Характеристика суб’єкта злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Проблема суб'єкта злочину привертає увагу вчених-юристів, психологів, психіатрів, педагогів та представників інших наук в багатьох країнах світу. Необхідність повного і усестороннього дослідження диктується тим, що як в теорії, так і судовій практиці є невирішені питання щодо суб'єкта злочину.

Питання про суб'єкта злочину, по суті справи, є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Це випливає із назви розділу ІV Загальної частини КК України: «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)»[2].

Частина 1 ст. 18 визначає, що «суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність». Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа фізична, осудна, яка досягла певного віку.

Основними проблемами вчення про суб'єкт злочину на сучасному етапі розвитку законодавства залишаються питання осудності і встановлення ознак спеціального суб'єкта. Окремо потрібно виділити відповідальність осіб з психічними аномаліями, що не виключають осудності.

Поряд з поняттям загального суб'єкта КК України передбачає і поняття спеціального суб'єкта. Частина 2 ст. 18 визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.

Аналіз вітчизняного кримінального законодавства дозволяє зробити висновок про те, що законодавці протягом всієї історії України постійно зверталися до кримінально-правових норм, в яких визначалися ознаки суб'єкта злочину. При цьому перелік злочинних діянь постійно змінювався, а питання, пов'язані з кримінальною відповідальністю і покаранням суб'єкта злочину деталізували і уточнювалися на різних етапах розвитку держави, виходячи із задач,що стоять перед нею в сфері боротьби із злочинністю.

Розвиток нових економічних відносин, становлення інституту державної служби, військова реформа і інші перетворення, що відбуваються в нашому суспільстві, вимагають переосмислення багатьох понять, пов'язаних з кримінальною відповідальністю за здійснення злочинів, склад яких розрахований на спеціального суб'єкта[13].

Тому стає зрозумілим, що в міру розвитку нашого суспільства сфера злочинної діяльності не залишається по заду. Дедалі більше з'являється нових злочинів. Відомою є та істина, що лише правильна кваліфікація злочину дозволить обрати правильного суб'єкта злочинного діяння, визначити міру його вини, а в подальшому і попередити вчинення такого типу злочинів. Саме розмежування спеціального суб'єкта від загального дозволяє працівникам правоохоронних органів визначити чи мало місце злочинне діяння (дія чи то бездіяльність), і чи насправді підозрюваний передбачається тією чи іншою статтею КК України як злочинець (суб'єкт злочину). Проблема існування спеціального суб'єкта, на наш погляд, в першу чергу пов'язана з тим, що якщо немає в діянні (дії чи бездіяльності) наявності спеціального суб'єкта, про якого говориться в конкретній статті, то немає складу злочину, тому характер скоєної дії не може трактуватися як злочин через відсутність такого елементу складу злочину як суб'єкт.

Якщо звернутися до питання актуальності обраної тематики, то тут варто відзначити те, що вибір теми обумовлений виокремленням чинним кримінальним законодавством злочинів із спеціальним суб'єктом, до яких законодавець в першу чергу відносить службових осіб та військовослужбовців. Проте до цих двох великих груп додаються ще такі спеціальні суб'єкти як мати новонародженої дитини тощо.

Мета, відповідно до обраної теми полягає «розкрити суть поняття спеціального суб'єкту злочину як елементу загального складу злочинного діяння та з'ясувати основні групи спеціальних суб'єктів злочинів, визначити їхні особливості».

Відповідно до поставленої мети вирішуватимуться такі завдання:

- дослідити основні класифікації спеціальних суб'єктів злочинів;

- проаналізувати посадові та військові злочини з точки зору їхнього елемента - спеціального суб'єкта злочину;

- провести паралель між суб'єктом злочину і особистістю злочинця;

- висвітлити співучасть в злочинах із спеціальним суб'єктом.

Об'єктом дослідження є особа, яка вчинила злочин.

А предметом - юридичні ознаки, які характеризують дану особу як спеціального суб'єкта злочину.

Якщо торкатися питання проблеми розкриття обраної теми, то тут слід зауважити, що в спеціальній літературі тема суб'єкта злочину достатньо глибоко розроблена. Потрібно відзначити монографії Міхєєва, Першотравневого, Шишкова, присвячені неосудності; дослідження про спеціального суб'єкта - роботи Оримбаєва, Устименко, Здравомислова, Курінова тощо. суб'єкт злочин психічний військовий

При написанні даної курсової роботи широко використовувалися нормативно-правові акти різного рівня, а також матеріали судової практики.

Дана робота складається зі вступу, трьох розділів, п'яти підрозділів,висновків та списку використаних джерел. У своїй роботі ми плавно переходимо від ширшого поняття «суб'єкт злочину» до більш вужчого «спеціальний суб'єкт злочину».

В ході нашої роботи ми розкриваємо суть не лише вище зазначених понять, а торкаємось таких проблем як вік злочинця, поняття «осудності» та «неосудності», розкриваємо проблему співучасті у злочинах із спеціальним суб'єктом.



РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ'ЄКТА ЗЛОЧИНУ

1.1 Поняття та ознаки суб'єкта злочину

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка чинила злочин у віці, з якого у відповідності до КК України може наставати кримінальна відповідальність[2].

Суб'єкт злочину є одним із елементів складу злочину, без якого не може наставати кримінальна відповідальність. Особа може нести кримінальну відповідальність за вчинений нею злочин, якщо вона:

1. є фізичною особою, тобто людиною;

2. є осудною;

3. досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Зазначені ознаки є загальними юридичними ознаками суб'єкта злочину. Вони є обов'язковими для будь-якого складу злочину, і відсутність однієї з них означає відсутність у діянні особи складу злочину.

Обмеження кола можливих суб'єктів злочину фізичними особами означає, що суб'єктами злочину за українським кримінальним правом не можуть бути юридичні особи. Визнання останніх суб'єктами кримінальної відповідальності не відповідає принципам кримінального права - особистої (індивідуальної) відповідальності за вчинений злочин та наявності вини. За злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичної особи, відповідає винна фізична особа, яка вчинила такі діяння. Відповідальність юридичних осіб визначається засобами адміністративного чи цивільного права (застосування до установ, підприємств, організацій штрафних санкцій, заборона їхньої діяльності тощо)[14].

Суб'єктом злочину не можуть бути померлі особи, які перед тим вчинили злочин, тварини, предмети чи сили природи.

Суб'єкт злочину - це особа, що скоїла суспільно небезпечне діяння і здатна відповідно до закону понести за нього кримінальну відповідальність.

Відповідно до принципу провини до кримінальної відповідальності не можуть бути залучені неживі предмети, тварини, юридичні особи. Кримінальний закон пов'язує відповідальність із здатністю особи, що скоїла злочин, усвідомлювати свої дії і керувати ними, а такою здатністю володіють лише люди. При притягненні до кримінальної відповідальності юридичних осіб цілі покарання (виправлення осудженого і попередження здійснення ним нових злочинів) виявилися б недосяжними, оскільки кримінальне покарання покликане впливати лише на людей[13].

Суб'єктом злочину можуть бути тільки люди, що володіють здатністю усвідомлювати фактичний характер своїх дій (бездіяльності) і керувати ними, тобто тільки осудні особи. Провина, як у формі наміру, так і у формі необережності виключається у всіх випадках, коли особа у момент здійснення

суспільно небезпечного діяння через свій психічний стан не усвідомлювала характеру своїх дій (бездіяльності) або не могла ними осмислено керувати.

Здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними виникає у психічно здорових людей не з моменту народження, а по досягненні певного віку, оптимальною величиною якого є 16 років. До цього віку у людини нагромаджується певний життєвий досвід, визначаються критерії сприйняття навколишнього світу, з'являється здатність усвідомлювати характер своєї поведінки з точки зору корисності для оточуючих.

Дія Кримінального Кодексу України розповсюджується на громадян України, осіб без громадянства, іноземних осіб (ст. 6 КК України). Дипломатичні представники і інші особи, що користуються імунітетом, у разі здійснення ними злочини в Україні, несуть відповідальність до відповідності з нормами міжнародного права. Проте імунітет зазначених осіб від кримінальної відповідальності не означає, що у разі порушення ними кримінально-правових норм, вони не є суб'єктами злочинів. У цьому разі має місце лише звільнення від кримінальної відповідальності через нереабілітуючі підстави[15].

Таким чином, до основних ознак суб'єкта злочину відносяться: фізична особа, осудність і досягнення певного віку (ст. 18 КК України). Ці найбільш істотні ознаки всіх суб'єктів злочинів складають наукове поняття загального суб'єкта злочину. Факультативними ознаками суб'єкта злочину є ознаки спеціального суб'єкта.

Досягнення певного віку - одна з необхідних умов залучення особи до кримінальної відповідальності.

В основі визначення віку, по досягненні якого особа може бути залучено до кримінальної відповідальності, знаходиться рівень свідомості неповнолітнього, його здатність усвідомлювати те, що відбувається і у відповідності з цим осмислено діяти. Малолітні особи, не можуть бути суб'єктами злочину, оскільки через свій вік не мають можливості в достатній мірі віддавати собі звіт в своїх діях і керувати своїми вчинками.

Здатність усвідомлювати небезпеку своєї поведінки складається поступово, внаслідок виховання і життєвих спостережень. До певного віку у підлітка вже нагромаджується життєвий досвід, з'являється можливість усвідомлювати свої вчинки і більш менш правильно вибирати варіанти своєї поведінки[16].

Кримінальний кодекс України диференційовано підходить до віку, досягши якого неповнолітній може бути визнаний суб'єктом злочину, напряму вказуючи на дві вікові ознаки суб'єкта.

Повна відповідальність за більшість злочинів можлива з 16 років (ч.1 ст. 22 КК України). А за злочини, перераховані в ч.2 ст. 22 КК України - з 14 років. До таких злочинів відносяться: вбивство, зґвалтування, крадіжка, грабіж, розбій, здирництво, тероризм та інші - усього двадцять видів складів. Всі вказані злочини є умисними. Встановлення зменшеного віку залучення до кримінальної відповідальності викликано тим, що небезпека цих злочинів вже повинна бути очевидною і доступною розумінню підлітка[9].

Іншими критеріями кримінальної відповідальності є осудність чи неосудність суб'єкта злочину.

Нести кримінальну відповідальність за вчинене суспільно небезпечне діяння можуть лише осудні особи[2].

Особа, що зробила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності, не може бути притягнена до кримінальної відповідальності. Таким особам можуть бути призначені примусові заходи медичного характеру (ч. 2 ст. 19 КК України), що не є покаранням.

Осудність - цей такий стан психіки людини, в якому вона у момент здійснення суспільно небезпечного діяння була здатна усвідомити характер своєї поведінки і керувати ними. Мається на увазі не тільки розуміння фактичної значущості своїх вчинків, але і їх соціальну значущість і при цьому свідомо керувати своїми діями, що властиво тільки психічно здоровим і розумово повноцінним людям[9].

Ст. 19 КК України подає законодавче визначення поняття неосудності: не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час здійснення суспільно небезпечного діяння знаходилася в стані неосудності, тобто, не могла усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними внаслідок хронічного психічного розладу, тимчасового психічного розладу або іншого хворобливого стану психіки.

Розкриваючи поняття неосудності, наука кримінального права користується двома критеріями: медичним (біологічним) і юридичним (психологічним).

Юридичний критерій визначає суд, коли дає оцінку особі, що зробила суспільно небезпечне діяння, як не здатному усвідомлювати характер своїх дій і керує ними.

Медичний критерій розкриває причини оцієї нездатності: хворобливий стан психіки людини або відставання в психічному розвитку особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння. При цьому не всякий хворобливий стан психіки дозволяє визнати його неосудним, а тільки такий, що заважав йому правильно оцінювати свої вчинки. Осудність може бути присутньою за наявності будь-якого із психічних розладів, перерахованих в законі[16].

Сучасна формула неосудності передбачає злагодженого застосування юридичного і медичного критеріїв при рішенні питання про неосудність. Неосудність встановлюється ретроспективно і співвідноситься з часом здійснення суспільно небезпечного діяння. Подальше одужання особи не є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності.

Медичний критерій неосудності. Медичний критерій встановлює експерт, за допомогою прийомів і методик, розроблених наукою психіатрією.

Законодавцем в узагальненому вигляді даний вичерпний перелік різних форми хворобливих розладів психічної діяльності, які можуть супроводитися втратою здатності особи віддавати собі звіт в своїх діях або керувати ними: хронічні психічні розлади, тимчасові психічні розлади, недоумство, інший хворобливий стан психіки.

Юридичний критерій неосудності полягає у відсутності у особи здатності усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) - це інтелектуальний момент, або керувати своїми вчинками - вольовий момент.

Зміст інтелектуального моменту свідчить про те, що особа не розуміє небезпеки своєї поведінки для суспільства.

Розлад інтелекту, як правило, викликає і розлад волі - особа не може керувати своїми вчинками. Проте бувають випадки, коли особа віддає собі звіт в своїх діях, тобто усвідомлює характер своєї поведінки, але через хворобливий стан не може керувати своїми діями. Наприклад, такі стани виникають у людей, страждаючих наркоманією в період наркотичного голодування. Особа добре усвідомлює злочинність своєї поведінки при розкраданні або здирстві наркотичних засобів, але при цьому не здатна стримати себе внаслідок глибокої поразки сфери волі, викликаної наркотичною залежністю[13].

Для визнання особи неосудною потрібна наявність однієї з ознак юридичного критерію в поєднанні з однією з ознак медичного критерію.

Обмежена осудність. Кримінальний кодекс України містить новелу про кримінальну відповідальність осіб з психічними станами, що не виключають осудності (ст. 20 КК України).

Введення норми про обмежену осудність викликано існуючою юридичною, пенітенціарною і клініко-психологічною реальністю у вигляді широкої поширеності у сфері права осіб з психічними аномаліями (прикордонними психічними розладами), що лімітують, але не позбавляють суб'єкта злочину повністю можливості керування своєю поведінкою. Поняття «обмежена осудність» адекватно відображає і фіксує цю реальність для диференційованої правової оцінки дій суб'єкта злочину.

Осудна особа, яка під час здійснення злочину не могла повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, підлягає кримінальній відповідальності (ст. 20 КК України).

Юридичний критерій обмеженої осудності - неповна міра усвідомлення фактичного характеру і суспільної небезпеки дій (бездіяльності) і керування ними.Наявність юридичного критерію обмеженої осудності, як і у разі встановлення неосудності, повністю залежить від наявності медичного критерію.

Медичний критерій обмеженої осудності утворюють, перш за все, порушення в інтелектуальній і емоційно-вольовій сфері, що не дозволяють повною мірою усвідомлювати свої вчинки і керувати ними.

Головною відмінною ознакою обмеженої осудності є можливість особи усвідомлювати свої дії, керувати ними, але через психічне захворювання у неї обмежена здатність до повноцінної психічної діяльності. Наявність медичного критерію обмеженої осудності як психічного захворювання і юридичного критерію як здатності хоча й не повною мірою, але усвідомлювати свої дії (бездіяльність), керувати ними обумовлюють можливість залучення особи до кримінальної відповідальності.

Концепція обмеженої осудності пов'язана з відносно неглибокими психічними розладами суб'єкта злочину (іменованими часто психічними аномаліями). На відміну від розладів, характерних для неосудних, психічний розлад, що не виключає осудності, не носить патологічного характеру, тобто не є хворобою. Вказані аномалії характеризуються дисбалансом сил збудження і гальмування[16].

Психічні розлади, що не виключають осудності, є достатні над інтелектуальними можливостями особи, внаслідок чого протиправний спосіб зняття емоційної напруги в конкретній емоційній ситуації стає для нього значно більш вірогідним і полегшеним.

Аномалії психіки характерні для різних психічних конституцій і являють собою зовні велику різноманітність. Проте, не дивлячись на різноманіття психічних аномалій, вони можуть бути підрозділені на аномальні стани і аномальні процеси. Аномальні стани визначаються відносною постійністю психофізіологічних реакцій. На відміну від них процеси носять тимчасовий, непостійний характер і залежать від певних біологічних чинників.

Через різноманіття аномальних процесів і станів законодавець відмовився від їх переліку, прийнятного для опису медичного критерію неосудності. Хворобливі стани, що характеризують неосудність, цілком конкретні і чисельно обмежені відомими в психіатрії хворобами[13].

1.2 Співвідношення суб'єкта злочину і особи злочинця

Кожний злочин скоюється конкретною людиною і виражає її волю, погляди, прагнення, звички. Не можна розкрити суть злочину, не аналізуючи особистість того, хто його зробив. Кримінальний закон, не забуває, що ці особи повинні і можуть бути виправлені, повернені до чесного працьовитого життя. Але знайти ефективні засоби і способи дії на осіб, що скоїли злочини, шляхи і засоби попередження нових злочинів можна тільки при глибокому вивченні всього того, що характеризує злочинця як соціального індивіда, як особистість[15].

Особа злочинця має важливе значення для індивідуалізації покарання, визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, вирішення питань про звільнення від кримінальної відповідальності, при умовному засуджені, умовному засудженні з обов'язковим залученням до праці, умовно-достроковому звільненні от покарання, умовному звільненні від подальшого відбування покарання з обов'язковим залученням до праці, відстрочці виконання вироку неповнолітньому та інших випадках.

Оскільки для вирішення цих питань кримінальне право не може обмежитися традиційним поняттям «суб'єкт злочину», виникає необхідність з'ясувати співвідношення понять «суб'єкт злочину» і «особа злочинця».

Суб'єкт злочину і особистість злочинця не тотожні поняття. Суб'єкт злочину - поняття правове. Ознаки, що характеризують суб'єкта злочину (осудність, вік), є ознаками складу злочину. Тільки за наявності цих ознак в сукупності з іншими необхідними ознаками складу злочину особа може притягуватися до кримінальної відповідальності у разі здійснення того, що передбачив кримінальним законом діяння, тобто може розглядатися як злочинець. Але кримінальна відповідальність повинна бути суворо індивідуалізованою. Вирішити в цю задачу можна лише на основі ретельного вивчення ознак, що характеризують особистість злочинця. „В соціалістичному суспільстві, - відзначає Б. А. Сахаров, - де особистість, її права і інтереси складають предмет найбільшої турботи і... всесторонньої охорони з боку держави і права, питання... кримінальної відповідальності не можуть розв'язуватися інакше, як за умови найуважнішого вивчення «особистості злочинця».[18].Особистість злочинця - більш широке і містке поняття, чим суб'єкт злочину. Це складний комплекс, ознак, що його характеризують, властивостей, зв'язків, відносин, його етичний світ, взяті в розвитку, у взаємодії з соціальними і індивідуальними життєвими умовами, і в тій або іншій мірі що визначили здійснення злочину[15].

В сукупності ці ознаки дають соціально-політичну характеристику суб'єкта, злочини, показують його моральний вигляд, його суспільну небезпеку. Обидва поняття, що розглядаються, взаємопов'язані. «Особистість злочинця включає в число інших ті ознаки, які згідно закону характеризують суб'єкт злочину: фізичну суть особи як людського індивіда, його вік і психічну здібність до ставлення, а також деякі особливі ознаки..., через які особа може розглядатися як спеціальний суб'єкт». Крім того, особистість злочинця включає багато інші ознаки індивіда, не пов'язані з його правовою характеристикою як суб'єкта злочину.

Кримінологія, що вивчає в широкому плані особистість злочинця, виділяє в структурі особистості три групи ознак:

1) соціально-демографічні і кримінально-правові;

2) соціальні ролі і відносини в різних сферах суспільного життя;

3) етично-психологічні якості і ціннісні орієнтації.

До соціально-демографічних ознак відносяться: стать, вік, освіта, соціальне походження, сімейний стан, партійність, приналежність до міського або сільського населення і деякі інші дані (матеріальне становище, житлові умови, взаємини в сім'ї і т. п.).

До кримінально-правових ознак відносяться про характер досконалого злочину, його мотиви, одноосібному або груповому здійсненні, минулої судимості або про фактичний рецидив і т. п.

Соціальні ролі - це властиві даній людині функції, відносини і типові форми поведінки, обумовлені його становищем в суспільстві, його приналежністю до певної соціальної групи (чи є він кваліфікованим робітником або учнем, що починає, керівником або рядовим працівником, неодруженим або головою сім'ї, активним діячем суспільства, бешкетником, організатором колективних п'янок і т. д.).

До етично-психологічних ознак відносяться: ставлення людини до соціальних і моральних цінностей суспільства, ставлення до Батьківщини громадського обов'язку, до праці, сім'ї дані (матеріальне становище, житлові умови, взаємини в сім'ї і т. п.).

Особистість характеризують і її соціальні потреби (чи читає людина літературу, чи бере участь в суспільній роботі і т. п.), і особливості інтелектуальних, емоційних, вольових властивостей (рівень розумового розвитку, об'єм знань, життєвий досвід, широта або вузькість поглядів, міра емоційної збудливості, постійність або мінливість переживань, здатність приймати і добиватися здійснення ухваленого рішення, цілеспрямованість, витримка, наполегливість, самоволодіння і т. д.).

Таким чином, - особа злочинця не вкладається до рамок суб'єкта злочину. Але, з іншого боку, про особистість злочинця можна говорити лише стосовно осудної особи, що досягла певного віку і скоїла злочин до того, хто за законом є суб'єктом злочину .

Отже, особистість злочинця через загальні ознаки суб'єкта (осудність і вік кримінальної відповідальності) входить певною мірою і в вказаному об'ємі до підстави кримінальної відповідальності. В склад злочину, як було показано вище, законодавець часто включає і інші ознаки, що характеризують особистість злочинця - ознаки, властиві спеціальному суб'єкту, громадянство, посадове становище особи, судимість, здійснення злочину повторно, систематично або у вигляді промислу, здійснення злочину особливо небезпечним рецидивістом і т. д.

Проте, кримінальне право завжди виходило з того, що суб'єкт злочину і особа злочинця не тотожні поняття. Суб'єкт злочину - це мінімальна сукупність ознак, що характеризують особистість злочинця, без яких немає складу злочину. Особистість злочинця - це сукупність всіх соціально-політичних і психологічних властивостей і рис, які утворюють індивідуальний вигляд людини, що скоїла злочин. Встановлення їх має велике значення для з'ясування причин і умов здійснення злочинів, для індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання.



РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СПЕЦІАЛЬНОГО СУ'ЄКТА ЗЛОЧИНУ

2.1 Поняття та ознаки спеціального суб'єкта

Ознаки спеціального суб'єкта за своїм змістом дуже різноманітні. В КК України міститься близько 40% складів із спеціальним суб'єктом[15]. Ознаки спеціального суб'єкта можуть відноситися до різних характеристик особистості злочинця: до займаного положення по службі або роботі, посаді, професії, до негативної характеристики, пов'язаної із здійсненням злочину, до військового обов'язку, сімейного стану і так далі. Наприклад, суб'єктом злочину, передбачити ст. 276 КК України, може бути не будь-яка фізична особа, що досягла 16-літнього віку, а тільки та, що володіє певними в законі особливостями - це має бути особа, що керує автомобілем, трамваєм і іншими механічними видами транспортних засобів. В даному випадку особливості суб'єкта пов'язані з характером його діяння у сфері руху і експлуатації транспортних засобів (водій, особа, що управляє транспортним засобом); суб'єктом злочину, передбаченого ст. 271 КК України, - посадова особа, на якій лежали обов'язки по дотриманню правил охорони праці. Ст. 375 КК України, що встановлює відповідальність за винесення явно неправомірного вироку, рішення або іншого судового акту, називає до якостей спеціального суб'єкта суддю (або суддів)[2].

Загальні ознаки суб'єкта не вказуються в диспозиції норм Особливої частини КК України, вони винесені законодавцем як загальні принципові положення до Загальної частини. Напроти, чинне кримінальне законодавство

в Загальній частині не дає вичерпного визначення поняття спеціального суб'єкта. Ознаки, що характеризують спеціальний суб'єкт, вказуються в диспозиціях кримінально-правових норм Особливої частини КК України. Іноді виділяються норми із спеціальним суб'єктом до окремих розділів, створюючи цілі системи норм, де і визначаються ознаки спеціальних суб'єктів в нормі Особливої частини КК України. В Особливій частині КК України містяться два таких розділи: розділ ХVІІ - злочини у сфері службової діяльності та розділ ХІХ - злочини проти встановленого порядку несення військової служби. В загальних положеннях до розділу ХVІІ описуються ознаки спеціального суб'єкта для посадових злочинів, особливість яких полягає в тому, що вони можуть скоюватися тільки з використанням обов'язків по службі і завдяки службовому становищу особи, що є суб'єктом злочину. Особи, що не займають певного службового становища, просто фізично не змогли б виконати діяння, передбачені в розділі ХVІІ КК України. Суб'єктами військових злочинів є особи, на яких розповсюджується Положення про проходження військової служби: військовослужбовці, що проходять військову службу по заклику або за контрактом в Збройних Силах України, інших військах і військових формуваннях України, що військовозобов'язані, перебувають в запасі, під час проходження або військових зборів тощо. Тільки ці особи можуть відповідати за злочини проти встановленого порядку несення військової служби за нормами розділу ХІХ КК України[9].

Іноді ознаки спеціального суб'єкта не вказуються в конкретній нормі Особливої частини КК, але їх можна з'ясувати шляхом систематичного, логічного і граматичного тлумачення норми. Наприклад, ст. 139 КК України встановлює відповідальність за ненадання допомозі хворому. Закон не називає прямо суб'єкта злочину, але вказує на його істотну ознаку: обов'язок цієї особи надавати допомогу хворому згідно із законом або за спеціальним правилом. Відповідно до спеціальних правил, встановлених компетентними органами охорони здоров'я України, всі медичні і фармацевтичні працівники (лікарі, акушери, фельдшери, медичні сестри, провізори і інші працівники) зобов'язані надавати першу невідкладну допомогу громадянам в дорозі, на вулиці, в інших громадських місцях і вдома.

В деяких нормах при визначенні суб'єкта законодавець вживає характеристики, властиві тільки працівника певних державних систем. Розділ ХVІІІ Особливої частини КК України містить низку норм, в яких визначається відповідальність за злочини проти правосуддя, скоєні посадовими особами органів правосуддя: слідчим, прокурором, суддею, працівником поліції (ст.ст. 371 - 387 КК України).

Група авторів вважає, що спеціальним суб'єктом виступає особа, яка, окрім необхідних ознак суб'єкта (осудність і досягнення певного віку) повинна володіти ще особливими додатковими ознаками, що обмежують можливість залучення інших осіб до кримінальної відповідальності за здійснення конкретного злочину. Дане визначення поняття спеціального суб'єкта найбільш вдале, бо містить обмежувальну ознаку, окреслення кола осіб, які можуть бути суб'єктами відповідних злочинів. Проте тут вказано, що ознаки спеціального суб'єкта повинні бути обов'язково передбачені в кримінальному законі або прямо витікати з нього.

В трактуванні К. А. Панько спеціальним суб'єктом є «особа, що володіє, окрім необхідних обов'язкових ознак (вік, осудність), особливими додатковими ознаками відносяться як до позитивної, так і до негативної діяльності суб'єкта, і що обмежують можливість залучення його до кримінальної відповідальності за здійснення даного злочину».

Недолік цього поняття полягає перш за все в тому, що не зовсім зрозуміло, яка негативна і позитивна діяльність визначає ознаки спеціального суб'єкта. Автор же ні в самому визначенні, ні в роботі, де воно запропоноване, не конкретизує ці види діяльності. Далі, К. А. Панько припускається явної помилки, вважаючи, що ознаки спеціального суб'єкта обмежують можливість залучення його до кримінальної відповідальності за здійснення даного злочину. Насправді ж, навпаки, наявність ознак спеціального суб'єкта до диспозиції статті КК обмежує можливість залучення до відповідальності не самого спеціального суб'єкта, а інших осіб, не володіючи такими властивостями. І нарешті, у визначенні К. А. Панько упущена вказівка на те, що ознаки спеціальних суб'єктів передбачені в законі або витікають з нього.

Варто, проте, відзначити, що всі розглянуті визначення спеціального суб'єкта в принципі є правильними. Разом з тим вони характеризуються певною неповнотою, не завершені, не відображають всіх істотних ознак даного поняття.

Сукупність цих ознак, а точніше їх єдність, і є основою об'єднання безлічі суб'єктів до однієї групи спеціальних суб'єктів. Розглянемо ці ознаки.

Спеціальні суб'єкти, окрім осудності і віку кримінальної відповідальності, володіють і іншими додатковими юридичними ознаками.

Якщо спеціальний суб'єкт описаний в законі в позитивній формі, то в диспозиції статті конкретно відображаються ті або інші ознаки, що відносяться до його характеристики. В позитивній формі передбачені ознаки 98 % спеціальних суб'єктів. Це, наприклад, особа, якій відомості, складові службової таємниці, були довірені по службі або роботі, свідок, експерт, перекладач, суддя, працівник дізнання, слідчий, прокурор, особа, відповідальна за технічний стан і експлуатацію транспортних засобів і ін. Ознаки спеціальних суб'єктів, сформульовані в негативній формі, даються в законі як виняток, коли вказівка в диспозиції статті на ці ознаки в позитивній формі зробила б її громіздкою і незручною для застосування.

В. Н. Кудрявцев справедливо відзначає, що спроба перейти до позитивного визначення особи, що не має належної медичної освіти призвела б до того, що довелося б дати «весь список явних на світі дипломів про вищу освіту, що не є медичним». Проте «негативні ознаки відіграють у складі злочину таку ж роль, що її позитивні ознаки. Вони в повній ж мірі можуть використовуватися при кваліфікації». В КК в негативній формі дані ознаки наступних спеціальних суб'єктів: аборт, зроблений особою, що не має спеціальної медичної освіти.

Якщо спеціальний суб'єкт описаний в законі в позитивній формі, то в диспозиції статті конкретно відображаються ті або інші ознаки, що відносяться до його характеристики. В позитивній формі передбачені ознаки 98 % спеціальних суб'єктів.

Досліджуючи питання про прийоми виокремлення спеціального суб'єкта, потрібно також вказати, що ознаки деяких з них (приблизно ~ 20% загальної кількості) не названі в диспозиціях статі КК. Іноді не міститься прямих вказівок на ознаки спеціального суб'єкта. Їх необхідно виявляти шляхом тлумачення, виходячи з аналізу інших елементів складу злочину (об'єкта, об'єктивної сторони), оскільки кожний елемент знаходиться у взаємозв'язку і взаємообумовленості з іншими, створює певну залежність, обумовлює їх існування і зміст, тобто суб'єкт злочину в диспозиції конкретно не вказаний. Проте очевидно, що ним може бути не кожна, а лише строго певна особа[15].

Отже, законодавець за допомогою введення ознак спеціального суб'єкта злочину звужує сферу розповсюдження норми, співвідносивши її з певним колом відповідальних осіб, ознаки яких вказані в диспозиції закону.

Сказане дозволяє стверджувати, що спеціальний суб'єкт злочину:

а) окрім осудності і віку кримінальної відповідальності, володіє і іншими додатковими юридичним ознаками;

б) наділений однією або більше такими ознаками;

в) ці ознаки вказані в кримінальному законі або прямо витікають з нього;

г) їх наявність обмежує коло осіб, які можуть нести відповідальність за даним законом.

Названі ознаки повинні бути встановлені при кваліфікації злочину, що забезпечує правильне застосування закону по суб'єкту злочину.

Поняття ж спеціального суб'єкта і є єдність таких істотних ознак, за допомогою яких виявляються специфічна особливість і важлива характеристика цього поняття.

З врахуванням викладеного можна констатувати, що спеціальний суб'єкт злочину - це особа, що володіє разом з осудністю і віком кримінальної відповідальності і іншою додатковою юридичною ознакою, передбаченою в кримінальному законі або прямо виникаючою з нього, що обмежує коло осіб, які можуть нести відповідальність за даним законом.

Загальне поняття спеціального суб'єкта передбачає розгляд видів цих суб'єктів, оскільки воно конкретно виражається саме в різних спеціальних суб'єктах, вказаних у відповідних статтях КК. Всі види спеціальних суб'єктів і розглядаються в наступній частині роботи. Правове значення загальних і спеціальних ознак суб'єкта злочину неоднакове. Відсутність хоча б однієї із загальних ознак суб'єкта означає разом з тим і відсутність складу злочину. За відсутності ознак спеціального суб'єкта злочину виникає інша ситуація: в окремих випадках відсутність оцих ознак повністю виключає кримінальну відповідальність, в інших - міняється лише кваліфікація злочину.

При визначенні ознак спеціального суб'єкта важливе значення мають положення, що містяться у відомчих нормативних актах: статутах, положеннях, інструкціях і наказах, які визначають службові повноваження тих або інших працівників підприємств, установ, організацій. Суд при кваліфікації суспільно небезпечного діяння зобов'язаний розглянути по суті і обговорити характер тих спеціальних обов'язків, повноважень, які покладені на відповідного працівника. При цьому дані відомчих нормативних актів повинні прийматися судом як один з аргументів того або іншого рішення питання. Не виключена можливість, що суд, оцінивши по суті ті дії, які скоював винний, в якійсь частині не погодитися з відомчою кваліфікацією працівників підприємства, установи, організації і, виходу з оцінки вчинених особою дій, не визнає або, напроти, не визнає його спеціальним суб'єктом злочину[13].

Ознаки спеціального суб'єкта в теорії кримінального права отримали назву факультативних ознак в загальному понятті складу злочину, оскільки вони не є обов'язковими для всіх конкретних складів злочинів.

Протягом всієї історії кримінального законодавства є видимою стійка тенденція до збільшення кількості складів із спеціальним суб'єктом. Діючий КК України налічує близько 40 % складів із спеціальним суб'єктом[15].

Найвищі судові органи неодноразово звертали увагу на необхідність встановлення ознак спеціального суб'єкта.

В даний час в практиці судових і правоохоронних органах виникають труднощі при кваліфікації посадових злочинів, пов'язані з мінливістю нормативних актів, регулюючих правовий статус державних службовців. Крім того, є неясності в питанні про те, кого вважати посадовою особою. Для вирішення вказаних проблем необхідно використовувати велику кількість нормативних актів, у тому числі відомчих.

Далі дана характеристика найбільш поширених і викликаючи найбільшу кількість питань груп спеціальних суб'єктів.

2.2 Класифікація спеціальних суб'єктів злочину

За загальним правилом суб'єктами злочинів за кримінальним правом України можуть бути як громадяни України, так i іноземні громадяни і особи без громадянства . Проте в Особливій частині КК України містяться дві норми, в яких встановлена відповідальність осіб, що характеризуються ознаками спеціального суб'єкта, виходячи з державно-правового становища. Ст. 111 КК України «Державна зрада» - називає як суб'єкт злочину тільки громадянина України; ст. 114 - шпигунство - вказує, що шпигунство на користь іноземної держави, іноземної розвідки, іноземної організації або їх представників може бути скоєне тільки іноземним громадянином або особою без громадянства[9].

Спеціальні суб'єкти можуть бути класифіковані таким чином:

1) за державно-правовим становищем: громадянин (ст. 111), іноземний громадянин і особа без громадянства (ст. 114);

2) за демографічною ознакою: за статтю - чоловік; по віку - повнолітній;

3) за сімейними, родинними відносинами - батьки особи, опікуни чи люди, що їх замінюють, діти;

4) за відношенням до військового обов'язку: призовник військовослужбовець і військовозобов'язаний;

5) за посадовим становищем: посадова особа;

6) за посадовим становищем осіб, працюючих в спеціальних державних системах: слідчий, прокурор, суддя, працівник поліції (ст.ст. 371 - 375);

7) за професійними обов'язками: лікар, інші медичні і фармацевтичні працівники;

8) за характером роботи, що виконується: особа, якій відомості, складові державної таємниці, були довірені по службі або роботі (ст. 328 КК України), член виборчої комісії, працівник залізничного, водного або повітряного транспорту, пов'язаний із службою руху, експлуатації або ремонту транспорту (ст. 276 КК України); працівник торгівлі і інших організацій, що здійснюють реалізацію товарів або надань послуг населенню і інші.

9) по посаді: капітан (ст. 284), механік (ст. 286), командир повітряного судна (ст. 281) і інші.

10) за характером обов'язків громадян відносно держави: свідок, потерпілий, експерт, перекладач;

11) за особливому становищем особи відносно потерпілого: особа, на утриманні або в підкоренні якого знаходився потерпілий;

12) за особливим становищем особи, пов'язаним із здійсненням злочину: особи, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, раніше судимі, засуджені за тяжкі злочини, особа, що знаходяться під вартою;

13) за іншими обставинами: водій або особа, що управляє транспортним засобом і інші.

Запропонована класифікація не є вичерпною і єдиною в науці кримінального права. В юридичній літературі висловлюються і інші думки з даного питання[16].

Ознаки спеціального суб'єкта в теорії кримінального права отримали назву факультативних ознак загалом поняття складу злочину, оскільки вони не є обов'язковими для всіх конкретних складів злочинів. Ознаки спеціального суб'єкта вказуються хоча й в значному числі складів, але не у всіх. Значення цих ознак виявляється по різному.

По-перше, коли ознаки спеціального суб'єкта є конструктивними, тобто закон включає їх до основного складу злочину. Тоді ознаки спеціального суб'єкта є обов'язковими. Особи, що не відповідають вимогам спеціального суб'єкта, вказаним в конкретній кримінально-правовій нормі, не можуть бути залучені до кримінальної відповідальності за даною статтею, хоча вони і зробили дії, передбачені диспозицією даної норми.

Ст. 364 КК України передбачає відповідальність за зловживання владою або службовим становищем тільки посадових осіб, які використовують свої службові повноваження всупереч інтересам служби в корисливих або інших особистих інтересах, якщо ці діяння спричини істотну шкоду законам, що охороняється, інтересам суспільства та держави. Примітка до ст. 364 КК України, розкриваючи ознаки посадової особи, зокрема, вказує, що такими є особи, що є представниками влади або виконання організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських функцій в державних органах місцевого самоврядування, державних установах, в Збройних Силах України, інших військах і військових формуваннях України. Виконання тих ж функцій в суспільних або кооперативних організаціях не утворює ознак складу зловживання службовим становищем.

По-друге, додаткові ознаки суб'єкта можуть бути включені до конструкції не основного складу, а до складу із обтяжуючими обставинами. У цьому разі вони теж є обов'язковими для кваліфікації злочину.

Ст. 368 КК України (одержання хабара посадовою особою) передбачає як суб'єкт основного складу тільки посадову особу (перше значення додаткової ознаки суб'єкта). Частина третя даної статті вказує спеціальну характеристику посадової особи у вигляді його відповідального положення: особа, що обіймає державні посади України. Як видно, додаткова ознака спеціального суб'єкта включена законодавцем до конструкції складу з особливо обтяжуючими обставинами, тому повинна враховуватися судом при кваліфікації злочину, як і в першому випадку. Відсутність цієї ознаки в досконалому злочині означає, що діяння не містить ознаки складу, вказаного в частині третій ст. 368 КК України, і повинна бути перекваліфікована на основний склад злочину[9].

Третє значення факультативних ознак виявляється тоді, коли ознаки спеціального суб'єкта не передбачені в законі взагалі, ні в основному складі, ні у складі із обтяжуючими обставинами. У цьому разі особливості суб'єкта знаходяться поза рамками складу. Вони відносяться до характеристики особистості злочинця і можуть бути враховані судом при призначенні покарання як обтяжуючі обставини, якщо вони передбачені в КК України.

Таким чином, додаткові ознаки суб'єкта злочину мають трояке значення: 1) коли вони входять до конструкції основного складу, вони є обов'язковими для кваліфікації злочину; 2) коли вони входять до конструкції складу із обтяжуючими обставинами, вони є обов'язковими для кваліфікації злочину, досконалого при обтяжуючих обставинах; 3) коли додаткові ознаки суб'єкта не мають конструктивного значення, вони є факультативними і можуть бути враховані судом при призначенні покарання.

Очевидно, є можливість об'єднати відповідні види спеціальних суб'єктів до однотипних груп і підгруп, оскільки відомо, що ніхто не може описати нескінченну безліч інакше, як з вказівкою властивостей, які характерні для елементів безлічі. Саме це дозволить розподілити спеціальні суб'єкти так, щоб кожний з них входив до певної групи по схожості (тотожності) юридичної природи їх ознак. Всередині ж такої групи можна виділити і відповідні підгрупи, що дасть можливість більш повно охарактеризувати суб'єкти, що входять до кожної з цих груп[16].

Розподілити спеціальні суб'єкти по групах можна тільки шляхом їх класифікації. Раніше в основному виділяли такі види цих суб'єктів, як посадові особи, військовослужбовці і військовозобов'язані, а потім працівники транспорту. Вперше спробу систематизації видів спеціальних суб'єктів шляхом їх класифікації зробили. Н. С. Лейкіна і Н. П. Грабовська. Як основу класифікації вони виділяли ознаки спеціальних суб'єктів, характеристики: 1) державно-правове становище особи (іноземець або особа без громадянства); 2) професійне становище; 3) посадове становище, особливі якості роботи, що виконується; 4) демографічні ознаки - стать, вік, родинні відносини тощо.

При всій її цінності для кримінально-правової теорії дана класифікація не позбавлена недоліків. Перш за все є невиправданим виділення як самостійних такі ознаки, які характеризують державно-правове, професійне і посадове становище особи, особливі якості роботи, що виконується нею. Всі вони визначають правове становище суб'єкта, внаслідок чого їх доцільно об'єднати до однієї групи саме за ознакою правового становища суб'єкта.

2.3 Характеристика окремих видів спеціальних суб'єктів

Проте в чинному КК України законодавець нам подає дві великі групи злочинів, відповідальність за споєння яких несе спеціальний суб'єкт. Серед них виокремлюються в першу велику групу злочини, вчиненні службовою особою, а іншу група укомплектована злочинами, вчиненими військовослужбовцями.

Злочини у сфері службової діяльності, як правило, майже не існують окремо, від інших видів злочинної діяльності.

Найчастіше службові правопорушення є тим засобом, за допомогою якого службова особа вчинює інший, серйозніший і тяжчий злочин задля досягнення бажаного злочинного результату. Відомо безліч випадків контрабанди, ухиляння від повернення виручки в іноземній валюті, незаконного відкриття або використання поза межами України валютних рахунків і порушень законодавства про бюджетну систему України внаслідок зловживання владою, перевищення влади чи службових повноважень.

З використанням службового становища скоюються такі злочини як державна зрада у формі шпигунства і розкрадання в особливо великих розмірах; порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності чи ставлення до релігії і передача чи збирання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам економічних, науково-технічних чи інших відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави[9].

Важко назвати такий злочин, від відповідальності за який винний не намагався відхилитися за допомогою хабара.

Злочини у сфері службової діяльності щонайчастіше пов'язані зі злочинами проти правосуддя і більшість з них по суті є спеціальним видом злочинів у сфері службової діяльності.

Та й організована злочинність не набрала б таких, що ми їх маємо сьогодні, масштабів і якостей, не мала б можливості успішно функціонувати, якби в її сферу не втягувалися службові особи.

Суспільна небезпека означених злочинів полягає ще й у тому, що при вчиненні більшості з них не тільки порушуються охоронювані законом суспільні відносини, блага та інтереси, а й формуються нові негативні анти суспільні відносини і зв'язки[12].

Основними злочинами у сфері службової діяльності відповідно до чинного КК України є:

1. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України). Кримінальний кодекс визначив цей злочин як умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах чи в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо ним заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих осіб, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

2. Перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК України). Стаття 365 КК України визначає перевищення влади чи службових повноважень як умисне вчинення службовою особою дій що явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо ними заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам т інтересам громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

3. Службове підроблення (ст. 366 КК України). Стаття 366 КК України визначає службове підроблення як внесення службою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видачу за відомо неправдивих документів. У цьому разі, на нашу думку, законодавець передбачив відповідальність за спеціальний вид зловживання владою і службовим становищем (за об'єктивною стороною) і за спеціальний вид підроблення документів (за суб'єктом злочину).

4. Службова недбалість (ст. 367 КК України). Частина 1 ст. 367 КК України визначає службову недбалість як невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

5. Одержання хабара (ст. 368 КК України). Хабар традиційно у вітчизняній літературі називають найнебезпечнішим службовим злочином. Відповідно до редакції ст. 368 КК України, об'єктивна сторона цього злочину визначається як одержання службою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Хабарництво порушує нормальну діяльність апарату влади й управління. Підвищену суспільну небезпеку одержання у тих випадках, коли інтереси особи, яка дала хабара, задовольняються службовою особою за допомогою зловживання владою бо службовим становищем чи шляхом перевищення влади або службових повноважень. Відповідальність у таких випадках настане за сукупністю вчиненого[4].

6. Давання хабара (ст. 369 КК України). Частина 1 ст. 369 КК України, передбачивши відповідальність за вчинення цього діяння, не розриває його поняття і змісту. У теорії кримінального права давання хабара визначається, з огляду на диспозицію статті КК, яка передбачає відповідальність за одержання хабара, як передача службовій особі особисто чи через посередника хабара (матеріальних цінностей, майнових благ та інших вигод) за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третіх осіб дій, що їх службова особа (одержувач хабара) могла чи повинна була виконати з використанням свого службового становища. Проте суб'єктом даного злочину є будь-яка особа, яка досягла шістнадцятирічного віку. Тобто суб'єкт загальний.

7. Провокація хабара (ст. 370 КК України). Провокація хабара відповідно до ст. 370 КК України передбачає відповідальність за свідоме створення службовою особою обставин і мов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто давав або взяв хабара.

В Україні встановлений спеціальний правовий статус державних службовців і осіб, що посідають державні посади. Не всі особи, що займають посади в державних органах, є державними службовцями.

Правові основи організації державної служби основи правового положення державних службовців встановлені Законом «Про державну службу в Україні». В ньому дане визначення поняття «державний службовець» і викладені вимоги, що висуваються до них. В вказаному законі відбулося нормативне закріплення відмови від тлумачення розширеного поняття «державний службовець», яке панувало в юридичній науці і правовій практиці радянського і перших років пост радянського періоду державного будівництва[3].

...