Етичні засади адвокатської діяльності

У цілому всі тактичні засоби та прийоми можна виокремити у три основні групи: організаційні, процесуальні та психологічні тактичні прийоми. Серед основних організаційних тактичних засобів можна виокремити ті, що притаманні абсолютно всім формам судочинства (наприклад визначення меж доказової бази), і тих, що є специфічними для окремих порядків провадження, наприклад для судового розгляду кримінальних справ за участю суду присяжних (формування колегії присяжних).

Ці засоби визначені нормативно, але ефективність їх використання залежить не лише від суворого дотримання норм процесуального закону. Серед суто процесуальних тактичних прийомів можна вирізнити ті, що безпосередньо пов'язані з процесом дослідження доказів і доведення обґрунтованості правової позиції перед судом.

Істотну роль відіграють і психологічні тактичні прийоми, що можуть бути поєднані з організаційно визначеними процесуальними процедурами. Дійсно, адвокати використовують під час виконання своїх професійних функцій різноманітний психологічний арсенал. І це невипадково, адже вдале використання засобів психологічного впливу може стати найефективнішим способом досягнення адвокатами мети своєї процесуальної діяльності, збільшити результативність активних процесуальних дій та зміцнити правову позицію у справі.

Психологічний вплив, що використовується адвокатами, певним чином відповідає ознакам тактичного прийому, хоч і має більш системний характер. Тактичний прийом, у свою чергу, визначений О. В. Полстоваловим як лінія свідомої поведінки особи, що рекомендована криміналістикою, відповідає вимогам закону та моралі і найбільш ефективна у певній ситуації.

При цьому, будь-який засіб, що використовується адвокатами з метою реалізації своїх професійних функцій, у тому числі заходи психологічного впливу, повинен відповідати таким ознакам, як законність, вибірковість та етичність. А.Н. Васильєв зазначає, що з погляду моралі прийоми недопустимі, якщо застосовані чи поєднані з: насильством і погрозами насильства; обманом; використанням культурної відсталості і релігійних забобонів; використанням аморальних спонукань; будь-якими діями, що можуть за формою чи інтенсивністю спонукати до хибних показань чи самообмови; будь-якими діями, що принижують людську гідність. Дотримання цих умов при використанні адвокатами методів психологічного впливу повинно стати неодмінним правилом їх процесуальної діяльності.

Таким чином, психологічний вплив є цілком допустимою дією адвокатів, спрямованою на стимулювання психічної сфери людини чи груп людей з метою ефективного представлення та доведення своєї правової позиції за умови дотримання критеріїв допустимості прийомів такого впливу.

Однак не кожен вплив відбувається цілеспрямовано, тим більше, з метою досягнення певних професійних цілей. Навіть професіонал найчастіше використовує психологічний арсенал інтуїтивно, ґрунтуючись на власному досвіді спілкування з іншими людьми.

Такий емпіричний досвід навіть може передаватись у вигляді рекомендацій і порад, що допомагають уже більш свідомо справляти вплив на інших людей. Вид психологічного впливу, що є невід'ємною рисою професіоналізму, може називатися акмеологічним. Наприклад, О. В. Кириченко вважає, що "акмеологічний вплив є інтегральним поняттям, яке вироблено для опису складного, системного, багаторівневого соціально-психологічного явища і яке відображає процес цілеспрямованого, комплексного, високоефективного, поліфункціонального, психологічно вивіреного, технологічно організованого впливу на одиничний чи груповий суб'єкт у межах інтерсуб'єктної взаємодії з професійною метою"^[7].

Акмеологічний вплив, що справляється адвокатами, можна класифікувати за різними критеріями.

По-перше, помітною є різна цілеспрямованість застосовуваного впливу:

1) на особу (на суддю, на присяжного засідателя, на свідка);

2) на групу осіб (на лаву присяжних засідателів, на колегію професійних суддів, на групу потерпілих);

3) на соціум (на публіку в залі судових засідань, на суспільство за допомогою ЗМІ).

По-друге, треба відзначити різноспрямованість застосовуваного психологічного впливу:

1) на логіку (аргументація доказами);

2) на почуття (аргументація усталеними моральнісними настановами);

3) на емоції (аргументація емоційними станами).

По-третє, можна помітити різні рівні спрямованості психологічного впливу.

1) свідомий (на мотиваційні центри особистості);

2) підсвідомий (на емоційні та функціональні стани).

По-четверте, суттєво різниться технологія застосування психологічного впливу:

1) явний (відкрите декларування мети впливу);

2) прихований (приховування мети впливу або самого факту використання впливу);

3) безпосередній (справляється безпосередньо адвокатом);

4) опосередкований (справляється адвокатом за допомогою стороннього фактора -- показання свідка, ЗМІ, висновку експерта).

Найчастіше засоби психологічного впливу використовуються учасниками судових процесів інтуїтивно, на підставі раніше набутого досвіду спілкування з іншими людьми.

Водночас, зважаючи на наявність певних психологічних захисних бар'єрів, які оточують кожну людину, треба визнати, що ефективність психологічного впливу залежить від успішності проходження суб'єкта акмеологічного впливу крізь ці бар'єри та здійснення формувального впливу на мотиваційні установки об'єкта. О. В. Кириченко виділяє всього три таких захисних психологічних бар'єри: "фільтр безпеки", "фільтр інтересу" та "фільтр довірливості".

Проходження крізь "фільтр безпеки" залежить від рівня довіри до суб'єкта акмеологічного впливу. Т. П. Скрипкіна визначає довіру як здатність людини апріорі наділяти явища та об'єкти навколишнього світу, а також інших людей, їх можливі майбутні дії та власні передбачувані дії властивостями безпеки (надійності) та ситуативної користі (важливості). Тобто рівень довіри до суб'єкта акмеологічного впливу залежить від сприйняття його образу іншими.

Створення позитивного, довірчого ставлення учасників процесу, зокрема суду, до адвокатів здебільшого залежить від їх особистісних якостей. Подолання "фільтра інтересу" визначається ціннісним навантаженням тієї інформації, яка повідомляється чи відстоюється адвокатом. Чим важливішою вона буде для осіб, на яких спрямовується акмеологічний вплив, тим більше шансів у адвоката успішно подолати і цей захисний бар'єр.

Нарешті, "фільтр довірливості" ефективно можна подолати лише за умови збігу мотиваційних настанов об'єкта і суб'єкта акмеологічного впливу, який можливий за умови навіювання емоційних станів, схожих на емоційний стан суб'єкта професійного впливу.

Вважаємо, що проходження крізь "фільтр довірливості" особливо ускладнене у зв'язку із суттєвим впливом на цей процес систем психологічної безпеки об'єктів акмеологічного впливу та створення перешкод цьому процесу активними діями протилежної процесуальної сторони.

Однак подолання "фільтра довірливості" адвокатами все ж можливе за умови побудови правової позиції, стратегії і тактики процесуальних дій з урахуванням мотиваційних настанов об'єкта акмеологічного впливу. Так, правова позиція захисту має бути не лише доказово аргументованою, а й емоційно зрозумілою для суду.

Размещено на Allbest.ru