Режим позбавлення волі в кримінально-виконавчих установах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Режим позбавлення волі в кримінально-виконавчих установах



Содержание

1. Поняття, зміст та основні функції режиму позбавлення волі у кримінально-виконавчих установах

2. Основні вимоги і елементи режиму позбавлення волі у кримінально-виконавчих установах

3. Засоби забезпечення режиму у колоніях

4. Зміна умов тримання засуджених у колоніях



1. Поняття, зміст та основні функції режиму позбавлення волі у кримінально-виконавчих установах

виконавчий позбавлення воля засуджений

Кримінальне покарання у виді позбавлення волі виконується кримінально-виконавчими органами та установами та відбувається засудженими у певному порядку, послідовності. Цей порядок, відповідно до принципу законності та вимог ст. 19 Конституції України, врегульований нормами кримінально-виконавчого права.

Частина 1 статті 102 КВК України дає наступне визначення режиму: «режим у кримінально-виконавчих установах -- це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених, постійний нагляд за ними, виконання покладених на них обов'язків, реалізацію їхніх прав і законних інтересів, безпеку засуджених і персоналу, роздільне тримання різних категорій засуджених, різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії, зміну умов тримання засуджених».

З наведеного законодавцем визначення видна сутність режиму, вимоги режиму, а також можна зрозуміти функції, які режим покликаний виконувати.

Сутністю режиму є те, що режим передбачає певний порядок, послідовність здійснення будь-якої діяльності. Тобто можна стверджувати, що режим -- це процесуальна категорія. Що стосується саме кримінально-виконавчого права, то цей порядок встановлюється нормами законодавства. іншими словами кримінально-виконавче законодавство за допомогою системи норм визначає як і у якій послідовності необхідно виконувати та відбувати покарання у виді позбавлення волі.

Треба відзначити в чому полягає основна відмінність процесуальних норм інших галузей права від норм, які регламентують режим виконання покарання у виді позбавлення волі. на мою думку, основна відмінність полягає у тому, що процесуальні норми формулюють процес більш загально, універсально та диспозитивно, ніж режим. Режим, в свою чергу, регламентує процес виконання і відбування покарання більш детально та імперативно, а за його порушення передбачено настання відповідальності. Режим виконання і відбування покарання передбачає, що процес покарання повинен розвиватися та здійснюватися саме так, а у разі відхилень від саме такої послідовності винна особа притягається до відповідальності (дисциплінарної, адміністративної, кримінальної).

Виходячи з визначення режиму, наданому законодавцем, ми бачимо, що режим регламентує весь процес позбавлення волі. Точніше дві його сторони: виконання покарання та відбування покарання. Вважаю, що зрозуміло, про що йде мова. Коли ми кажемо, режим виконання покарання, то передбачається система норм, яка регламентує порядок здійснення діяльності органами та установами кримінально- виконавчої служби, спрямованої на реалізацію кари та інших право- обмежень, які є змістом певного покарання, щодо конкретного засудженого. Виконання покарання -- це фактичне відтворення, реалізація покарання, надання йому матеріальної форми та забезпечення його існування саме в передбаченому вигляді на протязі встановленого строку. Зрозуміло, що ця система норм адресована, перш за все, органам, установами, посадовим та службовим особам кримінально-виконавчої служби України.

Якщо мова йде про режим відбування покарання, то на меті маємо засуджену особу. Режим відбування покарання -- це система норм, яка адресована засудженому та регламентує (максимально детально, на скільки це можливо) його життя, порядок та послідовність дій, які він повинен виконувати на протязі строку існування покарання. Фактично режим відбування покарання -- є розшифровкою механізму реалізації правового статусу засудженого. Режим відбування покарання вказує яким чином засуджений повинен діяти, щоб претерпівати кару та інші правообмеження, а також щоб забезпечити отримання виховного впливу та мати можливість досягати ресо- ціалізації.

Підсумовуючи треба вказати, що режим -- це двоєдиний процес виконання-відбування покарання, який може існувати лише в цій двоєдиності. Неможливе виконання покарання без суб'єкта, щодо якого його необхідно виконати, і не можливе відбування покарання без органів, установ і посадових осіб, які б забезпечували та контролювали цей процес відбування покарання.

Законодавець ставить дуже жорстку вимогу щодо того, яким повинен бути режим у кримінально-виконавчих установах. Згідно до цієї вимоги режим повинен зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі. На мою думку, це положення є декларацією, оскільки дуже важко собі уявити життя на волі подібне тому, яке існує у колоніях, тим більш якщо звернути увагу на ті вимоги та елементи режиму, які передбачені чинним кримінально-виконавчим законодавством.

Враховуючи вказану подвійність правової природи режиму позбавлення волі, треба обговорити ті правові інститути, які дозволяють реалізувати та втілити порядок та послідовність режиму в практичну діяльність. Мається на увазі система прав та обов'язків адміністрації та засуджених, які є складовою правового статусу обох суб'єктів кримінально-виконавчої діяльності та дозволяють існувати кримінально-виконавчій діяльності.

Засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, користуються правами, визначеними в ст. 107 КВК України. Засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання. Тобто наведений в статті перелік прав не є вичерпним.

Закріплення в КВК України прав засуджених є позитивним фактором у вітчизняному кримінально-виконавчому праві. Пояснюється це тим, що відповідно до доктрини права України, закріплені права суб'єкта передбачають механізм їх реалізації, забезпеченість державою та корелюють з обов'язками суб'єкта, який повинен забезпечити можливість користуватися цими правами. Отже, адміністрація кримінально-виконавчої установи зобов'язана забезпечити можливість та доступність в користуванні засудженими своїми правами.

Частина 3 статті 107 КВК встановлює обов'язки засуджених. Виходячи з редакції статті 107 КВК України, можна зробити висновок, що перелік обов'язків засуджених носить вичерпний характер.

Крім прав та обов'язків ст. 107 КВК закріплює заборони. Можна стверджувати, що ці заборони є, фактично, переліком правопорушень, які засуджені найчастіше вчиняють та за які КВК України передбачає настання відповідальності (як правило, дисциплінарної). Наведений в ст. 107 КВК України перелік заборон орієнтований на окреслення поведінки засудженого, яка носить характер правопорушень. Те, що такий перелік існує у кримінально-виконавчому законодавстві є важливою обставиною, оскільки за його допомогою притягнення засуджених до відповідальності, перш за все дисциплінарної, увійшло, на кінець, до правового полю, до наближення до більшої визначеності поняття дисциплінарного правопорушення, до надання цій відповідальності правового характеру і віддалення від можливості маніпулювати засудженими за допомогою дисциплінарної практики.

Що стосується прав та обов'язків органів, установ, посадових і службових осіб кримінально-виконавчої служби, то вони сформульовані в цілій низки нормативних актів і залежать від тих правовідносини, в яких вказані органи та особи здійснюють діяльність. Як ми вказували раніш, таких правовідносин дуже багато: це власне виконання покарання -- відносини із засудженими, господарські, адміністративні, розпорядчі, цивільні та інші правовідносини. Права та обов'язки установ, органів та персоналу кримінально-виконавчої служби сформульовані в законах України: «Про державну кримінально-виконавчу службу України», «Про чисельність кримінально-виконавчої служби

України», Указі Президента «Про Державну пенітенціарну службу України» та інших нормативних актах.

Повернемося до визначення поняття «режим», яке наведене в ст. 102 КВК. із вказаної формуліровки можна зробити висновок про те, які функції виконує режим.

За сталою в науці думкою режим виконує наступні функції:

1. Функція виконання покарання;

2. Виховна функція;

3. Забезпечувальна функція;

4. Каральна функція.

Розглянемо коротко кожну з названих функцій.

1. Функція виконання покарання є основною, центральною функцією режиму, оскільки виконання покарання є виключним видом діяльності кримінально-виконавчих установ (зокрема, колоній). Полягає ця функція в тому, що законодавець називає режим як перший із засобів, за допомогою яких уповноважені органи повинні здійснювати виховний вплив та досягати мети ресоціалізації засуджених. Крім того, оскільки режим -- це порядок виконання-відбування покарання, то саме він і задає ті опції, які всі суб'єкти кримінально-виконавчої діяльності повинні виконувати, тобто режим розповсюджується на всі правовідносини, пов'язані з виконанням покарання у виді позбавлення волі, він охоплює і всі сторони життя засудженого у колонії. Отже, саме за допомогою режиму взагалі можна казати про виконання покарання у виді позбавлення волі.

2. Виховна функція -- вона полягає перш за все у тому, що режим є елементом організації виконання і відбування покарання, він як певний процес та послідовність вносить стройність та упорядненість всіх інших елементів та складових кримінально-виконавчої діяльності. В кінцевому підсумку побудова роботи адміністрації колонії, розпорядок життя засуджених, послідовність дій, спрямованих на здійснення виховного впливу, можливість змінення умов тримання засуджених в залежності від їхньої поведінки та виправлення -- все це організує, дисциплінує засудженого, вносить до його життя певну врегульо- ваність, передбачуваність, організованість та чіткість. За умови бажання та здібностей засудженого ці фактори здатні змінити особу.

3. Функція забезпечувальна полягає в тому, що за допомогою режиму застосовуються інші засоби виправлення та ресоціалізації засуджених. Саме така вимога закріплена в ч. 3. ст. 102 КВК України. і це зрозуміло, оскільки, якщо режим -- це визначений нормами права порядок виконання і відбування покарання, то саме цей порядок і передбачає можливість, порядок, строки та умови застосування інших засобів виправлення особи. Так, розпорядок дня в колонії, який є одним з найважливіших елементів режиму, передбачає час та порядок для проведення побачень, праці засудженого, проведення бесід із засудженими, час для навчання та т. ін. Вплив зазначеної функції спрямовано на ті сторони суспільних відносин, які пов'язані з організацією діяльності установ і органів, які виконують кримінальне покарання. В кінцевому підсумку ця функція: сприяє реалізації юридичних прав і обов'язків суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин; впливає на виникнення, закріплення і реалізацію управлінських функцій, здійснюваних органами, що виконують покарання; забезпечує правозастосовчу діяльність зазначених органів та установ.

4. Каральна функція втілюється і реалізується в тих правообме- женнях, які передбачені режимом покарання у виді позбавлення волі. Режим безпосередньо пов'язаний з реалізацією механізмів державного примусу щодо засудженої особи. Такі примусові механізми «спрацьовують» у зв'язку з скоєнням особою кримінального проступку і її засудженням з винесенням обвинувального вироку. Тому режимні обмеження завжди є наслідком злочину і завжди містять елемент кари за вчинене діяння.



2. Основні вимоги і елементи режиму позбавлення волі у кримінально-виконавчих установах

Чинне кримінально-виконавче законодавство містить загальні положення, які окреслюють межі режиму, формулюють його основні ознаки та умови, в яких відбуває покарання засуджений і яки створюються для реалізації заходів ресоціалізації. Виходячи зі змісту ст. 102 КВК України, можна вести мову про вимоги, котрі супроводжують режим і є необхідною складовою існування режиму.

Вимоги режиму в колоніях можна визначити як найбільш загальні та універсальні складові режиму будь-якої установи, спрямовані на належну організацію виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі.

1. Першою серед таких вимог режиму законодавець називає ізоляцію, маючи на увазі ізоляцію, перш за все, від суспільства, осіб, які залишаються на волі. Режим супроводжується та існує лише в умовах ізоляції. Треба вказати, що ця ізоляція не носить абсолютного характеру, оскільки важко собі уявити абсолютну ізоляцію в умовах держави, яка організує та здійснює виконання покарання. покарання виконують люди, в умовах спеціальних установ, засуджені мають змогу вести листування, отримувати побачення, переглядати пресу та телевізор та т. ін.

ізоляція полягає дещо в іншому. Мова йде про низку правообме- жень, які тягнуть за собою таку ізоляцію. Засуджений позбавляється можливості вільного пересування, вибору місця проживання та характеру занять, обмежується спілкування із зовнішнім світом, обмежується можливість обирати коло спілкування, можливість розпоряджатися своїм часом та обирати спосіб та уклад життя. Всі ці обмеження -- є слідством ізоляції. Засуджений ізолюється від цих благ і саме в цьому, перш за все, полягає каральна сутність покарання у виді позбавлення волі, бо саме воля дає можливість реалізовувати всі ті потенційні можливості, які ми вказали вище, як блага недоступні засудженому.

Яким же чином режим забезпечує ізоляцію засуджених? Власно кажучи, режим і є втіленням, матеріалізацією ізоляції, оскільки саме він вводить та підтримує ті правообмеження, які ми назвали вище. Так, режим передбачає можливість та порядок пересування засуджених, встановлює спосіб життя для засуджених, час та строк можливості спілкування з зовнішнім світом та т. ін.

Крім того, в кримінально-виконавчих установах ізоляція забезпечується системою охорони кримінально-виконавчих установ, яка є комплексом заходів (інженерно-технічних, постових, воєнізованих, ін.), спрямованих на забезпечення ізоляції засуджених, недопущення ними втеч та інших злочинів, запобігання проникненню на територію колонії інших осіб, заборонених предметів, забезпечення зберігання матеріальних цінностей.

2. Наступна вимога режиму -- це постійний нагляд за засудженими. Як встановлено в правилах внутрішнього розпорядку кримінально-виконавчих установ: нагляд є системою заходів, що спрямовані на забезпечення відбування та виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення (обмеження) волі шляхом цілодобового і постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу установ. нагляд за засудженими в установах виконання покарань здійснюється відділами нагляду та безпеки в порядку, установленому Департаментом.

З метою підтримання належного правопорядку в установах виконання покарань, попередження злочинів та правопорушень серед засуджених здійснюється комплекс спеціальних профілактичних заходів щодо виявлення, постановки на облік та організацію нагляду за особами, схильними до вчинення правопорушень. Виявлення та постановка на профілактичний облік засуджених, які вчинили правопорушення або мають намір їх вчинити, здійснюється оперативними працівниками шляхом досконалого вивчення матеріалів особової справи засуджених, перевірки відомостей щодо їх поведінки в ізоляторах тимчасового утримання, слідчих ізоляторах, лікувально-профілактичних закладах тощо, журналів обліку порушень режиму, рапортів приймання-здавання чергувань, даних медичної частини, перегляду кореспонденції, а також інформації працівників соціально-психологічної служби та відділу нагляду і безпеки.

індивідуальна профілактична робота із засудженими, які перебувають на профілактичних обліках, здійснюється цілеспрямовано, планомірно, диференційовано з урахуванням особистості правопорушника, характеру і ступеня його соціальної занедбаності, небезпеки вчиненого злочину та інших особливостей, що мають значення для правильного вибору методів і заходів впливу. У разі переведення засудженого, який перебуває на профілактичному обліку, до іншої установи оперативний працівник долучає до його особової справи відповідні довідки-орієнтування із зазначенням підстави та терміну перебування на обліку.

З метою здійснення нагляду за засудженими самі засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук проводиться особами однієї статі із засудженими. порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.

Згідно зі статтею 105 КВК України у випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групової непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв'язку з введенням надзвичайного чи воєнного стану в районі розташування установи посилюється охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші додаткові режимні заходи.

Для припинення групових протиправних дій засуджених та ліквідації їх наслідків за рішенням Голови Департаменту, начальника територіального органу управління Департаменту використовуються сили і засоби колонії, органів і установ виконання покарань, а в разі потреби з дозволу Міністра внутрішніх справ України, начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі -- органів та підрозділів Міністерства внутрішніх справ України.

Нагляд за засудженими також спрямований на: забезпечення виконання засудженими встановлених правил поведінки; дотримання встановленого пропускного режиму до установи та до зон колонії; дотримання правил пересування по колонії та за її межами та виконання інших умов та елементів режиму.

Функції з нагляду за засудженими виконують чергові зміни, відділи нагляду та безпеки та окремі інші посадові особи відповідної установи.

На жаль, на цей час інструкція Департаменту, в якій врегульовані питання здійснення нагляду за засудженими носить гриф «не для друку», тому відповідно до Конституції України, цей нормативний акт не має юридичної сили та вважається таким, що не набув чинності.

3. Вимогою режиму є виконання покладених на засуджених обов'язків, реалізацію прав засуджених, їх законних інтересів. Щодо прав та обов'язків засуджених, ми мову вели вище. Щодо законних інтересів засуджених, то відповідно до ч. 1 ст. 102 КВК їх забезпечення є також однією з обов'язкових умов режиму. Треба вказати, що законні інтереси засуджених це правова категорія, яка не знайшла свого визначення у кримінально-виконавчому законодавстві, але виходячи з доктрини права законні інтереси можна визначити як певні блага (як майнові, так і не майнові), які не заборонені законодавством (саме тому вони є «законними»), та досягнення яких засуджений (або будь-яка особа) може прагнути. Як видно з визначення законні інтереси не мають посилань до будь-яких інститутів права. Пояснюється це тим, що законні інтереси є такою правовою категорією, такими потенційними правовідносинами, яким на кореспондує будь- чий обов'язок щодо забезпечення досягнення цих інтересів. іншими словами, якщо ми говоримо про законний інтерес, то це означає, що засуджений може прагнути отримати певне благо, але у інших суб'єктів у зв'язку з цим прагненням не виникає обов'язку сприяти досягненню цього права.

З огляду на вищенаведене, не зовсім зрозумілим стає теза законодавця щодо того, що режим повинен забезпечити законні інтереси засудженого. Якщо законні інтереси це певні блага, яких можна прагнути але ніхто не повинен сприяти в їх досягненні, то вони знаходяться у сфері потенційного. Якщо ж вони потенційні, то їх неможна забезпечити, оскільки вони породжені не режимом. Якщо ж вони перейдуть із сфери потенційного у сферу реального, тобто того, що дійсно може забезпечити режим, такі блага одразу ж стануть правами засудженого, оскільки якщо їх забезпечив режим, то в самому режимі повинен бути сформульований механізм реалізації та досягнення таких благ.

Таким чином, на мою думку, режим не може забезпечити законні інтереси засудженого.

4. Наступна вимога режиму -- це забезпечення безпеки засуджених і персоналу. Наведена умова тісно пов'язана з умовами ізоляції засуджених, наглядом за ними. Власно кажучи, ізоляція та нагляд -- є засобами забезпечення безпеки виконання і відбування покарання. До цієї ж системи можна віднести роздільне тримання засуджених, про яке ми скажемо нижче.

В чинному кримінально-виконавчому законодавстві безпека -- є однією із нових та важливих вимог. Теза про безпеку передбачає, що кримінальне покарання повинне бути безпечним та мати на меті більш коригування особи, ніж її покарання. Стаття 10 КВК України містить низку положень, які направлені на забезпечення безпеки засуджених.

Забезпечення безпеки у зв'язку з виконанням і відбуванням покарань стає актуальною тому, що під час відбування покарання особа ущемляється в правах та перетерплює правообмеження, отже вона стає більш вразливою для впливу. Що стосується персоналу кримінально-виконавчих органів та установ, враховуючи контингент засуджених можна з впевненістю стверджувати, що персонал також відчуває дуже сильний, нерідко негативний, вплив з боку засуджених, а іноді стає жертвою насильства з боку засуджених. інакше кажучи, персонал кримінально-виконавчих установ має високий ступінь віктимності.

Організуючі та упоряднені властивості режиму як раз і дають змогу забезпечувати та контролювати контингент засуджених і роботи поведінку засуджених більш-менш прогнозованою та передбачуваною.

Треба також звернути увагу на той факт, що навіть кримінально- виконавчі установи утворені по ступеню безпеки, який в них забезпечується. Причому, мова йде, перш за все, про безпеку суспільства від засудженого, але цей фактор є зворотнім, оскільки всередині установи також потрібно забезпечити безпеку, в противному випадку установа не в змозі буде забезпечити безпеку для суспільства.

5. Роздільне тримання різних категорій засуджених. Ця вимога отримує своє втілення в діяльності комісій з питань розподілу засуджених по установах виконання покарань. Як ми обговорювали раніше, роздільно тримаються чоловіки та жінки, неповнолітні та дорослі особи, засуджені, які раніше відбували покарання, та особи, які вперше опинилися в кримінально-виконавчих установах. Режим дійсно сприяє втіленню цього принципу кримінально-виконавчого права, оскільки саме режим містить специфічні риси та засоби впливу для різних категорій засуджених (наприклад, для неповнолітніх -- обов'язкове навчання).

6. Безпосередньо пов'язані з роздільним триманням засуджених така вимога режиму як різні умови тримання засуджених в залежності від виду колонії. При розгляді питання про класифікацію засуджених, ми говорили, що існування певного розподілу засуджених може впливати на створення системи кримінально-виконавчих установ. Установи різного ступеню безпеки відрізняються одна від одної саме за суворістю режиму та інтенсивністю впливу на засудженого. Чим більший рівень безпеки, тим більш суворий режим, тим більш інтенсивний вплив на засудженого, тим більший об'єм правообмежень засудженого.

7. Остання вимога -- це забезпечення зміни умов тримання засудженого. Чинне кримінально-виконавче законодавство передбачає можливість зміни умов тримання засудженого в залежності від його ставлення до праці, ресоціалізації, поведінки. Наявність в режимі таких інститутів, як система заохочень і стягнень, праця та навчання, дозволяє оцінювати засудженого, «вимірювати» його виправлення. За допомогою вказаних засобів статус засудженого може змінюватися як в бік поліпшення умов тримання, так і у бік погіршення умов тримання. Стаття 100 КВК України встановлює: залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання умови відбування покарання можуть змінюватися в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду.

Елементи режиму позбавлення волі

Під елементами режиму позбавлення волі розуміють певні складові режиму, в яких відбиваються правообмеження, що витікають із покарання та застосовуються до засуджених, і інтенсивність впливу на засудженого. Сукупність елементів нарівні з умовами та вимогами режиму утворює зміст режиму позбавлення волі.

Елементи режиму, їх кількість, відрізняються в залежності від рівня безпеки кримінально-виконавчої установи. Можна сформулювати загальне правило, яке стосується кількості та об'єму елементів режиму: чим більш суворий режим (вище рівень безпеки установи), тим менший набір та об'єм елементів режиму. іншими словами, чим більший рівень безпеки установи, тим більше правообмежень претер- піває засуджений, а режим містить менше елементів.

Розглянемо окремі елементи режиму.

1. Розпорядок дня в установах виконання покарань.

У кожній установі виконання покарань організовується суворо регламентований розпорядок дня з урахуванням особливостей робо-

ти з відповідним складом засуджених, оперативної обстановки, пори року, місцевих умов та інших конкретних обставин.

Розпорядок дня включає в себе час підйому, туалету, фізичної зарядки, приймання їжі, розводу на роботу, перебування на виробництві, перевірку наявності засуджених, проведення загальноосвітнього та професійно-технічного навчання (у виховних колоніях), виховних, культурно-масових та спортивно-оздоровчих заходів тощо. При цьому передбачаються безперервний восьмигодинний сон засуджених і надання їм особистого часу в межах, установлених кримінально-виконавчим законодавством України.

Не менше одного разу на місяць у неробочий час організовуються перевірки-огляди зовнішнього вигляду та стану одягу і взуття засуджених.

Розпорядок дня установи передбачає порядок та час роботи всіх відділів, служб, об'єктів та дільниць установи, у тому числі ДіЗО (дисциплінарний ізолятор), ПКТ (приміщення камерного типу), медичної частини, їдальні, перукарні, лазні-пральні, крамниці.

Правила внутрішнього розпорядку кримінально-виконавчих установ містять типовий розпорядок дня та вимогу, відповідно до якої розпорядок дня в установі розробляється відповідно до типового та затверджується наказом начальника установи, узгоджується з начальником територіального органу управління Департаменту, доводиться до відома засуджених і персоналу та вивішується на стенді в черговій частині, місцях цілодобового несення служби черговою зміною та в місцях надання побутових послуг засудженим.

Начальники установ виконання покарань організовують роботу підлеглих служб за змінним графіком таким чином, щоб представники адміністрації перебували в цих установах від підйому засуджених до відбою, а в разі тризмінної роботи виробництва -- і в нічний час. У вихідні, святкові та неробочі дні, а також у разі ускладнення оперативної обстановки в установах організовується цілодобове чергування керівного складу. До контролю за поведінкою засуджених, виконання ними розпорядку дня та забезпечення належного функціонування колонії залучаються всі працівники за окремими графіками. Наказами начальників установ виконання покарань установлюється система подачі сигналів та команд для забезпечення виконання засудженими розпорядку дня.

Розпорядок дня передбачає обов'язкове проведення перевірок наявності засуджених, які організовуються щоденно, уранці та ввечері у години, визначені розпорядком дня, а також додатково в час перед прийманням їжі засудженими або після цього. У разі потреби вони можуть проводитися у будь-який час доби.

У разі виявлення відсутності засудженого інші засуджені залишаються на місці перевірки до з'ясування причин його відсутності.

Організація перевірок і відповідальність за них покладається:

а)у житлових зонах -- на ЧПНУ, начальників відділень і молодший інспекторський склад чергових змін;

б)на виробничих об'єктах -- на представників адміністрації установ виконання покарань, зайнятих на виробництві, і молодший інспекторський склад чергових змін.

Перевірки наявності засуджених у виправних колоніях максимального рівня безпеки з триманням засуджених у ПКТ, секторах максимального рівня безпеки та дільницях посиленого контролю, ареш- тних домах, ПКТ (ОК) виправних колоній, а також у ДіЗО та карцерах організовуються покамерно.

2. Придбання засудженими до позбавлення волі продуктів харчування і предметів першої потреби.

Засудженим дозволяється придбавати за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби в межах сум та в порядку, установленому кримінально-виконавчим законодавством України. Асортимент продуктів харчування та предметів першої потреби, що дозволені для придбання засудженим, установлюється переліком, який міститься у Правилах внутрішнього розпорядку.

Перелік продуктів харчування і предметів першої потреби:

1. Продукти харчування:

Будь-які продукти харчування (за винятком продуктів з простроченим терміном реалізації, консервованих продуктів із м'яса, риби, овочів, фруктів, виготовлених у домашніх умовах, продуктів, що потребують додаткового приготування шляхом термічної обробки та ті, що необхідно зберігати при температурі 2-4 °С протягом 72 годин, а також спиртних напоїв та пива), та без обмежень тютюнові вироби фабричного розфасування, сигарети та чай.

Засуджені можуть зберігати при собі чай -- без обмежень, тютюнові вироби -- не більше 30 пачок цигарок або махорки (решта здається на склад та видається засудженим відповідно до пункту 41 Правил), сірники -- не більше 10 коробок.

2. Предмети першої потреби та засоби особистої гігієни:

Одяг, головні убори, взуття та постільні речі встановленого зразка за встановленими нормами;

— натільна білизна (тепла і проста) -- не більше двох комплектів;

— панчохи, шкарпетки та рукавиці -- не більше двох пар;

— поясні ремені, кашне, носові хусточки, нитки та вироби з них;

— тапочки кімнатні, спортивне взуття (кеди, напівкеди, тапочки) -- по одній парі;

— годинники ручні або кишенькові з некоштовних металів (1 шт.);

— дзеркало, бритви електричні або механічні, а також безпечні з касетними головками, запальнички разового використання;

— електрокип'ятильники побутові промислового виробництва до 0,5 КВт (1 шт.);

— предмети першої потреби та засоби особистої гігієни (мило, зубний порошок чи паста, зубна щітка, гребінець, креми до та після гоління, шампунь), спеціальні засоби гігієни для жінок;

— підручники і учбове приладдя, література та періодичні видання, у т. ч. релігійного змісту (до 10 примірників), письмовий папір, зошити, прості олівці, авторучки, чорнило, стержні (з мастикою чорного, синього або фіолетового кольорів), конверти, марки, листівки;

— шашки, шахи, доміно, нарди (по одному комплекту);

— щітки для одягу та взуття, крем для взуття;

— поліетиленовий посуд, кухоль, ложка, пластмасові футляри для окулярів, мила та зубних щіток;

— натільні хрестики та інші предмети культу, виготовлені з некоштовних матеріалів;

— спортивні костюми (один);

— для жінок, крім того, халати та сукні, хустки, рейтузи, пояси, бюстгальтери, марля, гігієнічні пакети, защіпки, вата, косметика (крім виробів, виготовлених на спиртовій основі), крем для обличчя та рук.

Для придбання засудженими продуктів харчування і предметів першої потреби в установах організовуються ларьки, які працюють щоденно. При цьому адміністрація забезпечує, щоб кожний засуджений мав змогу відвідати ларьок не менше 3-4 разів на місяць у час, відведений розпорядком дня. Особам, які перебувають на стаціонарному лікуванні і потребують постійного догляду, дозволяється придба- вати продукти харчування і предмети першої потреби з дозволу лікаря через начальника відділення або особу, яка виконує його обов'язки.

Осіб, які тримаються у камерах колоній (секторів) максимального рівня безпеки, дільницях посиленого контролю, засуджених до довічного позбавлення волі та арешту, виводити для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби забороняється. Для таких осіб продукти харчування і предмети першої потреби придбання здійснюють начальники відділень за заявою засудженого, погодженою з начальником установи. З цією метою кожному засудженому, який має право на придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, видаються для заповнення бланки-заяви. Придбаний товар видається засудженому під його особистий підпис на заяві. Придбання продуктів харчування і предметів першої потреби для таких осіб проводиться два рази на місяць.

Засуджені мають право придбавати за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби на гроші, зароблені в колоніях, а засуджені чоловіки віком понад шістдесят років, жінки -- віком понад п'ятдесят п'ять років, інваліди першої та другої груп, вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, неповнолітні, а також засуджені, які перебувають у лікувально-профілактичних закладах місць позбавлення волі, -- також на гроші, одержані за переказами, за рахунок пенсій та іншого доходу.

Засудженим, які з незалежних від них причин не працюють чи завантажені роботою лише частково, дозволяється придбавати продукти харчування і предмети першої потреби на гроші, одержані за переказами.

Сума грошей, що дозволена до витрачання, встановлюється КВК.

Так, засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати;

У виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання засудженим дозволено витрачати гроші без обмежень.

У виправних колоніях середнього рівня безпеки -- до вісімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

У виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

Засудженим, які перевиконують норми виробітку або сумлінно виконують встановлені завдання, може бути додатково дозволено витрачати на місяць гроші в сумі тридцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати; засудженим, які перевиконують норми виробітку або сумлінно виконують встановлені завдання на важких роботах чи роботах із шкідливими умовами праці, -- п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати незалежно від відбутого строку покарання.

інвалідам першої групи, вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється придбавати продукти харчування і предмети першої потреби на суму мінімального розміру заробітної плати. інвалідам другої групи і засудженим, які перебувають у лікувально-профілактичних закладах місць позбавлення волі, дозволяється придбавати продукти харчування і предмети першої потреби на суму, що становить шістдесят відсотків мінімального розміру заробітної плати.

3. Придбання засудженими до позбавлення волі літератури і письмового приладдя. Засуджені мають право одержувати в бандеролях, посилках і передачах, а також без обмеження придбавати за рахунок коштів, які є на їхніх особових рахунках, літературу через книготорговельну мережу, письмове приладдя, передплачувати газети і журнали.

Засудженому дозволяється мати при собі не більше десяти примірників книг і журналів. Література в кількості, що перевищує вказану в частині третій цієї статті, може передаватися на зберігання або за згодою засудженого -- до бібліотеки колонії, або пересилатися за його рахунок родичам.

4. Короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній. Засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк не більше семи діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці (не більше трьох діб), у зв'язку з такими винятковими особистими обставинами:

— смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого;

— стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї.

Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, може бути дозволений короткочасний виїзд за межі виправної колонії на території України для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше десяти діб без урахування часу перебування в дорозі (не більше трьох діб).

Крім того, починаючи з 01 січня 2012 року засуджені, які працюють та перебувають у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, мають право на щорічний короткочасний виїзд за межі колонії тривалістю 14 календарних днів. Отже, можна вести мову про специфічний вид відпустки для окремих категорій засуджених.

На сьогодні порядок надання засудженим короткочасного виїзду за межі колонії регулюється Наказом Міністра юстиції України від 22.11.2011 № 3361/5 «Про затвердження інструкції про порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі установ виконання покарань».

Відповідно до вказаного нормативного акту порядок надання дозволу на короткочасний виїзд надається в такому порядку:

Про необхідність короткочасного виїзду засуджений подає на ім'я начальника установи письмову заяву, до якої додається документ, що підтверджує наявність особистих обставин (за винятком вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення). Такі документи зберігаються в особовій справі засудженого.

Заява засудженого про терміновий виїзд у зв'язку з винятковими обставинами має бути розглянута протягом доби. Дозвіл на короткочасний виїзд дається начальником колонії з урахуванням особи і поведінки засудженого. Час перебування засудженого поза межами колонії зараховується в строк відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.

Тривалість короткочасного виїзду встановлюється начальником установи з урахуванням підстав, відповідно до яких надається короткочасний виїзд, та віддаленості установи від населеного пункту, до якого виїжджає засуджений.

Разом з заявою про короткочасний виїзд засуджений подає відповідні документи, які підтверджують наявність обставин, що можуть стати підставою для надання дозволу про виїзд. Серед них, зокрема, висновок або довідка закладу охорони здоров'я про тяжку хворобу близького родича, яка загрожує життю хворого, довідка місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про стихійне лихо, довідки або відповідно оформленої телеграми про смерть близького родича.

За результатами розгляду питання про надання засудженому короткочасного виїзду персоналом відділу по контролю за виконанням судових рішень установи складається висновок про короткочасний виїзд засудженого (додаток 1 до інструкції), який підписується начальником установи.

При позитивному вирішенні адміністрацією установи питання про надання засудженому короткочасного виїзду видається відповідний наказ. При відмові засудженому у короткочасному виїзді у висновку зазначаються причини відмови.

Висновок дається на підпис засудженому і долучається до його особової справи.

Згідно з наказом начальника установи засудженому, якому було надано дозвіл на короткочасний виїзд, видається посвідчення встановленого зразка (додаток 2 до інструкції), яке завіряється гербовою печаткою установи.

Начальник установи проводить із засудженим бесіду про правила поведінки під час його перебування поза установою та попереджає про відповідальність за неповернення до установи у встановлений строк, про що бере від нього розписку (додаток 3 до інструкції), яка долучається до особової справи засудженого.

На час короткочасного виїзду засуджений з обліку в установі не знімається. Контроль за його своєчасним поверненням до установи здійснює персонал відділу по контролю за виконанням судових рішень установи.

При виїзді з установи засудженому видається необхідна сума грошей з тих, що є на його особовому рахунку. Проїзд засудженого здійснюється за кошти, які є на його особовому рахунку, або за кошти його родичів. Проїзні квитки засуджений купує сам.

На час короткочасного виїзду засудженому видається цивільний одяг, який йому належить. Якщо цей одяг старий або має неохайний вигляд, то він за бажанням засудженого замінюється за його рахунок.

Під час перебування за межами установи засуджені зобов'язані:

— дотримуватися правил громадського порядку;

— повертатися до установи в строк, встановлений адміністрацією установи;

— у разі виникнення об'єктивних обставин, що не дають змоги по

вернутися до установи в установлений строк, по можливості самі або через інших осіб повідомити про це адміністрацію установи, зазначивши місце свого перебування. Після прибуття до установи засуджений повинен надати адміністрації документи, що підтверджують причину його несвоєчасного повернення.

Під час перебування у короткочасному виїзді засудженим забороняється залишати межі населеного пункту, до якого дозволено виїзд (за винятком випадків відвідування підрозділу кримінально-виконавчої інспекції для реєстрації прибуття або вибуття, а також виїзду до лікувального закладу для одержання медичної допомоги), вживати спиртні напої і пиво,наркотичні засоби,психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.

Не пізніше доби після прибуття до місця призначення засуджений зобов'язаний з'явитися до територіального органу кримінально-виконавчої інспекції і повідомити про мету свого приїзду, строк перебування та місце свого проживання.

Посадова особа територіального органу кримінально-виконавчої інспекції робить відмітку у посвідченні засудженого про час його прибуття та реєструє даний факт у журналі обліку засуджених, яким надано короткочасні виїзди за межі установ виконання покарань (додаток 4 до інструкції).

У день закінчення строку перебування в пункті призначення засуджений зобов'язаний прибути до того ж територіального органу кримінально-виконавчої інспекції для отримання відмітки про свій від'їзд. Якщо від'їзд буде проводитися у нічний час, вихідний чи святковий день, то відмітка про вибуття ставиться у робочий день, що передує дню від'їзду. Відмітки про прибуття та вибуття завіряються печаткою територіального органу кримінально-виконавчої інспекції за місцем виїзду засудженого.

Якщо засуджений під час короткочасного виїзду захворів і виникла потреба у його стаціонарному лікуванні, то він самостійно звертається до найближчого закладу охорони здоров'я. Після одужання засуджений повертається до установи.

Якщо за час короткочасного виїзду у засудженого закінчується строк відбування покарання, то з ним перед виїздом проводиться повний розрахунок: видаються його речі та документи, за винятком довідки про звільнення, яка надсилається до територіального органу кримінально-виконавчої інспекції за місцем його виїзду. У цьому разі персонал установи роз'яснює засудженому, що йому необхідно з'явитися для отримання довідки до зазначеного органу за місцем виїзду.

У випадку, коли засуджений протягом 6 місяців не з'явився до територіального органу кримінально-виконавчої інспекції для отримання довідки про звільнення, зазначений орган повертає її до установи, в якій відбував покарання засуджений.

У випадках, коли під час лікування засудженого закінчується строк відбування покарання, то адміністрація установи, де відбував покарання засуджений, надсилає йому повідомлення про те, що після одужання йому необхідно прибути до установи для проведення з ним повного розрахунку, а також отримання речей, документів та довідки про звільнення.

У разі відсутності у засудженого грошей, необхідних для самостійного повернення до установи, він зобов'язаний повідомити про це адміністрацію установи, яка вживає заходів для повернення засудженого.

Прибуття засуджених, які виїхали у короткочасний виїзд, фіксується черговою частиною установи. Прийняті від них документи долучаються до особових справ.

Черговий помічник начальника установи наступного дня після встановленого терміну прибуття доповідає рапортом начальнику установи про осіб, що не прибули у встановлений термін. Начальник установи вживає заходів щодо встановлення можливого місця перебування засуджених.

Про короткочасний виїзд засуджених, а також про повернення засуджених до установи черговий помічник начальника установи інформує чергового територіального органу Державної пенітенціарної служби України.

5. Одержання засудженими до позбавлення волі посилок (передач) і бандеролей.

Число посилок (передач) і бандеролей, що одержують засуджені, які тримаються в колоніях, не обмежується.

Максимальна вага однієї посилки або бандеролі визначається діючими поштовими правилами і становить на сьогоднішній день 30 кг. Вага однієї передачі не може перевищувати встановленої ваги посилки.

Важкохворі засуджені, вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інваліди першої та другої груп, незалежно від призначеного їм виду виправної колонії, можуть одержувати додаткові посилки (передачі) і бандеролі в кількості і асортименті, які визначаються медичним висновком. Лікарські засоби і вироби медичного призначення, які одержують засуджені відповідно до медичного висновку передаються до медичної частини колонії для лікування цих засуджених.

ПВР встановлюють такий порядок отримання засудженими посилок (передач). Для приймання передач обладнуються спеціальні кімнати, вхід у які вільний для громадян. У цих кімнатах установлюються столи з письмовим приладдям і контрольними вагами, стільцями або лавками, скриньки для заяв і скарг. На видних місцях вивішуються витяги з нормативно-правових актів, що визначають порядок надання побачень, прийняття передач і встановлюють відповідальність громадян за його порушення, а також графік приймання громадян та інформація щодо можливості придбання особами, які прибули на побачення, продуктів харчування і предметів першої потреби у ларьку колонії за власні кошти через касу установи. Молодші інспектори, які приймають передачі, в обов'язковому порядку повинні дотримуватися правил гігієни та санітарії.

Особа, яка доставила передачу, складає та підписує заяву у двох примірниках за встановленим ПВР зразком. Передача та обидва примірники заяви здаються молодшому інспектору, який зобов'язаний перевірити наявність у засудженого права на отримання передачі, про що зробити відповідну відмітку на заяві, і отримати письмовий дозвіл у начальника установи або першого заступника, або осіб, які виконують їх обов'язки, на її прийняття. Після цього молодший інспектор у присутності особи, яка доставила передачу, перевіряє вагу кожного найменування, про що робить відмітки у заявах (у вагу передачі не зараховуються предмети одягу, взуття, особистої гігієни, першої потреби, ліки і медпрепарати), та асортимент і, прийнявши передачу, перший примірник заяви повертає особі, яка її доставила, з особистою відміткою (підписом) про прийняття, а другий з відміткою про вагу передачі долучає до окремої справи після особистого підпису засудженого про одержання передачі.

Перелік продуктів та предметів, які можуть бути передані засудженому в посилці (передачі) є аналогічним до переліку продуктів харчування і предметів першої потреби, які засуджений може купувати в магазині колонії (додаток 7 до ПВР).

Варто звернути увагу, що до ПВР не вносилися зміни з 2007 року, тому цей нормативний акт на сьогодні багато в чому суперечить чинному КВК.

Предмети та продукти харчування, що не передбачені переліком, повертаються особі, яка їх доставила, із зазначенням причин повернення. За фактами виявлення в передачах предметів, виробів і речовин, які могли б бути використані засудженим із злочинною метою, у встановленому порядку проводяться службові розслідування.

Посилки, адресовані засудженим, переведеним в інші установи виконання покарань, пересилаються за рахунок установ за місцем їх нового тримання. Посилки, що надійшли на адресу засуджених, які відбувають стягнення у виді поміщення у ДіЗО, карцер або переведення до ПКТ (ОК), видаються після відбуття ними стягнення. Посилки, що надійшли на адресу засуджених, які звільнилися або померли, повертаються відправникам накладною платнею з приміткою «підлягає поверненню».

Огляд передач здійснюється молодшим інспектором, який перевіряє їх вагу та асортимент. Вкладення перевіряються ретельно і акуратно. У необхідних випадках хлібобулочні вироби та інші продукти розрізаються, сипучі продукти пересипаються, а інші ретельно оглядаються. Особлива увага приділяється консервним банкам та різним упаковкам, у яких можуть бути спиртні напої, наркотичні речовини, гроші та інші предмети, заборонені для зберігання та використання засудженим в установах виконання покарань, у разі необхідності вони розкриваються і оглядаються. Відкриття й огляд вмісту посилки проводиться молодшими інспекторами нагляду і безпеки в присутності адресата, у разі його відсутності -- комісійно. Під час огляду і перевірки речей та продуктів, що надійшли в посилках, дотримується такий самий порядок, що й під час приймання передач.

Вміст посилок реєструється в спеціальній книзі. Не раніше як за місяць до звільнення засуджений може отримати поштою або доставленою безпосередньо в установу одяг та взуття цивільного зразка за сезоном, який зберігається на складі і видається йому за день до його звільнення. Такі відправлення не вважаються посилкою або передачею.

6. Листування засуджених до позбавлення волі. Засудженим дозволяється одержувати і відправляти листи і телеграми за свій рахунок без обмеження їх кількості. Відправлення засудженими листів і звернень проводиться тільки через адміністрацію установ виконання покарань. З цією метою на території установ вивішуються поштові скриньки, які щоденно відкриваються уповноваженими на те посадовими особами. Засуджені, які тримаються у камерах, передають листи для відправлення представникам адміністрації. Листи опускаються до поштових скриньок або передаються представникам адміністрації в незапечатаному вигляді.

...