Місце і роль кафедри цивільного права та процесу у структурі юридичного факультету Львівського університету: історія і сучасність

Постановка наукової проблеми та її значення

Потребою сучасності є підготовка фахівців нового покоління, здатних на високому професійному рівні сприяти соціально-економічному та культурному розвитку України. І цим вимогам у повній мірі відповідає діяльність юридичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка, який ось уже понад 355 років здійснює підготовку спеціалістів у галузі права.

Саме цивільне право є юридичною основою матеріального забезпечення життєдіяльності людей. Цією обставиною пояснюється велика увага до цивільного права з найдавніших часів. Кафедра цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка є однією з провідних кафедр на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Упродовж історії розвитку юридичної освіти у Львівському університеті було передбачено викладання цивільного права. Разом із цим, основні етапи плідної діяльності кафедри та досягнення її колективу не були предметом наукових досліджень.

Аналіз останніх досліджень

Окремі аспекти становлення і розвитку кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка розглядалися у працях Т. Андрусяка, І. Бойка, В. Калиновича, В. Кахнича, М. Крикуна, В. Кульчицького, І. Левицької, М. Мельника, Я. Притули А. Редзіка та інших вчених.

Метою статті є комплексний науковий аналіз етапів та підсумків наукової та освітньої діяльності кафедри цивільного права та процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Виклад основного матеріалу

Львівська цивілістична школа пройшла значний шлях. Її становлення пов'язане із створенням юридичного факультету Львівського університету, який був відновлений австрійським імператором Йосифом ІІ 21 жовтня 1784 р. На юридичний факультет покладалося завдання підготувати юристів, які становили переважну більшість державних службовців, а також суддів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів насамперед для коронного краю Галичини і Володимирії. Саме з цього часу юридичний факультет у Львівському університеті функціонував як організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ Львівського університету, де викладали певний цикл споріднених наукових дисциплін і готували фахівців у галузі права, передбачалося створення кафедр, адміністрації та ін. З того часу юридичний факультет Львівського університету діє безперервно і є найдавнішим в Україні. На відміну від інших факультетів університету, він не припиняв своєї діяльності, з огляду на ліквідування у 1924 р. філософського факультету, а в 1939 р. - теологічного, юридичний факультет є також найдавнішим факультетом Львівського університету [1, с. 57].

З 1784 р. навчання і викладання на юридичному факультеті Львівського університету відбувалося латинською й німецькими мовами, з 1787 р. - лише німецькою, а з 1869 р. поряд з німецькою використовували польську та українську мови. Навчальні програми юридичного факультету Львівського університету в австрійський період охоплювали основні галузі тогочасної юридичної науки (історію державного устрою, історію австрійського та німецького права, римське право, німецьке право, канонічне право, адміністративний устрій, європейську статистику, австрійське загальне приватне право, австрійський цивільний процес, австрійське кримінальне право, європейську філософію права, європейське міжнародне право, торговельне та вексельне право, судову медицину, фінансове право, економіку, державне право конституційних монархій, австрійське загальне фінансове законодавство, австрійське політичне законодавство, австрійське гірниче право, державні розрахунки тощо). Засвоєння знань із цих галузей права давало змогу студентам Львівського університету здобути ґрунтовну юридичну освіту.

Для організації кафедральної структури на юридичному факультеті у Львівському університеті австрійський імператор Йосиф ІІ скерував двох докторів права - Антонія Пфлегера та Яна Амброза, а також відомих австрійських правників Домініка Кьофіля та Бальтазара Борзагу [2, с. 20 ]. Вони мали сприяти організаційному оформленню освітньої і наукової діяльності та забезпечити викладання природничого, міжнародного, римського, кримінального та канонічного права. У 1784 р. на юридичному факультеті Львівського університету навчалося всього 26 студентів, у 1790 р. - 78 [3, с. 185].

Першим деканом юридичного факультету у 1784 р. став австрійський професор Б. Борзага. Керівництво факультетом здійснювала колегія або рада професорів, до складу якої входили декан, продекани, усі професори і два вибраних представники від доцентів.

Кафедр у сучасному розумінні цього слова у той час не було, поняття кафедра пов'язували з особою професора, який читав певний курс лекцій. Кількість кафедр на юридичному факультеті у Львівському йосифінському університеті відповідала кількості професорів. Професор уособлював кафедру, на помості якої із укріпленою на підвищенні похилою дошкою читав лекцію. Професор читав лекційний курс і проводив семінарські заняття. Зазначимо, що лише деякі професори мали помічників-асистентів [4, с. 42].

Під час створення юридичного факультету, у його структурі було передбачена кафедра цивільного, пандектного та кримінального права (згодом - кафедра римського та цивільного права; кафедра цивільного права). Австрійське право читав австрійський професор, перший декан юридичного факультету Львівського університету Б. Борзага, який використовував у своїх лекціях з цивільного права матеріали підручника «Елементи цивільного права...» («Elementa Juris civilis...») німецького юриста Й. Гайнеціуса, проте як юрист-практик був одним з співавторів австрійського Цивільного кодексу 1792 р. Інший професор юридичного факультету Львівського університету А. Пфлегер наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. брав участь у розробці австрійського Цивільного кодексу 1811 р.

Як уже було зазначено, назву кафедри ототожнювали зі спеціалізацією професора, який її уособлював, і вона відповідала навчальному курсу, який він викладав. Тому часто спеціалізації кафедр у межах факультету повторювалися [5, с. 42].

У 1797 р. кафедру цивільного, пандектного та кримінального права перейменували на кафедру римського та цивільного права, а з 1806 р. - кафедра цивільного права. Її першим завідувачем був один з найвідоміших юристів Австрійської імперії в галузі австрійського цивільного права Й. Вінівартер. Він досліджував особливості застосування цивільного законодавства у Галичині, написав підручник «Довідник з політичного та юридичного законодавства для Королівства Галичини та Лодомерії».

У 1859/1860 н.р. у навчальній програмі юридичного факультету серед інших дисциплін читалося загальне австрійське право і практикум з австрійського цивільного права та процесу (викладач А. Фангор).

У першій половині ХІХ ст. цивільне право у Львівському університеті досліджували І. Грасль (праці «Про зобов'язання матері та бабусі по батьківській лінії неповнолітньої дитини взяти на себе опікунство над дитиною, якщо цього вимагає законодавчий порядок, за Австрійським загальним цивільним кодексом» («Uber die Verbindlichkeit der Mutter und vaterlichen GroBmutter eines Minderjahrigen, die Vormundschaft uber denselben, wenn sie die gesetzliche Ordnung trifft, zu ubernehmen, nach dem osterreichischen allg. burgerl. Gesetzbuche») та «Австрійське сімейне право євреїв» («Das osterreichische Eherecht der Juden »), К. Гюттнер (праця «Про закони зі зворотною дією для роз'яснення § 5 Цивільного кодексу Австрії» («Uber der rueckwirkenden Gesetze zur Erlaeuterung des § 5 des oesterraichisches Burgerliches Gesetzbuch ») [6, с. 399] З другої половини 1850 р. навчальні дисципліни на юридичному факультеті Львівського університету поділялися на обов'язкові (з яких були іспити) та необов'язкові (факультативні). Так, у 1855/1856 навчальному році до обов'язкових предметів на третьому курсі було австрійське цивільне право (А. Фангор), австрійське цивільне право і австрійське торговельне та вексельне право (А. Горак) [7, с. 30]; у 1856/1857 н.р. серед обов'язкових предметів на другому курсі викладалися такі дисципліни, як «система загального німецького права та його зв'язок з австрійським приватним правом» (Ф. Бішоф), на третьому курсі - австрійське цивільне право (А. Фангор).

У 1857/1858 н.р. серед обов'язкових предметів на третьому курсі юридичного факультету виклалося австрійське загальне цивільне право (А. Фангор), на четвертому курсі - австрійський цивільний процес, за винятком майнових спорів (А. Горак) [8, с. 30].

З 1860-х років на юридичному факультеті на кафедрі цивільного процесу з українською мовою викладання почав викладати О. Лопушанський. Іншим дослідником цивільного права та процесу в цей час був А. Горак.

У 1863/1964 н.р. студентам юридичного факультету Львівського університету серед інших дисциплін викладали австрійське цивільне право та процес (Ріхтер фон О. Мор), австрійський цивільний процес, австрійське торговельне та вексельне право (А. Горак), австрійський цивільний процес українською мовою (О. Лопушанський).

У 1868/1869 н.р. на юридичному факультеті серед цивілістичних дисциплін викладалися австрійське загальне приватне право (майнове право, зобов'язальне право) (А. Фангор); австрійське загальне приватне право (майнове право, зобов'язальне право (Ф. Жрудловський), австрійський цивільний процес (Ріхтер фон О. Мор), австрійський цивільний процес українською мовою (О. Лопушанський), торговельне та вексельне право (Ріхтер фон О. Мор).

Розвиток цивільного права як наукового напряму наприкінці XVIII - у першій половині ХІХ ст. у Львівському університеті був зумовлений потребою розробки цивільного кодексу Австрії. Зокрема, у 1790 році було створено придворну комісію у законодавчих справах, очолену К. Мартіні. Вона мала займатися розробкою кодифікаційних актів у цивільному та кримінальному праві Австрії, доопрацюванням Цивільного кодексу Австрії 1786 р. До кодифікаційних робіт як відомий цивіліст був залучений і Б. Борзага. Доопрацьовано було, приміром, положення розділів про дію законів у часі, про обов'язки суддів, про права позашлюбних дітей. У 1797 р. доопрацьований кодекс під назвою цивільного кодексу для Західної Галичини було запроваджено у Західній і Східній Галичині. Після прийняття Цивільного кодексу 1797 р. в Галичині припинило дію польське феодальне цивільне право [9, с. 50-54]

Погляди іншого цивіліста, що працював на юридичному факультеті Львівського університету, а саме - К. Гюттнера, відображав австрійський Цивільний кодекс 1811 р. Зокрема, у цьому кодексі йшлося про роль державної прокуратури Галичини у розгляді цивільних прав громадян (щодо розірвання шлюбів, щодо встановлення опіки над недієздатними особами тощо), а також про повноваження Галицької фінансової прокуратури щодо захисту нею майнових інтересів держави [10, с. 50-54]

Австрійське право розвивалося під впливом німецького права, а також французького правотворчого досвіду, зокрема норм цивільного кодексу Франці 1804 р. («Кодексу Наполеона»). Джерелами Австрійського цивільного кодексу 1811 р. стали також пандектне право (римське право, пристосоване до нових розвитку суспільства), Цивільне уложення Пруссії 1794 р. та право деяких австрійських провінцій [11, с. 348]. Змістом Австрійського цивільного кодексу було, насамперед, загальне цивільне право, що стосувалося «всіх осіб і речей». У кодексі розглядалися питання сімейного та опікунського права (особисті права, права подружжя, права між батьками та дітьми, права опікунів і сиріт), майнового права (право власності, право застави, право на відшкодування шкоди, право на задоволення позову), особистого та майнового права (затвердження, зміна та скасування прав і обов'язків, давність і прострочення тощо). У сімейному праві було збережено церковний шлюб. Австрійський цивільний кодекс 1811 р. зберігав чинність з деякими правками до розпаду Австро-Угорщини. Варто зазначити, що в 1917 р. було утворено парламентську комісію на чолі з С. Дністрянським, яка мала виробити пропозиції щодо удосконалення кодексу 1811 р. Однак її напрацювання не було введено у практику через розпад імперії Габсбургів [12, с. 46-51].

В останній чверті ХІХ - першій третині ХХ ст. у Львівському університеті існувало декілька наукових шкіл цивілістів: окремі школи цивільного права та цивільного процесу, які об'єдналися у науковий напрям «Цивільне право та процес».

В останній чверті ХІХ ст. цивільне право та процес у Львівському університеті досліджували Олександр Огоновський, Маврицій Кабат, Едвард Ріттнер, Август Баласітс, Ернест Тілль, Станіслав Дністрянський, Володимир Вергановський.

Українець Олександр Огоновський (1848-1891) у 1874 р. габілітувався. О. Огоновський обіймав посаду суплента (1872-1873), приват-доцента (1873-1877), надзвичайного професора (18771882), звичайного професора (з 1882 р.) австрійського приватного та цивільного права з українсько мовою викладання. Він плідно працював як науковець, є автором праць «Про природні зобов'язання» (1890) та «Право облігаційне і спадкове» (1897).

Маврицій Кабат викладав у Львівському університеті до 1883 р. Він також був вихованцем юридичного факультету Львівського університету, який закінчив у 1838 р. Згодом М. Кабат займався адвокатською практикою. У 1867-1870 роках він обіймав посаду надзвичайного, а в 1870-1883 роках - звичайного професора Львівського університету. Серед його наукових праць - ґрунтовні дослідження «Судовий розгляд дріб'язкових питань» («Post^powanie s^dowe w sprawach drobiazgowych») (Львів, 1873) та «Закон про судовий розгляд» («Ustawa o post^powaniu s^dowym») (Львів, 1880) [13, с. 572].

Едвард Ріттнер народився у 1845 р. у Бурштині (нині Івано-Франківської області). Закінчивши юридичний факультет Львівського університету (1868), він у 1870 р. захистив докторську роботу з права, а через три роки отримав габілітацію. До наукових зацікавлень Е. Ріттнера належали канонічне, цивільне та приватне австрійське право. У 1872-1874 роках він був суплентом, а з 1874 до 1886 р. - професором юридичного факультету. Серед наукових праць Е. Ріттнера найбільшу увагу привертають двотомник «Католицьке церковне право» («Prawo koscielne katolickie») (Львів, 18771879), «Цивільні шлюби в історичному розвитку» («Sluby cywilne w historycznem rozwoju») (Львів, 1879) та «Вступ до австрійського приватного права» («Wst^p do austryackiego prawa prywatnego») (Львів, 1880).

Август Баласітс народився у 1844 р. у Коломиї. Майбутній відомий юрист і дослідження австрійського законодавства закінчив юридичний факультет Львівського університету, у 1868 р. отримав ступінь доктора права, а у 1873 р. габілітувався з цивільного права та процесу. Свою кар'єру А. Баласітс починав працівником Державної скарбниці, й лише у 1880 р. розпочав викладацьку діяльність: надзвичайний професор (1880-1886), звичайний професор (1886-1915) цивільного права та процесу Львівського університету. У 1888-1893 роках для студентів юридичного факультету А. Баласітс викладав також фінансове право. Наукові погляди А. Баласітса відображені, насамперед, у праці «Дослідження цивільного процесу» («Studja nad procesem cywilnym») (Львів, 1886). Також учений відомий як один із засновників у 1876 р. видання « Przegl^d S^dowy i Administracyjny» (з 1892 р. - «Przegtad Prawa i Administracji»). Будучи викладачем Львівського університету, А. Баласітс брав участь у дискусіях щодо нового цивільно-процесуального кодексу Австро-Угорської імперії, прийнятого 1895 р. Серед найвідоміших учнів А. Баласітса можна назвати Каміля Стефка [14, с. 171].

Ернест Тілль народився у 1846 р. у Бережанах (тепер Тернопільської області). З 1865 р. він навчався на юридичному факультеті Львівського університету. У 1871 р. отримав ступінь доктора права, а в 1879 р. - габілітувався з австрійського цивільного права. Спочатку Е. Тілль викладав право у Вищій сільськогосподарській школі в Дублянах, Лісовій школі, працював у судових інстанціях. У 1885 р. він зайняв посаду суплента цивільного права на юридичному факультеті Львівського університету. У 1888 р. Е. Тілль став титулярним професором, у 1895 р. - надзвичайним професором, а з 1905 р. - звичайним професором на кафедрі цивільного права Львівського університету.

Зазначимо, що після того, як з посади викладача сімейного та церковного права в 1886 р. пішов Е. Ріттнер, а в 1891 р. помер професор цивільного права О. Огоновський, професор Е. Тілль залишився єдиним викладачем австрійського цивільного права у Львівському університеті. Він системно дослідив австрійське цивільне право: загальні положення австрійського цивільного права, майнові права, зобов'язальне право, сімейне право, правонаступництво, законодавство про конкуренцію (праці початку 1900-х років). Додамо, що в 1921 р. його призначили почесним професором кафедри цивільного права Університету Яна Казимира у Львові. За час своєї багатолітньої праці у Львівському університеті Е. Тілль розвинув Львівську школу цивільного права.

Його авторству належать понад 200 праць, у тому числі чотиритомне дослідження «Австрійське приватне право» («Prawo prywatne austriackie») (Львів, 1884-1904).

Ернест Тілль одним з перших у польській юридичній науці звернув увагу на охорону особистих немайнових прав винахідників. Адже, за словами дослідників, наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. «особисті немайнові права винахідників не виділялися, у центрі уваги були матеріальні інтереси. У цьому відношенні, авторське право за розвитком випереджало патентне. Як зазначав Е. Тілль, права винахідників мала суто майновий характер» [15, с. 213].

У статті «Про правове значення автомату» («О znaczeniu prawnem automanu») Е.Тілль дослідив таку новацію у правовому полі, як використання автоматів (які встановлені на публічних площах, у ресторанах, на вокзалах). Ці відносини також становлять зміст правового акту, який тягне за собою юридичні наслідки. Оскільки у використанні автоматів бачимо результат спільної волі двох сторін, яка скерована на певний правовий ефект: пропозиція - з однієї сторони, прийняття - з іншої сторони, потім - елементи угоди [16, с. 35-39].