Характеристика суб’єкта злочину

Кримінальний кодекс і Закон України «Про державну службу в Україні» по-різному підходять до визначення поняття «державний службовець». Державним службовцем є громадянин України, виконуючий в порядку, встановленому законом, обов'язку по державній посаді державної служби за грошову винагороду, виплачувану за рахунок засобів державного бюджету або засобів бюджету відповідного суб'єкта України . Кримінальний кодекс не передбачає як головну умову визнання людини державним службовцям заміщення ним державної посади.

Наступною групою злочинів, є та група злочинів, за вчинення яких несе відповідальність такий спеціальний суб'єкт як військовослужбовці.

Конституція України визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону (ст. 65 Конституції України). Оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладається на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави (ст. 17 Конституції України)[1].

Від стану законності і воєнного порядку у Збройних Силах та інших військових формуваннях, що діють відповідно до законодавства України, багато в чому залежить ефективність виконання покладених на них найважливіших державних задач. Окремі закони, військові статути та інші підзаконні нормативні акти чітко і точно регламентують усі сфери життя та діяльності Збройних Сил. На військовослужбовців покладається неухильне дотримання Конституції України, законів і підзаконних актів, військової присяги, наказів командирів (начальників)[6]. Все це багато в чому зумовлює специфіку суспільних відносин у сфері несення військової служби, а також особливості і суспільну небезпеку їх порушень, у тому числі і злочинів[8]. Нормативною базою боротьби з військовими злочинами є розділ ХІХ Особливої частини КК України (статті 401 - 435)[2].

Військовими злочинами, згідно зі ст. 401, визнаються злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів[5].

Важливою особливістю Кримінального кодексу України і нового військового законодавства є відносно чітка регламентація складів військових злочинів, і, зокрема, їх суб'єктів.

В ст. 401 КК України міститься вичерпний перелік осіб, на яких розповсюджується сфера дії розділу XIХ КК України:

1) військовослужбовці, що проходять військову службу;

2) військовослужбовці, що проходять військову службу за контрактом;

3) громадяни, що проходять військові формування;

4) військовослужбовці військових прокуратур і відповідного управління ГП, військових судів і військової палати ВС, військових комісаріатів, а також службових осіб Державної фельд'єгерської служби Державного комітету зв'язку та інформатизації України, які мають військові звання;

5) військовослужбовці МО, СБ, УДО, ПВ;НГ;

6) військовослужбовці, які за згодою відкомандировані до органів виконавчої влади, на підприємства і в організації, що виконують роботи в інтересах охорони держави та її безпеки;

7) військовослужбовці адміністративного та професорсько-викладацького складу навчальних закладів, що входять до системи МОН;

8) військовослужбовці, які проходять службу в українських миротворчих контингентах;

9) військовослужбовці ЗС, інших військових формувань і цивільних установ України;

10) військовополонені, яких Україна тримає у полоні.

Вичерпний перелік осіб, що відносяться законодавцем до військовослужбовців, а також точне визначення, що є військовою службою, містяться у Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу». Визначення статусу військовослужбовців можливо лише шляхом їх сумісного тлумачення.

Військовослужбовцями є громадяни, що проходять військову службу. Військова служба - це особливий вид державної служби громадян в Збройних Силах України, інших військах, органах зовнішньої розвідки і органах державної безпеки.

Громадяни отримують статус військовослужбовця з початком військової служби і втрачають його із закінченням такої. Точні моменти початку і закінчення військової служби визначаються вказаними законами. Вони різні для різних категорій військовослужбовців[7].

Усі злочини, спеціальним суб'єктом яких є військовослужбовець варто класифікувати наступним чином.

1. Злочини проти порядку підлеглості і військової честі:

§ Непокора (ст. 402 КК України). Непокора - це відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу. Суб'єкт цього злочину - військовослужбовець, за службовим положенням або військовим званням постійно або тимчасово підлеглий начальнику, який віддав наказ.

§ Невиконання наказу (ст. 403). Цей злочин утвориться, якщо невиконання наказу вчинене за відсутності ознак, зазначених у ч. 1 ст. 402, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

§ Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків (ст. 404).

§ Погроза або насильство щодо начальника (ст. 405). Злочин полягає у погрозі вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби. Суб'єкт цього злочину - військовослужбовець, за службовим положенням або за військовим званням підлеглий особі, якій погрожує.

§ Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (ст. 406). Суб'єкт цього злочину - військовослужбовець, який не знаходиться у відносинах підлеглості з потерпілим.

2. Злочини проти порядку проходження військової служби:

§ Самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407). Суб'єктом цього злочину за частинами 1, 3 і 4 ст. 407 можуть бути військовослужбовці строкової служби. Особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани і військовослужбовці за контрактом підлягають відповідальності за ч. 2, 3 і 4 ст. 407.

§ Дезертирство (ст. 408) - це один з найбільш тяжких і небезпечних злочинів проти встановленого порядку несення військової служби. Суб'єктом цього злочину є як військовослужбовці строкової служби, так і особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани і військовослужбовці за контрактом.

§ Ухилення від військової служби шляхом самоскалічення або іншим способом (ст. 409).

3. Злочини проти порядку користування військовим майном і його зберігання.

§ Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 410). Суб'єкт цього злочину - військовослужбовець або військовозобов'язаний, в тому числі і військова службова особа.

§ Умисне знищення або пошкодження військового майна (ст. 411). Суб'єкт цього злочину - військовослужбовець або військовозобов'язаний.

§ Необережне знищення або пошкодження військового майна (ст. 412).

§ Марнотратство або втрата військового майна (ст. 413). Суб'єкт цього злочину за ч. 1 ст. 413 - військовослужбовець строкової служби; за ч. 2 і 3 - будь-який військовослужбовець.

§ Порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 414). Суб'єктами злочину можуть бути військовослужбовці, які в силу своєї діяльності користуються зброєю, речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, а також військовослужбовці, які внаслідок свого службового становища мають доступ до цих предметів.

4. Злочини проти порядку експлуатації військової техніки:

§ Порушення правил володіння або експлуатації машин (ст. 415). Суб'єктом цього злочину може бути військовослужбовець, який відповідає за експлуатацію військової машини або безпосередньо керує нею.

§ Порушення правил польотів або підготовки до них (ст. 416). Суб'єкт цього злочину - військовослужбовець, на якого спеціально покладені обов'язки із забезпечення правил польотів чи підготовки до них.

§ Порушення правил кораблеволодіння (ст. 417). Суб'єкт цього злочину - командир корабля, катера, шлюпки, помічник командира, фахтовий офіцер, який знаходиться при виконанні обов'язків управління кораблем або маневрування.

5. Злочини проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб:

§ Порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання (ст. 41). Суб'єктом порушення правил вартової служби може бути будь-яка особа, яка входить до складу варти: начальник варти, його помічник, розводящий, караульний, вартовий, вивідний, а також особи, які керують несенням служби вартою - черговий частини і його помічник.

§ Порушення статутних правил населення прикордонної служби (ст. 419). Суб'єктом цього злочину може бути тільки особа, яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України і виділяється з числа військовослужбовців прикордонної застави і оголошується на бойовому розрахунку.

§ Порушення статутних правил несення бойового чергування (ст. 420). Суб'єктом цього злочину може бути особа, яка заступила на бойове чергування (бойову службу) у встановленому порядку і допустила порушення правил його несення.

§ Порушення статутних правил з правил внутрішньої служби (ст. 421). Суб'єктом цього злочину можуть бути тільки військовослужбовці, які входять до складу бойового наряду частини (крім варти і вахти).

6. Злочини проти встановленого порядку збереження військової таємниці:

§ Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості ( ст. 422). Суб'єктом розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, може бути будь-який військовослужбовець, якому відомі ці відомості; втрати документів - військовослужбовці, яким були довірені по службі ці документи (матеріали, предмети).

7. Військові службові злочини:

§ Зловживання військовою службою особою владою або службовим становищем (ст. 423). Суб'єкт цього злочину - військові службові особи, тобто військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноваженого командування.

§ Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст. 424).

§ Недбале ставлення до військової служби (ст. 425).

§ Бездіяльність військової влади (ст. 426).

8. Злочини проти порядку несення служби на полі бою і в районі воєнних дій:

§ Здача або залишення ворогові засобів ведення війни (ст. 427). Суб'єкт цього злочину - начальник, який здійснює оперативне управління в бойовій обстановці підлеглими силами, бойовою та спеціальною технікою чи іншими засобами ведення війни.

§ Залишення гину чого військового корабля (ст. 428). Суб'єкт злочину тільки командир корабля або особа із складу команди корабля.

§ Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю (ст. 429). Суб'єкт злочину будь-який військовослужбовець.

§ Добровільна здача в полон (ст. 430).

§ Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні (ст. 431) - можуть виражатися в добровільній участі такого військового службовця у роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які за відомо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам.

§ Мародерство (ст. 432).

§ Насильство над населенням у районі воєнних дій (ст. 433).

9. Злочини проти законів і звичаїв війни:

§ Погане поводження з військовополоненими (ст. 434). Суб'єктом цього злочину може бути будь-який військовослужбовець, при недбалому виконанні обов'язків щодо хворих і поранених - особи, на яких покладено їх лікування і піклування про них.

§ Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними (ст. 435)[9].

РОЗДІЛ 3. СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНАХ ІЗ СПЕЦІАЛЬНИМ СУБ'ЄКТОМ ЗЛОЧИНУ

Співучасть завжди надає злочину більшої суспільної небезпеки. Об'єднання зусиль двох і більше осіб полегшує вчинення злочину, його приховування, уникнення винними кримінальної відповідальності. Спільні, злагоджені злочинні дії, організовані і керовані, у більшості випадків, значно підвищують ефективність дій, спрямованих на досягнення злочинного результату. Не зважаючи на те, що за останні десятиліття здійснено чимало досліджень, присвячених питанням співучасті, в теорії і сьогодні існує розбіжність думок щодо актуальних питань кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті. Це зумовлює у багатьох випадках помилковість судових рішень, у тому числі при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.

Співучастю у злочині згідно ст. 26 КК визнається умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Отже, для наявності співучасті у злочині має брати участь щонайменше два суб'єкти злочину, тобто фізичних осудних осіб, які вчинили злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Згідно з ч. 2 ст. 18 КК спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Отже, спеціальний суб'єкт злочину - це суб'єкт злочину, який крім загальних ознак (осудності й віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність) наділений додатковими ознаками, які і визначають його відповідальність за певною статтею КК (наприклад, службова особа як суб'єкт одержання хабара).

Специфіка злочинів зі спеціальним суб'єктом полягає у тому, що їх можуть вчинити лише ті особи, що наділені ознаками спеціального суб'єкту. У зв'язку з цим і виникає питання, хто може бути співучасником у таких злочинах, а конкретніше - чи можуть ними виступати особи, які не мають ознак спеціального суб'єкта. Як відомо, у розділі УІ КК України немає обмежень щодо співучасті у злочинах, що вчиняються спеціальними суб'єктами. Отже можна зробити висновок про те, що всі характерні конститутивні ознаки співучасті повинні мати місце і при співучасті у злочинах із спеціальним суб'єктом.

Співучасть характеризується обов'язковою сукупністю об'єктивних і суб'єктивних ознак. Об'єктивними ознаками співучасті є: множинність учасників злочину (участь у злочині двох чи більше суб'єктів злочину); спільність їх участі у злочині, яка утворюється шляхом об'єднання зусиль всіх співучасників, спричиненням співучасниками єдиного, загального для всіх наслідку, наявністю причинного зв'язок між діями кожного із співучасників і тим злочином, що вчинив виконавець. До суб'єктивних ознак співучасті традиційно відносять умисний характер дій усіх співучасників. Умислом співучасників мають охоплюватись злочинні дії виконавця, причинний зв'язок як між їх діяннями і діями виконавця, так і між діями останнього і наслідком, що настав; бажання або свідоме допущення настання єдиного злочинного результату.

За загальним правилом, при співучасті у злочинах із спеціальним суб'єктом виконавцями можуть бути лише особи, які наділені ознаками спеціального суб'єкта. А інші особи можуть бути лише співучасниками (виконувати у злочині інші ролі). Більше того, це положення розвивається у деяких статтях Особливої частини КК. Так, ч. 3 ст 401 КК встановлює, що особи, не зазначені в цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу (розділ XIX «Про військові злочини»). На підставі цього М. І. Панов робить висновок про те, що у злочинах зі спеціальним суб'єктом можлива також співучасть осіб, які не є спеціальними суб'єктами . Однак особи, які мають тільки ознаки загального суб'єкта, не можуть бути виконавцями таких злочинів, а лише брати участь у них в якості організатора, підбурювача або пособника.

Б. В. Волженкін зауважує, що такий підхід потребує хоча б урахування особливостей деяких спеціальних суб'єктів . Так, значні складнощі викликає питання кваліфікації співучасті при вчиненні злочину, передбаченого ст. 117 КК - вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини. Очевидно, що не лише співвиконавства, але й співучасті у цьому злочині не може бути. Суб'єктом даного злочину є лише мати новонародженої дитини. Так, ще у 1947 р. відомий вчений М. Д. Шаргородський у своїй праці «Злочини проти життя та здоров'я» відзначав необхідність встановити за пособництво до дітовбивства чи підбурювання до нього відповідальність як за кваліфіковане вбивство, незалежно від пом'якшення відповідальності для матері у зв'язку з наявністю суб'єктивних обставин . Сучасні українські вчені також вважають, що співучасті у цьому злочині бути не може, оскільки поблажливість закону до вбивства новонародженої дитини має виключно індивідуальний характер та пов'язана з вагітністю та пологами , а дії інших осіб у подібних випадках повинні бути кваліфіковані без урахування ознак, які належать до особливостей стану організму потерпілого . Отже, на сьогодні всі інші особи, крім матері, що брали участь у вчиненні даного злочину, з урахуванням виконуваної ролі (виконавець, організатор, підбурювач, пособник) підлягають кримінальної відповідальності за кваліфіковане вбивство - п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. Така різниця у кваліфікації співучасників не суперечить положенням інституту співучасті у злочині, згідно з якими мотиви у співучасників можуть бути різними.

Загальна частина КК України не містить спеціальних положень щодо співучасті у злочинах із спеціальним суб'єктом. Тоді як у КК Російської Федерації в ч. 4 ст. 34 прямо зазначено, що особа, яка не є суб'єктом злочину, спеціально зазначеним у відповідній статті Особливої частини цього Кодексу, яка брала участь у здійсненні злочину, передбаченого цією статтею, несе кримінальну відповідальність за даний злочин в якості його організатора, підбурювача або пособника. Це положення, очевидно, має бути сприйняте і вітчизняним кримінальним законом. Не викликає воно ніяких сумнівів, коли йдеться про склади злочинів, у яких об'єктивна сторона не може бути виконана особою - неспеціальним суб'єктом злочину, наприклад, дезертирство (ст. 408 КК України). Разом із тим існує проблема можливості співвиконавства у злочинах зі спеціальним суб'єктом у випадках вчинення злочинів, що характеризуються ускладненою формою об'єктивної сторони. Вищенаведене положення не здатне повною мірою вирішити її, у зв'язку з чим окремими російськими вченими висловлюються пропозиції про виключення даної норми6.

Візьмемо для прикладу службові злочини - ч. 2 ст. 365 КК «перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування». Об'єктивна сторона даного злочину має складений характер і дії (чи їх частина), які становлять зміст об'єктивної сторони цього злочину, можуть бути вчинені разом зі спеціальним суб'єктом також особою, у якої немає спеціальних ознак. Тим більше, що «насильство» слід розглядати як умисні дії, що полягають у протиправному впливі на тіло, психіку або волю іншої людини, який може завдати шкоду життю чи здоров'ю людини. У ч. 2 ст. 365 КК вказана ознака охоплює прояви як фізичного, так і психічного насильства.

Існує два підходи вирішення цієї проблеми. Перший допускає співучасть у формі співвиконавства у злочині із спеціальним суб'єктом осіб, які не мають додаткових ознак такого суб'єкта. Кваліфікація дій всіх осіб, які виконували злочину відбувається за відповідною статтею Особливої частини КК, яка встановлює відповідальність за злочин із спеціальним суб'єктом, без посилань за Загальну частину. Так, на думку Р. Д. Шарапова, особа, що не володіє ознаками спеціального суб'єкта злочину, однак прийняла участь у його вчиненні поряд зі спеціальним суб'єктом шляхом виконання частини ознак об'єктивної сторони складу, має визнаватися не складною співучастю, а співвиконавством у злочині зі спеціальним суб'єктом. М. І. Бажанов також підкреслює, що якщо злочин із спеціальним суб'єктом характеризується тим, що частина його об'єктивної сторони може бути виконана особою, яка не є спеціальним суб'єктом, останній підлягає відповідальності як співвиконавець. У якості прикладу вчений, як й інші науковці, наводить ситуацію, коли жінка, яка за допомогою фізичного насильства або погроз сприяє гвалтівнику у вчиненні зґвалтування, несе відповідальність як співвиконавець злочину, передбаченого ст. 152. Подібний підхід відбито у відповідній Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від 30 травня 2008 р., в якій у п. 9 відзначено: «дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт чи задоволення статевої пристрасті неприродним способом, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрожувала його застосуванням чи довела потерпілу особу до безпорадного стану шляхом уведення в її організм проти її волі наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин з метою зґвалтування її чи вчинення щодо неї насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом іншою особою, повинні розглядатися як співвиконавство у цьому злочині». В. О. Навроцький уточнює, що при цьому потрібне посилання на ч. 2 ст. 27 ККУ[21].

Окремі вчені для вирішення аналізованої проблеми пропонують закріпити поняття співвиконавця як особи, яка безпосередньо брала участь у вчиненні злочину спільно з виконавцем, але не володіє його спеціальними ознаками, в якості окремого виду співучасників. Однак при такому підході виникає питання про доцільність загалом виділення спеціальних суб'єктів злочину у кримінальному законі[20].

Другий підхід заперечує співвиконавство осіб, які не мають ознак спеціального суб'єкта, у злочинах, які можуть бути вчинені лише певною особою. На думку А. В. Васильєвського, якщо складом злочину передбачено спеціальний суб'єкт, то особи, які не є такими, визнаються не співвиконавцями, а іншими співучасниками, незалежно від фактичного виконання об'єктивної сторони»[17]. Згідно чинного кримінального закону України кваліфікація дій таких осіб можлива лише за ст. 27 КК як організаторство, підбурювання, пособництво та відповідними статтями Особливої частини КК. Така позиція підтримана у постановах Пленуму Верховного Суду України, зокрема «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 р, а також «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» від 26 грудня 2003 р. У п. 3 останньої зазначено: «виконавцем (співвиконавцем) злочину, відповідальність за який передбачена ст. 365 Кримінального кодексу України, бути лише службова особа[10]. Організаторами, підбурювачами, пособниками перевищення влади або службових повноважень можуть визнаватись як службові, так і не службові особи[11]. Дії таких співучасників потрібно кваліфікувати за відповідними частинами ст.ст. 27 та 365 КК».

Як зазначалось вище, дану позицію підтримує М. І. Панов: «оскільки згідно з ч. 2 ст. 27 КК, а також відповідних статей Особливої частини КК виконавцем розглядуваних злочинів можуть бути тільки спеціальні суб'єкти, участь же у вчиненні цих злочинів інших осіб, які не є спеціальними суб'єктами, не перетворює їх на останні, хоча вони фактично виконали певну частину об'єктивної сторони злочину»[18]. Дещо відмінною є позиція іншого українського вченого В. І. Терентьєва: у даному випадку, коли особа, яка не володіє ознаками спеціального суб'єкта, здійснює дії, що належать до об'єктивної сторони злочину, то вони підлягають кваліфікації як пособництво в здійсненні злочину, оскільки дії особи мали характер надання сприяння в протиправних вчинках спеціального суб'єкта[19].

Жоден з наведених підходів не отримав одностайної підтримки у кримінально-правовій науці України. Вчені продовжують пошуки наукових шляхів вирішення даної проблеми щодо окремих складів злочинів. Так, А. О. Оньша пропонує доповнити ст. 117 КК України частиною другою, яка передбачала б відповідальність за сприяння в убивстві матір'ю своєї новонародженої дитини. На нашу думку, пропозиції вчених щодо доповнення тієї чи іншої норми із спеціальним суб'єктом частинами, в яких би роз'яснювались особливості співучасті із ним загального суб'єкта є невдалими. Недоцільно, на наш погляд, в окремих розділах Особливої частини КК України створювати норми щодо співучасті.

Отже, ми дійшли певних висновків. Виконавцем (співвиконавцем) злочину із спеціальним суб'єктом може бути тільки спеціальний суб'єкт. Співучасть осіб, що не є спеціальними суб'єктами, у злочинах з спеціальним суб'єктом можлива, при цьому дії таких осіб кваліфікуються як організаторство, підбурювання чи пособництво у тому злочині, виконавцем якого є спеціальний суб'єкт. У подальшому отримані висновки сприятимуть вдосконаленню підстав кримінальної відповідальності співучасників злочинів.

ВИСНОВКИ

Розглянута в даній курсовій роботі тема спеціального суб'єкта злочину посідає важливе місце у вченні про склад злочину.

Таким чином, спеціальний суб'єкт - це особа, яка крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, як досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбаченні в статті Особливої частини для суб'єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, виступаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої людини) та інші.

Суспільно небезпечне діяння може зробити тільки людина. Проте для залучення конкретної людини до кримінальної відповідальності необхідна наявність у нього низки ознак, що характеризують його як суб'єкта злочину: осудності, досягнення певного віку, ознак спеціального суб'єкта.

У більшості випадків ознаки спеціального суб'єкта прямо зазначені в законі. Так, у статтях КК про злочини, передбачені статтями 364-370, йдеться про те, що вони можуть бути вчинені тільки службовими особами. Більше того у примітці 1 до ст. 364 додається законодавче поняття службової особи. А в статті 375 зазначається, що спеціальними суб'єктами цього злочину є судді, винні в постанові за відомо неправосудного вироку, рішення, постанови.

В інших же випадках спеціальний суб'єкт у законі може бути прямо і не названий, але скоєний злочин припускає його наявність. Так у ст. 371 КК прямо не сказано, хто є суб'єктом за відомо незаконного затримання, приводу або арешту. Однак, очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені лише працівниками правоохоронних органів або суду, які наділені правом застосувати затримання, привід або арешт[2].

Найчастіше ознаки спеціального суб'єкта законодавець вказує при описуванні основного складу злочину. Так, у ч. 1 ст. 114 передбачено, що суб'єктом шпигунства може бути тільки іноземець чи особа без громадянства, а в ст. 117 прямо вказується, що відповідальність за вбивство своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу ж після пологів несе тільки мати цієї дитини[9].

Однак, нерідкісними є випадки, коли ознаки спеціального суб'єкта використовуються законодавцем і при описуванні кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів. Так, у ч. 2 ст. 368 кваліфікуючою ознакою отримання хабара є здійснення цього злочину службовою особою, яка обіймає відповідальну посаду.

Таким чином, ознаки спеціального суб'єкта певною мірою є обмежувальними, бо вони визначають, що той чи інший злочин може вчинити не будь-яка особа, а тільки та, яка має такі ознаки. Тому особи, які не мають таких ознак, не можуть нести відповідальність за конкретним кримінальним законом, у якому зазначений спеціальний суб'єкт. Так, якщо у вбивстві дитини разом з матір'ю новонародженої дитини брали участь і інші особи, вони несуть відповідальність не за ст. 117, а за ст. 115 (за просте чи навіть кваліфіковане вбивство).

В роботі зроблена спроба найбільш повного і, в той же час, лаконічно розкрити вказані ознаки. Особлива увага надана проблемам обмеженої осудності і спеціального суб'єкта, зокрема, суб'єктам посадових злочинів. Адже саме ці проблеми викликають найбільшу кількість труднощів на практиці.

За своїм змістом ознаки спеціального суб'єкта досить різноманітні. Їх можна об'єднати у три великі групи:

1. ознаки, що характеризують соціальну роль і правове становище суб'єкта;

2. фізичні властивості суб'єкта;

3. взаємовідносини суб'єкта з потерпілим.

Найбільш численною є перша група. Вона охоплює такі ознаки як громадянство (громадянин України, особа без громадянства чи іноземець), професія, вид діяльності, характер виконуваної роботи (лікар, капітан судна тощо), участь у судовому процесі (свідок, потерпілий, експерт, перекладач), судимість. Другу групу становлять ознаки, що характеризують вік, стать, стан здоров'я і працездатність суб'єкта. До третьої групи ознак належать ті, що стосуються родинних відносин суб'єкта з потерпілим або іншими особами (батько, мати, інші родичі), службових (підлеглий, начальник) або інших відносин (особа, від якої потерпілий залежить матеріально тощо)[15].

Сказане дозволяє стверджувати, що спеціальний суб'єкт злочину:

а) окрім осудності і віку кримінальної відповідальності, володіє і іншими додатковими юридичним ознаками;

б) наділений однією або більше такими ознаками;

в) ці ознаки вказані в кримінальному законі або прямо витікають з нього;

г) їх наявність обмежує коло осіб, які можуть нести відповідальність за даним законом.

Названі ознаки повинні бути встановлені при кваліфікації злочину, що забезпечує правильне застосування закону по суб'єкту злочину.

Поняття ж спеціального суб'єкта і є єдність таких істотних ознак, за допомогою яких виявляються специфічна особливість і суттєва характеристика цього поняття.

Тому, якщо підсумовувати усе вище сказане ми з впевненістю можемо стверджувати, що сучасний КК України містить цілу низку статей відповідальність за споєння злочинів, передбачених в них, може нести спеціальний суб'єкт. Це, зокрема, мати новонародженої дитини, лікар, керуючий транспортом, капітан судна тощо. Окрім цих спеціальних суб'єктів, чинний КК України містить два розділи, в яких передбачено ряд злочинів, за вчинення яких можуть нести лише такі дві групи злочинців як: службові особи та військовослужбовці[9].

Також варто відзначити, що неабияку роль при встановлені відповідальності того чи іншого спеціального суб'єкта відіграє співвідношення суб'єкта злочину і особистості злочинця, а також, співучасть у злочинах із спеціальним суб'єктом.

При визначенні спеціального суб'єкта також варто враховувати такі ознаки як: вік спеціального суб'єкта, його осудність та неосудність, вплив стану сп'яніння на споєння того чи іншого злочину.

Тому ми бачимо, що окрім ознак звичайного суб'єкта злочину, спеціальному суб'єкту притаманний ряд інших специфічних ознак, які впливають на кваліфікацію того чи іншого злочинного діяння.

Размещено на Allbest.ru