Причинний зв’язок у кримільному праві

Під необхідним причинним зв'язком у кримінальному праві розуміють об'єктивно існуючий зв'язок між діяннями (причиною) - і суспільно- небезпечними наслідками, коли діяння викликає (породжує) настання суспільно небезпечного наслідку. Необхідний причинний зв'язок має місце лише тоді, коли: - діяння (причина) у часі передує наслідку; - діяння (причина) з неминучістю викликає настання наслідку. Слід зазначити, що необхідний причинний зв'язок у кримінальному праві розглядається виключно як обов'язкова ознака об'єктивної сторони складу злочину, сформульованого як матеріальний. У кримінально-правовій доктрині стосовно необхідності встановлення причинного зв'язку при співучасті існує дві думки - «за» і «проти». М. С. Таганцев відзначав, що поняття співучасті передбачає таку спільну діяльність, за якої видозмінюються загальні правила про збіг винних у тому сенсі, що визнається причинний зв'язок, а тому і відповідальність за діяння в повному обсязі і в тому випадку, коли самостійний характер сили, що приєдналася, за загальними правилами, повинен був би перервати причинний зв'язок, у силу чого розширюється група осіб, які цілком і солідарно відповідальні за спільно вчинений результат. Саме такою, як вважав вчений, є відповідальність підбурювачів, пособників і навіть значного числа осіб, що відносяться до групи спільників чи виконавців. Солідарність відповідальності, на думку автора, передбачає, з одного боку, що кожен співучасник знаходиться об'єктивно в певному причинному відношенні до події та є однією із сил, що його складають, тому і сама співучасть повинна розглядатися в прямому співвідношенні із вченням про причинний зв'язок. З іншої сторони - кожен співучасник є не тільки індивідуально винною особою, але і спільником у винності інших осіб, яка визначає відповідальність співучасників і надає співучасті своєрідну зовнішню конструкцію та зовсім не залежить від тієї ролі, яку відіграє дана особа в діяльності інших учасників. Вона передбачає лише залучення до вини інших, зовнішньою ознакою такого залучення є згода, в її дещо своєрідному юридичному значенні [3, с. 329]. Свого часу ще С. П. Мокринський, розглядаючи причинний зв'язок у контексті інституту співучасті, писав, що дія співучасника може не знаходитися у причинному зв'язку зі зміною, що інкримінується, остання є результатом діяльності лише виконавця, а співучасник все ж таки підлягає відповідальності [4, с. 540]. Більшість радянських науковців визнавали, що дії співучасників повинні знаходитися у причинному зв'язку зі злочинними наслідками, вчиненими виконавцем злочину. У своїй праці «Причинная связь в уголовном праве» Т. В. Церетелі писала про те, що причинний зв'язок є тією об'єктивною межею, за яку не може розповсюджуватися відповідальність за співучасть [5, с. 341]. П. І. Грішаєв та Г. А. Крігер пропонували визнавати зв'язок співучасників між собою як взаємообумовлюючу кореляцію. Вчені вважали, що злочинний результат або факт вчинення злочину знаходиться у причинному зв'язку із діями кожного із співучасників. Кожен із співучасників вносить свій необхідний «внесок» у досягнення загального злочинного результату [6, с. 17-18]. Науковці вважали, що для встановлення співучасті з об'єктивної сторони необхідно встановити причинний зв'язок або між діями співучасників і злочинними наслідками, що настали (у злочинах із матеріальним складом), або між діями співучасників і вчиненням злочину виконавцем (у злочинах із формальним складом, а також при готуванні і замаху на злочин). У подальшому така точка зору була розвинена С. В. Афіногеновим, який заперечував розкриття ознаки спільності, як спільного спричинення злочинного результату, обґрунтовуючи цю позицію тим, що переважна частина діянь, передбачених КК, містять формальний склад злочину, а вищенаведене положення відноситься лише до матеріального складу злочину. Тому ознаку спільності запропонував розуміти як об'єктивний зв'язок співучасників злочину, за якого дії їх взаємозумовлені, а поведінка кожного співучасника складає необхідну умову дій інших співучасників злочину, тому загальним змістом спільності є «функціональний зв'язок дій співучасників» [7, с. 18]. М. І. Ковальов вважав, що «діяння виконавця, вчинені за допомогою співучасників, і злочинний результат виступають як закономірний і необхідний наслідок усієї сукупної діяльності співучасників [8, с. 40]. Деякі радянські криміналісти, прихильники теорії conditio sine qua non, вбачали причинний зв'язок між діяльністю виконавця та інших співучасників у тому, що діяльність підбурювача чи пособника, кожна окремо, є однією із необхідних умов вчинення виконавцем злочинного діяння [9, с. 459]. М. Д. Шаргородський писав, що значення кожного із взаємодіючих факторів для настання суспільно небезпечного наслідку може бути різним, але діяння кожного є необхідними для настання спільного конкретного наслідку [10, с. 593]. П. І. Малахов, підтримуючи позицію М. Д. Шаргородського, пропонував у якості причини спільного злочинного результату розглядати дії виконавця злочину, а діяння інших співучасників вважати умовою спричинення [11, с. 9]. Професор Ф. Г. Бурчак висловив точку зору про те, що криміналізація дій співучасників нерозривно пов'язана із з'ясуванням тієї ролі, яку вони відіграють у формуванні «головної» дії виконавця, вважаючи, що дії пособника, як і інших співучасників повинні перебувати у причинному зв'язку з діянням виконавця [12, с. 62, 153]. П. Ф. Тельнов писав, що причинна залежність між діяннями і злочинним результатом є обов'язковим елементом співучасті, вказавши на об'єктивний характер цієї залежності [13, с. 36]. Причинний зв'язок при співучасті, на думку Н. О. Гуторової, є «двояким» і має місце як між злочинною поведінкою організатора, підбурювача, пособника і поведінкою виконавця, так і безпосередньо між поведінкою кожного із співучасників і вчиненням злочину у цілому [14, с. 20-21]. Однак, автор наголошує, що при співучасті не можна стверджувати, що злочинний результат заподіюється лише виконавцем, оскільки він є наслідком спільної діяльності всіх співучасників, і лише така спільна діяльність у цілому може бути визнана його причиною. Аналізуючи зв'язок співучасників із кінцевим результатом злочинного посягання, М. Г. Іванов вказував на необхідний характер його встановлення, вважаючи дії всіх співучасників елементами єдиного сукупного для всіх діяння [15, с. 85-87]. М. Д. Дурманов дотримувався позиції, що всі дії, які викликали злочинний результат, слід поділяти на дії-причини, причинно пов'язані із злочинним результатом, що настав, і дії-умови. Особи, які вчинили дії-причини, за наявності у їх діях вини, несуть кримінальну відповідальність. Особи, що вчинили дії-умови, не є причинно пов'язаними із злочинним результатом, і питання про наявність вини не виникає [16, с. 45]. Виправданою видається думка Н. М. Ярмиш, яка вважає, що між поведінкою кожного із другорядних співучасників і діяннями виконавця не існує причинного зв'язку, оскільки дії другорядних співучасників - підбурювача, організатора, пособника - лише обумовлюють вчинення злочину виконавцем; вони виступають як умова, а не причина заподіяної ним шкоди [17, с. 137, 339]. Науковець вбачає тут іншу, не породжуючу, а обумовлюючу детермінацію, обґрунтовуючи своє твердження інформаційною теорією причинності. «Не варто говорити про встановлення причинного зв'язку між діями виконавця та співучасників злочину, а тим більше - суспільно небезпечними наслідками, - пише Г. В. Новицький, - достатньо довести, що дії співучасників були лише однією із умов вчинення злочину виконавцем» [18, с. 31]. С. А. Шатов зазначає, що властиві груповій злочинній діяльності причинно-наслідкові зв'язки мають певну специфіку, яка викликана особливостями об'єктивної сторони вчинюваного злочину. Так, у матеріальних складах діяння інших співучасників пов'язані із злочинним результатом шляхом діяльності виконавця, якому вони створюють всі необхідні умови для вчинення злочину, що у кінцевому результаті призводить до настання спільного для них наслідку. Для формальних складів, законодавча конструкція яких не містить вказівки на суспільно небезпечні наслідки як обов'язкову ознаку об'єктивної сторони закінченого злочину, достатньо встановлення причинного зв'язку між діяннями виконавця (співвиконавців) та інших співучасників [19, с. 17-18]. Вважаючи причинний зв'язок самостійною ознакою співучасті, А. А. Тер-Акопов стверджував, що із суспільно небезпечним наслідком безпосередньо пов'язані лише дії виконавця, а дії інших співучасників виступають лише в якості необхідних умов настання суспільно небезпечного наслідку і не мають самостійного значення [20, с. 136, 259, 265]. А. А. Арутюнов пропонує під причинним зв'язком при співучасті розуміти об'єктивно існуючий генетичний зв'язок між інтегрованими діями співучасників у цілому і наслідками, що настали, коли такі дії є системною причиною, а наслідки з необхідністю (але не випадково) безпосередньо і закономірно настають як результат цих дій [21, с. 81]. Слід погодитись з А. П. Козловим, який, аналізуючи причинний зв'язок між діями співучасників і виконавця, пише про інтегровані дії співучасників, визначаючи наявність двох об'єктивних зв'язків: причинно-наслідкового та обумовлюючо-опосередкованого, де організатор пов'язаний із загальним результатом обумовлюючо- опосередкованим зв'язком. Автор вважає, що причинний зв'язок у чистому вигляді відноситься основним чином до виконавця [22, с. 48]. Два причинно-наслідкові зв'язки виділяє О. М. Костенко: 1) між діянням організатора, підбурювача, пособника і настанням стану готовності вчинити певний злочин у виконавця (виконавців); 2) між діянням виконавця (виконавців) і настанням злочинних наслідків, передбачених кримінально- правовою нормою Особливої частини КК [23, с. 46]. Г. П. Жаровська, зауваживши, що дії співучасників слід розмежовувати на такі, що створюють, породжують інших співучасників, або допомагають існуючим вже співучасникам більш ефективно виконувати свої функції, вказує на існування різного роду об'єктивних зв'язків, коли дії кожного співучасника, з одного боку, є необхідною умовою для дій інших співучасників, з другого - причиною злочинного результату, досягнутого спільними діями [24, с. 101]. Причинний зв'язок існує завжди між діями кожного із співучасників і діями виконавця, а також злочинним наслідком, який за характером є спільним, єдиним і неподільним, вважає О. О. Кваша. У випадку небезпосереднього заподіяння шкоди, причинний зв'язок має опосередкований характер [25, с. 273]. Думка про опосередкований характер злочинного зв'язку підтримується авторами підручника із кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. На думку вчених, свідома діяльність виконавця, який вчиняє злочин, залежить від попередньої діяльності інших співучасників, що своїми діями (активними або пасивними) створюють реальну можливість вчинення злочину виконавцем. Необхідність встановлення причинного зв'язку між діяльністю співучасника і виконавця для притягнення до кримінальної відповідальності за співучасть, заперечував свого часу А. Я. Вишинський, стверджуючи, що для поняття співучасті необхідна наявність не причинного зв'язку, а зв'язку взагалі конкретної особи із вчиненням злочину. Свою позицію автор намагався підкріпити правильною, на його думку, англійською доктриною про співучасть, а саме: «За англійським правом участь ставиться в вину тому, хто, не будучи безпосереднім виконавцем злочинного діяння і не будучи присутнім при його вчиненні, виявляється так чи інакше з цим пов'язаним, причому встановлення зв'язку з діянням може відноситись як до часу, який передував вчиненню злочину, так і до часу після вчинення злочину» [26, с. 118-119]. Таку ж позицію займав і Р. А. Хрулінський-Бурбо, який стверджував, що причинний зв'язок між діяльністю співучасника і вчиненим виконавцем злочином не є необхідним, конститутивним елементом співучасті у радянському кримінальному праві [27, с. 168]. Заперечував обов'язковість причинного зв'язку для співучасті П. Г. Мішунін, вважаючи, що теоретичною основою для конструкції співучасті повинен слугувати не причинний зв'язок, а «мінімальний суб'єктивний зв'язок між співучасниками» [28, с. 12]. В подальшому вчений дещо змінив свою позицію, зазначивши, що встановлення причинного зв'язку, як об'єктивної підстави кримінальної відповідальності за вчинене у співучасті, обов'язково, як і будь-якому іншому злочині. Усі наведені і не наведені, але відомі науці кримінального права думки з приводу об'єктивних зв'язків при співучасті та їх особливостей умовно можна об'єднати в декілька підходів до вирішення цього питання. Перший з них полягає в тому, що дія кожного співучасника причинно пов'язана з діями іншого співучасника - виконавця, а далі з злочинним результатом. Прихильниками такого підходу є, перш за все, С. В. Бородін [29, с. 279], Л. Д. Гаухман [30, с. 193-194], О. В. Ушаков [31, с. 3] та інші. Противниками такого підходу виступали А. А. Арутюнов [21, с. 62], Д. А. Безбородов [32, с. 170], В. Б. Малінін [33, с. 197]. Останній пише про те, що визнавати причиною поведінки однієї особи поведінку іншої - означає заперечувати свідомий характер людської поведінки. Наступний підхід зводиться до того, що діяння співучасників визнаються необхідною умовою вчинення злочину виконавцем, а вже діяння виконавця причинно пов'язані із злочинним результатом [34, с. 6; 35, с. 5; 36, с. 15]. Третій підхід полягає в розумінні причинного зв'язку - як об'єктивно існуючому генетичному зв'язку між інтегрованими діями всіх співучасників у цілому і наслідками, що настали, коли такі дії є системною причиною, а наслідки з необхідністю, але не випадково, безпосередньо і закономірно настають як результат цих дій [21, с. 81]. Виходячи з цього, діяння окремого співучасника не повинні розглядатися як самостійна причина чи умова спільного результату. Таким чином, проведений аналіз свідчить що, домінуюча більшість науковців, які досліджували співучасть, питання про об'єктивні зв'язки при співучасті зводили до причинного зв'язку, який розглядали під кутом різного роду особливостей. Прихильники наявності причинного зв'язку або необхідності його встановлення між діянням організатора, підбурювача, пособника та спільним злочинним наслідком, а так само між діянням організатора, підбурювача і пособника та діянням, що вчиняє виконавець (співвиконавець), займають виправдану позицію, виходячи з філософського положення про те, що в світі все взаємопов'язане. Однак, ще професор М. Д. Шаргородський свого часу писав про те, що відповідальність у праві може мати місце не тільки тоді, коли є причинний зв'язок, але і тоді, коли наявна інша форма детермінуючого об'єктивного зв'язку [37, с. 45]. Очевидно, що такий підхід має певні недоліки. Серед яких, перш за все, слід вказати на досить довільне використання термінології. Зокрема поряд із спільним злочинним наслідком як обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, сформульованого як матеріальний і вчиненого у співучасті, з'являється поняття «злочинного результату», «спільного злочинного результату». При цьому відсутні будь-які роз'яснення з цього приводу. Одні вчені ймовірно ототожнюють спільний злочинний результат із спільними злочинними наслідками, інші в якості злочинного результату розглядають злочин, вчинений виконавцем, нехтуючи при цьому очевидним положенням про те, якщо йдеться про виконавця (співвиконавця), то це означає, що злочин, вчинений у співучасті, а виконавець(співвиконавець) вчиняє лише діяння, яке утворює об'єктивну сторону конкретного складу злочину. Спроба дати визначення злочинного результату зроблена А. П. Козловим. Вчений вважає, що під спільним результатом слід розуміти той соціальний феномен, заради якого декілька осіб об'єднуються в щось цілісне. У ролі такого результату може виступати і вчинення необхідних для кожного з них і для всіх разом суспільно небезпечних дій, і заподіяння тої чи іншої суспільно небезпечної шкоди [22, с. 39 - 40]. Загальновідомо, що діяння (дія чи бездіяльність), яке утворює об'єктивну сторону конкретного складу злочину вчиняє виконавець (співвиконавець). Усі решта співучасників (організатор, підбурювач, пособник) вчиняють інші більш чи менш важливі діяння, але ні в якому разі не вчиняють діяння, що утворює об'єктивну сторону конкретного складу злочину, а у випадку вчинення такого діяння стають виконавцями (співвиконавцями) злочину. Що стосується наявності або відсутності причинного чи іншого об'єктивного зв'язку між діяннями організатора, підбурювача, пособника, то перш за все, необхідно визначити стосовно чого встановлюється причинний зв'язок з діянням співучасників. Якщо йдеться про вчинення у співучасті умисного злочину, склад якого сформульований як матеріальний, то необхідний причинний зв'язок буде між діянням виконавця (співвиконавця) та наслідками, що настали, а діяння інших співучасників (організатора, підбурювача та пособника) знаходяться в обумовлюючому об'єктивному зв'язку із спільними суспільно небезпечними наслідками. Оскільки діяння організатора, підбурювача та пособника не породжують суспільно небезпечних наслідків, а лише обумовлюють їх. У випадку вчинення у співучасті умисного злочину, склад якого сформульований як формальний, то необхідний причинний зв'язок, як ознака об'єктивної сторони, просто відсутній. Що стосується об'єктивного зв'язку між діянням організатора, підбурювача, пособника та діянням виконавця (співвиконавця), яке утворює об'єктивну сторону складу злочину, сформульованого як формальний, то він носить обумовлюючий характер, тому що діяння організатора, підбурювача та пособника є умовою вчинення діяння виконавцем (співвиконавцем).

Основою майже всіх напрямів вирішення питання про причинний зв'язок у кримінальному правовому розумінні, які існували раніше та існують зараз, є положення про те, що причинність як об'єктивна категорія відображає взаємний зв'язок між явищами зовнішнього світу, їх взаємозалежність і взаємодію. Деякі з цих явищ виступають як причина, інші - як наслідок. Причину і наслідок прийнято розглядати як співвідносні поняття, що мають значення лише у разі застосування до кожної конкретної ситуації (випадку). Те, що виступає наслідком одного явища, є причиною іншого.

Особливість причинного зв'язку в кримінальному праві полягає в тому, що як причина завжди виступає суспільно небезпечне діяння людини, а як наслідок - заподіяна таким діянням шкода (у злочинах з матеріальним складом) або створена реальна можливість настання шкоди (у деяких злочинах з формальним складом).

Складність вирішення питання про причинний зв'язок виникає в тому разі, коли до небезпечного діяння людини приєднуються дії інших осіб, зовнішні обставини або події, які не залежать від діяння даної людини. Особливі труднощі виникають при розгляді справ про автоаварії; про порушення законодавства про охорону праці, пов'язані з нещасними випадками з людьми; про халатність з боку посадових осіб тощо.

Причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечним наслідком -- обов'язкова ознака об'єктивної сторони в злочинах із матеріальним складом.

Причинний зв'язок в кримінальному праві -- це об'єктивно іс-нуючий зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, коли дія або бездіяльність породжує настання таких наслідків.

Наприклад, за дії -- причинний зв'язок між пострілом і настанням смерті особи (ст. 115 КК «Умисне вбивство»); суспільно небезпечні наслідки за бездіяльності -- залишення в небезпеці, якщо внаслідок цієї бездіяльності настала смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 135 КК

«Залишення в небезпеці»).

Правила встановлення причинного зв'язку:

1. Причинний зв'язок може бути тільки в злочинах з матеріа-льним складом.

2. Причинний зв'язок -- це об'єктивно існуючий зв'язок між причиною і наслідками.

3. Причинний зв'язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливо настання наслідку. З цього випливає, що:

* причина має передувати наслідку;

* причина має спричинювати наслідок;

* дії мають бути необхідною передумовою настання таких наслідків;

* діяння може бути причиною за умови необхідності, а не ви-падковості.

Ці положення можна показати на наступних прикладах.

Варіант 1: водій порушив правила безпеки дорожнього руху, збив пішохода, внаслідок чого потерпілий помер. У даному разі між дією водія -- порушенням правил безпеки дорожнього руху і нас-лідком, який настав -- смерть потерпілого -- є безпосередній причинний зв'язок. Водій повинен нести кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 286 КК, тобто за порушення правил безпеки дорожнього руху, в результаті чого такі діяння спричинили смерть потерпілого.

Варіант 2: водій порушив правила безпеки дорожнього руху, збив пішохода, завдавши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження, але з місця події втік, залишив потерпілого на морозі без допомоги. Потерпілий, як встановила судово-медична експертиза, помер від переохолодження. У даному разі між дією водія -- порушенням правил безпеки дорожнього руху -- і наслідком, який настав, -- спричиненням середньої тяжкості тілесного ушкодження -- є безпосередній причинний зв'язок. Водій повинен нести кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 286 КК, тобто за по-рушення правил безпеки дорожнього руху, в результаті чого потерпілому спричинено середньої тяжкості тілесне ушкодження. Безпосередньою причиною є дія водія (порушення правил безпеки дорожнього руху), яка неминуче з внутрішньою необхідністю породила суспільно небезпечний наслідок -- середньої тяжкості тілесне ушкодження. Щодо настання смерті потерпілого, то тут має місце випадковий причинний зв'язок, тому що смерть настала не від наїзду, а через випадковий збіг інших обставин. Разом із тим водій повинен нести кримінальну відповідальність за інший злочин, передбачений ч. 3 ст. 135 КК, тобто за свідоме залишення потерпілого, який перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження, без допомоги.

Варіант 3: водій не порушував правил дорожнього руху. Пішохід перед машиною з'явився зненацька в недозволеному для переходу дороги місці. Водій не встиг належно зреагувати, стався наїзд на пішохода. В даному випадку причинного зв'язку між діями водія і смертю пішохода не існує, а тому кримінальна відповідальність водія не настає.

2.3 Фактична помилка у розвитку причинног зв'язку

Чи не найбільш дискусійним аспектом у межах вчення про фактичну помилку в кримінальному праві виступає питання про виокремлення і значення помилки в розвитку причинного зв'язку. У сучасній доктрині відомі неодно- стайні, а часом і діаметрально протилежні підходи до необхідності виокрем- лення такого різновиду омани взагалі та кваліфікації вчиненого за її наявності. Проблеми помилки у розвитку причинного зв'язку досліджували З. Г. Алієв, Т. І. Безрукова, Ю. А. Вапсва, І. З. Геллєр, В. Ф. Кириченко, І. Я. Козаченко, Л. М. Кривоченко, П. С. Матишевський, С. П. Мокринський, М. І. Панов, П. П. Пусторослєв, О. І. Рарог, М. Д. Сергеєвський, М. С. Таганцев, М. Б. Фаткулліна, В. А. Якушин тощо. Метою статті є аналіз фактичної помилки у розвитку причинного зв'язку, відмежування її від зовні схожих видів омани та формулювання правил квалі- фікації вчиненого за наявності такого різновиду помилки. Фактична омана в розвитку причинного зв'язку в науці кримінального права трактується вченими занадто широко і неоднозначно. В. Ф. Кириченко розглядає три різновиди такої омани: 1) неправильне уявлення особи про меха- нізм спричинення шкоди (при цьому і діяння і наслідок оцінюються винним правильно); 2) хибне усвідомлення винним розвитку причинного зв'язку, коли від діяння настає інший наслідок, який не охоплювався свідомістю винного; 3) помилка, коли винна особа, вважаючи злочинний результат вже досягну- тим, вчиняє з вже іншою метою інше діяння, від якого результат насправді й настає [1, c. 64-71].

Заперечуючи йому, В. А. Якушин зазначає, що якщо особа, усвідомлюючи суспільну небезпечність бажаного результату, помиля- ється не в його якостях, а лише в розвитку причинного зв'язку, то така помилка не змінює форми вини і не виключає кримінальної відповідальності [2, c. 90]. О. І. Рарог визначає помилку у розвитку причинного зв'язку як неправильне розуміння особою причинно-наслідкової залежності між його діянням та сус- пільно небезпечними наслідками. При цьому вчений розподіляє таку помилку на два різновиди: коли наслідок настає від дій винної особи, спрямованих на її досягнення та від інших дій винного, спрямованих на досягнення іншої мети [3, c. 181-182]. З. Г. Алієв не розділяє помилку в наслідках вчиненого та у при- чинному зв'язку і виокремлює сім різновидів такої омани [4, c. 126-129]. На наше переконання, оскільки питання про причинний зв'язок завжди виникає лише у злочинах з матеріальним складом, і причинний зв'язок тісно пов'язаний з наявністю наслідків діяння, то й питання про помилку в причин- ному зв'язку постає лише в тих випадках, коли такі наслідки наявні. Недостатньо лише того, щоб шкода була спричинена. Необхідно, щоб шкода була спричинена саме діянням винного, тобто щоб був встановлений необхідний причинний зв'язок між діянням і заподіяною шкодою. Саме з цих підстав важко погодитись з виокремленням помилки у при- чинному зв'язку за тих умов, коли наслідок настає не від дій винного. Так, якщо винний, бажаючи вбити потерпілого, дав йому отруту, а насправді смерть настала від наїзду на нього автомобіля, то неправильне усвідомлення винним розвитку причинного зв'язку (хоч би навіть він і вважав його наявним між власним діянням і смертю) немає жодного значення для вирішення питання про відповідальність. Кваліфікацію вчиненого як замаху на вбивство зумовлює Кримінальне право тут аж ніяк не помилка винного в розвитку причинного зв'язку, а відсутність суспільно небезпечних наслідків саме від його діяння (а відтак, і відсутність причинного зв'язку). Наслідки в цьому випадку настають через дію привхідної сили, яка в жодному зв'язку з діянням винного не перебувала. Якщо ж через допущену помилку настає інший наслідок, ніж уявляв вин- ний, то має місце не помилка в розвитку причинного зв'язку, а в злочинних наслідках. Так, якщо особа з метою нанесення тяжкого тілесного ушкодження завдає потерпілому удар ножем у стегно, а від цього настає смерть через кро- вовтрату і відсутність своєчасної медичної допомоги, то ніякої помилки в причинному зв'язку тут немає. Особа правильно розуміє характер своїх дій, вірно усвідомлює їх наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і механізм розвитку причинного зв'язку між нанесеним ударом та тяжким тілесним ушкодженням, втім, помилково оцінює можливі наслідки свого діяння як менш тяжкі, ніж вони виявилися насправді. Така помилка виключає умисел стосовно спричинення більш тяжкого наслідку, а відповідальність за необережне його заподіяння може наставати лише за наявності необережної форми вини. Таким чином, значущою може бути лише помилка в оцінці реально існуючого причинного зв'язку від діяння винного. Встановлення ж значення такої помилки буде залежати від відповіді на питання, в яких саме межах, в якому обсязі особа має усвідомлювати розвиток причинного зв'язку при вчиненні умисного злочину. Відповідь на це питання є предметом тривалих наукових пошуків. Так, ще П. П. Пустрослєв вважав, що не всі можливі комбінації сил, що сприяють настанню наслідку, мають бути передбачені суб'єктом і що особа може розрахо- вувати на сприяння певних сил у настанні наслідку, не усвідомлюючи точно ні того, як вони діють, ні за якими законами природи вони діють [5, c. 324-325]. І. З. Геллєр справедливо зазначав, що людина часто може ні передбачати точно настання наслідків, ні зазначити, які саме умови викликали настання такого результату [6, c. 71]. С. П. Мокринський сформулював правило, згідно з яким для інкримінування особі діяння в якості умисного та закінченого злочину немає необхідності у передбаченні конкретного причинного зв'язку, достатньо лише передбачення його імовірності на підставі всіх відомостей, що охоплюва- лися свідомістю винного і були йому доступні [7, c. 370]. Схожі підходи застосовуються і в сучасному кримінальному праві. Наприклад, П. С. Матишевський зазначав, що для притягнення до кримінальної відповідальності за умисні злочини достатньо того, щоб винний передбачав розвиток причинного зв'язку хоча б у загальних, родових рисах і усвідомлю- вав, що наслідки настануть саме від його діяння [8, c. 152]. Близькою до нього є позиція і О. І. Рарога, який вказує, що умисел припускає усвідомлення осо- бою не всіх деталей, а лише загальних закономірностей розвитку причинного зв'язку [3, c. 181]. Аналогічного висновку доходить і Л. М. Кривоченко, яка вказує, що саме помилка особи в загальних рисах розвитку причинного зв'язку впливає на форму вини та відповідальність, тоді як помилка в деталях не має такого значення [9, c. 179-180].

Отже, помилка в механізмі розвитку причинного зв'язку, за якої наслідок настає саме від того діяння винного, яке було спрямоване на його спричинення, але іншим шляхом, ніж це уявляла собі особа, жодним чином не впливає на кримінальну відповідальність і кваліфікацію діяння, а вчинене слід оцінювати як закінчений злочин. Так само не є значимою й омана в розвитку причинного зв'язку, за якої наслідки від діяння винного вже настали, а особа, помилково вважаючи їх такими, що не настали, продовжує вчиняти дії, спрямовані на їх досягнення. З цього правила, тим не менше, слід зробити один виняток. Іноді діяння, вчинене після реального настання наслідку, може свідчити про наявність ква- ліфікуючих ознак злочину.

Основою майже всіх напрямів вирішення питання про причинний зв'язок у кримінальному правовому розумінні, які існували раніше та існують зараз, є положення про те, що причинність як об'єктивна категорія відображає взаємний зв'язок між явищами зовнішнього світу, їх взаємозалежність і взаємодію. Деякі з цих явищ виступають як причина, інші - як наслідок. Причину і наслідок прийнято розглядати як співвідносні поняття, що мають значення лише у разі застосування до кожної конкретної ситуації (випадку). Те, що виступає наслідком одного явища, є причиною іншого.

Особливість причинного зв'язку в кримінальному праві полягає в тому, що як причина завжди виступає суспільно небезпечне діяння людини, а як наслідок - заподіяна таким діянням шкода (у злочинах з матеріальним складом) або створена реальна можливість настання шкоди (у деяких злочинах з формальним складом).

Складність вирішення питання про причинний зв'язок виникає в тому разі, коли до небезпечного діяння людини приєднуються дії інших осіб, зовнішні обставини або події, які не залежать від діяння даної людини. Особливі труднощі виникають при розгляді справ про автоаварії; про порушення законодавства про охорону праці, пов'язані з нещасними випадками з людьми; про халатність з боку посадових осіб тощо.

Причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечним наслідком -- обов'язкова ознака об'єктивної сторони в злочинах із матеріальним складом.

Причинний зв'язок в кримінальному праві -- це об'єктивно іс-нуючий зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, коли дія або бездіяльність породжує настання таких наслідків.

Наприклад, за дії -- причинний зв'язок між пострілом і настанням смерті особи (ст. 115 КК «Умисне вбивство»); суспільно небезпечні наслідки за бездіяльності -- залишення в небезпеці, якщо внаслідок цієї бездіяльності настала смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 135 КК

«Залишення в небезпеці»).

Правила встановлення причинного зв'язку:

1. Причинний зв'язок може бути тільки в злочинах з матеріа-льним складом.

2. Причинний зв'язок -- це об'єктивно існуючий зв'язок між причиною і наслідками.

3. Причинний зв'язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливо настання наслідку. З цього випливає, що:

* причина має передувати наслідку;

* причина має спричинювати наслідок;

* дії мають бути необхідною передумовою настання таких наслідків;

* діяння може бути причиною за умови необхідності, а не ви-падковості.

Ці положення можна показати на наступних прикладах.

Варіант 1: водій порушив правила безпеки дорожнього руху, збив пішохода, внаслідок чого потерпілий помер. У даному разі між дією водія -- порушенням правил безпеки дорожнього руху і нас-лідком, який настав -- смерть потерпілого -- є безпосередній причинний зв'язок. Водій повинен нести кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 286 КК, тобто за порушення правил безпеки дорожнього руху, в результаті чого такі діяння спричинили смерть потерпілого.

Варіант 2: водій порушив правила безпеки дорожнього руху, збив пішохода, завдавши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження, але з місця події втік, залишив потерпілого на морозі без допомоги. Потерпілий, як встановила судово-медична експертиза, помер від переохолодження. У даному разі між дією водія -- порушенням правил безпеки дорожнього руху -- і наслідком, який настав, -- спричиненням середньої тяжкості тілесного ушкодження -- є безпосередній причинний зв'язок. Водій повинен нести кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 286 КК, тобто за по-рушення правил безпеки дорожнього руху, в результаті чого потерпілому спричинено середньої тяжкості тілесне ушкодження. Безпосередньою причиною є дія водія (порушення правил безпеки дорожнього руху), яка неминуче з внутрішньою необхідністю породила суспільно небезпечний наслідок -- середньої тяжкості тілесне ушкодження. Щодо настання смерті потерпілого, то тут має місце випадковий причинний зв'язок, тому що смерть настала не від наїзду, а через випадковий збіг інших обставин. Разом із тим водій повинен нести кримінальну відповідальність за інший злочин, передбачений ч. 3 ст. 135 КК, тобто за свідоме залишення потерпілого, який перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження, без допомоги.

Варіант 3: водій не порушував правил дорожнього руху. Пішохід перед машиною з'явився зненацька в недозволеному для переходу дороги місці. Водій не встиг належно зреагувати, стався наїзд на пішохода. В даному випадку причинного зв'язку між діями водія і смертю пішохода не існує, а тому кримінальна відповідальність водія не настає.

2.4 Значення причинного зв'язку для призначення покарання і його вплив на розмір призначеного покарання

КК України вказує на те, що цілями покарання є виправлення і перевиховання засуджених у дусі чесного відношення до праці, точного виконання законів, поваги до правил співжиття, а також попередження вчинення нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

Досягненню цих цілей може сприяти лише таке покарання, що строго відповідає ступеню суспільної небезпеки злочину, особистості винного і всіх обставин справи - економія кримінальної репресії.

Будь-який злочин обумовлений множиною чинників суб'єктивного й об'єктивного характеру, кожний із який потребує ретельного аналізу і правильної оцінки з боку суду при рішенні питання про покарання. До чинника суб'єктивного характеру відноситься особистість винного, а до чинника об'єктивного характеру - усі інші обставини справи.

У юридичній літературі немає ніяких теоретичних положень, які б торкалися питання про значення причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і злочинним наслідком для призначення покарання. Цей факт можна пояснити тією обставиною, що сам по собі причинний зв'язок безпосередньо не може впливати на призначення покарання, та його розмір. Він впливає на нього за допомогою притягнення винного до кримінальної відповідальності, як елемент об'єктивної сторони складу злочину, а також впливає на розмір призначеного покарання за допомогою зміни кваліфікації злочину, якщо остання виникла внаслідок в результаті зміни характеру причинного зв'язку [12, с. 35].

Дійсно, причинний зв'язок - одна з умов притягнення до кримінальної відповідальності, тому що вона є одним з елементів об'єктивної сторони складу злочину, що у свою чергу є єдиною підставою притягнення особи до кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність має своїм наслідком призначення покарання і частіше всього у ньому реалізується. Але чинному українському кримінальному законодавству відомі випадки, коли особа, притягнута до кримінальної відповідальності, звільняється від покарання. Так, відповідно до ч.2 ст. 50 КК України "особа, що вчинила злочин, може бути по вироку суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що в силу наступного бездоганного поводження і чесного відношення до праці ця особа на час розгляду справи в суді не могла бути суспільно небезпечною". На відміну від ч. 2 ст. 50 КК України, що передбачає підстави звільнення від кримінальної відповідальності, ст. 52 КК України передбачає підстави умовно-дострокового звільнення тільки від покарання.

Отже, кримінальна відповідальність - це самостійне кримінально-правове поняття, більш широке, ніж покарання, і може мати місце і без його застосування. Призначення ж покарання без притягнення до кримінальної відповідальності неможливо. Отже, без причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і злочинним наслідком покарання призначене бути не може, через відсутність кримінальної відповідальності.

Неправильна кваліфікація злочинного діяння, пов'язана з неправильним встановленням причинного зв'язку впливає на розмір призначеного покарання,

Призначення покарання спричиняє різноманітні наслідки і моральні, і матеріальні, а тому правильне його застосування сприяє рішенню задач, що ставляться перед кримінальним судочинством, і підвищенню авторитету судово-слідчих органів.

Правильне встановлення причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням осудної і винної особи і злочинного наслідку, що наступив, служить однією з гарантій правильного призначення покарання.

Таким чином, помилка в причинному зв'язку завжди має місце лише у випадках, коли особа неправильно усвідомлює його розвиток між своїм конкретним умисним діянням та його наслідками. За випадків dolus generalis наявна не помилка в причинному зв'язку, а різне психічне ставлення вин- ного до різних декількох вчинених ним діянь, неусвідомлення суспільної небезпечності другого з яких виключає умисну форму вини стосовно нього. Тому вчинене за випадків dolus generalis належить кваліфікувати за сукуп- ністю злочинів: як замах на спричинення певних наслідків та як необережне заподіяння цих наслідків.

Висновки

Причинним зв'язком у філософії називають таку закономірну поєднаність предметів та явищ, за якою одне явище (чи сукупність явищ) неминуче, з внутрішньою необхідністю утворює, народжує інше явище. Перше з них називають причиною, а друге -- наслідками.

В курсовій роботі були вирішені наступні завдання: вивчено поняття і значення причинного зв'язку в кримінальному праві; проаналізовані ознаки причинного зв'язку; розглянуті види причинного зв'язку. В результаті чого були зроблені наступні висновки:

Під причинним зв'язком, що має кримінально-правове значення, треба розуміти об'єктивно існуючий зв'язок між суспільно небезпечним діянням і наслідком, що наступив, коли діяння передує в часі наслідку, є головною умовою і створює реальну можливість його настання, а наслідок з неминучістю (а не випадково) випливає саме з цього діяння.

Значення встановлення причинного зв'язку полягає в тому, що одне явище (причина) за певних умов з внутрішньої неминучістю, закономірністю і послідовністю породжує інше явище (наслідок). Причинний зв'язок завжди передбачає процес, який протікає в часі.

Загальною властивістю всіх причинних зв'язків є їх багатозначність. Одна причина може викликати ряд наслідків, так і слідство може бути породжене різними причинами і сукупністю причин.

Вельми часто причина і наслідок відокремлені один від одного ланцюжком інших явищ, які окремо не фіксуються, оскільки нас цікавить тільки початок і кінець відповідного кола, іменованої причиною і наслідком.

Поняття причинності включає не тільки причину, а й умови, що впливають на виникнення результату, які в широкому сенсі також є причинами події.

Причинний зв'язок носить об'єктивний характер, існують в реальній дійсності, це об'єктивна зв'язок існує з одного боку між передбаченим у кримінальному законі діянням, з іншого - передбаченим у кримінальному законі суспільно-небезпечним наслідком; за часом причина - завжди передує наслідку. Суб'єкт не може нести відповідальності за наслідки, які виникли до і незалежно від вчинків цієї людини.

Теорія кримінального права причинний зв'язок розділяє на два види: необхідну (неминучу) і випадкову. Ознакою ж об'єктивної сторони злочину з матеріальним складом може бути тільки необхідна (неминуча) причинний зв'язок. Різниця між необхідністю і випадковістю полягає в тому, що необхідність представляє сутність явища, а випадковість - це тільки форма прояву і доповнення необхідності. Саме за цією ознакою треба відрізняти необхідну причинний зв'язок від випадкової причинного зв'язку.

Список використаної літератури:

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. - 1728 с.

2. Великий енциклопедичний юридичний словник. Друге видання, переробл. і доповн. / за ред. Ю. С. Шемшученка. - К.: Юридична думка, 2012. - 1020 с. 3. Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В 2-х т. - Т. 1 / Н. С. Таганцев. - М. : Наука, 1994. - 375 с.

4. Мокринский С. П. Наказание, его цели и предположения / С. П. Мокринский. - М.; Томск: Унив. тип.: Т-во Печатня С. П. Яковлева: Паровая типо-лит. П. И. Макушина, 1902. - 569 с.

5. Церетели Т. В. Причинная связь в уголовном праве / Т. В. Церетели. - М.: Госюриздат, 1963. - 385 с.

6. Гришаев П. И., Кригер Г. А. Соучастие по уголовному праву / П. И. Гришаев, Г. А. Кригер. - М.: Госюриздат, 1959. - 255 с.

7. Афиногенов, С. В. Соучастие в преступлении (понятие, виды и формы): автореф. … канд.. юрид. наук: 12.00.08 / С. В. Афиногенов; Московский юр. ин-т. - М., 1991. - 29 с.

8. Ковалев М. И. Соучастие в преступлении / М. И. Ковалев. - Е.: УрГЮА, 1999. - 200 с.

9. Курс советского уголовного права / под ред. А. А. Пионтковского, П. С. Ромашкина, В. М. Чхиквадзе. - М.: Изд-во «Наука», 1970. - 515 с.

10. Курс советского уголовного права. Часть общая. В 5 т. Т. 1. / под ред. Н. А.Беляева и М. Д. Шаргородского. - Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. - 648 с.

11. Малахов И. П. Соучастие в воинских преступлениях в свете общего учения о соучастии по уголовному праву: Автореф. дис. … канд.. юрид. наук: 12.00.08 / И. П. Малахов. - М.: МГУ, 1960. - 26 с.

12. Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы / Ф. Г. Бурчак. - К.: Вища шк., 1986. - 207 с.

13. Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении / П. Ф. Тельнов. - М.: «Юридическая литература», 1974. - 208 с.

14. Гуторова Н. А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины / Н. А. Гуторова. - Х.: ООО «Рубикон П», 1997. - 102 с.

15. Иванов Н. Г. Понятие и формы соучастия в советскому уголовном праве / Н. Г. Иванов. - Изд-во Сарат. ун-та, 1991. - 128 с.

16. Дурманов Н. Д. Общие основания о причинной связи в уголовном праве / Н. Д. Дурманов // Вопросы уголовного права. - 1944. - № 1. - С. 34-55.

17. Ярмыш Н. Н. Теоретические проблемы причинно- наследственной связи в уголовном праве (философско- правовой анализ). Монография / Н. Н. Ярмыш. - Х.: Право, 2003. - 512 с.

18. Новицький Г. В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Наук.-практ. посіб. / Г. В. Новицький. - К.: Вища школа, 2001. - 95 с.

19. Шатов С. А. Соучастие в преступлении / С. А. Шатов. - СПб.: Юридический центр-Пресс, 2012. - 215 с.

20. Тер-Акопов А. А. Преступление и проблемы нефизической причинности в уголовном праве / А. А. Тер- Акопов. - М.: Юркнига, 2003. - 480 c.

21. Арутюнов А. А. Соучастие в преступлении / А. А. Арутюнов. - М.: Статут, 2013. - 408 с.

22. Козлов А. П. Соучастие: традиции и реальность / А. П. Козлов. - СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. - 362 с.

23. Костенко О. М. Кримінальний кодекс і доктрина / О. М. Костенко // Право України. - 2004. - № 7. - С. 43-48.

24. Жаровська Г. П. Причинний зв'язок і співучасть: проблеми кримінально-правової теорії та практики / Г. П. Жаровська // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 273. Правознавство. - Ч.: Рута, 2005. - С. 97-101.

25. Кваша О. О. Співучасть у злочині: структура та відповідальність / О. О. Кваша. - К. : НАН України Ін-т держ. і права ім. В. М. Корецького, 2013. - 560 с.

26. Вышинский А. Я. Вопросы теории государства и права / А. Я. Вышинский. - М.: Госюриздат, 1949. - 419 c.

27. Хрулинский-Бурбо Р. А. Против института прикосновенности в теории советского уголовного права / Р. А. Хрулинский-Бурбо // «Ученые записки Саратовского юридического института им. Д. И. Курского». - Вып. 3. - 1952. - С. 164-171. 28. Мишунин П. Г. Институт прикосновенности к преступлении в советском уголовном праве / П. Г. Мишунин // Социалистическая законность. - № 11. - 1956. - С. 7-16.

29. Бородин С. В. Преступления против жизни / С. В. Бородин. - М.: Юристъ, 1999. - 356 c.

30. Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика / Л. Д. Гаухман. - М. : АО «Центр ЮрИнфоР», 2001. - 316 с.

31. Ушаков А. В. Основание и пределы ответственности соучастников преступления по советскому уголовному праву: автореф. дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / А. В. Ушаков; М-во высш. и сред. спец. образования СССР. Всесоюз. юридич. заоч. ин-т. - М., 1971. - 17 с.

32. Безбородов Д. А. Уголовно-правовое регулирование ответственности за совместное совершение преступления. Монография / Безбородов Д. А. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та МВД России, 2007. - 303 c.

33. Малинин В. Б Причинная связь в уголовном праве / Малинин В. Б. - СПб.: Юрид. центр Пресс, 2000. - 316 c.

34. Фролов А. С. Соучастие в преступлениях несовершеннолетних: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / А. С. Фролов; Свердловс. юрид. ин-т. - Свердловск, 1968. - 19 с.

35. Иванов В. Д., Мазуков С. X. Соучастие в преступлении / В. Д. Иванов, С. Х. Мазуков. - Ростов-на- Дону: Феникс, 2007. - 86 с.

36. Илиджев А. А. Назначение наказания за преступление, совершенное в соучастии: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / А. А. Илиджев; Казан. гос. ун-т им. В. И. Ульянова-Ленина. - Казань, 2004. - 22 с.

37. Шаргородский М. Д. Детерминизм и ответственность / М. Д. Шаргородский // Правоведение. - 1968. - № 1. - С. 40-48.

38. Кириченко В. Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву / В. Ф. Кириченко ; Ин-т права АН СССР. - М. : Изд-во АН СССР, 1952. - 96 с.

38. Якушин В. А. Ошибка и ее уголовно-правовое значение / В. А. Якушин. - Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1988. - 126 с.

40. Рарог А. И. Квалификация преступлений по субъективным признакам / А. И. Рарог. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. - 304 с.

41. Алиев З. Г. Ошибка как особое обстоятельство оценки поведения субъекта преступления и ее уголовно-правовое значение : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Зияфат Гаджиевич Алиев ; Сургутский гос. ун-т ; науч. рук. В. П. Ревин , И. Н. Соловьев. - Сургут, 2007. - 213 с.

42. Пусторослев П. П. Русское уголовное право. Общая часть. Выпускъ 1. Введеніе. Источ- ники уголовнаго права. Преступленіе. - Юрьевъ : Типография К. Маттисена, 1907. - 552 с. КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО 80 © Комаров О. Д., 2015

43. Геллер І. З. Ошибка человека и ея значеніе, при вмененіи деянія єтого лица ему въ вину / І. З. Геллер. - Юрьевъ : Типография К. Маттисена, 1910. - 146 с.

44. Мокринский С. П. Наказание, его цели и предположения. Ч. 3. Каузальный и потенциаль- ный моменты действия / С. П. Мокринский. - Томск : Паровая типо-литография П. И. Маку- шина, 1905. - С. 293-553.

45. Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. / П. С. Мати- шевський. - К. : А.С.К., 2001. - 352 с.

46. Кримінальне право України: Загальна частина : підруч. / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - 4-те вид., переробл. і доповн. - Х. : Право, 2010. - 456 с.

47. Безрукова Т. И. Фактическая ошибка: вопросы классификации и квалификации : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Татьяна Ивановна Безрукова ; Уральская гос. юрид. акад. - Екате- ринбург, 2008. - 148 с. 11. Вапсва Ю. А. Ошибка в содержании субъективной стороны состава преступления : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Юрий Альфонсасович Вапсва ; Ун-т внутр. дел. - Х., 2000. - 184 с.

48. Фаткуллина М. Б. Юридические и фактические ошибки в уголовном праве (проблемы квалификации) : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Маргарита Борисовна Фаткуллина ; М-во образования Российской Федерации ; Уральская гос. юрид. акад. - Екатеринбург, 2001. - 199 с.

49. Таганцев Н. С. Курсъ русскаго уголовнаго права. Часть общая. Книга 1-я. Ученіе о престу- пленіи. Вып. 2 / Н. С. Таганцев. - СанктПетербургъ: Типографія М. М. Стасюлевича, 1878. - 333 с.

50. Козаченко И. Я. Проблемы причины и причинной связи в институтах Общей и Особен- ной частей отечественного уголовного права: вопросы теории, оперативно-следственной и судеб- ной практики / И. Я. Козаченко, В. Н. Курченко, Я. М. Злоченко ; отв. ред. Р. М. Асланов, А. И. Бойцов ; Ассоц. юрид. центр. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. - 791 с.

51. Комаров О. Д. Значення фактичної помилки винного під час призначення покарання / О. Д. Комаров // Актуальні проблеми держави і права. - 2014. - Вип. 72. - С. 448-455.

52. Вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2013 року у справі № 182/8352/13-к [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www. reyestr.court.gov.ua/Review/35352780

Размещено на Allbest.ru