законів, з урахуванням ч. 5 ст. 47 ГК, передбачають виплату на користь працівника безпосередньо за місцем виконання державних і громадських обов'язків. Ці норми кваліфікуються як спеціальні і підлягають застосуванню.

Законодавець не позбавлений права серед усіх законів виділити один, який буде мати перевагу при правозастосуванні перед нормами інших законів. Так він і зробив, встановивши в ст. 4 КЗпП, що трудові відносини регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства, прийнятими відповідно до нього. Слід, однак, визнати, що вітчизняний законодавець ще не звик триматися в рамках встановлених ним же меж. Тому і судова практика не вважає за можливе послідовне застосування ст. 4 КЗпП.

33. Якщо правові норми мають однакову юридичну силу і обидві повинні бути кваліфіковані як спеціальні, перевагу при застосуванні слід віддати нормі, що міститься в акті, прийнятому пізніше.

34. При застосуванні законодавства про працю можлива аналогія закону (застосування закону, що регулює подібні відносини) і аналогія права (коли суд або інший правозастосовчий орган виходить із загальних засад і змісту законодавства України). Однак при застосуванні до трудових відносин закону або права за аналогією належить виявляти велику обережність. Зокрема, субсидіарне застосування до трудових відносин норм цивільного права уявляється не завжди виправданим. Хоча в трудовому праві і відсутні деякі конструкції, ретельно відпрацьовані у цивільному праві (наприклад, зупинення та переривання позовної давності), все-таки у трудовому праві досить правових норм, щоб вирішувати відповідні питання без звернення до норм цивільного чи інших галузей права.

35. Нормативні акти трудового права набирають чинності у строки, передбачені законодавством, але не раніше дня опублікування, оскільки відповідно до ст. 57 Конституції України "закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян", повинні бути доведені до відома населення, у противному разі вони визнаються такими, що не мають юридичної сили. Питання порядку доведення нормативних актів до відома населення і набрання ними чинності врегульовані Указом Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і набрання ними чинності".

36. Внесення змін до нормативних актів про працю ставлять проблему необхідності зміни існуючих трудових правовідносин. Стаття 58 Конституції України не допускає, за загальним правилом, надання законам та іншим нормативно-правовим актам зворотної сили у часі. Таким чином, вони набирають чинності лише на майбутнє. Права та обов'язки, що виникли до набрання чинності новим актом законодавства, хоч би їх виконання передбачалось в майбутньому, повинні бути реалізовані чи виконані. Нові права та обов'язки після набрання чинності новим актом законодавства виникають на підставі юридичних фактів, що передбачені цим актом, і мають зміст, що визначається цим актом.

Якщо відносини урегульовані трудовим, колективним договором (угодою), укладеним відповідно до чинного на момент його укладення законодавства, права та обов'язки на їх підставі після набрання чинності новим актом законодавства виникають за умови, якщо зміст угоди, договору не суперечить цьому акту. Це стосується і трудових договорів (контрактів). Але новий акт законодавства не може припинити дію угод, договорів, контрактів, які були укладені відповідно до законодавства, що було чинним на момент їх укладення. Так, наприклад, після внесення змін до ст. 21 КЗпП, відповідно до яких сфера застосування контрактів визначається законами України, не втратили чинності ті раніше укладені контракти, можливість укладання яких передбачена підзаконними нормативними актами. Але їх сторони позбавлені права продовжувати ці контракти на новий строк чи укладати нові контракти [ 1 ст.4].

1.2 Державний нагляд і контроль за додержанням трудового законодавства

Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.

Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Громадський контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють професійні спілки та їх об'єднання.

1. Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Для забезпечення реалізації цього конституційного положення в державі створена система спеціальних державних органів, які здійснюють нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю. При цьому одним з головних законодавчих принципів їх діяльності є незалежність від власника підприємства, в тому числі й у тому випадку, коли підприємство - державне.

2. Головна роль у забезпеченні такого нагляду і контролю належить Державному департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, який створений в складі Міністерства праці та соціальної політики України на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про створення Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю" на базі Головної державної інспекції праці та Державної експертизи умов праці України, які раніше були самостійними структурними підрозділами Мінпраці. При цьому він є урядовим органом державного управління, який, діє у складі Мінпраці і підпорядковується йому.

3. Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю затверджено постановою Кабінету Міністрів України .

Відповідно до зазначеного Положення основними завданнями Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю (далі - Держнаглядпраці) є забезпечення захисту прав працівників шляхом здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю (крім питань охорони праці) та загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, а також надання працівникам і роботодавцям рекомендацій та пропозицій з питань застосування законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

4. Для виконання цих завдань Держнаглядпраці, зокрема: здійснює контроль додержання законодавства про працю і законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (останнє -- в частині забезпечення прав та гарантій застрахованих осіб) шляхом проведення перевірок роботодавців та робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; співпрацює з організаціями працівників і роботодавців з метою впровадження законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування; подає методичну допомогу роботодавцям, проводить роз'яснювальну та консультаційну роботу з питань, що належать до його компетенції тощо.

Держнаглядпраці має право, зокрема, одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; залучати спеціалістів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, представників об'єднань громадян (за погодженням з їх керівниками), а також громадських інспекторів праці для проведення перевірок і розгляду питань, що належать до його компетенції, та громадян (на їх вимогу) у разі проведення перевірки за їх зверненням, тощо.

5. Для виконання покладених на Держнаглядпраці завдань у Департаменті утворюються за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України територіальні державні інспекції праці, положення про які затверджуються директором Держнаглядпраці.

6. Посадові особи Держнаглядпраці, зокрема, мають право:, безперешкодно в будь-який час без попереднього повідомлення з пред'явленням службового посвідчення відвідувати для перевірки додержання законодавства адміністративні і виробничі приміщення роботодавців, робочі органи виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; давати посадовим особам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, роботодавців, робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування приписи щодо усунення порушень відповідного законодавства, які підлягають обов'язковому виконанню з письмовим повідомленням про вжиті заходи у місячний або в інший, зазначений у приписі строк; складати у випадках, передбачених законодавством, протоколи про адміністративні правопорушення, а також розглядати справи про такі правопорушення та накладати адміністративні стягнення відповідно до законодавства; 4) вносити роботодавцям пропозиції про накладення дисциплінарних стягнень на окремих посадових осіб, винних у порушенні законодавства, передавати матеріали про порушення правоохоронним органам.

7. Правовий статус державної інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення визначений п. 4 ст. 18 Закону "Про зайнятість населення" та Положенням про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення .

Інспекція складається з інспекції Державного центру зайнятості Мінпраці, інспекцій центрів зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості на правах підрозділів відповідних центрів зайнятості. У містах з населенням понад 500 тис. чоловік може створюватися структурний підрозділ інспекції обласного центру зайнятості. В інших містах, а також у районах вводиться посада інспектора інспекції обласного центру зайнятості.

Відповідно до ст. 12 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" на органи державної служби зайнятості покладені функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та її робочих органів. При цьому виконавча дирекція Фонду та її робочі органи, а отже, служба зайнятості, одержує право контролювати правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат по страхуванню від безробіття.

8. Основними завданнями інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість є здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та іншими роботодавцями законодавства про зайнятість і забезпечення громадянам прав та гарантій громадян у сфері зайнятості шляхом здійснення заходів щодо запобігання та усунення виявлених порушень цього законодавства.

Відповідно до цього інспекція, зокрема: проводить перевірки додержання законодавства про зайнятість населення, в першу чергу про працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, організації оплачуваних громадських робіт; забезпеченні особливих гарантій вивільнюваним працівникам у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ст. 40 КЗпП), надання державній службі зайнятості інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), про всіх прийнятих працівників, про наступне вивільнення працівників і про фактично вивільнених працівників; забезпечує правильність і своєчасність застосування економічних санкцій за порушення законодавства про зайнятість населення; здійснює контроль за додержанням громадянами законодавства про зайнятість, рекомендацій служби зайнятості в період вирішення питання про працевлаштування та виплати допомоги та матеріальної допомоги по безробіттю, надання одноразової матеріальної допомоги безробітному та членам їх сімей, які перебувають на їх утриманні, матеріальної допомоги громадянам, які проходять підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю; здійснює заходи, спрямовані на запобігання нелегальному використанню праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості.

9. Права посадових осіб інспекції зайнятості багато в чому збігаються з правами посадових осіб інспекції праці. Вони також безперешкодно відвідують підприємства та одержують необхідні їм відомості, дають обов'язкові для виконання вказівки про усунення виявлених порушень законодавства, а також ставлять перед керівниками підприємств питання про накладення стягнень на посадових осіб, винних у порушенні законодавства. Але при цьому вони мають ряд додаткових повноважень, яких немає в посадових осіб інспекції праці. Зокрема, вони можуть припиняти дію наказів, інструкцій та інших рішень підприємств, які суперечать законодавству про зайнятість, або вносити до вищестоящих органів пропозиції про їх скасування, а також застосовувати до підприємств санкції, передбачені ст. 5 і 20 Закону "Про зайнятість населення" і за недодержання вимог ст. 8 і 18 зазначеного Закону.

10. Відповідно до п. 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів на цей Фонд покладено обов'язок контролю за додержанням роботодавцями нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Крім цього, Фонд також здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Відділення Фонду здійснюють контроль за створенням підприємствами робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, на підставі п. 13 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію робочих місць і працевлаштування інвалідів".

11. В другій частині коментованої* статті передбачено, що центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні. У Загальному положенні про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади передбачено, що в межах своїх повноважень міністерство організує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Як правило, така функція закріплюється і в конкретних нормативно-правових актах про центральні органи виконавчої влади, зокрема, в п. 2 Положення про Міністерство освіти і науки України . В деяких випадках зазначені загальні правила щодо трудового законодавства дещо конкретизується. Наприклад, відповідно до підпункту 44 п. 4 Положення про Міністерство аграрної політики України , Міністерство здійснює контроль за виконанням галузевих угод.

12. Певні права у сфері контролю за додержанням законодавства про працю надані й місцевим державним адміністраціям. Відповідно до п. 10 ст. 16 Закону "Про місцеві державні адміністрації" вони на відповідних територіях здійснюють державний контроль за охороною праці та її своєчасною оплатою не нижче визначеного державою мінімального розміру.

13. Відповідно до п. 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України органи прокуратури до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, продовжують виконувати функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів. Саме тому в коментованій статті збережене правило про те, що вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

14. У ст. 20 Закону "Про прокуратуру" передбачено, що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право, зокрема: 1) безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити на підприємства і мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки. При цьому він може письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою; 2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти та документи, одержувати інформацію про стан законності і про заходи щодо її забезпечення; 3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, визначення спеціалістів для проведення перевірок і експертиз; 4) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних і письмових пояснень про порушення закону.

15. Протест на акт, що суперечить закону відповідно до ст. 21 Закону "Про прокуратуру", подається прокурором (його заступником) до органу, який видав його, або до вищестоящого органу. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у 10-денний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися до суду з заявою про визнання опротестованого акта незаконним.

16. У багатьох спеціальних законах, присвячених окремим інститутам трудового права ("Про оплату праці" , "Про охорону праці" , "Про відпустки"), містяться норми про контроль за додержанням відповідного закону. Наприклад, відповідно до ст. 35 Закону "Про оплату праці" контроль за додержанням законодавства про оплату праці на підприємствах здійснюють: 1) Міністерство праці України та його органи; 2) фінансові органи; 3) органи Державної податкової служби; 4) профспілки та інші органи (організації), які виражають інтереси працівників.

17. У зв'язку з прийняттям Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" коментована стаття була доповнена новою частиною четвертою, яка відроджує профспілковий контроль за додержанням законодавства про працю.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" профспілки та їх об'єднання захищають право громадян на працю, беруть участь у розробці та здійсненні державної політики у сфері трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту. При цьому профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю і охорону праці, створенням безпечних умов праці, необхідних виробничих і санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального і колективного захисту. Формою громадського контролю є також право профспілки вимагати від роботодавця негайного зупинення робіт як на окремих робочих місцях, так і на виробничих дільницях, у цехах, інших структурних підрозділах і на всьому підприємстві у разі загрози життю або здоров'ю працівників на час, необхідний для усунення такої загрози, що також передбачено у цій статті. Крім цього, вказана стаття встановлює, що профспілки, їх об'єднання можуть створювати служби правової допомоги та відповідні інспекції, комісії, затверджувати положення про них. Відзначимо, що постановами Президії Федерації профспілок України затверджені, наприклад, Типове положення про комісію з охорони праці виборного органу первинної профспілкової організації і Положення про громадського інспектора по охороні праці.

Уповноважені представники профспілок мають право вносити роботодавцям, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування подання про усунення порушень законодавства про працю, які є обов'язковими для розгляду, та в місячний термін одержувати від них аргументовані відповіді. У разі ненадання аргументованої відповіді у зазначений термін дії чи бездіяльність посадових осіб можуть бути оскаржені до місцевого суду [1 ст.259].

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

- Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

- Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

- органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

- органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

1. Відповідно до ст. 38 Закону України "Про охорону праці" державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють: 1) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці; 2) спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки; 3) спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки; 4) спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

2. 20 травня 2005 р. Державний комітет з нагляду за охороною праці ліквідовано, його функції передано Міністерству з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи [300]. Однак органи Державного комітету, який ліквідовано, продовжують функціонувати у складі названого Міністерства. Відповідно, до прийняття нормативно-правових актів, що визначаються повноваження цих органів, підлягає застосуванню Положення про Державний комітет з нагляду за охороною праці. Відповідно до п. 1 Положення про Державний комітет України з нагляду за охороною праці [299] цей Комітет (Держнаглядохоронпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Крім цього, Держнаглядохоронпраці України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці та органом державного гірничого нагляду.

3. Контрольні повноваження цього органу визначаються коментованою статтею, Законом "Про охорону правд" та Положенням про нього. Відповідно до зазначеного Положення одним з основних завдань Держпромгірнагляду визнано здійснення державного нагляду за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці в частині безпечного ведення робіт та промислової безпеки.

Держпромгірнагляд, зокрема здійснює державний нагляд, в тому числі з питань: будівництва, реконструкції та експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки, потенційно небезпечних об'єктів і виробництв; застосування технологій, технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва, а також забезпечення працівників спецодягом та іншими засобами колективного та індивідуального захисту; виготовлення, монтажу, ремонту, реконструкції, налагодження і безпечної експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва; виготовлення, транспортування, зберігання та використання вибухових матеріалів і виробів на їх основі.

Крім цього, Держпромгірнагляд здійснює державний нагляд за діяльністю Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в частині проведення ним заходів профілактики виробничого травматизму, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих осіб, спричиненим умовами праці, підготовки, фінансування та виконання Загальнодержавної, галузевих і регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.. 4. На підставі ст. 39 Закону України "Про охорону праці" посадові особи державного органу по нагляду за охороною праці мають право, зокрема: 1) безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), виробництва фізичних осіб, які використовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства про охорону праці; 2) одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення; 3) видавати в установленому порядку керівникам і посадовим особам юридичних та фізичних осіб, органів виконавчої влади і місцевого самоврядування обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці; 3) забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих; 4) притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці; 5) надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення їх до відповідальності.