Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

УДК 354.89

правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні

12.00.07 -- адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

кір'ян Вікторія Олександрівна

Київ - 2013

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному авіаційному університеті

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, доцент

СОПІЛКО Ірина Миколаївна,

Національний авіаційний університет,

професор кафедри конституційного і адміністративного права

Юридичного інституту.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

КОПАН Олексій Володимирович,

Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби

з організованою злочинністю Ради національної безпеки і оборони України,

Перший заступник Керівника;

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник

ОЛІЙНИК Олег Володимирович,

Інститут законодавства Верховної Ради України,

головний консультант відділу моніторингу ефективності законодавства.

Захист відбудеться «__» листопада 2013 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.062.16 у Національному авіаційному університеті за адресою: ДП-680, м. Київ, проспект Космонавта Комарова, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного авіаційного університету за адресою: ДП-680, м. Київ, проспект Космонавта Комарова, 1.

Автореферат розісланий «___» жовтня 2013 р.

В.о. ученого секретаря

спеціалізованої вченої ради В.М. Вишновецький

АНОТАЦІЯ

Кір'ян В. О. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 -- адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. -- Національний авіаційний університет. -- Київ, 2013.

Дисертацію присвячено визначенню правових засад розвитку інформаційного суспільства в Україні. У дисертації досліджено поняття «інформаційне суспільство», «інформаційні правовідносини», «інформаційні інтереси», «інформаційні загрози» в правовому аспекті, а також виокремлено основні його складові відповідно до національного законодавства.

Проаналізовано етапи становлення наукової думки щодо інформаційного суспільства в інформаційно-правовій доктрині незалежної України. Докладно розглянуто ознаки інформаційного суспільства, національні інформаційні інтереси, загрози інформаційному суспільству.

На підставі аналізу чинного інформаційного законодавства, наукових праць, а також узагальнення міжнародно-правового досвіду висунуто аргументовані пропозиції щодо потреби розроблення нової редакції Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, приведення інформаційного законодавства у відповідність до цілей побудови інформаційного суспільства та національних інтересів.

Ключові слова: інформаційне суспільство, державна інформаційна політика, інформаційні правовідносини, інформаційна функція держави, інформаційні інтереси, інформаційні загрози, інформаційний суверенітет, інформаційний маргінал, інформаційна інтелігенція, інформаційний простір.

АННОТАЦИЯ

Кирьян В. А. Правовые основы развития информационного общества в Украине. -- Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 -- административное право и процесс; финансовое право; информационное право. -- Национальный авиационный университет. -- Киев, 2013.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим аспектам правовых основ развития информационного общества в Украине. Диссертанткой вычленено правовое измерение концепций информационного общества, сформулированы признаки информационного общества, а также подано собственное понимание дефиниции информационного общества в узком и широком смысле, сформулированы стратегические направления государственной информационной политики.

Доказано, что в отечественных работах по информационной тематике превалируют политологический и социологический подходы к пониманию информационного общества. В работе определен алгоритм формирования информациологической парадигмы, составляющие элементы которого имеют следующую конструкцию: научная элита -- творец информациологической парадигмы; образовательная элита -- транслятор информациологических знаний; управленческая элита -- после получения знаний на втором этапе, на основании апробации парадигм, разработанных на первом этапе, внедряет их в практическую информационную деятельность. Сделан вывод о детерминации периодизации парадигм информационного общества трансформацией знаний.

Осуществлен детальный анализ положительных и отрицательных сторон развития информационного общества, на основании чего сформулированы признаки информационного общества, а также представлен собственный вариант узкой и широкой трактовки данного понятия.

Аргументирована позиция о необходимости разработки такой категории, как «информационный интерес». В частности, предлагается под информационными интересами понимать результат осознания ценности информационных потребностей, осознанный выбор информационных ценностей, обусловленных идеалом развития государства с высокоразвитым в нем информационным обществом, целью и идеей прогрессивного развития информационного общества и обеспечивающие условия и средства их безопасного удовлетворения и стабильной реализации в рамках данного общества при условии сохранения главенствующей роли государства в данных процессах. В данной связи в работе приводятся аргументы в пользу формирования нового класса -- информационной интеллигенции, которая и должна стать творцом информационной идеологии.

Формирование в Украине информационного общества имеет целью способствовать трансформации нашей страны в информационную, усовершенствовать государственное управление с целью дальнейшего эффективного развития национального государства и реализации человекоцентристской идеологии, повышения уровня реализации информационных прав и свобод человека и гражданина.

При рассмотрении правой природы угроз информационному обществу акцентируется то обстоятельство, что формирование надежных правовых механизмов установления контроля над развитием информационного общества -- безальтернативный путь сохранения института государства и вообще институциональной составляющей, гарантирования законных интересов, прав и свобод человека и гражданина.

На основе анализа состояния правового регулирования данных отношений, сделан вывод о том, что значительный массив нормативной базы, с одной стороны, свидетельствует о понимании необходимости правового регулирования развития информационного общества, важности имплементации положений международных документов, но, с другой, -- явственно показано отсутствие системности в этих документах, многочисленные неточности, а иногда и противоречия.

Обобщение международного опыта разрешения проблем данного класса в таких странах, как Финляндия, Сингапур, Южная Корея, Франция, Великая Британия, США позволило с учетом украинской специфики сформулировать перспективные направления развития информационного общества в Украине.

Следствием изучения международного опыта, а также критического анализа положений Стратегии развития информационного общества в Украине, принятой 13 мая 2013 г., стала разработка правовой модели информационного общества в нашей стране, которая состоит из следующих элементов: Стратегия развития информационного общества в Украине, стратегия кибербезопасности информационного общества, Стратегия е-правительства, Стратегия развития телекоммуникаций.

Ключевые слова: информационное общество, государственная информационная политика, информационные правоотношения, информационная функция государства, информационные интересы, информационные угрозы, информационный суверенитет, информационный маргинал, информационная интеллигенция, информационно пространство.

SUMMARY

Kyryan V. Law basis of information society in Ukraine development. -- Manuscript.

Dissertation for the degree of legal specialty 12.00.07 -- administrative law and procedure, financial law, information law. -- National Aviation University. -- Kyiv, 2013.

The thesis is devoted to define a law basis of information society in Ukraine development. The thesis investigates the concepts of «information society», «information law relations», «information interests», «malware» in the legal aspects as well as its main components are allocated according to national legislation.

Analysis stages of scientific opinion on the Information Society in the information and legal doctrine of independent Ukraine. Considered in detail the signs of the Information Society, national information interests and threat information society.

Due to analysis of information legislation, research papers and synthesis of international legal experience put forward reasoned proposals for the development of a new version of the Strategy of Information Society Development in Ukraine, bringing the law into line information for the purposes of building an information society and national interests.

Key words: information society, state information policy, information law relations, information function of state, information interests, information threats, information sovereign, information marginal, information intelligence, information space.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток України як незалежної держави здійснюється в умовах формування інформаційного суспільства, трансформації інформаційної цивілізації. Суперечливість розвитку сучасного світового співтовариства, поєднаний зі зменшенням ефективності діяльності міжнародних інституцій, а також внутрішня конфліктогенність українського суспільства зсередини, обумовлена нестабільністю правової системи, утворюють живильне підґрунтя для активізації різноманітних деструктивних сил із метою завдати шкоди українській державності.

Це зумовлює необхідність моніторингу інформаційного законодавства й приведення його у відповідність до нових соціально-економічних, політико-правових та інформаційних реалій. Реформування вітчизняного інформаційного права здійснюється в умовах динамічного й інтенсивного процесу інформатизації суспільних відносин, активізації інформаційної функції держави, розвитку правових інститутів інформаційного суспільства. Стрімкий розвій інформаційних правовідносин, поєднаний з імплементацією людиноцентристської концепції, уможливили нові оцінки ролі інформаційного суспільства в подальшій розбудові громадянського суспільства в Україні.

Дослідження чинного українського законодавства, а також вивчення міжнародно-правового досвіду регулювання суспільних відносин у сфері розвитку інформаційного суспільства свідчать про наявність значної кількості прогалин у правовому регулюванні зазначеної сфери, що створює суттєві перешкоди для ефективного розвитку інформаційного суспільства, унеможливлює повноцінну реалізацію національних інформаційних інтересів, державної інформаційної політики в цілому.

Окремі аспекти проблематики інформаційного суспільства так чи інакше досліджено в наукових працях таких вітчизняних учених, як: І. В. Арістова, В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, І. А. Кисарець, О. В. Копан, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Є. А. Макаренко, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, Г. П. Несвіт, А. М. Новицький, Н. Б. Новицька, О. В. Олійник, К. Г Татарнікова, К. П. Череповський, В. С. Цимбалюк, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета та ін.

Певне місце відведено також аналізові особливостей розвитку концепцій інформаційного суспільства таких зарубіжних вчених, як: О. Бард, Д. Белл, Я. Зодерквіст, М. Кастельс, Й. Масуда, К. Мей, Е. Тоффлер, Ф. Уебстер, а також суспільства знань та його правових складових, запропонованих П. Дракером, Ф. Махлупом, Т. Стоун'єром та іншими зарубіжними дослідниками.

Утім проблема правових засад розвитку інформаційного суспільства в Україні досі не стала окремим цілісним об'єктом наукових досліджень, адже в роботах багатьох авторів вивчались лише окремі інститути інформаційного суспільства або поверхово вивчались деякі особливості розвитку окремих його складових. І хоча це певним чином має вагоме науково-прикладне значення, але не сприяє підвищенню ефективності правового регулювання суспільних відносин у сфері розвитку інформаційних відносин в Україні як цілісного системного об'єкта наукових розвідок. У зв'язку з цим одним із актуальних напрямів сучасних досліджень є дослідження правових засад розвитку інформаційного суспільства як цілісної наукової проблеми, що й обумовило вибір теми даної наукової роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведене дослідження виконане відповідно до основних положень Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 р. № 386-р, Концепції розвитку електронного урядування в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2010 р. № 2250-р, Національної системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2012 р. № 1134, Національного плану дій на 2013 р. щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010--2014 р. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», схваленої Указом Президента України від 12 березня 2013 р. № 128/2013, положень Закону України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007--2015 роки». Крім того, наукове дослідження виконано в межах науково-дослідної теми кафедри конституційного і адміністративного права Юридичного інституту Національного авіаційного університету «Права людини публічно-правовий вимір» №85/13.01.02 р. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Юридичного інституту Національного авіаційного університету 24 жовтня 2011 року.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі досягнень юридичної науки, узагальнення правозастосування, аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства розробити та надати науково обґрунтовані пропозиції щодо підвищення ефективності правового регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Для досягнення поставленої мети потрібно розв'язати такі завдання:

- визначити рівень наукових досліджень проблематики правового регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні;

- висвітлити правові аспекти змісту сучасних концепцій інформаційного суспільства;

- сформулювати поняття інформаційного суспільства та виокремити основні його ознаки;

- здійснити систематизацію та узагальнення інформаційних інтересів як субстрат інформаційного суспільства;

- з'ясувати правову природу загроз в інформаційному суспільстві;

- охарактеризувати стан правового регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні;

- вивчити міжнародно-правовий досвід розвитку інформаційного суспільства та сформулювати напрями удосконалення розвитку інформаційного суспільства в Україні;

- виділити основні підходи до формування напрямів державної інформаційної політики щодо розвитку інформаційного суспільства.

Об'єкт дослідження -- суспільні відносини у сфері розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Предмет дослідження -- правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Методи дослідження. Методологією дисертації є широкий спектр сучасних філософських, загальнонаукових і спеціальних методів пізнання державно-правових процесів і явищ, застосування яких дозволило розв'язати поставлені завдання дослідження та досягти його мети. Базовою методологічною основою дослідження є системний підхід, за допомогою якого було з'ясовано зміст правових засад і напрями вдосконалення розвитку інформаційного суспільства в Україні (підрозділи 1.3., 2.1., 2.2., 2.3., 3.2.).

За допомогою діалектичного та історичного методів досліджено сучасний стан правового регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні (підрозділ 2.3.). Формально-логічний метод застосовано для визначення поняття «інформаційне суспільство» з інформаційно-правових позицій, а також при дослідженні понятійного апарату, що використовується в даному дослідженні (підрозділи 1.3., 2.1., 2.2.). Статистичний та порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення стану вітчизняного інформаційного законодавства, визначення міжнародно-правових засад регулювання інформаційних відносин (підрозділи 2.3., 3.1.). За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, виокремлено види національних інформаційних інтересів, а також види загроз в інформаційному суспільстві (підрозділи 2.1., 2.2.). Метод порівняльно-правового аналізу було покладено в основу зіставлення національного й зарубіжного законодавства щодо правового регулювання розвитку інформаційного суспільства (підрозділи 2.3., 3.1.). За допомогою формально-юридичного методу досліджено норми вітчизняних і зарубіжних нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні правовідносини, з'ясовано зміст і значення використаних у них термінів, обґрунтовано висновки і пропозиції щодо зміни та доповнення означених актів (підрозділи 2.1., 2.3., 3.2.). Структурно-функціональний метод сприяв розкриттю змісту та структури концепцій інформаційного суспільства, виявленню недоліків їхніх структурних елементів, формуванню їхнього правового виміру, виявленню ознак інформаційного суспільства (підрозділи 1.2., 1.3.). За допомогою ґерменевтичного методу встановлювалася текстуальна суть нормативних приписів вітчизняних і зарубіжних законодавчих актів, що регулюють інформаційні правовідносини (підрозділи 2.3., 3.1.). Завдяки аксіоматичному методу було визначено вихідні параметри дослідження. Прогностичний метод дозволив виявити тенденції та перспективи розвитку інформаційного суспільства в Україні, а також шляхи удосконалення вітчизняного інформаційного законодавства (підрозділи 3.1., 3.2.).

Нормативною базою дисертації є Конституція України, закони України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, міжнародні нормативно-правові акти та нормативно-правові акти окремих країн світу, що регулюють правовідносини у сфері розвитку інформаційного суспільства.

Емпіричну основу дослідження становлять результати узагальнення: 1) концепцій розвитку інформаційного суспільства в різних країнах; 2) проектів Інформаційного кодексу, різноманітних експертних матеріалів, що надсилаються до профільних комітетів Верховної Ради України; 3) правової публіцистики, періодичних, довідкових, зокрема електронних видань; 4) аналітичних матеріалів і концепцій щодо е-урядування, що їх публікують зарубіжні країни. А також результати проведеного власного соціологічного дослідження (опитано 275 респондентів).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є одним із перших у державі комплексних досліджень правових засад розвитку інформаційного суспільства в Україні як цілісної системи. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових теоретичних положень, обґрунтовано відповідні висновки, рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення чинного інформаційного законодавства України, зокрема:

вперше:

– подано правову модель інформаційного суспільства, яку становлять: Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні, Стратегія кібербезпеки інформаційного суспільства, Стратегія е-урядування, Стратегія розвитку телекомунікацій;

– охарактеризовано сутність та особливості сучасних методологічних підходів до правового регулювання розвитку інформаційного суспільства: скептичний підхід, відповідно до якого обґрунтовано тезу щодо неможливості врегулювання суспільних інформаційних відносин через занадто велику їхню структурованість і динамічність; критичний підхід, заснований на аналізові реальних тенденцій розвитку інформаційного суспільства та критичного ставлення до відсутності нормативно-правової бази щодо регулювання нових суспільних відносин; нігілістичний підхід, сутність якого полягає у запереченні права як регулятора суспільних інформаційних відносин; конструктивний підхід, за яким пропонується ухвалити Інформаційний кодекс України, сформувати систему правового регулювання інформаційних відносин (у сфері інформації);

– для позначення процесів цифрової нерівності пропонується ввести в науковий обіг нові поняття: цифрова асиметрія -- тенденція збільшення віку людства на фоні неадекватного збільшення індивідуальної тривалості життя, і з кожним поколінням на людину лягає дедалі більший тягар знань, який вона вже не в змозі засвоїти; інформаційний маргінал -- особа, яка перебуває поза межами інформаційного суспільства, що втратила свій інформаційний статус внаслідок унікальності власної соціокультурної ситуації, при переході до глобальної взаємодії в межах інформаціонального капіталізму, і неспроможності протистояти нав'язуванню та пристосуватися до якісно нової мережної архітектури інституційних структур інформаційного суспільства; інформаційна інтелігенція -- інформаційно освічені й інформаційно грамотні люди, тобто ті, хто з величезних масивів інформації уміє відбирати лише корисну і, використовуючи її, набувати інформаційних переваг над іншими, отримуючи суттєві важелі для встановлення контролю над інформаційним та іншими стратегічними просторами;

– охарактеризовано етапи становлення наукової думки щодо інформаційного суспільства в інформаційно-правовій доктрині незалежної України: перший етап (1991--1997 рр.) характеризується поверховим розумінням інформаційної сфери, що розглядається лише як складова національної безпеки і, натомість, не усвідомлюється як самостійна складова з відповідним правовим інструментарієм правового регулювання; другий етап (1997--2003 рр.) характеризується усвідомленням трансформації світу з індустріального на інформаційне суспільство та потребою формування інформаційного права як окремої галузі; третій етап (2003--2007 рр.) характеризується усвідомленням потреби правового регулювання розвитку інформаційного суспільства, що і знайшло адекватне відображення у Законі України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007--2015 роки». Третьому етапу властива поява досліджень монографічного рівня, предметом яких є безпосередньо захист інформації з обмеженим доступом, особливості доступу до зазначеної вище інформації та виділення основних видів таємниць; четвертий етап (2007--2013 рр.) -- характеризується практичним втіленням ідей формування інформаційного суспільства. Це знайшло відображення в ухвалені Концепції розвитку електронного урядування в Україні, Доктрини інформаційної безпеки України, Законів України «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних» тощо. Також на даному етапі значно активізувалася рефлексія даних питань і в розвідках дослідників з інформаційної тематики; п'ятий етап (15 травня 2013 р. -- дотепер) -- ухвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні;

удосконалено:

– загальнотеоретичну характеристику стану інформаційного законодавства України та виділення перспективних напрямів правового регулювання інформаційних правовідносин;

– розуміння змісту тенденцій інформаційної глобалізації, суть якої полягає в трансформації інформаційного суспільства до єдиної макросистеми, об'єднаної за зразком системи-оригіналу (засновника інформаційного суспільства), в якій інформаційні суспільства здатні до коеволюції лише в межах глобального інформаційного суспільства;

– визначення понять: «інформаційне суспільство», «інформаційний потенціал», «інформаційний простір», «інформаційна глобалізація», «інформаційний порядок», «інформаційна культура», «інформаційні ресурси», «інформаційний суверенітет»;

– алгоритм формування інформаціологічної парадигми: наукова еліта, що творить інформаціологічну парадигму: інформаціологія, інформаційне право, інформаційна безпека; освітянська еліта -- транслятор інформаціологічних знань: навчальні дисципліни з інформаціологічної тематики, що мають бути закріплені для викладання як обов'язкові в усіх ВНЗ гуманітарного профілю; управлінська еліта -- після отриманих знань на другому рівні, на підставі верифікації парадигм, розроблених на першому рівні, впроваджує її в практичну інформаційну діяльність;

– структурні та змістові елементи стратегії розвитку інформаційного суспільства як напрямів державної інформаційної політики і як нормативно-правового акта;

– аргументацію щодо розрізнення інформаційного та громадянського суспільства; доводиться, що побудова громадянського суспільства є метою суспільного розвитку, зокрема й розвитку інформаційного суспільства, засобом всебічного забезпечення інформаційних інтересів, прав і свобод людини та громадянина;

– класифікацію загроз інформаційному суспільству;

– алгоритм будови складових державної інформаційної політики;

дістали подальшого розвитку положення:

– про ідеї розроблення моральної парадигми інформаційного суспільства, положення щодо правового регулювання міжнародного інформаційного порядку, а також окреслення причин утворення інформаційних маргіналів;

– про чинники потреби дослідження правового виміру концепцій інформаційного суспільства;

– про додаткову аргументацію та формування системи чинників, що обумовлюють формування окремого виду правових відносин -- інформаційних правовідносин;

– про потребу систематизації законодавства й ухвалення Інформаційного кодексу України;

– про формулювання ознак інформаційного суспільства, позитивних і негативних рис розвитку інформаційного суспільства в Україні;

– про удосконалення критеріїв формування інформаційного суспільства: технологічний, соціальний, економічний, політичний, культурний, інформаційний, правовий, а також індикаторів його ефективного розвитку;

– про провідну роль держави в розвитку інформаційного суспільства, визначення напрямів державної інформаційної політики в частині, що стосується розвитку інформаційного суспільства;

– щодо можливостей використання міжнародного досвіду розвитку інформаційного суспільства.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що рекомендації та пропозиції, сформульовані автором, можуть бути використані в таких сферах:

– у науково-дослідній діяльності - для проведення подальших досліджень проблем розвитку інформаційного суспільства в Україні (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у науково-дослідну роботу Національного авіаційного університету від 10.06.2013 р.);

– у правотворчій діяльності - під час розроблення законопроектів про Концепцію державної інформаційної політики, Концепцію електронного урядування, Стратегію розвитку інформаційного суспільства в Україні;

– у правозастосовній діяльності - при реалізації правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері розвитку інформаційного суспільства в Україні;

– у навчально-методичному процесі - при підготовці підручників і навчальних посібників із таких дисциплін, як «Інформаційне право», «Державна інформаційна політика», «Інформаційна безпека» та при викладанні зазначених дисциплін, а також для підвищення рівня інформаційної освіти населення (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальну роботу Національного авіаційного університету від 13.05.2013 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана самостійно, всі сформульовані положення та висновки обґрунтовані на підставі самостійних досліджень. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці інших учених, на які обов'язково зроблено посилання. Ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовувались.

Апробація результатів дослідження. Підсумки розроблення проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки було оприлюднено дисертантом на чотирьох міжнародних і загальнодержавних науково-практичних конференціях: «Інформаційні стратегії в глобальному управлінні» (м. Київ, 29 жовтня 2011 р.), «Інформаційні технології боротьби з тероризмом» (м. Київ, 15 липня 2012 р.), «Правові проблеми сучасності» (м. Запоріжжя, 26 лютого 2013 р.), «Протидія сучасним формам екстремізму та тероризму» (м. Київ, 31 січня 2013 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в п'яти наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, у чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 252 сторінки, з яких основного тексту 183 сторінки, список використаних джерел на 42 сторінках, що містить 356 найменувань, 8 додатків на 27 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

інформаційний суспільство правовий загроза

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, сформульовано положення, що містять наукову новизну, окреслено практичне значення отриманих результатів дисертації, наведено дані про апробацію результатів дослідження, кількість публікацій і структуру й обсяг роботи.

Розділ 1. «Теоретико-методологічні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні» складається з трьох підрозділів і присвячений вивченню стану наукових досліджень теми, формулюванню правового виміру концепцій інформаційного суспільства, а також визначенню поняття та ознак інформаційного суспільства.

Підрозділ 1.1. «Стан наукових досліджень за темою дисертації» присвячено аналізу стану наукових досліджень проблем розвитку інформаційного суспільства.

Доведено, що сучасний рівень інформаційного суспільства потребує докорінної зміни наукових підходів до розв'язання низки проблем. Проблема усвідомлення формування інформаційного суспільства проходила кілька етапів: від певного побоювання введення в науковий обіг терміна «інформаційне суспільство» до різноманітних теорій його розвитку та трансформації в інші, наступні види суспільства.

Внаслідок аналізу наукових джерел запропоновано алгоритм формування інформаціологічної парадигми, складові елементи якого мають такий вигляд: наукова еліта, що творить інформаціологічну парадигму: інформаціологія, інформаційне право, інформаційна безпека; освітянська еліта -- транслятор інформаціологічних знань: навчальні дисципліни з інформаціологічної тематики, які мають бути закріплені для викладання як обов'язкові в усіх ВНЗ гуманітарного профілю; управлінська еліта -- після отриманих знань на другому рівні, на підставі верифікації парадигм, розроблених на першому рівні, впроваджує її в практичну інформаційну діяльність.

Результатом проведених досліджень стала аргументація позиції щодо детермінації періодизації парадигм інформаційного суспільства трансформацією знань. Доведено, що необхідним елементом подальшого ефективного розвитку інформаційного суспільства виступає його правове регулювання.

Наслідком дослідження періодизації парадигм інформаційного суспільства є пропозиція щодо виділення нової школи -- правової, у межах якої досліджуються різноманітні механізми правового регулювання, регулятивна роль права і суспільні відносини, ефективність впливу права на суспільні інформаційні відносини, що виникають, формуються та розвиваються в інформаційному суспільстві.

Підрозділ 1.2. «Правовий вимір концепцій інформаційного суспільства» присвячено аналізу різноманітних концепцій інформаційного суспільства та виділення з-поміж них правового його виміру.

Домінування політологічних досліджень призводить до вихолощування правової складової, знецінення інформаційного права, хоча саме завдяки їй інформаційне суспільство набуває власної системності, що подає право як найбільш ефективний регулятор суспільних відносин. Віртуалізація глобального інформаційного простору створює умови для заміщення інформаційного права, створеного в реальних умовах у контексті реалізації державної інформаційної політики, на норми поведінки в Інтернеті, які здебільшого ґрунтуються на новій кіберкультурі і по суті є соціально-інформаційними, деонтологічними, але не правовими.

Виявлення суті й особливостей концепцій щодо демократизації суспільного життя в процесі формування інформаційного суспільства: «демократії участі» Й. Масуди; «напівпрямої демократії» Е. Тоффлера; «кризи представницької демократії» і становлення «інформаціональної демократії» М. Кастельса та ін. дало змогу дійти важливого висновку про існування прямої загрози суверенітету етнонаціональних держав і взагалі інформаційному суверенітету.

Аргументовано, що потреба поглиблення двостороннього співробітництва у сфері інформаційного суспільства та комунікацій у межах міжнародних організацій на рівні політичних стратегій побудови інформаційного суспільства набувають свого виразу лише в правовій формі і поза правом вони залишаються лише прагненнями та деклараціями, що не мають нічого спільного з правом і, отже, не можуть бути забезпечені примусовою силою держави.

Дуалізм політичних напрямів розвитку інформаційного суспільства та його правового оформлення може виявлятися в органічному поєднанні даних напрямів: стратегії як напряму державної політики і стратегії як керівного документа нормативного характеру, в якому мають бути визначені засади розвитку інформаційного суспільства.

Підрозділ 1.3. «Поняття та ознаки інформаційного суспільства» присвячено аналізу різноманітних концепцій, на підставі якого визначено ключові поняття нашого дослідження, виділено іманентні саме інформаційному суспільству ознаки, ґрунтуючись на інформаціологічній парадигмі та визначальній ролі інформаційного права.

Формулюванню поняття та ознак інформаційного суспільства передувало визначення позитивних і негативних рис розвитку інформаційного суспільства. У межах нової парадигми актуалізується потреба теоретичної розробки наукової проблеми щодо вивчення інформаційної культури, яка, на нашу думку, може проявлятися в таких аспектах: інформаційна грамотність та інформаційна освіченість; здатність до селекції інформації, уміння обробляти значні її потоки та знаходити потрібне з метою його використання й отримання інформаційних переваг; уміння використовувати інформаційні технології; здатність формувати самостійні інформаційні запити та надавати в потрібному форматі інформаційно місткі відповіді; опанування основ аналітичної роботи; володіння знаннями щодо використання програмного забезпечення, а також потреби вжиття власними силами заходів щодо забезпечення безпеки персональних даних як на комп'ютерах, так і на інших носіях інформації.

Здійснений аналіз наукових та нормативних джерел також надав можливість сформувати власний перелік основних ознак інформаційного суспільства: відсутність інформаційної залежності мас від традиційних засобів масової інформації, що подають інформацію в потрібному їм форматі, відповідно до власних цілей, поява натомість залежності від інформаційно-комунікаційних технологій інформаційного суспільства; поява в широких верств населення реальної можливості брати участь в обговоренні суспільно-політичних проблем, що їх турбують; високий рівень самоорганізації системи; перетворення інформації на сировину для отримання нової інформації та вплив інформаційних технологій на зміст інформації; постійні зміни й організаційно-управлінська рухливість; постійне збільшення швидкості оброблення інформації; гіперінфляція інформації; збільшення динаміки прийняття управлінських рішень; здатність до постійного перепрограмування та переформатування управлінських процесів відповідно до рухливих змін у інформаційному суспільстві; висока конвергенція окремих управлінських технологій у високоінтегрованій системі; збільшення відкритості політичних інститутів і політики в цілому; поява цифрової взаємодії, що створює передумови для розвитку інститутів інформаційного суспільства; розширення можливостей взаємодії громадян з урядовими органами; виникнення нових досить ефективних механізмів політичної мобілізації, які забезпечують оперативну організацію та координацію дій політичних однодумців, підвищують шанси на успіх невеликих партій і представників політичних меншин, які отримують можливість звертатися до масових аудиторій; визнання ролі держави й приватного сектору у формуванні інформаційного суспільства; бурхливий розвиток інформаційної економіки та його домінування, зумовленість успіху економіки за умови її заснування на знаннях; визнання ролі громадянського суспільства в поширенні електронної демократії та електронного урядування; інноваційний характер технологічних змін; соціальна спрямованість інформаційної політики; створення відповідних політичних регламентних і ринкових структур із урахуванням рівноправного доступу суспільства до інформаційних ресурсів; розповсюдження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, що створює кращі можливості для збирання, зберігання, поширення та використання інформації, котра стає економічним ресурсом; стратифікація населення за рівнем володіння інформацією й технологіями, а також здатністю до самостійного аналітичного оброблення інформаційних потоків із метою фільтрування потрібної інформації і відсіювання непотрібної; розуміння того, що знання стає джерелом влади більшою мірою, ніж сила чи багатство тощо.

Результатом нашого дослідження є авторське бачення поняття інформаційного суспільства, яке ми пропонуємо визначати в широкому та вузькому розумінні. Поняття інформаційного суспільства виражає ідею становлення якісно нового соціально-економічного порядку, який приходить на зміну індустріальному суспільству і пов'язаний із впровадження інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційною революцією, які поширюються на всі сфери суспільного буття.

Розділ 2. «Правове регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню змісту інформаційних інтересів, правової природи загроз в інформаційному суспільстві, а також стану правового регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні.

У підрозділі 2.1. «Інформаційні інтереси як субстрат формування інформаційного суспільства» з'ясовано зміст інформаційних інтересів, що дало змогу розглядати його в кількох аспектах. По-перше, інформаційні інтереси можна аналізувати як у вузькому, так і в широкому розумінні. У вузькому розумінні може йтися про інтереси формування самодостатнього інформаційного суспільства в Україні, у широкому -- під інформаційними інтересами пропонується розуміти систему істотних та атрибутивних ознак і обставин існування та прогресивного стабільного розвитку інформаційного суспільства як складової частини глобального інформаційного суспільства. По-друге, відповідно до сучасних тенденцій категорія «інформаційний інтерес» співвідноситься по горизонталі з такими поняттями як: «національний інтерес», «економічний інтерес», «геополітичний інтерес» тощо; по вертикалі з такими поняття, як: «особистий інформаційний інтерес», «державний інформаційний інтерес», «суспільний інформаційний інтерес». Основним призначенням успішної державної інформаційної політики та розвитку інформаційного суспільства в Україні виступає потреба у формуванні уніфікованої методології конвергенції даних груп та пластів інтересів.

Під інформаційними інтересами пропонується розуміти: результат усвідомлення цінності інформаційних потреб, усвідомлений вибір інформаційних цінностей, зумовлених ідеалом розвитку держави з високорозвиненим у ньому інформаційним суспільством, метою та ідеєю прогресивного розвитку інформаційного суспільства і забезпеченням умов і засобів їхнього безпечного задоволення та стабільної реалізації в межах даного суспільства за умов збереження провідної ролі держави в цих процесах.

Підрозділ 2.2. «Правова природа загроз в інформаційному суспільстві» присвячено дослідженню комплексу наукових і нормативних джерел, у яких сформовано підходи до визначення загроз інформаційному суспільству. Резюмується, що загрози інформаційному суспільству досліджуються не системно, відірвано від контексту інтересів інформаційного суспільства. Доведено, що загрози в інформаційному суспільстві, так само як і його безпека, не існують взагалі і відірвано від чогось, а тісно пов'язані з інтересами інформаційного суспільства -- національними інформаційними інтересами. Від того, які з даних інтересів мають домінуючий вплив, залежать рівень, активність, реальність та інтенсивність загроз. Причина поверхового розуміння загроз і прагнень певних науковців схоластично підходити до їхнього дослідження, інтерпретуючи загрози інформаційній безпеці до загроз інформаційного суспільства лежить у площині небажання застосувати методологічний інструментарій інформаційного права, який вивчає феномени інформації, інформаційного суспільства, інформаційних відносин -- взаємодію і розвиток людини, суспільства та інформації.

Інформаційні загрози виникають в інформаційному суспільстві у процесі інформаційної взаємодії суб'єктів інформаційних відносин. Неврегульованість численних питань, які об'єктивно виникають у сфері інформаційних правовідносин, призводить до сегментування державно-владного впливу на дані відносини переважно через механізми безпеки. Не применшуючи їх ролі, все ж таки віддаємо перевагу правовим механізмам, які мають регулятивний вплив, адже охоронювані законом правовідносин потребують забезпечення їх із боку держави, а за умови технологічного відставання України, нерозвиненої інфраструктури та інформаційно-комунікаційних технологій дані завдання стають дедалі складнішими.

Одним із основних правових джерел загроз інформаційному суспільству виступає нормативне закріплення концепції ведення інформаційних воєн, які стають визначальним засобом встановлення контролю не лише над інформаційними, а й над усіма ресурсами країни. За таких умов майбутній стратегічний ресурс, на заволодіння яким спрямовано розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, -- свідомість людини. Тому від інформаційної розвиненості держави, її економічної та військово-політичної могутності, ефективного внутрішнього законодавства та його гнучкості щодо імплементації положень міжнародних актів залежать рівень безпеки інформаційного суспільства, можливість досягнення стратегічних переваг. Згідно з викладеним формується класифікація загроз і відповідних напрямів державної інформаційної політики.

Підрозділ 2.3. «Стан правового регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні» присвячено визначенню стану правового регулювання розвитку інформаційного суспільства через окреслення міжнародних документів та аналіз українського інформаційного законодавства.

Здійснений нами аналіз інформаційного законодавства щодо згадуваних питань став додатковим підґрунтям для розуміння тенденцій формування передумов правового регулювання розвитку інформаційного суспільства. Текстуально законодавство представлено здебільшого актами, в яких визначаються засади розвитку інформаційного суспільства, натомість не врегульовано конкретних питань щодо розвитку окремих інститутів інформаційного суспільства: е-уряду, е-медицини, е-освіти, е-комерції, е-науки, е-культури тощо. Перші спроби розв'язання цих проблем здійснено в Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, натомість проведений нами аналіз положень даного документа дає можливість твердити про потребу його якісного вдосконалення.

Виконаний нами компаративний аналіз визначень поняття «інформаційне суспільство», що містяться в Хартії глобального інформаційного суспільства, Декларації принципів інформаційного суспільства, Білій книзі Європейської комісії, Законі України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007--2015 роки» та Постанові Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні» від 1 грудня 2005 р., Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, а також Концепції розвитку електронного урядування в Україні теж мав результатом підтвердження нашої гіпотези і про значну дискусійність, і про концептуальні напрями розв'язання даної проблеми.

Розділ 3. «Напрями вдосконалення розвитку інформаційного суспільства в Україні» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню міжнародно-правового досвіду розвитку інформаційного суспільства, а також визначенню стратегічних напрямів розвитку інформаційного суспільства в Україні.

У підрозділі 3.1. «Міжнародно-правовий досвід розвитку інформаційного суспільства» виділено основні тенденції розвитку інформаційного суспільства в таких країнах, як Фінляндія, Австралія, Франція, Велика Британія, Сінгапур, Південна Корея, США.

Здійснений нами аналіз міжнародного досвіду дав змогу надати правову модель розвитку інформаційного суспільства, яка може бути презентована такими елементами.

Стратегія розвитку інформаційного суспільства -- визначає мету, базові принципи, стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні, завдання, спрямовані на досягнення їх, а також основні напрями, етапи й механізм реалізації цієї Стратегії з урахуванням сучасних тенденцій та особливостей розвитку держави в перспективі на певний період, який має бути визначений системою показників та індикаторів якісної зміни суспільних відносин, а не конкретним періодом, як це зроблено в Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні. У переважній більшості міжнародних документів, які ми проаналізували (Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Кенії, Малайзії, Данії, Фінляндії, Великій Британії, Франції, Сінгапурі, Південній Кореї), зазначаються конкретні якісні зміни, а сама стратегія слугує дороговказом моніторингу та еволюції прогресу конкретного суспільства.

Стратегія кібербезпеки інформаційного суспільства (безпека інформаційно-комунікаційних технологій, безпека мереж, енергоінформаційна безпека, безпека кіберпростору, культура кібербезпеки тощо). Даний документ має виступати певною дорожньою картою розвитку інформаційного суспільства, оскільки сучасні виклики та загрози йому є динамічними, а проблема безпеки має розглядатися контекстуально із розвитком інформаційного суспільства, а не відірвано від нього, не тільки зосереджуючись на вже відомих та ідентифікованих загрозах, а й прогнозуючи появу нових, із адекватним відпрацюванням стратегії їхнього своєчасного виявлення та попередження (корисним виступає досвід Фінляндії).

Стратегія е-урядування (е-адміністрування, е-демократія, е-участь, е-голосування, е-юстиція, е-правосуддя, е-комерція, е-медицина, е-освіта). Має бути відображено адресну етапність розвитку даного інституту: е-урядування 1.0: е-mail, Websites, Blogs & Microblogs; е-урядування 2.0: Wikis, Forums, Groupware, Crowdsourcing, Social Networks. Даний документ має істотне значення не лише для розвитку конкретного суспільства. Це підкреслюється тим, що він розробляється не лише в межах окремих країн, а й у межах ООН та ЄС, які також з певною періодичністю видають такі документи (E-Government Strategy).

Стратегія розвитку телекомунікацій -- має провадити еквівалентну політику наближення до стандартів і досвіду нових країн -- засновниць ІС. Кожна країна повинна мати так звану дорожню карту розвитку власного широкосмугового доступу. Реалізація даної стратегії в цілому сприятиме: економічному зростанню, створенню нових робочих місць, зростанню інвестиційних можливостей і привабливості, доступу до он-лайнових сервісів уряду, включно з освітою і процесами підвищення кваліфікації, а також безпекою інформаційного суспільства. Складовими елементами такої стратегії (зокрема, на прикладі Кенії) є: 1) інфраструктура, здатність до з'єднання та прилади; 2) контент, аплікації та інновації; 3) політика, правове та регуляторне оточення; 4) фінанси й інвестиції; 5) можливості та здатність до будови нових ІКТ, а також безпека.

У підрозділі 3.2. «Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні» порушується важливе питання щодо потреби розроблення стратегії розвитку інформаційного суспільства в нашій країні як: 1) складової державної інформаційної політики; 2) складової правового регулювання інформаційної політики.

Визначено, що одночасне існування Стратегії розвитку інформаційного суспільства та Закону України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007--2015 роки» є суперечливим. Адже законом чітко передбачено: основні засади є концептуальною основою для розробки завдань щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні. Відтак в межах чинного законодавства існування даного документа вважається взагалі дискусійним, і з наукових позицій потребує обґрунтування щодо необхідності, місця та ролі, а основне -- його функціонального призначення. На нашу думку, даний документ у такому вигляді за часом, формою, змістом, інформаційним призначенням є недоцільним, оскільки в ньому дублюються положення, викладені у вже чинних законодавчих та інших нормативних актах.

Щодо стратегії розвитку ІС як напряму державної політики, то вона має корелювати з національними інтересами в інформаційній сфері, інформаційними інтересами, а також стратегічними цілями розвитку інформаційного суспільства, напрямами розвитку електронного урядування, засновуватися на сукупності науково обґрунтованих та апробованих українськими вченими індексах ефективності розвитку ІС.

Було доведено факт недоцільності легітимації західних індексів розвитку інформаційного суспільства в офіційних нормативно-правових актах України, адже методика обчислення та відповідність даних індексів національним інтересам України вивчена недостатньо, не має наукового обґрунтування для застосування саме для нашої країни. Водночас нами було підтримано саму ідею щодо подальшого вивчення питання про формування критеріальної шкали оцінювання та вимірювання рівня РІС через формування системи критеріїв та індексів, із урахуванням уже існуючого зарубіжного досвіду з цих питань. Зокрема, ми підтримуємо ідею щодо формування щорічного переліку таких критеріїв із обов'язковим опублікуванням результатів досягнення їх, а також докладної науково обґрунтованої та затвердженої на рівні Кабінету Міністрів України методики вимірювання їх.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове розв'язання наукового завдання щодо правових засад розвитку інформаційного суспільства. Здобувачем сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на розв'язання окреслених проблем.

...