Державна підтримка розвитку підприємництва

Негативно впливають на розвиток малого бізнесу такі стримуючі фактори, як загальний спад вітчизняного товарного виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівень платоспроможності населення, рекет, корупція тощо. Частка малих та середніх підприємств у валовому внутрішньому продукті України становить лише 9%. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) виробничих малих підприємств дорівнює лише 2,3% від загального обсягу продукції промисловості України. [24] .

На думку багатьох фахівців, основними напрямками дальшого розвитку малого підприємництва в Україні в найближчій перспективі є:

формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки;

забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу;

стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва.

Формування відповідної законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає, насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захисту приватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних актів, спрямованих на стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей і скасування положень, що гальмують розвиток приватної ініціативи.

Сьогодні найактуальнішими проблемами є розробка нових та вдосконалення діючих законодавчо-нормативних документів з питань визначення чітких підходів до власності та форм її захисту; створення сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та цінового режимів для суб'єктів малого підприємництва; упорядкування механізмів державного регулювання та контролю підприємницької діяльності.

Важливе значення має фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва. Державну політику щодо його фінансового забезпечення слід проводити в напрямі: створення розвинутої мережі фінансово-кредитних установ, страхових фірм, інвестиційних та страхових фондів; розвитку товариств взаємного кредитування та страхування; розробки і впровадження системи стимулювання комерційних банків, які надавали б пільгові кредити малим підприємствам.

Доцільно активізувати діяльність Українського фонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональних фондів (відділень) для фінансової допомоги суб'єктам малого підприємництва; розробити чіткий механізм направлення певної частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, на підтримку малих підприємств; створити систему гарантій для забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитними установами суб'єктам малого підприємництва, які функціонують у пріоритетних напрямках господарської діяльності.

І, безумовно, для зміцнення та подальшого розвитку позитивних тенденцій становлення малого підприємництва в Україні, сталого розширення "поля" його функціонування потрібна, перш за усе, певна активізація державної підтримки малого підприємництва, яка передбачала б кардинальне розширення інноваційної діяльності малого підприємництва, що нині було б на користь інтересам усіх сфер вітчизняної економіки.

У цьому плані доцільно обґрунтовано і виважено використовувати ті механізми, які напрацьовані в традиційних ринкових економіках, де стимулювання та підтримку малого підприємництва вже давно визначено як одне з найголовніших завдань економічної політики. Ця підтримка може забезпечуватися завдяки дерегулюванню, зменшенню адміністративного тягаря і податків, які на сучасному етапі доцільно законодавче встановити для малих підприємств у вигляді єдиного податку на прибуток у розмірі 30%, що дозволити створити сприятливе середовище для функціонування підприємництва, зменшить міру соціально-політичної нестабільності в суспільстві.

Винятково важливою проблемою є питання поліпшення доступу до зовнішніх джерел фінансування, створення сприятливих умов для залучення іноземного капіталу в сфері малого підприємництва, що передбачає створення та підтримку регіональних бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо, формування сітки фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів.

Взагалі розвиток малого підприємництва - важлива економічно-політична проблема, розв'язання якої потребує цілісної системної методології розвитку малого підприємництва з точки зору як бюджету і податків, так і ставлення держави до малого бізнесу. Початок дійсного піднесення в розвитку малого підприємництва в цілому є неминучим, проте воно значною мірою детермінуватиметься реальним піднесенням та пожвавленням розвитку всієї економічної системи України.

Становлення малого підприємництва в Україні - тривалий процес, який повинен мати певну етапність, виходячи з економічного стану країни, існуючих проблем на макро- та мікрорівнях.

Розвиток АТ в Україні

Одним із найбільш помітних явищ в економіці України останніми роками стало масове створення акціонерних товариств. Так, зокрема, переважна частина комерційних банків України має саме таку організаційно-правову форму. До того ж у ході приватизації середні та великі підприємства перетворюються в акціонерні товариства з подальшим продажем акцій фізичним і юридичним особам.

Як свідчить світовий та певною мірою і вітчизняний досвід, корпорації домінують серед усіх інших організаційно-правових типів підприємств. Так, наприклад, частка продукції корпорацій у валовому внутрішньому продукті США становить приблизно 90%. У Україні на початок 1998 року акціонерні підприємства виробляли 56% загального обсягу промислової продукції. При порівнянні треба враховувати перехідний стан української економіки, а також ті, що питома вага акціонерних товариств у національному продукті України постійно підвищується, а тому є всі підстави вважати, що й в Україні в найближчому майбутньому остаточно визначиться вирішальний вплив результатів діяльності акціонерних товариств на стан та динаміку національної економіки.

У Україні, як відомо, здійснено масову приватизацію підприємств. Однак вона, й зокрема перетворення підприємств в акціонерні товариства, поки що не забезпечила підвищення ефективності функціонування їх. Приватна власність у вигляді акціонерних товариств, створених у результаті приватизації в Україні, не довела ще своїх переваг перед державною. Така ситуація значною мірою пов'язана з незадовільною в цілому організацією корпоративного управління цими підприємствами. Тому розв'язання питання, яким буде реальний ефект приватизації в цілому та для окремих її учасників-інвесторів, вирішальною мірою залежить від того, наскільки ефективно буде організовано корпоративне управління.

Треба зважати також на те, що ефективність будь-якої економіки значною мірою залежить від її здатності залучати інвестиції - внутрішні та зовнішні. Ринок корпоративних цінних паперів - один із найголовніших інструментів мобілізації інвестиційних ресурсів у сучасних умовах. Українська економіка відчуває зараз обмежені можливості внутрішніх інвесторів, у тому числі й комерційних банків. Разом з тим, не виявляють поки що достатнього інтересу до України зовні інвестори.

Аналізуючи причини стриманого ставлення іноземних інвесторів до України, як правило, зосереджують увагу на параметрах макроекономічного рівня: недосконалості та нестабільності "правил гри", зокрема податкового законодавства, великій ресурсній залежності від інших країн, невизначеності перспектив тощо. Але поряд з цим, слід бачити й інші, не менш важливі, причини, а саме:

недостатню професійну підготовку багатьох керівників АТ для забезпечення ефективного використання інвестицій;

низький у цілому рівень відповідальності менеджерів АТ перед акціонерами;

складність отримання повної та достовірної інформації про стан підприємств;

недостатня захищеність інвесторів у питаннях прав власності;

відсутність певних навичок і традицій в організації корпоративних відносин;

низький у цілому рівень кваліфікації представників судової влади в питаннях фондових відносин та приватизації.

Розв'язання цих та деяких інших проблем - одна з умов створення більшої зацікавленості іноземних інвесторів до української економіки. Структура та організація управління АТ є найбільш складаними з усіх Інших організаційно-правових типів підприємств. АТ є, як правило, середніми або великими за розмірами підприємствами. Власники АТ у цілому дуже обмежено займаються управлінням підприємством. Їхня роль зводиться, головним чином, до визначення що виють менеджерів підприємства (шляхом виборів або призначення), організації контролю за їхньою роботою та встановлення загальних напрямків діяльності підприємства. Досвід функціонування корпорацій у різних країнах світу дає підстави вважати вищих менеджерів (адміністрацію) корпорації ключовим елементом у структурі управління підприємством. Саме від них вирішальною мірою залежить ефективність функціонування підприємства. Причому головне не форма власності - приватна чи державна, - а ті, як приватні особи або держава зуміли організувати управління підприємством. Форма власності визначає перш за все, хто і як здійснює добір вищих менеджерів підприємства. Практика свідчить також, що менеджери мають певну схильність до отримання особистого зиску за рахунок інтересів корпорації. Тому важливе значення має не тільки добір менеджерів, а й організація ефективного контролю за їхньою діяльністю.

Масштабне використання в Україні безплатної приватизації призвело до створення на багатьох підприємствах акціонерних моделей інсайдерного типу. Інсайдери - це люди, які є співробітниками корпорації - від директора (голови правління) до звичайного робітника. Аутсайдери - це фізичні та юридичні особи, які безпосередньо не пов'язані з АТ. У моделі інсайдерского типу значну роль в управлінні підприємством відіграють працівники АТ. Пов'язане це, насамперед, із тим, що значна частина українських підприємств приватизувалася через оренду з викупом.

Окрім того, законодавством було надано пільги працівникам та керівникам підприємств, що приватизувались, у придбанні додаткової кількості акцій своїх підприємств.

Проаналізуємо тепер більш детально склад акціонерів, їхні економічні інтереси та перспективи окремих учасників корпоративних відносин в Україні.

Працівники підприємства. Ці люди стали акціонерами під впливом:

· державної пропаганди;

· пропаганди і тиску з бокові керівників підприємств;

· перебування в складі колективу орендарів, який здійснював оренду підприємства з правом викупу;

· відсутності будь-якої кваліфікації для оцінки інвестиційної привабливості інших підприємств, порівняння їх з "власним" підприємством.

Цю групу акціонерів у цілому потрібно віднести до "пасивних" акціонерів. Головний інтерес акціонерів - робітників полягає в збереженні своїх робочих місць та регулярному отриманні заробітної платні.

Тяжке економічне становище більшості сімей, усвідомлення свого дуже незначного впливу на функціонування АТ, відсутність дивідендів призводять до того, що в цілому працівники досить легко продають свої акції, якщо виникає така можливість.

Керівники підприємства. Їхній головний інтерес полягає в збереженні своїх посад та влади. У Інсайдерській корпоративній моделі керівники АТ значну увагу приділяють роботі з трудовими колективами. Можливими напрямками цієї роботи є:патерналізька діяльність: керівники АТ виявляють зовнішню турботу про працівників підприємства, схильні ігнорувати вимоги ринку заради того, щоб не допустити погіршення свого іміджу в трудовому колективі, навіть якщо при цьому інтереси працівників ставляться вище інтересів АТ і його акціонерів. Така нездатність усвідомити ринкові реалі та діяти відповідно до них може взагалі призвести до фінансового краху АТ та його банкрутства;репресивна діяльність, керівники АТ погрожують працівникам-акціонерам звільненням, якщо ті продадуть свої акції аутсайдерам. Юридичне такі дії є порушенням прав акціонерів. З економічної точки зору, це вияв невпевненості діючих керівників АТ у тому, що аутсайдерів (насамперед юридичних осіб) задовольнить рівень їхніх управлінських здібностей, готовності ефективно керувати підприємством у ринкових умовах;

створення перепон відчуженню акцій інсайдерами. Це може відбуватися шляхом перетворення відкритого АТ у закрите. У статуті закритого АТ формулюються положення, які ускладнюють реалізацію акціонерам свого права на відчуження акцій, зокрема на продажів їх аутсайдерам; [18] .

організація додаткової емісії акцій в інтересах інсайдерів, насамперед керівників АТ. У цьому разі акції нової емісії купуються за номінальною вартістю лише (переважно) інсайдерами, у результаті чого частки аутсайдерів у статутному фонді АТ зменшуються, а частки інсайдерів, навпаки, зростають.

Аутсайдери - фізичні особа. До цієї групи, зокрема, належать і комерційні банки. Вона потребує особливої уваги. Як відомо, її складають портфельні та стратегічні інвестори. Тепер в Україні серед юридичних осіб - акціонерів значне місце належить портфельним інвесторам. Причому серед них є такі, котрі в перспективі так і залишаться портфельними інвесторами, але є й такі які потенційно можуть перейти до розряду стратегічних інвесторів. підприємництво фінансовий державний

У Україні держава залишила за собою пакети акцій певної частини приватизованих підприємств. Як правило в АТ, у яких держава зацікавлена, вона залишила у своїй власності пакети акцій у розмірі 26% статутного фонду. Володіння такими пакетами дає можливість блокувати небажані зміни в статуті АТ, проведення його реорганізації. Тобто в держави залишилися певні важелі реального впливу на діяльність АТ. Але враховуючи економічну реальність слід констатувати, що держава в Україні е поки ще не пасивним акціонером. До цього часу не створено механізму ефективного управління державними частками корпоративної власності.

Держава має чітко визначити, хто та на яких умовах буде управляти державними пакетами акцій. Суб'єктами управління можуть виступати як державні чиновники так і приватні особи. Щоб забезпечити певні умови довготривалої стабільності в роботі підприємства, дуже важливим є продаж великих пакетів акцій саме стратегічним інвесторам, а не випадковим інвесторам спекулятивної організації.

Без досягнення якісно нового рівня корпоративного управління неможливо розраховувати на досягнення істотних результатів ринкових перетворень, подальший прогрес української економіки.

Висновки та пропозиції

Отже, діяльність суб'єктів підприємництва у багатьох випадках залежить від дій державних органів виконавчої влади. Без спеціальних заходів державної підтримки розвиток малого підприємництва неможливий. Проте державна підтримка малого підприємництва стримується макроекономічними умовами.

До головних проблем, які стримують розвиток малого бізнесу, можна віднести недосконалість системи оподаткування, нестабільність бюджетного фінансування державної і регіональних програм підтримки бізнесу.

Невиконання планів фінансування національної програми сприяння розвитку малого підприємництва, очевидно, пов'язане з тим, що органи виконавчої влади, які, на жаль, змінюються надзвичайно часто, розгляд-дають цю статтю бюджету за залишковим принципом. Тому орієнтація наших підприємців і малий бізнес на велику роботу: нарощування обсягів виробництва, укладання контрактів, розширення ринків збуту вітчизняної продукції без допомоги в цьому напрямку, перш за все держави і регіональних органів влади марна справа.

Між іншим здійснюваних в цьому напрямку зусиль як на державному, так і регіональному рівні, на наш погляд, явно недостатньо. Ефективність державної підтримки невисока, оскільки недостатньо враховується специфіка і потенційні можливості зароджуючого середнього класу. Відсутність теоретичних і методологічних напрацювань саме в цій сфері малого та середнього бізнесу, не дозволяє сьогодні проводити єдину політику в галузі формування програмних заходів і визначення ризиків їх реалізації, проводити єдину політику в галузі розвитку малого підприємництва як на державному, так і регіональному та місцевому рівнях. Без такої політики значна кількість малих підприємств розорюється або різко скорочує свої масштаби діяльності.

Список використаних джерел

1. Про державну підтримку підприємств, науково-дослідних інститутів і організацій, які розробляють та виготовляють боєприпаси, їх елементи та вироби спецхімії": Відомості Верховної Ради України [від 13.03.2012 N 4495-VI]. -- С. 12.

2. Про концепцію державної політики розвитку малого підприємництва. Постанова КМУ від 3.04. 1996 р. № 404.

3. Про підприємництво. ЗУ від 7.02. 1991 р. №698- ХІІ.

4. Про підприємства в Україні. ЗУ від 27.03. 1991 р. № 887- ХІІ.

5. Про державну підтримку малого підприємництва. Указ Президента України від 12.05. 1998 р. № 456/98.

6. Про усунення обмежень, що стимулюють розвиток підприємництва. Указ Президента України від 3.01. 1998 р.

7. Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва. Указ Президента України від 3.07. 1998 р. № 727/98.

8. Реверчук С. К. Малий бізнес: методологія, теорія і практика. - К.: ІЗМН, 1996. - 192 с.

9. Мале підприємництво в Україні. Збірник нормативно-правових актів / За ред. О. В. Кужель, А. К. Кінаха, В. В. Костицького. - К.: Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи, 1999. - 190 с.

10. Плоткін Я. Д. Підприємцю про підприємництво. - Львів, 1993. - Ст. 63-75.

11. Варналій З. Тенденції становлення малого підприємництва в Україні // Ринкові перетворення, стр. 58-64.

12. Блинов А. Малое предпринимательство. Организационные и правовые основы деятельности. - М.: Ось-89, 1997. - 336 с.

13. Варналій З. С. Малий бізнес України: проблеми становлення та перспективи розвитку // Урядовий кур'єр. - 1995. - № 62-63. - Стр. 4.

14. Герасимчук В. Г. Розвиток підприємництва: діагностика, стратегія, ефективність. - К.: Вища школа, 1995. - 267 с.

15. Экономика предприятия: Учебник для ВУЗов / Ред. Горфинкеля В. Я., Швандара В. А. - М.: ЮНИТИ, 1998. - Стр. 92-117.

16. Кузьмін О. Є., Загородній А. Т., Громяк Л. С. Малі форми підп-риємництва. Навчальний посібник. - Львів: Центр Європи, 1996. - Стр. 4-36.

17. Реверчук С. К. Малий бізнес: методологія, теорія і практика. - К.: ІЗМН, 1996. - 192 с.

18. Мале підприємництво в Україні. Збірник нормативно-правових актів / За ред. О. В. Кужель, А. К. Кінаха, В. В. Костицького. - К.: Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи, 1999. - 190 с.

19. Плоткін Я. Д. Підприємцю про підприємництво. - Львів, 1993. - Ст. 63-75.

20. Варналій З. Тенденції становлення малого підприємництва в Україні // Ринкові перетворення, стр. 58-64.

21. Блинов А. Малое предпринимательство. Организационные и правовые основы деятельности. - М.: Ось-89, 1997. - 336 с.

22. Варналій З. С. Малий бізнес України: проблеми становлення та перспективи розвитку // Урядовий кур'єр. - 1995. - № 62-63. - Стр. 4.

23. Герасимчук В. Г. Розвиток підприємництва: діагностика, стратегія, ефективність. - К.: Вища школа, 1995. - 267 с.

24. Экономика предприятия: Учебник для ВУЗов / Ред. Горфинкеля В. Я., Швандара В. А. - М.: ЮНИТИ, 1998. - Стр. 92-117.

25. Кузьмін О. Є., Загородній А. Т., Громяк Л. С. Малі форми підп-риємництва. Навчальний посібник. - Львів: Центр Європи, 1996. - Стр. 4-36.

26. Предпринимательское право Украины: Учебно - практическое пособие / Под общей ред. Н. А. Саниахметовой.- Харьков: Одиссей, 2001.- 544 с.

27. Хозяйственное право: Учебник / Под ред. Акад. В. К. Мамутова. - К.: Юринком Інтер. 2002. - 912 с.

28. Щербина В.С. Господарське право /Підручник/, Київ: Юрінком Інтер, 2005; 591с.

29. http://yurist-online.com/ukr/uslugi/biznes/reg/001.php

30. http://www.dkrp.gov.ua

31. http://www.socialbusiness.in.ua

Размещено на Allbest.ru