Регламентація відповідальності за злочини у сфері земельних відносин Уложенням про покарання кримінальні і виправні (1845 р.)

Цікаво, що коментуючи ст. 1605 Уложення 1885 р., норму, за змістом ідентичну ст. 2105 Уложення 1845 р., відомий дореволюційний фахівець ІЯ. Фойницький висловлювався за необхідність віднесення такого діяння, як «знищення межових знаків», до різновидів знищення майна [6, с. 288]. Але дозволимо собі лише частково погодитись із твердженням науковця, адже на відміну від норм багатьох своїх попередників, у ст. 2105 Уложення 1845 р. знищення межових знаків фактично не мало самостійного значення і виступало лише як спосіб досягнення кінцевої злочинної мети присвоєння чужої нерухомості.

Примітно, що на відміну від сучасного вітчизняного законодавства, в Уложенні 1845 р. до посягань на власність приватних осіб відносилось і самоуправство, тобто вступ у володіння належного особі безспірного чи визнаного остаточним судовим рішенням права на нерухоме майно, або ж повернення неправильно захопленої чи утримуваної власності особи шляхом насильства, а не встановленими законом засобами (ст. 2097). Очевидно, що покликанням подібної кримінально-правової заборони було створення належного підґрунтя для виконання всіма суб'єктами приписів інших (крім кримінального) галузей права, які забороняли самоуправні дії навіть за наявності в особи прав (дійсних чи уявних) на нерухоме майно. Зокрема у ст. 531, розміщеній у відділенні ІІІ Сільських законів, присвяченому заволодінню земельною власністю, вказувалось: «Насильное завладеніе воспрещается вообще всемъ и каждому, не исключая и техъ случаевъ, когда бы отнимающій имель по документамъ или другимъ какимъ либо доказательствамъ поводъ на присвоеніе; ибо никто самъ собою управляться не долженъ» [10, с. 167]. Більше того, тодішнє законодавство негативно ставилось навіть до самовільних розподілів земель, які належали одній родині [11, с. 326].

Хотілось би звернути увагу на ту обставину, що провідні юристи того часу повністю поділяли думку авторів Уложення стосовно того, що будь-які різновиди самовільного заволодіння чужим нерухомим майном є посяганнями на відносини власності. Зокрема Л.О. Бєлявський та А.Л. Рубіновський зазначали, що «насильственное нападеніе есть преступаете противъ собственности и цель его завладеніе недвижимостью...» [8, с. 324]. Водночас деякими іншими правниками підкреслювалась специфіка вказаного злочину проти власності. Так, розмірковуючи з цього приводу, М.С. Таганцев наголошував на тому, що «причиняя имущественный вредъ, самовольное пользование, однако, не нарушаетъ права на самое имущество. Деяніе пользователя составляетъ лишь временное вторженіе въ чужую имущественную сферу, безъ нарушения права распоряжения вещью, ни зачастую даже фактического владения ею.» [12, с. 936 937].

І.Я. Фойницький, займаючи схожу позицію, висловлював думку, що «право собственности на недвижимость укрепляется формальными документами, въ виду чего нарушить такое право можно лишь подлогомъ, или обманомъ.» [6, с. 288]. У той же час вчений визнає, що інших норм, які б захищали право на землю, у кримінальному законодавстві немає, хоч такий захист має бути. Тому І.Я. Фойницький констатує: «потому-то въ новейшихъ законодательствахъ содержатся лишъ правила о нарушеніи отдельныхъ правъ на недвижимость права наследованія, права владенія, которые могутъ быть учинены, помимо подлога и обмана, действиями самовольными» [6, с. 288].

Як бачимо, вже у вказаний історичний період сформувалася актуальна і сьогодні точка зору, згідно з якою випадки заволодіння правом на чуже нерухоме майно не мають нічого спільного із самовільним користуванням чужою землею. Як резонно відмічав М.С. Таганцев, «пользователь не захватываете никакого права на чужое имущество, посягая лишь на участие въ фактическом извлеченіи выгоды изъ нее, поэтому побужденіе потерпевшего обманомъ, или принужденіе его насилиемъ к уступке права составляетъ исключительно обманъ, вымогательство или шантажъ, а не самовольное пользование» [12, с. 936-937].

До речі, заволодінню прав на нерухомість шляхом обману, про яке й вів мову М.С. Таганцев, автори Уложення 1845 р. присвятили окремий структурний підрозділ розділу ХІІ відділення І «О присвоеніи чрезъ подлогъ или иного рода обманы чужаго недвижимаго именія» глави ГУ «О присвоеніи и утайке чужой собственности». До кримінально караних деліктів, зосереджених у згаданому відділенні, відносились: заволодіння чужою нерухомістю шляхом складення підроблених «крепостей», «межевых планов», «книг» чи інших «актов или документов» (ст. 2188); підроблення вже наявних відповідних документів (ст. 2189); пред'явлення або передача підроблених документів на нерухомість (ст. 2190) тощо.

Повертаючись до глави І розділу ХІІ Уложення, необхідно зазначити, що в ній були зосереджені норми, які передбачали відповідальність і за інші діяння, пов'язані із земельними відносинами. Це, зокрема: самовільне збирання хлібу чи овочів з чужої землі (ст. 2099), самовільна порубка та викрадення дерев (ст. 2100), полювання та ловля звірів чи птиці в чужих лісах та дачах, або ж ловля риби в чужих водах (ст. 2101), знищення чужих знарядь для полювання (ст. 2103), відгін на свою землю чужого стада, табуну, птиці чи інших домашніх тварин (ст. 2104). Характеризуючи групу вказаних вище злочинів, дослідники наголошують, що вони мають на меті незаконне використання землі та отримання майнової користі, за якої відбувається спричинення шкоди землевласнику або суспільним інтересам, не пов'язане з посяганням на право власності на земельну ділянку [5, с. 20; 13, с. 22]. Згідно з нормами чинного вітчизняного кримінального законодавства такі діяння могли б кваліфікуватися або ж як злочини проти власності (зокрема, статті 185, 194 КК України), або ж як певні посягання на довкілля (статті 246, 248, 249 КК України тощо).

Справи стосовно більшості різновидів проаналізованих посягань на права на землю порушувались лише за скаргою особи, котра зазнала збитків від протиправних дій. Виняток становили провадження, пов'язані із захопленням земель, поєднаних із насильством, які відносились до справ публічного обвинувачення.

Свідченням особливої уваги, яку автори Уложення 1845 р. приділяли проблемі впорядкування земельних відносин, є наявність цілого ряду норм, які передбачали відповідальність землемірів та інших пов'язаних із межуванням земель посадових осіб, і були зосереджені у відділенні ІІ «О преступленіяхь и проступкахъ чиновниковъ по деламъ межевымъ» глави ХІ розділу V Уложення. Серед іншого кримінально караними визнавались: неумисне неправильне провадження в межових справах (ст. 465), утиски з боку землемірів прав володільців землі та селян (ст. 466), неналежний контроль за підлеглими землемірами (ст. 467), умисне приєднання землеміром землі до володінь посадової чи приватної особи (ст. 468), умисне неправильне складання межових планів чи книг (ст. 469), неправдиве донесення землеміром про кількість проведеної межової роботи (ст. 470), представлення неправильних планів через необережність чи незнання землеміра (ст. 471), повільність у складанні межових планів (ст. 472), межування землеміром власних земель, земель, що належать його дружині чи родичам, а також земель, які є предметом його судового розгляду (ст. 473), інші зловживання в межовій справі (ст. 474). Правила ж межування земель, як, до речі, і правила облаштування межових знаків, детально регламентувалися Межовими Законами, ст. 477 яких прямо вказувала на те, що особи, винні в знищенні граничних меж та інших знаків підлягають покаранню по законам кримінальним [14, с. 118-127].

Висновки

Отже, проведений аналіз дозволяє стверджувати, що для авторів Уложення 1845 р. питання правової охорони земельних відносин займало чільне місце.

В Уложенні 1845 р., із прийняттям якого захист земельних ресурсів набув чітко вираженого кримінально-правового характеру, ще більш яскраво проявилась тенденція, характерна для багатьох попередників досліджуваного джерела права, відповідальність за земельні делікти переважно виступала в якості інструменту захисту прав власників землі, а самі порушення прав на землю визнавались різновидом майнових посягань. Так, в аналізованому нормативно-правовому акті нормам, присвяченим регламентації відповідальності за порушення (обмеження) прав на нерухомість (у т. ч. й на землю), було присвячено окрему главу, розміщену серед злочинів та проступків проти власності приватних осіб.

В Уложенні 1845 р. простежується й інша особливість, характерна для всіх етапів розвитку регламентації відповідальності за земельні злочини, її залежність від змісту та характеру наявних у відповідній історичній формації земельних відносин. Так, існуюча феодально-кріпосницька система, а також притаманна для Російської імперії часів першої половини ХІХ ст. політика колонізації малозаселених земель, стали детермінантами того, що крім традиційних посягань на права на землю, автори Уложення 1845 р. до числа кримінально караних віднесли і такі діяння, як здійснення незаконних операцій із землею державними селянами та своєрідні прояви безгосподарського використанням земель невиконання спеціальними суб'єктами (державними селянами, колоністами) їхнього обов'язку щодо оброблення землі.

Як підсумок, маємо зазначити, що норми Уложення 1845 р. мали вагомий вплив на всю подальшу історію розвитку відповідальності за злочини у сфері земельних відносин, який, зокрема, простежується і в чинному КК України.

Список використаних джерел

1. Панов М.І. Методологічні засади дослідження проблем Особливої частини кримінального права / М.І. Панов, Н.О. Гуторова // Проблеми боротьби зі злочинністю. 2009. № 100. С. 291-304.

2. Уложеніе о наказашяхъ уголовныхъ и исправительных^ Санкт-Петербургъ : Въ Типографіи Втораго Отделенія Собственной Его Императорскаго Величества Канцеляріи, 1845. 914 с.

3. Курдиновскій В.И. Объ ограничешяхъ права собственности на недвижимыя имущества по закону (по русскому праву) / В.И. Курдиновскій. Одесса : Типографія Акціонернаго Южно-Русскаго Общества Печатнаго Дела, 1904. 389 с.

4. О главном управлении колонистов южного края России : Высочайше утвержденное положение № 27312. Март 22 // Полное собрание законов Российской империи. 1-е изд. СПб. : Печатано в тип. II отделения Собственной Его Императорского Величества канцелярии, 1830. Т 35. С. 154-159.

5. Манакин Н.А. Уголовно-правовая охрана земельных отношений в Российской Федерации : дис.... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Н.А. Манакин. Нижний Новгород, 2001. 196 с.

6. Фойницкий И.Я. Курсъ уголовнаго права. Часть особенная. Посягательства на личность и имущество / И.Я. Фойницкий. С.-Петербургъ : Типографія М.М. Стасюлевича, 1890. 440 с.

7. Белогриц-Котляревский Н.С. Учебник русского уголовного права. Общая и особенная части / Н.С. Белогриц-Котляревский. Киев-Петербург-Харьков : Южно-Русское книгоиздательство Ф.А. Йогансона, 1903. 626 с.

8. Белявскій Л.А. Уложеніе о наказаніяхь уголовныхъ и исправительныхъ въ толкованіи юристовъ / Л.А. Белявскій, А.Л. Рубиновскій. Камянець-Подольскій : Типографія Л. Ландвигера, 1902. 408 с.

9. Неклюдовъ Н.А. Руководство кь Особенной части русскаго уголовнаго права. Томь второй. Преступлены и проступки противу собственности / Н.А. Неклюдовъ. С.-Петербургь : Типографія В. П. Воленса, 1876. 752 с.

10. Указатель законовь для сельскихъ хозяевь. С.-Петербургъ : Типографія Карла Крайя, 1845. 308 с.

11. Труды редакціонной Коммисіи по пересмотру законоположеній о крестьянахь. С.-Петербургь : Типографія Министерства внутреннихь дель, 1903. Т V : Проекть положенія о надельныхь земляхь сь обьясненіями. 559 с.

12. Уголовное уложеніе 22 марта 1903 года. Сь мотивами извлеченными изь обьяснительной записки редакціонной комиссіи, представленія Министерства Юстиціи вь Государственномь Совете и журналовь особаго совещанія, особаго присутствія департамента и общего собранія Государственного Сонета. С.-Петербургь : Изданіе Н.С. Таганцева, 1904. 1124 с.

13. Хомутов Р.В. Ответственность за регистрацию незаконных сделок с землей (ст. 170 УК РФ) : дис.... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Р.В. Хомутов. Кисловодск, 2014. 185 с.

14. Законы Межевые / Составить Ю.Д. Филиповь. С.-Петербургь : Изданіе Юридическаго Книжнаго Магазина Н.К. Мартынова, 1898. 651 с.

Размещено на Аllbеst.ru