Теоретичні засади формування концепції національної безпеки держави

Проте переважна більшість сучасних підходів до формування теорії національної безпеки базуються на усвідомленні та реалізації на державному та міжнародному рівнях певних інтересів - національних або державних за назвою.

Формування національних інтересів - це суперечливий та довготривалий процес, на який впливають геополітичні реалії, економічні, соціальні, етнічні, культурні та психологічні фактори, що переплавляються масовою свідомістю, коригуються певною системою цінностей та знаходять своє існування у концепції національних інтересів. Як відмічав Дж. Розенау: «Визначення національного інтересу ніколи не може бути нічим іншим, як системою розумових висновків, що виходять з аналітичної та ціннісної бази політики». Значний внесок у розробку проблеми національного інтересу зробили американці Дж.Кеннан, Дж.Розенау, У.Ліппман, К.Уолтц, Е.Фернісс, французи - Р.Арон, П.Ренувен, Р.Дебре, Ф.Брайар та ін.

Друга група вчених вважає, що поняття «національний інтерес» є дуже невизначеним, егоцентричним або застарілим, що воно нічого не дає для розуміння взаємопов'язаного світу, що постійно перебуває у процесі змін і у якому значення національної держави поступово втрачається. Одним з найвпливовіших скептиків у 1970-х роках був Джеймс Н.Розенау, який у своїй книзі «Наукове дослідження зовнішньої політики» писав про те, що ні «об'єктивісти», ні «суб'єктивісти» (так він визначав прибічників двох протилежних точок зору) не змогли знайти ефективного обгрунтування використання національного інтересу як інструменту дослідження. Він дійшов до наступного висновку: «Незважаючи на всілякі твердження, пов'язані з цим поняттям, та незважаючи на його уявну корисність, національний інтерес так і не виправдав початкових сподівань, що покладались на нього як на інструмент дослідження». Спроби об'єктивістів та суб'єктивістів використати його, стверджував автор, - виявилися безрезультатними і невдалими, хоча «у підручниках з міжнародної політики, як і раніше, стверджується, що нації захищають та реалізують свої національні інтереси, наукова література з цього приводу не збагатилась та не розширилася».

Дослідження національних інтересів вимагає відповіді на ряд питань:

Чи існують об'єктивно національні інтереси та яка їх природа?

Які національні інтереси належать до базових, фундаментальних, а які мають тимчасовий, кон'юнктурний характер?

Чи можуть національні інтереси змінюватись, залежно від змін внутрішньої та зовнішньої ситуації?

Які механізми забезпечують захист національних інтересів?

Чи можливо узгоджувати національні інтереси різних міжнародних суб'єктів?

Хто і як визначає загрози національним інтересам та ін. ?

У найпростішому вигляді фундаментальні національні інтереси можна визначати як забезпечення захисту та добробуту громадян, території та конституційної системи. Можна провести відмінності між національними та суспільними інтересами, тому що суспільні інтереси торкаються передусім внутрішнього добробуту суспільства. Захист суспільних інтересів забезпечує чинна система законів, яку проводять у життя державні чиновники. Що ж до національних інтересів, то вони в першу чергу стосуються зовнішнього оточення і більшість суверенних держав залишають за собою право у кінцевому підсумку вирішувати, як їм належить діяти на міжнародній арені або в системі міжнародних відносин.

Так, наприклад, у США, згідно з діючою конституційною системою, головну відповідальність за визначення національних інтересів несе Президент з урахуванням думки і за наявності згоди Сенату та за фінансової підтримки Палати представників і Сенату. У питаннях, що зачіпають суспільні інтереси, повноваження більш рівномірно розподілено між президентом, Конгресом та судами.

Стратегічні інтереси є інтересами другого порядку: вони тісно пов'язані з політичними, економічними та військовими засобами захисту країни від воєнної загрози. Їх можна визначити залежно від географічного розташування, регіону, військової могутності, наявності чи відсутності ресурсів, науки, технології й техніки, а також завдань зі скорочення масштабів збитків у період війни. Іноді стратегічні інтереси можуть визначати національні інтереси, але не навпаки. Такий сценарій може призвести до перегляду цілей та переходу країни у стан, коли військова складова безпеки домінує. У колишньому Радянському Союзі саме стратегічні інтереси визначали головні напрями внутрішньої та зовнішньої політики країни.

Приватні інтереси - це інтереси, які переслідують ділові кола та інші організації, що функціонують за кордоном та потребують підтримки з боку уряду країни. Приватні інтереси, залежно від конкретної ситуації, можуть більшою або меншою мірою впливати на формування загальнонаціональних інтересів. Так, наприклад, у 80-х роках ХХ ст. в міру підвищення дефіциту торгового балансу США урядові структури у визначенні національних інтересів пішли на розширення ролі приватних інтересів порівняно із 1960-1970 рр.

Усі країни мають як постійні, так і тимчасові національні інтереси. Деякі інтереси країна переслідує без будь-яких змін протягом тривалого часу, інші інтереси розраховані на певний термін, а потім змінюються внаслідок зміни міжнародних умов або політичної ситуації у самій країні. Невизначеність щодо терміну дії тих чи інших національних інтересів створює певні проблеми.

Так, у концепції національної безпеки РФ у ІІ розділі під заголовком «Національні інтереси Росії» зазначено, що «система національних інтересів Росії визначається сукупністю основних інтересів особистості, суспільства та держави» … «в галузі економіки, у внутрішньополітичній міжнародній, оборонній та інформаційній сферах, у соціальній галузі, духовному житті та культурі», а далі майже на трьох сторінках тексту детально викладаються завдання держави у вищезазначених сферах життєдіяльності суспільства, до того ж наголошується, що: «Національні інтереси Росії (всі без винятку) мають довгостроковий характер та визначають основні цілі на її історичному шляху, формують стратегічні та поточні завдання внутрішньої й зовнішньої політики держави. Реалізуються через систему державного управління».

У документі з питань стратегії національної безпеки США, що був підготовлений у 1993 р., національні інтереси цієї країни формулювалися наступним чином:

виживання США як вільної та незалежної нації, забезпечення збереження цінностей та інститутів країни та безпеки її народу;

підтримка здорової та зростаючої економіки з метою забезпечення процвітання громадян та наявності ресурсів для вирішення національних завдань у межах країни та поза її кордонами;

співробітництво та підтримка активних зв'язків із союзниками та дружніми націями.

Професор Д.Нехтерлейн у своїй роботі: «America Recommitted United States National interests in a Restructured World» виділяє чотири групи національних інтересів, а саме:

захист США та їх конституційної системи;

створення сприятливого світового порядку (підтримка міжнародної безпеки);

сприяння економічному достатку нації та просування американської продукції на міжнародний ринок;

поширення демократичних цінностей США та ринкової економіки за кордони країни.

Практична реалізація першої групи інтересів США передбачала також захист Канади, Гренландії, Ісландії, Мексики та країн Карибського басейну. У цьому оборонному периметрі США здійснювали значний тиск, включно до використання збройної сили, з метою попередити появу військових баз іноземної країни поблизу американського континенту (як це було у жовтні 1926 р.), а також проводити дії прихованого характеру та економічні санкції супроти місцевих урядів для упередження можливостей створення будь-яких союзів без контролю США.

Друга світова війна довела неспроможність політики ізоляціонізму забезпечити безпеку США. Тому після її закінчення Америка доклала великих зусиль з метою змінити міжнародну обстановку таким чином, щоб країни Європи та Центральної Азії зайняли мирну та дружню позицію щодо США. Підтримка ООН, стримування військової могутності СРСР, формування НАТО, військові інтервенції у Кореї, В'єтнамі, Лівані були результатом зацікавленості США у формуванні в повоєнні роки сприятливого світового порядку, де американці почувалися б у безпеці.

Інтерес США у забезпеченні економічного достатку передбачав забезпечення свободи торгівлі та інвестицій за межами країни, доступ до ринків та природних ресурсів інших країн, підтримку курсу валют США на міжнародних ринках капіталу та збереження високого рівня життя американських громадян. Цей інтерес був наслідком стурбованості, що нині існує в США у зв'язку з тим, що торговельний баланс країни має хронічний дефіцит, багато кампаній та об'єктів нерухомості в країні перейшли у власність іноземців, а Сполучені Штати Америки перетворюються на крупного боржника.

Підтримка демократії та утвердження прав особистості посідали особливе місце в американській дипломатії впродовж усієї її історії. У період між 1945-1975 рр. американські політики мало уваги приділяли цій сфері: вони орієнтувалися на створення світового порядку і мало турбувалися про те, які уряди ставали союзниками США. У середині 1970-х років за рахунок внесення поправки у законодавство щодо допомоги іноземним країнам конгрес змусив президента приділяти більше уваги правам людини при розробці політики допомоги іншим країнам.

Ці чотири групи базових інтересів, важливість яких, безумовно, буде змінюватися протягом десятиріч, потребують суспільної уваги та державних коштів. Пріоритети кожної з груп інтересів можуть змінюватись, на перший план можуть виходити чи створення сприятливого світового порядку, чи економічне благополуччя, проте всі вони були і будуть фігурувати як довгострокові національні інтереси.

Американський дослідник - доктор Д.Нехтерлейн вважає, що виділяти чотири вищезазначені групи інтересів доцільно не для того, щоб визначити, який з них фігурує саме в цьому конфлікті, а для того, щоб оцінити ступінь зацікавленості держави у конкретному питанні чи у кризовій ситуації. А.Нехтерлейн пропонує для цих цілей своєрідну градацію національних інтересів.

Інтереси виживання.

Інтереси, що стосуються виживання, постають на порядок денний не часто і виявити їх досить легко. Інтерес вижити має місце у ситуації, коли виникає загроза масової руйнації Вітчизни, якщо неможливо оперативно протидіяти вимогам держави. Такі кризи легко розпізнаються, бо вони вкрай насичені драматизмом і охоплюють ситуації, коли збройні сили однієї країни здійснюють вторгнення чи загрожують вторгненням на територію іншої країни. Прикладами можуть бути вторгнення Гітлера у Польщу в 1939 р., бомбардування німецькими ВПС Великобританії у 1940-1941 рр., напад Північної Кореї на Південну Корею у 1950 р., вторгнення колишнього Радянського Союзу в Афганістан у 1979 р. та вторгнення США у Гренаду у 1983 р. Вторгнення Іраку на територію Кувейту зачіпало інтереси виживання Кувейту.

Життєво важливі інтереси.

«Життєво важливий» інтерес відрізняється від інтересу виживання в першу чергу тим, скільки часу має країна на прийняття рішення в умовах виникнення зовнішніх загроз. При цьому, окрім захисту Вітчизни, «життєво важливий» інтерес охоплює питання економіки, світового порядку, ідеології, а загроза для країни може бути при цьому такою ж великою, як у випадку збройного нападу. Однак слід чітко зрозуміти, що загрози життєво важливим інтересам є потенційними, швидше можливими, а не реальними. Політичні кола мають час для реакції на загрози життєво важливим інтересам. Вони можуть провести консультації з союзниками, переговори з потенційними супротивниками, застосувати політичні та економічні контрзаходи, здатні змінити негативну тенденцію; політики можуть вдатися до демонстрації сили як попереджувального заходу націленого на те, щоб переконати супротивника у рішучості своїх намірів щодо захисту власних інтересів.

Життєво важливий інтерес окреслює коло питань, настільки важливих для добробуту нації, що її керівництво відмовляється йти на компроміс далі певної межі. Якщо політичні лідери визначають, що компроміс з того чи іншого питання є можливим тільки у певних параметрах і готові піти на ризик економічних та військових санкцій, то тоді, скоріше за все, у тій ситуації присутній життєво важливий інтерес. Міжнародний досвід свідчить, що у повоєнний період урядові США вдавалося досить чітко усвідомлювати життєво важливі інтереси країни і діяти відповідно до вимог вищезазначеної схеми. Так, Гаррі Трумен у 1950 р. прийняв рішення піти на конфронтацію з Північною Кореєю з приводу вторгнення у Південну Корею; Джон Кеннеді пішов на безпрецедентне загострення військово-політичної ситуації з метою не допустити присутності радянських ракет на Кубі та в інших точках Карибського басейну. Річард Ніксон прийняв рішення відмінити золотий стандарт у США та примусити торговельних партнерів США прийняти девальвацію долара у серпні 1971 р. За його ж рішенням, американські збройні сили були приведені до стану бойової готовності у жовтні 1973 р., коли існувала загроза, що Радянський Союз надішле свої десантні частини у Єгипет; зусилля Джиммі Картера щодо врятування американських заручників у Ірані в березні 1980 р. та рішення Рональда Рейгана про бомбардування Лівії у березні 1986 р.; рішення Джорджа Буша про завдання бомбового удару по Іраку в серпні 1990 р. Таким чином, життєво важливий інтерес може зачіпати питання захисту Вітчизни, економічного добробуту та світового порядку. Поширення цінностей само по собі рідко стає життєво важливим інтересом.

Слід підкреслити, що життєво важливий інтерес не визначається політичними діями органів законодавчої чи виконавчої влади у момент кризи чи серйозного міжнародного конфлікту; дії найшвидше свідчать про ступінь інтересу, ніж є його вирішальним фактором. Іноді керівництво країни після обговорення питання може дійти висновку, що воно зачіпає життєво важливий інтерес (тобто ситуація, що склалася, неприпустима), однак при цьому рішучі дії починати недоцільно чи неможливо. Може трапитись і навпаки, коли сила застосовується, хоча ситуацію не можна розглядати як недопустиму чи загрозливу, якщо реальні розрахунки показують, що негативні наслідки використання сили - незначні, а позитивний ефект - великий.

Життєво важливий інтерес має місце, коли вище керівництво вважає, що відсутність рішучих дій, спрямованих на зміну загрозливої ситуації, може призвести до серйозних втрат для країни. Тоді дії можуть виявлятися у застосуванні економічних санкцій і (або) звичайних озброєнь. Однак в умовах наявності ядерної зброї рішення щодо її використання або використання інших видів зброї масового ураження приймається тільки у тих випадках, коли на карту поставлене питання виживання.

Важливі інтереси.

Важливим є такий інтерес, що, незважаючи на свою вагомість, не має вирішального значення для добробуту країни. Важливі інтереси пов'язані з питаннями й тенденціями економічного, політичного та ідеологічного характеру, за них можна вести переговори з потенційним супротивником. Такі питання можуть викликати серйозну стурбованість і навіть завдавати шкоди інтересам країни за кордоном, але політики, як правило, доходять до висновку, що у даному конкретному випадку доцільні переговори та компроміс, а не конфронтація, навіть тоді, коли результати незадовільні та не зовсім прийнятні для країни.

Рішення про те, чи є це конкретне питання важливим, чи життєво важливим, становить украй серйозний вибір для політиків, і особливо для вищих щаблів влади країни. У кінцевому підсумку вони мають визначатися в тому, чи є ця конкретна ситуація допустимою, чи ні. Якщо влада (на рівні Президента, Верховної Ради, Ради національної безпеки і оборони), вважає, що можна піти на небажаний, але все ж прийнятний варіант рішення - це питання можна віднести до категорії важливих. Однак, якщо ситуація загострюється настільки, що подальший компроміс для вирішення конфлікту виключається, питання має життєво важливе значення.

Периферійний інтерес.

«Периферійний» інтерес серйозно не зачіпає добробуту країни у цілому, хоча може завдати шкоди приватним інтересам громадян однієї країни за кордоном. До периферійних інтересів можна віднести: ув'язнення громадян країни в інших країнах, окремі випадки завдання шкоди діловим інтересам національних компаній за кордоном, порушення прав людини та ін. Отже, національні інтереси являють собою найбільш суттєві потреби держави і суспільства в цілому, а їх визначення є одним з головних завдань керівництва та політики еліти країни.

На формування національних інтересів значною мірою впливають стан країни та нації, реальні умови життя населення. Так, у стабільному, демократичному суспільстві довгострокові національні інтереси мають стабільний характер, бо вони є результатом зусиль як керівництва та політичної еліти, так і населення країни, яке висловлює свою позицію через реально діючі демократичні механізми.

У певних випадках національні інтереси, так як їх розуміє керівництво та політична еліта, майже автоматично стають інтересами переважної більшості населення. В першу чергу це стосується інтересів виживання, коли збройний напад чи війна об'єднує націю. Інші, навіть життєво важливі національні інтереси, стають інтересами громадян країни через певний час як результат цілеспрямованої роботи політичної еліти та засобів масової інформації.

Найбільш несприятливою ситуацією для визначення довгострокових національних інтересів є період економічної та політичної криз, невизначеності управлінських структур держави та занепаду інтелектуальної еліти. За таких умов політична еліта розколота, її різні частини захищають часто протилежні погляди щодо перспектив розвитку держави, нації та суспільства. Населення ставиться з недовірою до пропозицій державних структур, а конкуруючі політичні угруповання намагаються завоювати довіру пересічних громадян за рахунок експлуатації вкрай радикальних поглядів.

Національні інтереси у цьому випадку не можуть бути сформульовані на тривалу перспективу, як правило, вони страждають суперечностями, невизначеністю та утопізмом, тому що не відповідають реальним можливостям суспільства та держави.

Саме у такій ситуації опинилася РФ. Концепція національної безпеки Російської Федерації (затверджена указом президента РФ від 17 грудня 1997 р. № 1300) передбачає «…проведення активного зовнішньополітичного курсу, спрямованого на зміцнення позицій Росії як великої країни - одного з впливових центрів багатополярного світу, що формується« [57].

Серед національних інтересів Росії у міжнародній сфері документ робить наголос на захисті життя, гідності, міжнародно визнаних громадянських прав і свобод російських громадян та наших співвітчизників за кордоном .

Відповідно до національних інтересів формуються національні цілі та загальні положення політичної, економічної та воєнної стратегії.

Національні цілі полягають у виборі способу захисту, підтримки чи досягнення національних інтересів.

Досить часто національні цілі у тих чи інших наукових працях чи офіційних документах фігурують як національні інтереси.

Отже, національні цілі є органічною складовою національних інтересів, але ці поняття не тотожні.

ТЕМА 5. Сучасний стан національної безпеки України

Національні інтереси України. Сфери національної безпеки України. Загрози національній безпеці України. Закон України про основи національної безпеки України.

До складу національних інтересів України слід віднести:

І. Фундаментальні національні інтереси.

Інтерес виживання народу України та незалежної Української держави.

Вище ми зазначали, що інтерес виживання виходить на перший план, коли виникає загроза масової руйнації країни, а можливості оперативного реагування з боку керівництва держави обмежені в часі. Як правило, такий сценарій є характерним для періоду збройного нападу ворожої держави. Але аналіз ситуації, що зараз склалася в Україні, свідчить про те, що ми маємо на порядку денному саме проблему виживання. Системна криза економіки, зростання злочинності, падіння життєвого рівня більшості населення України за межу малозабезпеченості, шалене зростання безробіття, люмпенізація населення, підвищення соціального напруження, руйнація культури та освіти, корумпованість та безвідповідальність державного апарату на тлі недостатньої дієздатності законодавчої гілки влади та постійної її конкуренції з виконавчою блокує можливість прийняття оперативних рішень. Тому мова зараз йде саме про виживання народу та держави, а не про другорядні питання.

Виходячи з фундаментального національного інтересу - виживання народу та держави, можна визначити наступні цілі внутрішньої та зовнішньої політики:

розвиток рівноправних стосунків (економічних, політичних, культурних) з країнами «близького» та «далекого» зарубіжжя;

проведення протекціоністської зовнішньоекономічної політики, економізація зовнішньої політики в цілому;

інтеграція у європейські та євроатлантичні структури (економічні, політичні, структури безпеки);

формування консолідуючої ідеї, спрямованої на виживання народу та держави. Чітке визначення етапів досягнення тих чи інших цілей;

розробка стислої за змістом, зрозумілої для більшості населення програми виходу з кризи та взяття відповідальності за її втілення у життя;

пошук альтернативних джерел постачання енергоносіїв з метою забезпечення економічної безпеки держави;

проведення заходів, націлених на підвищення централізованого управління економічними, політичними та соціальними процесами. Зміцнення всієї вертикалі управління;

залучення на керівні посади, державницькі налаштованих, авторитетних фахівців, не пов'язаних з кримінальним світом та тіньовим бізнесом.

Реакція держави на проблему виживання має бути рішучою й відповідальною, бо обмежений термін часу не дає змоги проводити експерименти з програмами виходу з кризи.

ІІ. Життєво важливі національні інтереси.

Найближчим до інтересів виживання є інтерес збереження сприятливих природних умов існування українського народу та держави.

На відміну від інтересів виживання, що постають на порядок денний у той чи інший історичний період і діють, як правило, незначний відрізок часу, збереження нормальних зв'язків між природою та суспільством є постійно діючим та визначальним фактором розвитку соціуму. Природні умови та природні ресурси завжди були визначальним фактором існування суспільства, а боротьба за володіння ними чи перерозподіл цих ресурсів окреслювала головні точки зіткнення інтересів. Контроль над ресурсами у своїй країні та за межами її кордонів стоїть на першому плані довгострокової стратегії будь-якої країни, будь-якого політичного угруповання. Обмеженість природних ресурсів, негативний вплив на стан суспільства техногенних катастроф, забруднення навколишнього середовища створюють масштабні та довготривалі загрози і потребують чіткого визначення тактичних і стратегічних завдань держави. Жодна країна у світі не має таких негативних, обтяжливих для розвитку економіки та суспільства довгострокових проблем, з якими зіткнулася Україна наприкінці ХХ ст.:

домінування енерго- та ресурсовитратного виробництва (вугільне, нафтопереробне, хімічне, сталеплавильне, металообробка) - на рівні технологій 50-х років.

чорнобильська катастрофа, що вже тривалий час виснажує бюджет, а її масштабні негативні наслідки ще не один десяток років впливатимуть на стан здоров'я населення;

значне розповсюдження зон екологічного лиха;

проблема питної води, збереження українських чорноземів, чистого повітря тощо.

Внаслідок інтенсивної індивідуальної діяльності промислових підприємств, залежно від розташування мінерально-сировинної енергетичної та паливної баз й інших умов, в Україні фахівці виділяють (на додаток до Чорнобиля) ще 8 техногенно найнебезпечніших регіонів, де накопичені значні об'єми різних промислових відходів. У межах цих регіонів (Донбас, Кривбас, металургійний Південь, Прикарпаття, Кременчук, Львівсько-Волинський басейн, Придніпров'я та Західний Донбас) сконцентровано 93,5% усіх промислових відходів. Складування техногенних продуктів негативно впливає на навколишнє середовище та здоров'я людей. Найбільші техногенні навантаження на одиницю площі та на одного жителя характерні для Донецької, Луганської, Дніпропетровської та Полтавської областей, причому в межах горно-, вуглепромислових та металургійних регіонів це навантаження набагато більше. Так, в окремих містах та промислових центрах техногенне навантаження на одного жителя має наступні значення: (тис. тонн/чоловік) Алчевськ - 0,21; Горлівка - 1,11; Дніпродзержинськ - 0,32; Донецьк - 0,55; Єнакієве - 2,77; Запоріжжя - 0,15; Кременчук та Комсомольськ - 5,11; Кривий Ріг - 9,17; Лисичанськ - 1,37; Луганськ - 0,57; Макіївка - 1,27; Маріуполь - 5,54; Слов'янськ - 0,42; Торез - 0,50; Шахтарськ - 1.12. [62].

Розв'язання цих проблем потребує радикальних заходів і виваженої довгострокової політики - інакше всі плани розбудови Української держави та підвищення життєвого рівня населення обернуться на утопію, красиву казку, ще один міф.

Світова тенденція на скорочення запасів природних ресурсів (у тому числі: питної води, чистого повітря та родючих земель) на тлі збільшення чисельності населення землі визначатиме головні напрями міжнародних відносин та виникаючого напруження між країнами світу в ІІІ тисячолітті.

Створення сприятливих умов для консолідації громадян України, формування української нації та перетворення України в перспективі на державу-націю.

Таким чином, цей інтерес передбачає досягнення наступних цілей:

формування ефективної регіональної політики, забезпечення участі представників регіонів у всіх ланках влади, що приймають рішення з питань внутрішньої політики;

створення дієвого механізму гарантування прав української нації та національних меншин України;

розвиток демократичних процесів в Україні;

невпинний рух до громадянського суспільства. Пріоритетна орієнтація органів державної влади на співпрацю з недержавними громадськими організаціями у вирішенні конкретних питань;

розвиток органів самоуправління.

Підвищення економічного добробуту громадян України потребує вирішення таких завдань, як:

створення умов для розвитку власного виробництва продуктів харчування та легкої промисловості;

підтримка національного виробника;

захист національного ринку товарів та послуг;

реалізація заходів з підвищення купівельної спроможності населення України;

створення нових робочих місць;

проведення агресивної зовнішньоекономічної діяльності з відновлення старих та завоювання нових ринків збуту української продукції;

створення сприятливих зовнішньополітичних умов для реалізації продукції українських виробників на ринках СНД, Європи, Африки та Південної Америки;

створення вільних економічних зон;

розробка та впровадження в життя довгострокової стратегії перетворення України на транспортний коридор між Європою та Азією;

запровадження скоординованої системи заходів щодо захисту соціально незахищених верств населення;

підвищення ролі держави у перерозподілі надприбутку природних монополій та комерційних структур на користь програм освіти, культури, охорони здоров'я громадян;

формування реєстру перспективних, конкурентоспроможних підприємств, цільова державна підтримка яких забезпечить виробництво необхідної продукції для внутрішнього та зовнішнього ринків.

Серед першочергових проблем забезпечення національної безпеки передусім слід вказати проблему відстеження й оцінки рівня загроз пріоритетним національним інтересам за допомогою багатовимірних, системних методів аналізу, а також проблему прогнозування розвитку ситуації. Це дає можливість всебічно вивчати і передбачати перебіг процесів у сфері національної безпеки та керувати ними на основі завчасного прийняття необхідних рішень.

Оцінювати рівень загроз й визначати пріоритетні національні інтереси найбільш зручно за допомогою системних методів багатомірного порівняльного аналізу. Вони дають змогу виявити взаємозалежність загроз, розрахувати їхній сумарний потенціал, розкрити закономірності в системі "пріоритетні національні інтереси - загрози". Здобувачем за основу взятий перелік загроз національній безпеці України, що був наведений в доповіді Національного інституту стратегічних досліджень “Національна безпека України 1996-1998 рр.”. Та також використана класифікація загроз національній безпеці України, що була представлена в “Концепції (основах державної політики) національної безпеки України”(від 16 січня 1997 року).

Використання зазначених методів і проведення необхідних розрахунків неможливі без визначення найбільш важливих внутрішніх та зовнішніх загроз пріоритетним національним інтересам України і виявлення їхнього впливу на реалізацію цих інтересів.

Результати попередніх досліджень, що були проведені Національним інститутом стратегічних досліджень, системний аналіз ситуації, що склалися в Україні та за її межами у 1992-1998 роках, а також багатомірний аналіз “Концепції (основ державної політики) національної безпеки України”(від 16 січня 1997 року) дають можливість визначити найбільш небезпечні загрози пріоритетним національним інтересам на сучасному етапі. Перелік цих загроз наведено у таблиці 2.1., за працею науковців НІСД.

Размещено на Allbest.ru