Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ «РІВНЕНСЬКИЙ КОЛЕДЖ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ»

Циклова комісія юридичних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з Цивільного та сімейного права

на тему: Авторське право та суміжні права

Студентки

Мишкевич О.О.

Керівник

Яткевич І.П.

м. Рівне - 2016 рік



ЗМІСТ

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ «АВТОРСЬКЕ ПРАВО»

2. СУБ'ЄКТИ ТА ОБ'ЄКТИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

3. СУМІЖНІ ПРАВА

4. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ АВТОРСЬОГО ПРАВА ТА СУМІЖНИХ ПРАВ

ВИСНОВОК

СПИСОК НОРМАТИВНИХ АКТІВ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАКТИ



ВСТУП

Актуальність даної теми полягає у тому, що рівень соціально-економічного розвитку суспільства зумовлюється розвитком науки, техніки та культури. При цьому, саме культура (у розумінні духовного світосприйняття) визначає зміст та напрями розвитку науково-технічної діяльності, зумовлює рівень її гуманізації, а, отже, визначає напрями розвитку цивілізації в цілому. Духовна творчість насамперед реалізується через літературу, музику та мистецтво. Її результати як відображення духовного багатства людини невичерпні за формами, прийомами, способами об'єктивного вираження з об'єктами охорони. Таку галузь діяльності суспільства регулює саме авторське право.

У міру зростання значення інтелектуальної діяльності, особливо її результатів для соціально-економічного розвитку суспільства, попит на неї також інтенсивно підвищується. Однак вона часто стає об'єктом неправомірних дій, зловживань, недозволеного використання, тому потребує надійної й ефективної охорони в умовах формування сучасної економіки розвиток системи охорони інтелектуальної власності становить невід'ємну складову національної інноваційної політики розвинутих країн.

До того ж вдосконалення інструментів політики у сфері регулювання інтелектуальної діяльності відбувається як на національному, так і на міжнародному рівнях - формується глобальна система регулювання охорони інтелектуальної власності . Однак результативність такої політики залежить від здатності урядів країн правильно та своєчасно обирати механізми її реалізації з урахуванням зростаючої ролі знань, інновацій і творчості в суспільстві.

Забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності - невід'ємна умова розвитку національної економіки, що впливає на збереження та збагачення економічного й науково-технічного потенціалу України, сприяє розвитку міжнародної торгівлі, зокрема входженню держави у світовий ринок інтелектуальної власності як рівноправного партнера.

На мою думку, в даній сфері цивільних відносин, головною проблемою, на якій варто було б акцентувати увагу законодавців, було б те, що такий інститут як авторське право є недостатньо захищений у зв'язку з високим рівнем технологічного розвитку. На території України частим явищем є «піратство», що є негативним фактором, яке визначає всю недосконалість законодавства щодо авторського права. Наша база нормативних актів застаріла і недостатньо регулює відносини, що виникають у такій сфері інтелектуальної власності і ми значно відстаємо від інших країн, що, на відміну від нашої, змогли врегулювати відносини щодо авторського права.

Метою дослідження є цивільно-правова характеристика питання проавторські та суміжні права, виствітлення проблем і недосконалостей даної галузі цивільного права та внесення особистих ,доповнень та пропозицій, задля покращення регулювання даного виду сіспільних відносин.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:

- дослідити розвиток даних суспільних відносин згідно історичного, політичного, економічного і науково-технічного прогресу соціуму;

- опрацювати законодавчу базу, яка регламентує питання авторського та суміжного права;

- уточнити коло осіб, які можуть бути учасниками відносин, які виникають внасідок здійснення авторського та суміжних прав;

- розкрити питання про законодавчий захист інституту авторського права;

- обгрунтувати недоліки даного питання і внести свої пропозиції щодо вдосконалення цієї галузі цивільних відносин.

Об'єктом дослідження цивільно правові відносини які виникають внаслідок реалізації авторських та суміжних прав між юридичими та фізичними особами.

Предметом дослідження авторське та суміжні права.

Методи дослідження:

- аналізу та синтезу, що використовувались задля досягнення всеобізнаності в даному питанні, не лише згідно однієї галузі права, а й інших, котрі стосуються даної сфери відносин в галузі авторського права;

- емпіричні методи (опитування, бесіди, аналізу документів) для всебічного дослідження питання, і не лише зі сторони теоретичних відомостей, а й з практичного використання законодавства про авторські та суміжні права;

- історико-правовий метод використовувався при дослідженні процесу виникнення, розвитку суспільних відносин, внаслідок яких, виникла потреба вивчення питання про авторські та суміжні права;

- формально-юридичний - при аналізі змісту правових норм, що регулюють такий вид суспільних відносин.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини, яка містить 4 розділи, висновки, списку використаних джерел, літератури та додатків.



1. ПОНЯТТЯ «АВТОРСЬКЕ ПРАВО»

Поняття авторського права набуло своєї первісної форми ще у Стародавній Греції та Римі. Першої фіксацією використання такого права став продаж успішної комедії Публія Терентія «Євнух». Звичайно, цей так званий правочин не мав такої досконалої форми як зараз, проте цей факт є підтвердження зародження авторського права як самостійного інституту. Однак, це не може свідчити про те, що раніше такого поняття не існувало. В Римі, до прикладу, надавалось автору право вибору, чи оприлюднювати його твір, а плагіат гостро засуджувала громадська думка. Пізніше, в Афінській республіці вже існувало право на захист цілісності твору і заборона вносити до нього зміни.

В часи розквіту амфітеатрів, великі літературні твори слугували основою для театральних постановок і часто актори не дотримувались тексту, тому влада, у 330 році ще до н.е. прийняла закон, відповідно до якого оригінали творів трьох великих класиків підлягали збереженню в офіційному архіві.

Світом пронеслась епоха Середньовіччя і зі своїми правками до авторського права. Саме XVII ст. досконально описаним в історії людства закон про авторське право став Статут королеви Анни, прийнятий у 1709 р. в Англії, який передбачав закріплення за автором твору виключного права на його публікацію протягом 14 років з дати першої публікації. Водночас дозволялось передання права за винагороду книгопродавцю. Закон також передбачав продовження терміну охорони твору ще на 14 років після закінчення першого терміну за життя автора. Відносно книг, що вже були опубліковані, встановлювався єдиний термін охорони -- 21 рік. При цьому висувалась вимога реєстрації опублікованих творів у центрі книговидавництва та депонування їх копій для використання університетами і бібліотеками.

З часом системи авторського права були сформованій в інших країнах. Однак національні системи охорони авторських прав не давали можливості охороняти ці права за кордоном. Міжнародний період розвитку системи авторського права розпочався з підписання у 1886 р. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка передбачала охорону прав автора в силу самого факту створення твору і не вимагала таких формальностей, як реєстрація, депонування, сплата мита тощо.

У 1952 р. у Женеві була прийнята Всесвітня конвенція про авторське право, спрямована на створення міжнародно-правового інституту регулювання відносин у цій сфері для широкого кола держав, у тому числі тих, які не приєднались до Бернської конвенції. Україна приєдналась до Бернської конвенції у 1995р. (Закон України від 31 травня 1995р. № 189/95-ВР). На сьогодні законодавство України щодо авторського права і суміжних прав включає норми глави 26 Цивільного кодексу України, законів України "Про авторське право і суміжні права", "Про телебачення і радіомовлення", "Про видавничу справу" тощо.

Авторське право в цілому, маючи спільні риси з іншими складовими частинами права інтелектуальної власності, має законодавчу автономію на національному рівні та самостійність в рамках міжнародного права.

В юриспруденції загальновизнаним і практично значимим є поділ права на об'єктивне і суб'єктивне. Об'єктивне право - це певна система встановлених державою загальнообов'язкових правових норм, реалізація яких забезпечується державним примусом. Тому об'єктивне авторське право як різновид права інтелектуальної власності є цивільно-правовим інститутом, норми якого регулюють певну категорію особистих майнових та немайнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, пов'язаних зі створенням та використанням літературних, художній та інших творів, а також розпорядженням майновими правами інтелектуальної власності щодо них.

У суб'єктивному розумінні - це сукупність прав майнових та немайнових (оголосити себе автором твору, його публічна презентація, відтворювати, розповсюджувати або використовувати твір будь якими способами і засобами, дозволяти іншим особам використовувати його), які належать автору або його правонаступникам у зв'язку зі створенням та використанням твору літератури, науки та мистецтва.

Щодо принципів галузі авторського права то виділяють чотири основних:

- принцип свободи творчості.

Полягає в тому, що законодавство не обмежує автора у виборі теми, жанру, напряму твору методу його створення, форми твору. Такий принцип містить Конституція, а саме, стаття 54,яка проголошує, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої,наукової та технічної творчості. Також автор може на свій розсуд обирати способи використання твору.

- Принцип поєднання особистих інтересів з інтересами суспільства.

Полягає в можливості використання твору будь якою людиною без згоди автора і без виплати йому винагороди. Однак таке використання не має безмежного характеру і встановлює чітко визначені випадки такого вільного використання. В інших випадках використання твору можливе лише за згодою автора або особі, якій належать авторські права.

- Принцип моральності і матеріальної зацікавленості автора на створення і використання творів.

На практиці існують різні форми морального заохочення у вигляді присудження почесних звань, різноманітних нагород, перевидання творів, що здобули визнання суспільства, також присудження авторам творів науки, літератури, мистецтва різних державних та іменних премій. Законодавство навіть встановлює мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» від 18.01.2003р. № 72. .

- Принцип охорони прав і законних інтересів авторів.

Знаходить своє відображення у державному регулюванні відносин з приводу авторського права, встановленні гарантій реалізації суб'єктивних авторських прав, а також у забороні використання твору без згоди автора чи його правонаступників та відповідальності як цивільної, так і кримінальної та адміністративної, що наступає за таке використання.

Ні одна галузь права не може діяти без джерел, тобто нормативних актів, що регулюють суспільні відносини у будь якій сфері права. Тому для повноти дослідження даної теми необхідно визначити джерела авторського права. Вони поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти

Одним із головних нормативних актів, які регулюють дану галузь є, однозначно, Конституція України, а саме, стаття 41 і стаття 54. Також закон України «Про авторське право та суміжні права» від 23 грудня 1993 року, закон України «Про кінематографію» від 13 січня 1998 року, «Про розповсюдження примірників творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2000 року, «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року, «Про видавничу справу» від 5 червня 1997 року, про театри і театральну діяльність» від 31 травня 2005 року, «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються авторського права на твір» від 27 грудня 2001 року, «Про затвердження мінімальних ставок винагороди(роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 року.

Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886 року), Всесвітня конвенція про авторське право (1952 року), Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 року), Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (1970 року), Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право (1996 року), Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання фонограми (1996 року), Угода про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав (1993 року).

Згідно статті 5 закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, що у випадку, коли міжнародним договором, учасником якого є Україна, установлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право, то застосовується правила міжнародного договору.

В основному завдяки творчості авторів, створюється і розвивається видавнича справа, кінематограф, виробництво аудіовізуальної продукції, радіомовлення і телебачення, чия діяльність ґрунтується передусім на використанні творів, що охороняються, з метою доведення до споживача, з отриманням при цьому матеріальної вигоди.

Тому основним завданням авторського права є примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети є надання автору виняткових прав дозволяти, і тим самим, контролюваті використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього матеріальну вигоду. Отак, на відміну від права власності на матеріальний об'єкт, що має фактично необмежений або абсолютний характер, право власності на матеріальні об'єкти, якими є твори науки, літератури і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються обсягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до права власності на нематеріальні об'єкти дає змогу встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інтересами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі використання їх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у вільному доступі до створених творів.

Авторське право, як і будь яка галузь права виконує такі функції :

1) загальносоціальні:

- інформаційно-пізнавальна (інформування громадян про напрямки регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов'язки та відповідальність у галузі авторського права);

- ціннісно-орієнтувальна (визначення критеріїв для правомірної і протиправної поведінки осіб у сфері авторського права);

- ідеологічно-виховна (здійснення певним чином впливу на духовну сферу суспільства);

- культурно-історична (відображення культурних традицій і духовних цінностей народу, дотримання спадкоємності в праві, так звана правова культура);

- комунікативно-компромісна (встановлення зв'язку між учасниками відносин в сфері авторського права);

2) основні юридичні функції авторського права:

- регулятивна (визначення форми поведінки осіб - суб'єктів авторського права, наділення їх певними правами та визначення їх обов'язків);

- охоронна (установлення і гарантування державою профілактичних і запобіжних заходів, що мають на меті усунути неправомірну поведінку).

Висновок: враховуючи все вищевикладене, можна сказати, що авторське право пройшло довгий шлях починаючи ще зі Стародавньої Греції та Риму, і, на сьогоднішній день має досить досконалу систему. Фундаментальні поняття, такі як принципи, функції і завдання визначені досконало, проте все це на практиці немає такого феноменального значення, і, як за звичною для нас тенденцією, закони і нормативно-правові акти діють в Україні лише де-юре. Це і є основним негативним фактором, який перешкоджає достатньому використанню законодавства про авторські права.

Така галузь права регулює велику кількість правовідносин,які виникають як між юридичними, так і між фізичними особами. Це є однією з основних ознак авторського права. Ще однією з особливостей є те, що даною сферою права не обмежується вибір автора або інших уповноважених осіб створювати, використовувати, розповсюджувати результати інтелектуальної діяльності.

Можна визначити, що авторське право надає відносну свободу регулюванню правочинів пов'язаних з виникненням авторського права, і не може обмежити авторів у їхній діяльності.

2. СУБ'ЄКТИ ТА ОБ'ЄКТИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

Оскільки авторське право є частиною цивільного права, авторсько-правові відносини можна визначити як особисті майнові та немайнові відносини, врегульовані нормами сучасного авторського права між юридично рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних авторських прав, які виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Підставою виникнення авторського права та твір є факт його створення. Моментом створення твору слід вважати надання твору такої об'єктивної форми, яка придатна для сприймання (видрукуваний чи записаний, ілюстрований тощо) його іншими особами і його відтворення. Твір, який уже створений автором, але знаходиться лише в його голові (вірш, музика), та ще не втілений у матеріальну форму, об'єктом правової охорони бути не може.

Твір може бути оприлюднений іншими способами, такими як прочитання твору чи виконання музики. Для отримання правової охорони твору немає необхідності здійснювати його державну реєстрацію. Автор твору або особа, якій надано таке право на підставі договору чи закону, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права (див. дод.).

При опублікуванні твору анонімно чи під псевдонімом (винятком є випадок, коли псевдонім одночасно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати право останнього. Коли автор твору розкриє своє ім'я і заявить про своє авторство, дія захисту його представника вважається припиненою.

Автор твору або особа, які отримала авторське майнове право на підставі закону або договору для засвідчення свого права на твір може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах протягом усього строку правової охорони твору. Така реєстрація проводиться Державною службою інтелектуальної власності в порядку визначеним постановою Кабінету Міністрів «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, що стосуються права автора на твір» від 27 грудня 2001 року. Установа по проведенню реєстрація видає свідоцтво, за яке має справлятись державне мито. Автор твору має право на заборону згадування його імені в державному реєстрі та на використання псевдоніму автора твору. Будь яка особа може використовувати твір без виплати винагороди за винятком, коли використовуються твори, які стали суспільним надбанням.

Елементами авторсько-правових відносин є:

- суб'єкти та об'єкти авторського права;

- суб'єктивне авторське право та суб'єктивний авторський обов'язок.

Об'єктом авторського права є твір. Твір - це результат інтелектуальної творчої діяльності людини, який втілено у будь якій об'єктивній формі і може бути відтворено

До об'єктів авторського права належать Ст. 19-27 Навч. посібник Дроб'язко B.C., Дроб'язко Р.В. Право інтелектуальної власності. - К.: Юрінком Інтер, 2013.:

- літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового,технічного або іншого характеру, зокрема: романи, поеми, статті, та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, картини, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади,

- адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

- комп'ютерні програми;

- компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

- інші твори.

Головна вимога до об'єкта авторського права - його творчий характер, тобто не передрук, наприклад, роману, не його коректура чи редагування, а саме написання роману.

Іншою ознакою твору як об'єкта авторського права є його об'єктивна форма, тобто будь яке її вираження, доступне для оточуючих. Законодавець не вимагає, щоб твір був завершений.

Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі. Тобто сам задум щось створити - ще не є об'єктом авторського права.

Так, ідею "Ревізора" М.В. Гоголю підказав О.С. Пушкін. Роман "Дванадцять стільців" починається з присвяти В.П.Катаєву, який "подарував" цей сюжет одному із авторів - своєму двоюрідному брату Є.Петрову, за умови що йому подарують золотого портсигара та присвятять цей роман.

Не є об'єктами авторського права Ст. 434 цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV:

1) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;

3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;

4) інші твори, встановлені законом, наприклад, твори народної творчості (фольклор), розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники тощо.

Суб'єкти авторських прав поділяють на дві групи за способом набуття авторського права -- первинні та вторинні суб'єкти авторського права.

Первинним суб'єктом авторського права є автор творів науки, літератури і мистецтва. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор визначений як фізична особа, творчою працею якої створений твір. На рівні з громадянами України мають право також іноземці та особи без громадянства. Це визначення містить у собі кілька ознак, які притаманні автору твору. По-перше, таким не може бути будь яка юридична особа будь-якої форми власності. По-друге, первинним суб'єктом авторського права є тільки автор твору. При цьому суб'єктами авторського права не можуть бути автори інших об'єктів права інтелектуальної власності, тобто винаходів, наукових відкриттів, промислових зразків, корисних моделей тощо. По-третє, якщо твір створений спільною творчою працею декількох осіб, то вони визнаються співавторами. Тобто співавторами не можуть бути визнані особи, які не зробили творчого внеску у створення твору, а надали автору матеріальну, організаційну, технічну й іншу допомогу.

Важливим поняття авторському праві є співавторство. Новий цивільний кодекс України визначає нероздільне та роздільне співавторство. Нероздільне існує, коли неможливо виділити працю кожного співавтора. Роздільне ж маж місце тоді, коли складові частки твору чітко визначені та відомо, який із співавторів створив кожну частину. Проте авторське право на весь твір, створений у співавторстві належить усім співавторам при кожному виді співавторства, але кожен при цьому зберігає право власності на свою частину. Для посвідчення співавторства укладається відповідний договір, за яким визначають основні положення співавторства. Це забезпечить всім авторам одного твору захист своїх прав на створений твір. (див. дод. 1)

Праця кожного із співавторів повинна бути творчою, тому особа, яка надавала матеріальну, технічну підтримку не може заявляти самостійні права на твір або на будь яку з його частин. Так само, основною із умов співавторства є те, що воно повинне бути добровільним. Тобто примусове притягнення будь якої особи до такого поняття як співавторство виключає можливість неправомірного захоплення права на авторство будь якої іншої, не створеної власноруч частини твору.

Якщо твір, який створений у співавторстві складається із самостійних частин, кожна з яких має самостійне значення, то в такому разі кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину на власний розсуд, якщо інше не було передбачене угодою між співавторами.

Якщо твір створений у співавторстві утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування чи інше використання або зміну твору. У разі порушення спільного авторського права кожен автор може доводити своє право у судовому порядку.

Винагорода за використання об'єкта авторського права належить усім законним співавторам і рівних частинах не залежно від кількості чи форми їхнього творчого вкладу у твір, якщо інше не передбачене угодою між співавторами про зміну частки винагороди, чи виключення зі списку нагороджуваних. Специфічним співавторством можна вважати право на інтерв'ю. У такому випадку частку від твору, у даному випадку будуть мати інтерв'юер та особа в якої було взято інтерв'ю, а публікація, чи розголошення відомостей допускається виключно за згодою особи, яка дала інтерв'ю.

Авторами аудіовізуального твору (кінофільм) є режисер-постановник, автор сценарію, тестів та діалогів, автор спеціально створеного для даного аудіовізуального твору музичний твір з текстом або без нього, художник-постановник, оператор-постановник. Особливістю є те, що одна фізична особа може суміщати дві або більше з наведених авторських функцій. Якщо автори, які зробили або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору, передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору чи його продюсування, то вони не мають права заперечувати проти використання цього твору. За оприлюднення чи іншу візуалізацію твору всіма за всіма авторами зберігається право на справедливу винагороду, що розподіляється й виплачується організаціями колективного управління або іншим способом.

У законодавстві про авторське право поняття твору не визначається, але у зв'язку з тим, що автор твору визначений як фізична особа, творчою працею якої створений твір, об'єктом правової охорони можуть бути лише твори, які є результатом творчої праці одного чи декількох авторів. Оскільки особисті немайнові права автора є невідчужуваними і непередаваними, суб'єктами цих особистих немайнових прав можуть бути лише автори творів. Ніхто інший не може бути суб'єктом особистих немайнових прав.

Законодавство України закріплює і визнає принцип презумпції авторства на твір, відповідно до якого за відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору ст. 11 «Про авторське право і суміжні права»: Закон України від 23.12.93 № 3792 в редакції Закону України від 11.07.01 № 2627.. Тобто особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору, вважається його автором, якщо у ході судового розгляду не буде доведене інше.

Отже, можливі випадки, коли інші особи (у тому числі і справжній автор) можуть претендувати на авторство щодо того чи іншого твору. У таких випадках тільки суд, розглянувши суть справи і відповідні докази, може ухвалити рішення щодо авторства. Принцип презумпції авторства на твір відповідає Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів, у якій встановлюється, що автор твору, права на який охороняються, вважається таким за відсутності доказу протилежного, якщо його ім'я зазначене на творі звичайним способом Бернська конвенція «Про охорону літературних і художніх творів». Визнання авторства необхідне для того, щоб автор мав право на порушення судового переслідування у всіх країнах Бернського Союзу щодо будь-яких осіб, які допустили незаконне використання його твору.

Авторське право складається з особистих майнових та немайнових прав на твір. Особисті немайнові права автора:

- право авторства (тільки справжній творець має право називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора але за винятком, якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цьому разі ім'я не згадується з чисто технічних причин);

- право на авторське ім'я (дає змогу автору випустити твір під власним ім'ям, анонімно або під псевдонімом);

- право на недоторканість твору (право протидіяти будь якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору);

- право на псевдонім у зв'язку з використанням твору.

Особистими майновими правами автора є Ст. 36-44 навч. посібн. Дроб'язко B.C., Дроб'язко Р.В. Право інтелектуальної власності. - К.: Юрінком Інтер, 2013.:

- право на використання твору у бідь якій формі і будь яким способом;

- право на оприлюднення твору;

- право першого опублікування твору;

- право дозволяти або забороняти;

- право імпорту примірників творів;

- включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій, тощо;

- право на авторську винагороду.

Водночас майнові права інтелектуальної власності на твір можуть належати не тільки автору твору, але й іншим особам -- вторинним суб'єктам авторського права.

Під вторинним суб'єктом авторського права слід розуміти фізичних або юридичних осіб, які не брали участі у створенні твору науки, літератури і мистецтва, але набули певного обсягу майнових прав інтелектуальної власності на твір за законом або за договором.

Вторинними суб'єктами авторського права на твір можуть бути:

- спадкоємці автора;

- роботодавець, коли твір створений у порядку, визначеному ст. 429 цивільного кодексу України;

- замовник, згідно договору замовлення творів (див. дод 8)

Природно, що дані особи можуть бути суб'єктами авторського права на твір за законом тільки у тому випадку, коли це право не було раніше ними передане за договором іншим особам повністю або частково.(див. дод2) Суб'єктом авторського права на твір за договором може бути будь-яка фізична чи юридична особа.

Між первинним та вторинним суб'єктами існує певна різниця, яка полягає у такому:

- обсяг повноважень вторинного суб'єкта авторського права
на твір більш звужений, аніж у автора твору;

- за характером права вторинного суб'єкта є похідними,
оскільки перейшли від автора;

- спадкоємці як суб'єкти авторського права на твір набувають це право у силу закону або відповідно до заповіту. За законом або за заповітом спадкоємцю належить право на опублікування, відтворення і розповсюдження твору, право на винагороду;

- спадкоємець може вирішити питання про використання виданих творів, а також вирішити долю ще не оприлюднених творів;

Різниця прав спадкоємця та автора проявляється не лише в їх обсязі, але й у терміні дії. Авторське право на твір для спадкоємців діє упродовж 70 років після смерті автора.

Специфічними суб'єктами авторського права на твір є упорядники та перекладачі права яких закріплені в законі України «Про авторське право і суміжні права» Ст. 19 і 20 зУ «Про авторські права і суміжні права» 23.12.93 № 3792 в редакції Закону України від 11.07.01 № 2627.. Результат праці упорядників збірників полягає у тому, що вони організовують, обробляють, систематизують, поновлюють ті чи інші твори. При упорядкуванні збірки літературних творів із текстологічною підготовкою упорядник одночасно з відбором матеріалу для включення у збірку проводить певну дослідну роботу.

Особливості авторського права на твір укладача виявляються у двох аспектах. По-перше, укладачі використовують твори, що є об'єктом авторського права або такими не є. Якщо авторське право на первинний твір охороняється законом, необхідно отримати дозвіл від його автора або іншого правонаступника для використання створеного на його основі похідного твору. Відсутність такої згоди буде перепоною лише щодо використання твору. Водночас особа, яка здійснила таку переробку, буде визнаватися автором такої переробки. По-друге, збірки можуть упорядковуватися із творів, які не є предметом авторського права: закони, судові рішення, інші офіційні документи, твори народної творчості, автори яких невідомі, твори, які не охороняються авторським правом тощо. Упоряднику, який підготував таку збірку, належить авторське право, якщо він самостійно обробив або систематизував такі твори.

Перекладачами вважаються особи, які здійснюють переклад, який є самостійним об'єктом авторського права Ст. 90, Цивільне право України. Підручник у двох книгах / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К., 2012.. До авторського права, яке належить перекладачу, можна віднести: право на позначення свого імені; право на опублікування; право на відтворення і розповсюдження перекладу; право на авторську винагороду тощо. Слід звернути увагу на деякі особливості авторського права перекладача. Для здійснення перекладу необхідно отримати згоду автора оригінального твору.

Автор і перекладач є суб'єктами авторського права на різні об'єкти -- оригінальний твір і переклад. Використання перекладу дозволяється лише за наявності згоди перекладача. Право автора дозволити переклад свого твору на іншу мову з метою подальшого використання дає йому право отримати винагороду за використання твору на іншій мові.

Висновок: виходячи з вищевикладеного можна сказати, що спектр об'єктів та суб'єктів, які охоплює авторське право є досить широким і різноманітним. Проте варто чітко встановити межу між авторським правом та правом інтелектуальної власності на промислові зразки. Законодавство встановило, що авторське право виникає внаслідок створення лише твору (наукового, літературного чи музичного), а ніяк у разі винаходу чи право на торговельну марку.

Варто зазначити, що розмежування суб'єктів авторського права визначено досить чітко, що дає можливість зменшити шанси порушень щодо привласнення творів, чи несанкціонованого їх видання, також ц дає змогу швидко і якісно встановити автора, чи уповноважену особу, якій було надано право авторства за договором, за законом або у разі спадкування.

3. СУМІЖНІ ПРАВА

Суміжні права - це права виконавців на результати творчої діяльності, їх спадкоємців та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання, права виробників фонограм, відеограм, їх спадкоємців (правонаступників) та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм і відеограм, а також організацій мовлення та їх правонаступників, які охороняються авторським правом.

Суміжні права в останні роки досить бурхливо розвиваються. Сучасні технічні засоби дають можливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця (артиста, диригента, клоуна тощо) і в такий спосіб вилучати доход із чужої майстерності, таланту. Аби цього не трапилось і введена охорона суміжних прав.

Суміжне право виникає, таким чином, внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення: право інтелектуальної власності на виконання - з моменту першого його здійснення; на фонограму чи відеограму - з моменту її вироблення; на передачу (програму) організації мовлення - з моменту її першого здійснення.

Об'єктом суміжних прав незалежно від призначення, змісту, способу та форми вираження є Ст. 67, Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України. - К.,2013.:

- будь які способи виконання літературних, драматичних, музичних, музико-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

- запис будь якого виконання на фонограмі та відеограмі;

- сповіщення програм шляхом трансляції в ефір і по проводах.

Фонограма як об'єкт охорони - це запис виконання чи інших звуків на матеріальному носії, або, як зазначено у ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій). Діяльність виробників фонограм має практичну мету - продовжити короткочасне виконання за допомогою запису. Таке виконання не є творчим внеском в твір, створений автором. Особливістю відеограми є використання під час запису відеотехніки.

Під програмою як об'єктом правової охорони розуміється послідовність звуків чи зображень або звуків і зображень в межах ефірної трансляції чи розповсюдження кабельною мережею, призначеною для того, щоб бути почутою чи побаченою широкою публікою залежно від конкретного випадку.

Передача в ефір - це відтворення звуків і зображень, разом чи окремо, за допомогою дроту чи без, з використанням ефірних хвиль, оптичних волокон, кабельної мережі чи супутника для їх сприйняття публікою.

Варто зазначити, що суміжне право виникає по факту виконання твору, виробництва фонограми, відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення.

Суб'єктами суміжних прав є:

- виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання (громадяни України, іноземці, особи без громадянства незалежно від віку; актор, співак, музикант, танцюрист, диригент);

- виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм (фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перше виконання звукозаписів або інших звуків);

- виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм (фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання будь яких рухомих зображень);

- організації мовлення та їх правонаступники (організація ефірного мовлення чи кабельного мовлення).

Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до закону чи договору, спадкоємці та особи, яким за договором чи законом передані суміжні права.

Права суб'єктів суміжних прав можуть здійснювати за їх дорученням організації колективного управління. Реалізуючи свої суб'єктивні суміжні права, виконавці повинні дотримуватись прав авторів виконуваних ними творів та інших суб'єктів авторського права. Виробники відеограм і виробники фонограм мають дотримуватись прав суб'єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватись прав суб'єктів авторського права, виконавців і виробників фонограм і відеограм. Такі обов'язки визначаються при укладанні відповідних договорів (див дод 7 і 9)

Для виникнення і здійснення суміжних прав будь-які формальності не вимагаються. Між тим, виконавці і виробники фонограм для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм (відеограм) або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається і латинської літери R у колі - ®, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми) Ст. 47, Шишка Р.Б. Право інтелектуальної власності і погляд на проблеми // Право України. - 2013. - № 1.

За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником фонограми чи відеограми вважаються особи, імена чи назви яких зазначені на фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на упаковці.

Критерії виникнення прав у різних суб'єктів суміжних прав різні. Так, право на виконання виникає з моменту першого його здійснення, а строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання.

Право інтелектуальної власності на фонограму чи відеограму виникає з моменту її вироблення. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом 50 років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми. Виробник фонограми, відеограми може володіти суміжними правами на фонограму, відеограму лише у разі отримання дозволу автора і виконавця для включення в фонограму, відеограму виконання твору.

Право інтелектуальної власності на передачу (програму) організацій мовлення виникає з моменту її першого здійснення. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення. Організація мовлення може володіти суміжними правами на свою передачу (програму) з моменту здійснення передачі організацією мовлення. Основними майновими правами інтелектуальної власності на об'єкти суміжних прав є право самого виконавця, виробника фонограми або відеограми, організації мовлення на використання об'єкта суміжних прав, а також виключне право дозволяти іншим особам на договірній основі використовувати об'єкт суміжних прав і право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання, а також інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом Ст. 98 Дроб'язко B.C., Дроб'язко Р.В. Право інтелектуальної власності. навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2012..

Майнові права виконавця - це виключні права на використання виконання і на отримання винагороди за кожний вид використання виконання. Особливістю таких прав є їхня можливість їхнього відчуження на користь інших осіб, це можуть бути не лише спадкоємці, але й будь яка особа, яка відповідно зазначається в договорі про відчуження. (див дод. 2). Права, якими законодавець наділив виконавця, не є вичерпними. Використанням виконання, зокрема, є: доведення виконання до відома публіки під час його здійснення; записування (фіксування) виконання під час його здійснення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та передачі виконання за допомогою технічних засобів; пряме чи опосередковане відтворення запису виконання будь-яким способом та у будь-якій формі; продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису виконання; оренда оригіналу чи примірника запису виконання; забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання з місця та в час, обраних нею та інші дії, встановлені законом.

За межами цих визначених у ст. 453 ЦК України прав залишилося, наприклад, таке право, як право на розміщення об'єктів суміжних прав в цифровому середовищі, зокрема в Інтернеті, хоча таке право можна розглядати як право на сповіщення.

Форми і способи використання фонограм і відеограм закріплено у ст. 454 ЦК України. Це, перш за все, пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми, фонограми; продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фонограми, відеограми; оренда оригіналу чи примірника фонограми, відеограми; забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь якої особи до фонограми, відеограми з місця та в час, обраних нею, а також інші дії, встановлені законом. Таким чином, виробникам фонограм і відеограм належать виключні права на їх використання в будь-якій формі, включаючи право на отримання винагороди за кожний вид використання фонограми. Так, виробник відеограми, фонограми має право на їх пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі, зокрема: в цифровій формі і в цифровому середовищі; шляхом постійного і тимчасового розміщення фонограми чи відеограми в електронному середовищі тощо.

Висновок: суміжні права - інститут, існування якого неможливо без поняття авторське право. Він не виступає як самостійна галузь і фактично випливає з поняття автрське право. Суміжне право виникає внаслідок використання, розповсюдження, відтворення та іншого виду реалізації твору автора. Прикладами суміжних прав можна вважати книжкові видання, які друкують твори авторів. За діяльність розповсюдження книговидавці мають певний відсоток від прибутку, який був встановлений вдоговорі між автором та видавцем.

Суміжні права, як такі виникли завовгонавіть до становлення друкарства. Вони виникли через необхідність авторам вистав татральних захистити свої твори від значної видозміни слів акторами, які ставили виставу. Тому вже з давнії часів суміжні права мали своє вираження в суспільстві, як інститут, що захищався на рівні держави.

На сьогоднішній день відтворення художніх творів літератури, мистецтва, науки, важко вберегти від неправомірного посягання.Адже щоденно люди використовують і поблікують тексти та цитати відомих науковців з мережі Інтернет, що по суті вважається використанням їхніх художніх творів і підлягає захисту нормами авторського права та суміжних прав.

4. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ АВТОРСЬОГО ПРАВА ТА СУМІЖНИХ ПРАВ

Положеннями ст. 51 закону України «Про авторське право та суміжні права» передбачено, що захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права та суміжних прав здійснюється у порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Проте найбільше значення для правоволодільця має цивільно-правовий захист виключних прав, бо саме він дозволяє усунути шкідливі наслідки правопорушення, компенсувати майнові втрати та моральну шкоду, яких зазнала особа внаслідок порушення цих прав.

Види порушень авторського права і суміжних прав Ст. 57, Підопригора О.А. Захист права інтелектуальної власності потребує удосконалення /У13ВВ. - 2015. - № 1.:

- вчинення будь якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав;

- піратство у сфері авторського права і суміжних прав ( опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у т. ч. омп'ютрних програм і базданих), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

- плагіат (оприлюднення оба опублікування повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором твору;

- ввезення на митну територію України без дозволу осіб,які мають авторське право і суміжні права, примірників творів, фонограм, відеограм тощо;

- вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і суміжних прав;

- підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права чи (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

- розповсюдження, везення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права та сміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права та суміжних прав вилучена чи замінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

Цивільно-правовий захист здійснюється в судовому порядку шляхом подачі позовної заяви до суду із зазначенням сутності порушення, вимог про його припинення та відновлення прав інтелектуальної власності Ст. 33-37 Тимофієнко Л.П. Охорона прав на інтелектуальну власність. - К.,2015.. Враховуючи останні зміни та сдову реформу, яка відблась 30 вересня 2106 року, згідно нового закону України «Про судоустрій та статус суддів» буде створений новий суд, іменований судом з питань інтелектуальної власності. У такому випадку, позовні заяви про які стосуються правовідносин у сфері авторського права та суміжних прав будуть направлені саме в цей суд для розгляду. Якщо виключне право оспорюється, правоволоділець вправі вимагати визнання його права у судовому порядку. За старим законодавством у разі існування реальної загрози порушення авторського чи суміжних прав особа має право звернутися до окружного суду або до суду з питань інтелектуальної власноті.

Право на захист належить будь-якому суб'єкту авторських або суміжних прав, у тому числі спадкоємцям та правонаступникам автора, виконавця, виробника фонограм або відеограм та організації мовлення. Особисте немайнове право автора на недоторканність твору може захищатися також особою, яка спеціально уповноважена на це автором на випадок своєї смерті, або іншою заінтересованою особою. Правоволоділець може реалізувати своє право на захист самостійно, а може для представництва своїх інтересів у суді звернутися за допомогою до відповідної організації, якій він передав майнові права в колективне управління. правовий захист авторський цивільний

Підставою для звернення особи до суду за захистом прав інтелектуальної власності є порушення виключних авторських або суміжних прав, їх невизнання або оспорювання. Залежно від підстави особа обирає відповідний спосіб захисту цивільних прав із тих, що передбачені ст. 16 ЦК, ст. 52 закону України «Про авторське право та суміжні права».

Порушенням авторських та суміжних прав є невиконання особою обов'язку, що складає зміст абсолютного або відносного правовідношення між суб'єктом авторського або суміжних прав та іншими особами. Обов'язком в абсолютному правовідношенні, де зобов'язаною є будь яка особа, є утримання від використання об'єкта без дозволу правоволодільця та дій, що можуть зашкодити його честі та репутації. Невиконання цього обов'язку порушує виключне майнове чи немайнове право абсолютного характеру.

Порушення виключного майнового права має місце у випадку використання об'єкта охорони без дозволу правоволодільця. Подібні дії Закон називає піратством у сфері авторського права і суміжних прав, яким є опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України, розповсюдження контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення. Терміном "контрафактний" позначається примірник, який був виготовлений, опублікований або розповсюджений із порушенням виключних прав, тобто без згоди на ці дії їх суб'єкта.

Якщо особа правомірно використовує об'єкт без дозволу правоволодільця, коли це допускається законом як обмеження майнових прав, але не сплачує встановлену законодавством винагороду, у цьому разі також має місце порушення виключного майнового авторського або суміжного права.

...