Організаційно-правові засади впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ

І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Організаційно-правові засади впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні

12.00.07 - інформаційне право

Калугін Олег Юрійович

Київ - 2012

Дисертацією є рукопис

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Арістова Ірина Василівна, Сумський національний аграрний університет, завідувач кафедри адміністративного та інформаційного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Калюжний Ростислав Андрійович, Національний авіаційний університет, заступник директора з наукової роботи Юридичного інституту

кандидат юридичних наук Оверченко Ігор Сергійович, Державна пенітенціарна служба України, начальник управління оперативно-розшукової роботи

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Визначення державного курсу на розвиток економіки за інноваційною моделлю означає, що головним джерелом економічного зростання країни мають стати нові наукові знання та процеси їх розширеного продукування і комерційного використання. Водночас усвідомлення державою необхідності активізації зусиль задля вирішення зазначеної проблеми зумовило законодавче визнання науково-технологічної та інноваційної діяльності, затвердження інноваційної моделі розвитку економіки одними із провідних пріоритетів забезпечення національної безпеки країни. В умовах розбудови інформаційного суспільства в Україні перехід до пріоритетного науково-технічного та інноваційного розвитку потребує передусім впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (далі - ІКТ) в усі сфери життєдіяльності суспільства та держави, спрямування зусиль органів державної влади на формування сприятливих умов для впровадження та використання ІКТ, визначення їх у програмах розвитку України, залучення до вирішення проблеми розвитку інформаційного суспільства широкого кола фахівців із відповідних сфер, а також громадськості.

Одним із актуальних напрямів інноваційного розвитку національної економіки постає інноваційна діяльність в аграрному секторі економіки, яка має бути націлена насамперед на забезпечення продовольчої безпеки, критичний стан якої законодавчо віднесений до основних загроз національним інтересам і національній безпеці України в економічній сфері. Реалії сьогодення свідчать, з одного боку, про існування певних зрушень у напрямі забезпечення активізації інноваційної діяльності в аграрному секторі, а з другого, - про низьку ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, спрямованих на впровадження ІКТ в аграрний сектор економіки, зокрема в сільське господарство; про нерівномірність забезпечення можливості доступу населення сільської місцевості до послуг, що надаються за допомогою ІКТ. Слід визнати, що Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» закріплено прискорене впровадження ІКТ в аграрний сектор економіки та передбачено надання широкої номенклатури електронних послуг населенню сільської місцевості. Але це лише перший крок, який потребує передусім реального організаційно-правового забезпечення, на розробку окремих аспектів якого і спрямоване дане дисертаційне дослідження, що й обумовлює його актуальність.

Розуміючи значення проведення фундаментальних та прикладних досліджень з питань інноваційного розвитку аграрного сектора в умовах розбудови інформаційного суспільства в Україні, юридична наукова спільнота активно здійснює наукові пошуки у зазначеному напрямі. Насамперед це стосується фахівців у галузі аграрного та земельного права. Водночас у вітчизняній юридичній науці не отримали належного наукового аналізу адміністративно-правові та інформаційно-правові аспекти впровадження ІКТ як основної ознаки формування й розвитку інформаційного суспільства в Україні у різноманітні сфери суспільного життя, у тому числі і в аграрний сектор. Поза увагою залишаються комплексні напрацювання щодо вирішення проблеми впровадження ІКТ в аграрний сектор, зважаючи на її організаційно-правовий аспект, у тому числі відсутня належна інтеграція наукових знань із конституційного, адміністративного, інформаційного, аграрного, земельного права, загальної теорії управління, теорії держави і права, економіки, філософії. Дискусійними залишаються питання щодо визначення системи органів, які забезпечують та здійснюють впровадження ІКТ в аграрний сектор, їх функцій, завдань та повноважень; критеріїв формування нормативно-правового підґрунтя зазначеної інноваційної діяльності в умовах розвитку інформаційного суспільства та ін. Таким чином, усвідомлення важливості розгляду ІКТ сучасним універсальним інструментом розвитку держави, суспільства і людини в глобалізованому світі, а також необхідності реалізації нової парадигми адміністративного права та врахування ролі інформаційного права як правового фундаменту інформаційного суспільства під час удосконалення державного управління в аграрному секторі, надання послуг за допомогою ІКТ мешканцям сільських територій, з одного боку, а також відсутність комплексних наукових досліджень з цієї проблематики, з другого, обумовлюють актуальність теми роботи, її важливе теоретичне та практичне значення.

Науково-теоретичним підґрунтям дослідження стали наукові праці українських та російських вчених, зокрема: В.Б. Авер'янова, В.І. Андрейцева, І.В. Арістової, Н.О. Багай, О.А. Баранова, І.Л. Бачило, К.І. Бєлякова, Ю.П. Битяка, В.М. Брижка, О.А. Бутенко, В.Д. Гавловського, О.В. Гафурової, В.М. Єрмоленка, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, В.В. Конопльова, Т.О. Коломоєць, В.О. Копилова, Б.А. Кормича, Ю.М. Крупка, В.І. Курила, О.В. Логінова, А.І. Марущака, В.І. Семчика, О.П. Світличного, О.Ф. Скакун, В.М. Скалацького, С.Г. Стеценка, Д.В. Сулацького, В.Д. Хахановського, В.С. Цимбалюка, М.Я. Швеця, В.З. Янчука, О.М.Ярмака та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах тематики науково-дослідних робіт кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів і природокористування України, відповідно до Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», Закону України «Про Основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» та Концепції адміністративної реформи в Україні.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі вивчення наукових праць у галузі юриспруденції, міжнародного досвіду та законодавства, чинного законодавства України й відповідних підзаконних нормативно-правових актів, узагальнення практики їх реалізації розробити організаційно-правові засади впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в аграрний сектор як невід'ємної складової інноваційної моделі економіки в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні, надати науково обґрунтовані пропозиції і рекомендації щодо удосконалення адміністративно-правового та інформаційно-правового забезпечення державного механізму гарантування прав і свобод населення сільської місцевості, а також державного управління в аграрному секторі України.

Для досягнення поставленої мети визначено наступні задачі дослідження:

- з'ясувати роль науково-технічного та інноваційного розвитку у розбудові інформаційного суспільства в Україні;

- проаналізувати поняття, мету, завдання державної політики науково-технічного розвитку та інновацій і ґенезу її правового формування;

- надати загально-правову характеристику суб'єктів формування і забезпечення реалізації державної політики науково-технічного розвитку та інновацій;

- визначити концептуальні засади впровадження ІКТ в аграрний сектор України як напряму реалізації державної політики науково-технічного розвитку та інновацій;

- висвітлити сутність, модель, структуру та загальну характеристику організаційно-правового механізму впровадження ІКТ в аграрний сектор України;

- дослідити правове забезпечення впровадження ІКТ в аграрний сектор України;

- розкрити інституційне та організаційне забезпечення впровадження ІКТ в аграрний сектор України;

- визначити та проаналізувати інформаційне забезпечення впровадження ІКТ в аграрний сектор України;

- сформулювати конкретні пропозиції та рекомендації з досліджуваних питань.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Предмет дослідження становлять адміністративно-правові, інформаційно-правові, організаційні та теоретико-методологічні засади впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні, а також шляхи їх удосконалення.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження постає сукупність методів та прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових, так і спеціальних: діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз, системно-структурний, порівняльно-правовий, логіко-семантичний, формально-юридичний та ін. Провідним виступає загальнонауковий діалектичний метод пізнання організаційно-правових засад впровадження ІКТ в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні, який дає змогу розглянути у взаємозв'язку правові засоби та складові відповідного організаційного-правового механізму, виявити усталені напрями і закономірності в цілому. Застосування методів і прийомів наукового пізнання спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми.

За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1). За допомогою історично-правового методу досліджено ґенезу правового формування державної політики науково-технічного розвитку та інновацій (підрозділ 1.2). Формально-логічний та соціологічний методи допомогли визнати пріоритетну роль науково-технічного розвитку та інновацій у розбудові інформаційного суспільства в Україні (підрозділ 1.1). Порівняльно-правовий метод використовувався для визначення правового забезпечення впровадження ІКТ в аграрний сектор України (підрозділ 2.2). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися норми адміністративного, інформаційного, аграрного та земельного законодавства України, що регулюють суспільні відносини, пов'язані із впровадженням ІКТ в аграрний сектор, обґрунтувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення (підрозділи 1.3, 2.2-2.4). Системно-структурний метод сприяв аналізу органів державної влади України, які формують та забезпечують реалізацію державної політики науково-технічного розвитку й інновацій (підрозділ 1.3), дослідженню органів державної влади України, що впроваджують ІКТ в аграрний сектор (підрозділ 2.3), визначенню моделі організаційно-правового механізму впровадження ІКТ в аграрний сектор (підрозділ 2.1) та формуванню концептуальних засад впровадження ІКТ в аграрний сектор як напряму реалізації державної політики науково-технічного розвитку та інновацій (підрозділ 1.4).

Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, міжнародних, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які постають правовою базою упорядкування суспільних відносин під час впровадження ІКТ в аграрний сектор України. Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності органів державної влади, що формують та забезпечують реалізацію державної політики науково-технічного розвитку й інновацій, довідкові видання та статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці та застосуванні авторського підходу до визначення й удосконалення адміністративно-правових, інформаційно-правових, організаційних та теоретико-методологічних засад впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні і визначається тим, що дисертація є першим у вітчизняній науці адміністративого права, інформаційного права комплексним дослідженням у форматі монографічної роботи.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких основних положеннях та висновках, які виносяться на захист:

вперше:

- запропоновано та обґрунтовано доцільність розробки і реалізації якісно нової моделі впровадження ІКТ в аграрний сектор України, яка виходить із необхідності врахування основних засад державної політики науково-технічного розвитку та інновацій в умовах розбудови інформаційного суспільства в Україні, державної політики в аграрному секторі економіки, що спрямована на забезпечення продовольчої безпеки країни та соціальне розвинення українського села, у тому числі шляхом надання адміністративних послуг селянам, заснованих на використанні ІКТ;

- запропоновано та обґрунтовано конструктивність авторського підходу щодо розробки й удосконалення адміністративно-правових, інформаційно-правових та організаційних засад впровадження ІКТ в аграрний сектор в умовах розбудови інформаційного суспільства в Україні, який базується на розробленій концепції формування теоретико-методологічних засад впровадження ІКТ в аграрний сектор України та ефективному функціонуванні організаційно-правового механізму впровадження ІКТ в аграрний сектор економіки України, який введений дисертантом у науковий обіг;

- запропоновано та обґрунтовано модель організаційно-правового механізму впровадження ІКТ в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні, яка базується на Концепції розвитку національної інноваційної системи, враховує особливості правового, інституційного, організаційного та ресурсного забезпечення як складових цього механізму, а також виходить із необхідності системного уявлення про механізм;

- обґрунтовано конструктивність формування правового забезпечення впровадження ІКТ в аграрний сектор України, виходячи із запропонованих основних критеріїв - впровадження ІКТ в усі сфери суспільного життя як пріоритетний напрям розвитку інформаційного суспільства; вдосконалення сільськогосподарської, переробної та забезпечувальної діяльності в аграрному секторі України; оптимізація державного управління вітчизняним аграрним сектором; соціальний розвиток сільських територій, забезпечення електронного урядування;

удосконалено:

- концепцію щодо визначення суб'єктів формування і забезпечення реалізації державної політики науково-технічного розвитку та інновацій (далі - НТРІ) в умовах розбудови інформаційного суспільства в Україні, що проявилося у формуванні системи, яка складається із підсистем, які знаходяться на трьох ієрархічних рівнях. Перший рівень - державні органи «загального керівництва» щодо формування та забезпечення реалізації державної політики НТРІ; другий рівень - державні органи «загальної компетенції» щодо формування та забезпечення реалізації державної політики НТРІ; третій рівень - державні органи «спеціальної компетенції» щодо забезпечення реалізації державної політики НТРІ;

- адміністративно-правову характеристику Міністерства аграрної політики та продовольства України, яке не лише постає провідним суб'єктом формування державної політики в аграрному секторі економіки та основним суб'єктом державного управління аграрним сектором України, але й є суб'єктом державного управління у сфері науково-технічного розвитку та інновацій (а саме тієї її частини, яка перетинається з аграрним сектором); здійснено класифікацію адміністративно-правових повноважень Міністерства, враховуючи його місце у системі державного управління, що сприяло його включенню до інституційного забезпечення організаційно-правового механізму впровадження ІКТ в аграрний сектор;

- систему державного управління в аграрному секторі України, а також відповідну підсистему суб'єктів держаного управління за допомогою використання системної моделі конструктивної взаємодії, що була адаптована до особливостей аграрного сектора України. У свою чергу це дало змогу підвищити ефективність інституційного та організаційного забезпечення впровадження ІКТ в аграрний сектор економіки України;

дістало подальшого розвитку:

- концепція взаємодії та взаємовпливу галузей національної системи права, що знайшло відображення у запропонованій моделі правового забезпечення ІКТ в аграрний сектор в умовах розбудови інформаційного суспільства в Україні;

- сучасна концепція адміністративного права, що має гарантувати створення належних організаційно-правових механізмів задля подолання інформаційної та когнітивної нерівності громадян України, які мешкають на сільській території, передусім для надання адміністративних послуг, що використовують ІКТ;

- доктринальний підхід щодо ролі ІКТ в умовах розбудови інформаційного суспільства в Україні: це не лише технічна інфраструктура, але й передусім інструмент глобального перерозподілу ідей, капіталу, праці та ін. Це дало змогу запропонувати окремі концептуальні засади впровадження ІКТ в аграрний сектор України, що враховують як технологічний, так і соціальний аспекти;

- пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення адміністративно-правового та інформаційно-правового регулювання суспільних відносин, що виникають під час впровадження ІКТ в аграрний сектор.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки та пропозиції, які містяться у дисертації, можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері - для подальшої розробки організаційно-правових засад впровадження ІКТ у різні сфери суспільного життя;

- у сфері правотворчості - для підготовки та уточнення низки законодавчих і підзаконних актів з питань формування та реалізації державної політики НТРІ, що впроваджується в різних сферах суспільного життя, в процесі уточнення структури і повноважень Міністерства аграрної політики та продовольства України в умовах розвитку інформаційного суспільства;

- у правозастосовній діяльності - для підвищення ефективності практичної діяльності суб'єктів управління в аграрному секторі України та сприяння наближенню надання адміністративних послуг до населення сільської місцевості;

- у навчальному процесі - для підготовки підручників та навчальних посібників з навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Інформаційне право» та ін.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним науковим дослідженням, усі сформульовані в ній положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорено та схвалено на засіданні кафедри адміністративного та фінансового права, міжкафедральному семінарі Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України, а також оприлюднено на Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реалізації чинних національних та міжнародних нормативно-правових актів» (м. Одеса, 16-17 квітня 2011 р.); Міжнародній науково-практичної конференції «Правова система: вітчизняні та світові виміри» (м. Київ, 19-20 квітня 2011 р.).

Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертаційного дослідження викладено у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях з юридичних наук, та двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена метою, завданнями та обраним предметом дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, які об'єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 217 сторінок. Список використаних джерел складається із 200 найменувань і займає 21 сторінку, додатки займають 2 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна й практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію результатів дослідження та публікації, представлено структуру дисертації.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні» складається із чотирьох підрозділів і присвячений обґрунтуванню авторського підходу до формування теоретико-методологічних засад зазначеного впровадження ІКТ.

У підрозділі 1.1 «Роль науково-технічного та інноваційного розвитку у розбудові інформаційного суспільства в Україні» вважалося за доцільне передусім проаналізувати наукові концепції розвитку суспільства, у тому числі й теорії інформаційного суспільства. Досліджуючи сутність інформаційного суспільства, отримано висновок, що йому притаманні певні обов'язкові ознаки, однією із яких постає те, що ІКТ перетворюються на головний засіб підвищення ефективності виробництва, зміцнення конкурентоспроможності на внутрішньому та світовому ринках. З'ясовано роль Ради Європи, Європейської Комісії, ООН, ЮНЕСКО та інших міжнародних і міжурядових організацій у поширенні концепції інформаційного суспільства та її активному використанні у різноманітних проектах та програмах на міжнародному й державному рівнях.

Історично-правовий аналіз становлення інформаційного суспільства в Україні дав змогу з'ясувати, що вітчизняний ринок ІКТ перебуває у стані активного становлення та за певних умов може стати фундаментом розвитку інформаційного суспільства в країні. На думку дисертанта, однією із таких умов має бути чітке визначення функцій ІКТ, конструктивне використання світового досвіду щодо розуміння ІКТ. Відстоюється позиція, що впровадження ІКТ має відбуватися комплексно, з урахуванням технічного та соціального аспектів, а також розглядатися як невід'ємна складова науково-технічного й інноваційного розвитку в умовах розбудови інформаційного суспільства в Україні. Зазначається, що провідним механізмом реалізації запропонованого підходу постає механізм правового регулювання (передусім адміністративно-правового та інформаційно-правового), нормативно-правове підґрунтя якого було досліджено у роботі. Це дало змогу дійти такого висновку: ефективне вирішення питання щодо науково-технічного та інноваційного розвитку постає невід'ємним чинником розбудови інформаційного суспільства; засади національної політики розвитку інформаційного суспільства в Україні передусім базуються на забезпеченні пріоритетності науково-технічного та інноваційного розвитку. Для забезпечення останнього необхідно створити умови для здійснення певних організаційно-правових заходів, які розкрито у роботі.

У підрозділі 1.2 «Державна політика науково-технічного розвитку та інновацій: поняття, мета, завдання, ґенеза правових засад» на основі аналізу нормативно-правових актів України з'ясовано, що розвиток національної економіки (у тому числі її аграрного сектора) має відбуватися за інноваційною моделлю. Визначено роль держави у стимулюванні науково-технічного розвитку, реалізації структурно-інноваційної стратегії. Водночас дослідження показали, що існуючі на сьогодні проблеми у сфері науково-технічного та інноваційного розвитку потребують свого вирішення шляхом правового регулювання суспільних відносин в означеній сфері. Зокрема, йдеться про необхідність визначення науково обґрунтованого понятійного апарату порушеної проблеми.

Досліджено доктринальні розробки та відповідні нормативно-правові акти щодо визначення й тлумачення понять «інновації», «інноваційна діяльність», «державна інноваційна політика», «державна політика науково-технічного розвитку», «національна інноваційна система» та ін. З'ясовано існування певної невизначеності й розбіжності щодо розуміння сутності зазначених вище понять та досліджено ґенезу понять за часів проголошення незалежності України. Розкрито поняття «державна політика науково-технічного розвитку та інновацій»; визначено співвідношення понять «державна науково-технічна політика» та «державна політика інновацій».

Порівняльно-правовий аналіз основних положень відповідних нормативно-правових актів України дав змогу запропонувати складові нормативно-правової бази, яка має поставати юридичним підґрунтям політики, що розглядається. Це допомогло визначити мету та основні завдання державної політики, які виходять передусім із необхідності формування конкурентоспроможної інноваційної моделі національної економіки; переходу інформаційного суспільства в Україні до суспільства знання; зваженого визначення повноважень органів державної влади щодо здійснення державного управління у зазначеній сфері; розробки та впровадження новітніх ІКТ; надання високоякісних послуг суспільству за допомогою ІКТ та ін. Акцентовано окрему увагу на тому, що серед стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності на 2011-2021 роки визначено технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу (далі - АПК). На думку дисертанта, розв'язання завдань щодо впровадження ІКТ в аграрний сектор економіки України, серед іншого, сприятиме реалізації цього пріоритетного напряму. Проаналізовано підзаконні нормативно-правові акти Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики), в яких визначено необхідні заходи щодо забезпечення реалізації державної політики науково-технічного розвитку та інновацій (далі - державна політика НТРІ) безпосередньо в аграрному секторі.

У підрозділі 1.3 «Суб'єкти формування та забезпечення реалізації державної політики науково-технічного розвитку та інновацій: загально-правова характеристика» обґрунтовується авторська позиція щодо вирішення зазначених питань, яка базується на основних положеннях системного підходу, адаптує та використовує модель конструктивної взаємодії органів державної влади (яка була введена у роботі О.М. Ярмака для правоохоронної сфери). Розкрито тлумачення понять стратегічної та тактичної взаємодії органів державної влади України у сфері науково-технічного розвитку та інновацій. Обґрунтовуючи й пропонуючи системну форму організації суб'єктів формування і забезпечення реалізації державної політики НТРІ та її удосконалення за допомогою моделі конструктивної взаємодії цих суб'єктів, автор вважав за можливе висунути гіпотезу щодо структури системи у широкому та вузькому тлумаченні. Справедливість цієї гіпотези поступово перевірялася під час дослідження кожного елемента такого системного утворення.

У широкому розумінні система складається із підсистем, які знаходяться на трьох ієрархічних рівнях. Перший рівень - це рівень державних органів «загального керівництва» щодо формування та забезпечення реалізації державної політики НТРІ (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України (далі - КМУ). Другий рівень - це рівень державних органів «загальної компетенції» щодо формування та забезпечення реалізації державної політики НТРІ (Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України, Державне агентство України з питань науки, інновацій та інформатизації, Державний фонд фундаментальних досліджень та ін.). Третій рівень - це рівень органів державної влади «спеціальної компетенції» щодо забезпечення реалізації цієї політики, тобто, вони мають передусім «загальну компетенцію» щодо формування та забезпечення реалізації державної політики в інших сферах суспільного життя, наприклад, аграрній, внутрішніх справ, сфері безпеки (міністерства, у тому числі Мінагрополітики, агенції, служби тощо).

Надано загально-правову характеристику відповідних органів державної влади України, які було включено до системи суб'єктів формування та забезпечення реалізації державної політики НТРІ, а саме: досліджено ґенезу визначення завдань, функцій, передусім адміністративно-правових повноважень структурних підрозділів, базуючись на нормативно-правових актах, які постають юридичним забезпеченням державної політики НТРІ. До того ж, ґрунтовно проаналізовано у історично-правовому аспекті процес створення, реорганізації, ліквідування суб'єктів за роки незалежності України. Зазначені етапи дослідження кожного із елементів системи дали змогу дійти висновку щодо коректності висунутої гіпотези стосовно структури системи державних органів, які формують та реалізують цю політику.

У підрозділі 1.4 «Впровадження ІКТ в аграрний сектор України як напрям реалізації державної політики науково-технічного розвитку та інновацій: концептуальні засади» викладено концептуальне бачення розв'язання зазначеного завдання. Обґрунтовано доцільність використання комплексного підходу щодо впровадження ІКТ в аграрний сектор: зазначене впровадження ІКТ досліджується як з позиції реалізації державної політики НТРІ, так і з позиції реалізації державної аграрної політики; реалізація державної політики розглядається у контексті державного управління у відповідній сфері. Усвідомлено необхідність дослідження системи державного управління в аграрному секторі як цілісного утворення із трьох елементів - суб'єкта управління (передусім Мінагрополітики), об'єкта управління (аграрний сектор України), взаємозв'язків між суб'єктом та об'єктом державного управління. Удосконалення цієї системи потребує комплексного удосконалення її складових, а також використання моделі конструктивної взаємодії.

Під час аналізу шляхів удосконалення суб'єкта управління (передусім Мінагрополітики) враховувалося, що Міністерство, як провідний суб'єкт державного управління в аграрному секторі, виконує також і функції управління у сфері науково-технічного розвитку та інновацій, що безпосередньо впливає і на аграрний сектор як об'єкт державного управління. Водночас отримано висновок, що Мінагрополітики забезпечує реалізацію державної політики НТРІ в аграрному секторі. Ґрунтуючись на положеннях роботи В.І. Курила, було надано поняття «аграрний сектор України», що розуміється як єдність трьох елементів: сільське господарство; обслуговуючі галузі; переробні галузі. Крім того, вважалося за доцільне для удосконалення об'єкта управління використати двоаспектний підхід - організаційно-структурний та функціональний.

Обґрунтовано, що впровадження ІКТ в аграрний сектор постає одним із суттєвих факторів, який визначає рівень та якість третього елемента зазначеної системи, а саме: взаємозв'язок між суб'єктом та об'єктом, що таким чином впливає і на ефективність усієї системи. Водночас розкрито значення впровадження ІКТ в аграрний сектор з позиції надання публічних послуг (у тому числі адміністративних та інформаційних) мешканцям сільських територій - громадянам України, суб'єктам господарювання та ін.

Проаналізовано відповідні нормативно-правові акти, що допомогло з'ясувати стан правового регулювання сучасних процесів удосконалення державного управління в аграрному секторі та ступінь правового закріплення ролі й значення впровадження ІКТ для досягнення бажаного результату в аграрному секторі. Отримано висновок, що на сьогодні існує певна нормативно-правова база, яка може поставати правовим підґрунтям для реалізації запропонованих у роботі концептуальних засад впровадження ІКТ в аграрний сектор. Водночас акцентовано увагу на необхідності подальших напрацювань у цьому напрямі. Відстоюється точка зору, що впровадження ІКТ в аграрний сектор має здійснюватися за допомогою відповідного організаційно-правового механізму. Слід зазначити, що розробці моделі механізму будуть присвячені дослідження у другому розділі роботи. Таким чином, можна стверджувати, що запропоновані концептуальні засади впровадження ІКТ в аграрний сектор комплексно враховують як технологічний, так і соціальний аспекти.

Розділ 2 «Організаційно-правовий механізм впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні» включає чотири підрозділи і присвячений визначенню адміністративно-правових, інформаційно-правових та організаційних засад зазначеного впровадження ІКТ за допомогою обґрунтування й реалізації авторської концепції формування нової моделі зазначеного механізму, а також висвітлення результатів комплексного дослідження складових елементів останнього.

У підрозділі 2.1 «Організаційно-правовий механізм впровадження ІКТ в аграрний сектор України: сутність, модель, структура та загальна характеристика» передусім проаналізовано доктринальні та нормативно-правові тлумачення поняття «механізм». Зокрема, акцентовано увагу на визначенні сутності й змісту таких усталених категорій, як «механізм держави» (О.Ф. Скакун), «механізм адміністративно-правового регулювання» (І.П. Голосніченко, Т.О. Коломоєць, С.Г. Стеценко), а також «організаційно-правовий механізм підготовки і прийняття управлінських рішень» (В.В. Конопльов), «державно-правовий механізм політики інформаційної безпеки» (Б.А. Кормич) та «механізми державного управління національною інформаційною сферою» (І.В. Арістова, І.Л. Бачило); встановлено їх структурні елементи і з'ясовано природу взаємозв'язків між ними. Водночас досліджено нормативно-правові акти, якими врегульовано суспільні відносини в інформаційній сфері та юридично конкретизовано такі категорії, як «механізми інтеграції України у світовий інформаційний простір» і «механізми реалізації Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні», а також визначено основні напрями здійснення адміністративної реформи. Надано власну наукову оцінку розглянутим законодавчим положенням і дефініціям.

Засновуючись на результатах здійсненого аналізу, запропоновано для введення у науковий обіг, подальшого обґрунтування та дослідження авторську модель організаційно-правового механізму впровадження ІКТ у вітчизняний аграрний сектор (далі - ОПМВ) в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні. Обґрунтуванню власної позиції щодо сутності та структури ОПМВ сприяло дослідження національної інноваційної системи та її складових, передусім підсистеми державного регулювання. Аргументовано визначення даного механізму як єдності (системи) чотирьох взаємопов'язаних і невід'ємних елементів - інституційного, правового, організаційного та ресурсного забезпечення впровадження ІКТ в аграрний сектор. Показано, що ресурсна складова вказаної системи охоплює фінансово-економічний, матеріально-технічний, кадровий, науковий та інформаційний аспекти. Розкрито сутність кожного виду забезпечення ОПМВ.

У підрозділі 2.2 «Правове забезпечення як складова організаційно-правового механізму впровадження ІКТ в аграрний сектор України» зосереджено увагу на необхідності системного вивчення як нормативно-правових актів України, так і відповідного спрямування доктринальних розробок, в яких розкривається сутність досліджуваної складової. На цьому підґрунті дисертантом розроблено та обґрунтовано власну різнорівневу модель правового забезпечення впровадження ІКТ в аграрний сектор, яка: 1) демонструє нагальну необхідність реалізації заснованих на використанні ІКТ перетворень у аграрному секторі в умовах інтенсивного розвитку інформаційного суспільства та загострення глобальної продовольчої кризи, а також об'єктивно відображає рівень готовності та сприятливості національного законодавства для здійснення реформування такого характеру з урахуванням загальноприйнятих міжнародних інформаційно-правових стандартів; 2) враховує найактуальніші напрями впровадження ІКТ в аграрний сектор, серед яких: розвиток інформаційного суспільства; вдосконалення сільськогосподарської, переробної, забезпечувальної діяльності; оптимізація державного управління вітчизняним аграрним сектором; соціальний розвиток українського села, у тому числі шляхом розширення асортименту послуг на базі ІКТ, а також забезпечення їх доступності; 3) об'єднує правові норми різної юридичної сили, що знайшли своє зовнішнє закріплення переважно в актах інформаційного, адміністративного, аграрного та земельного національного законодавства, а також ілюструє взаємовплив і взаємодію відповідних галузей права України в нових умовах сьогодення.

Проведено апробацію запропонованої моделі правового забезпечення ОПМВ для врегулювання управлінських, інформаційних, аграрних та земельних відносин, що пов'язані із впровадженням ІКТ в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства України. Усвідомлюючи існування проблем, пов'язаних із правозастосуванням різноманітних галузевих нормативно-правових актів, у роботі здійснена спроба наукової систематизації (у формі інкорпорації, за визначеними критеріями) основних галузевих актів, ґрунтовний аналіз яких виконано автором.

У підрозділі 2.3 «Інституційне та організаційне забезпечення як складові організаційно-правового механізму впровадження ІКТ в аграрний сектор України» з урахуванням останніх змін у сфері державного управління, а також спрямованості та змісту наступних етапів адміністративної реформи визначено сутність і надано комплексну характеристику вказаним елементам ОПМВ. З'ясовано коректність висунутої у підрозділі 2.1. гіпотези щодо складу інституційного забезпечення (у вузькому тлумаченні), а саме: що інституціями впровадження ІКТ у аграрний сектор постають суб'єкти державного управління в аграрному секторі. Цьому сприяло дослідження завдань, функцій, адміністративно-правових повноважень, наприклад, Мінагрополітики (у тому числі його структурних підрозділів), Державного агентства земельних ресурсів України, Головного управління агропромислового розвитку обласної державної адміністрації, Управління агропромислового розвитку районної державної адміністрації. Акцентовано увагу на необхідності здійснення системної форми організації суб'єктів впровадження ІКТ в аграрний сектор, використовуючи при цьому модель конструктивної взаємодії (стратегічної та тактичної) зазначених суб'єктів, що адаптована до особливостей аграрного сектора.

Такий підхід допоміг удосконалити інституційне забезпечення ОПМВ, оскільки було передбачено: а) чітке розмежування функцій та компетенцій задля формування кожним суб'єктом впровадження (відповідно до своїх повноважень) своєрідного «внеску» у досягнення стратегічної мети впровадження ІКТ в аграрний сектор; б) об'єднання можливостей (компетенцій, людських та матеріальних ресурсів) будь-якого суб'єкта впровадження з іншими суб'єктами задля якісного досягнення цим суб'єктом тієї мети, яка були визначена для нього у положеннях державної політики НТРІ, що реалізується у аграрному секторі.

Вважається, що удосконалення інституційного забезпечення ОПМВ, а отже й діяльності відповідних суб'єктів впровадження ІКТ в аграрний сектор, пов'язано також із конструктивним використанням арсеналу державного управління. Це зумовило формування так званого «організаційного забезпечення» ОПМВ, яке охоплює механізми та процеси, принципи, цілі, завдання, функції, методи і форми державного управління в аграрному секторі. Дослідження основних елементів організаційного забезпечення ОПМВ дало змогу дійти висновку щодо доцільності під час впровадження ІКТ в аграрний сектор формування системи державного управління в аграрному секторі. Водночас це потребує якісного забезпечення прямих та зворотних зв'язків між суб'єктом та об'єктом державного управління. Акцентовано увагу, що в умовах розвитку інформаційного суспільства це стає реальним за рахунок створення, поширення та використання ІКТ. На думку автора, це пов'язано із формуванням відповідного інформаційного забезпечення ОПМВ.

Таким чином, обґрунтовано взаємозв'язок інституційного, організаційного та інформаційного забезпечення організаційно-правового механізму впровадження ІКТ в аграрний сектор України. Що стосується правового забезпечення цього механізму, то це передусім система таких нормативно-правових актів, які закріплюють порядок утворення, правовий статус відповідних інституцій; цілі, завдання, методи державного управління в аграрному секторі, програми розвитку інформатизації тощо. Тобто, йдеться про правове підґрунтя інституційного, організаційного та інформаційного забезпечення, що підтверджує існування системної форми організації ОПМВ.

У підрозділі 2.4 «Інформаційне забезпечення як складова організаційно-правового механізму впровадження ІКТ в аграрний сектор України» аналіз доктринальних розробок та нормативно-правових актів України допоміг усвідомити доцільність розгляду інформаційного забезпечення ОПМВ у контексті Концепції розвитку електронного урядування України. Відповідно до Концепції головною складовою електронного урядування виступає електронний уряд - єдина інфраструктура міжвідомчої автоматизованої інформаційної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування між собою, з громадянами і суб'єктами господарювання.

Виходячи із того, що Мінагрополітики постає невід'ємною складовою центральних органів виконавчої влади і водночас провідним суб'єктом впровадження ІКТ в аграрний сектор, отримано висновок щодо необхідності активізації діяльності Міністерства в напрямі реалізації концептуальних положень розбудови електронного урядування. Йдеться передусім про розробку необхідної нормативно-правової бази щодо надання адміністративних послуг сільському населенню в електронній формі, вироблення єдиних стандартів взаємодії суб'єктів електронного урядування (наприклад, Мінагрополітики та Державного агентства земельних ресурсів України); організацію інформаційної взаємодії суб'єктів державного управління в аграрному секторі на базі електронного документообігу з використанням електронного цифрового підпису; створення інформаційної інфраструктури електронного урядування; підготовку кваліфікованих державних службовців, які забезпечуватимуть впровадження елементів електронного урядування; навчання громадян, що мешкають на сільській території, працівників суб'єктів господарювання в аграрному секторі використанню технологій електронного урядування.

Запропоновано один із напрямів удосконалення діяльності Мінагрополітики як провідного суб'єкта державного управління - перетворення на систему масового обслуговування сільського населення, суб'єктів господарювання, що узгоджується з основними положеннями Концепції адміністративної реформи в Україні та основними засадами розвитку інформаційного суспільства в країні, положеннями Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року. Обґрунтовано, що електронне урядування, як новітня форма організації державного управління в аграрному секторі, сприяє переведенню організаційного й інституційного забезпечення ОПМВ на якісно новий рівень. Наголошено також на доцільності розроблення комплексу організаційно-правових заходів щодо впровадження систем, аналогічних електронному урядуванню у функціональному та технологічному плані, для забезпечення інформаційної взаємодії суб'єктів господарювання в аграрній сфері між собою, з їх бізнес-партнерами, інвесторами, споживачами.

правовий інформаційний комунікаційний аграрний

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на розв'язання нового наукового завдання щодо розробки та удосконалення адміністративно-правових, інформаційно-правових та організаційних засад впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні. Вважаємо за необхідне сформулювати такі найбільш важливі та практично значущі, науково обґрунтовані висновки.

1. Розроблено модель впровадження ІКТ в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні, яка ґрунтується на: а) авторській концепції формування теоретико-методологічних засад впровадження ІКТ в аграрний сектор України; б) авторському підході щодо розробки організаційно-правових засад впровадження ІКТ в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні; в) комплексному врахуванні технологічного та соціального аспектів впровадження ІКТ в аграрний сектор з огляду на основні засади державної політики науково-технічного розвитку та інновацій і державної аграрної політики.

2. Наукове значення вирішення зазначеного вище завдання полягає у: а) поглибленні досліджень щодо розробки ефективних організаційно-правових механізмів реалізації Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні, у тому числі правових механізмів впровадження ІКТ в усі сфери життєдіяльності суспільства та держави; б) подальшому розвитку сучасної концепції адміністративного права, що має гарантувати створення належних організаційно-правових механізмів подолання інформаційної та когнітивної нерівності громадян України, які мешкають на сільській території, передусім для надання адміністративних послуг, що використовують ІКТ; в) поглибленні досліджень з удосконалення адміністративно-правових та організаційних засад державного управління в аграрному секторі.

3. Узагальнення доктринальних розробок та положень відповідних нормативно-правових актів дали змогу визначитися з поняттям «державна політика науково-технічного розвитку та інновацій» (далі - державна політика НТРІ). Це - синтезуюче поняття, що поєднує у собі різні елементи, які входять до її складу: по-перше, державна науково-технічна політика; по-друге, державна інноваційна політика; по-третє, державна промислова політика. Державна науково-технічна політика - це система різноманітних заходів, спрямованих на підтримку розвитку освіти, науки і прогресу техніки. Державна інноваційна політика - це система економічних, організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на впровадження ідей, проектів як основи наукового чи технічного прогресу; її доцільно розглядати як особливу складову науково-технічної політики, вона також відіграє єднальну роль між науково-технічною політикою і промисловою політикою. Вважалося за можливе досліджувати державну політику НТРІ у вузькому тлумаченні, яке не включає промислову політику.

4. З метою вироблення ефективних заходів щодо формування та забезпечення реалізації державної політики НТРІ запропоновано концепцію визначення суб'єктів, які, відповідно до своїх адміністративно-правових повноважень, призначені здійснювати зазначені процеси. Виходячи із переваг системної форми організації суб'єктів, надано пропозицію щодо використання моделі конструктивної взаємодії задля створення системи суб'єктів формування та реалізації державної політики НТРІ. Під стратегічною взаємодією відповідних державних органів у сфері науково-технічного розвитку та інновацій розуміється: а) конструктивний діалог цих органів у ході формування основних засад державної політики НТРІ, а саме: формулювання узгоджених цілей і завдань діяльності відповідних органів у зазначеній сфері задля розбудови інформаційного суспільства в Україні, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки на світовому рівні та ліквідування цифрової й когнітивної нерівності громадян України; б) конструктивний діалог цих органів у ході реалізації узгодженої й обґрунтованої державної політики (тобто державного управління) у зазначеній сфері, що передбачає свідоме визначення суб'єкта та об'єкта управління, чітке розмежування функцій та компетенцій задля формування кожним державним органом (відповідно до своїх повноважень) своєрідного внеску у досягнення стратегічної мети державної політики НТРІ - збереження науково-технічного потенціалу та забезпечення ефективного його використання. Тактична взаємодія розглядається як конструктивний діалог відповідних державних органів у процесі державного управління у сфері науково-технічного розвитку та інновацій, зокрема об'єднання можливостей (компетенцій, людських та матеріальних ресурсів) будь-якого державного органу з іншими органами задля якісного досягнення цим органом тієї мети, яка була визначена для нього у положеннях державної політики НТРІ.

5. Обґрунтуванню структури системи суб'єктів, що формують та забезпечують реалізацію державної політики НТРІ, сприяли наступні чинники: положення Конституції України, які визначають повноваження Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та положення інших нормативно-правових актів, що розвивають та конкретизують ці повноваження; концепція державного управління у широкому та вузькому тлумаченні; об'єктивне існування впливу сфери науково-технічного розвитку та інновацій на усі сфери життєдіяльності суспільства й держави в умовах розбудови інформаційного суспільства в Україні.

6. Визначено й проаналізовано чинники та умови, які обумовили і сприяли розумінню необхідності впровадження ІКТ в аграрний сектор. Концептуальні засади впровадження ІКТ в аграрний сектор виходять із необхідності: забезпечення реалізації державної політики НТРІ у аграрному секторі; удосконалення системи державного управління в аграрному секторі, передусім у адміністративно-правовому та організаційному аспектах; забезпечення прав громадян України, які мешкають у сільській місцевості, на отримання адміністративних послуг за допомогою ІКТ; формування системи суб'єктів впровадження ІКТ в аграрний сектор, взаємодіючими складовими якої постають суб'єкти забезпечення реалізації державної політики НТРІ «загальної компетенції» та суб'єкти державного управління в аграрному секторі (передусім Мінагрополітики), які одночасно постають суб'єктами забезпечення реалізації державної політики НТРІ «спеціальної компетенції»; розробки моделі організаційно-правового механізму впровадження ІКТ в аграрний сектор в умовах розбудови інформаційного суспільства; систематизації нормативно-правових актів України із різних галузевих законодавств (у формі інкорпорації, за науково обґрунтованими критеріями), які постають правовим підґрунтям (передусім адміністративно-правовим та інформаційно-правовим) впровадження ІКТ в аграрний сектор в умовах розвитку інформаційного суспільства.

7. Запропоновано для введення у науковий обіг та практичної реалізації концепцію формування якісно нової моделі організаційно-правового механізму впровадження ІКТ в аграрний сектор (далі - ОПМВ) в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні, яка: а) спирається на сучасну методологію державного управління, нову парадигму адміністративного права й останні теоретичні напрацювання в галузі інформаційного права, як правового фундаменту інформаційного суспільства, в якому пріоритетного значення набуває збалансоване в інтересах держави, суспільства та людини вирішення проблеми впровадження ІКТ у різноманітні сфери суспільного життя; б) враховує доктринальні тлумачення сутності поняття «механізм», а також пов'язані із ними нормативно-правові дефініції, що закріплені у адміністративному й інформаційному законодавстві України; ґрунтується на конструктивному використанні нормативно-правових положень щодо національної інноваційної системи; в) сприяє забезпеченню реалізації положень державної політики НТРІ в аграрному секторі, що спрямована на нейтралізацію певних негативних тенденцій розвитку інформаційного суспільства та формування інноваційної моделі економіки в аграрному секторі; г) дає змогу не лише визначити організаційні, адміністративно-правові, інформаційно-правові засади впровадження ІКТ в аграрний сектор, але й передбачити їх динамічну взаємодію задля ефективного функціонування зазначеного механізму.