Теоретичні основи спадкового права

У деяких випадках свідоцтво про право на спадщину може видати нотаріус до спливу шести місяців з часу відкриття спадщини. Умовою дострокової видачі є відсутність даних про інших спадкоємців, крім тих осіб, що заявили про видачу свідоцтва. У цих випадках нотаріусу подаються документи, що підтверджують цю обставину.

Особиста присутність спадкоємців для отримання свідоцтва не обов'язкова. Воно може бути отримане представником спадкоємця за дорученням або на прохання спадкоємця вислане поштою» [8, с.324].

«До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавцеві в банку (фінансовій установі), якщо це викликане обставинами, які мають істотне значення. Такими обставинами, зокрема, можуть бути:

1) витрати на догляд за спадкодавцем під час хвороби, а також на його поховання. Розпорядження про видачу грошей на поховання нотаріус може зробити до поховання спадкодавця на підставі свідоцтва про смерть і заяви зацікавленої особи. Після поховання таке розпорядження видає нотаріус на підставі заяви зацікавленої особи та подання нею відповідних документів (рахунки кладовищ, крематоріїв, рішення суду, довідки лікувальних закладів тощо);

2) витрати на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця. Ці виплати зараховуються в ту частку спадщини, яка належить цьому утриманцеві;

3) витрати на задоволення претензій осіб, які працювали на спадкоємця, чи відшкодування заподіяної спадкодавцем шкоди;

4) витрати на охорону спадкового майна й управління ним, а також витрати, пов'язані з повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини.

За заявою громадської організації за місцем останньої роботи чи проживання спадкодавця, а також родичів або інших близьких померлого, в якого не залишилося спадкоємців, про встановлення йому надгробка нотаріус у разі наявності грошового вкладу на ім'я померлого дає розпорядження банківській установі про переказ підприємству чи організації, що встановлює надгробок, вартості цього надгробка» [8, с. 324-325].

«Якщо у померлого спадкодавця немає грошових сум, державний нотаріус має право дати розпорядження про видачу із спадкового майна речей, вартість яких би покривала суми фактично зроблених витрат.

За видачу свідоцтва про право на спадщину, відповідно до декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито», із спадкоємців стягується державне мито.

Від сплати мита за видачу свідоцтва про право на спадщину звільняються: неповнолітні; особи, які спадкують майно осіб, які загинули при захисті СРСР та України у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків або у випадках виконання обов'язку громадянина при рятуванні життя людей, охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, охороні власності громадян, колективної чи державної власності, а також осіб, які загинули чи померли внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою; майно осіб, реабілітованих у встановленому порядку; жилий будинок, пай у житлово - будівельному кооперативі, квартиру, яка належала на праві приватної власності, якщо вони проживали в цьому будинку, квартирі протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця; внески в установах Ощадбанку та інших кредитних установах; страхові суми з договором особистого та майнового страхування, облігації державних позик та інші цінні папери, суми заробітної плати, суми авторського гонорару та в деяких інших випадках.

Відповідно до ст. 13 Закону України від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб» спадкоємці, які прийняли спадщину у вигляді нерухомого майна, рухомого майна, зокрема предметів антикваріату або витворів мистецтва, природного дорогоцінного каміння чи дорогоцінних металів, прикрас з використанням дорогоцінних металів або природного дорогоцінного каміння, або будь-який транспортний засіб або приладдя до нього, інші види рухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, інтелектуальну власність, суми страхових виплат, кошти, що зберігалися на рахунках спадкодавця, зобов'язані сплатити податок. Ставка податку залежить від того, чи належить спадкоємець до членів сім'ї спадкодавця, і від черги, в яку спадкоємець закликається до спадкування» [5, с. 194-195].

«Стосовно успадкованих будинків та квартир документом, який підтверджує право власності спадкоємця, буде свідоцтво про право на спадщину за законом чи заповітом з відміткою БТІ та РОН про реєстрацію зазначеного нерухомого майна.

Державна реєстрація право власності на об'єкти нерухомого майна покладається на державні комунальні підприємства - БТІ та РОН (Бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості). Така реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна є обов'язковою для всіх власників незалежно від форми власності. Засобом забезпечення дотримання цієї вимоги, зокрема, є правило ч.2 ст. 1299 ЦК, згідно з ким право власності на нерухоме майно виникає в спадкоємця лише з моменту державної реєстрації цього майна.

Якщо спадкоємець з якихось причин пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини, може виникнути необхідність включення його до числа спадкоємців, а отже, і внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. Це можливо за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину. Така згода має бути викладена в письмовій формі та подана нотаріусу. Справжність підписів спадкоємців, які дали згоду на включення у свідоцтво спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини, має бути нотаріально засвідчена. Якщо такої згоди інші спадкоємці не дають, то спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може звернутися до суду із заявою про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» [8, с. 325-326].

«Суд розглядає не тільки питання про причини пропуску строку для прийняття спадщини, а й вимогу позивача щодо розміру його частки в спадщині. Якщо суд знайде причини пропуску строку поважними і задовольнить позов, а спадкове майно вже буде прийняте іншими спадкоємцями, то спадкоємець, який пропустив строк, одержить лише з належного йому майна, що збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

У деяких випадках можлива видача додаткового свідоцтва про право на спадщину. Така необхідність виникає, коли спадкоємці одержали свідоцтво на визначену частину майна. Тоді вони мають право одержати свідоцтво на інше майно, не зазначене у виданому свідоцтві. Наприклад, було видане свідоцтво на автомобіль, а після цього надійшло повідомлення про наявність вкладу. У такому разі спадкоємці можуть одержати додаткове свідоцтво. Якщо ж з'являються спадкоємці, які не були вказані у виданому раніше свідоцтві, то вони можуть одержати свідоцтво про право на спадщину на додаткове майно. Але якщо такі спадкоємці не прийняли спадщини своєчасно, то на внесення їх у додаткове свідоцтво має бути згода всіх спадкоємців, які прийняли спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним за рішенням суду в певних випадках, встановлених ст.1301 та іншими статтями ЦК. Наприклад, суд має встановити, що особа не має права на спадкування, оскільки була усунена від спадкування.

Крім того, при недотриманні вимог до складення заповіту, його змісту тощо, навіть якщо свідоцтво про право на спадщину було вже видане, а обставини стали відомі пізніше, воно визнається недійсним» [8, с.326].

3.2 Прирощення спадкових часток

Прирощення спадкових часток - процес збільшення часток спадкового майна одних спадкоємців за рахунок частки, що призначалася іншому спадкоємцю, який з тих чи Інших причин вибуває з числа спадкоємців.

За своєю природою прирощення спадкових часток - це спосіб набуття спадкового майна, встановлений на випадок, якщо один чи кілька закликаних до спадкування спадкоємців не прийняли участі у спадковому наступництві.

Спадкоємець "відпадає" у разі:

- неприйняття спадщини;

- відмови від спадщини без вказівки, на чию користь здійснюється така відмова;

- усунення спадкоємця від права на спадкування (негідний спадкоємець).

Слід враховувати положення ч. 4 ст. 1275 ЦК України про те, що у разі, якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.

Скажімо, до спадкування закликаються три спадкоємці першої черги спадкоємців за законом - Д., В. та Л. Отже, кожен із спадкоємців має право на 1/3 спадкового майна.

Л. відмовляється від прийняття спадщини без вказівки, на чию користь здійснюється така відмова. А тому частка Л. (1/3) прирощується до часток інших спадкоємців - Д. та В. Після цього Д. та В. додатково отримують до своєї частки у спадщині по 1/6 частки Л. та набувають право на частку спадщини кожний.

За правилом пункту 3.14 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України прийняття і відмова від прийняття спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від Іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину. Тому спадкоємець, який висловив бажання прийняти спадщину, не може відмовитися від прирощення, оскільки воно стало для нього юридичною необхідністю як наслідок загального спадкування. У цьому разі застосовується загальне правило про неприпустимість ані часткового прийняття спадщини, ані часткової відмови від прийняття спадщини.

Прирощення не настає:

- коли спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь інших осіб (ч. 3 ст. 1275 ЦК України);

- коли було підпризначення спадкоємця, тобто коли заповідач передбачив можливість загибелі або відмови спадкоємця та зазначив Іншого на цей випадок (ч. 3 ст. 1275 ЦК України);

- спадкова трансмісія (ст. 1276 ЦК України).

Про прирощення спадкових часток може йти мова за наявності хоча б одного співспадкоємця. Якщо ж з тих чи інших причин співспадкоємця не виявиться, то може виникнути питання лише про визнання спадкової частки "відпавшого" спадкоємця відумерлою.

Висновки

У нових умовах української державності певна роль у перетворенні економічної бази нашого суспільства належить інституту спадкування і результатом якого є здійснення права на спадщину. Стабільність цивільного обігу і свобода розпорядження майном органічно пов'язані з демократичними і логічними принципами законодавства, яке регулює реалізацію спадкових прав. Як свідчить історія спадкового права, не можуть існувати правові норми, які суперечать природі людини. У це право в Україні внесені істотні зміни й доповнення, деталізований механізм переходу, розподілу і перерозподілу спадщини, внаслідок чого вітчизняне законодавство не лише стало відповідати реаліям дня, а й правовим нормам сучасних економічно розвинутих країн. Глибоке, системне реформування спадкового права України сприяло його гуманізації, відходу від тоталітарного законодавчого мислення, утвердженню засад справедливості, добросовісності й розумності.

Розкрита вище тема дуже актуальна і цікава тим, що в спадкове право, зокрема в питання реалізації спадкових прав, було внесено істотні зміни із прийняттям і введенням у дію з січня 2004 року нового Цивільного кодексу. Кожна концепція та окрема думка науковця може позитивно впливати на майбутнє нове законодавство, так і моя праця спрямована на поглиблення дослідження спадкового права, вдосконалення певних моментів в законодавстві, які регламентують спадкові правовідносини, а також які визначають процедуру реалізації спадкових прав.

Реалізація спадкових прав є певною рушійною силою суспільного розвитку, оскільки розуміння людиною того, що все зароблене перейде до її близьких родичів, спонукає її до ефективної праці. Реалізація спадкових прав забезпечує стабільність у суспільстві, сприяє збереженню сімейних устоїв, ділової активності.

Логічним завершенням нового Цивільного кодексу України, де врегульовані питання переходу прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб, є реалізація спадкових прав. Людина працює не тільки для себе і суспільства, а й для міцної матеріальної бази близьких їй людей. Отже, наявність і подальший розвиток інституту спадкування тісно пов'язаний з утворенням одного з потужних стимулів для продуктивної праці.

У спадковому праві нашої країни по - новому вирішується проблема усунення від спадкування, питання щодо спадкування окремих прав і обов'язків спадкодавця. Право на вклад у банках в усіх випадках має включатися до спадщини. Чимала кількість нових положень стосується реалізації спадкових прав за заповітом. За новим законом передбачено шість черг спадкоємців. Змінено підхід до порядку прийняття спадщини.

Реалізація спадкових прав є певною рушійною силою суспільного розвитку, оскільки розуміння людиною того, що все зароблене перейде до її близьких родичів, спонукає її до ефективної праці. Реалізація спадкових прав забезпечує стабільність у суспільстві.

Список використаних джерел

1. Гордон М. В. Наследование по закону и по завещанию. - М.: Юрид. лит., 1997. - 120 с.

2. Драгневич Е. В. Наследование: по закону и по завещанию. - К.: Изд-во Фурсы С.Я., - 2005. - 60 с.

3. Дроников В. К. Наследсв. Право Укр. ССР. - К.: Вища школа, 1994. - 160 с.

4. Заіка Ю. О. Становлення і розвиток спадкового права в Україні: Монографія. - К.: НАВСУ, 2004. - 288 с.

5. Заіка Ю. О. Спадкове право України: Навч. посіб. К.: Істина, 2006. - 216 с.

6. Рябоконь Є. О. Спадкове правовідношення в цив. праві: Монографія. - К.: Віпол, 2002. - 266 с.

7. Никитюк П. С. Наследственное право и наследственный процесс. - Кишинев: Штиица, 2003. - 255 с.

8. Харитонов Э. О., Дрішлюк А. І. Цивільне право України. Елементариний курс: Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. - 352 с.

9. Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право Украины. Х.: Одиссей, 2004. - 402 с.

10. Фурса С. Я. Нотаріальний процес: теоретичні основи - К.: Істина, 2002. - 320 с.

11. Фурса С. Я., Фурса Є. І. Спадкове право. Теорія і практика. Навч. посібник.- К.: Атика. - 2002. - 496 с.

12. Ю. В. Білоусов, С. В. Лозінська, С. Д. Русу та ін. - За ред. Р. О. Стефанчука Цивільне право України: Навч. посіб . - К.: Прецедент, 2005. - 448 с.

13. Наук - практ. Коментар ЦКУ: у 2-х т./ за відп. Ред О. В. Джери (керів. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юринком Інтер, 2005, -- Т. 2 -1088с.

14. Цивільне право України: Підруч.: у 2-х кн./ ОВ Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довчерт та ін.;За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - 2-е вид. доп. і перероб. - К.: Юринком Інтер, 2004. - Кн. 2. - 640 с.

15. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: у 2 т./За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре».-2003. Т. 1 Загальна частина. - 520 с.

16. Панченко М. І. Цивільне право України: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 583 с. - (Вища освіта XXI століття).

17. Інтернет-сторінка / Режим доступа : http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1966

18. Цивільний кодекс України. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. - 424 с.

19. Конституція України. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2007. - 48 с.

20. Сімейний кодекс України. - Х..: ТОВ «Одіссей», 2007. - 112 с.

21. Земельний кодекс України. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2007. - 112 с.

22. Верховна Рада України / Режим доступа : http://www.rada.gov.ua

Размещено на Allbest.ru