Теоретичні основи спадкового права

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»»

Кафедра бізнесу і права

Курсова робота з дисципліни: «Цивільне право»

На тему: «Теоретичні основи спадкового права»

Виконав: студент 2-го курсу

Групи: ПЗ-21-13

Рудик Олескандр Сергійович

Перевірив: ст.викладач, к.ю.н.

Мисак Олена Ігорівна

Вінниця-2015



Зміст

Вступ

1. Загальні положення спадкового права

1.1 Поняття спадкового права та його місце в системі цивільного права

1.2 Поняття спадкування та його види

2. Поняття спадщини

2.1 Поняття та склад спадщини

2.2 Відкриття спадщини (поняття, час, місце)

3. Оформлення права на спадщину

3.1 Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину

3.2 Прирощення спадкових часток

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Вибір теми дослідження зумовлюється зростаючою роллю права приватної власності громадян та порядку її спадкування в умовах становлення ринкової економіки, необхідністю реформування чинного законодавства з питань спадкування як складової частини цивільного законодавства, розробки правового механізму, який належним чином міг би захистити права та законні інтереси громадян, що практично неможливо здійснити без всебічного розгляду правової природи та особливостей спадкових правовідносин. Незважаючи на наявність цілої низки нормативних актів, що регулюють відносини реалізації спадкових прав, законодавство з цього питання і його теоретична база залишаються недостатніми для комплексного та ефективного регулювання зазначених відносин і потребують подальшого вдосконалення.

Об'єкт дослідження: загальні засади спадкування та особливості реалізації спадкових прав за цивільним законодавством України.

Предмет дослідження: специфічні риси реального здійснення права на спадщину.

Мета роботи: поглиблення знань в галузі спадкового права, визначення засад та комплексний аналіз здійснення права на спадщину, правильне застосування норм цивільного права при реалізації спадкових прав в Україні.

Завдання роботи: систематизація теоретичних знань про засади спадкування та реалізацію спадкових прав, дослідження цікавих питань, правовий аналіз законодавства, що регулює спадкові відносини.



1. Загальні положення спадкового права

1.1 Поняття спадкового права та його місце в системі цивільного права

Інститут спадкування в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України, тісно пов'язаний з усіма іншими видами майнових прав. Після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. Спадкування є одним зі способів набуття майнових прав, що зближує його із зобов'язальним правом. Інститут спадкового права в сучасних правових системах та в системі цивільного права нашої країни - це один із найважливіших, оскільки об'єктом спадкування переважно є право власності. Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку й обсязі, з найдавніших часів до наших днів залишається в центрі уваги суспільства і держави [16, с. 518].

Стаття 1216 Цивільного кодексу України дає визначення поняття спадкування. Спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Суб'єктами спадкування є спадкодавець та спадкоємець. Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи - громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Не можуть бути спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадку припинення їх діяльності, порядок передачі майна юридичної особи іншим особам або державі регулюється не нормами про спадкування, а спеціальними правилами про ліквідацію чи реорганізацію юридичних осіб. цивільний право спадковий

Спадкоємці - це особи, до яких переходять цивільні права й обов'язки спадкодавця у разі його смерті. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також інші суб'єкти цивільного права (держава, територіальні громади тощо) [12, с. 408-409]. Фізичні особи можуть спадкувати і за заповітом, і за законом, у той час як інші суб'єкти цивільного права спадкують лише за наявності вказівки про це в заповіті. Щоб бути спадкоємцем, фізична особа має бути живою на час відкриття спадщини. Але закон захищає права дітей, які були зачаті за життя спадкодавця і народилися після його смерті . Якщо дитина народилася мертвою, то спадкові правовідносини за її участю не виникають. Всі інші суб'єкти цивільного права можуть бути спадкоємцями лише за заповітом: юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави і інші суб'єкти публічного права (ст. 2 ЦК України).

Спадкування настає в разі смерті фізичної особи або оголошення її померлою у встановленому законом порядку. Права й обов'язки спадкодавця, що входять до складу спадщини, переходять до спадкоємця як єдине ціле. Такий перехід прав і обов'язків називається універсальним правонаступництвом. Від універсального правонаступництва відрізняють правонаступництво сингулярне, при якому до спадкоємця переходить не вся сукупність прав і обов'язків спадкодавця, а лише певні його права або обов'язки.

Розрізняють спадкування трьох видів: 1) за заповітом, в якому виражається воля спадкодавця. Якщо стосовно майна укладений заповіт, то пріоритет надається саме цьому виду спадкування; 2) за законом - відбувається тоді, коли заповіту немає або його визнано недійсним або якщо всі спадкоємці за заповітом відмовилися від спадщини чи померли до відкриття спадщини.

Спадкове майно переходить до тих осіб, коло яких вичерпно визначено в законі; 3) за рішенням суду - застосовується в разі «відумерлості спадщини», тобто існування спадщини, яка не була успадкована протягом встановленого законом строку жодною особою. У таких випадках згідно ст. 1277 ЦК суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, і вона переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. При цьому до територіальної громади переходять як майно, так і борги спадкодавця.

Об'єктом спадкових правовідносин є спадкова маса (спадкове майно), тобто цивільні права і обов'язки спадкодавця, що не припиняються смертю певної фізичної особи і здатні переходити в спадщину.

Майнові права (житлові будинки, квартири, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, побутова техніка, (наприклад холодильник, газова плита, телевізор та інше .) предмети особистого користування, земельні ділянки, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові суми, цінні папери, пайовий внесок, інше майно споживчого й виробничого призначення), а також немайнові права (авторське право, виключне право на винахід, промисловий зразок, яке ґрунтується на патенті, тощо) [12, с.410].

Стаття 1219 ЦК України встановлює винятки з принципу загальності переходу спадщини, передбачає, які права та обов'язки не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця.

Це, зокрема:

1) особисті немайнові права (право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканість, право на донорство, право на недоторканість особистого і сімейного життя, право на повагу гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканість житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, право на інформацію, право на зміну ім'я тощо, передбачені книгою 2 ЦК України);

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їхніми установчими документами (глава 7 ЦК України);

3) право на відшкодування шкоди у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (ст. 1195-1208 ЦК України);

4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, що передбачені ст.608 ЦК України [8, с. 270-272 ].

Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України (книга 6, ст.1216-1308), а також у нормативних актах, які регулюють діяльність нотаріальних контор.

Конституція України передбачає право спадкування власності громадян. Спадкове право забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померлого, зміцненню власності громадян.

Спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті. «Хоча ж статистика демократичних країн з розвинутою ринковою економікою беззастережно свідчить про небажання більшості громадян скористатися своїм правом на складання заповіту , позбавляючи можливості окремих осіб реалізувати свої спадкові права» [22].

Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї [17].

1.2 Поняття спадкування та його види

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Реалізація права спадкування дає змогу забезпечити перехід майна, що належало померлому, до інших осіб. Зміст права спадкування включає в себе не лише можливість набувати у власність майно спадкодавця (можливість спадкувати), а й можливість для власника майна розпорядитися ним на випадок смерті (можливість заповідати).

Майно спадкодавця переходить до інших осіб в порядку правонаступництва. Правонаступництвом є форма переходу прав та обов'язків від однієї особи (правопопередника) до Іншої (правонаступника). Традиційно в цивільному праві виділяють два види правонаступництва - універсальне (повне) та сингулярне (часткове). При універсальному правонаступництві відбувається перехід всієї сукупності прав та обов'язків правопопередника до правонаступників за винятком тих, що нерозривно пов'язані з особою правопопередника. Натомість сингулярне правонаступництво полягає у переході до правонаступника не всього комплексу прав та обов'язків правопопередника, а лише певного його права.

Спадкування розглядається як універсальне правонаступництво, за якого до спадкоємців одночасно переходить вся спадщина (як права, так і обов'язки). Спадщина переходить як єдине ціле, з усіма способами забезпечення і покладеними на неї обтяженнями. Закон не дозволяє прийняти частину спадкового майна, а від іншої - відмовитися. Прийняття спадщини має бути безумовним і беззастережним. Крім того, універсальному правонаступництву у спадковому праві притаманна ознака безпосередності, яка виявляється у тому, що спадкоємець набуває спадщину безпосередньо від спадкодавця без попередньої передачі її третім особам.

Концепція універсального правонаступництва посідає визначальне місце у спадковому праві. Водночас слід зазначити, що нормами спадкового права регулюються лише відносини наступництва, що виникли у зв'язку зі смертю особи.

У цивілістичній літературі процес спадкового правонаступництва традиційно поділяють на два етапи: закликання до спадкування, з яким пов'язується поява у спадкоємців можливості для реалізації належного їм суб'єктивного права спадкування, та прийняття спадщини, за допомогою якого відбувається фактичне здійснення цього права. Виникнення першого етапу обумовлене фактом смерті спадкодавця, другого - вчиненням з боку спадкоємців дій, що свідчать про прийняття ними спадщини.

Спадкове правонаступництво - односторонній, а тому безоплатний перехід майна померлого до його спадкоємців.

Перехід прав та обов'язків спадкодавця до його спадкоємців у порядку наступництва здійснюється в межах спадкового правовідношення, що виникає з моменту смерті правопопередника та завершується заміною суб'єктного складу правовідношення, тобто трансформацією таких відносин. При цьому спадкове наступництво саме по собі правовідношенням не є. Наступництво, як одномоментний перехід, є динамікою спадкового правовідношення, або проявом останнього. Тому поняття "спадкове правовідношення" та "спадкове наступництво" не є тотожними за своїм змістом. Водночас, більш відповідатиме явищу наступництва поняття спадкування, визначене у ст. 1216 ЦК України як перехід прав та обов'язків.

Із прийняттям спадщини спадкоємець стає учасником тих відносин, суб'єктом яких був спадкодавець. Тобто в результаті спадкового наступництва у правовідносинах змінюється лише суб'єкт. Виняток становлять лише правовідносини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця (ст. 1219 ЦК України). Спадщина переходить до спадкоємців у незмінному вигляді, тобто такою, якою вона була на момент відкриття спадщини. Універсальність наступництва при спадкуванні характеризується тим, що спадщина переходить до спадкоємців одномоментно з часу відкриття спадщини незалежно від часу її фактичного прийняття, а також державної реєстрації права спадкоємця на майно, якщо таке право підлягає державній реєстрації. При цьому виникає наступництво безпосереднє, що означає прямий перехід прав та обов'язків від спадкодавця до спадкоємців без участі у цьому процесі третьої особи. Наведене дає змогу дійти висновку про виключно універсальний характер наступництва при спадкуванні.

Спадкове наступництво зберігає ознаки універсальності, однак перехід прав та обов'язків від спадкодавця до спадкоємців за своїм змістом не завжди тотожний, що обумовлено передусім специфікою спадкових правовідносин. Наприклад, при спадкуванні об'єкта спільної сумісної власності до спадкоємців майно переходить вже у спільну часткову власність, тобто відбувається зміна виду власності.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 147 ЦК України частка у статутному капіталі TOB переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. У тому ж випадку, якщо статут TOB не містить положення про згоду інших учасників товариства для переходу частки у порядку спадкування, то спадкування здійснюється на загальних підставах. Отже, за певних умов необхідною підставою для набуття спадкоємцем спадкового майна у вигляді частки у статутному капіталі TOB, крім безпосередньо дії щодо прийняття спадщини, є згода інших учасників товариства.

Особливості наступництва у правах в разі смерті правопопередника існують у відносинах інтелектуальної власності. Так, строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір становить 70 років після смерті автора (ст. 446 ЦК України), суміжних прав - 50 років (ст. 456 ЦК України).

Перехід майнових прав та обов'язків у порядку спадкування характеризується наступними ознаками:

1) спадкування становить універсальну правонаступність, тобто майно спадкодавця переходить до спадкоємців як єдине ціле, у тому числі майнові права та обов'язки спадкодавця;

2) суттєвою особливістю універсального правонаступництва є одночасність переходу до правонаступника всіх прав та обов'язків, які входять у склад майна правопопередника;

3) сукупність прав та обов'язків, які переходять до правонаступника, встановлює сам правопопередник або законодавець. Склад цих прав та обов'язків визначається на момент відкриття спадщини [9,с. 402].

Слід вказати, що в окремих випадках смерть фізичної особи і, як наслідок, виникнення певних цивільних прав та обов'язків породжує не спадкові відносини, а відносини іншого роду. Наприклад, не є спадкуванням одержання страхової суми за договором страхування життя, укладеним страхувальником на користь вигодонабувача. Страхова сума в такому разі не входить до складу спадщини, тому право на її отримання належить не спадкоємцю, а особі, вказаній в договорі страхування.

Види спадкування :

Статтею 1217 ЦК України визначено два види спадкування: 1) за заповітом та 2) за законом.

Спадкування за законом з'явилося історично раніше за спадкування за заповітом. Відповідно, перше протягом багатьох століть було в центрі спадкового права. Можна навести давній правовий принцип німецьких племен, що "лише Бог може зробити спадкоємцями, а не людина".

Юридичне значення виділення видів спадкування полягає в тому, що за їх допомогою визначається порядок розвитку спадкових правовідносин, їх певна модель - за волею заповідача чи за відсутності такої - за законом. Водночас спадкування за кожним із видів здійснюється лише після відкриття спадщини.

Спадкування за заповітом виникає за умови складення заповіту у формі та в порядку, встановленому чинним законодавством, та прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом. Спадкування за законом здійснюється за наявності таких підстав: відсутності заповіту; визнання заповіту недійсним; усунення спадкоємців за заповітом від права на спадкування в порядку ст. 1224 ЦК України; охоплення заповітом тільки частини спадкового майна; відмови спадкоємців за заповітом від прийняття спадщини (ст. 1273 ЦК України) та смерть спадкоємця за заповітом до відкриття спадщини, якщо заповідачем не було зроблено підпризначення спадкоємця за заповітом (ст. 1244 ЦК України).

Зазначені види спадкування є такими лише в узагальненому значенні, адже спадкування безпосередньо із закону не виникає. Для спадкування не тільки за заповітом, а й за законом необхідна певна сукупність юридичних фактів. Так, у разі спадкування за законом таких фактів має бути щонайменше три: особа, що закликається до спадкування, повинна входити до кола спадкоємців відповідної черги; відкриття спадщини; прийняття спадщини. Визначений у ст. 1217 ЦК України поділ спадкування є дещо умовним, адже спадкування за заповітом також регламентується законом, однак при визначенні кола спадкоємців, розподілі спадкового майна між ними, встановленні інших заповідальних розпоряджень, пріоритет надається волевиявленню фізичної особи, вираженому в установленій законом формі.

Закон не забороняє спадкування однієї частини спадщини за законом, іншої - за заповітом. Таке спадкування виникає у разі охоплення заповітом лише частини спадкового майна або визнання заповіту частково недійсним. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом (ст. 1275 ЦК України). Одночасне спадкування і за законом, і за заповітом окремі автори називають "змішане спадкування".

Слід навести погляд С.Я. Фурси та Є.І. Фурси, які вважають за доцільне встановити на законодавчому рівні три види спадкування: за заповітом, за законом, за правом на обов'язкову частку. І хоча останній вид спадкування фактично передбачений законом і його також можна називати спадкуванням за законом, але для того, щоб не плутати термінів, автори пропонують відокремити його від звичного поняття "спадкування за законом" під окремою назвою "спадкування за правом на обов'язкову частку".



2. Поняття спадщини

2.1 Склад спадщини

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Спадщина - об'єкт спадкового правонаступництва. До складу спадщини входить не майно, а право на майно. Спадщина становить один із видів об'єктів цивільних прав, що характеризується локальним характером, адже може виступати об'єктом лише спадкових правовідносин. Крім того, спадщина має чітко визначені межі існування - з часу відкриття спадщини до оформлення спадкоємцями прав на спадщину. Останнє пов'язане з отриманням свідоцтва про право на спадщину.

Спадщина - складний об'єкт. З огляду на це у ст. 1218 ЦК України застосовується поняття "склад спадщини", що передбачає існування окремих її елементів у вигляді прав та обов'язків. За оборотоздатністю спадщина - об'єкт, обмежений у цивільному обороті, адже коло правочинів, що можуть бути вчинені стосовно спадщини, має досить вузький характер та обумовлене природою спадщини. Так, цивільне законодавство України допускає такі дії, як прийняття спадщини (ст. 1273 ЦК України), визнання спадщини відумерлою (ст. 1277 ЦК України), поділ спадщини (1278 ЦК України), перерозподіл спадщини (ст. 1280 ЦК України), управління спадщиною (ст. 1285 ЦК України), оформлення, державна реєстрація прав на спадщину (ст. ст. 1296-1299 ЦК України). Водночас в національній системі не передбачено вчинення зі спадщиною таких звичайних для інших об'єктів дій, як купівля-продаж, дарування, застава, найм тощо. Щодо складу спадщини слід зважати на таке. По-перше, до складу спадщини входять лише ті права та обов'язки, носієм яких за життя був сам спадкодавець. Права та обов'язки, що виникають у зв'язку зі смертю спадкодавця, ґрунтуються на інших підставах.

По-друге, не всі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві за життя, здатні за своєю природою переходити до інших осіб. Так, відповідно до ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, які нерозривно пов'язані з особою. Натомість у ст. 608 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора. В окремих цивільно-правових зобов'язаннях заміна кредитора або боржника не допускається. Так, договір доручення припиняється у разі смерті довірителя або повіреного (п. 3 ч. 1 ст. 1008 ЦК України). Аналогічні наслідки настають у разі смерті комісіонера за договором комісії (ч. 1 ст. 1027 ЦК України). Згідно з ч. 3 ст. 723 ЦК України якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється.

По-третє, перехід у спадщину окремих прав та обов'язків, які належали спадкодавцеві за життя, можуть бути виключені або обмежені на підставі прямої вказівки закону.

По-четверте, у спадщину можуть переходити права та обов'язки не тільки з майновим, а й із немайновим змістом.

По-п'яте, у випадках, прямо передбачених законом, у спадщину можуть переходити охоронювані законом інтереси. Наприклад, коли громадянин почав приватизовувати своє житло, та не встиг внаслідок смерті завершити цей процес до кінця. У таких випадках спадкоємці мають право завершити розпочатий спадкодавцем процес приватизації житла та стати власником майна. Оскільки спадкодавець за життя встиг виразити свою волю на приватизацію житла (подав належні документи), але помер, то право на приватизацію перейшло у стадію реалізації, зупинившись на шляху до суб'єктного права, і тому може стати об'єктом спадкування. Ця позиція закріплена у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22.12.1995 № 20.

Якщо спадкодавець ніяких дій, спрямованих на приватизацію житла не здійснив і помер, то право на приватизацію до спадкоємців не може перейти, оскільки за життя спадкодавця це право не вийшло за межі його правоздатності, тобто не було реалізоване.

Склад спадщини визначається на час відкриття спадщини.

Заробітна плата, пенсія, стипендія, аліменти, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, суми відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інші соціальні виплати, нараховані спадкодавцеві, але не одержані ним за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (ст. 1227 ЦК України).

До складу спадщини входять і речові права (права на чужі речі) -сервітути, емфітевзис, суперфіцій.

Щодо сервітутів, слід зауважити: земельні сервітути входять до складу спадщини, оскільки вони стають властивістю земельної ділянки і є невідривною її характеристикою поряд із її розміром, місцем розташування тощо. Особисті ж сервітути (наприклад, право особи на проживання у певному приміщенні) до складу спадщини особи, яка наділена цим правом, не входять, бо саме їй надавався цей сервітут. Навпаки ж, до складу спадщини власника майна, щодо якого встановлено сервітутне право, входить обов'язок не порушувати право суб'єкта сервітуту, тобто особи, яка проживає в чужому приміщенні.

Суперфіцієм згідно зі ст. 413 ЦК України є право користування чужою земельною ділянкою для забудови. Це право слід відрізняти від права постійного користування земельною ділянкою, що регулюється Земельним кодексом України. Суб'єктом останнього не можуть бути фізичні особи (ч. 2 ст. 92 ЗК), тому воно не може входити до складу спадщини.

Необхідно відрізняти ці права від прав на оренду (земельної ділянки, приміщення тощо), які не є речовими правами, але вони переходять у спадщину як майнові права, тобто зі смертю як орендаря, так і орендодавця договір оренди не припиняється.

Слід зазначити, що до складу спадщини входить і право на оспорювання правочину, вчиненого спадкодавцем за життя. Проблема спадкування вказаного права виникає, зокрема, якщо спадкодавець у зв'язку зі смертю не встиг оспорити вчинений ним правочин. Спадкоємець має в цьому разі інтерес, змістом якого є збільшення спадкового майна, тобто цей інтерес майнового характеру. Наприклад, у разі вчинення спадкодавцем перед смертю завідомо невигідного для себе правочину (укладення договору дарування, купівлі-продажу тощо), за яким іншій особі було передано майно або гроші, на момент відкриття спадщини розмір спадкового майна відповідно зменшиться. І навпаки - якби спадкодавець не вчинив зазначений правочин - спадкоємець отримав би майно (грошові кошти) у більшому розмірі. Мета, переслідувана спадкоємцем, який оспорює правочин, - повернення переданого за цим правочином. Наведене дає змогу дійти висновку про майновий характер права на оспорювання правочину, адже головна мета реалізації цього права - поновлення майнового становища, яке існувало до вчинення правочину. Інша річ, що право на оспорювання буде реалізоване не стороною за правочином (спадкодавцем), а його правонаступником (спадкоємцем). Якщо ж визнати неможливість переходу до спадкоємця права на оспорювання правочину, вчиненого спадкодавцем, смерть останнього матиме наслідком безповоротне зменшення спадкового майна.

Майновий характер зазначеного права унеможливлює віднесення його до особистих немайнових прав, що не входять до складу спадщини (ст. 1219 ЦК України), адже основною ознакою особистих немайнових прав фізичних осіб є їх немайновість. Таке визначення особистих немайнових прав є комплексним та поєднує в собі ряд інших ознак, зокрема, цій категорії прав не притаманна економічна природа походження, а це означає, що такі права не створюються (виникають) в результаті економічного виробництва. По-друге, це означає, що у даних прав відсутній економічний зміст, тобто вони не можуть мати майново-грошової цінності (вартості) та у них відсутній економіко-майновий еквівалент.

Варто вказати на те, що неоспорювання правочину самим спадкодавцем зовсім не означає, що він схвалив його надалі, адже спадкодавець за своїм психічним станом міг просто не усвідомлювати факт вчинення ним оспорюваного правочину та його правові наслідки. Крім того, спадкодавець за життя міг не знати про наявність правових підстав для оспорювання правочину. І, нарешті, можна припустити ситуацію, коли особа не встигла звернутися до суду з відповідним позовом у зв'язку зі смертю. Тобто не вчинення спадкодавцем дій, направлених на оспорювання правочину, може зумовлюватися обставинами як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Для переходу в порядку спадкового наступництва права на оспорювання правочину не має правового значення вид спадкування - за заповітом чи за законом.

2.2 Відкриття спадщини (час та місце)

Підставами відкриття спадщини є смерть фізичної особи або оголошення її такою, що померла (ст. 1220 ЦК України)[18, с.391].

У ЦК України визначається два різних види юридичних фактів: 1) смерть - це подія, тобто обставина, яка не залежить від волі суб'єктів права; 2) оголошення фізичної особи такою, що померла, рішенням суду, яке ґрунтується на припущенні, що фізична особа (спадкодавець) померла або якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (ст. 46 ЦК України).

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Факт смерті спадкодавця підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим органом РАЦС. Якщо ж підставою виникнення спадкових правовідносин є оголошення фізичної особи такою, що померла (ч. 3 ст. 46 ЦК України), яка передбачає, що фізична особо оголошується померлою від дня набрання чинності рішення суду про це. Таке рішення є підставою для реєстрації органами РАЦС факту смерті та видачі ними свідоцтва про смерть. Якщо ж фізична особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від конкретного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, то вона може бути оголошена судом померлою від дня її вірогідної смерті.

Коли у свідоцтві про смерть спадкодавця вказаний тільки місяць або рік смерті, то часом відкриття спадщини слід вважати останній день вказаного місяця або року.

Стосовно осіб, які померли в один день, але в різні години доби, час відкриття спадщини є однаковим. Оскільки спадкування після кожної з таких осіб відкривається одночасно, то вони не успадковують одна після однієї, а натомість є окремими спадкодавцями. Сказане стосується також осіб, які померли під час спільної небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо). Спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб [8, с.273-274].

Стаття 368 ЦК зазначає, що спільною сумісною власністю вважається спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожної з них у праві власності. До спільної сумісної власності належить: 1) майно, набуте подружжям під час шлюбу, якщо інше не встановлене договором або законом; 2) майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів родини, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Хоча частки в праві спільної сумісної власності припускаються рівними, проте угодою сторін, законом або рішенням суду може бути передбачене інше. Тому при спадкуванні такої частки істотне значення має встановлення її розміру, що може бути зроблене як за життя спадкодавця, так і після відкриття спадщини [18, с. 393-394].

Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку до її визначення та виділу в натурі (ч. 2 ст. 1226 ЦК). Отже, можливе розпорядження не тільки вже відомою часткою в праві спільної сумісної власності, а й тією часткою, яка буде визначена в майбутньому після смерті спадкодавця. Після смерті спадкодавця може бути проведене і визначення конкретної частки в праві спільної сумісної власності, і виділ її в натурі. При цьому припускається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними. Проте домовленістю між співвласниками, законом або рішенням суду може бути встановлений інший порядок поділу майна в натурі. Отже, розмір часток, визначених при поділі, можуть бути і неоднаковими.

Можлива ситуація, коли не відразу після смерті спадкодавця, а тільки після визначення розміру частки в праві спільної власності спадкоємець дізнається про розмір цивільних прав і обов'язків, які він може отримати після смерті спадкодавця. Про склад конкретного спадкового майна спадкоємець може дізнатися лише після виділу частки в натурі.

Суми заробітної плати, пенсій, стипендій, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але він не одержав за життя, за загальним правилом, не включаються до складу спадкової маси, а передаються членам сім'ї спадкодавця. Проте в деяких випадках такі суми можуть бути успадковані в загальному порядку (ст.1227 ЦК). Умовами спадкування сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, є: 1) спадкодавець за життя мав право на їх одержання; 2) він за життя не реалізував це право; 3) після смерті спадкодавця відсутні члени його сім'ї або їх неможливо встановити [18, с. 394].

Право на вклад у банку чи фінансовій установі може передаватися за заповітом або спеціальним розпорядженням. При цьому надається пріоритет заповіт над розпорядженням вкладника, що він зробив банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо в заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується всього майна спадкодавця. Скасування (повне або часткове) розпорядження щодо вкладу можливе двома способами: 1) у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад; 2) новий заповіт стосується всього майна спадкодавця. Разом з тим заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), не обов'язково має скасовувати таке розпорядження.

Стаття 1229 ЦК України регулює спадкування права на одержання страхових виплат (страхового відшкодування). Звичайно страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах (ст. 1215-1224 ЦК), але ч. 2 ст. 1229 ЦК України передбачає виняток, встановлюючи, що в разі, коли страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової суми в разі його смерті, тоді це право не входить до складу спадщини. Це можливо за наявності двох умов: 1) особисте страхування; 2) страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової суми в разі його смерті.

Спадкування права спадкодавця на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки - спадкоємець успадковує саме право на відшкодування збитків, але не має права вибору способу відшкодування. Право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків переходить у спадщину за умови, що спадкодавець звернувся з відповідним позовом і сплата неустойки (штрафу, пені) була присуджена судом спадкодавцеві за його життя. До спадкоємця переходить також право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджене судом спадкодавцеві за його життя.

До спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яку завдав спадкодавець. Ст. 1231 ЦК України не містить спеціальних застережень щодо виду шкоди (збитків), що підлягає відшкодуванню спадкоємцями, то можна дійти висновку, що йдеться про спадкування обов'язку відшкодування будь-якої шкоди (збитків): і тієї, що виникла внаслідок неналежного виконання спадкоємцем договірних зобов'язань, і тієї, яку він завдав іншим особам унаслідок пошкодження їхнього майна, каліцтва або заподіяння смерті.

Крім того до спадкоємців переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкоємцем, який був присуджено судом зі спадкодавця за його життя, а також обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця (ч. 2, 3 ст. 1231 ЦК). Проте спадкування цих обов'язків можливе лише за наявності двох додаткових умов: 1) наявності присуду суду про стягнення зі спадкодавця ним моральної шкоди або несплаченої неустойки, що він завдав, винесеного за його життя; 2) невиконання спадкодавцем (не має значення з яких причин) за життя присуду суду про відшкодування моральної шкоди або сплату неустойки.

Моральна та майнова шкода, яку завдав спадкодавець, спадкоємцеві відшкодовують у межах вартості майна, яке вони одержали в спадщину. При цьому вартість майна, отриманого в спадщину, може бути підтверджена за допомогою опису такого майна, що провів нотаріус (ст. 1281-1282 ЦК України) [18,с.410].

За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди тощо.

Для зменшення розміру відповідальності спадкоємця за борги спадкодавця необхідними є такі умови: 1)звернення спадкоємця до суду з позовом; 2) доведення ним того, що розмір сум, які має сплатити спадкоємець, є дуже великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, що він одержав у спадщину Разом з тим хоча суд може зменшити розмір платежів, але не може повністю звільнити спадкоємця від обов'язку їх сплати.

Обов'язок відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця переходить у спадок за умови: 1) фактичного понесення таких витрат; 2) розумності цих витрат, тобто їх виправданості обставинами, за яких витрати були вчинені. Розумні витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені на користь тих осіб, що їх фактично понесли, у повному обсязі й за весь час, коли вони відбувалися, але не більше ніж за три роки до смерті спадкодавця (ст. 256-267, 261, 267 ЦК України)» [8, с.276-279].

«Спадкоємці як за законом, так і за заповітом набувають право на спадщину незалежно від свого бажання, в силу однієї події - факту смерті спадкодавця.

Реальне здійснення суб'єктивних прав можливо лише за умови існування передбачених законом правових гарантій їх реалізації. Здійснення права на спадкування тісно пов'язано із такими юридичними фактами:

1) відкриття спадщини;

2) здатністю особи виступати спадкоємцем;

3) наявність спадкового майна;

4) прийняття спадщини особою, яка є спадкоємцем за законом чи за заповітом.

Відкриття спадщини - це наявність підстав, з якими законодавець пов'язує виникнення права спадкування. Спадкові правовідносини виникають зі смертю громадянина або оголошенням його у встановленому порядку померлим.

Саме з часом та місцем відкриття спадщини пов'язане встановлення таких істотних обставин, як:

1) коло спадкоємців;

2) строк для прийняття спадщини чи відмова від спадщини; 3) склад спадкового майна;

4) закон, яким потібно керуватися;

5) можливість спадкоємців здійснити надане їм право на спадщини;

6) можливість вжити заходів для охорони спадкового майна; 7) звернення спадкоємців за свідоцтвом про право на спадщину.

Спадщина відкривається з того моменту, коли припиняються всі належні фізичній особі права та обов'язки майнового характеру.

Час відкриття спадщини відіграє важливе значення для визначення складу спадкового майна.

В ст. 1220 ЦК зазначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Відкриття спадщини пов'язане перш за все із днем смерті спадкодавця, факт і дата смерті якого підтверджуються свідоцтвом органів РАЦС чи іншим документом, який видається у встановлених законом випадках (наприклад повідомлення Міністерства оборони про загибель військовослужбовця тощо). Сам факт зникнення громадянина безвісти (на фронті чи під час техногенної катастрофи) або визнання його безвісно відсутнім у судовому порядку не тягне за собою відкриття спадщини.

Коли спадкодавець оголошується померлим за рішення суду, днем смерті вважається день набрання законної сили рішенням суду про оголошення такого громадянина померлим. Якщо ж громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували йому смертю або давали підстави припускати, що він загинув від певного нещасного випадку, або у зв'язку з воєнними діями, суд може оголосити його померлим від дня ймовірної смерті (ст. 46 ЦК).

У ЦК законодавець не дає прямої відповіді на питання, коли ж відкривається спадщина після смерті особи, яку було посмертно реабілітовано. Наприклад, якщо особу було засуджено до смертної кари, а як додаткову міру покарання було застосовано конфіскацію майна, то, звичайно, спадщина не відкривалася, оскільки об'єкта спадкування як такого не було. Якщо ж після посмертної реабілітації часом відкриття спадщини вважати день смерті реабілітованого, то спадкоємці пропускають строк на прийняття спадщини.

В Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» говориться, що часом відкриття спадщини посмертно реабілітованого у встановленому порядку є день прийняття рішення районною Комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення майна спадкоємцям першої черги. Факт смерті такого спадкодавця визначається на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих, яке повинно містити перелік документів, що підтверджують відповідні факти [2, с.60].

За умов, коли внаслідок стихійного лиха, нещасних випадків на виробництві, на транспорті, в побуті гинуть щорічно десятки тисяч громадян, в тому числі й ті, які б могли спадкувати одні після одних, законодавець вперше закріпив правило, за яким особи, що померли протягом однієї доби, вважаються такими,що померли одночасно, тому, відповідно, спадщина відкривається окремо щодо кожної з них (ст. 1220 ЦК).

Законодавець не дає правового значення годинам та хвилинам настання смерті. Правові наслідки пов'язані лише з днем смерті. Якщо особи померли в один і той самий день (незалежно від часу смерті), вони не спадкують одна після одної, про це прямо зазначено в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. «Про практику розгляду судами справ про спадкування». Якщо внаслідок автотранспортної події чоловік загинів на місті події, скажімо, о 1-й годині ночі, а його дружина померла в лікарні через 20 годин, спадщина після чоловіка для жінки не відкривається, оскільки подружжя померло в один день. Якщо ж чоловік помер об 11-й вечора, а його дружина - через півтори години, то в цьому випадку дружина, яка була жива на день відкриття спадщини після чоловіка, закликається до прийняття спадщини як спадкоємець першої черги, а після смерті дружини її спадщину спадкують відповідно її спадкоємці [4, с.288].

До комморієнтів, тобто осіб, які померли одночасно, не відносять тих, смерть яких настала при обрахуванні часу в різних часових поясах. Скажімо, внаслідок авіакатастрофи батько загинув, а сина для надання медичної допомоги було вивезено у район іншого часового поясу, де він і помер, але вже в іншу добу. Аналогічно, якщо особи померли в сусідніх державах одночасно, але в різні дні, внаслідок введення так званого, літнього часу» [5, с.147-149].

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця - місто, село тощо (ст. 1221 ЦК України) [8, с.392].

«Місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті спадкодавця. Наприклад, якщо він помер не в місці свого постійного проживання: під час перебування у відрядженні, санаторіях, місцях позбавлення волі. У цих випадках місцем відкриття спадщини вважається той населений, де громадянин постійно проживав. Так, місцем проживання (і відповідно, місцем відкриття спадщини) студентів, військовослужбовців строкової служби, осіб, засуджених до відбування покарання у вигляді позбавлення волі, вважається місто, село, селище тощо, в якому вони постійно проживали до вступу у відповідний навчальний заклад, або до призову на військову службу чи альтернативну службу, або до призначення покарання у вигляді позбавлення волі. Проте в разі смерті громадянина, що постійно проживав у будинку для осіб похилого віку та інвалідів, місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться ця установа.

Місцем проживання неповнолітніх або осіб, що перебувають під опікою, визнається місце проживання їхніх батьків, усиновителів, опікунів.

Щодо громадян України, які постійно проживали за кордоном, місцем відкриття спадщини буде країна, де вони постійно проживали. Свідоцтво про право на спадщину в такому разі видається консульською установою або дипломатичним представництвом України (крім випадків, коли держава, де постійно проживав померлий, має на це виключну компетенцію). Для громадян України, які тимчасово проживали за кордоном і померли там, місцем відкриття спадщини буде їхнє останнє місце проживання в Україні до їх виїзду за кордон. Якщо у спадкодавця є нерухоме майно на території декількох держав, то згідно з Конвенцією «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» між країнами СНД, підписана в м. Кишиневі 07.10.2002 року у тих країнах, що приєдналися до цієї Конвенції, свідоцтво про право на спадщину видається в кожній країні згідно з чинним законодавством країни, але з урахуванням кола спадкоємців, що подали заяви про прийняття спадщини за основним місцем відкриття спадщини [3, с.160].

Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо (наприклад, через те що він часто змінював місця проживання, ніде не затримуючись надовго), місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться нерухоме майно або основна його частина. Таким місцем може бути місто, де громадянин мав квартиру; село, в якому знаходиться земельна ділянка, що належить спадкодавцеві на праві приватної власності, тощо. Якщо ж спадкодавець мав одночасно кілька квартир, будинків, земельних ділянок тощо, що знаходилися в різних населених пунктах, то місце відкриття спадщини визначається з урахуванням вартості цього нерухомого майна. Де знаходиться майно більшої вартості, там і відкривається спадщина. Якщо ж той, хто помер, не мав нерухомості, то місцем відкриття спадщини вважається те місце, де знаходиться основна частина рухомого майна.

Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо, місце відкриття спадщини підтверджується довідкою виконкому місцевої ради про місцезнаходження спадкового майна чи його частини» [8, с.274-275].



3. Оформлення права на спадщину

3.1 Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину

«Правове оформлення спадкових прав становить собою сукупність правових дій, після вчинення яких встановлюється частка кожного спадкоємця в спадковому майні і спадкоємці набувають права розпоряджатися цим майном. Право спадкоємців на певне майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом). Свідоцтво про право на спадщину не створює ніяких нових прав у спадкоємців на майно, а тільки підтверджує вже існуюче право на нього, бо право на спадкування в них виникає з моменту відкриття спадщини. Видача свідоцтва про право на спадщину є нотаріальною дією, порядок вчинення якої детально регламентовано законом» [8, с. 322].

«Законодавець визначає місце видачі свідоцтва про право на спадщину, умови, порядок, строки його видачі тощо:

1) за місцем видачі свідоцтва про право на спадщину, як правило, є місце відкриття спадщини;

2) суб'єктами, які уповноважені сьогодні видавати свідоцтва про право на спадщину, виступають державні нотаріуси;

3) підставою видачі свідоцтва про право на спадщину є прийняття спадкоємцем спадкового майна (за винятків випадку успадкування відумерлої спадщини);

4) умовами видачі свідоцтва про спадщину є отримання у встановлений строк відповідної заяви про прийняття спадщини від спадкоємця та сплата державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину; 5) строк видачі свідоцтва про право на спадщину - 6 місяців з дня відкриття спадщини. Цей строк може бути призупинено рішенням суду в тих випадках, коли заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, або при спадкуванні за законом, коли дитина зачата за життя спадкодавця, але яка має народитися після його смерті» [5, с. 190].

«Для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус встановлює такі обставини:

1) факт смерті й час відкриття спадщини. Ці обставини підтверджуються свідоцтвом органу РАЦС про смерть спадкодавця; повідомлення чи іншими документами про загибель спадкодавця під час воєнних дій; рішенням суду про оголошення особи померлою, яке є підставою для видачі органами РАЦС свідоцтва про смерть;

2) коло спадкоємців - наявність заповіту, наявність між спадкодавцем і спадкоємцями родинних, подружніх відносин, факту перебування на утримання спадкодавця;

3) факт прийняття спадщини (ст. 1267, 1268 ЦК);

4) встановлення спадкової маси, тобто майна, яке належало спадкодавцеві та є на день відкриття спадщини» [8,с.323].

«Свідоцтво про право на спадщину - це спеціальний документ, що видається на ім'я всіх спадкоємців разом або, за їхнім бажанням, кожному окремо. В останньому разі в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно, перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видане свідоцтво про право на спадщину. Крім того, за бажанням спадкоємців, їм можуть бути видані окремі свідоцтва на визначений вид спадщини.

Одержання свідоцтва про право на спадину є загальним порядком оформлення спадкових прав. Разом з тим спадкоємці не обов'язково подають заяви про прийняття спадщини, а мають право прийняти спадщину в інший спосіб - за допомогою фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном (ст. 1268 ЦК). У цьому разі від них не вимагається спеціального отримання свідоцтва про спадщину. Враховуючи цю обставину, ст. 1296 ЦК прямо зазначає, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємців права на спадщину.

Зміна власника майна, що підлягає обов'язковій державній реєстрації, неможлива без перереєстрації права власності. Тому свідоцтво про право на спадщину є обов'язковим, коли об'єктом спадкування є нерухоме майно, що підлягає обов'язковій державній реєстрації (ст. 1297 ЦК) [18, с.414].

Для підтвердження наявності спадкового майна, яке підлягає державній реєстрації, та місця його знаходження нотаріус вимагає подання відповідних документів. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, що прийняли спадщину, строком не обмежена. Спадкоємці можуть його отримати в будь-який час, але, як правило, після спливу шести місяців від дня відкриття спадщини (ст.1298 ЦК). Цей строк встановлюється для того, щоб забезпечити можливість спадкоємцям прийняти спадщину, забезпечити інтереси кредиторів.

...