Адвокатська діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

АДВОКАТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ



Зміст

Вступ

1. Адвокатська діяльність

1.1 Поняття адвокатури. Роль адвокатів у захисті прав людини

1.2 Права та обов'язки адвоката. Види адвокатської діяльності

1.3 Нормативно-правова база, що регламентує діяльність адвоката

2. Практична частина: опис проходження практики

2.1 Підготовка проектів документів та правила їх оформлення

2.2 Участь адвоката у кримінальному процесі

Висновки

Використана література

Додатки



Вступ

Згідно затвердженого учбового плану з 27 березня по 15 квітня 2017 року я проходив практику у адвоката Сокол Іванни Анатоліївни, що діє на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №5006/10 виданого Київською обласною КДКА 23.08.2012 р.

Переддипломна практика студентів є надзвичайно важливою і невід'ємною складовою частиною навчального процесу, а також одним із основних видів підготовки студентів до майбутньої роботи за обраною спеціальністю. Вона сприяє формуванню фахівця, який повинен досконало володіти обраною спеціальністю, формуванню потреби та здатності поповнювати знання, творчо мислити, правильно тлумачити і застосовувати правові норми, грамотно обґрунтовувати та відстоювати власну позицію, давати правильну правову і моральну оцінку суспільно-небезпечним діянням.

Основна мета практики полягала:

в закріпленні та поглибленні теоретичних знань, набутих мною під час навчання;

в набутті практичних навиків роботи;

в оволодінні сучасними методами та формами праці юриста;

навчитися захищати права, свободи і законні інтереси громадян, інтереси суспільства та держави, що є важливою складовою навичок майбутнього спеціаліста;

Дана мета досягалась згідно плану виробничої практики, про що здійснювались відмітки у щоденнику.

В процесі проходження практики я ознайомився з правовими засадами діяльності адвоката, які детально регламентуються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та цілою низкою інших нормативно-правових актів, які в цілому і складають правову основу діяльності адвоката; набув знань про основні права та обов'язки адвоката, а також знання про правову природу таких прав та обов'язків, які детально викладені, описані та проаналізовані в теоретичній частині звіту; ознайомився з тонкощами діловодства адвоката; найголовнішим практичним надбанням під час проходження практики я вважаю прийняття участі у розгляді судових спорів, та наданні правового висновку по таких спорах.

За час проходження практики у адвоката я закріпила свої теоретичні знання та змогла застосувати їх на практиці.



1. Адвокатська діяльність

1.1 Поняття адвокатури. Роль адвокатів у захисті прав людини

У цивілізованих демократичних державах невід'ємним фактором правової системи й основним недержавним інститутом захисту особистості , її прав і свобод є адвокатура. Практично всі міжнародні акти з прав людини, починаючи від Загальної декларації і закінчуючи Основними положеннями про роль адвокатів (прийнятими VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 р.), одним з найважливіших прав кожної особи визнають право на отримання фахової правової допомоги. Одним з показників рівня демократичності і дотримання прав людини в Україні є існування незалежної адвокатури і ефективного виконання покладених на неї функцій.

Конституція України серед інших важливих конституційних прав i свобод громадян виділяє такі, як право на свободу i особисту недоторканність (ст. 29), повагу честі й гiдностi особи (ст. 28), закріплює право громадян на правову допомогу (ст. 59), презумпцію невинуватості (ст. 62).

У Європейській Конвенцiї про захист прав людини i основних свобод проголошується право обвинуваченого мати достатнi можливостi для пiдготовки свого захисту, який вiн може здiйснювати особисто або через посередництво обраного ним самим захисника, або мати призначеного йому захисника безкоштовно. Міжнародний пакт про громадянські й полiтичнi права також мiстить принципи правового захисту людини, її прав i свобод.

Реформування держави закономірно поставило завдання створення надiйного механiзму захисту прав i свобод громадян, а також юридичних осiб, надання їм необхiдної юридичної допомоги. Як зазначив М.П. Орзіх, «правозахисний механiзм вiдносно прав i свобод людини включає поряд iз нормативно-правовою iнституцiональну частину - органи i органiзацiї, для яких спеціальною компетенцією або статутним завданням (для громадських органiзацiй) є захист прав i законних iнтересiв людини i громадянина, i інструментальну - придатнi для ефективного застосування засоби охорони й захисту правового положення особи».

«Основні положення про роль адвокатів», які були прийняті Восьмим Конгресом ООН з запобігання злочинам у серпнi 1990 року, підкреслили значення адвокатури як професійного правозахисного інституту. У цьому документі, зокрема, підкреслюється, що кожна людина має право звернутися за допомогою до адвоката для підтвердження своїх прав i захисту на всіх стадіях кримінальної процедури, а уряд зобов'язаний гарантувати ефективну процедуру i працюючий механізм для реального i рiвного доступу до адвокатів усіх осіб, що проживають на території держави, а також можливiсть користуватися юридичною допомогою, яка здiйснюється незалежними юристами без втручання в їхню дiяльнiсть. Стандарти незалежностi юридичної професiї, прийняті Мiжнародною асоцiацiєю юристiв у 1990 року. також затверджують демократичні принципи здійснення адвокатської професії.

Закон України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність ” відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль адвоката в суспільстві як одного з гарантів забезпечення конституційних прав і свобод громадян.

За законом адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому Законом України « Про адвокатуру та адвокатську діяльність ».

Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

Правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність », інші законодавчі акти України. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави.

Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Державна реєстрація організаційних форм адвокатської діяльності здійснюється в порядку встановленому Законом України « Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців ».

Адвокатура є незалежною від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Держава створює належні умови для діяльності адвокатури та забезпечує дотримання гарантій адвокатської діяльності.

Серед усіх юридичних засобів захисту прав людини чільне місце належить адвокатурі. Її фундаментальним призначенням є захист прав людини і саме тому необхідне досконале функціювання цього надзвичайно важливого право забезпечувального інституту. Реальна здійсненність i надійна захищеність прав людини є найвищим критерієм прогресивності адвокатури.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатура України є недержавним самоврядним інститутом, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

На адвокатуру як певним чином організоване об'єднання юристів-професіоналів покладається ряд завдань, виконання яких свідчить про ефективність адвокатської діяльності. До загальних завдань адвокатури можна віднести такі: сприяння охороні прав і законних інтересів усіх фізичних і юридичних осіб, сприяння здійсненню правосуддя, дотримання і зміцнення законності, виховання громадян у дусі точного і неухильного виконання законів, поваги до прав, свобод, честі та гідності особи.

Спеціальним і головним завданням адвокатури є забезпечення кваліфікованою юридичною допомогою кожного, хто її потребує.

Для виконання цих завдань адвокатура виконує свої функції у різних напрямках діяльності: від надання консультацій, до захисту у кримінальному провадженні і представництва у цивільних, господарських та адміністративних справах.

Функція захисту в кримінальному провадженні є однією з тих функцій, яка найбільш повно відображає сутність адвокатури як правового інституту, основною метою якого є захист порушених прав. Кримінальний процесуальний закон передбачає забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист. І воно значною мірою реалізується адвокатами, яким для цього надані досить широкі можливості. Зокрема, кримінальне процесуальне законодавство передбачає сукупність прав, які має адвокат-захисник як у судовому розгляді так і в процесі досудового розслідування.

Виконуючи свої професійні обов'язки, адвокати зобов'язані застосовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, не використовувати свої повноваження на шкоду особам, в інтересах яких прийняли доручення, не відмовлятися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та не розголошувати адвокатську таємницю.

Ефективність діяльності органів правосуддя, дотримання ними принципу верховенства права, забезпечення прав і свобод людини є однією з ознак демократизації суспільства і формування правової держави. Розбудова правової держави є неможливою без створення гарантій для захисту прав людини, без забезпечення механізму функціонування такого специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура. Адвокат немає повноважень спеціально слідкувати за дотриманням прав і свобод людини, не може застосовувати заходи примусу у разі їх порушення, але він є, по суті, специфічним способом контролю за дотриманням законів у процесі здійснення правосуддя.

Історія адвокатури показує, що впродовж тривалого часу значення адвокатури принижувалося, і адвокатура не могла знайти належного законодавчого регулювання. Це відбувалось тому, що в силу специфіки функцій, покладених на адвокатуру, її альтернативності органам державної влади, ставлення до неї змінювалося в різні періоди історії. Шлях становлення української адвокатури був особливо складним, робилися різні пошуки кращих форм і способів організації адвокатури і, як свідчить сучасний стан законодавства про адвокатуру, вони досі не завершені.

Адвокатура є організацією професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію - захист прав i законних інтересів громадян та організацій. Громадський характер адвокатури має прояв у тому, що, надаючи будь-яку юридичну допомогу, адвокат відстоює справедливість, порушене право. А це є невід'ємним елементом, першоосновою суспільного устрою. Разом з цим діяльність адвокатури несе в собі й державний характер, адже вона як елемент політичної системи виконує функцію особливої державної ваги - захищає права й законні інтереси громадян.

Важливим є визначення юридичної природи адвокатури. Визначення юридичної (правової) природи будь-якого явища дає можливість встановити його реальний зміст, місце в системі схожих правових явищ, тобто є воно самостійним чи похідним, а також, який механізм слід застосувати для його вдосконалення. Правова природа - це сукупність тих особливостей, які відображають сутність конкретного явища і дають можливість відмежувати його від схожих правових явищ.

Встановлення правової природи можна здійснювати починаючи від дослідження походження явища і до аналізу того, що вкладається в його зміст сьогодні. Проблема визначення правової природи адвокатури полягає в тому, що на даний момент не існує чіткого розуміння поняття «адвокат», а отже, не можливо зробити однозначного висновку про те, чи за своєю суттю адвокатура це лише судове представництво чи також надання і інших видів правової допомоги.

На даний момент існує декілька підходів до визначення поняття «адвокат». Одні правознавці розділяють юристів, що надають правову допомогу, на тих, хто працює на підприємствах, і власне адвокатів (юристів, що пройшли стажування, склали іспит та одержали свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю).

Інший підхід - це поділ юристів на тих, хто надає правову допомогу в кримінальному процесі (саме їх називають адвокатами), і всіх інших юристів.

Ще юристів поділяють на тих, хто бере участь в судових справах (адвокатів), і юрисконсультів (тих, хто надає юридичні консультації). Така кількість підходів до розуміння поняття «адвокат» зумовлює необхідність вивчення походження адвокатури для встановлення її правової природи.

Так, на перших етапах розвитку суспільства правових норм або взагалі не існувало і всі суперечки вирішувалися на основі норм моралі, або норми права були досить прості, а тому зрозумілі для всіх і кожного. Кожна особа могла захистити себе самостійно. Та розвиток культури, виробничих відносин обумовлює ускладнення правових норм. Поступово виникає потреба у людях, що спеціально вивчають закони і можуть надавати юридичну підтримку особам, яким така підтримка необхідна.

Історично першим стало надання допомоги в суді шляхом представництва інтересів сторін.

Судове представництво ніщо інше, як один із окремих видів інституту цивільного права, що має назву представництво і полягає в тому, що одна особа (представник) здійснює які-небудь юридичні дії замість іншої (яку представляє), причому всі наслідки діяльності першої покладаються на другу. Існування цього інституту викликане потребою доручати в деяких випадках виконання тієї чи іншої дії іншій особі.

Поняття про юридичну заміну становить основну, фундаментальну ідею представництва. Саме передумовою формування адвокатури стало представництво як заміна однієї особи іншою. Але з розвитком економічного життя і потреб суспільства ця основна ідея одержує більш широке практичне застосування; представництво стає засобом для розширення сфери юридичної діяльності особи. За допомогою представників особа може одночасно вчиняти кілька юридичних дій в різних місцях.

Судове представництво - це така заміна в процесі сторони іншою особою, при якій усі наслідки судової діяльності представника виникають безпосередньо у сторони. Основна мета цього інституту полягає в тому, щоб звільнити сторону від особистої участі в суді, часто дуже незручної для зайнятої людини, а іноді просто неможливої. За своєю суттю судове представництво не вимагало спеціально-юридичної освіти чи особливої організації.

Зовсім в іншому становищі перебуває адвокатура. Її існування викликане іншою життєвою потребою. З розвитком права і ускладненням законодавства вже не кожна особа може сама себе захистити, і виникає необхідність отримати юридичну підтримку чи правозаступництво від особи, яка займається цим професійно. Таким чином, адвокатура у власному розумінні цього слова являє собою правозаступництво, тобто, іншими словами, юридичну допомогу, що надається правознавцями-фахівцями. Звідси цілком зрозуміло, що в той час як судове представництво має на меті усунути незручність особистої явки сторін у суд і, по своїй суті, не передбачає спеціальної підготовки, сутність адвокатури полягає в наданні допомоги за рахунок спеціальних знань.

Але хоча адвокатура і судове представництво різнилися за своєю суттю, проте вони мали одну спільну рису: як адвокати, так і представники мали можливість діяти в суді. Така тотожність діяльності призвела до двох результатів. З одного боку, судове представництво стало професійним заняттям окремої категорії осіб, а отже, відбулося деяке змішування функцій адвокатів і повірених (представників). Так, наприклад, французькі й англійські повірені (avoues, solіcіtors) одержали з часом право виконувати у визначених випадках обов'язки адвокатів, а італійські адвокати - займатися судовим представництвом.

З іншого боку, на практиці виникла потреба поєднати представництво із правозаступництвом у руках певного кола осіб, надавши їм функції адвокатів. Такий підхід призвів до того, що критерій професійності при розмежування судових представників і інших адвокатів поступово втрачає своє значення. Адвокат як професійний фахівець, який діє в суді, здійснює в свою чергу і представництво інтересів особи, і таким чином надає професійну правову допомогу. Однак основною особливістю представництва є можливість представника діяти замість особи, яку він представляє. Це можливо, наприклад, в цивільному процесі. У кримінальному процесі функція адвоката полягає не в тому, щоб представляти інтереси особи замість неї, а тому, щоб діяти спільно з підсудним з метою захистити його від обвинувачення. Так з'являється одна із основних функцій адвокатури - функція захисту. Але в обох випадках діяльність адвоката здійснюється в суді.

Отже, можна зробити висновок, що адвокатура за своєю правовою природою є всякого роду професійна діяльність, що полягає у веденні у суді чужих справ. А адвокат - це юрист, що виконав вимоги, які ставляться до адвоката і надає правову допомогу в суді (не важливо, в якому).

1.2 Права та обов'язки адвоката. Види адвокатської діяльності

В ст. 1 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» закріплено визначення поняття «адвокат» - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». А ст. 6 зазначеного Закону встановлює вимоги до певного кола осіб, які можуть набути статус адвоката, а саме: повна вища юридична освіта, володіти державною мовою, мати стаж роботи в галузі права не менше двох років, скласти кваліфікаційний іспит, пройти стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), скласти присягу адвоката України та отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Цей підхід не змінює розуміння правової природи адвокатури, а лише підтверджує той факт, що особи, які наділені правом займатися адвокатською діяльністю, не позбавлені права надавати інші види правової допомоги. Однак більш правильним є вживання терміну «адвокат» в тих випадках, коли мова йде про особу, яка має право займатися адвокатською діяльністю і діє в інтересах іншої особи в суді.

У своїй професійній діяльності адвокат може представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань. В такому випадку цю особу слід називати, наприклад, юрист-представник.

У випадку надання адвокатом юридичних консультацій як фізичним так і юридичним особам він діє як юрисконсульт.

Стаття 20. Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлює професійні права адвоката:

1. Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема:

1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);

2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;

3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;

4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку;

5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;

7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою;

8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом;

9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів;

10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань;

11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.

Стаття 21. Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлює Професійні обов'язки адвоката:

1. Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов'язаний:

1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики;

2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги;

3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів;

4) підвищувати свій професійний рівень;

5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування;

6) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.

Адвокату забороняється:

1) використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта;

2) без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб;

3) займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта;

4) відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом.

3. Адвокат забезпечує захист персональних даних про фізичну особу, якими він володіє, відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», іншими законодавчими актами України і статутами адвокатських об'єднань. Стаття 4 вказанного Закону визначає, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

Верховенство права в діяльності адвокатів означає, що останні мають надавати допомогу своїм клієнтам законним способом, домагатися додержання саме тих прав людини та основних свобод, які визнані національним і міжнародним правом, діяти вільно і наполегливо відповідно до закону. У своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення скоєння правопорушень, чи іншим чином умисно сприяти їх скоєнню клієнтом чи іншими особами.

Адвокат не має права у своїй професійній діяльності вдаватися до засобів і методів, які суперечать чинному законодавству, Правилам адвокатської етики.

Очевидно, що адвокат, захищаючи права та законні інтереси громадян, виконуючи важливу соціальну функцію і допомагаючи державі у зміцненні законності, сам повинен дотримуватися вимог закону.

Принципи верховенства права, законність в діяльності адвокатури в Україні виражаються в тому, що адвокати, захищаючи права та законні інтереси осіб, повинні використовувати не заборонені законодавчими актами засоби та прийоми. Будь-яка діяльність адвоката не може суперечити законодавству України та міжнародним нормам закону, прийнятим на Україні. Адвокат також не може приймати завідомо незаконні доручення та використовувати протизаконні засоби, навіть для захисту законних інтересів своїх клієнтів.

Надзвичайно важливим принципом діяльності адвокатури є принцип незалежності.

В ст. 5 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатура є незалежною від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.

Незалежність, як ознака існування адвокатури, є наріжним каменем при визначенні місця та ролі адвокатури в суспільстві. Адже, тільки незалежна адвокатура може здійснювати ефективний захист прав та законних інтересів людини в державі. Однак, незалежність адвокатури треба розуміти як не підзвітність органам влади, місцевого самоврядування. Ні в якому разі не можна говорити про незалежність адвокатури від вимог закону. Безсумнівно, що адвокат є незалежним у виборі стратегії і тактики захисту прав та представлення інтересів своїх довірителів. Тільки адвокат, погоджуючи із своїм клієнтом, може визначати правову позицію по справі. Прокуратура та судові органи не мають права втручатися в цей процес, тим більше, не може бути адвокат притягнений до будь-якої відповідальності за обрану ним правову позицію по справі.

Неодноразово згадувалось положення про те, що рівень демократичності суспільства визначається, в тому числі, і рівнем розвиненості та престижності адвокатури в країні. Тож, демократія є безсумнівною ознакою адвокатури як інституту притаманного громадянському суспільству. Крім того, внутрішня організація адвокатури побудована на засадах демократії та самоуправління. Адвокати вільні у виборі організаційних форм своєї діяльності, мають рівні права та обов'язки, самостійно здійснюють керівництво професійними об'єднаннями, спілками та асоціаціями.

В той же час, Міністерство юстиції України: забезпечує необхідне фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката у кримінальному провадженні за призначенням та при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги; узагальнює адміністративні дані про адвокатську діяльність; сприяє проведенню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів. Місцеві органи державного управління у межах своєї компетенції сприяють адвокатам та адвокатським об'єднанням у вирішенні соціальних питань, надають їм в оренду придатні для роботи приміщення, встановлюють пільги щодо орендної плати за використання приміщень тощо.

Завдання державних органів полягає в тому, щоб сприяти і забезпечити належну роль адвокатів, яка має поважитися й гарантуватися урядами під час розроблення національного законодавства та його застосування. Уряди мають надати адвокатам можливість виконувати професійні обов'язки без залякування і перешкод, а також можливість вільно переміщатися та консультувати клієнта як у своїй країні, так і за кордоном. Уряди повинні виключити загрозу застосування адміністративних, економічних та інших санкцій за будь-які дії, до яких вдаються адвокати відповідно до професійних обов'язків, стандартів й етичних норм. У разі загрози безпеці адвокатів у зв'язку з виконанням професійного обов'язку, вони мають бути адекватно захищені владою. Адвокати не можуть ідентифікуватися зі своїми клієнтами та справами клієнтів у зв'язку з виконанням першими професійних обов'язків. Суд чи адміністративний орган не повинен відмовляти у визнанні права адвоката, що практикує, представляти інтереси свого клієнта, якщо цього адвоката не було дискваліфіковано відповідно до національного законодавства і практики його застосування. Компетентні представники влади зобов'язані забезпечити адвокату можливість своєчасно отримувати інформацію, документи та матеріали справи (провадження), зокрема у кримінальному процесі - не пізніше закінчення розслідування. Уряди мають визнавати й додержувати конфіденційність комунікацій і консультацій між адвокатом та клієнтом у рамках їх відносин, пов'язаних із виконанням адвокатом своїх професійних обов'язків (Преамбула та п. 16 - 19, 21, 22 «Основних положень»). Має бути забезпечений захист звичайної та електронної системи адвокатського діловодства (досьє), а також захист від втручання в електронні засоби зв'язку й інформаційні системи, що використовуються адвокатами (п. 13 «а» «Стандартів»).

Таким чином, складовою принципу незалежності адвокатів у процесі виконання ними своїх функцій є державні гарантії адвокатської діяльності.

І, нарешті, принцип конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів пронизує усю адвокатську діяльність. Окрема стаття (ст.22) Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає найважливіші положення інституту адвокатської таємниці. Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об'єднання, зміст порад, консультацій, роз'яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності. Інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта (особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав). При цьому інформація або документи, що отримані від третіх осіб і містять відомості про них, можуть поширюватися з урахуванням вимог законодавства з питань захисту персональних даних. Обов'язок зберігати адвокатську таємницю поширюється на адвоката, його помічника, стажиста та осіб, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, а також на особу, стосовно якої припинено або зупинене право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання зобов'язані забезпечити умови, що унеможливлюють доступ сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошення. У разі пред'явлення клієнтом вимог до адвоката у зв'язку з адвокатською діяльністю адвокат звільняється від обов'язку збереження адвокатської таємниці в межах, необхідних для захисту його прав та інтересів. У такому випадку суд, орган, що здійснює дисциплінарне провадження стосовно адвоката, інші органи чи посадові особи, які розглядають вимоги клієнта до адвоката або яким стало відомо про пред'явлення таких вимог, зобов'язані вжити заходів для унеможливлення доступу сторонніх осіб до адвокатської таємниці та її розголошення. Особи, винні в доступі сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошенні, несуть відповідальність згідно із законом.

Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Не може бути адвокатом особа, яка має непогашену в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі, визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною, позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, -- протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю, звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, -- протягом трьох років з дня такого звільнення.

Особа, яка одержала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, має право займатися такою діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, контори та інші адвокатські об'єднання. Отже, організаційно адвокатська діяльність у нашій країні може здійснюватися у трьох формах. Адвокат вправі займатися адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, й інші адвокатські об'єднання.

Стаття 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає такі види адвокатської діяльності:

1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Правове регулювання діяльності адвокатури

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», іншими законодавчими актами України і статутами адвокатських об'єднань.

Конституція України (ч. 2 ст. 59) проголошує, що “для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура”. Саме це конституційне положення закладає загальні законодавчі засади діяльності адвокатури в Україні, розкриває її роль, завдання та повноваження.

Зазначена норма -- це єдина в Конституції норма, в якій зустрічається слово “адвокатура”. Втім, ще кілька статей Конституції в тому чи іншому аспекті торкаються діяльності української адвокатури з надання правової допомоги. Так, ч. 4 ст. 29 передбачає право заарештованого чи затриманого користуватися правовою допомогою захисника. Стаття 63 гарантує підозрюваному, обвинуваченому та підсудному право на захист. Слід також зазначити, що права і свободи, передбачені ст. 29, 59, 63, не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 64 Конституції), тобто право на захист, згідно з Конституцією України, є правом абсолютним, і тому будь-яке втручання у здійснення цього права з боку держави має визнаватися неправомірним.

Коментована стаття Закону не містить згадки про правове регулювання діяльності адвокатури іншими нормативними актами, окрім законодавчих. З цього можна було б зробити висновок, що ніяка нормотворча активність повноважних державних органів не може впливати на встановлені законами і лише законами регуляторні засади щодо адвокатської діяльності.

Таким чином, правове регулювання адвокатури в Україні в принципі може здійснюватися як законами, так і Указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів, іншими підзаконними актами. Наприклад, Указ Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури», постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок реєстрації адвокатських об'єднань», затверджене Міністерством юстиції України та Міністерством фінансів України Положення про порядок оплати праці адвокатів за подання юридичної допомоги громадянам у кримінальних справах тощо.

Особливе місце в системі правового регулювання діяльності адвокатури посідають Правила адвокатської етики.

Відповідно до Основних положень про роль адвокатів, по запобіганню злочинам, професійні асоціації адвокатів відіграють важливу роль у підтриманні професійних стандартів та етичних норм, «Кодекси професійної поведінки адвокатів мають розроблятися їх відповідними органами згідно із законодавством, що відповідає положенням національного права і звичаям, та визнаними міжнародними стандартами і нормами». Встановлено також, що дисциплінарне провадження має здійснюватися згідно з кодексом професійної поведінки та іншими визнаними стандартами та етичними нормами адвокатської професії. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу здійснення професійних адвокатських обов'язків також передбачають обов'язковість етичних правил для осіб, які займаються консультуванням громадян.

Відповідно до ст. 9 Конституції України «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». З цього випливає, що діяльність адвокатури в Україні регулюється також і певними нормами відповідних міжнародних договорів. У першу чергу слід звернути увагу на Конвенцію про захист прав людини та основних свобод. Цей фундаментальний міжнародно-правовий документ передбачає низку прав і свобод людини, які безпосередньо стосуються адвокатури. Так, центральним з цієї точки зору є право кожного захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника на свій власний вибір або, за відсутності коштів для оплати правової допомоги, одержувати таку допомогу безкоштовно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Крім того, Конвенція містить й інші права, які торкаються адвокатської діяльності: це, по-перше, права, що можуть бути реально здійснені особою лише за професійної участі адвоката, і, по-друге, права людини, які відіграють роль гарантій для здійснення адвокатом своїх професійних повноважень. До першої групи можна віднести, наприклад, право не бути позбавленим волі інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом; право на справедливий і безсторонній судовий розгляд тощо. До іншої групи належать, зокрема, такі права людини, як презумпція невинуватості; право мати достатньо можливостей та часу для підготовки до захисту; право допитувати свідків обвинувачення та вимагати викликати і допитувати свідків, які можуть свідчити на користь захисту, на тих самих умовах, що і свідків обвинувачення.

Діяльність адвокатури, крім актів, зазначених вище, регулюється також статутами адвокатських об'єднань. Статут - це документ, який визначає правовий статус, внутрішню структуру та засади діяльності тієї чи іншої організації, повноваження її органів управління, права і обов'язки її членів, порядок реорганізації та ліквідації, інші питання. Слід зазначити, що ні Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ні Положення про порядок реєстрації адвокатських об'єднань не встановлюють кола питань, які мають обов'язково включатися до статуту адвокатського об'єднання. Не існує також жодних вимог щодо форми статуту. Тому при підготовці статуту до подання на реєстрацію слід враховувати загальні підходи, які склалися на практиці щодо створення подібних документів, та приписів, в якій перераховуються питання, що відносяться Законом до компетенції самого адвокатського об'єднання і регулюються статутом відповідного об'єднання. Це порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об'єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, порядок їх обрання. Зазначені питання мають бути визначені у Статуті. З урахуванням положень ч. З ст. 47 КПК про призначення захисника через адвокатське об'єднання і обов'язковості для керівника адвокатського об'єднання вимоги особи, яка провадить дізнання, слідчого, суду про призначення захисника, у Статуті слід зазначати цей обов'язок адвокатського об'єднання і його керівника, порядок призначення адвокатів об'єднання для виконання повноважень захисника. Враховуючи обов'язковість Правил адвокатської етики для об'єднань адвокатів, доцільно й ці питання врегулювати у Статуті.

Як випливає з п. 2.3 Положення про порядок реєстрації адвокатських об'єднань, адвокати можуть укласти між собою установчий договір про створення адвокатського об'єднання та подати його разом із статутом та іншими передбаченими Положенням документами на реєстрацію. Отже такий договір належить до установчих документів адвокатського об'єднання, але, зазначаючи це, слід зробити важливе застереження - установчий договір, втім, не є джерелом права, яке регулює діяльність адвокатури відповідно до коментованої норми Закону. Це означає, що в установчому договорі адвокати -- члени адвокатського об'єднання вільно можуть встановлювати між собою майнові відносини, закріплювати певні права чи обов'язки майнового характеру один щодо одного, вирішувати інші питання, але з одним принциповим обмеженням - положення установчого договору не можуть торкатися їх професійної адвокатської діяльності, не можуть обмежувати їх професійні права як адвокатів - членів об'єднання, не можуть втручатися у сферу професійних взаємостосунків адвоката з його клієнтом або державними чи іншими установами.

Окрім Конституції України і Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність регулюється цілою низкою нормативно-правових актів.

Положення про Раду адвокатів України;

Положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури;

Положення про щорічні внески адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування 2013;

Порядок підвищення кваліфікації адвокатами України;

Положення про комісію з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правової допомоги;

Положення про ордер адвоката та порядок ведення реєстру ордерів;

Положення про помічника адвоката;

Порядок допуску до складання кваліфікаційного іспиту, порядок складання кваліфікаційного іспиту та методика оцінювання результатів кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні;

Програма складання кваліфікаційного іспиту;

Програма проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. 

Також до нормативно-правових актів в сфері адвокатської діяльності можна віднести Хартію основоположних принципів діяльності європейських адвокатів та Кодекс поведінки європейських адвокатів, які хоча і не діють в Україні, але використовуються КДКА в якості джерел права під час прийняття рішень з дисциплінарних справ.



2. Практична частина: опис проходження практики

2.1 Підготовка проектів документів та правила їх оформлення

Під час проходження практики я мав змогу знайомитися з процесуальними документами, працював над їх складанням, що дало змогу набути професійного досвіду.

Одним із практичних завдань, що виконувалось мною було складання позовної заяви в цивільному процесі. Складання позовної заяви не така вже й проста процедура, як може здатися на перший погляд. У цивільно-процесуальному кодексі України існує певний перелік вимог, які в обов'язковому порядку повинні міститися у позовній заяві. В іншому випадку при невідповідності заяви встановленій законом формі, позовна заява повертається.

Адвокат надає допомогу в написанні позовної заяви згідно всіх процесуальних вимог закону.

Написання заяви включає в себе і підготовку всіх необхідних для складання документів, а також збір відсутніх документів.

Процес підготовки позовної заяви складається з декількох етапів:

Визначення відповідача: дуже часто саме на цій стадії допускаються помилки.

Розробка тактики захисту;

Визначення вимог позивача;

Визначення ціни позову;

Написання тексту заяви: текст повинен посилатися на норми закону, а їх не тільки потрібно знайти, ще й правильно розтлумачити.

Позовна заява подається в письмовій формі і має містити такі реквізити: а) найменування суду, до якого подається заява; б) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий; в) зміст позовних вимог; г) ціну позову щодо вимог майнового характеру; г) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; д) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; е) перелік документів, що додаються до заяви; є) дата подання; ж) підпис позивача або його представника (ст. 119 ЦПК). До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору. У разі пред'явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, у заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Позовна заява повинна підписуватися особою, яка подає його. Адвокат вправі підписувати позовну заяву від імені довірителя лише при наявності до того повноважень, зазначених у дорученні, що додається до позовної заяви. Права і законні інтереси відповідача адвокат може захистити шляхом пред'явлення зустрічного позову, в якому відповідач повинен викласти свої претензії до позивача, тобто заявити самостійні вимоги.

У змагальному процесі, яким він сьогодні є, суд перестав буди «слідчим у цивільних справах», до обов'язків якого раніше було віднесено збирання доказів за власною ініціативою. Тепер, обов'язок доказувати фактичні обставини, які мають значення для справи, покладено на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. Усі докази у справі сторони та інші учасники процесу зобов'язані надати суду, який розглядає справу по суті. На цю вимогу закону слід звернути особливу увагу, оскільки при перегляді рішень в апеляційному та касаційному порядку нові докази дослідженню й оцінці, як правило, не підлягають.

Кримінально-процесуальний закон не містить загальних вимог, які пред'являються до документів, складених в кримінальних справах, вказуючи лише назву і зміст деяких із них (ст.ст. 85, 130, 332--335, 378 та ін. КПК). Проте всі документи повинні відповідати загальним вимогам, які ставляться до будь-яких індивідуально-правових актів застосування норм права. Вони мають бути законними, обґрунтованими, мотивованими, справедливими, логічними, грамотно і культурно оформленими, а в цілому -- високоефективними. Поспіхом прийняті процесуальні рішення, неправильно складені документи підривають авторитет органів розслідування, суду, прокуратури.

Законність означає, що складений процесуальний документ повинен строго відповідати правовим нормам, на основі яких він прийнятий.

Одна із форм особливих процесуальних дій, які може вчиняти адвокат є подання клопотання.

Клопотання - це офіційне прохання про виконання певної процесуальної дії та прийняття рішення з усіх питань, які мають значення для справи.

Залежно від моменту подання розрізняють клопотання

1)подані на стадії попереднього слідства;

2)заявлені після завершення попереднього слідства при ознайомленні з матеріалами справи.

Окрім того можна виокремити так звані процедурні клопотання (наприклад, про надання для вивчення протоколів усіх слідчих дій за участю підзахисного; матеріалів, які направляються до суду для перевірки законності та обґрунтованості арешту; про повідомлення про дату і час проведення слідчих дій, в яких адвокат бажає взяти участь, тощо.

Адвокат направляє клопотання до слідчого здебільшого з метою з'ясування обставин, які мають істотне значення для справи. Це клопотання про очні ставки, проведення експертиз, припинення кримінальної справи.

Стосовно припинення кримінальної справи серед адвокатів є поширеною думка, що на початковій стадії розслідування, коли захисникові ще не відомі всі здобуті слідством докази, подавати клопотання про припинення кримінальної справи передчасно. Таке клопотання, мовляв, потрібно заявляти тоді, коли попереднє слідство вже завершилось і захиснику надані для ознайомлення всі матеріали справи (статті 217, 218 КПК України).

З такою позицією важко погодитись. Відповідно до ст. 94 КПК України кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. У постанові про порушення кримінальної справи слідчий на них вказує. Якщо захисник вважає, що їх недостатньо, а також, коли обвинувачений вважає себе невинуватим, вчасне подання клопотання про закриття справи може відіграти позитивну роль. Крім того, відмовляючи у задоволенні такого клопотання слідчий повинен навести доводи про відсутність підстав для цього. Нерідко при цьому випливають обставини, які цікавлять захисника, але не були йому повідомлені раніше.

Клопотання необхідно заявляти у письмовій формі, адже в такому разі від них «не відмахнешся». Звичайно, кожне клопотання має бути ретельно підготовлене й обґрунтоване як посиланнями на закон, так і на обставини, що його викликали.

...