Форми державного правління в Україні

3. Нарешті, третьою підставою необхідності системного реформування Конституції є «заповіт» Майдану змінити систему. Виконання цього завдання не вичерпується переходом на нову форму правління, ба, навіть прийняттям нової Конституції. Однак і те й інше є важливими складниками процесу зміни суспільно-політичної системи, нехтувати якими - за можливості приступити до їх виконання вже зараз - було б неправильно.

При переході від одного етапу трансформації політичної системи України до іншої уявлення про місце, що його займає форма державного правління в місткому понятті «системи», яку треба міняти, набувало в суспільній свідомості щораз ширшого змісту. Наприкінці 1990-х-початку 2000-х років, особливо в період руху «України без Кучми», поряд з вимогою дострокової відставки Президента, лунали заяви про те, що цього не досить; що треба «міняти систему». Йшлося, насамперед, про зменшення повноважень Президента, зміну форми правління. У найбільш радикальному варіанті, на якому упродовж 1990-х років і далі наполягали ліві, а потім - з 2003 р. - його підхопили і Л. Кучма з В. Медведчуком, пропонувався перехід до парламентської форми правління.

Деякі з цих побажань були враховані при корегуванні форми правління внаслідок конституційної реформи 2004 р., яка, за загальним визнанням політологів, забезпечила утвердження парламентсько-президентської республіки замість президентсько-парламентської. Однак попри те, що формування і діяльність уряду тепер стали більше пов'язані з парламентом, питання «зміни системи» не було зняте з порядку денного. Чимало аналітиків продовжували наголошувати, що для остаточної перемоги над кучмізмом потрібно ще розв'язати такі завдання, як демонтаж старої та створення нової управлінської системи; інституціалізація каналів впливу народу на владу; подолання корупції у владних структурах та інші. При цьому алгоритму «демонтажу» старої системи, так само як і створення нової не було вироблено; відносно мало уваги приділялось неформальним практикам: клановим зв'язкам, непотизму, підміні офіційно встановлених правил і процедур вольовими рішеннями (як варіант - дорученнями Президента), які пронизували усю систему взаємовідносин офіційних установ та організацій та їхніх керівників. Не можна сказати, що їх зовсім не брали до уваги, але критикуючи, виносили за дужки «системи», яку й далі інтерпретували, переважно (хоча й не без виключень), як систему офіційних владних інституцій, насамперед, як форму правління. Дискусії і підкилимна боротьба щодо останньої тривала аж до 2010 р., коли В.Янукович при допомозі Конституційного Суду повернув собі повноваження часів Л.Кучми. Непотизм і патронажно-клієнтельні стосунки процвітали, а до питання про обмеження неформальних інституцій повернулись уже після Революції гідності 2013-14 рр.

Між тим, у політологічних дослідженнях ХХІ ст. усе більше уваги зверталось на те, що поняття «системи» не таке просте, як його інтерпретують політики й, почасти, - публіцисти; що в основі «зависання» трансформації лежить остаточне утвердження неопатрімоніальної (олігархічно-кланової, патронажно-клієнтельної системи відносин), яка базується на економічній олігополії; що остання зрослася з державним апаратом і має своїм наслідком повсюдну підміну формальних інституцій неформальними. Маніпуляції з першими при недоторканності других до жодних позитивних результатів не приводять і країна залишається, за висловом Юрія Мацієвського, у «пастці гібридності» [z19]. Однак політики, особливо ті, що програють у боротьбі за владні позиції, і далі продовжують перемикати увагу на форму правління, апелюючи зокрема до парламентської моделі як шляху до більш демократичного режиму. Що це лише «маневри», спрямовані на розчищення дороги до влади для самих себе і що «парламентська республіка» - не лише не панацея, а можливо й загроза для демократизації в Україні, продемонструємо далі з використанням структурно-логічної схеми (рис.1) .

Коли учасники Революції гідності ставили завдання «змінити систему», то найчастіше вони мали на увазі її 3-й елемент - політичний режим, який є втіленням основних рис взаємодії влади і народу. Авториторизація політичного режиму за Януковича, сваволя партії влади у всіх трьох гілках влади, обмеження прав і свобод громадян, концентрація як політичної, так і економічної влади в руках «сім'ї», не здатної подолати залежність від Росії - все це викликало обурення суспільства, налаштованість на зміну не лише людей при владі, а й на кардинальне заміщення складових системи владно-суспільних відносин новими. Отже, систему стали розуміти ширше, ніж раніше.

Рис. 1. Структура суспільно-політичної системи як об'єкта трансформації

Як видно з рис.1, політичний режим має прямий зв'язок з формальною організацією влади (для авторитаризму завжди більш підходящою є та форма, яка дозволяє монократичне правління), так і з сукупністю неформальних інституцій, які визначають поведінку людей при владі. Питання «хто при владі?» прямо не впливає на форму правління: дизайн може, в принципі, бути обраний довільно. Зате воно дуже сильно впливає на політичний режим. Від того, яку верству представляють правителі, наскільки вони могутні економічно, наскільки сильними в їхньому середовищі є неформальні правила корпоративної поведінки залежить їхня здатність трансформувати офіційні інституції на свою користь або підміняти їх неофіційними. Вважаю, що в цій частині практика перехідних суспільств та молодих (неповних) демократій виявила деякі перебільшення у твердженнях Карла Поппера про виключну важливість інституційної структури держави та неважливість економічної влади і того, які люди опиняються при владі [43, т. 1, с. 140-146; т.2, с. 142-145]. З іншого боку, рівень розвиненості і тип політичної та правової культури, хоч і не визначає безпосередньо, наскільки великим буде вплив неформальних інституцій, однак задає рамки їхніх якісних характеристик. Отже, культура є ще одним суттєвим фактором формування політичного режиму певного типу.

Тож бачимо, що змінити систему дуже непросто, оскільки зміни мають відбуватися в усіх її структурних частинах. А про зміну форми правління можемо говорити тільки як про один із складників цього процесу, який хоч і не впливає однозначно на політичний режим (класичний приклад: німецький фашистський тоталітаризм виріс на основі парламентськоої форми правління), однак може створити сприятливі чи несприятливі інституційні рамки для певної поведінки політичних акторів. Тут Карл Поппер має рацію: «проблема контролю над правителями і перевірки їхньої влади є переважно проблемою інституціональною, проблемою планування інститутів для запобігання тій значній шкоді, що її може заподіяти недобрий правитель» [43, т.2, с. 142].

Форма державного правління або ж система чи модель врядування (of government) - це поняття, які відображають інституційно-організаційний бік системи влади і вживаються в науковій літературі як синоніми. Вони визначаються формально-правовим та організаційним поділом повноважень між гілками влади, а також особливостями їх взаємовпливу і взаємозалежності, рівнем та способом взаємодії, які закріплені конституцією країни. Кожен різновид форми правління базується на певній моделі поділу влад, а також на характерній для неї системі стримувань і противаг як механізмів забезпечення диференційованого, збалансованого та ефективного правління. Оцінка дієвості цих механізмів здійснюється за такими параметрами: збереження свободи і народовладдя (запобігання узурпації влади); забезпечення доброї керованості суспільством та розв'язання суспільних проблем органами влади (ефективність врядування); врахування волі народу при вирішенні суспільних проблем (принцип народного суверенітету), зміцнення національної єдності і безпеки (самозбереження політичної спільноти).

Одним із головних завдань при обранні форми правління є таке дизайнування інституцій, щоб вони убезпечили суспільство від тиранії, від узурпації влади «поганими правителями». А друге завдання полягає в тому, що добрий (відповідний умовам країни) інституційний дизайн має забезпечити ефективне правління: вироблення та імплементацію необхідних для суспільства рішень - вчасно і з мінімальними затратами ресурсів. Саме під цим кутом зору ми й розглянемо далі плюси та мінуси двох чистих форм правління: президентської та парламентської для того, щоб вирішити, яку з них брати за орієнтир при реформуванні політичної системи України або в якому співвідношенні та для чого їх варто «змішувати».

ВИСНОВКИ

На нашу думку, змішана форма правління є самостійним, класичним типом класифікації, який виділяється з «чистих» типів форм правління і є «гібридним поняттям», що у своєму наповненні має низку рис, властивих як президентській, так і парламентській формам правління. Але, у свою чергу, характеризується наявністю власних, специфічних особливостей, на основі яких її можна виділити в окремий тип форми державного правління. Проведений вище аналіз дав можливість визначити, що одним з головних факторів, який впливає на конституційно-правовий статус вищих органів державної влади і його наповнення, є форма державного правління, яка у своє поняття включає і політичний режим, що визначається у тій чи іншій державі, тощо. Отже, проаналізувавши історичні та новітні тенденції світового розвитку конституціоналізму в межах питання республіканської форми державного правління, зазначимо, що у сучасних умовах градації, які склалися в історичні періоди розвитку держави, змінюються, удосконалюються, відбувається переплітання найрізноманітніших елементів форм, чим зумовлюють нове бачення в юридичній науці цього проблемного питання і, безперечно, сприяють появі нових змішаних і гібридних форм правління

Україна перебуває в ситуації незавершеної революції, оскільки не знята вимога інституційного перезавантаження системи. Щоб створити стійкий конституційний порядок, треба розпочинати нормальний конституційний процес з реалізацією установчої влади народу, за участі усіх груп суспільства, усіх суспільних акторів. Остаточне слово в цьому процесі мають сказати Конституційні Збори (Конституанта, Конституційна Асамблея) як орган одноразової реалізації установчої влади народу.

Конституція має стати результатом широкого деліберативного процесу, новою суспільною угодою влади і народу, що легітимізує політичну систему. Вона мусить містити дієвий механізм стримувань і противаг, про який має відбутися серйозна дискусія експертів, громадських діячів і політиків, бо в умовах посттоталітарного суспільства його створити дуже непросто. Було б ідеально (хоч на сьогодні й мало реально) щоб цей процес підтримав та очолив Президент, не диктуючи своїх уявлень про бажаний результат.

Важливою складовою частиною зміненої Конституції має бути зафіксована в ній форма державного правління. Аналіз особливостей поки що не випробуваної в Україні парламентської моделі (в її «чистому», моністичному варіанті) спонукає застерегти проти ілюзій щодо начебто її особливої демократичності та універсальності в застосуванні. Вона справді добре підходить для певних умов, але не буде ані більш демократичною, ані більш ефективною у специфічних умовах України. Агітація за неї з боку окремих політиків має маніпулятивний характер і переслідує одну ціль - полегшення приходу до влади певних політичних сил чи політиків.

Взагалі, немає ідеальної форми державного правління. Президентська має дві головні вади: 1) надмірна концентрація уваги на особі президента, як обраного народом носія суверенної влади, а відтак, спокуса та чималі можливості для перетягування ним владної «ковдри» на себе; 2) виникнення «глухих кутів» у протистояннях президента з парламентом, що гальмує процес реформ, знижує ефективність політики та містить загрози національній безпеці. Парламентська в наших умовах несе загрози: 1) або партійної (кланово-олігархічної) диктатури - через відсутність достатніх противаг та потенційну можливість бути використаною для партійно-вождистського панування за допомогою маніпуляцій у парламенті і з парламентом; 2) або охлократизацію політики через нестійкість коаліцій та урядів у країні з несформованою партійною системою, а відтак, загрози національній єдності та державній стабільності і безпеці.

На питання, яка ж форма правління найкраще підходить для України, можна відповісти так: визначати форму правління наперед - це ставити воза поперед коня. Теоретично, будь-яка форма правління може бути доброю з точки зору ефективності та демократичності, якщо в ній буде закладена відповідна система стримувань та противаг, які будуть дієвими супроти небезпек саме даної країни. Франція свого часу перейшла на змішану, парламентсько-президентську модель відповідно до своїх потреб і особливостей французького політикуму. В Україні теж має бути випрацювана по-своєму «раціоналізована» система розподілу влади, яку не можна визначити на основі опитування громадської думки чи думки окремих експертів без належного її обговорення.

Однією з найскладніших є проблема врахування особливостей українського суспільства, таких як: відсутність справжніх політичних партій та інституціалізованої лояльної опозиції; наявність корупції в законодавчому органі; слабкість, недієздатність і корумпованість судової гілки влади; потужний вплив олігархів та тіньових інтересів загалом на політичні партії і політичний процес; звичка політичних акторів керуватися неформальними правилами тіньових середовищ; високий рівень популізму і залежності значної частини політиків від залаштункових гравців; низький рівень життя, що робить виборців спокусливими на усілякі подачки на виборах, нестійкими у своїх політичних прихильностях та чутливими до маніпуляцій; високий рівень політичної недовіри і розчарованості; амбівалентне ставлення громадян до закону.

Не всі вони можуть бути враховані однаковою мірою і одночасно. Проте, якщо форма правління визначатиметься Установчими Зборами, вона відобразить досягнутий рівень загальносуспільного консенсусу з багатьох питань і підвищить легітимність схваленої Зборами системи влади. Наперед можна сказати лиш те, що враховуючи складну й багаторівневу структуру українського суспільства та його низьку правову культуру, сподіватися на прості (чисті) форми правління не варто. Натомість варто зберегти і навіть ускладнити змішану форму правління, забезпечивши максимум горизонтальних та деякі вертикальні противаги й усунувши з неї усі недоречності, що є наслідком панування лівих сил у парламенті в 90-і роки та поспіху під час реформи 2004 р. Конкретні параметри інституційного дизайну викристалізуються у процесі загальнонаціональної дискусії, співпраці експертів з народом і політичними діячами.

Реформуючи конституційний лад, слід також враховувати, що форма правління, хоч і важлива, але тільки одна його частина. Вона створює каркас системи владних стосунків, запроваджує певну систему стримувань і противаг, яка важлива як для запобігання узурпації влади, так і для налагодження ефективного управління країною. Разом з тим, недостатньо змінити форму правління, щоб у країні відбулися істотні зміни в політико-правових відносинах та політичному режимі. Реформи політичних і суспільно-економічних відносини мають бути значно ширшими.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Артамонов М.И. Общественный строй скифов / М.И. Артамонов // Вестник Ленинградского государственного университета. - 1947. - № 9. - С. 70-87; Артамонов М.И. Очерки древнейшей истории хазар / М.И. Артамонов. - Л.: Соцэкгиз, 1937. - 136 с. b10.

2. Бабурин С. Н. Современные проблемы российской государственности: территория и гражданство /С.Н.Бабурин// Государство и право. - 1996. - № 11. - С.4. 12.

3. Бачило И. Л. Факторы, влияющие на государственность // Государство и право. 1993. - № 7. - С. 21-30. b15.

4. Белова Г.А. Древняя Нубия: становление государственной власти / Г.А. Белова. - М. : Наука, 1985. - 275 с. ; Гуревич А.Я. История Норвегии / А.Я. Гуревич, И.С. Кан. - М. : Наука, 1980. - 712 с. b16

5. Богушова І.В. Еволюція форми держави в аспекті деяких підходів до її типології/І.В.Б огушова//Часопис Київського університету права. - 2012. - №2. - С.47-55. b18.

6. Венгеров А. Б. Теория государства: сочинения в 2-х томах / А. Венгеров; Ч. 1. - М., 2000. - 530 с. b24

7. Годинер Э.С. Политическая антропология о происхождении государства / Э.С. Годинер // Этноло- гическая наука за рубежом: проблемы, поиски, решения / отв. ред. : С.Я. Козлов, П.И. Пучков. - М. : Наука, 1991. - С. 51. b31.

8. Гойман-Червонюк В.И. Очерки теории государства и права / В.И. Гойман-Червонюк. - М. : Московский юрид. ин-т, 1996. - 3236 с. b32.

9. Данилова Л.В. Дискуссионные проблемы теории докапиталистических обществ / Л.В. Данилова // Проблемы истории докапиталистических обществ : сб. статей / редкол. : В.М. Бахта, В.С. Васи- льев, М.Я. Гефтер, Н.Б. Тер-Акопян ; под ред. Л.В. Даниловой. - М. : Наука, 1968. - С. 7-11. b35.

10. Денисов А. Сущность и формы государства/А. Денисов. - М., 1960. - С. 18-19. 24. Венгеров А. Б. Теория государства: сочинения в 2-х томах / А. Венгеров; Ч. 1. - М., 2000. - 530 с. b38.

11. Завальнюк В.В. Еволюція антропологічних знань у процесі історичного розвитку суспільства/В.В.Завальнюк//Актуальні проблеми держави і права. - 2013. - №70. - С.43-48 b43.

12. Загальна теорія держави і права : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / за ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Х. : Право, 2002. - 432 c. x2.

13. Зазнаев О.И. Дихотомия versus трихотомия: проблема типологии систем правления в политологии [?лектронный ресурс] / О.И. Зазнаев ; науч. ред. М.Х. Фарушкин. - Режим доступа : http://www.ksu.ru/infres/politology/ zaznaev2.doc. x17.

14. Зазнаев О.И. Классификации президентской, парламентской и полупрезидентской систем / О.И. Зазнаев // Динамика политических систем и международных отношений / науч. ред. М.Х. Фарукшин ; редкол. : Я.Я. Гришин [и др.]. - Казань, 2006. - Вып. 1. - С. 86-210. x13.

15. Зазнаев О.И. Смешанные формы правления, или Как масло соединяется с водой / О.И. Зазнаев // ПОЛИС. - 2005. - № 4. - С. 158-171. x16.

16. Ильин И. А. О грядущей России: избранные статьи / И. А. Ильин. - М.: Ред.-изд. центр «Лиана», 1993. - С. 25-28. b49.

17. Каплан Ю. Політичний процес в Україні: особливості переходу до парламентської республіки [Текст] / Каплан Юлія // Віче. - 2005. - №4. - С. 32-34. z13.

18. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права : [учеб. пособие] / Т.В. Кашанина. - М. : Высшая школа, 2004. - 325 c. b56.

19. Колодій А. Дилеми конституційного реформування в Україні в контексті ліберально-демократичних цінностей [Текст] / Антоніна Колодій // Лібералізм, посткомунізм і реформи: Збірник наукових праць. За наук. ред. А.Колодій, М.Буника, І.Кіянки. - Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2016. - 260 с. - С. 14-39. z12.

20. Конституційне право України : підруч. для студ. юрид. спец. вузов / за ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. - К. : Укр. центр правн. студій, 1999. - 376 с. x20.

21. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / В.О. Котюк. - К. : Атіка, 2005. - 456 с. x6.

22. Кулик Ю. Моделі інституту президентства [Електронний ресурс] / Ю. Кулик. - Режим доступу : http://www.viche.info/journal/1509/. x18.

23. Линц Х. Дж. Достоинства парламентаризма / Х. Дж. Линц // Пределы власти. - 1994. - № 2. - С. 49 ; № 3. - С. 58. x14.

24. Мяловицька Н.А. Автономія та її роль у державному будівництві (країни Європи) : монографія / Н.А. Мяловицька. - К. : Логос, 2009. - 504 с. x1.

25. Орзіх М. Президентська республіка - різновид республіканської форми правління / М. Орзіх // Право України. - 2009. - № 10. - С. 72-77. x4.

26. Основи Конституції України : презентація на сайті Опозиційного блоку [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://opposition.org.ua/uk/osnovi-konstituci-ukrani.html/ z17.

27. Поппер К. Відкрите суспільство і його вороги [Текст] / Карл Поппер; т. 1, 2. - Київ: Основи, 1994. - т. 1, 444 с.; т.2, 494 с. z20.

28. Про відновлення дії окремих положень Конституції України Закон України від 21.02.2014 № 742-VII [Електронний ресурс] // Офіційний портал Верховної Ради України. Лютий 21, 2014. - Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/742-18. z18.

29. Протасова В.Є. Парламентсько-президентська республіка: сутність, особливості, різновиди : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Протасова Вікторія Євгенівна. - Х., 2007. - 222 с. x3.

30. Реєнт О.О. Історичний, ідеологічний і теоретичний аспекти типології держав // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://histans.com/JournALL/xix/8/23.pdf b86.

31. Романюк Р. Опоблок хоче перенести столицю в Канів [Електронний ресурс] / Роман Романюк [Електронний ресурс] // Українська правда. - 23 лютого 2016. - Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2016/02/23/7100051/ z16.

32. Сахарова А.С. Институт президентства (сравнительно-правовой анализ) / А.С. Сахарова // Сиб. юрид. вестн. - 1999. - № 4. - С. 9-10. x21.

33. Серегин А. В. Теоретические проблемы монархической формы правления: автореф. дисс. канд. юрид. наук /А. В. Серегин. - Саратов, 2003. - 22 с. b89.

34. Фисун А. Украина нуждается в смешанной гибридной политической системе [Электронный ресурс] / Александр Фисун // Диалог: Украинский проект - реформирование, перезагрузка, создание нового? - 23 июня 2014 года. - Режим доступа: http://dialogs.org.ua/ru/dialog/page164-2546.html z14.

35. Харченко О.В. Напівпрезидентська форма правління: становлення і розвиток : дис. ... канд. юрид. наук : 23.00.02 / Харченко Оксана Валеріївна. - К., 2008. - 200 с x22.

36. Чиркин В. Е. Нетипичные формы правления в современном государстве // Государство и право. - 1994. - № 1. - С. 109. b103.

37. Чиркин В. Нетипичные формы правления в современном государстве / В. Чиркин // Государство и право. - 1994. - № 1. - С. 109-115. x8.

38. Шаповал В. Форма державного правління як конституційний modus vivendi сучасної держави / В.М. Шаповал // Право України. - 2009. - № 10. - С. 38-56. x19.

39. Яценюк А. Наш проект Конституції “переводить” Україну на польську модель [Електронний ресурс] / Арсеній Яценюк // Gazeta.ua. - 06.02.2014. - Режим доступу : http://gazeta.ua/articles/politics/_nash-proekt-konstituciyi-perevodit-ukrayinu-na-polsku-model-acenyuk/540453. z15.

40. Sartori, G. Comparative Constitutional Engineering: An Inquiry into Structures, Incentives and Outcomes. - 2nd edition. - London : Macmillan Press, 1997. - P. 101. x15.

41. Semi-Presidentialism in Europe. Ed. by R.Elgie. - Oxford : Oxford University Press, 1999. - P. 7. x5.

Размещено на Allbest.ru