Криміналізація та соціальна обумовленість

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Криміналізація та соціальна обумовленість

О.О. Пащенко, к.ю.н., доцент, провідний науковий співробітник Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса НАПрН України

Стаття присвячена дослідженню таких понять, як «криміналізація» і «соціальна обумовленість». Обґрунтовується, що вони не є синонімами. Доведено, що питання про те, який із відповідних термінів є більш вдалим, є не зовсім коректним, адже воно пов 'язане з оцінкою двох різних юридичних феноменів.

Ключові слова: криміналізація, соціальна обумовленість, закон про кримінальну відповідальність, кримінально-правові норми.

За слушним висловом О.І. Коробєєва, кримінальне законодавство можна визнати науково обґрунтованим, якщо воно, по-перше, повністю охоплює коло діянь, кримінально-правова боротьба з якими є доцільною, і, по-друге, своєчасно виключає кримінальну відповідальність за діяння, підстави для криміналізації яких вже відпалиКоробеев А.И. Криминализация и пенализация деяний как основное содержание советской уголовноправовой политики / А.И. Коробеев // Вопросы совершенствования уголовно-правового регулирования: межвуз. сб. научн. тр.; отв. ред. М.И. Ковалев. - Свердловск: Изд-во Свердлов. юрид. ин-та, 1988. - С. 12.. Питання криміналізації та декриміналізації являє собою специфічну ланку в системі функцій кримінально-правової політики. Воно становить складний механізм, що включає низку послідовних прийнять рішень і наступних за ними дій, які наприкінці призводять до виникнення підстав для застосування до осіб, винних у вчиненні певних діянь, кримінальної відповідальності або скасування останньоїСавінова Н.А. Кримінально-правове забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні: теоретичні та практичні аспекти: монографія / Н.А. Савінова. - К.: Вид-во ДКС, 2011. - С. 141.. Напрацювання рекомендацій законодавцю, який здійснює криміналізацію (декриміналізацію), є одним із найбільш загальних завдань кримінально-правовоїнаукиЛукашов А.І. Завдання кримінально-правової науки в сфері протидії злочинам проти порядку здійснення економічної діяльності і цивільного обігу / А.І. Лукашов // Наук. зап. Харк. економіко-прав. унту. Право, економіка, гуманітаристика. - 2004. - №1. - С. 89.Балобанова Д.О. Теорія криміналізації: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Д.О. Балобанова; Одес. нац. юрид. акад. - О.: [б. в.], 2007. - С. 2.Келина С.Г. Об основаниях и последствиях декриминализации деяний / С.Г. Келина // Сов. государство и право. - 1988. - №11. - С. 12.Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.; відп. ред. Я.Ю. Кондратьєв; наук. ред. В.А. Клименко, М.І. Мельник. - К.: Прав. джерела, 2002. - С. 53; Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 3-те вид., перероб. і допов. - Х.: Юрінком Інтер, 2007. - С. 25; Лопашенко Н.А. Уголовная политика: понятие, содержание. Методы и формы реализации / Н.А. Лопашенко // Уголовное право в ХХІ веке: материалы Междунар. научн. конф. на юрид. фак-те МГУ им. М.В. Ломоносова (г. Москва, 31 мая - 1 июня 2001 г.). - М.: ЛексЭст, 2002. - С. 179; Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: курс лекций / А. В. Наумов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во БЕК, 1999. - С. 134; Симиненко А.Н. Истязание: уголовно-правовые и криминологические аспекты: монография / А.Н. Симиненко, Ю.С. Пестерева. - М.: Юрлитинформ, 2011. - С. 6; Тарарухін С.А. Криміналізація / С.А. Тарарухін // Юридична енциклопедія [Текст]: в 6 т. / Нац. акад. наук України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана; [ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (голова ред.кол.) та ін.]. - К.: Укр. енцикл., 2001. - Т. 3: К - М. - С. 392; Фріс П.Л. Криміналізація і декриміналізація у кримінально-правовій політиці [Електронний ресурс] / П.Л. Фріс // Вісн. Асоц. кримінал. права України. - 2014. - №1(2). - С. 20.

Криміналізація vs декриміналізація: на прикладі злочинів проти культурної спадщини / В.Д. Гулкевич // Гуманізація кримінальної відповідальності та демократизація кримінального судочинства: матеріали Між- нар. наук.-практ. сімп. (м. Івано-Франківськ, 18-19 листоп. 2016 р.). - РВВ Івано-Франківського ун-ту права імені Короля Данила Галицького, 2016. - С. 57..За слушним висловом Д.О. Балобанової, «теорія криміналізації являє собою одну з основних теорій кримінального права поряд з теоріями кваліфікації злочинів, пеналізації та призначення покарання».

Термін «криміналізація» увійшов до наукового обігу приблизно з кінця 70-х років ХХ сторіччя, коли наука кримінального права звернулася до вирішення проблем кримінальної політики і почала аналізувати не лише правозастосовну, а й законотворчу діяльність. З цього часу в науці з явилося багато публікацій, присвячених досліджуваному питанню. Низка проблем у науковій літературі вирішується різними правниками неоднаково. До них, зокрема, належать: визначення поняття «криміналізація», його розгляд у динаміці й у статиці (як процес і результат цього процесу), виділення вузького і широкого значень терміна. Тому є сенс проаналізувати позиції вчених за схемою відповідно до названих питань.

Визначення поняття «криміналізація». Переважна більшість дослідників визначає криміналізацію як законодавче визнання тих чи інших діянь злочинними, встановлення за них кримінальної відповідальності.

Проте аналіз наукової літератури дозволяє виявити й інші точки зору. Так, А.Д. Антонов, з одного боку, погоджуючись із М.І. Загородніковим, зазначає, що криміналізація, виступаючи як головна складова кримінально - правової політики, являє собою проголошення суспільно небезпечних діянь злочинами. У цього визначення, - пише правознавець, - існує декілька модифікацій, що мало чим відрізняються між собою. Водночас згодом, у тій самій публікації, дослідник зазначає, що в сучасній теорії криміналізації існує два основні підходи до визначення сутності криміналізації. Згідно з першим - це не лише власне закріплення в законі ознак нових складів злочинів, але й підвищення верхніх меж санкцій в межах існуючих складів, деякі обмеження у застосуванні інститутів звільнення від покарання, конструювання норм, що викликають небажані правові наслідки (Р.Р. Галіакбаров). Другий підхід, - відзначає правник, - полягає в тому, що криміналізація полягає лише у віднесенні законодавцем діяння до числа злочинів (О.І. Коробєєв). На думку А.Д. Антонова, науковці, які відстоюють першу точку зору, безпідставно розширюють поняття криміналізації, включаючи в неї елементи пеналізації діянь. Тобто А.Д. Антонов на с. 80 і с. 91 своєї праці навів два взаємовиключні судження стосовно того, чи є поняття криміналізації загальновизнаним, чи все ж-таки існують два принципово різні підходи до нього. Крім того, вважаємо за можливе зауважити про наявність принаймні третього підходу, прихильником якого є А.К. Грищук, згідно з яким під криміналізацією розуміють «стадію, етап, метод реалізації соціально обумовленої кримінальної політики держави, складний, багатогранний науковий процес оцінки суспільно значущих діянь, як корисних для суспільства (курсив мій - О.П.) або суспільно небезпечних,Антонов А.Д. Теоретические основы криминализации / А.Д. Антонов // «Черные дыры» в рос. законодательстве. - 2002. - №2. - С. 80.Там само. - С. 91. що завершується прийняттям законодавцем норм кримінального закону, які забороняють, під загрозою кримінального покарання, або дозволяють, заохочують (курсив мій - О.П.) конкретні типи таких діянь».Грищук В.К. Проблеми кодифікації кримінального законодавства України:монографія / В.К. Грищук - Л.: Львів. ун-т, 1993. - С. 62. Тому, на думку цього вченого, категорія «криміналізація» ширша за своїм змістом за категорію «кримінально-правова заборона». Це правознавець пояснює тим, що кримінально-правовою формою опосередковуються як суспільно небезпечні, так і суспільно корисні діяння людини, і тому є підстави досліджувати також і підстави кримінально-правового дозволу і заохочення. Процес цього опосереднення є процесом криміналізаціїТам само. - С. 61.. З нашої точки зору, тут відбувається підміна понять. Те, що В.К. Грищук називає криміналізацією, насправді є кримінально-правовим регулюванням, яке дійсно відбувається не лише шляхом заборони, але й дозволу й заохочення. Криміналізація ж, на наше переконання, полягає все-таки лише у визнанні певних діянь людини злочинними, як на цьому наголошує переважна більшість інших дослідниківПащенко О.О. Щодо підходів до визначення поняття «криміналізація» / О.О. Пащенко // Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності: матеріали Міжнар. наук.- практ. конф. (м. Харків, 3-4 квіт. 2015 р.). - Х.: Східноукр. наук. юрид. організація, 2015. - С. 127, 128.Орлеан А.М. Соціальна та кримінологічна зумовленість криміналізації торгівлі людьми / А.М. Орлеан // Наук. зап. Харк. економіко-прав. ун-ту. Право, економіка, гуманітаристика. - 2005. - №1. - с. 99..

Вважаємо за необхідне прокоментувати ще одну тезу, висловлену А.М. Орлеаном, який вважає, що «криміналізація суспільно-небезпечних діянь, котрі мають місце в суспільстві, без сумніву, відіграє провідну роль серед засобів впливу на злочинність». У зв'язку з цим зауважуємо, що встановлення кримінальної відповідальності має бути «крайнім заходом», «останнім аргументом» держави, коли всі інші не спрацьовують. Провідну роль у боротьбі зі злочинністю належить відігравати іншим заходам: економічним, політичним, соціальним, навіть правовим, але зосередженим у нормах інших галузей права (не кримінального), і лише у разі неефективності останніх можна вдаватися до криміналізації. Інша річ, що криміналізація діянь є основним методом здійснення кримінально-правової політики держави, але вона аж ніяк не є «провідним засобом впливу на злочинність».Пащенко О.О. Щодо підходів до визначення поняття «криміналізація». - С. 128.Российское уголовное право. Общая часть: учебник / Ю.В. Баулин, Ю.В. Голик, С.В. Землюков, Н.Г. Иванов, Л.В. Иногамова-Хегай и др.; под ред. В.С. Комиссарова. - СПб.: Питер, 2005. - С. 45.

У кримінально-правовій доктрині термін «криміналізація» розглядається в динаміці та у статиці. В першому випадку мається на увазі процес, у другому - результат. У цьому аспекті вважаємо за необхідне підтримати О.І. Коробєєва, який указує, що такий підхід дозволяє краще зрозуміти соціальну значущість цієї категорії. Як процес вона складається з низки стадій, у цілому відповідних тим, які проходить норма у процесі законотворчостіТам само. Див. також: Балобанова Д.О. Теорія криміналізації. - С. 8, 9.. В.В. Кузнецов зазначає, що це процес утворення кримінально-правових нормКузнецов В.В. Кримінально-правова охорона громадського порядку та моральності в українському вимірі: монографія / В.В. Кузнецов. - К.: Інтерсервіс, 2012. - С. 707.Туляков В.А. Генезис уголовного права Украины / В.А. Туляков // Наук. пр. Одес. нац. юрид. акад. - 2006. - Т. 5. - С. 216.Грошев А.В. Функции правосознания в механизме уголовно-правового регулирования: автореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.08 / А.В. Грошев; Урал. гос. юрид. акад. - Екатеринбург: [б. и.], 1997. - С. 22.; В.О. Туляков вважає, що це процес формування кримінально-правової заборони. Ширше визначення розглядуваного процесу пропонує А.В. Грошев, який включає в нього не лише встановлення, а й скасування кримінально-правових заборон. В іншій науковій публікації В.О. Туляков (у співавторстві з Є.Ю. Полянським) звертає увагу на те, що «криміналізація включає в себе не лише саму кримінально-правову норму, але й процес її формування і розвитку (курсив мій - О.П.). Зазначений процес являє собою поступове, безперервне визначення й зміну обсягу і сфери кримінально-правового регулювання у часі і в просторі»Туляков В.А. Изменчивость криминализации и противодействие преступности / В.А. Туляков, Е.Ю. Полянский // Актуальні проблеми політики: зб. наук. пр. / редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. - О.: Фенікс, 2004. - Вип. 20. - С. 307.. В.О. Гацелюк, аналізуючи процес криміналізації, стверджує, що він передбачає аналіз суспільних відносин на предмет виявлення таких форм поведінки, які загрожують базовим суспільним цінностям, а також надання цим формам статусу злочинів, що передбачає як формування їх ознак у тексті кримінального закону, так і визначення заходів кримінально-правового впливу на відповідних осібГацелюк В.О. До питання про об'єкт дослідження проблем криміналізації / В.О. Гацелюк // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і удосконалення: тези доп. та повідом. учас. Міжнар. сімп. (м. Львів, 21-22 верес. 2012 р.); упоряд. Т.І. Созанський, І.Б. Газдайка-Василишин. - Л.: Львів. держ. ін-т внутр. справ, 2012. - С. 55, 56.Гребенюк О.Я. Злочини, пов'язані з лікарськими засобами:проблеми криміналізації / О.Я. Гребенюк // Вісн. Луган. держ. ун-ту внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. - 2012. - №4. - С. 117, 118.Нетеса Н.В. Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони або використання надр: монографія / Н.В. Нетеса. - Х.: Право, 2013. - С. 23.. Цю думку поділяє О.Я. Гребенюк. З точки зору Н.В. Нетеси, розглядуваний процес полягає у з'ясуванні цілей, підстав установлення кримінальної відповідальності за протиправне діяння, прийняття відповідних законів про кримінальну відповідальність.

Як бачимо, наведені визначення процесу криміналізації майже не містять сутнісних відмінностей, лише А.В. Грошев включає в нього скасування кримінально-правової заборони, а В.О. Туляков (у співавторстві з Є.Ю. Полянським) - розвиток кримінально-правової норми. Таке становище можна пояснити різними підходами до визначення поняття криміналізації, встановлення його обсягу. Як нами вже відзначалося вище (під час аналізу визначення поняття «криміналізація», запропонованого В.К. Грищуком), тут відбувається підміна понять. Судження згаданих учених характеризують не процес криміналізації, а процес здійснення кримінально-правового регулювання. Останнє є ширшим за обсягом поняттям, ніж поняття «криміналізація». При такому погляді на проблему все стає зрозумілим - скасування (розвиток) кримінально-правової заборони (норми) цілком охоплюється поняттям «кримінально-правове регулювання» і не потребує включення до процесу криміналізації.

Слід зауважити, що у статиці термін «криміналізація» розуміють в доктрині одностайно - як результат відповідного процесу, що набуває свого відображення у системі кримінально-правових норм, які встановлюють коло злочинної, кримінально караної поведінки. Слушним і безспірним вважаємо також висновок, що остання стадія процесу криміналізації є водночас його результатом.

Також відсутні в теорії кримінального права дискусії стосовно розуміння терміна «криміналізація» у вузькому значенні. Під ним беззаперечно мається на увазі визнання (порядок визнання) діяння злочинним. Водночас питання щодо широкого значення розглядуваного терміна вирішується в науці неоднаково. Різні дослідники, як правило, не роблячи відповідний перелік вичерпним, включають до нього такі процеси:

1) збільшення верхніх меж санкцій у статтях, які передбачають ознаки складу злочину;

2) законодавчі обмеження щодо застосування інститутів звільнення від покарання;

3) збільшення кількості кримінально караних діянь у суспільстві.

Стосовно першого з наведених процесів вважаємо, що він має досліджуватися не теорією криміналізації суспільно небезпечних діянь, а теорією пеналізації злочинів. Віднесення ж його до аналізованого переліку зумовлюється, на наш погляд, тим, що апологети цієї точки зору мають власний погляд щодо самого поняття криміналізації, про що вже зазначалося вище. До речі, тією самою причиною ми раніше пояснювали різні підходи до розуміння поняття «криміналізація» в динаміці. Як бачимо, від визначення поняття залежать і всі його інші характеристики. ТакийГалиакбаров Р.Р. Проблемы криминализации многосубъектных общественно опасных деяний / Р.Р. Галиакбаров // Актуальные проблемы криминализации и декриминализации общественно опасных деяний: сб. науч. тр.; редкол.: А.И. Марцев, П.В. Замосковцев, П.П. Ищенко и др. - Омск: Изд-во Омск. высш. шк. милиции МВД СССР, 1980. - С. 40, 41; Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации: монография / А.И. Коробеев. - Владивосток: Изд-во ДВГУ, 1987. - С. 58, 59; Плохова В.И. Ненасильственные преступления против собственности: криминологическая и правовая обоснованность: монография / В.И. Плохова. - СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. - С. 15; Добро- рез І. Кримінологічні та правові підстави криміналізації незаконного обігу наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту / І. Доброрез // Вісн. Акад. прав. наук України. - 2004. - Вип. 4(39). - С. 163; Протидія організованій злочинності у сфері торгівлі людьми: монографія / В.С. Батиргареєва, В.І. Борисов, Д.О. Гармаш та ін.; за заг ред. В.І. Борисова, Н.О. Гуторової. - Х.: Одісей, 2005. - С. 134; Гармаш Д.О. Кримінальна відповідальність за порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом: підстави криміналізації та склад злочину: монографія / Д.О. Гармаш. - Х.: ФІНН, 2011. - С. 12; Кочерова І.О. Кримінальна відповідальність за зловживання впливом: соціальна обумовленість і склад злочину: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / І.О. Кочерова; Держ. наук.-досл. ін-т МВС України. - К.: [б. в.], 2012. - С. 45. висновок, на наше переконання, поширюється не лише на поняття «криміналізація», а й на всі інші поняття.

З приводу збільшення кількості кримінально караних діянь у суспільстві зауважуємо, що зазначене явище може охоплюватися поняттям «криміналізація» лише з позиції характеристики відповідних суспільних процесів у соціології, кримінології, філософії, психології, а не в доктрині кримінального права. Наше судження підтверджується наявністю в переліку робіт, де зазначений процес включається у значення аналізованого терміна, досліджень А.В. Ківи, М.В. Романенко, А.В. Клочкова. Не применшуючи значення наукового доробку цих учених, його важко віднести до доктрини саме кримінального права.

За спостереженням О.І. Коробєєва, останнім часом терміном «криміналізація» стали позначати також процес експансії (проникнення) злочинності в різні суспільні сфери. Вважаємо за необхідне підтримати його думку стосовно того, що хоча такий дуалізм у розумінні цього терміна і вносить у науковий обіг деякі елементи дисгармонії, масштаби його вживання у наведеному значенні є настільки великими, що відмовитися від подвійного стандарту при розумінні терміна вже навряд чи є можливим. У зазначеному аспекті термін передусім сприймається і суспільною свідомістю. Слушним є також висновок М.Ю. Валуйської, що «огляд сучасних публікацій ЗМІ свідчить про досить широке застосування терміна «криміналізація» у поєднанні з вказівкою на соціальні, економічні, політичні та інші складові, що є важливими для життєдіяльності суспільства. Частота використання у засобах масової інформації, виступах посадових осіб, у побутовій мові таких словосполучень, як «криміналізація економіки»,Кива А.В. Криминальная революция: вымысел или реальность? / А.В. Кива // Общественные науки и современность. - 1999. - №3. - С. 25-37.Романенко М.В. Криминализация общественных отношений социума России / М.В. Романенко // Философия и общество. - 2001. - №3. - С. 141-158.Клочков А.В. Информационные предпосылки криминализации общественного сознания / А.В. Клочков // Вестн. МГУ. Сер. 11: Право. - 1999. - №2. - С. 17-42.Российское уголовное право. Общая часть: учебник. - С. 45. «криміналізація суспільства», «криміналізація особистості», надали їм статусу усталених зворотів». Далі дослідниця згадує також про «криміналізацію особистості злочинця», «криміналізацію особи та соціальних груп».

Як бачимо, широким значенням досліджуваного поняття охоплюються як інші (окрім тих, що складають зміст вузького значення цього терміна) кримінально-правові явища, так і ті, що перебувають за межами предмета дослідження кримінально-правової науки, і навіть юридичної науки взагалі.

У зв'язку з викладеним вважаємо, що перед проведенням будь-якого наукового дослідження, пов'язаного з питанням криміналізації, слід чітко визначитися з його предметом: йтиметься про кримінально-правовий аспект проблеми або про якийсь інший. Тому під час здійснення кримінально-правового дослідження є сенс обмежити розуміння широкого значення терміна «криміналізація» суто кримінально-правовими проблемами, акцентуючи увагу на законодавчих обмеженнях щодо застосування інститутів звільнення від покарання, зниження віку кримінальної відповідальності шляхом внесення змін у частини 1 або 2 ст.22 КК України, збільшення кола осіб, які можуть визнаватися суб'єктами певних злочинів, відновлення кримінальної караності готування до злочину невеликої тяжкості тощо.

Зазначене не відкидає можливості (і навіть необхідності) вживання іншими науками широкого аспекту терміна «криміналізація» не в такому значенні, як це має місце в науці кримінального права. Вочевидь, криміналізація особи і певних соціальних груп входить до предмета дослідження кримінології, а таке явище, як збільшення кількості кримінальноВалуйська М.Ю. Криміналізація у понятійному апараті кримінологічної науки / М.Ю. Валуйська // Питання боротьби зі злочинністю: зб. наук. пр. / редкол.: Борисов В.І. (голов. ред.) та ін. - Х.: Право, 2016. - Вип. 31. - С. 59.Там само. - С. 61. караних діянь у суспільстві, окрім кримінології, потребує уваги представників соціології.

Тепер перейдемо до дослідження поняття «соціальна обумовленість». Як зазначає В.М. Кудрявцев, розробка цієї проблеми є одним із завдань соціологічних досліджень у праві. Тут сходяться право і соціологія, оскільки мовиться про те, як виникають конкретні правові інститути і норми на підставі та з урахуванням соціальних явищ.Кудрявцев В.Н. Право и социальная действительность / В.Н. Кудрявцев // Проблемы социологии права: сб. ст.; редкол.: В.Н. Кудрявцев, А.Б. Чапас, А.И. Долгова и др. - Вильнюс, 1970. - Вып. 1. - С. 9.Там само.Кузнецов А.В. Научная основа и информационная база советской уголовной политики / А.В. Кузнецов // Вопросы совершенствования уголовно-правового регулирования: межвуз. сб. научн. тр.; отв. ред. М.И. Ковалев. - Свердловск: Изд-во Свердлов. юрид. ин-та, 1988. - С. 8. Проблема соціальної обумовленості правових норм, - продовжує вчений, - полягає в тому, якою мірою вони відображають вимоги життя, чи відповідають правильному стану речей, чи сприяють подальшому розвиткові фактичних суспільних відносин, чи закріплюють саме ті відносини, що мають бути закріплені. На думку А.В. Кузнецова, соціальна обумовленість правових норм означає врахування в їх змісті соціально-економічних і політичних умов суспільного життя. І.І. Карпець указує, що соціальна обумовленість законодавства полягає у відображенні в ньому динамізму суспільного ладу та його гуманістичної сутності.Карпец И. Каким быть уголовному законодательству? / И. Карпец // Соц. законность. - 1987. - №6. - С. 16. На адекватності відображення у правових настановах існуючих життєвих реалій та тенденцій розвитку суспільних відносин наголошують під час визначення соціальної обумовленості також О.О. Архіпов і Р.Д. Шарапов.Архипов А. А. Уголовная ответственность за преступления, связанные с фальсификацией номерных регистрационно-учетных параметров транспортных средств:монография / А.А. Архипов, Р.Д. Шарапов. - М.: Юрлитинформ, 2012. - С. 14. Як відповідність правової норми потребам суспільства визначають соціальну обумовленість А.В. МусієнкоМусієнко А. Боротьба зі злочинами у сфері трансплантації органів або тканин людини. Кримінологічні проблеми / А. Мусієнко // Вісн. прокуратури. - 2007. - №8. - С. 91. та С.В. Гринчак.Гринчак С.В. Кримінальна відповідальність за незаконну трансплантацію органів або тканин людини: монографія / С.В. Гринчак. - Х.: Право, 2011. - С. 9, 10.

В.Д. Воднік зазначає, що під соціальною обумовленістю права розуміють відповідність, адекватність права суспільним відносинам, що регулюються, його здатність відображати об'єктивні потреби суспільного життя. Предмет досліджень, що спрямовані на вивчення соціальної обумовленості права, як указує науковець, становлять соціальні чинники неправового характеру, які певною мірою впливають на формування і розвиток права. У механізмі соціальної обумовленості права дослідниця виділяє три стадії: виникнення потреби в юридичному регулюванні відповідних відносин (1); відбиття у правовій, моральній, політичній свідомості потреб та інтересів, формування громадської думки (2); діяльність держави в особі її компетентних органів з прийняття правових норм - правотворчість (3).Соціологія: підручник / М.П. Требін, В.Д. Воднік, Г.П. Клімова та ін.; за ред. М.П. Требіна. - Х.: Право, 2010. - С. 208.Там само. - С. 208, 209.Лапаева В.В. Конкретно-социологические исследования в праве: монография / В.В. Лапаева. - М.: Юрид. лит., 1987. - С. 24. З викладеного випливає, що правотворчості має передувати спочатку виникнення потреби в регулюванні, а потім - закріплення цієї потреби в правовій, моральній, політичній свідомості, на підставі чого формується громадська думка. Оцінюючи наведений матеріал з позиції власного дослідження, зауважуємо, що він стосується соціальної обумовленості виникнення нових норм, а от соціальну обумовленість чинних норм за його допомогою проаналізувати не вдасться. Поширюючи ці положення саме на кримінально-правові норми, можемо зробити висновок, що наведені положення можна використати для з'ясування соціальної обумовленості криміналізації певних діянь або виникнення потреби у нових регулятивних, заохочувальних кримінально-правових нормах чи нормах-дефініціях.

З точки зору В.В. Лапаєвої, соціальна обумовленість правових норм - це їх відповідність, адекватність тим суспільним відносинам, які вони регулюють. У сучасних умовах прискорення соціально-економічного розвитку, - відзначає дослідниця, - все більшого значення набуває розуміння соціальної обумовленості законодавства як його відповідності прогресивним тенденціям і глобальним цілям розвитку суспільних відносин.Лапаева В.В. Конкретно-социологические исследования в праве. - С. 39. Підбиваючи підсумки розгляду теоретичних аспектів проблематики соціальної обумовленості законодавства, правник підкреслює, що в межах цієї теми сфокусовано широкий спектр проблем не лише правового, але й економічного, політичного, ідеологічного, моральнісного, соціокультурного та іншого порядку.Там само. - С. 41.Основания уголовно-правового запрета: криминализация и декриминализация: монография / П.С. Дагель, Г.А. Злобин, С.Г. Келина и др.; отв. ред. В.Н. Кудрявцев, А.М. Яковлев. - М.: Наука, 1982. - С. 211. Викладене орієнтує на те, що цю проблему можуть розробляти не лише юристи, а й економісти, соціологи, політологи, культурологи тощо. При цьому кожен із них має здійснювати її вивчення, виходячи з предмета свого дослідження.

Провівши аналіз соціальної обумовленості права та його норм узагалі, перейдемо до розгляду соціальної обумовленості кримінально-правових норм. Г.А. Злобін, вирішуючи це питання, вказував, що соціальна обумовленість кримінально-правової норми визначається як її відповідність об'єктивним тенденціям розвитку певної суспільно-економічної формації, вимогам справедливості, а також основоположним принципам системи права як формально, так і за суттю. З цим визначенням погоджуються В.П. Брич та В.О. НавроцькийБрич Л.П. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні: монографія / Л.П. Брич, В.О. Навроцький. - К.: Атіка, 2000. - С. 13.. В.С. Дьячков зазначає, що вона характеризується ступенем адекватності відображення в кримінальному законі потреб суспільства в кримінально-правовій охороні найбільш важливих відносин із урахуванням усіх тенденцій історичного розвитку.Дьячков В.С. Механизм эффективного действия норм советского уголовного права: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / В.С. Дьячков; ЛГУ. - Л.: [б. и.], 1982. - С. 11. Схожу дефініцію пропонує Г.В. Єпур, зауважуючи, що ефективною може бути тільки соціально обумовлена правова норма, тобто така, що відбиває об'єктивні потреби кримінально-правової охорони найбільш важливих суспільних відносин.Єпур Г.В. Соціальна обумовленість кримінально-правової відповідальності / Г.В. Єпур // Вісн. Луган. акад. внутр. справ МВС ім. 10-річчя незалежності України. - 2002. - Спец. вип.: у 2-х ч. - Ч. 1. - С. 18. А.М. Ігнатов пише, що одним із проявів принципу законності є те, що кримінальні закони мають відповідати реальним соціально-політичним і економічним умовам життя суспільства, тобто бути соціально обумовленими.Уголовное право. Общая часть. Особенная часть: курс лекций / под ред. А.Н. Игнатова, Ю.А. Красикова. - Лекция 1: Введение в изучение уголовного права. Уголовный закон / А.Н. Игнатов. - М.: НОРМА, 1996. - С. 9.Денисов С.Ф. Соціальна зумовленість кримінально-правової заборони торгівлі людьми / С.Ф. Денисов, П.П. Сердюк // Вісн. Запоріз. юрид. ін-ту. - 2000. - №3. - С. 191. С.Ф. Денисов і П.П. Сердюк визначають соціальну обумовленість кримінально-правової норми як залежність її змісту від існуючих соціальних умов. Ведучи мову про соціальну обумовленість кримінального права, дослідники вказують, що вона набуває вираження в основних принципах, у визначенні поняття злочинного, змісті конкретних заборон, характері покарання, прийнятих кримінальним законодавством.Там само. - С. 192.

Порівнюючи вказані визначення з дефініціями правників, які були наведені в попередніх абзацах щодо соціальної обумовленості права та його норм узагалі, можна дійти висновку, що вони співвідносяться як частка і ціле. Неважко помітити, що визначення А.М. Ігнатова у загальних рисах кореспондує дефініції А.В. Кузнецова, визначення В.С. Дьячкова та Г.В. Єпура - дефініціям В.В. Лапаєвої, І.І. Карпеця, О.О. Архіпова і Р.Д. Шарапова, визначення С.Ф. Денисова і П.П. Сердюка - дефініції В.М. Кудрявцева, а у визначенні Г.А. Злобіна акумулюються найбільш суттєві ознаки, що наводилися іншими правниками під час визначення аналізованого поняття стосовно права та його норм узагалі. Наведений стан речей виглядає цілком природним, адже соціальна обумовленість права є родовим поняттям щодо поняття «соціальна обумовленість кримінального права», а соціальна обумовленість правових норм перебуває в такому ж співвідношенні з поняттям «соціальна обумовленість кримінально-правових норм».

С.Д. Шапченко визначає, що «соціальна зумовленість кримінального закону» є складовою частиною соціального аспекту механізму кримінально-правового регулювання (поряд із соціальним механізмом дії кримінально-правових заборон, соціологією застосування норм кримінального права, соціальною ефективністю кримінально-правових норм).Шапченко С.Д. Механізм кримінально-правового регулювання в правовій системі України: поняття та структура / С.Д. Шапченко // Вісн. Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Сер.: Юрид. науки. - 2000. - Вип. 40. - С. 63. На жаль, як саме визначається соціальна обумовленість кримінального закону, правник не вказує. Водночас одним із інших аспектів механізму кримінально-правового регулювання визнається спеціально-юридичний. У цьому аспекті він розглядається як нормативно визначена взаємодія окремих елементів правової системи, яка забезпечує (має забезпечувати) виконання завдань, що стоять перед кримінальним правом як окремою галуззю права.Там само. - С. 63-67. Наведене, з нашого погляду, охоплюється (є складовою частиною) такої обставини соціальної обумовленості, як «системно-правова несуперечливість», а тому має входити до першого з виділених науковцем аспектів механізму кримінально-правового регулювання.

З точки зору Ю.Є. Пудовочкіна, коли мова йде про соціальну обумовленість заборони (норми), є сенс перенести міркування у сферу його встановлення - криміналізації та пеналізації для того, щоб виявити умови і критерії, виходячи з яких та чи інша норма буде оцінюватися як соціально обумовлена.Пудовочкин Ю.Е. Учение об основах уголовного права: лекции / Ю.Е. Пудовочкин. - М.: Юр- литинформ, 2012. - С. 138. Як зазначає В.В. Орєхов, соціальна обумовленість і ефективність кримінального законодавства, його норм й інститутів являє собою широку проблему, яка може бути досліджена з різних боків, у різних аспектах і напрямах. Але основним її напрямом, аспектом є розкриття та вивчення факторів, що впливають на створення норм та інститутів кримінального законодавства та на їх ефективність.Орехов В.В. О социологических исследованиях в уголовном праве / В.В. Орехов // Вестн. ЛГУ. - 1991. - Сер. 6. - Вып. 1(№6). - С. 67. Із цим погоджується В.І. Борисов, зазначаючи, що перспективу для теорії кримінального права мають ті концепції, що пов'язують вирішення цього питання з визначенням чинників соціальної обумовленості, їх системно-соціологічним аналізом.Борисов В.І. Системний підхід при визначенні підстав кримінально-правової заборони / В.І. Борисов // Методологічні проблеми правової науки: матеріали міжнар. наук. конф (м. Харків, 1314 груд. 2002 р.); упоряд. М.І. Панов, Ю.М. Грошевий. - Х.: Право, 2003. - С. 288. Таку позицію поділяють, зокрема, Л.В. Дорош та В.В. Федосєєв.Дорош Л.В. Кримінальна відповідальність за порушення недоторканності державного кордону України: монографія / Л.В. Дорош, В.В. Федосєєв. - Х.: Право, 2014. - С. 16.Борисов В.І. Системний підхід при визначенні підстав кримінально-правової заборони. - С. 288. Продовжуючи власну думку, В.І. Борисов указує, що соціальна обумовленість норм закону про кримінальну відповідальність визначається різноманітними за значущістю соціальними, економічними, політичними, психологічними та іншими чинниками, встановлення і розкриття яких дає можливість пояснити необхідність кримінально-правової охорони певних суспільних відносин, прогнозувати розвиток тих чи інших інститутів кримінального законодавства, підвищити наукову обґрунтованість змісту закону.

Думку про те, що проблема соціальної обумовленості кримінально-правих норм (законів про кримінальну відповідальність) полягає в розкритті певних чинників (обставин, факторів тощо) поділяють багато науковцівДив., наприклад: Гальцова В.В. Щодо соціальної зумовленості кримінально-правової охорони усиновлення (удочеріння) / В.В. Гальцова // Проблеми законності: респ. міжвід. наук. зб. / відп. ред. В.Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2008. - Вип. 97. - С. 136; Гороховська О.В. Вбивство через необережність: проблеми кримінальної відповідальності: монографія / О.В. Гороховська. - К.: Вид-во Паливода А.В., 2007. - С. 6; Касинюк В. І. Кримінальна відповідальність військовослужбовців за порушення правил водіння або експлуатації машин: монографія / В.І. Касинюк, В.М. Білоконев. - Запоріжжя: Видавець Глазунов С.О., 2011. - С. 6; Щавінський В. Підстави кримінально-правової заборони незаконної емісії недержавних цінних паперів / В. Щавінський // Право України. - 2003. - №10. - С. 65.. Вважаємо за можливе і необхідне підтримати цю точку зору.

Водночас деякі криміналісти, досліджуючи питання соціальної обумовленості, пов'язують її визначення не з нормами кримінального права, а з кримінальною відповідальністю. Так, К.М. Оробець пише: «Зміст поняття соціальної обумовленості кримінальної відповідальності утворює система соціальних явищ і процесів, що впливають на встановлення, зміну або скасування кримінальної відповідальності»Оробець К.М. Кримінальна відповідальність за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / К.М. Оробець; Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». - Х.: [б. в.], 2012. - С. 7, 8.. І.О. Кочерова вказує: «Визначаючи соціальну обумовленість кримінальної відповідальності за будь-яке суспільно-небезпечне діяння, слід, насамперед, враховувати специфічні форми відображення соціальної дійсності у нормах кримінальної відповідальності, а також властивості злочинності, встановлення яких має найбільш вагоме значення для загальної стратегії застосування покарання у боротьбі зі злочинністю»Кочерова І.О. Кримінальна відповідальність за зловживання впливом: соціальна обумовленість і склад злочину: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / І.О. Кочерова; Держ. наук.-досл. ін-т МВС України. - К.: [б. в.], 2012. - С. 27.. З огляду на викладене зауважуємо таке. По-перше, не зрозуміло, якими є специфічні форми відображення (соціальної дійсності) і у чому ця специфіка полягає? По-друге, що саме мається на увазі під нормами кримінальної відповідальності? Швидше за все слід було б зазначити про норми закону про кримінальну відповідальність. По-третє, підлягає окремому обґрунтуванню заявлена думка про врахування під час визначення соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за будь-яке суспільно-небезпечне діяння властивостей злочинності. Які саме властивості останньої маються на увазі і чому саме вони підлягають врахуванню під час визначення соціальної обумовленості кримінальної відповідальності? Відповідей на ці питання дисертантка, на жаль, не надає. По-четверте, у наведеній думці йдеться про загальну стратегію застосування покарання у боротьбі зі злочинністю, що явно виходить за поставлене у ній завдання щодо визначення соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за будь-яке суспільно небезпечне діяння. Це проблема політики держави у сфері боротьби зі злочинністю, що є поняттям вищого порядку, ніж соціальна обумовленість кримінальної відповідальності. З огляду на означене наведена думка здається нам невдалою як за її редакцією, так і за смисловим навантаженням.

На підставі викладеного вважаємо за необхідне зробити такі висновки та надати власні міркування щодо підходів до розуміння сутності поняття «соціальна обумовленість» у кримінальному праві.

1. У кримінально-правовій доктрині слід виділяти: а) соціальну обумовленість кримінальної відповідальності за певний вид діянь (або соціальну обумовленість їх кримінально-правової заборони, іноді навіть використовують зворот «соціальна обумовленість криміналізації»); б) соціальну обумовленість певного закону про кримінальну відповідальність (тобто конкретної норми КК). Іноді ще пишуть про соціальну обумовленість певного виду злочину, але це вже питання кримінології, бо стосується причин і умов, які пояснюють існування в суспільстві певних негативних (небезпечних) діянь.

2. «Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності» за діяння певного виду - поняття вужче за «соціальну обумовленість певного закону про кримінальну відповідальність», оскільки друге охоплює ще також вимоги законодавчої техніки (тобто вони співвідносяться як частка і ціле).

3. Поняття «соціальна обумовленість закону про кримінальну відповідальність» може бути використано для характеристики усіх видів відповідного закону (кримінально-правовихнорм),Тут і далі терміни «закон про кримінальну відповідальність» і «кримінально-правова норма» використовуються як синоніми. Надання аргументів щодо такого підходу виходить за межі цього дослідження і буде здійснене автором в інших публікаціях.а «соціальна обумовленість кримінальної відповідальності» може бути встановлена лише до норм-заборон. У цьому аспекті аналізовані поняття також співвідносяться як ціле та його частина.

4. Можна вести мову і про соціальну обумовленість кримінального права, тобто розглядати потрібність такої галузі права для суспільства. Це робиться навіть на рівні навчальної дисципліни.Програма навчальної дисципліни «Кримінальне право України» для вищ. навч. закл. за спец. 7.060101 «Правознавство» / за ред. В.Я. Тація. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. - С. 3. Також доцільно виділити соціальну обумовленість права в цілому (тобто обґрунтування того, чому певні суспільні відносини регулюються саме правовими нормами, а не якимись іншими засобами). Зазначені поняття перебувають на вищому рівні ієрархії порівняно із «соціальною обумовленістю закону про кримінальну відповідальність (кримінально-правових норм)», а тим паче із «соціальною обумовленістю кримінальної відповідальності» за діяння певного виду (соціальною обумовленістю кримінально-правової заборони певних діянь).

Предметом нашого дослідження є соціальна обумовленість закону про кримінальну відповідальність, яку варто визначати як сукупність обставин, яким він має відповідати.

Викладене переконує в тому, що поняття «соціальна обумовленість» і «криміналізація» не є синонімами. Перше поняття, на відміну від другого, немає сенсу розуміти як процес і результат, а також розглядати його в динаміці й у статиці. Так само не існує широкого і вузького розуміння терміна «соціальна обумовленість», що є характерним для криміналізації. Питання про те, який із зазначених термінів є більш вдалим, виглядає не зовсім коректним, оскільки воно пов'язане з оцінкою двох різних юридичних феноменів. Про криміналізацію слід вести мову, коли йдеться про суспільно небезпечні діяння (явища об'єктивної дійсності), а соціальна обумовленість стосується вже не діянь, а закону про кримінальну відповідальність. Тому, ведучи мову про нього (або про кримінально-правові норми), використовувати термін «криміналізація» вважаємо недоречним.

Криміналізація - це перш за все процес, тобто явище динамічне. Вона стосується діянь, що на момент її здійснення ще не набули законодавчого закріплення, тоді як обґрунтування необхідності існування (збереження) певних норм (інститутів) перебуває поза межами поняття «криміналізація» й має бути досліджено за допомогою теорії соціальної обумовленості закону про кримінальну відповідальність. Водночас теорія криміналізації займається пошуками відповідей на запитання на кшталт: що змусило законодавця визнати те чи інше діяння злочином? чому таке рішення було прийнято в конкретний момент часу? А для констатації соціальної обумовленості закону ці запитання відходять на другий план. Тому кількість обставин, що визначають соціальну обумовленість закону й обґрунтованість криміналізації діянь, буде різною. Ведучи мову про криміналізацію, вважаємо за потрібне підтримати правознавців, які наголошують на необхідності окремого виділення й подальшого дослідження принципів і підстав криміналізації, а також криміналізаційних приводів. Для визначення ж соціальної обумовленості норми така класифікація не підходить.Пащенко О.О. Обставини, що визначають соціальну обумовленість охоронних кримінально - правових норм (законів про кримінальну відповідальність) / О.О. Пащенко // Актуальні проблеми кримінальної відповідальності: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 10-11 жовт. 2013 р.); редкол.: В.Я. Тацій (голов. ред.) та ін. - Х.: Право, 2013. - С. 211. Але перед тим, як запропонувати власну систему відповідних обставин, вважаємо за необхідне розібратися з термінологічним аспектом проблеми і вирішити питання: який із наявних у науці термінів краще використовувати для вивчення соціальної обумовленості закону про кримінальну відповідальність?

Як указує Д.О. Гармаш: «Відсутність єдиної термінології на етапі формування теорії криміналізації діянь (або теорії соціальної обумовленості кримінального закону) є закономірним явищем, що відбиває процеси наукових пошуків у розв'язанні певної проблеми, становлення відповідної теорії тощо».Гармаш Д.О. Кримінальна відповідальність за порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом: підстави криміналізації та склад злочину. - С. 16. Погоджуючись із тим, що відзначене явище є закономірним, не можемо підтримати дослідника, який далі відмічає, що брак порозуміння у формулюванні й установленні сукупності критеріїв, які дозволяють виокремлювати з кола суспільно значущої поведінки таких діянь, що потребують уваги законодавця, негативно впливає на процес становлення теорії криміналізації, яка має надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення.Гармаш Д.О. Кримінальна відповідальність за порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом: підстави криміналізації та склад злочину. - С. 16. юридичний криміналізація соціальний обумовленість

З приводу цього слід зауважити, що якщо було б наявним порозуміння - це вже означало б створення «єдиної теорії криміналізації», а не її становлення. Крім того, виходячи з викладеного, правник вважає, що криміналізація суспільно небезпечних діянь і соціальна обумовленість кримінального закону - це одне і те саме, а це неправильно. Проте така непослідовність у позиції правника не применшує його вдалої думки щодо необхідності впорядкування термінологічного апарату, а тому слід з'ясувати який (які) з тих термінів, що використовували науковці під час вирішення відповідної проблеми, є більш вдалим, точним.

«Критерій» - від грец. kriterion - підстава для оцінки, визначення або класифікації чогось; мірило істинності, вірогідності, відповідності об'єктивній дійсності.Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ Перун, 2001. - С. 465. «Підстава» - те головне, на чому базується, основується що-небудь.Там само. - С. 782. Ці терміни є, з нашої точки зору, занадто загальними для використання їх під час характеристики соціальної обумовленості. Те саме стосується і слова «принцип», під яким розуміється «особливість, покладена в основу створення або здійснення чого-небудь, спосіб створення або здійснення чогось».Там само. - С. 941.

Фактор (від лат. factor - той, що робить) - чинник, умова, рушійна сила, причина якого-небудь явища, процесу.Там само. - С. 1314. Чинник - умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу, що визначає його характер або одну з визначальних рис; фактор.Там само. - С. 1378. На підставі цього обґрунтованими видаються принаймні два висновки: по-перше, терміни «фактор» і «чинник» мають однаковий зміст і можуть вживатися як синоніми; по-друге, обидва вони визначаються через поняття «умова».

Як бачимо, терміни «фактор» і «чинник» характеризуються як «рушійна сила» якогось процесу. З цього випливає, що їх варто вживати під час характеристики лише динамічних явищ. З огляду на це, припустимим вбачається використання цих термінів для оцінки криміналізації суспільно небезпечних діянь, що, у першу чергу, як зазначалося вище, і є процесом. Водночас коли відбувається оцінка закону про кримінальну відповідальність, то досліджуваний феномен перебуває в статиці (незалежно від того, йдеться про чинну його норму, чи про лише ще тільки проектовану). Норма в динаміці не перебуває, їх перелік на момент оцінки є стабільним. Слово «процес» (із яким тлумачний словник пов'язує терміни «фактор» і «чинник») у досліджуваному аспекті ніяким чином не пов'язане із поняттями «норма» і «закон». Тому використання зазначених термінів для характеристики соціальної обумовленості закону про кримінальну відповідальність (кримінально-правових норм) виглядає не дуже вдалим. Крім того, науковці, що все ж таки віддають перевагу саме ним, для розкриття їхнього змісту все одно повинні аналізувати інший термін - «умова», адже саме через нього надаються визначення «фактора» і «чинника». З тих самих міркувань не надто доречним виглядає використання терміна «передумова», який визначається як «попередня умова існування, виникнення, діяння і т. ін. чого-небудь».Великий тлумачний словник сучасної української мови. - С. 725.. Справедливим є також судження, що будь-який фактор (чинник) є умовою, а ось зворотній висновок є справедливим не завжди. Тому серед наведених слів найдоречнішим виглядає саме «умова», під якою розуміють необхідну обставину, яка унеможливлює або робить можливим здійснення, створення, утворення чого-небудь, або сприяє чомусь.Там само. - С. 1295. З цього слідує, що «умова» також визначається через інше поняття - «обставина», а тому саме воно є кінцевою ланкою в логічному ряду (ланцюжку): фактор (чинник) - умова - обставина.

У свою чергу, причина - це «явище, що обумовлює або породжує інше явище. Підстава, привід для будь-яких дій, вчинків. Спонукання, міркування, мотиви, якими викликаються які-небудь вчинки».Великий тлумачний словник сучасної української мови. - С. 957. Як бачимо, термін «причина» також не досить коректно використовувати для дослідження соціальної обумовленості, адже він: