Размещено на http://allbest.ru

Етичні засади адвокатської діяльності

Професійна етика у діяльності адвоката: поняття та значення

Самим терміном "етика" визначають філософське вчення про моральність, а також сукупну систему моральних правил і норм поведінки, мораль будь-якої суспільної чи професійної групи, науку про відносини, що існують між людьми, та обов'язки, що випливають з цих підстав.

Етика -- одна з найдавніших теоретичних дисциплін, яку прийнято вважати "практичною філософією" (Арістотель), оскільки основне її призначення -- вирішення повсякденних моральних проблем, що виникали перед людиною: як треба чинити, що вважати добром, а що злом, що є справедливим, а що ні тощо. Етику можна визначити як філософську науку, яка відповідає на запитання "Як слід правильно жити?" (чи, за формулюванням І. Канта, -- "Що треба робити?"). Етика як наука про відносини між людьми та про обов'язки, що випливають із цих відносин, формулює цілі практичної діяльності у формі категорій, моральних принципів і норм поведінки, моральних оцінок та ідеалів, у вченнях про призначення людини, сенсі її життя, щастя тощо.

Моральність -- найважливіший компонент особистості. Міра суб'єктивної свободи особистості визначається її моральним імперативом і є показником ступеня її розвиненості. Будь-які засоби і методи мають бути насамперед моральними, особливо в адвокатській діяльності, стосовно якої можна стверджувати, що вона -- пронизана мораллю. У ній поєднуються правові та моральні засади, оскільки мораль і право нерозривно пов'язані.

Право завжди має моральну засаду. При здійсненні професійної діяльності адвокат повинен передусім керуватись моральними принципами, бути морально стійким, що має допомогти зробити правильний вибір у складній ситуації. Людина, яка не має високих моральних якостей, завжди знаходить виправдання своїм вчинкам, відмежовуючи сумління від докорів.

Саме моральна культура особистості є тим стрижнем, що об'єднує та цементує складові культури особистості в одну систему. Втрата цим стрижнем рівноваги або його відсутність негативно відбиваються на всіх інших складових культури особистості. При цьому, чим більш нерозвиненою є моральна культура, тим негативніші наслідки і для всієї особистості в цілому. Така ситуація призводить до аморального ставлення до оточення, цинічного ставлення до професійної діяльності, посилюються прояви аморальних якостей людини. І, навпаки, чим міцнішими є моральні засади особистості, тим сильніші прояви моральних аспектів життєдіяльності, її свідомості, мотивів, відносин, тим більш успішною є її професійна та соціально-побутова діяльність.

Основою моральної культури юриста є моральні норми, які, наприклад, С. С. Сливка поділяє на абсолютні (вищі, ідеальні) й відносні (елементарні, практично-дійові). Під абсолютними моральними нормами (абсолютною мораллю) розуміються правила, які склалися у процесі розвитку цивілізації і є надбанням усього людства. Суть відносних (елементарних, практично-дійових) моральних норм автор вбачає у тому, що вони створюються на основі розуміння кожною конкретною людиною таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість, честь, гідність тощо.

Характеристикою високої моральної культури юриста є єдність слова і діла, що передбачає єдність мислення і вчинку, знання і почуття, особисту чесність і високу принциповість^[1]. Аналізуючи висловлені в літературі погляди щодо ознак тих професій, у яких професійна мораль дістає вияв найбільш рельєфно, Д. П. Котов виокремлює п'ять ознак, які називає професійно-моральними:

1) необхідність для представників професії "проникати" у внутрішній світ людини, безпосередньо впливати на неї як на особистість і часто брати безпосередню участь у зміні її долі в широкому розумінні слова. Цією ознакою якраз і зумовлена необхідність існування у професіях, яким вона притаманна, таких норм професійної моралі, які, з одного боку, сприяють успішному виконанню професійних функцій, а з іншого -- забезпечують охорону інтересів особистості чи групи людей як об'єкта діяльності професіоналів;

2) підвищена, порівняно з іншими професіями, частка творчості у трудовій діяльності;

3) висунення суспільством підвищених специфічних моральних (а часто і правових) вимог до їх представників, високий соціальний та моральний престиж професії;

4) особливо важлива, а іноді й вирішальна, роль морального фактора, моральних якостей особистості представника професії для виконання завдань трудової діяльності;

5) наявність у професії специфічної екстремальності (незвичайності), зумовленої емоційними, а не фізичними факторами -- роботою з людьми, творчим характером праці, підвищеною відповідальністю. У деяких випадках це може призводити до виникнення стресових станів у професіоналів, а іноді й до професійної деформації особистості.

Зіставляючи різні погляди на етичні засади діяльності адвоката, А. Ф. Коні виокремлював два сучасних йому, однак актуальних і сьогодні, підходи до правозахисної діяльності: з одного боку, як до суспільного служіння, а з іншого -- як до виду праці, "...що становить певну цінність, яка оплачується еквівалентом залежно від важкості роботи і здібностей працівника". На наш погляд, ці підходи фіксують різну спрямованість моральної відповідальності адвоката: перед суспільством і перед клієнтом, що передбачає звернення до відповідних груп цінностей та утворює основу етичних дилем адвокатської практики. У контексті таких поглядів і різних векторів відповідальності діяльність адвоката нерівнозначна за етичним і психологічним змістом.

З позиції першого підходу, "кримінальний захисник" повинен бути озброєний знанням, бути чесним, помірним у засобах, безкорисливим у матеріальному плані, незалежним у переконаннях, стійким у солідарності з товаришами. "Він не слуга свого клієнта і не пособник йому, щоб піти від заслуженої кари правосуддя. Він друг, він радник людини... слуга держави і може бути призначений на захист такого обвинуваченого, на допомогу якому за власним бажанням він би не прийшов"^[2]. Другий підхід акцентує увагу на змістовій складовій діяльності адвоката із захисту інтересів клієнта. У рамках цього підходу захисник є виробником: "Як для лікаря в його практичній діяльності, -- пише А. Ф. Коні, -- не може бути поганих і хороших людей, заслужених і незаслужених хвороб, а є хворі, страждання, які слід полегшити, так і для захисника немає чистих і брудних, справедливих і несправедливих справ, а є лише привід протиставити доводам прокурора всю силу й витонченість своєї діалектики, слугуючи близьким інтересам клієнта і не задивляючись на далекий горизонт суспільного блага".

М. С. Строгович зазначив з цього приводу: "Кожна професійна етика вивчає застосування загальних норм моралі у специфічних умовах цієї професійної діяльності, але вона не створює особливої моралі для цієї професії. Саме тому можна вести мову про "професійну етику", але навіть умовно не можна говорити про "професійну мораль"^[3].

Моральні засади професійної групи мають ґрунтуватися на загальнолюдських моральних цінностях, системі моральних норм та оцінок, що склалися як результат історичного розвитку суспільства. Водночас, особливими завданнями професійної етики є обґрунтування морального значення тієї чи іншої професії для суспільства та людини, професійного морального ідеалу, моральне регулювання професійних відносин.

Ф. Енгельс писав: "Кожна професія має свою власну мораль", тим самим стверджуючи, що предметом професійної етики є норми моралі, притаманні лише вузькій сфері професійної діяльності.

Моральна значущість різних професій не може бути однаковою. Суспільна оцінка тієї чи іншої професії зумовлюється її значенням для належного функціонування суспільства, тим, наскільки вона задовольняє його життєві інтереси, особистісні потреби людини, яка виконує професійні функції.

Таким чином, професійну етику можна визначити як учення про моральні засади професійної діяльності, про моральні якості представників професії та про моральні відносини, що складаються у процесі здійснення професійної діяльності. Юридична етика -- це вчення про моральні засади юридичної діяльності, про моральні відносини, що складаються у процесі її здійснення, а також про моральні якості представників юридичної професії.

Критерієм моральної оцінки професійної діяльності юриста є абсолютна мораль, абсолютні природні норми. Зрозуміло, що між абсолютною й фактичною моральністю юриста постійно відбувається "діалог", до якого залучені свідомість, почуття, інтелект. Ступінь моральності у кожної людини різний і залежить не стільки від інтелекту, скільки від таких якостей, як воля, глибина переконання, розуміння сенсу життя, характер бажань тощо. Моральна культура юриста включає моральну свідомість та етику. Моральна свідомість ґрунтується на законах добра і справедливості, за якими має жити суспільство. Етика юриста, його поведінка повинні відповідати моральній свідомості.

Протягом багатьох століть існування адвокатури, починаючи зі Стародавнього Риму й Афін, тривають пошуки моральних критеріїв оцінки її діяльності. Чому моральна оцінка для адвокатури є настільки важливою? Відповідь на це питання пов'язана зі специфікою правового і соціального статусу адвокатури.

Уся історія адвокатури -- це історія її самоствердження, боротьби за визнання державою і суспільством. Якщо авторитет державних органів спирається на владні повноваження і підтримку всього державного апарату, то авторитет адвокатури має одну опору -- суспільну довіру. Довіру, як відомо, досить важко набути і легко втратити, особливо у такій конфліктній сфері, як робота адвоката. Участь у вирішенні правових конфліктів потребує від адвоката дотримання певних морально-етичних вимог.

Виокремлюють такі вимоги до роботи адвокатів: стиль спілкування з клієнтами; дотримання правил поведінки у суді та інших державних органах; використання суто процесуальних засобів для захисту інтересів клієнта; стиль спілкування з процесуальними опонентами, тобто характер відносин між адвокатами, які, представляючи у кримінальному чи цивільному судочинстві інтереси сторін, що сперечаються, і захищаючи різні, а нерідко і взаємовиключні, позиції своїх клієнтів, завжди залишаються товаришами по професії, а часто і членами однієї колегії адвокатів; стиль спілкування з іншими учасниками процесу (свідками, експертами та ін.); культура усної та письмової мови. Усі вказані вимоги об'єднуються єдиним поняттям "адвокатська етика".

Питання адвокатської етики постійно перебувають у полі зору як учених, так і практикуючих юристів, попри те, що залишаються недостатньо вивченими. В Основних положеннях про роль юристів так зазначаються функції та обов'язки адвокатів: "Захищаючи права своїх клієнтів і відстоюючи інтереси правосуддя, юристи повинні сприяти захисту прав людини і основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом, і в усіх випадках діяти незалежно і сумлінно відповідно до закону та визнаних норм і фахової етики юриста. Юристи завжди суворо дотримуються інтересів своїх клієнтів". При цьому "юристи за всіх обставин зберігають честь і гідність, притаманні їх професії, як відповідальні співробітники у сфері здійснення правосуддя".

Моральні настанови завжди були необхідні не лише народам, а й "професійним цехам", у тому числі -- адвокатурі. Кожен представник адвокатського цеху бажає зробити кар'єру. Шлях до цього один: завоювання доброго імені, репутації. Цього не досягти без системи моральних принципів, яких повинен додержуватись адвокат протягом усього професійного життя. До цієї системи належать такі принципи: порядність, етичність, сумлінність, прагнення до вершин професіоналізму, скромність і самокритичність, принциповість і наполегливість, конфіденційність, почуття відповідальності, помірність і педантичність.

Моральні установки і в цілому психологія адвоката формуються за впливу певних чинників. До таких чинників Д. П. Фіолевський відносить: відсутність владних повноважень; фінансова незалежність від держави; розрахунок лише на власні сили; однобічність позиції адвоката.

Етика адвоката -- проблема вічна. Саме тому основні засади професійної адвокатської моралі -- ті самі чесність, компетентність, добросовісність -- були не тільки проголошені, а й детально розроблені достатньо давно. У Загальному кодексі правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства зазначається: "Правила професійної етики передбачають добровільне виконання їх тими, на кого поширюється їх дія, з метою забезпечення виконання адвокатом своїх обов'язків так, як це прийнятно у будь-якому цивілізованому суспільстві".

Однак на сучасному етапі проблема етики в адвокатській діяльності постала ще гостріше. Процеси, що відбуваються у країні, торкнулись усіх сфер життя. Перехід до ринкової економіки був пов'язаний з трансформацією суспільства в якісно новий стан, пов'язаний з переорієнтацією політичних, економічних, соціальних і морально-культурних поглядів та цінностей.

Для окремих адвокатів отримання прибутку стало основною мотивацією діяльності, що штовхає на досягнення цілей всіма засобами. Можливо, у зв'язку з цим погляд на адвокатуру в суспільстві набув нових відтінків. На думку М. Ю. Барщевського, якщо раніше домінувало ставлення до адвокатів як до людей, які захищають злочинців, то сьогодні на зміну такому "розумінню" адвокатури приходить не менш небезпечне: "адвокати -- ділки, які за шалені гонорари спритно влаштовують справи заможних людей, обслуговують лише великий бізнес і кримінальні структури".

Не можна не помітити наростання небезпечних, нездорових тенденцій в адвокатському співтоваристві. Зниження вимог до особистих і професійних якостей претендентів на статус адвоката, катастрофічне падіння ділових та етичних стандартів в адвокатській діяльності -- ось лише деякі "симптоми хвороби", притаманні сучасній адвокатурі.

Некоректна поведінка, безграмотність, корумповані зв'язки з представниками органів правосуддя -- це лише деякі з типових порушень в адвокатському середовищі, які з тривогою відзначають самі представники професійного співтовариства. Водночас, наприклад, у Стандартах коректності у професійній поведінці Асоціації адвокатів округу Колумбія зазначається, що адвокати повинні стежити за тим, щоб не припускати ані вчинків, ані висловлювань, які б підривали судову систему та довіру до неї з боку населення.

У цілому вирізняють такі види неправомірної діяльності адвокатів: 1) діяльність адвоката спрямована проти інтересів свого клієнта (змова зі слідчими та правоохоронними органами, виконання посередницьких функцій, спрямованих на допомогу слідству та засудження підзахисного, бездіяльність адвоката, який не виконує основного обов'язку щодо надання правової допомоги клієнту, невжиття заходів з використання всіх засобів, спрямованих на захист клієнта); 2) діяльність адвоката спрямована на "користь" своєму клієнтові з використанням незаконних методів і способів й усупереч інтересам правосуддя і держави (фальсифікація доказів, створення пасток для слідчого і спрямування його проти третіх осіб, наврочення, вплив на свідків, організація фіктивного алібі, схиляння клієнта до давання хабара). Усе це свідчить про гостру проблему професійної деформації у адвокатів.

Загалом виокремлюють три групи факторів, що призводять до виникнення професійної деформації у адвокатів: фактори, зумовлені специфікою діяльності; фактори особистісного характеру; фактори соціально-психологічного характеру.

До факторів, зумовлених специфікою адвокатської діяльності, слід віднести: роль адвоката у справі та його основні функції (захист і представництво за будь-яких обставин, незалежно від моральних якостей клієнта, винуватості чи невинуватості підзахисного); велика частка комунікативної діяльності з різними категоріями громадян, систематичне заглиблення у проблеми клієнтів; нерідко конфліктний характер діяльності щодо слідчих органів; характер оплати праці адвоката, оскільки її розмір залежить від специфіки конкретної справи, що призводить від наявності обов'язку надати безоплатну допомогу особам, які її потребують, до ухилення від її надання.

До факторів, що відображають особливості особистісних якостей та характеристик адвоката, належать: неадекватний можливостям рівень домагань і завищені особистісні очікування; недостатня професійна підготовка; специфічний зв'язок між деякими професійно важливими якостями адвоката; професійний досвід; професійні установки; зміна мотивації діяльності.

До факторів соціально-психологічного характеру належать: несприятливий вплив близького соціального оточення; негативна суспільна оцінка діяльності та особистості адвоката, що має характер стереотипу.

Іноді професійні деформації є наслідком звернення адвоката до неадекватних захисних механізмів у діяльності. Тож професійна деформація розвивається під впливом факторів, що належать до зовнішнього середовища діяльності, а також факторів внутрішньосистемної взаємодії.

Однією з форм професійної деформації вважають "синдром професійного згасання або вигорання". Під "психічним або професійним вигоранням" розуміється стан фізичного, емоційного виснаження, що виявляється у професіях соціальної сфери. Цей синдром включає три основні складові: емоційну виснаженість, деперсоналізацію (цинізм) і редукцію професійних досягнень. Під емоційним виснаженням розуміється почуття емоційного спустошення та втомленості, спричинене власною роботою. Деперсоналізація передбачає цинічне ставлення до праці та об'єкта своєї роботи. Редукція професійних досягнень -- у виникненні у працівника почуття некомпетентності у своїй професійній сфері.

Як заходи боротьби із "синдромом професійного вигорання" можна розглядати такі: 1) пристосування себе до роботи (розвиток у працівника емпатії. Співчуття, розуміння іншої людини відсторонено від особистої інформації); 2) пристосування роботи до себе (пристосування організаційних, зовнішніх умов роботи до організму працівника); 3) економне витрачання "емоційного палива" (зменшення емоційних витрат); 4) відновлення (заходи, спрямовані на поповнення витрачених особистісних ресурсів).

Додержання етичних норм адвокатом є необхідною умовою належного виконання професійних функцій. Такою, що применшує професійну гідність, вважається поведінка адвоката, яка підриває довіру суспільства до адвокатури або ганьбить звання адвоката. Саме тому додержання адвокатами етичних норм становитиме повноцінну гарантію адвокатської діяльності.

Правила адвокатської етики як звід етичних засад діяльності адвокатури

Основою нормативної професійної етики є детальне розроблення її нюансів, що застосовуються у конкретній професійній діяльності й випливають з різного рівня вимог, які висуваються суспільством до ряду професій. Такі етичні норми мають бути прямо пов'язані з індивідуальною мораллю представників певної професії. Інакше професійна діяльність не може здійснюватись взагалі або здійснюється на неналежному рівні. Щоб уникнути цього, потрібні конкретизація, максимально можливе чітке визначення моральних вимог до представників певних професій, що і зумовлює розроблення етичних кодексів, які й актуалізують проблему шкали цінностей.

Важливу роль у визначенні законності та етичності засобів захисту, які використовують адвокати у кримінальному процесі, відіграють кодекси адвокатської етики, прийняті адвокатурами багатьох країн світу. Треба зауважити, що кожен народ, кожна держава йшли своїм шляхом до створення кодексів професійної (юридичної, адвокатської) етики. Сьогодні основним документом, що регулює адвокатську етику в США, є Моральні правила професійної поведінки адвоката, прийняті Конгресом 2 серпня 1983 р. Крім федерального зібрання етичних норм для адвокатури у кожному штаті є локальні правила етичних норм. У Великій Британії професійна поведінка соліситорів і баристерів регулюється відповідними правилами. Так, у 1974 р. було прийнято Керівництво професійною поведінкою соліситорів. Діє прийнятий 1 січня 1981 р. Кодекс поведінки баристерів Англії та Уельсу. Свій Кодекс професійної поведінки адвоката прийняла Канадська спілка адвокатів у 1987 р. У Таїланді діє Інструкція з професійної етики адвокатів. У Росії Кодекс професійної етики адвоката ухвалено 31 січня 2003 р. на засіданні І Всеросійського з'їзду адвокатів. У ст. 4 цього Кодексу зазначено, "що адвокати за будь-яких обставин повинні зберігати честь і гідність, притаманні їх професії".

Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів Європейського Співтовариства, прийнятий у Страсбурзі в жовтні 1988 р., так званий Деонтологічний кодекс, також звертає увагу адвокатів на те, що відносини довіри не можуть існувати, якщо є сумніви в чесності, порядності, справедливості чи щирості адвоката.

Міжнародне юридичне співтовариство також прийняло відповідний документ, що є зводом етичних вимог адвокатської професії, -- Генеральні принципи етики адвокатів, ухвалені Правлінням МАЮ в м. Единбурзі в 1995 р.2 їх мета -- встановлення загальноприйнятого професійного стандарту, якому повинен відповідати адвокат у будь-якій країні світу.

У цьому документі підкреслюється, що етичними вимогами адвокатської професії, зокрема, є компетентність адвоката, знання й розуміння ним закону, вимогливість до себе, шанування інтересів клієнта, додержання конфіденційності у відносинах із клієнтами тощо.

Таким чином, Правила адвокатської етики -- це правила поведінки адвоката, закріплені різними соціальними нормами і вироблені самими представниками адвокатської професії, які конкретизують гуманістичне призначення адвокатури як правозахисного інституту, дотримання яких забезпечується внутрішнім переконанням адвокатів, колективною волею органів адвокатського співтовариства, а у разі необхідності -- заходами державно-правового примусу.

В Україні Правила адвокатської етики (далі -- Правила), затверджені Установчим з'їздом адвокатів України 17 листопада 2012 р. Вони мають стати орієнтиром адвоката при обранні належних варіантів професійної поведінки. Правила складаються з преамбули, 10 розділів, 67 статей.

У розділі І Правил розглядаються загальні положення, що визначають співвідношення Правил адвокатської етики і чинного законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, дію Правил адвокатської етики за предметом, колом осіб і в часі.

У розділі II Правил розглядаються основні принципи адвокатської етики, до яких віднесені: незалежність і свобода адвоката у здійсненні адвокатської діяльності; дотримання законності; домінантність інтересів клієнтів; неприпустимість конфлікту інтересів; конфіденційність; компетентність і добросовісність; повага до адвокатської професії.

Правила вказують, що специфіка цілей і завдань адвокатури потребує як необхідної умови належного здійснення адвокатської діяльності максимальної незалежності адвоката у виконанні своїх професійних прав і обов'язків, що передбачає його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність з надання правової допомоги, із захисту або представництва клієнта, зокрема, з боку державних органів, політичних партій, інших адвокатів тощо, а також від впливу своїх особистих інтересів. З метою дотримання цього принципу в своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність, бути мужнім і принциповим у виконанні своїх професійних обов'язків, відстоюванні професійних прав, гарантій адвокатської діяльності та їх ефективному використанні в інтересах клієнтів.

У своїй професійній діяльності адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, дотримуючись чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності.

Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення скоєння правопорушень, іншим чином умисно сприяти їх скоєнню його клієнтом або іншими особами. Адвокат не має права у своїй професійній діяльності вдаватися до засобів і методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам. Із самого початку спілкування з клієнтом адвокат повинен чітко визначити, що, допомагаючи йому, вважає неприпустимим порушення закону і не чинитиме останні, але захищатиме інтереси клієнта всіма законними засобами та способами, докладаючи максимальні зусилля.

Адвокат -- відносно самостійна фігура і майже завжди має право вибору своєї поведінки та позиції у взаємовідносинах із клієнтом і судом. Адвокат завжди залишається представником своєї корпорації, і за його вчинками судять не про клієнта, якого він представляє, а про колегію адвокатів, членом якої він є. І тому, якщо клієнт наполягає на скоєнні адвокатом вчинку, не сумісного з адвокатським статусом, адвокат, знаючи це, не повинен приймати таке доручення, а також має повне моральне право відмовитись від подальшого ведення справи цього клієнта, звичайно, якщо така відмова за суттю і процедурою не суперечить закону. Така сама думка простежується і в працях видатного російського юриста А. Ф. Коні, а також автора всесвітньо відомої книги "Школа адвокатури" Р. Гарріса, який висловив таку пораду: "Нехай служіння своєму клієнтові буде "вищим безсумнівним боргом" адвоката, але можна все-таки сподіватись, що заради цього боргу він не забуде своїх обов'язків як людини і вагатиметься відмовитись від ведення тієї справи, яку не може виграти чесними засобами". У такому контексті становлять інтерес рекомендації видатного адвоката і вченого В. Д. Спасовича колегам, суть яких така: "Дотримуйся безумовно чистоти звичаїв, не захоплюйся м'якосердістю, вимагай безумовної чесності, не даруй тому, хто для досягнення своїх цілей пролізе, обійде, змінить чи перекрутить закон".

У межах дотримання принципу законності адвокат зобов'язаний у своїй професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнтів перед своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників, законних представників клієнтів або їх опікунів, піклувальників та інших осіб, а також перед будь-якими іншими міркуваннями.

Адвокат без письмового погодження з клієнтами, щодо яких виник конфлікт інтересів, не може представляти або захищати водночас двох або більше клієнтів, інтереси яких є взаємно суперечливими або вірогідно можуть стати суперечливими, а також за таких обставин надавати їм правову допомогу. Крім того треба враховувати, що під конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між особистими інтересами адвоката і його професійними правами та обов'язками перед клієнтом, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість при виконанні адвокатом його професійних обов'язків, а також на вчинення чи невчинення ним певних дій при здійсненні адвокатської діяльності.

Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є неможливим належне надання правової допомоги, здійснення захисту та представництва. Тому збереження конфіденційності будь-якої інформації, яка визначена як предмет адвокатської таємниці Законом або являє собою персональні дані про фізичну особу, які охороняються законодавством з питань захисту персональних даних, є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації, та обов'язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.

Адвокат зобов'язаний надавати правову допомогу клієнтам, здійснювати їх захист і представництво компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність в урахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта і можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до виконання доручення.

Усією своєю діяльністю адвокат повинен стверджувати повагу до адвокатської професії, яку він уособлює, її сутності та громадського призначення, сприяти збереженню та підвищенню поваги до неї в суспільстві.

Правила висувають окремі вимоги до рекламування адвокатської діяльності. Наприклад, рекламні матеріали про адвокатську діяльність не можуть містити: оціночних характеристик стосовно адвоката; критики адвокатами інших адвокатів; заяв про вірогідність успішного виконання доручень та інших заяв, що можуть викликати безпідставні надії у клієнтів; вказівок, які можуть сформувати уявлення, що діяльність саме цього адвоката характеризується рисами і показниками, притаманними, в дійсності, адвокатурі як такій.

Розділ III Правил присвячений врегулюванню відносин адвоката з клієнтами. У ньому визначаються: підстави для надання адвокатом правової допомоги; перелік осіб, від яких адвокат може прийняти доручення на надання правової допомоги; обов'язковість інформування клієнта щодо правової позиції у справі та про хід виконання доручення; етичні засади прийняття доручення на здійснення посередництва між клієнтами; засади прийняття доручення клієнта декількома адвокатами, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням; етичні засади взаємовідносин із недієздатним клієнтом, клієнтом -- юридичною особою та при виконанні доручення органу, уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або в разі залучення захисника для проведення окремої процесуальної дії в порядку, передбаченому чинним кримінальним процесуальним законодавством, а також окремі питання договірних відносин адвоката з клієнтом.

Окрема увага приділена питанням гонорарної практики адвокатів. У ст. 28 Правил визначається, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати час, витрачений адвокатом на виконання доручення.

У даному розділі Правил також визначаються підстави одностороннього розірвання клієнтом або адвокатом договору про надання правової допомоги. Адвокат може достроково (до завершення виконання доручення) розірвати договір з клієнтом з таких підстав:

-- клієнт вчиняє дії, що стосуються суті доручення, у порушення чинного законодавства і відмовляється припинити їх вчинення, незважаючи на роз'яснення адвоката;

-- клієнт використовує правову допомогу, що йому надається адвокатом, для полегшення вчинення злочину;

-- клієнт, незважаючи на роз'яснення адвоката, наполягає на досягненні результату, який через нові або нововиявлені обставини є об'єктивно недосяжним;

-- клієнт грубо порушує обов'язки, взяті ним на себе згідно з договором про надання правової допомоги;

-- належне виконання доручення стає неможливим через дії клієнта, що вчиняються ним усупереч порадам адвоката;

-- клієнт вчиняє дії, що ганьблять честь, гідність і ділову репутацію адвоката;

-- клієнт не погоджується погашати фактичні видатки, якщо вони є необхідними для подальшого виконання доручення;

-- фізичний або психологічний стан адвоката позбавляє його можливості належним чином продовжувати виконання доручення; у такому випадку адвокат зобов'язаний вжити всіх доступних йому заходів для запобігання порушенню законних інтересів клієнта і забезпечення подальшого представництва клієнта іншим адвокатом.

-- в інших випадках, передбачених цими Правилами, законодавством України або договором про надання правової допомоги.

Розділ IV Правил врегульовує відносини адвоката з судом та іншими учасниками судового провадження, розглядаючи окремі аспекти дотримання адвокатом основних етичних принципів у цих відносинах. Так, у ході судового розгляду справи адвокат не повинен:

намагатися вплинути на рішення (вирок) суду позапроцесуальними засобами;

робити свідомо неправдиві заяви стосовно фактичних обставин справи;

подавати суду завідомо неправдиві докази або свідомо брати участь в їх формуванні;

посилатися в суді на завідомо неправдиві або завідомо викривлені фактичні обставини, або обставини, що завідомо не стосуються предмета спору, або на подані клієнтом докази, стосовно яких йому відомо, що вони є неправдивими, або докази, отримані з порушенням положень цих Правил, а також на особисту обізнаність з обставинами справи, а у виступі в судових дебатах -- крім того на обставини, які не були предметом дослідження під час судового провадження (щодо яких адвокатом не заявлялися клопотання, спрямовані на доказування таких обставин) за винятком загальновідомих фактів;

порушувати порядок у судовому засіданні, припускатись сперечань із судом і висловлювань, що принижують честь і гідність суду або інших учасників процесу.

Адвокат не повинен залишати без уваги порушення закону, нетактовне і зневажливе ставлення суду та інших учасників процесу до його клієнта, його самого або адвокатури в цілому і має реагувати на відповідні дії у формах, передбачених чинним законодавством та/або актами НААУ. Адвокат повинен уникати позапроцесуального спілкування по суті справи, що є предметом судового розгляду, з учасниками провадження, які не є його клієнтами, і може здійснювати зазначене лише у формах і з метою, що не суперечать чинному законодавству і цим Правилам, і лише у випадках, коли це є необхідним для належного виконання доручення. У відносинах з іншими учасниками судового провадження адвокат повинен: бути стриманим і коректним; реагувати на неправильні дії або вислови цих осіб у формах, передбачених законом, зокрема у формі заяв, клопотань, скарг тощо; при допиті підсудних, потерпілих, сторін у цивільному процесі, свідків та інших осіб бути тактовним. адвокатський правовий моральний юрист

У п'ятому розділі Правил розглядаються окремі аспекти стосовно адвоката при здійсненні професійної діяльності з іншими органами та особами. У відносинах з органами досудового розслідування, адміністративної юрисдикції, іншими державними органами адвокат має дотримуватися принципів і підходів, закріплених розділом IV цих Правил, з урахуванням специфіки статусу цих органів і процесуальних форм взаємодії адвоката з ними, передбачених чинним законодавством.

Розділ VI Правил врегульовує етичні аспекти відносин між адвокатами. Корпоративна єдність адвокатів потребує від них взаємної довіри та співпраці на користь їх клієнтів, зокрема уникнення штучного породження чи поглиблення конфліктів між клієнтами. Однак при цьому принцип домінантності інтересів клієнта має перевагу перед міркуваннями корпоративної єдності. Адвокат не повинен допускати стосовно іншого адвоката: висловлювань, що принижують його честь і гідність, завдають шкоди його діловій репутації, нетактовних і принизливих висловів; поширення свідомо неправдивих відомостей про нього; спроб схилити клієнта іншого адвоката до розірвання з ним договору про надання правової допомоги; спілкування з клієнтом іншого адвоката без згоди останнього з приводу доручення, яке їм виконується; намагань схилити до укладення договору про надання правової допомоги особу, яка прийшла до іншого адвоката (адвокатського бюро, адвокатського об'єднання); навмисного введення іншого адвоката в оману стосовно справи, в судовому розгляді якої вони обидва беруть участь, щодо місця і часу проведення судових засідань, результатів розгляду справи судами різних інстанцій, наявності доказів (і намірів їх представити), які в дійсності не існують, намірів свого клієнта, які стосуються предмета спору та ведення справи, умов мирової угоди, що пропонується.

У розділі VII Правил визначаються особливості дотримання норм адвокатської етики в громадській, науковій та публіцистичній діяльності адвоката. Так, останній не може використовувати в своїй громадській, науковій або публіцистичній діяльності інформацію, конфіденційність якої охороняється даними Правилами, без згоди на це осіб, зацікавлених у нерозголошенні такої інформації. У своїх публіцистичних матеріалах адвокат не повинен поширювати відомості, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, порочать честь, гідність чи ділову репутацію інших адвокатів, або престиж адвокатури як такої, а обґрунтовану критику зазначених осіб, або адвокатури в цілому має викладати у коректній формі.

Розділ VIII Правил розглядає адвокатське бюро, адвокатське об'єднання як суб'єкти відносин щодо забезпечення дотримання правил адвокатської діяльності.

У дев'ятому розділі Правил визначається роль органів адвокатського самоврядування у забезпеченні дотримання правил адвокатської етики. Органи адвокатського самоврядування сприяють і контролюють дотримання Правил адвокатської етики всіма адвокатами України та адвокатами іноземних держав, які відповідно до законодавства України здійснюють в Україні адвокатську діяльність.

Нарешті, в розділі X Правил визначаються правові наслідки порушення Правил адвокатської етики. За порушення цих Правил до адвоката можуть бути застосовані заходи дисциплінарної відповідальності в порядку, передбаченому чинним законодавством про адвокатуру та адвокатську діяльність, а також актами НААУ. Крім того адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за порушення Правил адвокатської етики його помічником, стажистом або членом технічного персоналу, якщо адвокат: не забезпечив ознайомлення свого помічника, стажиста або члена технічного персоналу з цими Правилами; не здійснював належного контролю за діями помічника, стажиста або члена технічного персоналу, залученого ним до виконання окремих робіт за дорученням, передбаченим договором між адвокатом і клієнтом про надання правової допомоги; своїми розпорядженнями і порадами або особистим прикладом сприяв порушенню помічником, стажистом або членом технічного персоналу Правил адвокатської етики.

У випадках, коли в конкретній ситуації адвокату важко визначити варіант поведінки, який у певних обставинах відповідав би нормам цих Правил, він може звернутися за роз'ясненням до РАУ чи з'їзду адвокатів України.

СТАНДАРТИ АДВОКАТСЬКОЇ ПРОФЕСІЇ

Діяльність людей в різноманітних галузях суспільного життя врегульована численними нормами та установленими стандартами. Певні вимоги до різних сфер людської діяльності дозволяють не тільки визначати рівень відповідності тієї чи іншої професійної активності вимогам, що пред'являються до такої діяльності, а й визначати ступінь відповідальності особи при порушенні загальних вимог до результатів чи процесу спеціалізованої діяльності. Крім того наявність чітких стандартів фахової активності та напрацювання визначеної процедури виконання тих чи інших видів робіт являє собою необхідне підгрунття для навчання тій чи іншій спеціальності молодих фахівців.

Не є винятком у цьому сенсі і адвокатська діяльність. Незважаючи на високий рівень творчості при виконанні адвокатами своїх професійних завдань багатовікова історія існування й розвитку інституту правозахисту сформувала свої, специфічні, вимоги і стандарти до цього виду діяльності. Деякі з них визначені нормативно у міжнародному та національному законодавстві. Певні правила поведінки адвокатів визначаються корпоративними документами чи рішеннями. Значна увага при здійсненні адвокатами своїх фахових завдань приділяється стандартизації вимог щодо етичних аспектів такої діяльності.

Деякі практики вважають, що робота адвоката настільки непередбачувана, творча й незалежна, що не можна застосовувати термін "стандарти" стосовно адвокатської діяльності.

Тобто, вважають вони, професійна діяльність адвокатів не підлягає стандартизації, так само як мистецтво у будь-якому вигляді. Беззаперечним, і з цим треба погодитись, є те, що робота адвокатів дійсно являє собою мистецтво у значенні високого рівня майстерності. Однак навіть у музиці існують певні правила та стандарти гармонії, порушення яких із майже абсолютною вірогідністю призводить до какофонії.

Загалом більшість учених (Б. Г. Анан'єв, А А Бодалєв, А А Деркач, Н. В. Кузьміна) схиляються до думки, що професіоналізм є найвищим ступенем у розвитку людини як суб'єкта пізнання, праці, спілкування. Критерієм рівня професіоналізму є ступінь відповідності знань, умінь і навичок фахівця сучасним досягненням науки та практики у певній галузі, вважає А. В. Кириченко.

Водночас, якщо розглядати соціальні сфери діяльності, то ефективність у них залежить насамперед від наявності відповідних знань, рівня сформованого вмінь і навичок будувати взаємовідносини з іншими людьми, справляти на них цілеспрямований психологічний вплив з метою спонукання до певних дій чи рішень. Таке спонукання можна розглядати як трансформацію мотиваційної сфери людини.

Професіонал -- це людина, яка перетворила професію на кредо свого життя, а компоненти системи цього терміна мають політичний, морально-етичний і психолого-педагогічний характер, а також охоплюють ерудицію, творчість, справедливість, принциповість і сумлінність. Поняття професіоналізму найчастіше пов'язують з професією, під якою розуміють працю, що потребує певної підготовки і є зазвичай джерелом існування, або тривалий і відносно широкий вид трудової діяльності, що передбачає певну сукупність теоретичних знань, практичного досвіду і трудових навичок.

Адвокатське мистецтво є сукупністю глибоких теоретичних знань, широкого та різноманітного практичного досвіду, скріплених високопрофесійною культурою та загальнолюдським рівнем моральності поведінки.

Виходячи з цього можна дійти висновку про визначеність адвокатської діяльності стандартами рівня фахової теоретичної та практичної підготовки, відповідність поведінки адвоката нормам моралі та професійної етики. Таким чином, стандарти адвокатської діяльності можуть бути поділені за кваліфікаційними вимогами на:

1) вимоги до теоретично-освітньої підготовки;

2) вимоги до практичного стажу роботи;

3) етичні вимоги професійної поведінки;

4) моральні правила побутової поведінки.

Теоретична підготовка може бути визначена шляхом встановлення відповідності певної спеціалізації фахівця. Наприклад, для отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю треба отримати диплом магістра за фахом "правознавство" з кваліфікацією "юрист".

Не менш важливою для здійснення адвокатської діяльності є і наявність практичного досвіду роботи за юридичним фахом. Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає необхідність двох років практичного досвіду роботи помічником адвоката або на іншій посаді, що передбачає наявність вищої юридичної освіти. Стандарти поведінки адвокатів також визначаються Правилами адвокатської етики, які встановлюють як суто професійні етичні засади роботи адвоката, так і вимоги до представників цієї професії у побуті.

За суб'єктом врегулювання адвокатської діяльності стандарти роботи адвокатів можуть поділятися на:

1) міжнародно-нормативні;

2) національно-нормативні;

3) внутрішньокорпоративні.

Основними міжнародними нормативними актами, що встановлюють загальні стандарти здійснення адвокатської діяльності, є Основні положення про роль адвокатів і Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства. Національне законодавство визначило основні вимоги до адвокатської діяльності у Законі. Процесуальні кодекси України також встановлюють форми та порядок участі адвокатів у кримінальному, цивільному, господарському процессах та в адміністративному судочинстві. Рішення НААУ, РАУ та рад адвокатів регіонів, статути Спілки адвокатів України, НААУ, адвокатських об'єднань і бюро встановлюють стандарти внутрішньокорпоративної поведінки адвокатів. І, нарешті, як уже згадувалось, Правила адвокатської етики визначають етичні стандарти діяльності адвокатів України.

За умов посилення змагальності судочинства, гарантування прав і свобод громадян, підвищення ролі судів у процесі захисту законних інтересів фізичних та юридичних осіб абсолютно необхідним є підвищення ефективності адвокатської діяльності.

Е. Фромм нагадує, що первинний зміст слова "ефективність" походить від лат. -- діяти. "Бути ефективним, відповідно, означає щось здійснювати, реалізовувати, виконувати, тобто бути готовим до дії... Дієздатність означає, що людина активна, що не тільки інші діють на неї, а й вона діє на інших людей".

На думку В. І. Васильєва, поняття "ефективність" має універсальний характер і поширюється практично на всі управлінські системи, причому для будь-якого виду діяльності проблема ефективності має вирішальне значення. Категорія ефективності, на думку Л. О. Зашляпіна, пов'язана з категорією "результат", а точніше, ступенем реалізації передбачуваної мети у фактичному результаті.

У своїй монографії "Стратегія і тактика захисту по кримінальних справах" В. С. Соркін розглядає ефективність у параграфі про вибір стилю в системі захисту: "на формування стилю як одного з компонентів захисту може впливати таке поняття, як "ефективність". Стиль автор розуміє як елемент стратегії. Стратегія як те, що визначає головні цілі (цілі взагалі), згідно з позицією і самого автора, передбачається для формування на початку ведення адвокатом юрисдикційної справи (при входженні в судочинство), у тому числі кримінальної. Автор вказує на ефективність захисту як на "ступінь сприяння адвоката-захисника реалізації процесуальної функції захисту".

Ефективність діяльності юриста -- це його здатність ставити перед собою і своїми співробітниками адекватні стратегічні й тактичні цілі та забезпечувати їх досягнення відповідно до заданої мети. Надійність суб'єктів правозастосовної діяльності визначається їх здатністю до точного, безпомилкового і своєчасного розв'язання службових завдань і в результаті -- до забезпечення кінцевої ефективності роботи правозастосовної системи^[1].

Визначення ефективності процесу, на думку В. С. Зеленецького, має здійснюватися послідовно-поступально -- від "кванта" процесуальної дії до конкретних стадій, а потім і всього процесу загалом. Якщо результат діяльності відповідає правильно поставленій цілі, то діяльність, що забезпечує його досягнення, необхідно розглядати як ефективну.

Однак варто пам'ятати, що "ефективний" -- це той, що дає ефект, але не будь-який, а визначений заздалегідь, корисний, дієвий, такий, що приводить до потрібних результатів. Звідси ефективність -- це результат цілеспрямованої дії. Тому "ефективними... варто називати тільки такі дії або способи дій, які певною мірою приводять до результату, задуманого як мета". К. Ф. Скворцов пише: "Ефективним прийнято вважати все те, що приводить до бажаних результатів і тому є дієвим. Бажаний результат збігається з метою. Відповідно, ефективність є досягнення мети. А рівень ефективності визначається мірою досягнення мети".

На ефективність функціонування адвокатів також суттєво впливають стратегія і тактика здійснення ними своїх процесуальних функцій. Поняття тактики адвокатської діяльності є елементом теорії ефективної адвокатської діяльності. Визначення запозиченої природи терміна "тактика" і використання його при аналізі та опису адвокатської діяльності дасть можливість вирішити проблему місця теорії ефективної адвокатської діяльності у системі юридичних наук, які останніми роками часто пов'язують із криміналістикою.

Теорія тактики адвокатської діяльності гіпотетично видається нам частиною теорії ефективної адвокатської діяльності, одним з провідних дослідників якої є російський вчений і практик Л. О. Зашляпін.

Достатньо очевидною є схожість термінологічної системи теорії ігор та теорії ефективної адвокатської діяльності, що перебуває водночас у семантичному, логічному зв'язку з поняттями теорії військового мистецтва, наявна в контекстах визначення поняття "стратегія". Наприклад, В. А. Абчук стверджує: "Теоретико-ігрові методи дають можливість виробити найкращу в певних умовах обстановки лінію поведінки, сукупність правил, керуючись якими, можна забезпечити собі максимально можливий середній виграш, звести ризик до мінімуму"^[5].

Стратегія адвокатської діяльності, як і сама діяльність, є похідною від діяльності другої (протилежної) сторони. У зв'язку з цим, якщо ініціатива умовно другої сторони, представленої адвокатом, вторинна і первинною є ініціатива протилежної сторони, то і стратегія другої сторони в цьому випадку хронологічно обирається на розвиток стратегії першої сторони (ініціатора судочинства).

Якщо це так, то стратегічним принципом, наприклад, тактики адвокатської діяльності, може бути принцип не мінімаксу, а максиміну, принаймні для тих теоретично змодельованих ситуацій, які стосуються кримінального судочинства та -- вужче -- участі адвокатів у кримінальному судочинстві на стороні захисту (як адвокатів-захисників підозрюваних, обвинувачених).

Якщо звернутись безпосередньо до теорії ігор, то в ній принцип мінімаксу розкривається так: мінімаксним виграшем (мінімаксом) є гарантований програш другого гравця. Другий гравець у теорії ігор -- це той, хто обирає стратегію після обрання стратегії ініціатором (першим гравцем). Для зазначених авторів принцип мінімаксу "полягає в тому, щоб стратегія другого гравця (у нашому випадку адвоката) гарантувала б виграш (результат у справі) не менший, ніж значення гри (можливі, бажані адвокатом результати у справі), незалежно від вибору стратегії першим гравцем (наприклад прокурором)".

При цьому в теорії ігор при виборі оптимальної стратегії "другий гравець повинен мати мінімальний програш, якщо перший дотримується своєї найкращої стратегії". Зазначене дає підстави для використання теорії ігор в адвокатській діяльності. Справа в тому, що в умовних 50% випадків адвокат представляє інтереси протилежної сторони як другого "гравця" (адвоката -- представника цивільного відповідача, адвоката-захисниха).

Відповідно, в даному випадку, коли адвокат виступає в ролі другого "гравця", перший гравець (прокурор, адвокат -- представник цивільного позивача, адвокат -- представник потерпілої особи) має можливість обрати оптимальний момент, правові підстави та факти, які могли б використовуватись як докази.

У такій ситуації адвокат, який представляє інтереси другої сторони, об'єктивно може враховувати у своїй діяльності як орієнтир мінімальний програш за термінологією теорії ігор чи відповідні цьому терміну небажані наслідки, що можуть настати внаслідок судового рішення, яке набере законної сили. Такий підхід не суперечить нормативним положенням Закону, Правилам адвокатської етики.