Державна підтримка розвитку підприємництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття підприємництва, організаційні форми та види підприємницької діяльності

2. Види та завдання державної підтримки підприємництва

3. Механізми та фінансова основа підприємницької діяльності

4. Проблеми та перспективи розвитку підприємницької діяльності

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел



Вступ

Підприємництво - складний і важливий елемент сучасного суспільства, а підприємець - одна з його ключових фігур.

Підприємницькі відносини закладені в українському народі генетично. Протягом усього процесу розвитку всіх сторін громадського життя ступінь розвитку підприємництва, економічна воля й інші фактори, що стимулюють зростання ініціативності суб'єктів економіки відігравали важливу роль. І на сьогоднішній день формування ефективної, конкурентоздатної, соціально-орієнтованої економіки складає стратегічний курс державної політики, що є дуже важливим для економіки.

Однак підприємництво - це не тільки об'єкт академічного інтересу. Це те явище повсякденного життя, яке нікого не залишає байдужим, перебуваючи, так би мовити, у всіх на вустах, і яке викликає далеко неоднозначну реакцію з боку представників різних соціальних груп, релігійних конфесій, культур.

Вимоги до фахівця з економічного напрямку підготовки на сучасному ринку праці дуже різноманітні, однак безумовно, високі.

Розвиток малого і середнього бізнесу є одним із умов переходу України до повноцінних ринкових відносин, стійкому розвитку економіки, а також забезпечує стабільність у соціальній сфері.

Це питання було висвітлене в працях різних вчених, зокрема, Бланка I.О., Олексюка О.С., Ковальова В.В., Стоянової Є.С., Шеремета А.Д., Крейнiної М., Альтмана Е., Хелферта Е., Рiшара Ж. та iнших.

Окрім робіт вище зазначених вчених та опублікованих праць автора, досліджувалися теоретичні і методологічні положення, які висловлені в наукових працях провідних вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів і практиків в області економіки, маркетингу, правознавства і т.д.

Метою даної роботи є: охарактеризувати підприємництво України, визначити важливі проблеми цієї галузі та намітити перспективні шляхи їх вирішення.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є підприємництво України. Предметом дослідження є державна підтримка розвитку підприємництва.

Завданнями курсової роботи є:

1. Визначення сутності поняття підприємництва, їх організаційні форми та види

2. Визначення механізмів та фінансову основу підприємницької діяльності

3. Проаналізувати різні інформаційні джерела проблеми підприємницької діяльності.

4. Визначити і порівняти існуючі підходи з певної проблеми підприємництва та зробити узагальнюючі висновки.

5. Визначити проблеми та перспективи розвитку підприємницької діяльності.

Інформаційною базою слугують наукові статті, монографії, навчальні посібники, статистичні дані та періодичні видання.

Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел.



1. Поняття підприємництва, організаційні форми та види підприємницької діяльності

Серед суб'єктів господарювання домінуюче місце належить саме підприємствам. Це зумовлено унікальними економічними і соціальними функціями підприємства у економічній системі, адже підприємство виконує функції товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства як суб'єкт господарювання є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою. Тому усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Поняття “підприємство” є узагальнюючим, або збірним.

Воно:

· визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств);

· це поняття є загально галузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгівельні та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність ознак (економічних, організаційних і юридичних), за якими кваліфікується як суб'єкт господарювання і суб'єкт права.

За допомогою цих ознак, систематизованих визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК та іншими законами.

По-перше, закон визначає, що підприємство - це суб'єкт господарювання. Суть визначення “суб'єкт господарювання” полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовий колектив якого на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну, торговельну та іншу господарську діяльність. Як правило, підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій - релігійних, об'єднань громадян тощо), хоч можуть створюватися і для некомерційної діяльності [1]

Отже, по-друге, підприємство є самостійним суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

Підприємство - це статутний суб'єкт господарювання. Статут підприємства - це локальний акт господарського законодавства, який нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Статут це один з найважливіших правових актів підприємства.

Також підприємство має мати необхідне для суб'єкта господарювання майно - основні й оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, господарського відання чи оперативного управління). Це майно юридично відмежоване, як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні й оборотні кошти знаходяться на самостійному балансі, гроші - на поточному рахунку підприємства в банках.

Підприємство має печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Принципи підприємницької діяльності:

· вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

· самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону ("Про ціни і ціноутворення", ГКУ та інших законодавчих актів щодо ціноутворення);

· вільного найму підприємцем працівників;

· комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

· вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених податковим законодавством;

· самостійного провадження підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації є класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), яка затверджується центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації (Держстандартом) та має статус державного стандарту.

Відповідно до КВЕД розрізняють такі види підприємницької діяльності:

1. види виробничої підприємницької діяльності, які створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності (виробничу підприємницьку діяльність поділяють у свою чергу на:

· підприємництво (комерційну господарську діяльність) з виробництва матеріальних благ, призначених для використання у сфері виробництва як засобів виробництва (продукція виробничо-технічного призначення), а також у сфері особистого споживання (вироби народного споживання);

· торгівельну підприємницьку діяльність, якою займаються суб'єкти підприємництва у сфері товарного обігу і яка спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання;

· допоміжну діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг і виконання певних робіт);

2. усі інші види підприємницької діяльності, які класифікуються як невиробнича підприємницька діяльність, (посередницька, фінансова, страхувальна, аудиторська тощо);

3. комбіновані види підприємницької діяльності.

Займатися підприємницькою діяльністю забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою 64 статті Конституції України.

Підприємництво в Україні здійснюється у будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається Господарським кодексом України та іншими законами. Припиняється підприємницька діяльність:

· з власної ініціативи підприємця;

· у разі закінчення строку дії ліцензії;

· у разі припинення існування підприємця;

· на підставі рішення суду у випадках, передбачених ГКУ та іншими законами.

Загальною організаційною формою підприємницької діяльності є підприємство. Як визначено у ГКУ (ст.62), підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами НЕС (у тому числі іншим підприємством і громадянином - фізичною особою, групою громадян тощо) для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного провадження виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. А громадянин, згідно з чинним законодавством (ст. 128 ГКУ), визнається суб'єктом підприємництва у разі провадження ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. Організаційні форми підприємницької діяльності в Україні залежно від форм власності (згідно з Господарським кодексом України):

Рис. 1.1. Організаційні форми підприємницької діяльності в Україні [`17]

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють унітарні та корпоративні підприємства.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (договором), функціонує на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створені, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створені у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства залежно від кількості працівників та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Усі інші підприємства визнаються середніми.

У випадках існування залежності від іншого підприємства підприємство визнається дочірнім. Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.

Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене з ініціативи підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками. Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів Місцевого самоврядування. Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. [9]

2. Види та завдання державної підтримки підприємництва

До основних напрямів підприємницької діяльності можна віднести:

Рис. 2.1. Основні напрями підприємницької діяльності [12].

1. Формування правової бази розвитку і підтримки підприємництва.

Першочерговими завданнями формування правової бази розвитку і підтримки підприємництва є встановлення в законодавстві України чітких правових гарантій, які б забезпечували свободу і захист підприємницької діяльності, розвиток конкуренції.

Формування правової бази підприємництва передбачає:

· підготовку за участю спілок і об'єднань підприємців проектів законів та інших нормативних актів,

· спрямованих на правове забезпечення розвитку економіки;

· перегляд законодавства з метою скасування положень діючих нормативних актів,

· що гальмують розвиток приватної ініціативи та підприємництва;

· підготовку проектів актів законодавства, які включали б гарантії щодо обмеження втручання держави в підприємницьку діяльність юридичних осіб та громадян;

· створення та запровадження механізму реалізації прийнятих правових актів;

· удосконалення системи правового забезпечення роботи органів державного контролю за фінансовою та господарською діяльністю підприємницьких структур;

· встановлення в законодавстві додаткових санкцій за дії, що завдають збитків підприємництву: розкрадання, здирство (рекет), примушення прийняття рішень, які не відповідають інтересам підприємців, розголошення комерційної таємниці тощо;

· удосконалення антимонопольного законодавства.

2. Фінансово-кредитна підтримка підприємницької діяльності

Розвиток підприємницької діяльності потребує удосконалення діючої системи фінансування, кредитування і страхування господарської діяльності, яка б забезпечила рівний доступ усім суб'єктам господарювання до фінансово-кредитних ресурсів за умови зворотності і прибутковості їх надання для фінансово-кредитної підтримки розвитку підприємництва можуть використовуватись: бюджетні відрахування, спрямовані на фінансування цієї Програми, та кошти інвестиційних державних проектів, в реалізації яких беруть участь :

· підприємницькі структури;

· кошти Українського фонду підтримки підприємництва, інших загальнодержавних та регіональних фондів;

· кошти державних і комерційних банків;

· власні кошти підприємств та організацій як державного, так і

· приватного секторів економіки;

· кошти від роздержавлення і приватизації;

· іноземні інвестиції.

· Фінансово-кредитна підтримка підприємництва передбачає запровадження: пільгового оподаткування прибутку та пільгових умов кредитування суб'єктів малого бізнесу, що діють у пріоритетних напрямах

· підприємницької діяльності, визначених цією Програмою;

· пільгового оподаткування малих приватизованих підприємств;

· пільгового кредитування інноваційних та експортно-орієнтованих проектів;

· виділення квот та пріоритетного продажу кредитних ресурсів Національним банком комерційним банкам, які кредитують підприємців на пільгових умовах;

· системи державного регулювання амортизаційних відрахувань шляхом підвищення норм для підприємницьких структур, що займаються пріоритетними видами виробничої та інноваційної діяльності.

3. Фінансово-кредитна підтримка підприємницької діяльності

Розвиток підприємницької діяльності потребує удосконалення діючої системи фінансування, кредитування і страхування господарської діяльності, яка б забезпечила рівний доступ усім суб'єктам господарювання до фінансово-кредитних ресурсів за умови зворотності і прибутковості їх надання. Для фінансово-кредитної підтримки розвитку підприємництва можуть використовуватись: бюджетні відрахування, спрямовані на фінансування цієї програми, та кошти інвестиційних державних проектів, в реалізації яких беруть участь підприємницькі структури; кошти українського фонду підтримки підприємництва, кошти державних і комерційних банків; власні кошти підприємств та організацій як державного, так і приватного секторів економіки; кошти від роздержавлення і приватизації; іноземні інвестиції. Фінансово-кредитна підтримка підприємництва передбачає запровадження: пільгового оподаткування прибутку та пільгових умов кредитування суб'єктів малого бізнесу, що діють у пріоритетних напрямах підприємницької діяльності, визначених цією Програмою; пільгового оподаткування малих приватизованих підприємств; пільгового кредитування інноваційних та експортно-орієнтованих проектів; виділення квот та пріоритетного продажу кредитних ресурсів Національним банком комерційним банкам, які кредитують підприємців на пільгових умовах; системи державного регулювання амортизаційних відрахувань шляхом підвищення норм для підприємницьких структур, що займаються пріоритетними видами виробничої та інноваційної діяльності.

4. Забезпечення матеріальних умов розвитку підприємництва

Розвиток підприємництва потребує з боку держави відповідного матеріального забезпечення і створення таких умов, які б дозволяли:

1) збільшувати виготовлення устаткування для сфери підприємництва шляхом: створення нових потужностей по виробництву устаткування у державному секторі за рахунок централізованих асигнувань; виготовлення заводів-модулів та ліній малогабаритного устаткування замкнутого технологічного циклу;

2) надавати можливості підприємцям, у тому числі в першочерговому порядку, для організації випуску продукції на основі новітніх технологій, ефективно використовувати незавантажені виробничі потужності та службові приміщення .

5. Формування ринкової інфраструктури для забезпечення підприємницької діяльності [23] .

Розвиток ринкової інфраструктури підприємництва передбачає створення ринку капіталу, праці, засобів виробництва, землі, цінних паперів, становлення кредитно-фінансової системи, товарного обігу, транспорту, зв'язку, інформатики, сфери послуг та інших необхідних елементів.

Першочергове значення має:

розвиток мережі товарних і спеціалізованих бірж, зокрема, фондових та нерухомості, ярмарків, акціонерних та інших форм торгово-посередницької діяльності на базі роздержавлених і приватизованих постачальницько-збутових підприємств та організацій. Розширення сфери лізингових і прокатних послуг; формування розвинутої мережі інститутів фінансування, кредитування і страхування підприємницької діяльності на основі значного розширення недержавного сектора в банківській та фінансово-кредитній справі, вільного руху капіталу через банки, створення інвестиційних та холдингових компаній; стимулювання утворення регіональних, галузевих та інших інвестиційних фондів і банків, інноваційних і венчурних комерційних фондів по фінансуванню підприємництва для акумулювання коштів з різноманітних джерел (особисті кошти громадян, кошти підприємств та організацій, частина коштів від приватизації державного майна);створення валютних банків, валютних бірж і аукціонів тощо; формування страхових фондів і компаній з державною участю для надання страхових послуг; розвиток системи інформаційного та науково-методичного забезпечення підприємницької діяльності; створення в регіонах технопарків і баз прокату обладнання для прискорення розвитку інноваційної діяльності; розвиток мережі спеціалізованих фірм для надання економіко-управлінських послуг в галузі маркетингу, управлінського консультування, роботи з персоналом, аудиту, реклами, контролінгу, зовнішньоекономічних операцій і т.п. створення біржі патентів для залучення валютних надходжень в Україну.

6. Забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємництва

Для вирішення проблем, пов'язаних з зовнішньоекономічною діяльністю підприємництва, необхідна розробка заходів, які включали б створення механізму обмеження державної монополії в галузі зовнішньоекономічної діяльності підготовку та підписання міжурядових угод про співробітництво органів державної підтримки підприємництва, регіональних та міжнародних організацій, що діють у цій сфері; зменшення ставок мита на імпорт сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і обладнання для власного виробництва для суб'єктів приватного підприємництва, які беруть участь у виконанні державних програм; запровадження державного страхування комерційного ризику підприємств на випадок фінансових втрат та підтримку недержавної страхової діяльності в цьому напрямі; запровадження систем пільг банкам та іншим фінансово-кредитним інституціям, які надають гарантії малим підприємствам під комерційні позики іноземних банків створення механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в напрямі заохочення суб'єктів підприємництва до участі у розвитку експортного потенціалу України, забезпеченні надходження товарів критичного імпорту прийняття і реалізація спеціальних програм, спрямованих на формування експортного потенціалу економіки, в тому числі з використанням можливостей недержавних суб'єктів підприємницької діяльності, а також програм, спрямованих на обмеження імпорту тих видів товарів, що можуть спричинити значне зниження рівня виробництва в окремих галузях та видах продукції; створення спеціального фонду для фінансування програм зовнішньоекономічної діяльності, що реалізуються за участю недержавних суб'єктів підприємництва і спрямовані на радикальну зміну існуючої структури експорту (імпорту), підвищення технологічного і організаційного рівня виробництва, насамперед у пріоритетних галузях економіки, забезпечення просування українських товарів і послуг на міжнародний ринок; стимулювання розвитку внутрішнього ринку товарів, що виробляються підприємцями і відповідають світовим стандартам, створення системи сертифікації якості експортних та імпортних товарів стимулювання залучення іноземного капіталу для виконання субпідрядних і проведення спільних науково-технічних робіт структурами недержавного сектора економіки, розміщення в Україні замовлень інших країн на технологічні розробки, прикладні наукові дослідження та інші види традиційно конкурентоспроможних наукоємних послуг, для відповідного технічного оснащення та інформаційного забезпечення науково-технічних робіт, навчання наукових кадрів; створення багатосторонньої системи розрахунків між підприємцями різних країн з використанням для цієї мети спільних банків; використання технічної допомоги провідних країн Заходу і міжнародних фінансових організацій для створення розгалуженої і багаторівневої національної автоматизованої інформаційної системи, мережі регіональних інформаційно-консалтингових центрів розвитку зовнішньоекономічної діяльності, якими могли б користуватися всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності. [10]

7. Підготовка кадрів для підприємницької діяльності

Невід'ємною умовою розвитку ринкових відносин є створення національної системи підготовки кадрів для підприємницької діяльності, яка повинна забезпечити: підготовку спеціалістів для підприємницької діяльності в системі державної освіти, включаючи дошкільну, загальноосвітню і професійну, вищу освіту та післядипломну підготовку, в тому числі через недержавну систему навчання;

вивчення потреби в кадрах спеціалістів різного профілю, надання посередницьких послуг в забезпеченні відповідними фахівцями підприємницьких структур; надання пільгових кредитів на конкурсній основі для бажаючих закінчити курси підготовки чи перепідготовки з питань підприємницької діяльності; проведення Національним центром підприємництва України наукових досліджень з питань стратегії розвитку малого бізнесу, надання ним експертно-аналітичних та консультативно-впроваджувальних послуг, підбір партнерів для підприємницької діяльності, участь у проведенні акредитації комерційних, приватних навчальних закладів із спеціальностей ринкової економіки;

підвищення кваліфікації вчителів шкіл, викладачів вищих навчальних закладів; створення сприятливих умов для залучення до викладацько-методичної діяльності кваліфікованих вчених і спеціалістів; сприяння перебудові державної системи економічної та правової освіти і популяризації економічних та правових знань; створення спеціалізованих центрів професійно-виробничої підготовки та перепідготовки підприємців для громадян, які вивільняються з різних галузей народного господарства та військової служби; розробку навчальних планів і програм підготовки підприємців залежно від рівня їх базової підготовки, строків навчання, галузевої спеціалізації, включаючи програми для навчальних закладів; підготовку навчальних і методичних посібників, переклад та апробацію відповідних зарубіжних видань; створення молодіжних і дитячих бізнес-центрів, "інкубаторських" фірм, технопарків; налагодження ділових контактів із зарубіжними партнерами, включаючи міжнародні організації, державні органи та навчальні заклади. [15] .

8. Інформаційна та науково-методична підтримка підприємництва

Розбудова ринкової економіки потребує системного формування і використання інформації щодо підприємницької діяльності, створення нових інформаційних структур, широкого запровадження у виробництво наукоємких технологій, а також достатнього науково-методичного забезпечення. Передумовою цього є:

1) інформаційна підтримка підприємництва, що включає: оперативну інформацію про зміни в законодавстві; інформацію про наявність товарно-матеріальних цінностей, стан ринку цінних паперів, рівень цін, котирування акцій, курс іноземної валюти та діяльність фінансових інститутів; інформацію про суб'єкти господарювання; створення інформаційного центру підтримки підприємництва, який забезпечив би:

- розширення діючої інформаційної мережі за рахунок нових центрів обміну поточною інформацією в галузях народного господарства України;

- формування автоматизованого фонду інформаційного забезпечення потреб підприємництва з урахуванням раціонального розміщення первинних інформаційних ресурсів і розвитку мережі;

- розробку і створення системи інформаційного банку даних іноземного досвіду підприємництва на базі національної інформаційної системи;

- створення інформаційної спілки України зі статусом громадської організації, а також міжрегіональних інформаційних компаній;

2) сприяння розробці і впровадженню нових інформаційних структур, технологій і технічних засобів інформатики, в тому числі: заснування Української інформаційної біржі з брокерськими конторами в регіонах України; запровадження інформаційної експертизи найважливіших науково-технічних розробок і проектів та систем їх підбору для реалізації підприємцям; створення автоматизованої системи реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності на базі загальнодержавної мережі автоматизованих центрів; введення автоматизованої системи обліку незайнятого населення для використання в підприємницькій діяльності; створення автоматизованого банку даних з правового регулювання підприємництва; створення в промислових центрах технопарків для освоєння та прискорення виробництва нових видів наукоємкої та конкурентоспроможної продукції; розвиток міждержавних науково-технічних та економічних зв'язків з метою залучення зарубіжного капіталу, розширення експортно-імпортної інноваційної діяльності; розробку методик формування галузевих і регіональних програм підтримки підприємництва, проведення конкурсів на розміщення державних замовлень; підготовку і поширення методичних рекомендацій і пакетів типових та примірних документів з питань створення і порядку реєстрації підприємств різних організаційно-правових форм, ведення обліку і звітності, організації й оплати праці, розрахунку податків, отримання кредитів.

3. Механізми та фінансова основа підприємницької діяльності

Процес складання, розгляду, затвердження, виконання місцевих бюджетів регулюється Бюджетним кодексом України ( 2542-14 ) та нормативно-правовими актами, що прийняті на його виконання. Правовідносини учасників бюджетного процесу обумовлені їх бюджетними повноваженнями.

Одним із принципів бюджетної системи України є принцип самостійності (частина 3 статті 7 Кодексу ( 2542-14 )), який передбачає самостійність державного та місцевих бюджетів. При цьому, самостійність місцевих бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів; правом органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України; правом самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати бюджети. [1] .

Місцеві ради відповідно до пункту можуть приймати рішення про здійснення

фінансової підтримки підприємництва за рахунок власних коштів місцевих бюджетів. На етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів місцеві фінансові органи, визначають найбільш оптимальний, дієвий та ефективний, з точки зору його відповідності визначеній меті, спосіб використання бюджетних коштів на надання фінансової підтримки.

Відповідно до чинного бюджетного законодавства надання фінансової підтримки підприємництва з місцевих бюджетів може здійснюватися наступними способами:

· надання фінансової підтримки

· через розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів у рамках виконання бюджетної програми або шляхом створення місцевого фонду

· підтримки підприємництва.

1. Надання фінансової підтримки через розпорядників(одержувачів) бюджетних коштів здійснюється відповідно до бюджетних призначень, встановлених рішенням про бюджет, на підставі договору, укладеного безпосередньо розпорядником(одержувачем) бюджетних коштів з суб'єктом підприємницької діяльності, з рахунку розпорядника (одержувача), відкритого в органі Державного казначейства, на рахунок суб'єкта підприємницької діяльності, відкритий в установі банку.

Для планування та проведення видатків на здійснення фінансової підтримки підприємництва з місцевого бюджету на поворотній основі

"Надання бюджетних позичок суб'єктам підприємницької діяльності", "Повернення бюджетних позичок" та "Надання кредитів підприємствам, установам, організаціям", "Повернення кредитів підприємствами, установами, організаціями" відповідно. У разі надання кредитів суб'єктом підприємницької діяльності на платній основі, кошти за користування кредитом (відсотки) сплачуються в дохід місцевого бюджету згідно рішення місцевої ради.

2. Надання фінансової підтримки шляхом створення місцевого фонду підтримки підприємництва.

Згідно зі статтями Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та виконавчі органи місцевого самоврядування, виходячи зі своїх потреб і можливостей відповідно до визначених у Національній програмі сприяння розвитку малого підприємництва в Україні пріоритетів, розробляють програму підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональні та місцеві програми підтримки малого підприємництва. На основі визначених пріоритетів Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції приймають рішення про виділення та напрями використання коштів відповідних бюджетів для підтримки малого підприємництва. [2].

При цьому, фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримки малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції на загальнодержавному рівні Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному рівні - регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні - місцеві фонди підтримки підприємництва.

Регіональні та місцеві фонди підтримки підприємництва є юридичними особами, засновниками яких можуть бути місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, Український фонд підтримки підприємництва, юридичні та фізичні особи. Кошти Українського фонду, регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів, одержаних від приватизації державного та відчуження комунального майна, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних, та інших коштів.

Отже, якщо органи місцевого самоврядування виступають засновниками місцевого фонду разом з іншими суб'єктами (наприклад, Українським фондом підтримки підприємництва), вони мають право:

- брати участь в управлінні справами фонду в порядку, визначеному в установчих документах;

- брати участь у визначенні напрямків подальшого використання коштів, що повертаються від суб'єктів підприємницької діяльності, які отримували фінансову підтримку на поворотній основі, та коштів, отриманих за користування кредитом (відсотків);

- одержувати інформацію про діяльність фонду тощо. Видатки на створення (збільшення) статутних фондів місцевих фондів підтримки підприємництва, відповідно до статті 71 Бюджетного кодексу України здійснюються за рахунок коштів бюджету розвитку. [3] .

Надання фінансової підтримки здійснюється місцевим фондом підтримки підприємництва за рахунок коштів статутного фонду відповідно до порядку (положення) про надання фінансової підтримки підприємництву, визначеного у статуті місцевого фонду підтримки підприємництва; на підставі договору, укладеного місцевим фондом підтримки підприємництва з суб'єктом підприємницької діяльності, з рахунку місцевого фонду підтримки підприємництва, відкритого (в залежності від прийнятого рішення органом місцевого самоврядування стосовно способу поповнення статутного фонду місцевого фонду підтримки підприємництва) в органі Державного казначейства або в установі банку, на рахунок суб'єкта підприємницької діяльності, відкритий в установі банку.

Кошти, які повертаються від суб'єктів малого підприємництва за раніше отриману фінансову підтримку в залежності від порядку (положення) про надання фінансової підтримки підприємництву, визначеного у статуті відповідного місцевого фонду підтримки підприємництва, мають бути або спрямовані на надання фінансової підтримки іншим суб'єктам підприємницької діяльності, або до місцевого бюджету. Звітність про використані (витрачені та залучені) бюджетні кошти на фінансову підтримку підприємництва подається у терміни та у порядку, визначені Державним казначейством України.

За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) відповідно до основних положень фінансової політики. На стадії фінансового планування і прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо забезпечення розвитку її економіки і соціальної сфери.

Показники прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій та обмежень, які забезпечують розвиток держави в заданому напрямі. Це можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування, або видання дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватися також фінансові інструменти, що обмежують ту чи іншу форму діяльності. Це штрафи, відміна пільг, додаткове оподаткування.

Фінансовий механізм фінансують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюються в державі, обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні показники - це величина витрат бюджету держави на 1 жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим тощо. Фінансові показники можуть виявити дійовість фінансового механізму.[5] .

Важливі елементи фінансового механізму - фінансові нормативи, ліміти та резерви. Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних витрат фінансових ресурсів. Ліміти являють собою певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємця, або громадянина. Резерви мають нейтралізувати дію непередбачуваних факторів, що можуть виникнути у майбутньому [2].

Фінансовий механізм діє ефективно, якщо діють усі його складові. Приводячи їх у дію, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб її громадян. Цієї мети досягають через створення і використання фондів фінансових ресурсів.

Основні фінансові показники. Як уже згадувалося вище, фінансові показники можуть виявити дійовість фінансового механізму. Спробуємо нижче розглянути основні фінансові показники України.

ВВП України за 1997 рік становив 92484 млн. грн., що було на 3,2% менше, ніж за попередній рік. Якщо зважити, що падіння ВВП у 1994 р. становило 23,0% до попереднього року, у 1995 р. - 12,0%, у 1996 р. - 10,0%; то ситуація виглядає не такою вже безнадійною.

Обсяг промислової продукції становив у 1997 році 73481 млн. грн., сільського господарства - 29182 млн. грн. Валові інвестиції за цей же період складали 18604 млн. грн.. Частка валових інвестицій у ВВП становила 20,1%.

На початок 1998 року в Україні проживало 50, 5 млн. осіб. Середньомісячна номінальна зарплата становила 159,9 грн., рівень безробіття - 2, 27% (на кінець 1997 р.).

Експорт товарів та послуг становили у 1997 р. 20355 млн. $; імпорт - 21891 млн. $.

Доходи бюджетів України в 1998 році вперше за останні 5 років впали нижче 28% ВВП. Видатки зведеного бюджету порівняно з 1997 роком скоротилися з 37,1 до 29, 4% ВВП, а в реальному виразі на 26%. Передбачається, що у 1999 році грошових надходжень не вистачить для фінансування видатків на заробітну платню, тому бюджетний дефіцит збільшиться на 5,5% ВВП [5].

Відбувається постійне руйнування фінансової системи шляхом завищення бюджетних доходів. Так, у 1998 р. доходи у%% до ВВП затверджені Верховною Радою становили 29,4%; а фактичні - 27,4%.

Руйнування фінансової системи відбувається ще і тому, що місцеві органи влади не несуть відповідальності за ефективне витрачання коштів, що регіони не зацікавлені у збільшенні доходів. [11] .

Висновок. Фінансовий механізм відіграє велику роль: від ефективності його функціонування залежить економічна незалежність держави. Саме тому держава намагається контролювати всі процеси, пов'язані із функціонуванням фінансового механізму.

Сучасний фінансовий механізм України вимагає низки серйозних заходів, спрямованих на його оздоровлення. тільки в такому випадку Україна має перспективи як самостійна і незалежна держава у світовій співдружності держав.

4. Проблеми та перспективи розвитку підприємницької діяльності

Становлення, функціонування і розвиток вітчизняного підприємництва в Україні відбувається не в соціальному вакуумі й ґрунтується не на абстрактному суспільному базисі. Ці процеси здійснюються в конкретному суспільному контексті й під впливом конкретно-історичних умов, які, з одному бокові, сприяють розвиткові, а з іншого, - гальмують їх

Головним напрямком політики ринкової трансформації економіки України є створення умов становлення та розвитку національного підприємства, у першу чергу малого і середнього бізнесу. Його місце і роль у структурі ринкової економіки визначаються тим, що цей бізнес становить основу дрібного виробництва. Він відіграє важливу роль у процесі формування ринкової конкуренції рівноваги цін, забезпеченні зайнятості населення, заповнює ринкові "ніші", неефективні для великих підприємств. Незважаючи на те, що малі і середні приватні підприємства постійно стикаються з проблемою захисту своєї економічної незалежності, як дрібні суб'єкти ринку мають досить нетривалий термін ділового існування, в той же час добрих результатів вони досягають саме в співробітництві з іншими компаніями.

Світовий досвід і практика господарювання доводять, що саме існування і взаємодія великих, середніх і малих підприємств, їх природно регульоване (у тому числі і за рахунок антимонопольного законодавства) оптимальне співвідношення становлять характерну рису ринкової економіки. Як особливий сектор ринкової економіки мале і середнє підприємництво здійснює швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору, забезпечує насичення ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями, сприяє послабленню монополізму в економіці тощо.

Особливе значення малого і середнього бізнесу виявляється під час перехідного періоду до ринкової економіки в стимулюванні структурної перебудови економіки, формуванні нового соціального прошарку підприємців-власників як соціальної бази ринкової трансформації економіки, які забезпечують стабільність суспільства і гарантії незворотності руху до ринку. [17] .

У умовах формування орієнтованого ринку, прискорення інституціональних перетворень в економіці України, де базовими є радикальні зміни у відносинах власності, формування приватного сектора з критичною масою, що надавала б йому сили реального конкурента державних підприємств, створення ринкових механізмів саморегулювання економічних процесів тощо, проблема становлення і розвитку національного підприємництва набуває неабиякого значення.

Тому перебільшення або недооцінка ролі і місця підприємництва в народному господарстві України, ігнорування його економічного потенціалу і завищення реальних можливостей, суспільних очікувань можуть призвести до стратегічних прорахувань у здійсненні політики ринкової трансформації української економіки. Соціально-культурний ґрунт становлення українського підприємництва. Кожному часу, кожній епосі відповідала своя культура, своя етика, зрештою - своя ідеологія. Які ж етичні принципи мають бути провідними за наших днів. Від яких етичних посилок слід рухатися, щоб робити висновок про ступінь культурності українського підприємництва і перспективи його розвитку в процесі ринкової трансформації економіки та формування громадянського суспільства в Україні.

Становлення, функціонування і розвиток вітчизняного підприємництва в Україні відбувається не в соціальному вакуумі й ґрунтується не на абстрактному суспільному базисі. Ці процеси здійснюються в конкретному суспільному контексті й під впливом конкретно-історичних умов, які, з одному бокові, сприяють розвиткові, а з іншого, - гальмують їх. У свою чергу підприємництво як соціальне явище не тільки піддається впливу суспільних процесів, але й саме торкається цих процесів, що також впливає, видозмінює, трансформує їх.

Розгляд проблем підприємництва в контексті суспільних, насамперед політико-економічних, відносин, що створюють соціальне середовище його буття, дозволяє говорити про перспективний простір наукових досліджень щодо сутності підприємництва, нового для незалежної України суспільного явища; реального змісту й відповідності цивілізаційним стандартам його потенційних можливостей як реального конкурента державного господарювання; ефективного пошуку адекватних політико-правових механізмів забезпечення його всебічного розвитку тощо.

Насамперед слід враховувати, що українське підприємництво зароджується в умовах так званого пост-тоталітарного суспільства, тобто суспільства, яку поки що спонтанно переборює обмеження колишньої радянської державно-монополістичної системи господарювання та управління, спираючись головним чином (як це не сумно, але природно) на ті самі політичні сили, структури, теорії, масову свідомість, соціальну психологію та ін., що склалися в рамках цієї системи на певній стадії її еволюції та функціонували протягом понад сімдесят років.

У спадщину від колишнього Радянського Союзу та Радянської України, з характерним для них тотальним одержавленням практично всіх суспільних відносин, незалежна Україна одержала монопольно-державну, керовану бюрократичним способом власність замість громадської (яка виключає приватну власність), структурно-деформовану економіку у формі певної складової частини "єдиного народногосподарського комплексу" СРСР; неструктуроване громадянське суспільство, у якому основна роль належала не особі, а трудовому колективу; трудову етику, побудовану головним чином на принципах позаекономічної мотивації трудової активності, що, безперечно, руйнувало господарську мотивацію й самоцінність праці, тощо. [16].

Проте найзначніша проблема сьогодення полягає в тому, що розв'язання завдань перехідного періоду, і насамперед ринкової трансформації економіки, розвитку підприємництва і формування приватного сектора ринкового господарства покладено, по суті, на успадковані від адміністративно-командної системи бюрократичні кола (чиновників нового типу існує велика кількість, але відповідної якості поки ще немає). Природно, смердоти не бажають, та й заради істини скажемо, не вміють "рубати" адміністративно-директивний "сук", на якому сидять і яких їх годує.

Розвиток малого підприємництва

У 2005 році функціонувало 3,7 кооперативів з 82,5 тис. працюючих, близько 1 млн. індивідуальних підприємців. У агропромисловому комплексі створено 35,5 тис. фермерських господарств, де зайнято 90 тис. чол. \/

У цілому в секторі малого підприємництва працює понад 2 млн. чоловік, що становить майже 10% зайнятого населення України. Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки.

Результати проведеного аналізу структури малого підприємства за формами власності свідчать про те, що найбільша частина малих підприємств - з колективною формою власності (64,1%). Питома вага підприємств з приватною формою власності - 34,5%, з державною - лише 1,3%. [21] .

Малі підприємства з приватною формою власності забезпечують 22% усієї виручки (валового прибутку) від реалізації продукції підприємств малого бізнесу та 24% - балансового їх прибутку, а з колективною формою власності - 77 та 75% відповідно. У сучасних умовах розвитку підприємництва в Україні малі підприємства з колективною формою власності стають життєздатними за рахунок об'єднання капіталу кількох засновників, спільного ведення бізнесу, привабливих умов обмеженої відповідальності порівняно з підприємствами інших форм власності.

Розвиток малого підприємництва здійснюється в результаті проведення послідовної державної політики в цьому важливому секторі ринкової економіки.

Державна політика розвитку малого підприємництва є частиною загальної економічної та соціальної політики України і визначає основні принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу, які передбачаються урядом у сфері малого бізнесу.

Основними принципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку малого підприємництва, зокрема забезпечення:

системності та комплексності механізмів державного регулювання розвитку малого підприємництва;

цілеспрямованості та адресності підтримки суб'єктів малого підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації.;

рівноправного доступу суб'єктів малого підприємництва усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних інформаційних та інших ресурсів.

Останніми роками в Україні прийнято ряд важливих рішень щодо державної політики як у сфері підприємництва в цілому, так і малого бізнесу. Кабінетом Міністрів України затверджено Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (від 3 квітня 1996р. № 404), головною метою якої є досягнення належного рівня координації діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної із забезпеченням розвитку цього сектора ринкової економіки. У Концепції визначено стратегічні напрямки державної підтримки та регулювання малого бізнесу.

З метою прискорення розвитку малих форм господарювання та подальшого забезпечення їх державної підтримки Кабінет Міністрів України на 1997-1998 рр. (від 29 січня 1997р. № 86). У ній передбачено здійснення цілого комплексу конкретних заходів з питань формування правової бази малого підприємництва, вдосконалення фінансово-кредитної підтримки, забезпечення матеріально-технічних та інноваційних розумів розвитку малих підприємств, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва, інформаційного та кадрового забезпечення бізнесу.

Незважаючи на ряд прийнятих останнім часом вищими органами державної влади й управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється в несприятливому макро- та мікросередовищі, є багато проблем, які необхідно вирішувати на різних рівнях. Аналіз діяльності суб'єктів малого бізнесу свідчать про те, що значна кількість новостворених малих підприємств не може розпочати свою роботу через відсутність достатнього статутного капіталу, сировини та матеріалів, власних площ і обладнання, практичних навичок та підприємливості працівників у здійсненні бізнесу.

Вони мають проблеми виробничого характеру, труднощі в реалізації продукції, формуванні відповідної клієнтури. Через невеликі обсяги господарської діяльності деякі малі підприємства неспроможні залучати кваліфікованих фахівців, наймати здібних робітників і забезпечувати їм високу оплату праці.

...