При цьому важливо підкреслити, що на відміну від чинного трудового і цивільного процесуального законодавства (ст. 244 КзпП [10], ч. 2 ст. 112 ЦПК [19]) що передбачає необмежене право профспілок по здійсненню представницьких функцій і захисту прав робітників і службовців, новий Закон надає їм таке право при розгляді в суді індивідуальних трудових суперечок виключно відносно членів відповідної профспілкової організації (ст. 2, ч. 1 ст. 19 Закону) [8].

Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що основою виникнення представництва профспілок, при розгляді в суді індивідуальних трудових суперечок, по-перше, є факт членства робітника або службовця у відповідній профспілковій організації, що має згідно із законом право надавати юридичну допомогу своїм членам при реалізації ними права на судовий захист, і, по-друге, наявність доручення від імені, права якого підлягають судовому захисту, на здійснення представницьких функцій відповідною профспілковою організацією.

Право здійснення представництва і захисту інтересів робітників і службовців незалежно від їх членства в профспілковій організації закон надає професійним спілкам тільки при вирішенні колективних трудових суперечок (ч. 2 ст. 19 Закону) [8].

Відповідно до чинного законодавства підлягають розгляду в суді справи про визнання страйку незаконним (ст. 23 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових суперечок (конфліктів)" від 03.03.1998 р. [9]).

Крім цього, у випадках, передбачених цим законом, і коли рекомендації Національної служби посередництва і примирення по дозволу колективної трудової суперечки (конфлікту) сторонами не враховані, Національна служба посередництва і примирення може звертатися із заявою про дозвіл колективної трудової суперечки (конфлікту) відповідно в Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласний, Київський і Севастопольський міські суди (ст. 25 вказаного Закону) [9].

Крім профспілок, згідно з чинним цивільним процесуальним законодавством, представницькі функції в суді можуть здійснювати і інші громадські організації, якщо їх статутом або положенням їм надано право захищати права і інтереси членів цих організацій (п. 3 ст. 112 ЦПК) [19]. Твердження про можливості здійснювати представницькі функції в суді іншими громадськими організаціями засновується також на розширювальному тлумаченні ст. 20 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16.06.1992 р. [6], що передбачає, що об'єднання громадян, які признаються політичною партією або громадською організацією незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка і ін.), користуються правом представляти і захищати законні інтереси своїх членів (учасників) в державних і суспільних органах.

Потрібно зазначити, що аналіз статутів, на основі яких функціонують існуючі в Україні громадські організації, дозволяє зробити висновок, що правом здійснювати представництво в суді з метою захисту суб'єктивних прав членів цих організацій вони не наділені.

І це, з точки зору Комарова В.В., цілком обґрунтовано, оскільки громадські організації створюються з метою задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних і інших спільних інтересів (ст. 3 Закону України "Про об'єднання громадян" [6]), що передбачає здійснення представницьких функцій лише у відносинах з державними і іншими органами, в яких вирішуються питання, пов'язані з реалізацією прав і обов'язків цих організацій і їх членів, зумовлених предметом і сферою їх діяльності згідно з статутом або положенням [3, 168].

Враховуючи сказане, вважаємо, що необхідні основи для здійснення громадськими організаціями, крім профспілок, представницьких функцій в суді відсутні, а положення, закріплене п. 3 ст. 112 ЦПК [19], потрібно визнати що не відповідає правовій природі і основним принципам інституту судового представництва в цивільному судочинстві.

Отже, договірне представництво виникає тільки по волі громадянина, організації і при згоді представника захищати їх інтереси в суді. Цей вид представництва отримав назву договірного, оскільки в його основі лежить договір між конкретною особою і представником, внаслідок якого представник отримує повноваження на ведення справи в суді. У взаємовідносинах між громадянами судове представництво виникає на основі договору доручення. Представництво від імені юридичних осіб часто здійснюється на основі трудового договору. Юрисконсульт, поступаючи на роботу, укладає трудовий договір з організацією, що покладає на нього в числі інших обов'язків виконання функцій представника.

Згідно ст. 48 ЦПК [19] справи недієздатних осіб ведуть їх законні представники. Психічно хворі, недоумкуваті, визнані у встановленому порядку недієздатними, і неповнолітні не можуть призначити свого представника. Тому їх представники придбавають повноваження внаслідок прямої вказівки закону. Звідси, власне, і виникає назва даного виду представництва. Але норми права не просто встановлюють представництво від імені недієздатних, а зв'язують його виникнення з певними юридичними фактами [22, 78]:

а) представництво внаслідок батьківських відносин. У відповідності зі ст. 53 КпШС України батьки є представниками неповнолітніх дітей на основі факту спорідненості. Вони виступають в захист їх прав і інтересів у всіх установах, в тому числі судових, без особливого на те повноваження. До цього ж виду відноситься і представництво всиновлювачів від імені усиновлених;

б) представництво на основі адміністративного акту створюється для захисту прав і інтересів неповнолітніх дітей, що не мають батьків, повністю або частково недієздатних громадян, а також осіб, хоч і дієздатних, але, що за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Уповноважені органи держави призначають таким особам опікунів. Згідно ст. 135 КпШС України опікуни виступають в захист прав і інтересів підопічних у всіх установах, в тому числі і судових, без особливого повноваження. Осіб, визнаних у встановленому порядку безвісно відсутніми (якщо у справі вони повинні брати участь як сторона або третя особа), представляють опікуни, призначені для охорони майна, що належить ім. Точно так само вирішується питання про представництво спадкоємців у випадках, коли спадщина не прийнята, а в суді збуджена справа по позову кредиторів спадкодавця. Представником спадкоємців буде опікун, призначений для охорони майна.

Суспільне представництво здійснюється громадськими організаціями по захисту інтересів їх членів і інших осіб. Вказане представництво по основах виникнення займає щось середнє між договірним і законним. У ньому виявляється і воля їх інтересів на захист, і відома самостійність самої організації. Вступаючи в її члени, громадянин тим самим, виражає згоду на представництво нею його інтересів, бо в статуті організації або положенні про неї передбачається можливість такого представництва. Разом з тим громадська організація бере участь в цивільному процесі по своєму розсуду. Тому для участі її в справі як представник не потрібно повноважень від громадянина.

Розділ 3. Повноваження процесуального представника

3.1 Процесуальне становище процесуального представника

Чинне процесуальне законодавство відносить судового представника до осіб, що беруть участь в справі (ст. 98 ЦПК) [19]. Незважаючи на це, деякі автори вважають це рішення законодавця неправильним, обґрунтовуючи свою точку зору тим, що представники діють в захист інтересів особи, яку представляють, і тільки від його імені, а тому вони не мають юридичної зацікавленості в справі, їх процесуальні права зумовлені об'ємом прав особи, хто представлений, а це означає, що дії, які вони виконують в процесі, не носять самостійного характеру. Інші вчені на основі аналізу ознак, що характеризують осіб, що беруть участь в справі, включають до їх складу і представників. Цей висновок є, з точки зору Комарова В.В., більш переконливим. Твердження про те, що представники не мають юридичної зацікавленості в справі, представляється необґрунтованим. У судових представників відсутня особиста зацікавленість в справі, однак вони зацікавлені в тому, щоб суд виніс рішення на користь особи, хто представлений ними. Зацікавленість представників зумовлена лежачим на них обов'язком надати правову допомогу особі, хто представлений в захисті суб'єктивних прав і інте­ре­сів, що охороняються законом і носить процесуально-правовий характер [3, 170].

Згідно із законом судові представники мають комплекс самостійних процесуальних прав і обов'язків нарівні з іншими суб'єктами, що є особами, що беруть участь в справі (ст. 99 ЦПК) [19]. За невиконання своїх процесуальних обов'язків вони можуть бути притягнуті до відповідальності (ст. 117 ЦПК) [19]. Наприклад, ст. 16 Закону України "Про адвокатуру" [5] передбачає, що рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення, як адміністративне попередження; припинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на термін до одного року; анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Непереконливий і той аргумент, що представники не можуть бути віднесені до осіб, що беруть участь в справі, оскільки вони діють в процесі не від свого імені, а від імені особи, інтереси якої захищаються в суді. Правове становища будь-якого з учасників процесу має певні особливості, тому дану обставину потрібно розглядати лише як специфіку процесуального становища судового представника. Представники, незважаючи на те, що діють від імені особи, яка представлена, можуть в своїх доводах торкатися правової суті цивільної справи, висловлювати думку з будь-яких питань в процесі його розгляду, а також в процесі перевірки і перегляду ухвалених рішень в передбаченому законом порядку. При цьому не має значення ні характер їх юридичної зацікавленості, ні то, від чийого імені вони здійснюють необхідні процесуальні дії. Таким чином, основними ознаками, що визначають процесуальне становище судових представників, є їх юридична зацікавленість в кінцевому результаті цивільної справи, що розглядається і комплекс процесуальних прав, що забезпечують здійснення представницьких функцій і дають можливість впливати на виникнення і розвиток процесу [3, 170].

Сказане свідчить про те, що судовим представникам властиві характерні ознаки осіб, що беруть участь в справі, і, отже, вони обґрунтовано віднесені цивільним процесуальним законодавством України до цієї групи учасників процесу.

3.2 Повноваження процесуального представника

Набуття правосуб'єктності процесуального представника і здійснення його функцій можливе за наявності відповідних повноважень, підтверджених визна­ченими в ЦПК і належно оформленими документами (статті 113, 114 ЦПК) [19].

Повноваження членів колегіальних органів управління кооперативними організаціями, їх об'єднаннями, іншими громадськими організаціями підтверджуються випискою з протоколу засідання належного органу управління, що уповноважив вести справу в суді.

Повноваження працівників підприємств, установ, організацій підтверджуються довіреністю від імені підприємств, установ, організацій; уповноважених профспілок - довіреністю відповідного профспілкового органу; адвокатів - ордером, виданим юридичною консультацією; інших осіб - довіреністю чи усною заявою довірителя із занесенням її до протоколу судового засідання (ст. 113 ЦПК) [19]. Зазначені документи набувають юридичної сили повноважень на ведення справи в суді за умови належного їх оформлення відповідно до ст. 114 ЦПК [19]. Довіреності громадян посвічуються нотаріально або на підприємстві, в установі, організації, де вони працюють, або в управлінні будинками, житлово-комунальному підприємстві за місцем проживання; військо­во­службовців - у відповідній військовій частині; осіб, які мешкають у населених пунктах, де немає нотаріальних контор, - у виконавчому комітеті міської, селищної чи сільської ради; осіб, які перебувають на лікуванні, - у відповідному лікувальному закладі. Довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, можуть бути посвідчені начальниками місць позбавлення волі [21, 155]. громадянин представництво цивільний судочинство

Письмові довіреності від імені підприємств, установ, організацій видаються за підписом власника чи керівника уповноваженого ним органу з прикладенням печатки підприємства, установи, організації, а від кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій - за підписом посадових осіб, уповноважених статутом (положенням), з прикладенням печатки організації (ст. 114 ЦПК) [19].

Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій, крім передачі справи до третейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог; визнання позову; зміни предмета позову; укладення мирової угоди; передачі повноважень іншій особі (передоручення); оскарження рішення суду; подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Право на здійснення представником кожної із зазначених процесуальних дій повинно бути спеціально обумовлено у виданій йому довіреності (ст. 115 ЦПК) [19].

Обсяг повноважень представника визначається при договірному (добровільному) представництві особою, в інтересах якої діє представник (довіритель), у всіх інших випадках - законом чи статутом відповідної організації, положенням про неї [21, 156].

Повноваження законних представників на ведення справи в цивільному процесі стверджуються: батьків, усиновителів - паспортом, свідоцтвом про народження неповнолітніх дітей, документом про всиновлення; опікунів і піклувальників - посвідчуючим документом органу опіки і піклування, яким є рішення про опіку і піклування, прийняте державною адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських чи районних у містах, сільськими, селищними радами (ст. 129 КпШС) [12].

Законні представники мають право вчиняти всі ті процесуальні дії, виконувати які могли б особи, котрих вони представляють, якщо вони мали б цивільну процесуальну дієздатність. Вони можуть без окремих на то повноважень виконувати розпорядчі дії, визначені ст. 115 ЦПК [19], за окремими випадками, передбаченими КпШС України. Стаття 145 КпШС [12] забороняє опікуну, а ч. 3 ст. 7 Закону України від 26 квітня 2001 p. "Про охорону дитинства" [7] батькам і особам, які їх замінюють, без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, зокрема, договори які підлягають нотаріальному посвідченню і спеціальній реєстрації; відмовлятися від належних підопічному майнових прав, ділити майно, розділяти чи обмінювати житлову площу, видавати письмові зобов'язання тощо. Органи опіки і піклування вправі, якщо це необхідно для захисту прав підопічних, обмежити право одного з батьків або опікуна (піклувальника) розпоряджатися вкладом, внесеним будь-ким на ім'я підопічного.

Опікуну і піклувальнику, їх дружинам і близьким родичам забороняється укладати угоди з підопічними. Вони також не вправі представляти осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, при укладені угод або веденні судових справ між підопічним і дружиною опікуна чи піклувальника та їх близькими родичами. Опікун і піклувальник не мають права здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою (ст. 146 КпШС) [12]. Отже, здійснення процесуальними представниками повноважень в цивільному процесі, визначених ст. 115 ЦПК [19], повинно узгоджуватися з правилами статей 145, 146 КпШС [12].

Цивільний процесуальний представник зобов'язаний сумлінно вести справу в суді, користуватися належними йому правами і виконувати цивільні процесуальні обов'язки. Посадові особи підприємств, установ, організацій, а також адвокати, які виконують функцію процесуального представника в цивільному судочинстві, за несумлінне ведення справи несуть дисциплінарну або громадську відповідальність (статті 117 ЦПК [19], 145 КЗпП [10], ст. 16 Закону "Про адвокатуру" [5]).

Отже, судові представники наділяються правами і обов'язками позивачів, відповідачів, третіх осіб і т. д. в залежності від того, яке процесуально-правове становище займають суб'єкти, що представляються ними. Повноваження представників прийнято поділяти на два види - загальні і спеціальні. До загальних відносяться ті повноваження, без яких не може обійтися представник, захищаючи інтереси своїх довірителів. Ними охоплюється право участі в дослідженні доказів, виступи в суперечках, право звертатися з клопотанням про залучення до справи доказів, заявляти відведення суду і т. д. Ці повноваження не перераховуються детально в уповноважуючих документах.

Спеціальні повноваження судового представника стосуються здійснення ним найбільш важливих дій, пов'язаних з розпорядженням об'єктом процесу, визначенням характеру судового захисту. Щоб між довірителем і представником не сталося яких-небудь непорозумінь з приводу таких дій, повноваження на їх здійснення повинні спеціально обмовлятися в уповноважуючому документі.

Згідно ст. 46 ЦПК [19] до даного виду повноважень відносяться права на [22, 78]:

- передачу справи в товариський або третейський суд;

- повна або часткова відмова від позовних вимог;

- визнання позову;

- зміна предмета позову;

- укладення мирової угоди;

- передачу повноважень іншій особі (передоручення);

- оскарження рішення суду;

- пред'явлення виконавчого листа до стягнення;

- отримання присудженого майна або грошей.

Представники, діючі від імені недієздатних, отримують, як правило, всі повноваження. Обмеження в їх правовому становищі, пов'язані із здійсненням ряду операцій, встановлені ст. 133 КпШС [12] України.

Громадські організації, виступаючі в суді як представники своїх членів, набувають загальні повноваження. Надання їм інших повноважень залежить від волі зацікавлених осіб.

Для участі в цивільному процесі кожний представник зобов'язаний підтвердити свої повноваження. Батьки і всиновлювачі представляють в суд свідоцтва про народження дітей, паспорти з відмітками про утриманців, опікуни - посвідчення про їх призначення. Представники, що беруть участь в процесі із згоди своїх довірителів, представляють від останніх письмову довіреність, засвідчену [22, 80]:

- нотаріальними конторами, а також установами, підприємствами, організаціями, де працює або вчиться довіритель;

- управлінням будинку, в якому він проживає;

- адміністрацією стаціонарної лікувальної установи, в якій громадянин знаходиться на лікуванні;

- відповідною військовою частиною, якщо довіреність видається військовослужбовцем.

Довіреність, що видається громадянином, що знаходиться в ув'язненні, пересвідчується адміністрацією місця ув'язнення. Повноваження адвоката упевняються ордером, що видається юридичною консультацією (ст. 45 ЦПК) [19]. Довіреність від імені юридичної особи особливому посвідченню не підлягає. Уповноважуючим актом може явитися заявлене в судовому засіданні клопотання самого довірителя про допуск в розгляд справи його представника.

Довіреність може бути двох видів: разові і загальні. Разова довіреність дається довірителем на участь по одній справі в одному суді. Загальна - на ведення всіх цивільних справ, що торкаються інтересів довірителя у всіх судових органах. Термін дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо в ній термін не вказаний, вона дійсна в межах одного року від дня видачі (ст. 67 ЦПК) [19].

Організації, що виконують функції судового представництва, при направленні в суд свого працівника забезпечують його документом, що свідчить про дане йому доручення на ведення в суді цивільної справи.

Висновки

Отже, представництво в цивільному процесі є процесуальним засобом реалізації громадянами права на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя та здоров'я, на особисту свободу і майно, гарантований Конституцією (ст. 55) та іншими законами України. Воно забезпечує участь у цивільному процесі громадян і організацій, надає їй можливість використовувати юридично грамотних осіб для ведення цивільних справ у суді та захисту суб'єктивних прав й інтересів.

Таким чином, представництво в цивільному процесі - це процесуальна діяльність особи (представника, повіреного), спрямована на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, в постановленні законного і обґрунтованого рішення.

Судовими представниками можуть бути громадяни, що досягли повноліття. Особи, визнані у встановленому законом порядку повністю або обмежено недієздатними, а також неповнолітні правом на виконання представницьких функцій не володіють.

В навчальній і науковій цивільно-процесуальній літературі процесуальне представництво поділяється на такі види: добровільне, законне, представництво на підставі статутів, положень й на інших спеціальних підставах; законне, статутне і добровільне; добровільне і обов'язкове (добровільне поділяється на договірне і громадське); законне, договірне, громадське і офіційне; законне, добровільне, юридичних осіб, громадське; факультативне і обов'язкове; добровільне (договірне), профспілкове, добровільне юридичних осіб, представництво за недієздатних; договірне, законне, громадське; природне і юридичне: законне (необхідне), фактичне, договірне (добровільне) та ін. Зазначена класифікація процесуального представництва на види свідчить, що вона проведена за змішаними класифікуючими ознаками - одночасно на підставах і за способом виникнення з введенням додаткових критеріїв - за суб'єктами здійснення представництва або ще і за суб'єктами, в інтересах яких воно здійснюється.

Чинне процесуальне законодавство відносить судового представника до осіб, що беруть участь в справі (ст. 98 ЦПК). Незважаючи на це, деякі автори вважають це рішення законодавця неправильним, обґрунтовуючи свою точку зору тим, що представники діють в захист інтересів особи, яку представляють, і тільки від його імені, а тому вони не мають юридичної зацікавленості в справі, їх процесуальні права зумовлені об'ємом прав особи, яка представлена, а це означає, що дії, які вони виконують в процесі, не носять самостійного характеру. Інші вчені на основі аналізу ознак, що характеризують осіб, що беруть участь в справі, включають до їх складу і представників. Цей висновок є, з точки зору Комарова В.В., більш переконливим. Твердження про те, що представники не мають юридичної зацікавленості в справі, представляється необґрунтованим. У судових представників відсутня особиста зацікавленість в справі, однак вони зацікавлені в тому, щоб суд виніс рішення на користь особи, яка представлена ними. Зацікавленість представників зумовлена лежачим на них обов'язком надати правову допомогу особі, яка представлена в захисті суб'єктивних прав і інтересів, що охороняються законом і носить процесуально-правовий характер.

Судові представники наділяються правами і обов'язками позивачів, відповідачів, третіх осіб і т. д. в залежності від того, яке процесуально-правове становище займають суб'єкти, що представляються ними. Повноваження представників прийнято поділяти на два види - загальні і спеціальні.

До загальних відносяться ті повноваження, без яких не може обійтися представник, захищаючи інтереси своїх довірителів. Ними охоплюється право участі в дослідженні доказів, виступи в суперечках, право звертатися з клопотанням про залучення до справи доказів, заявляти відведення суду і т.д. Ці повноваження не перераховуються детально в уповноважуючих документах.

Література

1. Алексеев С.С. Проблемы теории права. - Т. 1. - Свердловск, 1972. - С. 139.

2. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: опыт комплексного исследования. - М.: Статут, 1999. - 438 с.

3. Гражданский процесс: учебник / Под ред. проф. Комарова В.В. - X.: ООО "Одиссей", 2001. - 704 с.

4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред. В.В. Копєйчикова. - К.: ЮРІНКРМ, 1997. - 264 с.

5. Закон "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 p.

6. Закон "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 p.

7. Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 p.

8. Закон України "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності" від 15.09.1999 р.

9. Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових суперечок (конфліктів)" від 03.03.1998 р.

10. Керівні роз'яснення Верховного суду України по цивільному процесу / Упорядники В.В. Комаров, В.А. Бігун, 1992.

11. Кодекс законів про працю України.

12. Кодекс законів про шлюб та сім'ю України.

13. Конституція України.

14. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навчальний посібник для юрид. фак. вузів. - К.: Вентурі, 1996. - 238 с.

15. Общая теория права: Учеб для вузов / Под общ. Ред. А.С. Пиголкина. - М: МГТУ, 1995. - 436 с.

16. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. - Харьков: Консум, 2000. - 687 с.

17. Цивільне процесуальне право України: Підручник / За ред. В.В. Комарова. - Х.: Право, 1999. - 256 с.

18. Цивільний кодекс України.

19. Цивільний процесуальний кодекс України.

20. Шерстюк В.М. Система советского гражданского процессуального права (вопросы теории). - М.: Изд-во МГУ, 1989. - 133 с.

21. Штефан М. Цивільний процес. - К.: Ін Юре, 2001. - 684 с.

22. Штефан М., Дріжчана О.Г. Цивільне процесуальне право України: Підручник. - К.: Либідь, 1994. - 356 с.

Размещено на Allbest.ru