Конкурсне право як галузь права

У найдавнішому праві німецьких народів існувало приватне стягнення - боржника віддавали кредитору, який першим пред'явив вимогу. Ще однією характерною рисою древнього німецького конкурсного права є відсутність пропорційного розподілу коштів, виручених від продажу майна боржника, між кредиторами. Кошти розподілялися в послідовності, обумовленою датою пред'явлення вимог; вимоги задовольнялися в повному обсязі до тих пір, поки вистачало майна. Частково такий порядок почав скасовуватися в XIII ст., коли пропорційність була введена для випадків смерті або втечі боржника; набагато пізніше пропорційний розподіл стало допускатися у всіх випадках банкрутства.

Німецькі юристи обґрунтовували положення про універсальність конкурсного процесу і про необхідність панування суду над розділом майна боржника. Універсальність полягала в тому, що з моменту визнання банкрутства боржника все його майно надходило в конкурсну масу, всі вимоги розглядалися одним судом. Це стосувалося, зокрема, вимог власника, чиє майно виявлялося у боржника; вимог забезпечених кредиторів. Таким чином, конкурс носив всеосяжний характер. Проте з часом з правил універсальності стали робитися винятки, тому їх дотримання тягло серйозні і часто необґрунтовані витрати кредиторів, особливо тих, чиї вимоги були безперечними (бо всі вони повинні були відвідувати судові заходи; в разі невідвідування вимога могло бути анульованою).

Панування суду над заходами конкурсу полягало в тому, що в німецькому праві розпоряджатися майном боржника після порушення конкурсного процесу кредитори не могли; не було такої можливості і у боржника. Всі повноваження щодо володіння та розпорядження майном боржника концентрувалися у суду, який реалізовував ці повноваження через призначення керуючого. При необхідності будь-якого розпорядження майна керуючий зобов'язаний був запитувати згоду суду.

Положення про панування суду були незручні кредиторам, тому з часом були серйозно підкориговані. Для німецького конкурсного права XVIII в. стає характерним вироблення конкретними державами власних конкурсних законів.

На території Німеччини у ХІХ ст. вже застосовували кодифіковані нормативні акти в цій сфері. Такими джерелами конкурсного права були конкурсні статути Пруссії 1722, 1781 та 1793 рр., Баварії 1753 р., Саксонії 1766 р. Ці нормативні акти ґрунтувалися на засадах французького конкурсного законодавства, оскільки основою прийнятих статутів стало прусське законодавство, яке багато положень запозичило з французького законодавства про неспроможність.

Конкурсне право Німеччини випробувало на собі деякий вплив також й італійського права. Вплив пов'язаний, головним чином, із торгівлею, в першу чергу - з італійськими купцями. Однак на відміну від Франції, де ініціатива запровадження конкурсного права належала королівської влади, у Німеччині міста самі змушені були виробляти початку конкурсного процесу. Втручання королівської влади в конкурсні відносини відбувалось у виданні нечисленних законів, що мають кримінальну спрямованість (наприклад, Едикт Карла V, виданий в 1535 року наказував застосовувати до банкрутів ті ж норми, що і до злодіїв; Едикт 1540 року допускав негайну страту боржника при виявленні його банкрутства).

У найдавнішому праві німецьких народів існувало приватне стягнення - боржника віддавали кредитору, який першим пред'явив вимогу. Відсутній пропорційний розподіл коштів, виручених від продажу майна боржника, між кредиторами. Кошти розподілялися в послідовності, обумовленою датою пред'явлення вимог, вимоги задовольнялися в повному обсязі до тих пір, поки вистачало майна боржника. Частково, такий порядок почав скасовуватися в XIII ст., коли пропорційність була введена для випадків смерті або втечі боржника, у всіх інших випадках банкрутства пропорційний розподіл допускався набагато пізніше. Панування суду над заходами конкурсу полягало в тому, що в німецькому праві розпоряджатися майном боржника після порушення конкурсного процесу кредитори і боржники не могли. Всі повноваження щодо володіння та розпорядження майном боржника концентрувалися у суду, який реалізовував ці повноваження через призначення керуючого, який при необхідності будь-якого розпорядження майном зобов'язаний був запитувати згоду суду.

Для німецького конкурсного права XVIII в. стає характерною вироблення конкретними державами власних конкурсних законів. Так, в Пруссії в 1772 р. з'явився Загальний іпотечний та конкурсний статут, в Австрії в 1781 р. - Конкурсний статут, в Баварії ще в 1616 р. був вироблений власний Конкурсний статут, в Саксонії конкурсні закони з'явилися в 1724 і 1766 рр., в Ганновері - в 1850 р., в Гамбурзі - в 1735 р., в Любеку - в 1862 р., в Бремені - в 1842 р. В герцогстві Баденському з 1810 р. застосовувалися французькі цивільні і торгові закони, потім правила про банкрутство увійшли до статутів цивільного судочинства 1832, 1851 і 1864 рр. Слід зазначити, що зазначені законодавчі акти по-різному регулювали багато питань конкурсного права. Таким чином, до часу об'єднання Німеччини на просторі, займаному нею, діяли найрізноманітніші джерела конкурсного права.

Єдиний для всієї Німеччини Конкурсний статут, досить чітко диференціювати конкурсне право і процес, був прийнятий в 1876 р, оприлюднений в 1877 р., набув чинності з 1 жовтня 1879 і діяв більше 100 років. Цей статут складався з трьох частин, перша з яких називалася «Матеріальне конкурсне право», друга - «Формальне конкурсне право», третя частина містила кримінальні норми. Щодо змісту Статуту Г.Ф. Шершеневич робить такий висновок: «Так як в основу німецького конкурсного статуту покладено прусське законодавство, а останнє запозичило свої основні початку від французького права, то необхідно визнати, що сучасне німецьке конкурсне право ґрунтується на французькому праві».

2.2 Розвиток конкурсного права у англо-саксонській правовій системі

Конкурсне право Англії, як зазначав Г.Ф. Шершеневич, розвивалося «незалежно від долі питання про неспроможність на континенті і, в свою чергу, не зробило ніякого тиску на розвиток континентального конкурсного права».

В Англії першим відомим нормативним актом про неспроможність був Закон про банкрутів, ухвалений 1543 р. за часів короля Генріха VIII. Цей закон містив досить суворі покарання щодо неспроможних боржників. Наступний закон, прийнятий 1572 р. за часів Єлизавети ХІІІ, мав уже риси цивільно-правового акта. У Шотландії та Ірландії також у цей період були ухвалені законодавчі акти щодо неспроможності.

Прийнятий у 1572 при королеві Єлизаветі Закон виключив його застосування до суб'єктів, які не здійснюють підприємницьку діяльність, тобто з цього часу в Англії допускалася тільки торгова неспроможність. Боржник не звільнявся від зобов'язань, які залишилися протягом конкурсу невиконаними, тобто об'єктом стягнення ставали будь-які майбутні майнові надходження боржника. Деякі норми, спрямовані на звільнення від боргів по закінченні конкурсних процедур, містилися в Законі королеви Анни 1706 року.

Норми про неплатоспроможність не підприємців з'явилися на початку XIX ст., але в перший час їх застосування ставило боржників неторговців в більш невигідне становище, ніж торговців, до яких застосовувалися деякі пільги.

Перший Банкрутський Статут з'явився в Англії в 1825 р, при Георгу IV. Цей акт розширив число суб'єктів, що мають право заявляти про банкрутство, віднісши до них боржника, обумовлював певні умови укладення мирової угоди, однак не передбачав серйозного контролю за діями кредиторів, що вело до численних зловживань з їхнього боку. Цей недолік був частково виправлений рішенням у 1831 р. спеціального суду - Court Bankruptcy, що мав певні повноваження з управління майном боржника і контролю за діями кредиторів (втім, контроль суду був фактично виключений Законом 1869 року).

Конкурсний статут 1849 року надавав право боржнику заявити про своє банкрутство тільки одночасно з обіцянкою негайної сплати 25% боргу, значно посилював контроль суду над конкурсними процедурами - при судах діяли офіційні піклувальники, наділені набагато більшими повноваженнями ніж приватні піклувальники, обрані кредиторами.

У 1861 році ухвалено закон, який змінив деякі положення Статуту 1849 року, не виключаючи дії останнього повністю. Цей Закон ввів можливість суду порушувати конкурсний процес, а також встановив однакові правила для торгової та неторгової неспроможності.

У 1883 році набув чинності Конкурсний статут, що усунув деякі недоліки попередніх актів, але не позбавлений недоліків власних. Статут зняв всі обмеження для боржника, охочого оголосити про своє банкрутство, надавав пільги добропорядному боржнику, наділяв правами управління майном боржника не кредитора і суд, а адміністративні органи, заборонив суду порушувати конкурс, допускав укладення між кредитором і боржником позасудової мирової угоди, що призводило до зловживань з їхнього боку, значно збільшив витрати конкурсного процесу, що в сумі призвело до різкого скорочення кількості судових справ (з 8555 в 1882 році до 4161 в 1884 році). Розвиток англійського конкурсного права характеризується частою зміною норм, встановлюючи нерідко протилежні правила поведінки.

За ратифікації Конституції Сполучених Штатів в 1789 році, Конгрес отримав повноваження відповідно до статті I, розділу 8 пункту 4 в законодавчому порядку приймати «однакові закони з питання про банкрутства» на всій території Сполучених Штатів. Перший закон Конгресу з питань банкрутства був ухвалений у 1800 році. Цей закон був скасований в 1803 році дипломатом Едмундом Робертсом, представником президента Ендрю Джексона на Далекому Сході, шляхом укладення договору із Сіамом 1833 року. У шостій статті цього договору були норми про банкрутство, зокрема встановлено єдине поняття банкрутства та добровільного банкрутства. Згодом Конгресом прийнято у 1841 та 1843 роках нові федеральні закони, які в подальшому були замінені на акт 1867 року, потім акт 1874 та 1878 років.

Перший сучасний закон про банкрутство в США (іноді називають «Закон Нельсона»), вступив в силу в 1898 році. Нині діючий нормативний документ - Кодекс про банкрутство США (Bankruptcy Code), який був прийнятий у 1978 році. Цей Кодекс повністю замінив колишній Закон про банкрутство («Закон Чандлера» 1938 року), що надавав надто широке коло повноважень Комісії з цінних паперів і бірж в адмініструванні заяв про банкрутство. Закон Чандлера розширив коло суб'єктів, які мали вільний доступ до системи банкрутства, а також зробив процедуру добровільного банкрутства більш привабливою для боржників.

Кодекс про банкрутство США 1978 року вносив суттєві зміни у регулюванні конкурсного права США. Фактично, відбувся капітальний ремонт системи. Кодекс складається із чотирьох розділів. Перший розділ доповнював 11 розділ Кодексу США (U.S. Code - нормативний акт, який є кодифікацією загального права та нормативних актів за предметною класифікацією). Другий розділ вносить поправки до 28го Розділу Кодексу США та Федеральних правил доказування (Federal Rules of Evidence). Третій розділ вносить необхідні зміни до інших федеральних законів, а четвертий розділ призначений для скасування попередніх норм конкурсного права.

Найбільш важливі зміни до Кодексу про банкрутство США були внесені самими судами. Закон 1978 року змінив предметну підсудність справ про банкрутство - розгляди справи про банкрутство могли загальні цивільні суди. У таких судах вводилась посада судді на визначений строк, який уповноважений розглядати справи про банкрутство.

Особи, які ініціюють процес банкрутства, згідно цього кодексу, може подати клопотання, посилаючись на різні частини кодексу. Зокрема, розділ 11 містить 9 статей, шість з яких описують процедуру подачі клопотання. Інші три глави містять норми, що регулюють справи про банкрутство в цілому. Справу, як правило, називають за назвою розділу, згідно з яким клопотання подано.

Ліквідаційна процедура регулюється сьомим розділом кодексу та є найбільш поширеним процесуальним порядком. Ліквідація тут полягає у призначенні піклувальника (trustee), котрий розподіляє майно боржника залежно від кількості вимог кредиторів.

Розділ 9 кодексу може бути використаний лише органами місцевого самоврядування штатів та передбачає не ліквідаційну процедуру, а реорганізацію. Відомі приклади застосування цього розділу у справах про банкрутство Детройту, штат Мічиган у 2013 році та Orange county, Каліфорнія у 1994-1996 роках.

Розділи 11, 12 та 13 визначають більш комплексну процедуру реорганізації із застосуванням можливості розстрочки боргу, використання поточних активів боржника для можливості отримати у майбутньому дохід та погасити заборгованість, а також дозволяє залишити частину майна у власності боржника. Розділ 15 регулює конкурсне провадження у справах із іноземним елементом.

Останнім етапом розвитку інституту банкрутства можна назвати законодавчу концепцію, яка почала розвиватися в XVIII ст. в праві Англії, а в ХІХ ст. у праві США, яка повністю унеможливлювала особисту немайнову відповідальність боржника за відсутності у нього умислу на створення ситуації, в якій він був не в стані сплатити борги. У законодавство, що регламентувало ці відносини, були введені відстрочка виплати боргу, відновлювальні та реорганізаційні процедури. Така концепція започаткувала розвиток так званої «проборжниковської» системи, яка діє зараз в США, Франції та деяких інших країнах.

Підсумовуючи дослідження розвитку інституту банкрутства та неспроможності можна зробити певні висновки. Розвиток ринкових відносин є неможливим без розвинутого інституту відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом, ефективність якого залежить від кримінально-правових засобів захисту цих відносин. Початок розвитку інституту банкрутства та неспроможності в зарубіжних державах характеризувався переважно каральними заходами щодо боржника. Згодом, залежно від наявності в діяннях боржника вини, почалася диференціація відповідальності боржника особою та його майнової відповідальності. У цей період почали формуватися перші ознаки цивільно-правових засобів регулювання та кримінально-правових засобів охорони цих інститутів у їх теперішньому розумінні.

Висновки

Конкурсне право - відносно новий інститут в правовій системі України. Сам термін «конкурсне право» мало вживається в українській правовій науці, а частіше заміняється терміном «право неплатоспроможності». Незважаючи на бурхливий розвиток конкурсного права як галузі законодавства, наукові основи права неплатоспроможності є майже не розробленими в Україні.

Не визначеним залишається і місце конкурсного права в системі права України. Загалом конкурсне право здебільшого визначають як інститут або ж підгалузь господарського права, при цьому не вникаючи в розмежування конкурсного права та процесу, відносячи процесуальні норми до сфери регулювання господарського права, а не процесу. Така позиція є помилковою. В російській правовій науці, де конкурсне право є предметом глибшого правового дослідження, запропоновано розглядати конкурсне право, як міжгалузевий інститут господарського права та процесу, оскільки у цій сфері правового регулювання важко відмежувати матеріальні та процесуальні норми, що виступають єдиним цілим. Така позиція є слушною, на нашу думку, допоки в Україні не будуть чітко розмежовано конкурсне право та конкурсний процес, ці два інститути повинні розглядатись як єдине ціле, в якості міжгалузевого інституту господарського права та процесу.

Предметом правового регулювання конкурсного права є правовідносини у сфері відновлення платоспроможності боржника та банкрутства. Як і будь-які правовідносини вони мають свою структуру: суб'єкт, об'єкт та зміст. Суб'єктами конкурсного права є, в першу чергу, боржник та кредитори, проте не варто обмежуватись лише цими двома категоріями, адже, суб'єктами права неплатоспроможності можуть виступати усі суб'єкти господарського права. Об'єкт правовідносин у сфері неплатоспроможності є фактично частиною об'єкту правовідносин у сфері господарювання. Це майнова діяльність боржника з метою сплати грошових зобов'язань перед кредиторами через відновлення платоспроможності боржника, по-друге, - продаж майна боржника, не здатного до майнової діяльності, тобто ліквідація банкрута.

Зміст правовідносин - це суб'єктивні права та обов'язки, що виникають у суб'єктів таких правовідносин. Основні права та обов'язки суб'єктів права неплатоспроможності виникають з приводу боргу та необхідності його погасити, усі інші права та обов'язки є спеціальними для окремих стадій конкурсного процесу.

Конкурсному праву притаманні як загальні методи правового регулювання: імперативний та диспозитивний, так і спеціальні: метод приписів, метод автономних рішень, метод координації та метод рекомендацій, що характерні усім господарським правовідносинам. Особливим методом права неплатоспроможності є конкурс. Конкурс - це сукупність правових засобів і прийомів, які закріплені в Законі про банкрутство та інших нормах законодавства, з використанням яких досягається практичний результат, що є завданям провадження у справі про банкрутство - заміна неефективного керівного органу боржника та власника боржника від управління юридичною особою, організація нового управління господарською діяльністю боржника та його майном з метою повного відробітку боргу, або прийняття рішення про продаж майна боржника з метою часткового задоволення вимог кредиторів та ліквідацію банкрута.

Розвиток конкурсного права в світі бере свій початок ще від Законів Ману та Римських законів ХІІ таблиць. Стародавнє конкурсне право полягало у першу чергу в покаранні боржника та сатисфакції кредитора шляхом кривавої помсти. Підводячи підсумки короткої характеристики римського конкурсного права, можна виділити основні його особливості та тенденції розвитку:

Поступовий перехід від особистих форм стягнення боргу до майнових.

Поступовий перехід до публічних торгів як форми реалізації майна боржника; при цьому слід зазначити, що кредитори ніколи не набували право власності на майно боржника.

Тенденція до завершення конкурсного процесу припиненням як особистих, так і майнових претензій кредиторів.

Перехід до роздрібного продажу майна від оптової і, як наслідок, до формування конкурсної маси і визначення статусу суб'єкта, що займається формуванням, реалізацією конкурсної маси, розподілом коштів.

Застосування конкурсних норм як живого так і до мертвого боржника.

Виникнення зачатків мирової угоди боржника з кредиторами.

Римське конкурсне право стало основою для розвитку конкурсного прав в світі, зокрема у державах континентальної правової сім'ї - Італії, Німеччині, Франції. Розвиток конкурсного права Італії був пов'язаний із розвитком торгівлі у містах-державах. Згодом, торговці у Німеччині та Франції ініціювали прийняття спеціальних нормативних актів, які б гарантували кредиторам повернення боргів, а боржників захистити від свавілля кредиторів.

До таких нормативних актів варто віднести Указ Франциска I 1536 року і Указ Карла IX 1560 року, ордонанс Кольбера 1673 року, Закон 1838 року (Франція); конкурсні статути Пруссії 1722, 1781 та 1793 рр., Баварії 1753 р., Саксонії 1766 року, Конкурсний статут 1876 року (Німеччина).

Англо-саксонське конкурсне право розвивалось шляхом прийняття спеціальних нормативно-правових актів, а також судовими прецедентами, які вводили норми конкурсного права у життя. Починаючи із ХVІ століття, почали з'являтись норми конкурсного права, які були закріплені у законах, виданих монархами. ХІХ століття характеризується для конкурсного права Англії прийняттям спеціального статуту та постійними змінами до цього документу впродовж усього століття. Основні риси конкурсного права Англії: управління майном боржника здійснювалось адміністративними органами, інститут позасудової мирової угоди, введено поняття торгової та неторгової неплатоспроможності.

Конкурсне право США пройшло свій розвиток від прийняття окремих нормативних актів, які діяли на території усієї держави до прийняття єдиного федерального кодифікованого закону про банкрутство. Дев'ятнадцяте століття характеризується прийняттям низки законів про банкрутство і, як і у Великобританії, відбувались часті зміни, прийняття нових законів та внесення доповнень до них. 1978 року було прийнято Кодекс про банкрутство США, який діє і до нині. В історичному аспекті, це вже друга спроба кодифікації конкурсного права в США (перша була здійснена 1938 року).

Однак, не зважаючи на те, що у США норми права уніфіковані, існує велика кількість особливих порядків банкрутства, які містяться в окремих нормативних актах, а також прецедентна практика американських судів, яка, досить часто, є позитивною, оскільки вводить норми конкурсного права у суспільне життя, змінюючи та доповнюючи їх.

Список використаних джерел

1. U.S. Code - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uscode.house.gov/.

2. U.S. Code: Title 11 - BANKRUPTCY - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.law.cornell.edu/uscode/text/11.

3. Бірюков О.М. Інститут неспроможності: порівняльно-правовий аналіз / О.М. Бірюков. - Київ:Видавничий центр «Київський університет». - 2000. - 148 с.

4. Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник. - 2-ге вид., змін, та доп. / О.М. Вінник. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 766 с.

5. Волинка К.Г. Теорія держави і права / К.Г. Волинка. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://textbooks.net.ua/content/view/2372/31/.

6. Генкин Д.И. Конкурсный процесс//Энциклопедический словарь русского библиографического института «Гранат»/Под ред. Ю.С. Гамбарова, В.Я. Железнова, М.М. Ковалевского, С.А. Муромцева, К.А. Тимирязева. - М., 1993. - 401 с.

7. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. / А.З. Георгіца. - Чернівці: Рута. - 2000. ? 431 с.

8. Гіда О.Є. Теорія держави та права : підручник / Є.О. Гіда, Є.В. Білозьоров, A.M. Завальний. - К., ФОП О.С. Ліпкан, 2011. - 576 с.

9. Гражданское и торговое право капиталистических стран: Учебн. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Статут. - 1993. - 462 с.

10. Кириченко В.М., Куракін О.М. Теорія держави і права: модульний курс.: навч. Посібник / В.М. Кириченко, О.М. Куракін. - К.: Центр навчальної літератури, 2010 - 264 с.

11. Мамутов В.К. Хозяйственное право: Учебник / В.К. Мамутов. - К.: Юринком Интер, 2002. - 304 с.

12. Михалев И.Ю. Криминальное банкротство / И.Ю. Михалев. - СПб.: Юридический центр Пресс. - 2001. - 214 с.

13. Пригуза П.Д, Пригуза А.П. Науково-практичний коментар до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» / П.Д. Пригуза, А.П. Пригуза. - Херсон, «ТДС», 2013. - 304 с.

14. Пригуза П.Д. Доктрина права неплатоспроможності: чи потрібна вона Україні / П.Д. Пригуза. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://bankruptcy.com.ua/blog/pavlo-dmitrovich-priguza/doktrina-prava-neplatospromozhnost-chi-potr-bna-vona-ukra-n/.

15. Пригуза П.Д. Правове регулювання процедури банкрутства юридичної особи - відсутнього боржника: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.04 / П.Д. Пригуза: К., 2011. - 24 с.

16. Пригуза П.Д. Розгляд господарських справ конкурсного провадження: неспроможність та банкрутство, (алгоритми процесуальної діяльності): науково-практичний коментар / П.Д. Пригуза. - Харків: Харків юридичний, 2010. - 440 с.

17. Пригуза П.Д. Теоретичні та практичні аспекти конкурсного права розмежування предмету / П.Д. Пригуза. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ks.arbitr.gov.ua/sud5024/8/8/757/.

18. Пригуза П. Проблеми конкурсного права в Україні. Крок уперед, два кроки назад / П. Пригуза. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://yurincom.com/ua/legal_practice/analitychna_yurysprudentsiia/problemy_konkursnogo_prava_v_ukraini__krok_upered__dva_kroky_nazad-publication/.

19. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ в редакції від 06 лютого 2015 року. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2343-12.

20. Телюкіна М.В. Основи конкурсного права / М.В. Телюкіна. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.alleng.ru/d/jur/jur477.htm.

21. Тітов М.І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти / М.І. Тітов. - Харків: Вища шк., 1997. - 467 c.

22. Ткачев В.Н. Правовое регулирование несостоятельности (банкротства) в Российской Федерации / В. Н. Ткачев. - М. : Книжный мир. - 2002. - 164 с.

23. Федеративная Республика Германия. Конституция и законодательные акты. - М.: Прогресс. - 1991. - 325 с.

24. Хрестоматия памятников государства и права / Под ред. акад. В.М. Корецкого. - М.: Статут. - 1996. - 467 с.

25. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник, изд., перераб. и доп. / В.Е. Чиркин. ? М.: Юристъ, 2001. ? 485 с.

26. Чудаков М.Ф. Контитуционное право США / М.Ф. Чудаков. - Минск. - 2003. - 307 с.

27. Шаповал В.М. Конституцiйне право зарубiжних країн: Пiдручник. / В.М. Шаповал. ? К.: АртЕк, Вища шк. - 1997. ? 347 с.

28. Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права: У 4-х т. / Г.Ф. Шершеневич. - М., 1912. - Т. 4. - С. 78.

29. Юлова Е.С. Конкурсне право. Правове регулювання неспроможності (банкрутства) / Е.С. Юлова. - М.: МГИУ, 2008. - 263 с. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://rua.pp.ua/ponyatie-tseli-konkursnogo.html.

Размещено на Allbest.ru