Акціонерне товариство як суб’єкт господарської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Господарське право України»

на тему: «Акціонерне товариство як суб'єкт господарської діяльності»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУБґЄКТИ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН

1.1 Поняття та ознаки субґєктів господарських правовідносин

1.2 Особливості правового статусу суб'єктів організаційно-господарських повноважень

РОЗДІЛ 2. ГОСПОДАРЬСЬКЕ ТОВАРИСТВО

РОЗДІЛ 3. АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО

3.1 Поняття та характерні риси акціонерного товариства

3.2 Правовий статус акціонерного товариства

3.3 Майно та майнові права в акціонерному товаристві

3.4 Порядок створення і ліквідації акціонерного товариства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Важливою формою підприємства в Україні є організація акціонерних товариств. В Законі України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 (із змінами) акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність по зобов'язанням тільки майном товариства[1].

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах акцій, які їм належать. Майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбання акції.

Акціонерне товариство (з економічного погляду) - підприємство, об'єднання кількох фізичних або юридичних осіб (тобто підприємств), які формують свій капітал шляхом випуску і продажу цінних паперів, передусім акцій, з метою отримання прибутку.

Акціонерне товариство (з правового погляду) - організаційно-правова форма функціонування та розвитку підприємств, компаній, що базується на статутному фонді, поділеному на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, учасники якої несуть відповідальність за зобов'язаннями тільки майном підприємства.

Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі і розділяється на однакові за своєю номінальною величиною неподільні паї у вигляді акцій.

В сучасних умовах акціонерна форма підприємництва виступає могутнім засобом побудови господарської системи, що базується на недержавних формах суспільної відповідальності. При цьому широке освоєння акціонерних форм сприяє утвердженню дійсно справедливого характеру привласнення засобів і результатів виробництва, а саме долається відчуженість від власності безпосередніх працівників підприємств.

Головними перевагами акціонерного товариства є наявність достатньо могутнього механізму залучення грошових коштів; обмежена відповідальність власників підприємства, розпорошення підприємницького ризику серед більшості акціонерів; можливість досягати економічних переваг, здійснюючи великомасштабне виробництво; організаційна стійкість підприємства.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є суспільні відносини, загальнотеоретичні проблеми організації, діяльності та ліквідації акціонерних товариств в Україні.

Предмет дослідження акціонерне товариство як суб'єкт господарської діяльності.

Теоретико-методологічною основою роботи є праці таких дослідників, як Вінник О. М., Віхров О. П., Бобкова А. Г., Беляневич О. А., Пацурія Н. Б., Тодика Ю. М., Журавський В .С. тощо.

Метою курсової роботи є суспільні відносини, що виникають із приводу організації та функціонування акціонерних товариств.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Визначити поняття та ознаки господарських правовідносин;

Дослідити особливості правового статусу суб'єктів господарської діяльності;

Дати визначення господарського товариства

Охарактеризувати поняття та загальну діяльність акціонерних товариств в Україні;

Визначити правовий статус акціонерного товариства;

Охарактеризувати майно акціонерного товариства і майнові права;

Дослідити організаційну форму створення та ліквідції акціонерних товариств.

Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: порівняльно-правовий, узагальнення, синтез, спостереження, діалектичний, історичний, хронологічний та інші.

Структура курсової роботи визначена її метою та завданнями складається з вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновку та списку використаних джерел, загальним обсягом тридцять чотирьох сторінок.

господарський правовідносини акціонерний товариство

РОЗДІЛ 1. СУБґЄКТИ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН

1.1 Поняття та ознаки субґєктів господарських правовідносин

Згідно зі ст. 2 Господарського кодексу України, учасниками відносин у сфері господарювання є субґєкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками субґєктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності[2]. Проте не всі перелічені категорії осіб є субґєктами господарських правовідносин (господарського права). Такими субґєктам є лише ті учасники відносин у сфері господарювання, яким притаманна сукупність необхідних для цього ознак (рис), а саме:

o безпосереднє здійснення господарської діяльності (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг), що є предметом діяльності індивідуальних підприємців, підприємств різних організаційно-правових форм, виробничих кооперативів, інших господарських організацій основної ланки економіки, або управління господарською діяльністю, що притаманно для власників майна підприємств, господарських обґєднань, холдингових компаній, промислово-фінансових груп, господарських міністерств і відомств;

o створення (набуття статусу субґєкта господарських відносин) у встановленому законом порядку, хоча порядок створення для різних субґєктів господарських відносин різний залежно від виду (субґєкт господарювання чи орган/організація господарського керівництва), організаційно-правової форми (унітарне підприємство, господарське товариство, виробничий кооператив), основного або виключного виду діяльності (комерційний банк, страхова компанія, фондова біржа, промислово-фінансова група та ін.); набуття статусу субґєкта господарських відносин (що, як правило, є завершальною стадією процесу створення господарської організації) зазвичай повґязується з їх державною реєстрацією; державна реєстрація може здійснюватися в загальному порядку (відповідно до положень ГК України - ст. 58, ЦК України - статті 50, 89, Закону України від 15.05.2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців») та/або в спеціальному порядку (передбачається Законом «Про банки і банківську діяльність» - статті 17-18, 22, Законом «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» - пункти 13-14 ч. 2 ст. 7; «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» - статті 8, 11; постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 р. № 781 «Про затвердження Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп» (п. 2) та ін.);

o наявність майна, необхідного для здійснення обраної субґєктом або покладеної на нього господарської діяльності чи управління такою діяльністю; таке майно може закріплюватися за субґєктами господарського права на різних правових титулах: праві власності (господарські товариства, виробничі кооперативи), праві господарського відання (державне та комунальне комерційні підприємства), праві оперативного управління (казенне підприємство, комунальне некомерційне підприємство), праві користування (може застосовуватися з будь-яким з названих правових титулів; є характерною ознакою орендного підприємства);

o наявність господарської правосубґєктності, тобто визнаної державою за певним субґєктом господарських відносин можливості бути субґєктом прав (мати і здійснювати господарські права та обовґязки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень); обсяг господарської правосубґєктності учасників господарських правовідносин фіксується в законі та в їх установчих документах і залежить від низки чинників (зокрема, від правового титулу майна, виду та характеру діяльності).

Субґєкти господарського права (господарських правовідносин) - це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосубґєктністю[3].

Субґєкти господарського права надзвичайно різноманітні, тому їх класифікують, тобто поділяють на групи.

За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють[4]:

* субґєкти господарювання, тобто субґєкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки та ін.);

* субґєкти організаційно-господарських повноважень, які здійснюють управління господарською діяльністю, в т. ч. організацію такої діяльності (до них належать господарські й функціональні міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські обґєднання, промислово-фінансові групи, холдингові компанії, власники майна підприємств, Національний депозитарій України). Залежно від форм власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності) субґєкти господарського права.

1.2 Особливості правового статусу суб'єктів організаційно-господарських повноважень

Однією з категорій суб'єктів господарських правовідносин нарівні з суб'єктами господарювання є суб'єкти організаційно-господарських повноважень. Це особи, які мають повноваження щодо організації господарської діяльності, управління іншими суб'єктами та/або контролю за їх діяльністю[5].

Розрізняють юридичні та фактичні підстави виникнення таких повноважень.

Юридичними підставами можуть бути:

– закон (акт законодавства), відповідно до якого створюються та/або наділяються відповідними повноваженнями певні суб'єкти - зазвичай організації - органи господарського керівництва: господарські та функціональні міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації;

– установчі документи господарських організацій, у тому числі господарських об'єднань (статут або засновницький договір);

– так звані підприємницькі договори, що передбачають організацію діяльності двох і більше суб'єктів господарювання та, відповідно, делегування одному чи кільком з них управлінських повноважень[6].

Фактичні підстави:

a) відносини власності, що забезпечують власнику низку повноважень, у тому числі організаційного характеру (щодо заснування господарських організацій/підприємств, закріплення за останніми манна на певному правовому титулі та затвердження статуту такої організації, призначення керівника, контроль за дотриманням створеною організацією положень статуту, ефективності використання майна та ін.);

b) відносини контролю-підпорядкування (володіння більшістю голосів на загальних зборах; контроль органів управління тощо);

c) делегування організаційно-управлінських повноважень (може мати місце на підставі (і) закону, що притаманно для сфер публічної - державної та комунальної власності, або (2) договору, який може використовуватися для такої мети будь-якими суб'єктами в не заборонених законом випадках).

Класифікацію суб'єктів організаційно-господарських повноважень можна здійснювати за різними критеріями:

За формами власності:

1) державні (Кабінет Міністрів України, господарські та функціональні міністерства та відомства, державні господарські об'єднання та державні холдингові компанії);

2) комунальні (органи місцевого самоврядування, їх виконкоми, управління, комунальні господарські об'єднання);

3) приватно-колективні (добровільні господарські об'єднання, холдингові компанії, громадяни та організації, що володіють контрольними пакетами акцій, відповідною часткою в манні господарських організації"!, відповідною кількістю голосів на загальних зборах або в інший спосіб контролюють інший суб'єкт господарювання/господарську організацію).

За фактичними підставами виникнення розрізняють суб'єктів, організаційно-господарські повноваження яких ґрунтуються на:

1) відносинах власності (материнське підприємство щодо дочірнього);

2) інших відносинах

Суб'єкти організаційного-господарських повноважень контролю-підпорядкування (холдингова компанія щодо своїх корпоративних підприємств; власник контрольного пакету акцій або відповідної частки у статутному капіталі/складеному майні господарської організації корпоративного типу щодо останньої); 3) делегуванні організаційно-господарських повноважень (добровільні господарські об'єднання, яким організаційно-господарські повноваження делегують підприємства-учасники; головне підприємство промислово-фінансової групи, що діє в інтересах групи відповідно до укладеної між її учасниками генеральної угоди, та ін.) [7],

За юридичними підставами виникнення:

1) суб'єкти, господарсько-організаційні повноваження яких виникають та підставі закону (Кабінет Міністрів України, господарські міністерства/відомства, державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії - щодо державних підприємств відповідно до Закону "Про управління об'єктами державної власності");

2) суб'єкти, господарсько-організаційні повноваження яких виникають на підставі установчих документів (добровільні господарські об'єднання, управлінські повноваження яких виникають відповідно до установчого документа об'єднання - його статуту чи засновницького договору);

3) суб'єкти, організаційно-господарські повноваження яких виникають на підставі договорів про організацію підприємницької діяльності двох і більше суб'єктів такої діяльності.

Особливостям правового статусу суб'єктів організаційно-господарських повноважень буде присвячена окрема тема.

РОЗДІЛ 2. ГОСПОДАРЬСЬКЕ ТОВАРИСТВО

Господарські товариства - це господарські організації, які створюються фізичними та/або юридичними особами та договірних засадах шляхом об'єднання майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (як загальне правило) [1].

Правове становище господарських товариств регулюється Господарським кодексом України (статті 79-92), Цивільним кодексом України (статті 113-162), Законом України від 19.09.1991 р. "Про господарські товариства".

Характерні риси (статті 79-92 ГК України; статті 113-118 ЦК України; статті 1-23 Закону "Про господарські товариства"):

1) господарські організації корпоративного типу (як правила, наявність двох і більше засновників - фізичних та/або юридичних осіб, а також подільність майна на частки та корпоративна форма управління справами);

2) універсальність цієї організаційно-правової форми: можливість її застосування для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки, що мають на меті отримання прибутку (банків, страхових компаній, корпоративних інвестиційних фондів), неприбуткових господарських організацій (фондові біржі тощо), господарських об'єднань у формі холдингових груп, кожна з яких складається з холдингової компанії та її корпоративних/дочірніх підприємств;

3) наявність статусу юридичної особи;

4) основний правовий титул майна товариства - право власності, основними джерелами формування якого є: вклади засновників та учасників товариства; вироблена продукція; отримані доходи; майно, набуте на підставі договорів та інших правочинів, не заборонених законом;

Господарські товариства (ГТ) - це господарські організації, які 4 створюються фізичними та/або юридичними особами на договірних засадах шляхом об'єднання майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (як загальне правило) [8]

Характерні ознаки:

Спеціальне нормативно-правове регулювання: ГК України (статті 79-92), ЦК України (стаття 113-162), Закон України віл 19.09.1991 р. "Про господарські товариства". Характерні риси (статті 79-92 ГК України; статті 113-118 ЦК України; статті 1-23 Закону «Про господарські товариства») [9]:

Ш господарські організації корпоративного типу (як правило, наявність двох і більше засновників - фізичних та/або юридичних осіб, а також подільність майна на частки та корпоративна форма управління справами);

Ш універсальність цієї організаційно-правової форми: можливість її застосування для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки, що мають на меті отримання прибутку (банків, страхових компаній, корпоративних інвестиційних фондів), неприбуткових господарських організацій (фондові біржі тощо), господарських обґєднань у формі холдингових груп, кожна з яких складається з холдингової компанії та її корпоративних/дочірніх підприємств;

Ш наявність статусу юридичної особи;

Ш основний правовий титул майна товариства - право власності, основними джерелами формування якого є: вклади засновників та учасників товариства; вироблена продукція; отримані доходи; майно, набуте на підставі договорів та інших правочинів, не заборонених законом;

Ш корпоративний характер управління - учасниками товариства (в персональних товариствах) або за допомогою органів управління (обґєднання капіталів);

Ш подільність майна товариства на частки, розмір яких визначається установчим документом товариства;

Ш можливість для засновників (залежно від їхніх інтересів щодо порядку управління товариством, можливості залучення коштів інших осіб до формування майна товариства, ступеня закритості товариства, виду діяльності та ін.) вибору форми товариства з 5, що передбачені законом: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство;

Ш наявність в учасників ГТ корпоративних прав: право участі в розподілі прибутку товариства, право участі в його управлінні, право участі в розподілі майна товариства у разі його ліквідації (це типовий склад корпоративних прав, а фактичний - залежить від форми товариства, правового статусу його учасників, сфери діяльності товариства, положень його установчого документа).

РОЗДІЛ 3. АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО

3.1 Поняття та характерні риси акціонерного товариства

Акціонерне товариство (АТ) - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість часток рівної номінальної вартості, виражених в акціях, і яке несе відповідальність за своїми зобовґязаннями усім власним майном; акціонери несуть ризик збитків, повґязаних із діяльністю товариства, у межах вартості належних їм акцій.[10]

Характерні риси:

· різновид господарського товариства;

· спеціальне регулювання: ГК України (ч. 2 ст. 80, ст. 81), ЦК України (ст. 152-162), Закон від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства» (ст. 24-49), Закон від 23.02.2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок», Закон від 30.10.1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Закон від 10.12.1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», Закон України від 15.03.2006 р. «Про холдингові компанії»;

· адекватність форми АТ ринковим відносинам та її універсальність: форма АТ придатна для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки (комерційних банків, страхових організацій, інвестиційних фондів тощо), господарських об'єднань типу холдингових груп, а також для некомерційних організацій (у цій формі зазвичай створюються фондові біржі, створений і функціонує Національний депозитарій України);

· засновники - фізичні та/або юридичні особи з відповідним обсягом правосубґєктності;

· можливість вибору засновниками виду АТ - відкрите чи закрите, якщо закон не вимагає певного виду АТ (у процесі корпоратизації та приватизації державних підприємств - ВАТ);

· можливість створення АТ як класичного типу (двома і більше засновниками), так і однією особою;

· обовґязковість двох фондів статутного та резервного; законодавчо встановлений мінімальний розмір статутного фонду/капіталу (не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення АТ); резервний фонд формується за рахунок прибутку АТ у розмірі не менше ніж 25% статутного фонду/капіталу;

· поділ статутного капіталу на частки рівної номінальної вартості, що іменуються акціями;

· наявність статусу інституційного емітента цінних паперів (акцій), що зумовлює спеціальне регулювання діяльності АТ з боку Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), відповідно до Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (в тому числі визначення ДКЦПФР порядку реєстрації та випуску/емісії акцій);

· можливість залучення бажаних для товариства інвесторів як власників привілейованих акцій;

· відповідальність АТ за своїми зобовґязаннями лише майном, що належить йому на праві власності;

· відсутність у акціонерів субсидіарної майнової відповідальності за зобовґязаннями товариства, якщо вони (акціонери) повністю сплатили свої частки;

· можливість здійснення АТ в передбаченому законом порядку корпоративних операцій: а) емісії акцій; б) викупу власних акцій з метою їх наступного продажу чи анулювання; в) консолідації акцій (збільшення номінальної вартості акцій на певний коефіцієнт без зміни розміру їх сукупної номінальної вартості); г) дроблення акцій (зменшення номінальної вартості акцій на певний коефіцієнт без зміни розміру їх сукупної номінальної вартості; д) конвертації цінних паперів АТ (переведення цінних паперів одного виду чи класу в інший вид чи клас);

· управління товариством (корпоративне управління) здійснюється за допомогою системи органів: а) загальні збори акціонерів (обовґязковий орган; у разі наявності в товаристві лише одного акціонера він виконує роль загальних зборів); б) виконавчий орган (обовґязковий) - колегіальний (правління чи дирекція) чи одноособовий (директор); в) спостережна (наглядова) рада - необовґязковий орган (як загальне правило); в обовґязковому порядку створюється в передбачених законом випадках (кількість акціонерів перевищує 50 осіб; в акціонерному банку та корпоративному інвестиційному фонді; у разі створення АТ у процесі корпоратизації, приватизації чи заснування державою в особі компетентного органу державного АТ);

· загальні збори акціонерів: 1) види: чергові - скликаються не рідше одного разу на рік; позачергові - скликаються у передбачених законом випадках (загроза неплатоспроможності товариства; на вимогу спостережної ради, контрольного органу, кваліфікованої меншості акціонерів) та у передбачених статутом АТ випадках; 2) про скликання загальних зборів акціонери повідомляються персонально передбаченим статутом АТ способом, а загальне повідомлення публікується у визначених законом органах преси не пізніше ніж за 45 днів до проведення зборів; 3) пропозиції до порядку денного загальних зборів можуть подавати будь-які акціонери (не пізніше ніж за ЗО днів до їх проведення), проте лише кваліфікована меншість (акціонери, які в сукупності володіють не менше ніж 10% голосів) має право на обовґязкове врахування її пропозицій до порядку денного; 4) загальні збори вважаються повноважними за умови присутності на них акціонерів, які володіють понад 60% голосів; 5) рішення приймають простою більшістю голосів, а в передбачених законом випадках (внесення змін до статуту; припинення діяльності АТ; створення та припинення діяльності його дочірніх підприємств, філій і представництв) - кваліфікованою (понад голосів присутніх на зборах акціонерів; 6) компетенція загальних зборів: а) питання виключної компетенції (не можуть делегуватися іншим органам АТ): внесення змін до статуту товариства; обрання органів управління та контролю АТ; затвердження річної фінансової звітності, порядку покриття збитків і розподілу прибутку АТ; створення та припинення дочірніх підприємств, філій і представництв, затвердження їх статутів і положень; прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; б) питання, що можуть делегуватися іншим органам АТ (якщо статут АТ не передбачає іншого): винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства; затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним; затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства та ін.;

· спостережна/наглядова рада: а) необовґязковий орган (якщо закон не вимагає іншого); б) формується загальними зборами з числа акціонерів товариства; в) виконує складні функції: організаційну (організація діяльності виконавчого органу), контрольну (за діяльністю виконавчого органу), захисну (захист інтересів акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів), а також у разі відповідного делегування приймає на себе вирішення деяких питань, віднесених до компетенції загальних зборів товариства (крім питань виключної компетенції вищого органу АТ);

· контрольний орган (необовґязковий, якщо закон не передбачає іншого) - ревізійна комісія, ревізор чи ін.: а) формується з акціонерів; б) функції: контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу); в) повноваження: перевірка річної фінансової звітності товариства; періодичні перевірки на вимогу загальних зборів, спостережної ради або за власною ініціативою; скликання загальних зборів, у разі виникнення загрози неплатоспроможності товариства і за умови, якщо виконавчий орган не виконав вимогу про скликання позачергових загальних зборів АТ; г) у разі відсутності органів контролю в товаристві їх функції (в тому числі проведення разових чи періодичних перевірок за фінансовою діяльністю АТ) за рішенням загальних зборів або відповідно до статуту АТ може на договірних засадах покладатися на аудитора (аудиторську організацію);

· правовий статус акціонера подвійний (учасник акціонерного товариства і рівночасно - власник акції): набуття статусу акціонера забезпечується набуттям права власності на акцію (акції), а вихід акціонера з АТ здійснюється шляхом відчуження акцій;

· права акціонерів (обсяг яких залежить від типу акцій - прості чи привілейовані, що належать акціонеру, і певною мірою - від виду АТ: закрите чи відкрите): І) майнові права: отримати після повної сплати бланк акції (сертифікат на сумарну номінальну кількість акцій), випущеної в документарній формі, або виписки з рахунку у цінних паперах, що ведеться зберігачем, якщо акції мають бездокументарну форму; право на участь у розподілі прибутку товариства (одержання дивідендів), а для власників привілейованих акцій - право на отримання фіксованих відсотків; право на отримання частини вартості майна товариства у разі його ліквідації; право на дистрибуції (привілеї) для акціонерів (якщо такі передбачаються законом та/або статутом АТ); право на придбання акцій додаткових емісій пропорційно своїй частці у статутному фонді; право розпоряджатися на власний розсуд акціями, укладаючи щодо них будь-які угоди (вчиняючи будь-які правочини), не заборонені законом; право на відшкодування збитків, повґязаних зі зміною статутного фонду товариства; право вимагати викупу АТ акцій, що належать акціонеру, на вимогу останнього у передбачених законом та статутом АТ випадках та порядку; II) немайнові права: 1) право участі в управлінні справами товариства (зазвичай належить власникам простих акцій; ступінь участі акціонерів в управлінні і, відповідно, можливість впливати на прийняття органами АТ рішень залежить від кількості акцій, що належать їм на праві власності), в тому числі: право участі в загальних зборах АТ; вносити пропозиції до порядку денного загальних зборів не пізніше ніж за ЗО днів до їх скликання; до скликання загальних зборів ознайомитися з документами, повґязаними з порядком денним; доручати своєму представнику (постійному або тимчасовому) голосувати за нього на загальних зборах товариства; надавати для ознайомлення протоколи загальних зборів АТ; право обирати членів органів товариства (правління, спостережної ради, ревізійної комісії); право бути обраними в органи товариства (в порядку, що визначається законом та статутом товариства); 2) на отримання інформації про діяльність товариства (на вимогу акціонера товариство зобовґязане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів); на вимогу акціонерів видаються засвідчені витяги з книги протоколів; 3) передавати корпоративні права (або частину прав), що надаються акцією, своєму представнику (представникам) на підставі довіреності; 4) вийти з товариства, що зазвичай здійснюється шляхом відчуження акцій, а в передбачених законом і статутом товариства випадках - шляхом викупу товариством акцій у акціонера (два з останніх прав можуть містити майнові елементи);

· обовґязки акціонерів: 1) майнові, які є основними: а) обовґязок повністю сплатити акції відповідно у розмірі, порядку та засобами, передбаченими умовами підписки та статутом товариства; б) у разі прострочення оплати акцій сплатити за час прострочення 10% річних, якщо інше не передбачено статутом товариства; в) нести додаткову майнову відповідальність за зобовґязаннями товариства у разі неповної сплати акцій у випадках, передбачених статутом товариства; 2) немайнові: а) дотримання положень статуту товариства і виконання рішень загальних зборів товариства; б) не розголошувати комерційну та конфіденційну інформацію про діяльність товариства; в передбачених законом випадках отримувати згоду антимонопольних органів про придбання значних за розмірами пакетів акцій АТ;

· права кваліфікованої меншості (користуються акціонери, які в сукупності володіють більше ніж 10% голосів): право призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі в загальних зборах (ч. 4 ст. 41 Закону «Про господарські товариства»); право вносити пропозиції до порядку денного загальних зборів, що обовґязково мають ураховуватися за умови їх внесення не пізніше ніж за ЗО днів до скликання загальних зборів (ч. 2 ст. 43 Закону «Про господарські товариства»); вимагати скликання позачергових загальних зборів товариства у будь-який час і з будь-якого приводу; право скликати такі збори, якщо виконавчий орган АТ протягом 20 днів не виконав цієї вимоги (ч. 4 ст. 45 Закону «Про господарські товариства»); право вимагати перевірки фінансово-господарської діяльності виконавчого органу ревізійною комісією товариства;

· визначення особливості реорганізації АТ відомчим нормативно-правовим актом - Положенням про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 30.12.1998 р. № 221;

· публічність діяльності АТ (оприлюднення його засновниками наміру створити акціонерне товариство певних параметрів; подання ДКЦПФР передбаченої законом звітності та інформації; оприлюднення результатів річної діяльності відкритого АТ; оприлюднення факту скликання загальних зборів АТ (із зазначеннями передбаченої законом інформації). [11]

3.2 Правовий статус акціонерного товариства

Акціонерним є господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. [12]

Акціонерне товариство не відповідає за зобов'язаннями акціонерів. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. У випадках, визначених статутом товариства, акціонери, які не повністю оплатили акції, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах несплаченої частини вартості належних їм акцій.

Акціонерами товариства можуть виступати: фізичні особи; юридичні особи; держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном; територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа, а також не може мати у своєму складі лише акціонерів - юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа.

Згідно зі ст. 5 ЗУ "Про акціонерні товариства" від 17 вересня 2008 р. акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. [10]

Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. [13]

Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій. Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій.

Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства.

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний капітал після реєстрації звітів про результати розміщення всіх попередніх випусків акцій. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства а) із залученням додаткових внесків здійснюється шляхом розміщення додаткових акцій; б) без залучення додаткових внесків - шляхом підвищення номінальної вартості акцій. Збільшення статутного капіталу товариства для покриття збитків не допускається, крім випадків, встановлених законом. [14]

Статутний капітал акціонерного товариства зменшується шляхом а) зменшення номінальної вартості акцій або б) анулювання раніше викуплених товариством акцій та зменшення їх загальної кількості, якщо це передбачено статутом товариства. Зменшення акціонерним товариством статутного капіталу нижче встановленого законом розміру має наслідком ліквідацію товариства.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори. Акціонерне товариство зобов'язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори). Усі інші загальні збори, крім річних, вважаються позачерговими. У загальних зборах акціонерного товариства можуть брати участь особи, включені до переліку акціонерів, які мають право на таку участь, або їх представники. Обмеження права акціонера на участь у загальних зборах встановлюється законом.

Для акціонерних товариств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, у статутному капіталі яких державна частка становить понад 50% і суб'єктом управління корпоративними правами держави стосовно яких визначено КМУ, призначається постійний представник КМУ на загальних зборах акціонерного товариства. [15]

Загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства.

Питання, вирішення яких належить до виключної компетенції загальних зборів, визначено ч. 2 ст. 33 ЗУ "Про акціонерні товариства". Інші питання, вирішення яких належать до виключної компетенції загальних зборів, акціонерного товариства, визначені статутом означеного товариства. Повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути передані іншим органам товариства.

Органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та ЗУ "Про акціонерні товариства", контролює та регулює діяльність виконавчого органу, є наглядова рада акціонерного товариства. До компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених ЗУ "Про акціонерні товариства", статутом, а також переданих на вирішення наглядової ради загальними зборами. Частина 2 ст. 52 ЗУ "Про акціонерні товариства" визначає перелік питань, вирішення яких належить до виключної компетенції наглядової ради.

В акціонерних товариствах з кількістю акціонерів - власників простих акцій 10 осіб і більше створення наглядової ради є обов'язковим. У товаристві з кількістю акціонерів - власників простих акцій 9 осіб і менше у разі відсутності наглядової ради її повноваження здійснюються загальними зборами.

Управління поточною діяльністю акціонерного товариства здійснює виконавчий орган товариства, який може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор). До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. [16]

3.3 Майно та майнові права в акціонерному товаристві

Акціонерне товариство як суб'єкт і об'єкт права власності (майновий комплекс) характеризується складною майновою і фінансовою структурою. Майнова і фінансова структура акціонерного товариства становить врегульовані правом відносини щодо об'єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства як колективну власність акціонерів, щодо випуску та обігу акцій, щодо розподілу майна у фонди товариства та виплати дивідендів на акції. [17]

Правові основи майнових відносин в акціонерному товаристві загалом врегульовані Законом України "Про власність", який визначає товариство суб'єктом права колективної власності, а також встановлює підстави виникнення права зазначеної колективної власності. Поняття майна акціонерного товариства використовується, зокрема, в ст. 24 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до якої товариство "несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства".

Поняття "майно товариства" узагальнює всі види майна і майнових прав цього суб'єкта права. Зміст його необхідно визначати згідно з правилами ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні". Під майном мають на увазі всі активи і пасиви товариства. За ознакою функціонального призначення окремих видів майна це: основні фонди, оборотні кошти, інші матеріальні цінності товариства. [18]

Майно товариства юридично відокремлено від майна власників товариства, тобто акціонерів. Це майно є власністю саме товариства як юридичної особи. Товариство у статусі суб'єкта права володіє, користується і розпоряджається майном товариства, відокремлення якого здійснюється на праві колективної власності.

Юридично-технічною формою, яка постійно відображає майновий стан товариства, є його самостійний бухгалтерський баланс, тобто документ про його активи і пасиви. Грошові кошти товариства відображені на його поточному та інших рахунках в установах банків. Закон України "Про власність" визначає дві основні юридичні підстави виникнення колективної власності товариства. Загальним правилом для всіх товариств є добровільне об'єднання майна засновників і учасників для створення і діяльності товариства. Отже, однією з юридичних підстав виникнення права колективної власності є умови відповідних договорів, згідно з якими утворюється статутний фонд товариства (засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором акціонерного товариства, інші акціонери - на умовах договорів купівлі-продажу акцій). Право колективної власності виникає також у результаті перетворення державних підприємств на акціонерні товариства, тобто в порядку прийняття власником рішень про їх корпоратизацію і приватизацію. Державне підприємство перетворюється на акціонерне товариство на підставі спільного рішення трудового колективу і уповноваженого державного органу про випуск акцій на всю вартість майна підприємства. Згідно з цим рішенням створюється статутний фонд акціонерного товариства (ст. 25 Закону України "Про власність"). Рішення про продаж акцій (приватизацію майна) такого товариства приймає орган приватизації, якому передаються акції держави. В обох випадках виникає право колективної власності, єдиним суб'єктом якого стає товариство як юридична особа. [20]

Об'єкти права власності акціонерного товариства різні. Товариство визнається власником, по-перше, майна, яке засновники і учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майно називається вкладами засновників та учасників. З економічної точки зору вклади - це фіксовані частки майнової участі цих осіб у статутному фонді товариства, вартість яких у грошовому виразі визначається вартістю акцій, на які поділено статутний фонд. [21]

Загальний розмір статутного фонду, а також номінальна вартість та кількість акцій визначаються засновниками відповідно до мети, предмета діяльності, мінімального легального розміру статутного фонду акціонерних товариств. Засновники визначають в установчих документах і види вкладів до статутного фонду. В акціонерному товаристві це може бути майно у прямому розумінні (будинки, споруди, устаткування, машини, інші матеріальні цінності), грошові кошти в національній та іноземній валюті. Такий висновок випливає зі ст. 8 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", згідно з якою акції оплачуються у гривнях, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також в іноземній валюті або шляхом передачі майна.

Вклади у статутний фонд акціонерного товариства в натуральній та нематеріальній формах підлягають оцінці у гривнях (отже, і в акціях).

За загальним правилом, порядок оцінки вкладів визначається установчими документами товариства, якщо інше не передбачено законодавством України. Оцінку вкладів у статутний фонд акціонерного товариства, внесених у натуральній формі, затверджують установчі збори товариства. Ці правила безпосередньо стосуються вкладів фізичних і недержавних юридичних осіб-акціонерів. Вклади, які є майном державної власності, визначаються в нормативне врегульованому порядку - згідно з Методикою оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженою Кабінетом Міністрів України 22 липня 1998 р. №1114. Це означає, що при створенні акціонерних товариств у процесі корпоратизації й інших випадках діють загальні правила оцінки вкладів. Сума випуску акцій товариства, що створюється на базі державного підприємства, має відповідати сумі статутного фонду підприємства, яка в даному разі визначається відповідно до зазначеної Методики. [23]

Крім вкладів, товариство виступає власником іншого майна, яке на відміну від статутного фонду називається власним капіталом товариства. Це виготовлена у процесі господарювання продукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів. Це також кредити банків, інвестиції під державні контракти, надходження від продажу акцій, що належать державі, пожертвувань тощо.

Фонди акціонерного товариства - це передбачені нормами права види або частини майна товариства відповідно до їхнього цільового призначення. Кожен фонд має певний правовий режим. [24]

Статутний фонд. Законодавство не визначає поняття та призначення статутного фонду акціонерного товариства. Виходячи зі змісту статей 13 і 24 Закону України "Про господарські товариства", статутний фонд акціонерного товариства можна визначити як колективну власність акціонерів у майні товариства, яка засвідчує його майнову правоздатність як суб'єкта права.

Статутний фонд - одна з майнових гарантій стабільності товариства як ділового партнера. З цією метою ст. 24 Закону України "Про господарські товариства" встановлено мінімальний розмір статутного фонду акціонерного товариства як суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства. Статутний фонд акціонерного товариства поділений на визначену установчими документами кількість акцій рівної номінальної вартості. Оскільки статутний фонд у певному розумінні є неподільним майном акціонерного товариства, закон імперативне регулює порядок його зміни - збільшення або зменшення. [25]

Збільшення статутного фонду можливе лише за умови повної оплати акціонерами усіх раніше випущених акцій. Збільшується він у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, зокрема, шляхом випуску нових акцій і реалізації їх за рахунок додаткових грошових, матеріальних або інших внесків акціонерів. Це так звана додаткова підписка на акції. Вона здійснюється у тому самому порядку, що й випуск акцій. Акціонери користуються переважним правом на придбання акцій додаткового випуску перед іншими особами. Збільшення статутного фонду можна здійснювати також завдяки збільшенню номінальної вартості вже випущених акцій, а також шляхом обміну облігацій на акції. Прийняття рішення про збільшення статутного фонду належить до компетенції загальних зборів (статутом товариства може бути передбачено збільшення статутного фонду не більше ніж на 1/3 за рішенням правління товариства). У голосуванні про затвердження результатів підписки на додатково випущені акції беруть участь особи, які підписалися на ці акції.

Збільшення статутного фонду - це зміна статуту, тому це питання вирішують спеціальні загальні збори "з питання зміни статутного фонду товариства" (ст. 40 Закону України "Про господарські товариства").

Зменшення статутного фонду можливе шляхом зменшення номінальної вартості випущених акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій. Зменшення статутного фонду неможливе за наявності заперечень кредиторів. Рішення про зменшення статутного фонду приймається у такому самому порядку, як і про збільшення. Рішення товариства про зміну статутного фонду впливає на майнові інтереси акціонерів, тому діє правило: товариство зобов'язане відшкодувати власникові акцій збитки у зв'язку зі зміною статутного фонду. Порядок відшкодування збитків мають визначати загальні збори з питань зміни статутного фонду. Спори щодо відшкодування цих збитків вирішує суд або арбітражний суд.

Для покриття витрат, пов'язаних з відшкодуванням збитків, позаплановими видатками, товариство створює резервний фонд. Розмір цього фонду встановлює законодавство. Він має бути не менше 25 відсотків статутного фонду товариства. Резервний фонд формується за рахунок чистого прибутку шляхом щорічного відрахування 5 відсотків прибутку до отримання необхідної суми. Кошти фонду зараховуються на спеціальний рахунок в установі банку. Рішення про використання фонду приймає вищий орган управління товариства. Резервний фонд має цільове призначення, тому його кошти на інші цілі не використовуються. [26]

Обов'язковим фондом у товаристві є також фонд сплати дивідендів. Цей майновий фонд теж формується з чистого прибутку товариства. Інші фонди створюються, якщо це передбачено статутом товариства (наприклад, житловий фонд, валютний фонд, страховий фонд). Майнові права в акціонерному товаристві. Купуючи акцію, акціонер відчужує своє майно до статутного фонду товариства. За це майно акціонер дістає специфічне право - право участі в акціонерному товаристві.) Зміст цього права визначено законами України "Про господарські товариства" (статті 10, 11, 26, 29, 30, 33, 35, 36 і 38) та "Про цінні папери і фондову біржу" (статті 4, 5, 8 і 9).

Право участі в акціонерному товаристві за змістом є комплексним. До нього входять як майнові права та обов'язки акціонера, так і членські (управлінські) права та обов'язки. До майнових прав акціонера належать такі права:

- брати участь у розподілі прибутків товариства;

- отримувати частку прибутку товариства у вигляді дивідендів;

- отримувати частку вартості майна товариства у разі його ліквідації. Ця частка має бути пропорційною вартості акцій, які належать акціонерові;

- розпоряджатися акціями: продавати, передавати, відчужувати іншим способом у порядку, визначеному чинним законодавством та статутом товариства;

- заповідати акції у спадщину;

- купувати додатково випущені акції товариства. Акціонер несе майнові обов'язки стосовно товариства. Він зобов'язаний оплачувати основні та додаткові акції у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами товариства. Акціонер зобов'язаний сплатити повну вартість акцій у строки, визначені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації товариства. У разі несплати у встановлений строк акціонер сплачує за час прострочення 10 відсотків річних від суми простроченого платежу, якщо статут товариства не передбачає іншої санкції. При несплаті платежів за акціями протягом трьох місяців після встановленого строку платежу товариство має право реалізувати ці акції в порядку, передбаченому статутом. [27]

Акціонери несуть ризик відповідальності за зобов'язаннями товариства в межах належних їм акцій.

До членських (управлінських) та інших прав та обов'язків акціонерів належать такі:

- входити у товариство і виходити з нього;

- брати участь у загальних зборах акціонерів;

- обирати і бути обраними до органів товариства: спостережної ради, правління, ревізійної комісії;

- брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному статутом товариства і законодавством;

- отримувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу акціонера товариство зобов'язане надавати йому річні баланси, звіти, протоколи зборів.

Акціонери зобов'язані: додержуватися установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства, нести інші обов'язки, передбачені законодавством та установчими документами.

3.4 Порядок створення і ліквідації акціонерного товариства

Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Товариство створюється без обмеження строку діяльності, якщо інше не встановлено його статутом. [28]

Засновниками акціонерного товариства визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб. Засновниками може укладатися засновницький договір, у якому визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору. Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства. Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. Засновницький договір укладається в письмовій формі. Якщо товариство створюється за участю фізичних осіб, їх підписи на засновницькому договорі підлягають нотаріальному засвідченню. У разі заснування товариства однією особою засновницький договір не укладається.

...