Адміністративно-правові засади забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

Харків - 2013

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі адміністративного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор Битяк Юрій Прокопович, Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», перший проректор, академік Національної академії правових наук України.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Колпаков Валерій Костянтинович, Національний авіаційний університет, завідувач кафедри конституційного та адміністративного права юридичного інституту;

доктор юридичних наук, професор Голосніченко Іван Пантелійович, Національний університет «Київський політехнічний інститут», завідувач кафедри адміністративного, фінансового і господарського права;

доктор юридичних наук, професор Ярмакі Христофор Петрович, Одеський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності.

Захист відбудеться 17 жовтня 2013 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національному університеті «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70).

спеціалізованої вченої ради В.Ю.Шепітько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Забезпечення ефективного функціонування Збройних Сил України в значній мірі залежить від організаційного і правового забезпечення законності та правопорядку як одного із напрямів державного управління оборонними процесами. У зв'язку з цим постає необхідність формування чітких, у першу чергу, адміністративно-правових засад, процедур і системи відносин, які б забезпечили дотримання законності, прав та обов'язків усіх суб'єктів військової сфери. Недоліки правової регламентації, вказують на незавершеність і принципові прорахунки в організації здійснюваної військової реформи та зумовлюють необхідність розвитку теоретичних засад і розробку практичних рекомендацій щодо зміцнення законності та правопорядку у Збройних Силах України, та адаптації вітчизняного законодавства до міжнародно-правових норм.

Проблеми теорії і практики забезпечення законності та правопорядку у сфері оборони, безпеки, окремі аспекти модернізації системи забезпечення законності та правопорядку, досліджувалися в тій чи інший мірі у роботах вітчизняних та зарубіжних науковців: В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Л.Р. Білої, Ю.П. Битяка, В. М. Гаращука, І.П. Голосніченко, Є.В. Додіна, Д.П. Калаянова, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, Ю.Я. Кінаша, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, Т.О. Коломоєць, І.Ф. Коржа, Н.П. Матюхіної, В.Я. Настюка, А.О. Селіванова, В.Ф. Опришко, М.М. Тищенка, О.Г. Фролової, Ю.С. Шемшученка, О.М. Якуби, Х.П. Ярмакі та ін.

Ця проблематика зазнала певної наукової уваги і таких відомих учених-адміністративістів, як: Г.В. Атаманчук, В.Г. Афанасьєв, Д.Н. Бахрах, К.Т. Бельський, Ю.М. Козлов, Б.П. Курашвілі, В.І. Курілов, Б.М. Лазарєв, Є.А. Моргуленко, А.Ф. Ноздрачев, О.В. Оболонський, Д.М. Овсянко, Ю.М. Старілов, А.А. Толкаченко, Ю.О.Тихомиров та ін.

Утім, незважаючи на значний внесок учених, у тому числі представників науки адміністративного права в розвиток й удосконалення правового регулювання військових відносин, подальшого конкретного дослідження потребують сутність, структура, процеси формування адміністративно-правових засад забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України, розуміння особливостей їх прояву та застосування в умовах соціально-політичних трансформацій в оборонній сфері, діяльності прокуратури, адвокатури, судовій гілці влади в Україні.

Наведене не тільки обумовило вибір теми дослідження, а й свідчить про її актуальність та важливе значення як для теоретичного аналізу стану адміністративно-правових засад належного забезпечення правового регулювання військових відносин в Україні, так і для визначення нових концептуальних підходів щодо їх розвитку та вдосконалення, розробки наукових пропозицій для законодавчої та правозастосовної практики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося згідно з науковими планами Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»: цільовою комплексною програмою на 2006-2009 роки «Державно-правовий розвиток України в контексті європейської інтеграції» РК УкрІНТЕІ № 0105V009017; цільовою комплексною програмою на 2010-2013 роки «Теоретичні та правові проблеми організації і функціонування Української держави в умовах конституційної реформи» РК УкрІНТЕІ № 0110U002806, а також відповідно до п. 3 розділу 2 Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 серпня 2010 р. № 14-10; Державною програмою розвитку Збройних Сил України.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розробці, узагальненні та обґрунтуванні головних напрямів удосконалення адміністративно-правових засад забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішені такі основні завдання:

- розкрита сутність забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України та їх значення у формуванні військових інституцій національної державності;

- встановлені особливості методів забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України, уточнюється система найоптимальніших з них;

- охарактеризовані основні напрями реформування адміністративного законодавства про Збройні Сили України та забезпечення законності в їх системі та надані авторські пропозиції щодо удосконалення чинної нормативно-правової бази;

- з'ясовані критерії ефективності забезпечення законності та правопорядку в системі Збройних Сил України;

- наведений та охарактеризований механізм забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України, його зміст та складові елементи;

- узагальнений зарубіжний досвід правового регулювання забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах, розглянуті можливі шляхи його використання в умовах вітчизняного державотворення.

Розроблені конкретні пропозиції щодо впровадження позитивного міжнародного досвіду у секторі забезпечення законності і правопорядку в Збройних Силах України та сформульовані конкретні положення щодо змін до чинного законодавства.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України.

Предмет дослідження становлять адміністративно-правові засади та практика забезпечення законності і правопорядку у Збройних Силах України.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових принципів і підходів та спеціально-наукових методів пізнання правових явищ. Застосування діалектичного методу дало можливість дослідити природу та місце Збройних Сил України у структурі сектору безпеки та оборони, значення законності та правопорядку у Збройних Силах України та інших військових формуваннях. Історико-правовий метод використаний під час розгляду проблеми становлення і розвитку військових інституцій на теренах України, систематизації підходів сучасних дослідників щодо проблематики організації та функціонування Збройних Сил України, структури законності у цій сфері. Порівняльно-правовий метод дозволив провести узагальнення та виявити специфіку забезпечення законності та правопорядку у військових формуваннях інших держав, а також сприяв установленню основних напрямів його застосування у вітчизняному праві. Формально-логічний та системно-структурний методи сприяли виявленню правової природи та характерних ознак управління Збройними Силами України на сучасному етапі розвитку Української держави, відтворенню змістових і формальних складових, а також формуванню відповідного понятійного апарату. Використання статистичного методу дозволило опрацювати різноманітні статистичні данні щодо забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах як в Україні, так і в деяких зарубіжних державах. Порівняльно-правовий метод застосовано під час опрацювання пропозицій до чинного законодавства, яке регулює відносини у військовій сфері. Логіко-семантичний та логіко-юридичний методи використані при формулюванні авторських визначень понять «переконання», «соціальне призначення Збройних Сил України», «функції Збройних Сил України», «управління Збройними Силами України», «адміністративно-попереджувальні заходи», «заохочення у Збройних Силах України», «адміністративний примус» та ін.

Робота базується на широкій джерельній базі. Зокрема, разом зі спеціальною літературою з адміністративного права, військового права та військової адміністрації використано джерела із загальної теорії держави і права, конституційного, міжнародного, трудового права, а також суміжних суспільних наук - філософії, політології, конфліктології, соціології тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією із перших у вітчизняній юридичній науці робіт, в якій комплексно вирішується проблема забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України адміністративно-правовими засобами, а також запропоновано конкретні заходи оптимізації правових засад шляхом удосконалення відповідного законодавства. Результатом проведеного дослідження стала розробка низки положень, які відрізняються науковою новизною, мають теоретичне та практичне значення. До найвагоміших з них належать такі:

вперше:

- у системі державних органів національного Сектору безпеки і оборони України Збройні Сили розглядаються, з одного боку, як є інституція щодо забезпечення військової безпеки, захисту державного суверенітету, та виконання низки інших конституційних завдань, а з іншого, як місце військової служби та праці громадян нашої держави, що впливає на розвиток інфраструктури регіонів з урахуванням потреб підготовки території держави до оборони, рівень освіченості значної частини громадян, їх патріотичне виховання;

- сформульовано основні цілі формування Сектору безпеки і оборони: 1) розумна та поміркована демілітаризація вказаної сфери державної діяльності; 2) визначений та збалансований розподіл повноважень між складовими елементами сектору, що виключило б дублювання таких повноважень, але забезпечило б ефективну взаємодію різних складових; 3) чітке проведення в життя державної безпекової політики; 4) підвищення рівня законності та правопорядку всіх підрозділів сектору безпеки та оборони, у підрозділах Збройних Сил України за рахунок тісної співпраці різних складових сектору, а також підвищеної транспарентності процесу організації та функціонування Збройних Сил, військових формувань та інших органів;

- запропоновано розробити та прийняти спеціальний Закон України «Про Сектор безпеки і оборони України та демократичний цивільний контроль над ним». У Законі пропонується визначити: а) сутність сектору безпеки та оборони України, його структуру та склад; б) засади державної політки, спрямовані на гарантування безпеки держави, суспільства та окремого індивіда від зовнішніх та внутрішніх загроз; в) повноваження державних органів, Збройних Сил та інших військових формувань, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, їх посадових осіб, а також обов'язки та права громадян у сфері оборони; г) вичерпний перелік обмежень щодо конституційних прав і свобод людини та громадянина у зв'язку з функціонуванням структурних підрозділів сектору безпеки і оборони України; д) правові засади організації та здійснення демократичного цивільного контролю у сфері забезпечення безпеки та оборони України;

- обґрунтовано доцільність заснування інституту парламентського уповноваженого за контролем над сектором безпеки та оборони України та ухвалити відповідний закон. Ним має стати Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України за контролем над сектором безпеки і обороні України»;

- у зв'язку зі зміною правового стану органів прокуратури України у військовій сфері, щодо забезпечення законності і правопорядку розкрито співвідношення й розмежування понять «контроль» і «нагляд» у сфері функціонування Збройних Сил України, запропонована класифікація видів контролю за критеріями суб'єкта забезпечення;

- надано конкретні пропозиції щодо положень раніше наведених засобів та чинного законодавства у сфері, що досліджується;

удосконалено:

- зміст поняття «управління Збройними Силами України», під яким пропонується розуміти засоби впливу на Збройні Сили України в цілому, окремі структурні підрозділи, військовослужбовців, з метою упорядкування їх повсякденної життєдіяльності, забезпечення законності і дисципліни, належної бойової підготовки для якісного та всебічного виконання завдань щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;

- поняття та уточнено систему функції Збройних Сил України, як найважливіших оборонно-військових напрямів їх діяльності, що визначають сутність, соціальне призначення Збройних Сил України, їх місце у структурі державного апарату, особливості проходження у їх структурних підрозділах військової служби. Функції, на думку автора, повинні бути покладенні в основу доктрини забезпечення законності та правопорядку у Збройних Сил України;

- розуміння критеріїв визначення ефективності забезпечення законності і правопорядку у Збройних Силах України, які виражаються у конкретних заходах щодо усунення потенційно можливих порушень законності та правопорядку;

- систему та зміст адміністративно-попереджувальних заходів, як сукупності засобів впливу щодо фізичних і юридичних осіб, у вигляді моральних, матеріальних (майнових), організаційних обмежень їх прав, свобод, законних інтересів задля попередження вчинення протиправних діянь;

- визначення терміну «дисципліна» в царині військового управління, яка може розглядатися у двох значеннях. Дисципліна (військова дисципліна) у вузькому розумінні, як бездоганне та неухильне дотримання військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншими нормативними актами, що регулюють проходження військової служби. Дисципліна у широкому розумінні (дисципліна у Збройних Силах України) як дотримання суб'єктами та об'єктами військового управління вимог законодавства щодо різних аспектів діяльності військових формувань, органів військового управління та військовослужбовців - фінансова дисципліна, військова дисципліна, мобілізаційна дисципліна, дотримання режиму секретності, дотримання порядку застосування і використання зброї та іншої військової техніки тощо;

- наукові визначення підстав притягнення військовослужбовців до дисциплінарної відповідальності та надано пропозиції щодо внесення змін до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, стосовно визначення ознак протиправності дисциплінарного правопорушення процесуального механізму притягнення до дисциплінарної відповідальності;

- визначення змісту категорії «переконання, зокрема заохочення, у Збройних Силах України», як цілеспрямованого впливу на військовослужбовців з метою досягнення високих професійних показників службової діяльності у межах виконання військового обов'язку з метою забезпечення законності і правопорядку;

отримали подальший розвиток положення щодо:

- основних напрямів підвищення рівня законності у Збройних Силах України, якими є: одноманітне тлумачення та застосування приписів військових нормативно-правових актів; здійснення військового управління відповідними органами виключно у межах встановленої компетенції; побудова системи органів військового управління та встановлення між ними субординаційних та координаційних зв'язків з огляду на необхідність забезпечення максимально ефективного виконання завдань, що стоять перед Збройними Силами України; чітке дотримання порядку військового управління, підвищення рівня його процесуалізації та збільшення обсягу адміністративних проваджень, що застосовуються в цій царині; правильний добір адміністративно-правових методів, що застосовуються у процесі військового управління; гармонійне поєднання методів примусу та переконання у діяльності командирів (начальників) та органів військового командування тощо;

- системи заходів адміністративного припинення у Збройних Силах України, до якої зокрема віднесено: розшук і затримання особи, що самовільно покинула територію військової частини, відсторонення військовослужбовця від несення служби; вилучення за необхідності у військовослужбовця вогнепальної зброї, службової документації, інших речей, що пов'язані із можливим учиненням правопорушення, припинення звільнення (відрядження) військовослужбовця і направлення його до своєї військової частини (місця служби); затримання або знімання з поїздів, морських (річкових), повітряних суден військовослужбовців, які порушують установлений на транспорті порядок, а також направлення їх у відповідний орган Служби правопорядку; застосування заходів фізичного впливу і зброї в межах визначених законом; припинення експлуатації озброєння, бойової та іншої техніки у разі виявлення недоліків, які можуть призвести до аварій, поломок або виведення їх із ладу, а також у разі невиконання вимог безпеки;

- спеціальних принципів організації і функціонування Збройних Сил України зокрема: вірності конституційному обов'язку та військовій присязі; гласності; поєднання єдиноначальності та колегіальності при розробленні найважливіших управлінських рішень у Збройних Силах України; постійної бойової та мобілізаційної готовності; виховання військовослужбовців на основі патріотичних, бойових традицій Українського народу; додержання військової дисципліни; забезпечення державного соціально-економічного та соціально-правового захисту громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, а також членів їх сімей;

- змісту управління Збройними Силами України, шляхів його удосконалення на основі досягнень управлінської науки, сучасного адміністративного менеджменту функціонування оборонної сфери України;

- визначення правових форм реалізації переконання до яких віднесено: зауваження на адресу військовослужбовця; бесіда командира з підлеглими військовослужбовцями; проведення зборів, нарад військовослужбовців, навчальних занять з вивчення національного законодавства України, військових статутів, наказів і актів військового командування, інструктажів різноманітної тематично-цільової спрямованості; доведення до відома особового складу військової частини або підрозділу інформації щодо шкідливих наслідків фактів порушення дисципліни військовослужбовцями; організацію і налагодження діяльності військових колективів, проведення заходів з питань культури і дозвілля; застосування встановлених законодавством заохочень до військовослужбовців;

- основних міжнародних стандартів забезпечення законності і правопорядку у збройних силах інших країн Європи і світу, можливості їх використання у законодавстві України. На погляд дисертанта, серед інших, наше законодавство має запозичити положення, що стосується створення правової основи, яка підкорює армію цивільній політичній владі; встановлення, що пріоритетом для діяльності всіх управлінських ланок збройних сил є права і свободи громадян; упровадження у практику функціонування воєнної організації громадського і парламентського контролю над збройними силами; налагодження чіткості в командуванні збройними силами; максимально допустима інформаційна транспарентність (прозорість) діяльності збройних сил; обмін досвідом у межах проведення багатонаціональних військових операцій.

Практичне значення одержаних результатів виконаного дослідження полягає у тому, що положення дисертаційного дослідження, мають як теоретичне, для науки адміністративного права і державного управління, так і практичне значення, для законотворчої діяльності, практики забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України. Вони можуть бути використані:

- у законотворчому процесі для удосконалення чинного та підготовки нового законодавства про Сектор безпеки та оборони в цілому, Збройні Сили України та інші військові формування зокрема;

- у правозастосовній діяльності для оптимізації роботи підрозділів Збройних Сил України, інших військових формувань і галузей, в тому числі громадських формувань щодо забезпечення законності і дисципліни в оборонній сфері;

- у науково-дослідній роботі для подальшої розробки теоретичних та практичних проблем адміністративно-правового регулювання відносин у сфері забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України, його законодавчих засад;

- у навчальному процесі для підготовки підручників, навчальних посібників з дисциплін «Адміністративне право», «Військова адміністрація», «Основи військового управління», «Правова робота у Збройних Силах України», «Правове забезпечення кадрової роботи у Збройних Силах України» та інших.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно. Сформульовані в роботі положення, висновки та практичні рекомендації автором обґрунтовано, ряд із них пропонується внести до проекту Закону України «Про сектор безпеки та оборони України та демократичний цивільний контроль над ним» як розділи, що присвячені основам демократичного контролю над сектором безпеки та оборони України, відповідальності за порушення законодавства про сектор безпеки та оборони України та демократичний контроль над ним та ін. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднені та обговорювалися на засіданні кафедри адміністративного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», на наукових конференціях, круглих столах, семінарах, зокрема на: Четвертій науковій конференції Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (м. Харків, 16-17 квітня 2008р., та послідуючих конференціях, що проходили у цьому університеті з 2009 по 2012 роки), Міжнародному науковому семінарі «Проблеми державно-правового розвитку в умовах європейської інтеграції і глобалізації» (м. Харків, 16 травня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства до правової держави» (м. Харків, 24 квітня 2008 р.), Науково-практичній конференції «Україна європейська: сучасні тенденції та перспективи» (м. Чернігів, 18 квітня 2008 р.), П'ятій науковій конференції «Новітні технології - для захисту повітряного простору» (м. Харків, 15-16 квітня 2009 р.), ХХП Харківських Політологічних читань (м. Харків, 2009, Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Соціум. Наука. Культура» (м. Київ, 24-26 січня 2013 р.), Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Сучасна наука в мережі Internet»: ( м. Київ 25-27 лютого 2013 р.), Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Науковий потенціал 2013» ( м. Київ, 25-27 березня 2013 р.). Результатом участі у роботі всіх названих конференцій є публікація тез наукових доповідей і повідомлень.

Публікації. Основні результати та висновки дисертації викладені в індивідуальній монографії, 23 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях з юридичних наук та 13 тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, які містять тринадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (345 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 370 сторінок, з них основного тексту - 335 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

законність правопорядок збройний україна

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено її зв'язок з науковими планами та програмами, окреслено мету і завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, сформульована наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, зазначена їх апробація у публікаціях, тезах доповідей і повідомлень, структура й обсяг роботи.

Розділ 1 «Правові засади організації та функціонування Збройних Сил України» складається з чотирьох підрозділів, в яких визначені місце Збройних Сил України у структурі сектору безпеки та оборони, функції та принципи їх організації і функціонування, розглядаються історико-правові аспекти становлення і розвитку Військової організації України, сутність та особливості управління Збройними Силами на сучасному етапі розвитку Української держави, проблеми забезпечення режиму законності у військовій сфері.

У підрозділі 1.1 «Соціальна роль та принципи організації та функціонування Збройних Сил України звертається увага на важливість забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України, для виконання положень Воєнної доктрини, а отже забезпечення суверенітету нашої держави. При аналізі соціального призначення Збройних Сил України зазначається, що забезпечення законності та правопорядку має як внутрішній прояв, так і зовнішній, а тому соціальне призначення Збройних Сил України можна розглядати у двох аспектах. З одного боку, це забезпечення військової безпеки держави, а з іншого - соціальне призначення Збройних Сил України полягає у тому, що є вони є місцем військової служби та праці громадян України, впливають на розвиток інфраструктури регіонів з урахуванням потреб підготовки території держави до оборони, рівень освіченості значної частини громадян. Крім того, оборонно-промисловий комплекс, як складова національної економіки, позначається на економічному стані держави, створює робочі місця.

На підставі викладеного робиться висновок, що забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України, як і їх соціальне призначення, можна розглядати у двох аспектах. Перший з них - забезпечення законності та правопорядку у внутрішньому середовищі, в самих військових формуваннях, знаходить відображення у відносинах, що складаються між військовослужбовцями, а також між окремими органами військового командування та військовими частинами. Другий - забезпечення законності та правопорядку у зонах контактів Збройних Сил (їх складових та військовослужбовців) з іншими суб'єктами. Можна виділити законність за звичайних та надзвичайних обставин (під час ведення бойових дій, проведення миротворчих операцій, за умов воєнного та надзвичайного стану). Внутрішній та зовнішній аспекти забезпечення законності та правопорядку знаходяться у діалектичному взаємозв'язку. Вони впливають один на одного і лише їх гармонійне поєднання може забезпечити виконання широкого комплексу завдань, що покладений на вітчизняне військо.

У підрозділі розглядаються загальні і спеціальні принципи, що покладені в основу організації та функціонування Збройних Сил України. Серед загальних принципів виокремлюються: принципи законності, гуманізму, державного суверенітету та незалежності Української держави. До спеціальних принципів належать: принципи вірності конституційному обов'язку та військовій присязі, гласності, поєднання єдиноначальності і колегіальності при розробленні найважливіших управлінських рішень у Збройних Силах України, постійної бойової та мобілізаційної готовності, виховання військовослужбовців на основі патріотичних, бойових традицій Українського народу, додержання військової дисципліни, забезпечення державного соціально-економічного та соціально-правового захисту громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, а також членів їх сімей.

У підрозділі 1.2 «Історико-правові аспекти становлення і розвитку Воєнної організації України» звертається увага на те, що правова регламентація організації мілітаризованих сил Української держави, питання підтримання законності і правопорядку у цій сфері в різні історичні епохи трансформувалася в залежності від рівня розвитку правової системи України в цілому. Тривалий час Воєнна організація формувалася у відповідності до військових звичаїв, уявлень про честь і доблесть, військове товариство і взаємну допомогу. Звичай, як основний регулятор суспільних відносин у війську, мав усний характер. Воєнна організація Запорізької Січі в історії української державності є показовою в плані розбудови національних військових сил, їх прагматичного використання у відповідності до політичних цілей тодішньої Української держави, а також формування чіткої збалансованої системи органів управління. Проаналізовано процес формування Воєнної організації сучасної України, побудови нормативно-правової бази забезпечення функціонування Збройних Сил держави й інших структур силового блоку.

У підрозділі 1.3 «Збройні Сили України у структурі сектору безпеки та оборони» наводиться визначення категорії «сектор безпеки і оборони», пропонується розробити та прийняти Закон України «Про сектор безпеки і оборони України та демократичний цивільний контроль над ним». Цей Закон за своїм змістом (структурою) має давати визначення сектору безпеки та оборони України, наводити перелік органів та посадових осіб, що входять до його структури, а також пов'язані з його діяльністю; визначати основи державної політки, спрямованої на гарантування безпеки держави, суспільства та окремого індивіда від зовнішніх та внутрішніх загроз всіма структурними підрозділами сектора безпеки та оборони України; встановлювати засади оборони, а також повноваження органів державної влади, основні завдання та функції Збройних Сил та інших військових формувань, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, їх посадових осіб, а також обов'язки та права громадян у сфері оборони; передбачати вичерпний перелік обмеження прав і свобод людини та громадянина на підставі Конституції України у зв'язку з функціонуванням структурних підрозділів сектору безпеки і оборони України; визначати правові засади організації та здійснення демократичного цивільного контролю над структурними елементами сектору безпеки та оборони України. У разі ухвалення запропонованого Закону, також передбачається статтю 1 Закону про Збройні Сили доповнити новою частиною, в якій визначити статус Збройних Сил України у структурі Сектору безпеки і оборони України. Такі ж зміни повинні бути внесені й до інших законів України. Наприклад, до законів України «Про Державну прикордонну службу України», «Про Службу безпеки України» та деяких інших. На підставі нового законодавчого підґрунтя для організації та функціонування сектору безпеки і оборони та його підрозділів пропонується ухвалити оновлену Воєнну доктрину України.

Підкреслюється, що формування сектору безпеки та оборони не повинно призвести до створення закритого режиму функціонування та відсутності доступу інститутів громадянського суспільства щодо контролю над його складовими. У зв'язку з цим, звертається увага на підвищення рівня законності та правопорядку у всіх підрозділах сектору безпеки та оборони, у підрозділах Збройних Сил України, як головної складової такої системи.

У підрозділі 1.4 «Сутність та особливості управління Збройними Силами України на сучасному етапі розвитку Української держави» запропоновано авторське визначення управління Збройними Силами України, під яким розуміється організаційно-розпорядча та виконавча діяльність органів державної влади у межах Конституції та законів України, що здійснює цілеспрямований управлінський вплив на Збройні Сили України в цілому, їх окремі структурні підрозділі, у тому числі й окремих військовослужбовців, що полягає в упорядкуванні їх повсякденної життєдіяльності, побуту, бойової підготовки з метою якісного та всебічного виконання завдань щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Управління Збройними Силами України є різновидом державного управління, воно здійснюється сукупністю державних органів і посадових осіб - державних службовців.

Серед особливостей, що притаманні управлінню Збройними Силами виділяється: 1) двохрівневість такого управління (військове управління та управління військового командування); 2) кризова зорієнтованість; 3) високий рівень одноособового управління; 4) підвищена необхідність в організаційній єдності; 5) високий рівень процесуального регулювання шляхів реалізації військових управлінських відносин. Акцентовано на тому, що в сучасних умовах розвитку Української держави та суспільства управління Збройними Силами України повинно набути нових сучасних рис, які базуються на останніх досягненнях науки адміністративного права, державного управління, у тому числі й сучасного адміністративного менеджменту. З огляду на складний період розвитку як держави, так і суспільства, особливу увагу присвячено заходам щодо підвищення рівня законності та правопорядку як першочергової умови належного функціонування Збройних Сил України у напрямі виконання встановлених Конституцією України завдань.

Розділ 2 «Організаційно-правові засади забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України» складається з двох підрозділів і присвячений характеристиці законності та правопорядку у Збройних Силах України, сутності і критеріям ефективності їх забезпечення у системі Збройних Сил.

У підрозділі 2.1 «Загальна характеристика законності та правопорядку у Збройних Силах України» розглядаються проблеми підтримання законності у системі Збройних Сил України як основи практичного втілення (реалізації) норм національного законодавства учасниками суспільних відносин, у сфері функціонування Збройних Сил України. Забезпечення законності є запорукою успішного реформування Збройних Сил України в напрямі перетворення головної озброєної державної структури на дисципліновану, високомобільну, систему військових підрозділів і з'єднань, що здатна ефективно вирішувати завдання щодо протидії ймовірній зовнішній військовій агресії. У межах функціонування Збройних Сил України як цілісної державної системи військових частин, з'єднань і органів, забезпечення законності проявляється у трьох формах: а) як принцип здійснення уповноваженими посадовими особами Збройних Сил управління підпорядкованими військовими підрозділами і з'єднаннями; б) як метод здійснення уповноваженими посадовими особами Збройних Сил управління військовими підрозділами і з'єднаннями; в) як режим організації життя і взаємодії учасників суспільних відносин, що формуються у сфері функціонування Збройних Сил України.

Законність і дисципліна забезпечується, на погляд автора, у межах управлінського процесу і супроводжується застосуванням відповідних повноважень службовими особами для чого створена система гарантій законності і правопорядку у Збройних Силах. У залежності від зв'язку з правовою сферою вказані гарантії запропоновано класифікувати на загально-правові (загальні) та спеціально-юридичні (спеціальні). До загально-правових гарантій віднесено економічні, політичні, ідеологічні та організаційні гарантії. До групи спеціальних гарантій забезпечення законності у Збройних Силах України належать законодавчі обмеження громадянських прав і свобод військовослужбовців, особливий режим юридичної відповідальності, заходи правового та соціального захисту, особливості адміністративно-правового забезпечення здійснення процесу управління у Збройних Силах України.

Підрозділ 2.2 «Сутність і критерії ефективності забезпечення законності та правопорядку в системі Збройних Сил України» присвячено проблематиці дослідження категорій «ефективність», «критерії», класифікації критеріїв забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України, аналізу сутності та особливості таких критеріїв. Сутність ефективності забезпечення законності і правопорядку в системі Збройних Сил України розглядається як створення комплексу належних умов для неухильного додержання, виконання, використання, застосування правових норм усіма учасниками суспільних відносин, які прямо чи опосередковано беруть участь в організації і безперервному функціонуванні Збройних Сил держави. Результативність забезпечення законності і правопорядку у Збройних Силах України аналізується через систему критеріїв ефективності забезпечення законності і правопорядку в означеній сфері.

Обґрунтовано, що критерії ефективності забезпечення законності і правопорядку у Збройних Силах України виражаються у конкретних заходах щодо усунення потенційно можливих детермінант порушення законності і правопорядку, ефективність цих критеріїв прямо залежить від результативності протидії таким детермінантам. Система критеріїв забезпечення законності зв?язку Збройних Сил України залишається офіційно не визначеною на законодавчому рівні. У залежності від характеру забезпечення функціонування системи Збройних Сил України, гарантії законності і правопорядку у Збройних Силах України запропоновано класифікувати за такими підставами, як: соціально-економічні, формально-юридичні, організаційно-управлінські, інституціональні, а також у залежності від рівня професійної підготовки керівного складу системи Збройних Сил України, що, відповідно, пов'язане з якістю виховної і патріотичної роботи з особовим складом. Особливу увагу зосереджено на тому, як критерії ефективності впливають на реалізацію гарантій забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України у процесі управління цією складною і багатоступеневою структурою.

Розділ 3 «Адміністративно-правовий механізм забезпечення законності і правопорядку у Збройних Силах України» містить чотири підрозділи і присвячений висвітленню особливостей законодавчого врегулювання та підтримання режиму законності та правопорядку у Збройних Силах та адміністративно-правових засобів їх забезпечення.

У підрозділі 3.1 «Законодавче забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України» під законодавчим забезпеченням законності і правопорядку у Збройних Силах України розуміється система пов'язаних за змістом норм права, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі створення і функціонування Збройних Сил України. У залежності від сфери дії законодавчі акти, на підставі яких забезпечується законність і правопорядок у Збройних Силах України, об'єднуються в систему актів національного права і систему актів міжнародного права. Законодавче забезпечення законності і правопорядку у Збройних Силах України ґрунтується на засадах утілення принципу верховенства права у функціонуванні армії. Принцип верховенства права у Збройних Силах України знаходить прояв у створенні такого порядку розвитку військово-правових відносин, при якому всі суб'єкти діють виключно на засадах чинного права, у відповідності до закону і з обов'язковим дотриманням прав і свобод громадян-військовослужбовців і всіх інших членів суспільства. Права і свободи військовослужбовців визначають у кінцевому рахунку цілі і зміст законодавства, що регулює питання у військовій сфері. Однією з сутнісних характеристик законодавчого підґрунтя забезпечення законності і правопорядку в системі Збройних Сил є те, що законодавство у цій сфері тісно пов'язане не лише з організаційними, ідеологічними, політичними та виховними процесами цієї діяльності.

У підрозділ 3.2 «Характеристика адміністративно-правових засобів забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України» встановлено, що законність і правопорядок у Збройних Силах України забезпечуються шляхом застосування системи адміністративно-правових засобів, спрямованих на попередження правопорушень, їх припинення і притягнення винних у їх вчиненні осіб до юридичної відповідальності. Проаналізована система адміністративно-правових засобів забезпечення законності і правопорядку в державі: 1) засоби адміністративного переконання; 2) засоби адміністративного попередження; 3) засоби адміністративного припинення; 4) засоби адміністративної відповідальності та особливості її застосування у військовій сфері; 5) дисциплінарна відповідальність. Засоби адміністративного переконання пронизують всю групу методів діяльності держави з формування суспільної свідомості, щодо необхідності дотримання встановлених державою правил і здійснюваних нею заходів. Засоби адміністративного припинення у Збройних Силах застосовується для припинення протиправної поведінки. На підставі аналізу актів військового законодавства України, пропонується авторська система заходів адміністративного припинення: розшук і затримання особи, що самовільно покинула територію військової частини, відсторонення військовослужбовця від несення служби; вилучення за необхідності у військовослужбовця вогнепальної зброї, службової документації, інших речей, що пов'язані із вчинення правопорушення, припинення звільнення (відрядження) військовослужбовця і направлення його до своєї військової частини у разі порушення ним військової дисципліни; затримання або знімання з поїздів, морських (річкових), повітряних суден військовослужбовців, які порушують установлений на транспорті порядок, а також направлення їх у відповідний орган Служби правопорядку; застосування заходів фізичного впливу і зброї на законних підставах; припинення експлуатації озброєння, бойової та іншої техніки у разі виявлення недоліків, які можуть призвести до аварій, поломок або виведення їх із ладу, а також у разі невиконання вимог безпеки.

Адміністративна відповідальність застосовується відповідними суб'єктами до осіб, які не перебувають в їх підпорядкуванні, у межах передбачених адміністративно-правовими нормами. Це заходи впливу морального, майнового та особистісного характеру з метою охорони суспільних відносин у воєнній сфері шляхом застосування до правопорушників адміністративних стягнень. Адміністративна відповідальність військовослужбовців виконує і профілактичну роль у попередженні як адміністративних і дисциплінарних проступків, так й інших правопорушень.

У підрозділі 3.3 «Переконання як засіб забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України» Переконання виступає своєрідним механізмом профілактичного впливу на свідомість військовослужбовця з метою недопущення ним та іншими суб'єктами вчинення правопорушення чи дисциплінарного проступку. Аналіз нормативно-правових актів, які регулюють відповідні аспекти забезпечення законності і правопорядку у Збройних Силах України надає можливості дійти висновку, що до правових форм реалізації переконання належать: зауваження на адресу військовослужбовця за незначне відхилення від бажаної поведінки; бесіда командира з підлеглими військовослужбовцями; проведення зборів і нарад військовослужбовців; проведення навчальних занять з вивчення національного законодавства України, військових статутів, наказів і актів військового командування; проведення інструктажів різноманітної тематично-цільової спрямованості; доведення до відома особового складу військової частини або підрозділу інформації щодо шкідливих наслідків фактів порушення дисципліни військовослужбовцями скоєння адміністративних проступків, злочинних діянь; організація і налагодження належної діяльності військових колективів; організація і проведення заходів з питань культури і дозвілля; застосування встановлених законодавством заохочень до військовослужбовців.

Особлива увага приділяється переконанню у формі заохочення, як способу впливу на особистість, військовослужбовця (його інтерес і свідомість) метою орієнтації поведінки на досягнення високих професійних показників службової діяльності у межах виконання військового обов'язку. Автором обґрунтовано пропозиції щодо визначення і закріплення на законодавчому рівні переліку заходів переконання, які можуть застосовуватися до військовослужбовців Збройних Сил України з метою їх налаштування на чітке та неухильне дотримання закону і службових статутів, інших нормативно-правових актів.

У підрозділі 3.4 «Адміністративний примус і дисциплінарна відповідальність у системі засобів забезпечення законності та правопорядку Збройних Сил України» застосування адміністративного примусу розглядається, як важлива складова процесу забезпечення законності та правопорядку, оскільки система прямого і безпосереднього підпорядкування з одного боку вимагає чіткого забезпечення законності та правопорядку, а з іншого - створює реальні умови і можливості для ефективного застосування всіх заходів адміністративного примусу, в тому числі адміністративної відповідальності. Військовослужбовці Збройних Сил України за вчинення адміністративних правопорушень у більшості випадків притягуються до дисциплінарної відповідальності на основі Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у формі дисциплінарних стягнень.

На основі аналізу положень законодавства про дисциплінарну відповідальність військовослужбовців пропонується внести зміни до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, чітко визначити, що вчинене вважається дисциплінарним правопорушенням тільки у разі якщо воно безпосередньо передбачено Дисциплінарним статутом. Автор ставить під сумнів тезу про те, що є доцільним розробити та прийняти Дисциплінарний кодекс України, який би включав до себе загальні засади притягнення до дисциплінарної відповідальності, порядок застосування дисциплінарних стягнень, конкретні склади дисциплінарних проступків, правовий статус органів та посадових осіб, що накладають дисциплінарні стягнення. Дискусійність подібної пропозиції є очевидною, оскільки Дисциплінарний статут Збройних Сил України, це фактично кодифікований акт, що регламентує практично весь спектр питань, пов'язаних з притягненням до дисциплінарної відповідальності. В ньому наводиться поняття дисциплінарного стягнення, визначаються види систем дисциплінарних стягнень (стягнення за порушення військової дисципліни), права командирів щодо їх накладання та зняття, порядок накладання дисциплінарних стягнень, порядок виконання дисциплінарних стягнень, облік дисциплінарних стягнень. У межах удосконалення Дисциплінарного статуту Збройних Сил України доцільним уявляється приділити більше уваги процесуальним питанням притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовців, процесуальним гарантіям з тим, щоб забезпечити прозорість і об?єктивність процесу притягнення до відповідальності. Процес має сприяти досягнення головної задачі - забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України. Пропонується виділити у окремий розділ (главу) норми, які б регламентували дисциплінарне провадження.

Розділ 4 «Досвід забезпечення законності та правопорядку у військових формуваннях зарубіжних держав і можливості його застосування в Україні» складається з трьох підрозділів, у яких аналізуються міжнародно-правові стандарти забезпечення законності і правопорядку у військових формуваннях інших держав та наводяться на думку автора основні напрями реформування законодавства України про Збройні Сили України з урахуванням міжнародного досвіду.

Підрозділ 4.1 «Міжнародно-правові стандарти забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України» присвячено аналізу міжнародної практики, яка доводить, що основними стандартами забезпечення законності і правопорядку у збройних силах всіх цивілізованих держав світу є: створення правової основи, яка підкорює армію законній політичній владі; встановлення, що пріоритетом для діяльності всіх управлінських ланок збройних сил є права і свободи громадян; упровадження у практику функціонування воєнної організації громадського і парламентського контролю над збройними силами; налагодження чіткості в командуванні збройними силами; максимально допустима інформаційна транспарентність (прозорість) діяльності збройних сил; обмін досвідом у межах проведення багатонаціональних військових операцій. На підставі вивчення міжнародного досвіду забезпечення законності і правопорядку у збройних силах, робиться висновок, що найбільш дієвим засобом забезпечення законності є парламентський контроль над усіма мілітаризованими структурами. У свою чергу, парламенти створюють у своєму складі спеціалізовані профільні комітети з безпеки і оборони, які беруть участь у розробці заходів планування діяльності збройних сил, витратою бюджетних коштів, а також визначають і встановлюють параметри звітності збройних сил за якість виконання поставлених перед ними завдань.

Розбудова України як демократичної, правової, соціальної держави неможлива без участі у світових та інтеграційних процесах. Курс на європейську інтеграцію є природним наслідком здобуття Україною незалежності. Важливим фактором сприяння підвищенню рівня законності і правопорядку є вивчення та використання досвіду такої діяльності через основні форми військового співробітництва України і ЄС у межах євроінтеграції: 1) розширення формату військово-політичного діалогу між керівництвом Збройних Сил України та Військовим комітетом і Секретаріатом Ради ЄС; 2) навчання українських офіцерів в освітніх закладах ЄС; 3) підготовка до спільних військових навчань, а також багатонаціональних операцій з підтримання миру в межах залучення Збройних Сил України до формування спільних бойових тактичних груп ЄС.

У підрозділі 4.2 «Забезпечення законності та правопорядку у збройних силах зарубіжних держав» на основі комплексного аналізу цієї сфери діяльності збройних сил ряду зарубіжних держав надає можливість говорити про доцільність у певних випадках використання такого досвіду у процесі функціонування Збройних Сил України. Це стосується створення відповідного нормативного та організаційного підґрунтя для сфери забезпечення законності та правопорядку у військах, сприятиме подоланню або мінімізації дії негативних факторів функціонування армійських структур. Проте використання зарубіжного досвіду, що був набутий в інших реаліях повинно здійснюватися з урахуванням вітчизняних параметрів Воєнної організації, можливостей Державного бюджету, менталітету Українського народу, традицій, пов'язаних з проходженням військової служби та інших чинників. Зарубіжний досвід забезпечення законності та правопорядку у збройних силах є різноманітним та багатогранним. Кожна держава має власний механізм управління та координації військової організації. Різною компетенцією наділені органи, що забезпечують законність та правопорядок в армійських структурах. Однак, незважаючи на таку різницю, автор констатує, що в сучасних державах значний потенціал окремих уповноважених на те органів спрямований на здійснення діяльності, яка не тільки забезпечує, а й сприяє законності та правопорядку у збройних силах.