Соціальна держава: генезис та перспективи розвитку

На думку одного з найавторитетніших дослідників проблематики ролі держави у світі, що глобалізується, Ю. Хабермаса, національна держава має, передусім, забезпечувати збереження культурної своєрідності і національної ідентичності народів та бути гарантом прав і свобод людини [25, 74-76].

Маємо констатувати, що в науковому, експертному середовищі можна зустріти непоодинокі твердження, що в епоху глобалізації слід взагалі відмовитися від національної держави як релікту старої Європи та запроваджувати інші форми політичного устрою. Цілком ймовірно, що в перспективі національні держави будуть замінені більш крупними об'єднаннями, які діятимуть на інших засадах і виявляться більш адекватними умовам глобалізації та постіндустріа- льного розвитку. Але горизонти такої перспективи лише проглядаються.

Сучасна економічна теорія, як уже неодноразово зазначалось, має чимало вад, і однією з характерних з них є намагання деяких дослідників економічної проблематики подати окремі концепти, судження, проекти як такі, що вже працюють, тобто бажане видається за дійсне. Так сталось і з новим концептом забезпечення стійкого розвитку на основі взаємозв'язку та взаємодії інститутів, якими постають ринок, держава, організації (бізнес). Практика господарювання має лише опанувати мистецтво розподілу ролей між цими інститутами, оптимі- зувати наявні механізми їхньої взаємодії. Проте вже звучать переможні реляції, що згадана раніше тріада успішно функціонує, а організації (бізнес) демонструють небачену соціальну відповідальність.

Ми додержуємось іншої думки. Нас бентежить асиметрія, що склалася на полі соціального розвитку. Ідеться про те, що під впливом низки факторів внутрішнього і зовнішнього характеру, як об'єктивного, так і суб'єктивного походження, у більшості розвинених країн світу відбувся «відкат» від колишніх завоювань держав соціального типу. Очікування, що відбудеться адекватне заміщення втрачених позицій держави соціально відповідальною діяльністю з боку бізнесових організацій, не справдилося. Доводиться визнати, що соціальна відповідальність бізнесу і за обсягами, і за ефективністю не відповідає потребам і сподіванням соціуму. Ще раз наголосимо, що сьогодні існує об'єктивна потреба широкої участі бізнесових структур у розв'язанні нагальних завдань соціального розвитку. За обмежених перерозподільних можливостей держав Основними причинами заявленого є вповільнення темпів економічного розвитку, зміни вікової струк-тури населення більшості розвинених країн у бік підвищення частки його старших вікових груп, а отже, на-вантаження на фонди соціальних виплат; завищення реальних можливостей держави у розв'язанні завдань соціального розвитку. бізнес мав би перетворитися на основного постачальника соціальних послуг, у тому числі тих, що традиційно розглядались як сфера державної участі. Окрім того, в новій моделі соціальної держави важливого значення набуває соціально відповідальна діяльність людини [10].

Щоб не допустити дальших соціальних втрат, кожне суспільство, враховуючи закономірності ринкового самонастроювання, має прагнути вирішувати три-єдине завдання: 1) зберігати важелі прямого й опосередкованого впливу держави на забезпечення стійкої позитивної соціальної динаміки, адже класична соціальна держава має трансформуватись у неопатерналістську за умови збереження сильних соціальних функцій; 2) створювати умови для трансформації соціальної відповідальності у провідну складову корпоративного управління та опанування в цій сфері сучасної філософії, яка має бути така: корпоративна соціально відповідальна діяльність потрібна самій бізнес-організації не менше, ніж інститутам держави й суспільства; 3) розвивати систему соціальних взаємодій через залучення соціальної діяльності та соціально відповідальної поведінки людини як відображення її органічного зв'язку із суспільством.

Описані раніше чинники обумовили відхід від класичного устрою соціальної держави та формування неокласичного, неопатерналістського її типу. Неопате- рналістська соціальна держава, на відміну від класичної (зразка 1960-1970-х рр.), реалізовує дещо оновлені, модернізовані функції: не утримання, а якнайскоріше повернення тимчасово незайнятих до сфери праці; не пряма підтримка (патронаж) громадян, які опинились у складній ситуації (виплата допомоги з безробіття, надання субсидій тощо), а фінансування витрат на здобуття другої чи третьої спеціальності, на підвищення кваліфікації та набуття більш актуальних компетенцій; стимулювання здорового способу життя і бажання бути зайнятим у сфері суспільно корисної діяльності (маємо на увазі працездатних громадян).

Не заперечуючи, більше того, передбачаючи необхідність селективної (адресної) соціальної допомоги, неопатерналістська соціальна держава робить акцент на спонуканні громадян до продуктивної праці, у т.ч. на використанні гнучких форм зайнятості, наданні можливості працездатним громадянам самореалізува- тись у професійній діяльності. Тобто розширення можливостей має передбачати, що доросла людина повинна більше турбуватися про себе сама. Обов' язковий патронаж з боку держави поширюється на тих, хто вже або ще не може себе захистити з об' єктивних причин.

У неопатерналістській соціальній державі принцип солідарності, як один із засадничих принципів класичного устрою соціальної держави, і далі діє, але в модифікованому вигляді, у контексті реприватизації державних соціальних послуг. Принципово нова особливість сучасної (неопатерналістської) соціальної держави -- перерозподіл ролей інститутів держави, економіки та суспільства у процесі реалізації соціальних функцій, а саме дрейф від публічно-владних структур до структур економіки і громадянського суспільства.

Тож усе наведене дає підстави стверджувати: нова модель соціальної держави постає як симбіоз неопатерналістської політичної платформи та ідеологічних засад держави соціальних інвестицій. Сучасний концепт соціальної держави проголошує нові пріоритети державно організованого суспільства та важливість:

а)інтеграції соціальної й економічної політики;

б)дрейфу від перерозподільної до стимулювальної держави;

в)активізації інноваційного розвитку економіки на основі інтенсивного прирощення людського капіталу.

Варто зауважити, що в англомовній літературі термін «privatization of social welfare» (приватизація соціальної держави) застосовується саме в контексті зняття з держави певних соціальних функцій [38, 16]. На наш погляд, більш до-речним є використання іншого поняття -- реприватизація соціальної держави, оскільки йдеться про демонополізацію надання соціальних послуг, передавання окремих соціальних функцій від держави до інших інститутів за збереження за державою провідної ролі у виробленні соціальної політики. Реприватизація, про яку йдеться, означає, що солідарність на рівні держави модернізується, поступово утверджується інший формат солідарності, коли посилюється роль інститутів економіки та громадянського суспільства, зокрема бізнесу, професійних, релігійних, громадських структур.

Чи мають окреслені щойно зміни у функціях і діяльності соціальної держави парадигмальний характер? Чи йдеться про радикальну трансформацію її сутності? Чи можна ставити питання про крах соціальної держави? Насправді маємо говорити про модернізацію функцій класичної соціальної держави, про реприватизацію соціальних послуг на рівні державно організованого суспільства. Ось чому з'являється новий термін -- «змішана економіка соціального забезпечення».

Не можемо заперечувати, що «ринковізація» соціальної сфери на межі двох століть справді відбувається, як і перенесення ринкових принципів на всі інші сфери суспільного буття. Правомірно стверджувати, що соціальні держави зразка перших півтора десятка років нового століття стали більш раціональними й економними. Загальним трендом є намагання держави передати окремі дотеперішні соціальні функції іншим інститутам, розбудувати нову модель взаємодії у тріаді «держава - організації (бізнес) - громадянське суспільство». Очевидним є й те, що кожна держава соціальна по-своєму. Є певні загальні підходи до розбудови державної соціально-трудової політики, але реальністю є й значне розмаїття в підходах, інструментах її реалізації. Неоднаковими є й масштаби «скидання» з держави соціальних зобов'язань та послуг. Так, соціальні держави скандинавського типу менше за всі інші європейські країни піддалися тренду лібералізації, проте й у них відбулася певна реприватизація державних соціальних послуг.

Є, однак, вагомі підстави вважати, що нові неопатерналістські моделі соціальної держави є все-таки версіями дотеперішніх класичних моделей, а не абсолютно новими конструкціями реалізації державної соціальної політики. Зміни, що відбуваються в цій царині, стосуються інституціональних перетворень та розбудови нових форм взаємодії провідних соціальних інститутів. Класична па- терналістська держава, змінюючи деякі функції й інструментарій впливу на соціальний розвиток, трансформується в неопатерналістську, контури становлення якої узгоджуються з моделлю держави соціальних інвестицій.

Висновки

Отже, у світовому вимірі на межі двох тисячоліть інтенсивно формується нова модель соціальної держави, яка об'єднує потенціал держави, змішаної економіки соціального забезпечення, публічно-владних структур на місцевому і регіональному рівнях та інститутів громадянського суспільства. У цій моделі дедалі більше прагматизму, раціональності, орієнтації на ринкові відносини в соціальній сфері. За умов, що склалися, держава як установа, публічно-владна структура знизила свою безпосередню участь у наданні соціальних послуг. Водночас роль держави як співдружності, асоціації, структури громадянського суспільства, інституту нової системи соціальної діяльності не знижується, більше того, сукупний вплив (безпосередній та опосередкований), на думку провідних іноземних учених, має тенденцію до посилення.Нагадаємо, що «приватизація соціальної держави» На наш погляд, більш слушним є використання поняття «реприватизація соціальних послуг», що пе-редбачає посилену участь у соціальній діяльності, соціальному забезпеченні основних акторів громадянсь-кого суспільства -- індивідів, домогосподарств, організацій, інститутів громадянського суспільства., яка означає подолання примату держави в соціальній сфері, широке залучення до соціальної діяльності інститутів економіки та громадянського суспільства, утвердження змішаної економіки соціального забезпечення, не має нічого спільного з крахом соціальної держави. Ідеться лише про зміни в «навантаженні» щодо розв'язання соціальних проблем, про підвищення соціальної відповідальності інститутів економіки та громадянського суспільства. Справді, нинішні реалії такі, що з'являються нові інститути соціально відповідальної діяльності, наповнюється новим змістом інструментарій впливу на соціальний розвиток, відбувається диверсифікація соціальних функцій держави. Соціальна держава за таких умов не стає менш соціальною, а держава як публічно-владна структура не перестає бути провідним суб'єктом реалізації соціальної політики.

Зміни, про які йдеться, мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Об'єктивність цього процесу ми пов'язуємо зі змінами демоекономічного характеру, підвищенням ролі інститутів економіки і громадянського суспільства у забезпеченні стійкої соціальної динаміки, з ускладненням завдань соціального розвитку. Суб'єктивність феномену трансформації соціальної держави пов'язуємо зі змінами в політичній орієнтації владних структур під впливом еконо- моцентризму та з посиленням ідеології методологічного індивідуалізму [6].

Характерною відмінністю неопатерналістської моделі соціальної держави від класичної, соціально-демократичної європейського зразка, є розширення суб'єктів соціальної діяльності, упор на консолідовані їх дії, перенесення акцентів з державного патерналізму на соціальну відповідальність бізнесу та індивідуальну відповідальність.

Сучасну державну соціальну політику залежно від безпосередньої та опосередкованої участі в її формуванні та реалізації можна символічно уявити у вигляді двоповерхової будівлі. Перший поверх -- безпосередня державна участь у наданні соціальних послуг, тобто безпосередня фінансова, організаційна, інша соціально відповідальна діяльність владних структур. Другий поверх -- це опосередкований вплив держави на розширення соціально відповідальної діяльності інститутами економіки та громадянського суспільства. Цілком згодні з тезою, що не існує жодної суспільно значущої дії без участі держави.

Держава не стає менш соціальною, якщо вона не прямими, а побічними інструментами забезпечує вирішення соціальних проблем на суспільно прийнятному рівні. Реальність така, що держава як публічно-владна структура дедалі більше згортає свою безпосередню участь у наданні соціальних послуг. Водночас держава як асоціація, співдружність, складова громадянського суспільства розширює інструментарій свого впливу на позитивну соціальну динаміку, сприяє розширенню суб'єктів соціально відповідальної діяльності та мотивує останніх до участі у вирішенні завдань соціального розвитку. Дійсно, функції держави, інструментарій її впливу на суспільне буття на сьогодні є далеко не тими, що були ще 15-20 років тому. Відповідаючи на виклики глобалізації, держави шукають нові форми реалізації своїх суверенних прав. В умовах надінтенсив-них інтеграційних процесів актуалізується проблематика перспектив та формату розвитку національної держави.

Постіндустріальна соціальна держава не має бути антиподом традиційної, індустріальної, яка інтенсивно формувалась у другій половині ХХ ст., утім вона матиме відмінності, нерідко суттєві, а тому пошук засадничих принципів, нових підходів до розбудови цієї моделі є завданням архіскладним і архівідповідальним.

На наш погляд, характерними рисами постіндустріальної соціальної держави мають стати:

S безперервний, пожиттєвий характер навчання, перепідготовки та опанування компетенцій, яких потребує швидкозмінна, мобільна, гнучка глобальна економіка;

S безперервний, пожиттєвий характер поліпшення, підтримання здоров'я, коли люди перебувають у ролі об'єкта охорони здоров'я протягом життя;

S поєднання усуспільнення та індивідуалізації соціальних послуг, коли людина не самотужки, а за допомогою, за сприяння суспільних, у т. ч. державних, інститутів має можливість вибирати власну освітню траєкторію, як і траєкторію та механізми збереження і підтримки здоров'я, вибору з переліку можливих найбільш індивідуально прийнятних медичних послуг. Такою самою диверси- фікованою має бути пенсійна система за збереження суспільно визнаних гарантій;

S підвищення ролі приватних соціальних платежів у розвитку людського капіталу, задоволенні соціальних потреб (понад рівні, що визначені державними соціальними стандартами);

^ розвиток державно-приватного партнерства у соціальній сфері за провідної ролі держави у формуванні соціальної політики;

S глобалізація надання соціальних послуг та розвиток міжнародної конкуренції за клієнтів;

S поява нових соціальних технологій, які радикально змінюють зміст та характер надання соціальних послуг.

Отже, соціальна держава як інститут і як форма суспільної діяльності не зникає, вона активно трансформує методи, інструментарій реалізації соціальних функцій з огляду на виклики сьогодення. Цей процес має переважно об'єктивний характер і стосується абсолютної більшості країн світу. Наведені у статті аргументи і судження мають сприяти усвідомленню реального стану та справжніх причин перегляду деяких засадничих принципів і механізмів функціонування держав соціального типу.

Історія розвитку глобального соціуму переконує в тому, що формування нової постіндустріальної неопатерналістської моделі соціальної держави є актуальною проблемою для всіх розвинених країн (як найбільш успішних, так і тих, що розвиваються, але вже створили індустріальну перерозподільну систему). Така модель має ввібрати в себе елементи дотеперішнього формату соціальної держави, але далеко не повністю.

Нині у світі не існує моделі соціальної держави, яка б відповідала на всі без винятку нинішні виклики глобальної економіки. Від того, впорається та чи та держава з завданням розбудови нової моделі соціальної держави, значною мірою залежатиме її здатність забезпечувати функціонування ефективної моделі розвитку людського капіталу та здобути потужну конкурентну перевагу у глобальному світі.Дальші наукові дослідження з проблематики соціальної держави мають бути спрямовані на пошук відповідей на низку таких питань: яким має бути оптимальне співвідношення між індивідуальною свободою і диригуванням соціальної держави? яку роль має відігравати громадянське суспільство за умов, коли відбувається перерозподіл соціальних функцій з-поміж суб'єктів соціально відповідальної діяльності? якими мають бути механізми функціонування соціальної держави за умов глобалізації'? як позначиться вагома соціальна компонента на конкурентоспроможності країни на глобальному ринку? якою має бути траєкторія розвитку сучасної держави на тлі нового бачення соціального?

Відповіді на ці питання і будуть визначати історичну перспективу соціальної держави.

Література

1. Бек У. Космополитическое общество и его враги / У. Бек // Журнал социологии и социальной антропологии. -- 2003. -- Т.ІУ. -- №1. -- С.24-53.

2. Белл Д. Социальные рамки информационного общества / Д. Белл // Новая технократическая волна на Западе. -- М. : Прогресс, 1986. -- С. 330-342.

3. Геєць В. М. Яке майбутнє у соціальної держави? / В. М. Геєць // Економіка України. -- 2013. -- № 7. -- С. 4-20.

4. Гидденс Э. Неспокойный и могущественный континент: что ждет Европу в будущем? / Энтони Гидденс ; пер. с англ. А. Матвеенко, М. Бендет. -- М. : Издат. дом «Дело» РАНХ и ГС, 2015. -- 240 с.

5. Єлагін В. П. Сучасна парадигма розбудови соціальної держави в Україні : монографія / В. П. Єлагін ; [ред.: Т. В. Кузнякова] ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Харків. регіон. ін-т держ. упр. -- Харків : Магістр, 2011. -- 242 c.

6. Колот А. М. Глобальні трансформації індивідуалізованого суспільства: наслідки та уроки / А. М. Колот // Міжнародна економічна політика. -- 2014. -- № 1(20). -- С. 5-22.

7. Колот А. М. Еволюція ролі держави та інструментарію її впливу на розвиток соціально-трудової сфери / А. М. Колот // Соціально-трудові відносини: теорія та практика : зб. наук. праць / М-во освіти і науки, молоді та спорту, ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана». -- Київ : КНЕУ, 2011. -- № 1. -- С. 5-13.

8. Колот А. М. Держава і бізнес: новітні тенденції взаємодії та забезпечення стійкого розвитку / А. М. Колот, О. М. Поплавська // Соціально-трудові відносини: теорія та практика. -- 2016. -- № 2(12). -- С. 8-30.

9. Колот А. М. Наука про працю і соціально-трудові відносини: становлення, начала теоретико-методологічного оновлення / А. М. Колот // Формування ринкової економіки: зб. наук. праць. -- Спец. вип. Праця в ХХІ столітті: новітні тенденції, соціальний вимір, інноваційний розвиток. -- Київ : КНЕУ, 2012. -- Т. 2. -- С. 15-34.

10. Колот А. М. Соціальна відповідальність людини як чинник стійкої соціальної динаміки: теоретичні засади / А. Колот // Україна: аспекти праці. -- 2011. -- № 3. -- С. 3-9.

11. Крауч К. Как сделать капитализм приемлемым для общества / Колин Крауч ; [пер. с англ. Ю. Каптуревского] ; под науч. ред. А. Смирнова ; Нац. исслед. ун-т «Высшая школа экономики». -- М. : Издат. дом ВШЭ, 2016. -- 288 с.Крауч К. Странная не-смерть неолиберализма / Колин Крауч ; [пер. с англ.]. -- М. : Издат. дом «Дело» РАНХ и ГС, 2012. -- 272 с.

12. Кресіна І. Моделі соціальної держави: модернізуючий вплив глобалізації /

І.Кресіна, Н. Хома // Публічне право. -- 2015. -- № 1. -- С. 185-196.

13. Куценко В. І. Соціальна держава (проблеми теорії, методології, практики) /

B. І. Куценко, В. П. Удовиченко, Я. В. Остафійчук ; [ред.: В. І. Куценко] ; Рада по вивч. продукт. сил України НАН України. -- Київ : Заповіт, 2003. -- 228 c.

14. Марков К. А. Проблема визначення поняття соціальної держави в науці / К. А. Марков // Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. -- 2015. -- Вип. 5. --

C. 27-36.

15. Мюрдаль Г. Современные проблемы третьего мира / Г. Мюрдаль. -- М. : Прогресс, 1972. -- 768 с.

16. Овсієнко О. В. Розбудова соціальної держави в Україні: пошук оптимальної економічної моделі / О. В. Овсієнко // Вісн. Нац. ун-ту «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого». Серія : Економічна теорія та право. -- 2013. -- № 3. -- С. 34-46.

17. Политика в эпоху жесткой экономии / [Мейбл Березин, Филипп Геншель, Колин Крауч и др. ; под ред. А. Шефара, В. Штрика ; пер. с англ. А. А. Алвертян, Н. Г. Глазникова, А. Г. Кузянина и др. ; под науч. ред. А. А. Порецковой, И. В. Соболевой] ; Нац. исслед. ун-т «Высшая школа экономики». -- М. : Издат. дом ВШЭ, 2015. -- 392 с.

18. Ролз Дж. Идеи блага и приоритет права / Джон Ролз // Современный либерализм / [Джон Ролз, Рональд Дворкин, Исайя Берлин и др.] ; пер. с англ. Л. Б. Макеевой. -- М. : Прогресс-Традиция : Дом интеллектуальной книги, 1998. -- 98 с.

19. Севрюков Д. Г. Сучасні підходи до класифікації моделей соціальної держави / Д. Г. Севрюков // Форум права. -- 2012. -- № 4. -- С. 799-803.

20. Сковронський Д. М. Політичні та економічні трансформації соціальної держави : монографія / Д. М. Сковронський ; Нац. ун-т «Львів. політехніка», Навч.-наук. ін-т права та психології. -- Львів : Афіша, 2015. -- 199 c.

21. Соціальна держава: український вибір : монографія / [В. А. Гошовська, Л. І. Ільчук, Н. П. Баранова та ін.] ; Центр перспектив. соц. досліджень, М-во праці та соц. політики, НАН України. -- 2-ге вид. -- Київ, 2007. -- 335 c.

Размещено на Allbest.ru