Проблеми правового забезпечення майнової основи господарювання

3) міжнародний лізинг - це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав або у випадку, коли майно чи платежі перетинають державні кордони.

Лізингові операції здійснюються у відповідності з правами і обов'язками лізингодавця та лізингоодержувача.

Так, лізингодавець має право:

1) здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та цілеспрямованим використанням об'єкта лізингу лізингоодержувачем згідно з умовами договору лізингу, вимогами та інструкціями продавця щодо експлуатації об'єкта лізингу, а також відповідно до законодавства України;

2) вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків;

3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.

Водночас, лізингодавець зобов'язаний:

1) передати належне йому на праві власності майно в користування лізингоодержувачеві або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачеві;

2) не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об'єкта лізингу;

3) набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі;

4) своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання перед лізингоодержувачем щодо утримання об'єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору;

5) прийняти об'єкт лізингу від лізингоодержувача після закінчення строку договору лізингу, якщо об'єкт не буде викуплено лізингоодержувачем.

Лізингоодержувач має право:

1) відмовитися від прийняття об'єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримувати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору за умови попереднього повідомлення лізингодавця;

2) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності при виконанні договору лізингу, відповідно до умов договору;

3) пред'являти продавцеві об'єкта лізингу всі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу цього майна, зокрема щодо його якості та комплектності, строків передачі, гарантійних ремонтів тощо.

Однак лізингоодержувач не має права припиняти дію договору купівлі-продажу між лізингодавцем і продавцем або змінювати його умови.

Разом з тим лізингоодержувач зобов'язаний:

1) прийняти та належним чином користуватися об'єктом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з якими його було передано, з урахуванням природного зносу та змін стану майна;

2) своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;

3) у випадку несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу;

4) у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умов надавати лізингодавцю відомості про технічний стан об'єкта лізингу та свій фінансовий стан, доступ для перевірки об'єкта лізингу та умов його експлуатації;

5) у випадку, якщо він не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та не продовжить строк його використання після припинення дії договору, повернути об'єкт лізингу лізингодавцеві у стані, зазначеному в договорі.

Оренда і лізинг дають можливість новоствореним підприємствам створити необхідний обсяг об'єктів основних фондів та здійснювати господарську діяльність без великих початкових інвестицій.

3. Цінні папери як особливий вид майна суб'єктів господарювання

Цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господарювання (ч. 7 ст. 139 ГК). їх правовому режиму присвячені, зокрема, положення Глави 17 ГК (статті 163--166), а також норми Глави 14 (статті 194--198) ЦК України.

Суб'єкти господарювання, якщо це входить до їх компетенції, мають право випускати (емітувати) цінні папери, реалізовувати їх, а також придбавати цінні папери, випущені іншими суб'єктами господарювання.

Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (боргових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлення. Інакше кажучи, цінний папір -- це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права.

Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється законодавством.

Однією з головних ознак цінного паперу є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного паперу (одержання доходу у вигляді дивідендів або процентів чи певного майна).

Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать від виду цінного паперу і можуть бути різними -- від вільного обігу до повного індосаменту або до заборони передачі іншим особам.

Як зазначалося вище, здійснення суб'єктивного права, засвідченого або передбаченого цінним папером, можливе лише шляхом пред'явлення цінного паперу.

Тому втрата цінного паперу, за загальним правилом, тягне за собою неможливість реалізувати втілене в ньому право. Разом з тим закон передбачає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Що стосується особи, яка втратила цінний папір на пред'явника або вексель, то вона може в порядку, встановленому Главою 7 Розділу IV Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 р., просити суд про визнання папера недійсним і про відновлення її прав на втрачений цінний папір.

Як зазначено в ч. 2 ст. 163 ГК, в Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. Ширший, хоч теж неповний, перелік груп цінних паперів, що можуть бути в обігу в Україні, встановлює ч. 1 ст. 195 ЦК. Це, зокрема, такі групи:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента. До цієї групи відносяться такі види цінних паперів як акція, інвестиційний сертифікат, депозитарне свідоцтво (розписка).

Акція ? це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на участь в прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства (ч. 1 ст. 4 Закону України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу»).

Оскільки акція є цінним папером, вона має точно визначені законом реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу ? «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акції, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.

Стаття 4 Закону «Про цінні папери і фондову біржу» передбачає поділ акцій на класи або види. Юридична суть класу (виду, серії) полягає в тому, що акції одного класу дають їхнім власникам однакове за обсягом право майнової участі в товаристві.

За ознакою класу Закон визначає, по-перше, привілейовані і прості акції. По-друге, залежно від передбачених статутами обмежень прав відчуження (трансферт), розрізняють також іменні акції та акції на пред'явника (пред'явницькі).

Простими іменними Закон визначає акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових реквізитів акції. Власниками простих іменних акцій є, як правило, громадяни. Режим іменних акцій має на увазі спеціальні правила їх відчуження. Власники іменних акцій, в принципі, вільно розпоряджаються ними (продають, передають, відчужують іншим способом), але з дотриманням цих правил. Обіг іменних акцій фіксується або товариством (емітентом)," яке зобов'язане вести реєстр власників іменних цінних паперів, або реєстратором (юридичною особою--суб'єктом підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), якому емітент доручає ведення реєстру шляхом укладення відповідного договору (п. 1 ст. 9 Закону України від 10 грудня 1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»1). Реєстр власників іменних цінних паперів, зокрема, містить:

- інформацію про емітента;

- інформацію про реєстратора;

- інформацію про випуск (категорію) цінних паперів, для якого складено реєстр;

- інформацію про власників іменних цінних паперів, зареєстрованих у системі реєстру;

- інформацію про номінальних утримувачів;

- інформацію про власників іменних цінних паперів--клієнтів номінальних утримувачів;

- інформацію про іменні цінні папери, які обліковуються на особовому рахунку емітента (п. 3.3 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 р. № 60).

Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі. Права на участь в управлінні, одержання дивідендів тощо, які випливають з іменних акцій, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів (п. 1 ст. 5 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»).

Якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що іменні акції, випущені в документарній формі, не підлягають передачі, передача новому власнику здійснюється шляхом повного індосаменту. У цьому разі підставою для внесення у систему реєстру записів про передачу прав власності на акції є передавальне доручення від зареєстрованої особи або уповноваженої нею особи, а також надання самих акцій (сертифіката акцій). Підставою для внесення змін в реєстр, крім передавального доручення, є такі документи:

- договір купівлі-продажу; договір дарування; договір міни; договір застави; рішення суду та інші документи згідно з чинним законо?давством України.

Акції на пред'явника, на відміну від іменних, обертаються вільно, тобто без індосаментних процедур. Акціонерне товариство фіксує в книзі реєстрації загальну кількість пред'явницьких акцій.

Привілейовані акції -- це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонерами. Конкретні права привілейованих акціонерів визначають загальні збори акціонерного товариства. Опис таких прав міститься в статуті товариства.

Законом можуть визначатися інші групи цінних па?перів (ч. 1 ст. 195 ЦК).

6. Державне регулювання ринку цінних паперів

Державне регулювання ринку цінних паперів -- це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері (ст. 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів»).

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:

- реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та 'їх похідних; майно господарювання лізинг

- створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;

- одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

- забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

- гарантування прав власності на цінні папери;

- захисту прав учасників фондового ринку

- інтеграція в європейський та світовий фондові ринки;

- дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;

- запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;

- контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів (ст. 2 Закону).

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України. До системи цього органу входять Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її центральний апарат і територіальні органи (управління та відділення).

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії. Голова Комісії, її члени призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України. Термін повноважень Голови Комісії та членів Комісії - сім років. Одна й та ж особа не може бути членом Комісії більше двох термінів підряд.

Звільнення Голови Комісії та членів Комісії протягом терміну повноважень може мати місце лише за власним бажанням, а також у разі вчинення злочину та у зв'язку з неможливістю виконання обов'язків за станом здоров'я.

Основною формою роботи Комісії є засідання, які проводяться за рішенням Голови Комісії у разі потреби, але не рідше одного разу на місяць. Засідання Комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менше п'яти осіб. Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього подано не менше п'яти голосів.

Задача №1

У 2005 р. було створено і зареєстровано у встановленому порядку мале підприємство у формі ТОВ. У 2008 р. виникла необхідність внести зміни в установчі документи підприємства, пов'язані зі зміною юридичної адреси, прийняттям до складу засновників нових осіб і вибуттям частини старих засновників. Було зібрано всі необхідні документи і подано для реєстрації змін. Однак державний реєстратор відмовив у прийнятті документів. При цьому відмова мотивувалася так: необхідно перейменувати мале підприємство у спільне підприємство з іноземними інвестиціями, оскільки серед його нових учасників є громадянин Італії; необхідна довідка паспортних органів, що підтверджує легальність перебування іноземця на території України.

Чи можна вважати відмову державного реєстратора як таку, що відповідає вимогам чинного законодавства?

Що таке державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи.

Рішення:

Не можна вважати відмову державного реєстратора як таку, що відповідає вимогам чинного законодавства,тому що в статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"дається вичерпний перелік документів необхідних для проведення державної реєстрації змін до установчих документів:

Обов'язкові документи:

1. Заповнена реєстраційна картка:

- реєстраційна картка Форма 3 - на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

Довідково: У разі подання документів поштовим відправленням справжність підпису заявника на реєстраційній картці повинна бути нотаріально засвідчена.

2. Рішення про внесення змін до установчих документів (примірник оригіналу, ксерокопія, нотаріально засвідчена копія)

- рішення уповноваженого органу управління юридичної особи.

3. Документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів

- перелік акціонерів, що зареєструвалися для участі у загальних зборах акціонерного товариства або реєстр присутніх на зборах тощо.

4. Оригінали установчих документів юридичної особи з відміткою про їх державну реєстрацію з усіма змінами

- діючий статут (або положення, або засновницький договір), до якого вносяться зміни.

5. Два примірники змін до установчих документів юридичної особи у вигляді окремих додатківабо два примірники установчих документів у новій редакції.

Довідково: новий статут (або положення, або засновницький договір) або додаток до діючого прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками) або уповноваженими особами.

6. Документ, що засвідчує внесення адміністративного збору за державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи - копія квитанція, видана банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку, або копія квитанції з платіжного терміналу або квитанція (чек) з поштового відділення зв'язку.

Довідково: Розмір адміністративного збору складає 60, 90 грн.

Додаткові документи:

1. Документ, що засвідчує повноваження (довіреність, доручення тощо)- якщо документи подаються представником.

2. Документ, що підтверджує внесення плати за оприлюднення повідомлення на офіційному веб-сайті ЦОВВ (копія квитанції, виданої банком або копія платіжного доручення з відміткою банку, абоквитанція з платіжного термінала, або квитанція (чек) з поштового відділення зв'язку)при змінах до статуту, які пов'язані із:

- зменшенням статутного капіталу (статутного або складеного капіталу) юридичної особи;

- зміною місцезнаходження юридичної особи;

- зміною найменування юридичної особи

Довідково: Розмір плати за оприлюднення повідомлення за кожну із змін складає 60, 90 грн.

3. Один із таких документів (примірник оригіналу, ксерокопія, нотаріально засвідчена копія) - при зміні складу засновників (учасників) юридичної особи:

- рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників);

- заява фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників);

- заява, договір, інший документ про перехід чи передачу частки учасника у статутному капіталі товариства;

- рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) із складу засновників (учасників) юридичної особи у вигляді протоколу загальних зборів засновників;

- свідоцтво про смерть фізичної особи або документ, що є підставою для його видачі відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" (ксерокопія, нотаріально засвідчена копія, копія, завірена органом державної реєстрації актів цивільного стану).

4 . Копія відповідного судового рішення - при зміні мети установи.

Строк надання послуги: державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи здійснюється у день надходження документів,передбачених цим Законом(стаття 25

Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців").

Результат надання послуги:

Один примірник змін до установчих документів юридичної особи у вигляді окремих додатків або один примірник оригіналу установчих документів у новій редакції та один примірник оригіналу установчих документів у старій редакції з відмітками державного реєстратора про проведення державної реєстрації змін до установчих документів - не пізніше наступного робочого дня після проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - у разі внесенні змін до установчих документів, які пов'язані із зміною відомостей про юридичну особу, які відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" зазначаються у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - протягом 24 годин, крім вихідних та святкових днів, після отримання державним реєстратором від органів статистики, державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України даних про взяття на облік юридичної особи.

Вичерпний перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги (відмову в державній реєстрації) :

Невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, зокрема:

наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи;

невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі;

наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій, які встановлені абзацом четвертим частини другої статті 35 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців";

наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися;

використання у найменуванні юридичної особи приватного права повного чи скороченого найменування державного органу або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України;

невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону щодо найменування окремих видів юридичних осіб (банк, кредитна спілка, недержавний пенсійний фонд тощо);

встановлена іншими законами заборона використання у найменуванні юридичної особи певних термінів, абревіатур, похідних термінів.

Перелік підстав для залишення документів без розгляду

Документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації

Документи не відповідають вимогам, які встановлені частинами першою, другою, четвертою, п'ятою та сьомою статті 8, частиною п'ятою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Документи подано особою, яка не має на це повноважень

Документи подані не у повному обсязі.

До державного реєстратора надійшло рішення суду щодо заборони у проведенні реєстраційних дій.

Варто пам'ятати, що державному реєстратору забороняється вимагати інші документи для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи крім тих, що вказані.

Так,в п. 4 статті 17 Законувказано:«Для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи», вбачається і такий документ: «6) документ, що підтверджує реєстрацію іноземної особи в країні її місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського, судового реєстру тощо), - у разі змін, пов'язаних із входженням до складу засновників юридичної особи іноземної юридичної особи»,тобто державний реєстратор вимагав довідку з паспортного столу неправомірно.

Автор рекомендує Засновнику(засновникам)ТОВ для захисту своїх порушених прав,якщо державний реєстратор відмовляється реєструвати зміни до установчого документу юридичної особи, подати на нього скаргу-у визначеному законом порядку до Мінюсту чи його територіальних органів (ст. 34 Закону).

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 30 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України протягом 15 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

Державний реєстратор - це посадова особа, яка відповідно до закону від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Повноваження державного реєстратора регулюються ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон).

Державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту, відповідає кваліфікаційним вимогам, визначеним Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації (крім нотаріусів), та нотаріус.

Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи проводиться державним реєстратором за місцезнаходженням юридичної особи (стаття 5 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Перелік органів державної реєстрації розміщено у рубриці "Послуги" у блоці "Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" у рубриці "Структурні підрозділи територіальних органів Міністерства юстиції України" .

Порядок проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи встановлений статтею 29 - 30 Закону про реєстрацію.

Перелік документів для проведення державної реєстрації змін до установчих документів встановлений статтею 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Документи можуть бути подані особисто або надіслані поштовим відправленням з описом вкладення.

Внесення та реєстрація змін до установчих документів підприємств

Відповідно до ст. 87 Цивільного кодексу України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

У відповідності до ст. 62 Господарського кодексу України підприємство діє на підставі статуту, який має містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші положення, що не суперечать законодавству.

У процесі здійснення господарської діяльності підприємств, у тому числі господарських товариств виникає потреба внесення змін до установчих документів.

Зміни до установчих документів юридичних осіб набувають чинності після їх державної реєстрації відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.

Порядок державної реєстрації змін до установчих документів юридичних осіб, у тому числі підприємств, установ, організацій, врегульовано ст. 29 вищевказаного Закону, яка визначає перелік документів, що подаються державному реєстратору для реєстрації змін, а також вимоги до їх оформлення.

Зміни до установчих документів юридичної особи можуть оформлюватись окремим додатком або викладенням установчого документу у новій редакції, які підписуються учасниками чи уповноваженою ними особою.

За реєстрацію змін до установчих документів справляється плата (реєстраційний збір).

В залежності від характеру внесених змін до установчих документів (зміна найменування, місцезнаходження, розміру статутного капіталу, зміни у складі учасників юридичної особи та розмірах належних їм часток) перелік документів, що подаються державному реєстратору, може відрізнятись.

Перелік нормативних документів, що регулюють надання послуги:

-Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»;

-Цивільний Кодекс України;

-Закон України «Про Господарські товариства»;

-Господарський Кодекс України.



Задача 2

Кіностудія "Партнер" виступила засновником малого підприємства "Фільмотека", яке функціонувало два роки без будь-яких виявлених порушень. Однак рішенням держадміністрації вказане підприємство було виключено із Єдиного державного реєстру. У зв'язку зі скаргою керівництва підприємства до прокуратури району, прокурор звернувся з протестом до адміністрації на її рішення, проте протест був відхилений. А тому прокурор звернувся з відповідним позовом до господарського суду.

Під час розгляду справи господарський суд виявив порушення законодавства щодо ліквідації малого підприємства. Зокрема було встановлено,що наказ про ліквідацію підприємства ухвалив директор кіностудії до оголошення у пресі про припинення діяльності підприємства.

Які порушення, крім зазначеного, допущені при ліквідації малого підприємства в описаній ситуації?

Хто приймає рішення про ліквідацію і ким створюється ліквідаційна комісія?

Який порядок ліквідації передбачений у законодавстві?

Відповідь:

Основні засади припинення діяльності суб'єктів господарювання визначаються Господарським кодексом України (статті 59-61), а спеціальні - законами, що визначають особливості правового статусу суб'єктів господарювання зі спеціальним (виключним) видом діяльності.

Основні засади,закріплені в Господарському кодексі України, передбачають:

- форми припинення(реорганізація шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення чи ліквідація);

-підстави припинення діяльності, відповідно до яких розрізняють:

добровільне припинення - ліквідацію чи реорганізацію (за рішенням власника чи уповноваженого ним органу або вищого органу управління суб'єкта господарювання, яким зазвичай є загальні збори учасників (акціонерів, членів кооперативу),у зв'язку із закінченням строку, на який створювався суб'єкт господарювання,чи у разі досягнення мети,заради якої його було створено та

примусове припинення(за рішенням антимонопольних органів чи суду у передбачених законом випадках,в т. ч. у разі визнання суб'єкта господарювання в установленому порядку банкрутом,крім випадків, передбачених законом:у разі скасування його державної реєстрації у передбачених законом випадках);

- принцип публічності прийняття рішення про припинення діяльності суб'єкта господарювання(оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або в офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта господарювання - ч. 8 ст. 59 ГК);

- форми захисту інтересів кредиторів(щодо реорганізації--визначення правонаступників суб'єкта господарювання, який припиняє свою діяльність в результаті реорганізації; щодо ліквідації-встановлення порядку ліквідації та задоволення вимог кредиторів(задоволення претензій кредиторів з майна суб'єкта господарювання,щоліквідується;повернення майна,що залишилося після задоволення претензій кредиторів,його власникові (учасникам суб'єкта господарювання,що ліквідується).Стаття 112 Цивільного кодексу більш ґрунтовно регулює питання задоволення вимог кредиторів,встановлюючи черговість(чотири черги).Спеціальні порядки черговості встановлюються законами: «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (ст. 31); «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (частини 2--4 ст. 21).

Питання припинення діяльності суб'єктів господарювання, крім статей 59-61 Господарського кодексу, регулюються Цивільним кодексом (стосовно юридичних осіб - статті 104-112),а також низкою законів:«Про банки і банківську діяльність»(статті 26, 28, 87-98);«Про цінні папери і фондову біржу» (ст. 36);«Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»(статті 20-21);«Про страхування»(ст. 43);«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (статті 22-34) та ін.

Припинення суб'єкта підприємницької діяльності є таким же закономірним та органічним процесом, як і створення.

Поняття припинення діяльності суб'єкта господарювання відсутнє в законодавстві України. Проте в доктринальному розумінні припиненням вважаються юридичні умови,за яких суб'єкти господарювання втрачають право провадити господарську діяльність та,відповідно,втрачають підприємницьку правосуб'єктність з моменту внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до ГК України ЦК України припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації,передання всього свого майна,прав та обов'язків іншим юридичним особам(злиття,приєднання, поділу,перетворення) або шляхом ліквідації.

Суттєва різниця між ліквідацією та реорганізацією полягає у тому,що в першому випадку має місце остаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб'єкта господарювання,у другому--припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках «припинення суб'єкта господарювання» суб'єкт,щоприпиняється,більше не існуватиме.У зв'язку з ліквідацією суб'єкта припиниться і його діяльність,у зв'язку ж із реорганізацією вона триватиме,але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації),а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання.

Тобто можна сказати,що головна відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання (ліквідації та реорганізації) полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування,у наявності або відсутності правонаступництва.

Таким чином, під реорганізацією розуміютьприпинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов`язків до правонаступника в порядку загального правонаступництва.Під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої (яких) переходять усі права та обов'язки реорганізованої юридичної особи.

Підліквідацією розуміютьтакий спосіб припинення суб'єкта господарювання,при якому на майбутнє неможлива будь-яка діяльність та його існування і який пов'язаний з ліквідацією його справ і майна,відсутністю правонаступника.

ГК України (ст. 59) визначає,що скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання є підставою для вилучення його з державного реєстру шляхом внесення до державного реєстру запису про припинення діяльності суб'єкта господарювання.Саме після внесення зазначеного запису суб'єкт господарювання вважається ліквідованим татаким,що припинив свою господарську діяльність.Зазначений запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу власником суб'єкта господарювання або ж органом, який призначив ліквідаційну комісію.

Насамперед слід зауважити, що у нормах нових ЦК та ГК України вживається термін «скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання»,хоча Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб--підприємців»,яким встановлено порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання та відповідно її скасування,містить таке поняття, як «державна реєстрація припинення юридичної особи» та «державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи».

Державна реєстрація припинення юридичної особи позбавляє останнього статусу юридичної особи та є підставою для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Реорганізація є однією із форм утворення суб'єкта господарювання (ст. 56 ГК України).

Це пов'язано з тим, що внаслідок реорганізації, на відміну від ліквідації, припиняється,власне,лише сам суб'єкт господарювання як такий,а от його діяльність триває,але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації),а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 59ГК,ст.ст. 104, 105, 106 ЦК України (хоча останній і не містить самого поняття «реорганізація»), ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб--підприємців» рішення про реорганізацію юридичної особи може прийматися власником (власниками) чи уповноваженим ним (ними) органом, іншими особами -- засновником суб'єкта господарювання чи його правонаступниками,або уповноваженим ним органом,за судовим рішенням,а у випадках, передбачених законодавством, реорганізація може здійснюватися за рішенням державних органів, які мають відповідні повноваження. До таких органів ст. 40 ГК України відносить Антимонопольний комітет України, який діє в межах повноважень, визначених законом

Ліквідацією визнається припинення юридичної особи без правонаступництва інших юридичних чи фізичних осіб. Загальні положення щодо ліквідації юридичних осіб закріплені в ЦК та ГК України. Відповідно до ст. 104 ЦК та ст. 59 ГК України ліквідація є однією із форм припинення діяльності суб'єкта господарювання. Особливий порядок ліквідаційної процедури передбачено законодавцем при провадженні справ про банкрутство -- відповідно до положень Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХП «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Чинний ГК України містить термін «ліквідація суб'єкта господарювання» (ст. 60),але усе ж таки загальний порядок ліквідації зорієнтований на господарські організації--юридичні особи і не належить до ліквідації таких видів суб'єктів,як індивідуальні підприємці(фізичні особи) і структурні підрозділи юридичних осіб (у т.ч. філії, представництва).

Загальний порядок ліквідації суб'єктів господарювання (юридичних осіб) встановлений ст. 60 ГК та ст. 105 ЦК України.

Так, відповідно до зазначених норм спеціальним органом, який проводить ліквідацію, є ліквідаційна комісія, що має особливий статус і тільки їй властиві повноваження.Ліквідаційна комісія утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання (юридичної особи) чи його (їх) представниками (органами),або іншим органом,визначенимзаконом,якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК України (мається на увазі ліквідація в процесі банкрутства, оскільки така здійснюється не за загальним порядком, а за так званою ліквідаційною процедурою, передбаченою розділом III (ст. ст. 22--34) Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Ліквідація юридичної особи може бути також покладена на орган управління суб'єкта,що ліквідується (ч. І ст. 60 І К України). З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять усі повноваження щодо управління справами суб'єкта господарювання.

Призначенню ліквідаційної комісії передує наступна процедура. Учасники юридичної особи,суд або орган,що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган,що здійснює державну реєстрацію,який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те,що юридична особа перебуває у процесі припинення. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб--підприємців» суд,який постановив рішення щодо припинення юридичної особи,не пов'язане з банкрутством юридичної особи, також у день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення.

Припинення юридичної особи здійснюється комісією з припинення (ліквідаційною комісією) або органом юридичної особи.

Призначення комісії здійснюється органом, який виніс рішення про припинення юридичної особи за погодженням з органами державної реєстрації.

Засновники (учасники) юридичної особи або уповноважені ними орган чи особа не пізніше 2 робочих днів з дати надходження до державного реєстратора відповідних документів погоджують з державним реєстратором призначення комісії з припинення (ліквідатора,ліквідаційної комісії тощо),порядок та строки ліквідації юридичної особи шляхом подання (надсилання рекомендованим листом) йому відповідного рішення.Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня від дати надходження відповідного рішення вносить до Єдиного державного реєстру запис про призначення комісії з припинення (ліквідатора,ліквідаційної комісії тощо).

З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи забороняється:

проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про припинення;

внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо відомостей про відокремлені підрозділи;

проведення державної реєстрації юридичної особи,засновником (учасником) якої є юридична особа,щодо якої прийнято рішення про припинення.

З моменту призначення комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційної комісії) припиняються повноваження інших органів щодо управління справами такої юридичної особи.Ці функції переходять до призначеної комісії.

В разі ліквідації юридичної особи її основний рахунок переоформляється на ім'я ліквідаційної комісії,для чого подається рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання та нотаріально засвідчена картка із зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії і відбитком печатки юридичної особи, що ліквідується.

Одним із головних завдань ліквідаційної комісії юридичної особи є виявлення кредиторів.Тому вона повинна повідомити про припинення юридичної особи публічним способом,а також письмово кожного кредитора.Публічне повідомлення робиться в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Одночасно із поданням вищезазначеного оголошення ліквідаційна комісія зобов'язана вжити усіх необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості особи,щоліквідується,та виявлення вимог кредиторів з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію(п. 4 ст. 60 ГК України).

Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторам ліквідаційна комісія складає проміжний ліквідаційний баланс,що містить відомості про склад майна ліквідованого суб'єкта господарювання, в тому числі речі, майнові права (дебіторська заборгованість),перелік пред'явлених кредиторами вимог (найменування кредитора,підстава виникнення вимоги),а також результати їх розгляду (можливість відмови чи задоволення) (ч. 5 ст. 60 ГК, ст. 111 ЦК України).

Остаточно ліквідованою юридична особа вважається з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Господарський суд правильно встановив, що наказ про ліквідацію підприємства директор кіностудії ухвалив до оголошення у пресі про припинення діяльності підприємства. Публікація оголошення про прийняття рішення про ліквідацію здійснюється автоматично у спеціалізованому друкованому ЗМІ «Вісник державної реєстрації».

Яку інформацію повинне містити повідомлення про ліквідацію?

Повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення юридичної особи повинно містити відомості про:

найменування юридичної особи;

ідентифікаційний код юридичної особи;

місцезнаходження юридичної особи;

підставу для прийняття рішення щодо припинення (злиття, приєднання, поділ, перетворення або ліквідація) юридичної особи;

місце та дату внесення запису про прийняття рішення засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом про припинення юридичної особи;

дату призначення та відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо);

порядок і строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи, що припиняється».

Суд встановив ще такі порушення,які були допущені при ліквідації малого підприємства:

1. Про прийняте рішення про ліквідацію підприємства слід повідомити органдержавної реєстрації (державного реєстратора) за місцезнаходженням підприємства.

Для цього державному реєстратору слід подати:

- примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально посвідчену копію) рішення щодо припинення юридичної особи;

- документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття рішення щодо припинення юридичної особи (51 грн.).

На підставі вищевказаних документів державний реєстратор вносить до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запис про рішення щодо припинення юридичної особи.

З дати внесення до ЄДР вищевказаного запису забороняється:

- проведення державної реєстрації змін до установчих документів вказаної юридичної особи;

- внесення змін до ЄДР щодо відомостей про відокремлені підрозділи;

- проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, яка ліквідується.

Про внесення вказаного запису до ЄДР державний реєстратор повідомляє орган статистики, державної податкової служби, пенсійного фонду.

Різні етапи ліквідації юридичної особи регулюються окремими нормативними документами:внутрішній порядок ліквідації має бути передбачено установчими документами. Без цього підприємству може бути відмовлено в державній реєстрації. Але, як правило, в установчих документах дублюються законодавчі норми без їх уточнення для конкретного підприємства.

2.Було порушено початок процедури ліквідації юридичної особи.

Процедура ліквідації юридичної особи починається з прийняття відповідного рішення уповноваженого на це органу (особи) про ліквідацію підприємства.

Початок процедури.

Процедура ліквідації юридичної особи починається з прийняття відповідного рішення уповноваженого на це органу (особи) про ліквідацію підприємства.

По-перше, таке рішення може самостійно прийняти власник (власники) підприємства - добровільна ліквідація. Дослівно за ЦКУ це звучить так: юридична особа ліквідується «за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, у тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами».

Важливим є те, що підприємство, яке є учасником (засновником) господарського товариства не ліквідується як юридична особа (ст. 3 Закону про госптовариства). Тому, якщо підприємство має намір ліквідуватися, йому необхідно вийти зі складу всіх господарських товариств, засновником яких воно є.

По-друге, таке рішення може бути зумовлено чинним законодавством. Наприклад, якщо вартість чистих активів товариства стає менше визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, таке товариство підлягає ліквідації (товариство з обмеженою відповідальністю - згідно з п. 4 ст. 144 ЦКУ, акціонерне товариство - відповідно до п. 3 ст. 155 ЦКУ). Товариство з обмеженою відповідальністю має винести рішення про ліквідацію (або про зменшення свого статутного капіталу). Так само товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідоване у випадку, якщо його учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх внесків. Згідно зі ст. 132 ЦКУ обов'язковій ліквідації (реорганізації чи зміні організаційно-правової форми господарювання) підлягає повне товариство у випадку, якщо в ньому залишився один учасник. Згідно зі ст. 139 ЦКУ командитне товариство при вибутті всіх вкладників також підлягає ліквідації (або перетворенню на повне).

По-третє, таке рішення може винести суд - примусова ліквідація. При цьому державна реєстрація юридичної особи визнається недійсною. Це може бути здійснено через допущені при створенні такої особи порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, установлених законом. Поширений приклад - скасування державної реєстрації фіктивних фірм у зв'язку зі здійсненням реєстрації на підставі загубленого документа, що посвідчує особу, або на підставну особу - засновника суб'єкта підприємницької діяльності.

По-четверте, ліквідація підприємства може здійснюватися у процесі визнання підприємства банкрутом згідно із Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Щодо кожного варіанта ліквідації у підприємств виникає безліч запитань.Ми розглянемо варіант «самоліквідації», тобто ліквідації підприємства за самостійним рішенням власника (власників).

Які особливості прийняття рішення про ліквідацію у підприємств різних організаційно-правових форм?

Дійсно, такі особливості є, причому властиві вони підприємствам різних організаційно-правових форм. Для зручності відповідь на це запитання наведемо у вигляді таблиці.

Організаційно-правова форма	Рішення про ліквідацію	Примітки
	приймається	оформляється
Приватне підприємство	Власником	Рішенням, розпорядженням або наказом по підприємству
Товариство з обмеженою і додатковою відповідальністю	Зборами учасників	Протоколом зборів учасників	Рішення про ліквідацію приймається простою більшістю голосів учасників, за умови, що на них були присутні учасники (їх представники), котрі володіють сукупно понад 60 % голосів
Повне та командитне товариство	Зборами учасників товариства з повною відповідальністю	Протоколом зборів учасників	Рішення про ліквідацію приймається за загальною згодою всіх учасників
Акціонерне товариство	Загальними зборами акціонерів	Протоколом загальних зборів акціонерів	Рішення про ліквідацію приймається більшістю учасників не менше як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом, за умови, що у зборах брали участь акціонери, котрі володіють не менше 60 % голосів

Звертаємо увагу, що аналогічно приймається рішення про призначення

ліквідаційної комісії та затвердження ліквідаційного балансу.

(в Додатку 1 більш детально в табл.№1розглянуто рішення про ліквідацію підприємств всіх організаційно-правових форм)

3.Не буластворена ліквідаційна комісія.

не були встановлені: порядок і строки проведення ліквідації підприємства, порядок і строки для заявлення кредиторами своїх вимог

Крім прийняття рішення про ліквідацію, орган (особа), який прийняв таке рішення про ліквідацію підприємства, установлює (п. 2 ст. 60 ГКУ):

- створення ліквідаційної комісії;

- порядок і строки проведення ліквідації підприємства;

- порядок і строки для заявлення кредиторами своїх вимог (цей строк не може бути менше двох місяців із моменту опублікування оголошення про ліквідацію).

Ліквідація підприємства здійснюється спеціально створюваною комісією, у складі якої можуть бути кілька чоловік - ліквідаційною комісією, або однією людиною - ліквідатором (п.2 ст.105 ЦКУ).

...