Громадські об'єднання як суб'єкти адміністративного права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

громадські об'єднання як суб'єкти адміністративного права україни

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Віхляєв Михайло Юрійович

Ірпінь 2013

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Запорізькому національному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор Коломоєць Тетяна Олександрівна, Запорізький національний університет, декан юридичного факультету.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України Настюк Василь Якович, Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», завідувач кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності;

доктор юридичних наук, професор Діхтієвський Петро Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри адміністративного права;

доктор юридичних наук, доцент Миколенко Олександр Іванович, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, професор кафедри адміністративного права.

Захист відбудеться «04» жовтня 2013 року о 09:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.855.02 в Національному університеті державної податкової служби України за адресою: вул. Садова, 55, м. Ірпінь, Київська обл., 08201.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національного університету державної податкової служби України за адресою: вул. Карла Маркса, 31, м. Ірпінь, Київська обл., 08201.

Автореферат розісланий «30» серпня 2013 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.О. Мацелик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розвиток України як демократичної та правової держави повинен бути зумовлений належним розвитком інститутів громадянського суспільства, які активно взаємодіють з органами публічної адміністрації та доповнюють їхню діяльність, забезпечуючи реалізацію публічних інтересів. Одним із головних інститутів громадянського суспільства є громадські об'єднання України, за допомогою яких громадяни реалізують своє конституційне право на об'єднання. Фізичні особи, долучаючись до діяльності різноманітних громадських об'єднань, отримують реальну можливість більш ефективно впливати на формування та реалізацію державної політики, вирішення важливих питань місцевого значення, забезпечуючи задоволення своїх законних інтересів. Протягом останніх п'яти років Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України після майже двадцятирічного «застою» законодавства у сфері діяльності громадських об'єднань було прийнято низку важливих нормативно-правових актів, спрямованих саме на підвищення ролі громадських об'єднань у публічному адмініструванні шляхом збільшення обсягу їхніх прав у цій сфері та способів впливу на діяльність та рішення органів публічної адміністрації. Однак практика реалізації вказаних нормативно-правових актів свідчить, що ані представники органів публічної адміністрації, ані члени громадських об'єднань належним чином не усвідомлюють необхідність активізації процесу формування і забезпечення свідомої та активної позиції громадських об'єднань щодо подальшого розвитку держави та необхідність підтримки органами публічної адміністрації громадських ініціатив стосовно участі в державотворчому процесі. Подібна тенденція простежується і в сучасній юридичній науці, зокрема в науці адміністративного права, оскільки, незважаючи на наявність нової нормативно-правової бази у сфері взаємодії громадських об'єднань з органами публічної адміністрації, подібні питання в сучасних наукових працях вчених-адміністративістів належним чином не досліджуються, а в новій навчальній літературі з адміністративного права увага авторів, як і наприкінці ХХ століття, приділяється лише загальним питанням адміністративно-правового впливу на порядок створення, функціонування та припинення діяльності громадських об'єднань, проте з урахуванням положень нового Закону України «Про громадські об'єднання», який вступив у дію з 01 січня 2013 р.

Розвиток сучасної науки адміністративного права, відмова від догм радянського адміністративного права, зміна наукових точок зору щодо предмету та призначення адміністративного права України вимагають якісно нових, зорієнтованих на утвердження принципу верховенства права підходів до дослідження проблематики інститутів публічного адміністрування, суб'єктного складу адміністративно-правових відносин, проблем державної служби, різних аспектів адміністративного та судового порядку оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єктів публічної адміністрації та їх посадових осіб тощо. Безумовно, все це вплинуло не тільки на систему суб'єктів адміністративного права, яка має тенденції до збільшення кількості її елементів, але й на засади та підходи наукового дослідження цієї проблематики. Тому беззаперечним є те, що суттєвого значення набувають питання аналізу правого статусу суб'єктів адміністративного права, в тому числі й переосмислення їхньої ролі та значення саме в сучасних реаліях та у найближчому майбутньому.

У різні історичні періоди становлення та розвитку адміністративно-правової доктрини проблематика суб'єктного складу адміністративного права привертала увагу багатьох вчених-юристів. Зокрема, цими питаннями займалися В.Б. Авер'янов, Г.В. Атаманчук, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, В.М. Безвенко, А.І. Берлач, Ю.П. Битяк, В.Т. Білоус, Н.В. Галіцина, В.М. Гаращук, В.М. Горшенев, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, І.С.Гриценко, П.В. Діхтієвський, А.А. Довгополик, Є.В. Додін, О.О. Дьомін, Ю.А. Дорохіна, Д.М. Лук'янець, А.І. Єлістратов, О.Ф. Євтихієв, О.Т. Зима, О.Є. Луньов, С.В. Ківалов, В.Л. Кобалевський, Л.В. Коваль, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, М.В. Костів, О.В. Кузьменко, Т.О. Мацелик, Р.С. Мельник, О.І. Миколенко, В.Я. Настюк, В.І. Олефір, А.В. Пасічник, Д.В. Приймаченко, О.П. Рябченко, Н.Г. Саліщева, А.О. Селіванов, В.Ф.Сіренко, І.Й. Слубський, Ю.М. Старілов, С.С. Студенікін, М.С. Студенікіна, Ю.О. Тихомиров, О.В. Шоріна, В.Є. Чіркін, О.М. Якуба, Ц.А. Ямпольська та інші.

У поле наукового пошуку згаданих вчених-юристів, як правило, потрапляли певні суб'єкти, їх групи, узагальнена характеристика всієї сукупності суб'єктів адміністративного права тощо. Однак лише в окремих роботах приділялась достатня увага проблематиці, пов'язаній з участю громадських об'єднань чи окремих їх різновидів у тих чи інших публічно-правових відносинах (зокрема, цю проблематику досліджували Л.І. Адашис, А.М. Білоус, Н.В. Богашева, С.Г. Братель, О.М. Ващук, Н.П. Гаєва, О.В. Гейда, С.Ф. Денисюк, Є.Є. Додіна, Л.О. Ємець, В.С. Журавський, В.А. Завгородній, В.І. Кафарський, В.М. Короленко, В.М. Кравчук, А.В. Куц, О.І. Лисяк, В.Ф. Піддубна, В.І. Полевий, І.Т. Темех, О.Б. Федоровська, Н.А. Циганчук, В.О. Чепурнов та інші), проте комплексно питання адміністративно-правового статусу громадських об'єднань та їхнього місця в загальній системі суб'єктів адміністративного права ґрунтовно не вивчались, тому слід констатувати відсутність в адміністративно-правовій доктрині загальновизнаних або бодай уніфікованих підходів до розкриття вказаної проблематики.

Таким чином, дослідження громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права України та визначення на підставі наукового базису концептуальних векторів подальшого розвитку вітчизняного законодавства в цій сфері набуває надзвичайної актуальності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках планів наукових досліджень Запорізького національного університету на 2011-2014 рр., комплексного наукового проекту «Дослідження основних напрямків реформування законодавства України в контексті глобалізаційних процесів» (номер державної реєстрації 0111U008532). Тема дисертації пов'язана з підготовкою змін до законодавства та має безпосереднє відношення до Концепції адміністративної реформи в Україні, впровадженої Указом Президента України від 22.07.1998 № 810 (р. V), Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленої Законом України від 21.11.2002 № 228-IV (р.р. V, VI), Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочерговим заходам щодо її реалізації, які були затверджені Указом Президента України від 24.03.2012 № 212/2012 (р.р. 4, 5, 7). Дисертаційна робота виконана відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки в Україні на 2011-2015 рр., затверджених постановою Загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 (р.р. І, ІІ).

Тема дисертації затверджена науково-технічною радою Запорізького національного університету 17 червня 2011 р. (протокол № 9) та схвалена координаційним бюро відповідного відділення Національної академії правових наук України (2011 р.).

Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на підставі аналізу чинного та перспективного законодавства України, практики його застосування органами публічної адміністрації та громадськими об'єднаннями, узагальнення історичних, зарубіжних та вітчизняних сучасних наукових підходів розкрити сутність, ознаки, види, адміністративно-правовий статус громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права України з наступним обґрунтуванням теоретичних положень, напрацювати пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення відповідного законодавства та підвищення ролі громадських об'єднань у формуванні та реалізації державної політики.

Мета дисертаційної роботи зумовила необхідність розв'язання таких науково-практичних завдань:

- проаналізувати процес модернізації предмету адміністративного права України як сфери об'єктивізації участі громадських об'єднань та системи його суб'єктів;

- визначити та охарактеризувати основні етапи формування сучасної наукової думки про громадські об'єднання як суб'єктів адміністративного права крізь призму становлення адміністративно-правової науки на теренах сучасної України;

- визначити поняття та ознаки громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права України та здійснити їх класифікаційний розподіл;

- поглибити сучасні наукові дослідження проблематики адміністративно-правового статусу громадських об'єднань та їхньої адміністративної правосуб'єктності як його основи;

- охарактеризувати особливості реалізації активної та пасивної адміністративної правосуб'єктності громадських об'єднань як суб'єктів адміністративно-правових відносин у сфері публічного адміністрування;

- визначити особливості реалізації активної та пасивної адміністративної правосуб'єктності громадських об'єднань як суб'єктів адміністративно-правових відносин, пов'язаних із застосуванням адміністративного примусу;

- виробити конкретні та обґрунтовані пропозиції та рекомендації теоретичного та практичного характеру, спрямовані на вдосконалення нормативно-правового регулювання діяльності громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані з діяльністю громадських об'єднань України як суб'єктів адміністративного права.

Предмет дослідження становлять громадські об'єднання як суб'єкти адміністративного права України.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали сучасні загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (розділи 1, 2, 3, 4), зокрема з'ясовано сутність термінів «предмет адміністративного права» (підрозділ 1.1), «суб'єкт адміністративного права» (підрозділ 1.1), «суб'єкт адміністративно-правових відносин» (підрозділ 1.1), «учасник адміністративно-правових відносин» (підрозділ 1.1), «громадські об'єднання» (підрозділ 2.1), «адміністративно-правовий статус громадських об'єднань» (підрозділ 2.2), «активна адміністративна правосуб'єктність громадських об'єднань» (підрозділ 2.2), «пасивна адміністративна правосуб'єктність громадських об'єднань» (підрозділ 2.2). Системно-структурний підхід використовувався при визначенні процесу модернізації предмету та системи суб'єктів адміністративного права України (підрозділ 1.1). Методи моделювання, синтезу та аналізу застосовані для розробки пропозицій з удосконалення вітчизняного законодавства (підрозділи 3.1, 3.2, 4.1, 4.2); порівняльно-ретроспективний метод - під час дослідження етапів формування сучасної наукової думки про громадські об'єднання як суб'єктів адміністративного права на теренах сучасної України (підрозділ 1.2); порівняльно-правовий - під час виокремлення кола громадських формувань, які слід відносити до громадських об'єднань (підрозділ 2.1), єдності логічного та системного підходу - під час здійснення класифікаційного розподілу громадських об'єднань та їхньої адміністративно-правової правосуб'єктності (підрозділи 2.1, 2.2). Специфіка досліджуваного об'єкту, його міжгалузевий характер зумовили застосування низки наукових підходів: фундаментального, органічної єдності теорії і практики (підрозділи 3.1, 3.2, 4.1, 4.2), поєднання критичного і раціонального (розділ 2). Ці та інші методи наукового пізнання використовувались у взаємозв'язку, що сприяло проведенню всебічного аналізу, обґрунтуванню теоретичних висновків та практичних рекомендацій.

Теоретичною основою дисертації є праці вітчизняних та зарубіжних науковців з проблем теорії держави і права, конституційного, адміністративного права, політології та інших юридичних наук, що стосуються теми дослідження, а також положення міжнародно-правових документів рекомендаційного характеру, зокрема Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій в Європі, схвалені Комітетом Міністрів Ради Європи 16 квітня 2003 р.

Нормативною базою дисертації є Конституція України, законодавчі акти України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постанови Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, нормативні акти центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, конституційне та адміністративне законодавство зарубіжних держав.

Емпіричну основу дослідження становлять статистичні дані, акумульовані Державною службою статистики України, Міністерством юстиції України та іншими органами публічної адміністрації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим монографічним дослідженням, в якому комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, врахуванням здобутків вітчизняної адміністративно-правової науки розкрито сутність, основні риси, адміністративно-правовий статус громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права. У результаті проведеного дослідження визначено загальні тенденції розвитку вказаного інституту адміністративного права та сформулювало концептуально нові напрями вдосконалення законодавства в цій сфері, що запропоновані здобувачем особисто. Основні з них такі:

вперше: громадський об'єднання адміністративний правовий

- виділено ознаку громадських об'єднань, яка свідчіть про їхню специфічність та відрізняє їх від усіх інших приватних колективних суб'єктів адміністративного права, - можливість забезпечувати публічний інтерес як усього народу України, так і окремої групи осіб, які мають спільний інтерес;

- обґрунтована позиція щодо виділення трьох базових ознак громадських об'єднань: добровільність об'єднання, відсутність управління з боку органів публічної адміністрації, неприбутковий характер, за наявності яких у різноманітних громадських формувань їх можна відносити до громадських об'єднань;

- запропоновано таке визначення поняття «громадські об'єднання» - добровільні, незалежні від органів публічної адміністрації у виборі напрямів та методів діяльності, неприбуткові, самоврядні громадські формування, які створюються та функціонують на основі спільної діяльності, спрямованої на задоволення інтересів їхніх членів як всередині цього об'єднання, так і в зовнішньому середовищі у відносинах з іншими суб'єктами суспільних відносин та на досягнення громадських цілей, у порядку, який визначений Конституцією України, законодавством України та нормативно-правовими актами громадських об'єднань;

- виділено активну адміністративну правосуб'єктність та пасивну адміністративну правосуб'єктність громадських об'єднань залежно від наявності у правовідносинах елементів адміністративно-правового регулюючого впливу на громадські об'єднання, внаслідок чого встановлено, що у правовідносинах, в яких громадські об'єднання виступають об'єктом адміністративно-правового регулюючого впливу, вони мають пасивну адміністративну правосуб'єктність, а, відповідно, у правовідносинах, де на них не здійснюється адміністративно-правовий регулюючий вплив, вони реалізовують свою активну правосуб'єктність;

- правовідносини, які виникають під час здійснення громадськими об'єднаннями громадського контролю за діяльністю суб'єктів правовідносин, які не є суб'єктами публічної адміністрації та які вирішують соціальні завдання, взаємодіючи з іншими суб'єктами правовідносин та певним чином (прямо чи побічно) впливаючи на порядок реалізації їхніх прав, віднесено до адміністративних, оскільки в даних правовідносинах громадські об'єднання реалізують публічний інтерес, контролюючи реалізацію та дотримання прав більше ніж одного суб'єкта правовідносин;

- визначено історіографію дослідження громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права на теренах сучасної України. Зокрема, встановлено, що процес доктринального дослідження громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права можна поділити на декілька самостійних етапів, загальний аналіз яких дозволяє виявити чітку тенденцію розвитку наукових вчень із порушеної проблематики, а також свідчити про різний рівень концентрації уваги вчених-адміністративістів на питаннях активної участі громадських об'єднань у публічному адмініструванні на кожному з виділених етапів;

- обґрунтовано низку пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері забезпечення участі громадських об'єднань у публічному адмініструванні як суб'єктів, які забезпечують публічні інтереси;

удосконалено:

- класифікаційний розподіл громадських об'єднань, внаслідок здійснення якого громадські об'єднання поділено на три групи: 1) політичні партії; 2) громадські організації; 3) інші громадські об'єднання (професійні спілки, організації роботодавців, громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону, творчі спілки, окремі види релігійних організацій, благодійні товариства, торгово-промислові палати);

- визначення співвідношення змісту понять одного категорійного ряду: «суб'єкти адміністративного права», «суб'єкти адміністративно-правових відносин», «учасники адміністративно-правових відносин»;

- теоретичні засади, що визначають специфічність адміністративної правосуб'єктності громадських об'єднань як різновиду юридичних осіб приватного права;

- наукові положення щодо виділення та характеристики форм участі громадських об'єднань у правотворчій діяльності, в діяльності громадських рад при органах публічної адміністрації, а також форм здійснення громадського контролю громадськими об'єднаннями;

- характеристику особливостей реалізації активної адміністративної правосуб'єктності громадськими об'єднаннями в адміністративно-правових відносинах, пов'язаних із застосуванням заходів адміністративного примусу;

- наукові підходи щодо визначення порядку реалізації активної адміністративної правосуб'єктності громадськими об'єднаннями під час реалізації ними делегованих органами публічної адміністрації повноважень;

дістали подальшого розвитку:

- наукові підходи щодо визначення засад адміністративної відповідальності громадських об'єднань. При цьому запропоновано пропозиції та рекомендації з реформування адміністративно-деліктного законодавства, що визначає засади адміністративної відповідальності громадських об'єднань;

- теоретичні положення щодо визначення предмету адміністративного права України, внаслідок чого встановлено, що він складається з адміністративно-правових відносин, що виникають під час публічного адміністрування, а також під час застосування заходів адміністративного примусу за порушення правил та вимог, які встановлені органами публічної адміністрації і дотримання яких контролюється цими органами;

- наукові положення щодо визначення адміністративно-правового статусу громадських об'єднань та його складових елементів, у зв'язку з чим доведено, що структуру адміністративно-правового статусу громадських об'єднань становлять такі елементи: адміністративна правосуб'єктність (адміністративна правоздатність та адміністративна дієздатність, складовою якої є адміністративна деліктоздатність), права, обов'язки, гарантії реалізації прав;

- наукові підходи з окреслення характерних рис реалізації пасивної адміністративної правосуб'єктності громадськими об'єднаннями в адміністративно-правових відносинах, пов'язаних зі здійсненням адміністративно-правового регулюючого впливу на громадські об'єднання з боку органів публічної адміністрації;

- класифікаційний розподіл адміністративної правосуб'єктності громадських об'єднань.

Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес та можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері: результати дослідження поглиблюють існуючі уявлення про репрезентативність та специфічність громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права України та можуть бути використані для подальших наукових досліджень із відповідної проблематики, зокрема: розробки теоретичних та практичних проблем адміністративних процедур, засад адміністративної реформи, при проведенні наукових семінарів (акт впровадження Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 11.03.2013, акт впровадження Донецького юридичного інституту МВС України від 20.03.2013);

- у правотворчості: результати дослідження містять низку пропозицій щодо прийняття нового та внесення змін до чинного законодавства; запропоновані рекомендації можуть бути використані для підвищення ефективності практичної діяльності громадських об'єднань, пов'язаної з реалізацією публічного інтересу, суб'єктів публічної адміністрації в процесі здійснення адміністративних процедур відносно громадських об'єднань (акт впровадження Верховної Ради України від 09.07.2013, акт впровадження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 27.02.2013, акт впровадження Розівської районної державної адміністрації від 25.12.2012);

- у правозастосовній діяльності - для покращення діяльності суб'єктів публічного адміністрування та громадських об'єднань, пов'язаної із застосуванням норм адміністративного права (акт впровадження Запорізької торгово-промислової палати від 10.04.2013, акт впровадження Державної податкової інспекції Красногвардійського району м. Дніпропетровськ від 13.03.2013, акт впровадження представника Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини в Житомирській області від 05.04.2013, акт впровадження Херсонського окружного адміністративного суду від 20.03.2013, акт впровадження Запорізької обласної ради від 07.03.2013);

- у навчальному процесі - для підготовки лекцій, навчальних посібників, а також підручників з адміністративно-правових дисциплін (акт впровадження Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 11.03.2013, акт впровадження Національного університету державної податкової служби України від 23.05.2013, акт впровадження Кримського економіко-правового інституту Міжнародного гуманітарного університету від 25.02.2013, акт впровадження Одеського національного університету імені І.І. Мечникова від 18.03.2013, акт впровадження Донецького юридичного інституту МВС України від 20.03.2013, акт впровадження Харківського національного університету внутрішніх справ від 22.03.2013, акт впровадження Юридичного інституту Національного авіаційного університету від 01.03.2013, акт впровадження Бердянського інституту державного та муніципального управління Класичного приватного університету від 08.04.2013, акт впровадження Навчального-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України від 20.03.2013).

Особистий внесок здобувача. Дослідження виконане дисертантом самостійно, з використанням новітніх здобутків вітчизняної та зарубіжної науки адміністративного права, усі викладені в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі власних досліджень автора. У співавторстві опубліковано навчальний посібник «Адміністративне судочинство» (2011 р.) (здобувачем підготовлено підрозділи 2.1 «Суб'єктивні публічні права в контексті завдань адміністративного судочинства», 2.2 «Форми і методи діяльності суб'єктів публічного адміністрування. Адміністративні договори») навчальний посібник «Адміністративна відповідальність» (2011 р.) (здобувачем підготовлено підрозділ 1.4 «Адміністративна відповідальність юридичних осіб»). У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.

Апробація результатів дисертації відбулась під час їх заслуховування та обговорення на засіданнях кафедри адміністративного та господарського права Запорізького національного університету. Результати проведеного дослідження, його висновки й узагальнення були оприлюднені здобувачем на 13 міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Одеса, 17-18 листопада 2012 р.), «Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні» (м. Ужгород, 16-17 лютого 2013 р.), «Реформування законодавства України та розвиток суспільних відносин в Україні: питання взаємодії» (м. Ужгород, 30-31 березня 2013 р.), «Розвиток сучасного права в умовах глобальної нестабільності» (м. Одеса, 05-06 квітня 2013 р.), «Вплив юридичної науки на розвиток міжнародного та національного законодавства» (м. Харків, 06-07 квітня 2013 р.), «Молода наука-2013» (м. Запоріжжя, 10-11 квітня 2013 р.), «Юридическая наука и практика в условиях современных трансформационных процессов» (г. Симферополь, 12-13 апреля 2013 г.), «Сучасні правові системи в умовах глобалізації: реалії та перспективи» (м. Київ, 13-14 квітня 2013 р.), «Правове забезпечення політики держави на сучасному етапі її розвитку» (м. Донецьк, 20-21 квітня 2013 р.), «Права людини та проблеми організації і функціонування публічної адміністрації в умовах становлення громадянського суспільства в Україні» (м. Запоріжжя, 26-27 квітня 2013 р.), «Актуальні питання публічного та приватного права в контексті сучасних процесів реформування законодавства» (м. Херсон, 26-27 квітня 2013 р.), «Актуальні питання та проблеми правового регулювання суспільних відносин» (м. Дніпропетровськ, 30 квітня 2013 р.), «Верховенство права та правова держава» (м. Ужгород, 18-19 травня 2013 р.) (усі тези опубліковані).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації відображено в опублікованій одноосібній монографії «Репрезентативність та специфічність громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права України», в одному підручнику у співавторстві, в одному навчальному посібнику у співавторстві, 27 наукових статтях, 23 з яких опубліковано у вітчизняних наукових фахових виданнях, 3 - у зарубіжних наукових фахових виданнях, 1 - у зарубіжному нефаховому науковому виданні, та 13 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять 8 підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 437 сторінок. Додатки і список використаних джерел (439 найменувань) займають 77 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими програмами, планами та темами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержанні, наводяться відомості про апробацію результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Адміністративне право України як сфера об'єктивізації участі громадських об'єднань» складається з двох підрозділів, в яких досліджено модернізацію предмету адміністративного права України та його складових як сфери об'єктивізації участі громадських об'єднань, розглянуто процес становлення та зміни у вітчизняній адміністративно-правовій науці поглядів щодо системи суб'єктів адміністративного права України, а також визначено та охарактеризовано основні етапи історіографії дослідження громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права на теренах сучасної України.

У підрозділі 1.1 «Модернізація предмету та системи суб'єктів сучасного адміністративного права України» виділено три етапи процесу модернізації предмету адміністративного права України: 1) перший етап (1991-1998 роки) - домінування пострадянського управлінського підходу, відповідно до якого предметом адміністративного права є суспільні відносини, пов'язані з державним управлінням; 2) другий етап (1998-2008 роки) - поступовий перехід від управлінського підходу до розуміння адміністративного права як регулятора суспільних відносин, пов'язаних із забезпеченням та захистом прав і свобод людини органами державного управління (виділення групи відносин, які виникають під час надання адміністративних послуг); 3) третій етап (2008 рік - дотепер) - динамічний перехід до розуміння під предметом адміністративного права кола відносин, що виникають під час реалізації зобов'язань публічної адміністрації щодо задоволення інтересів суспільства та громадян, що мають публічний характер.

Доведено, що сукупність правових норм, які визначають юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, зміст звернення до адміністративних судів та здійснення адміністративного судочинства, необхідно вважати окремою галуззю права - адміністративним процесуальним правом. Обґрунтована неможливість виділення окремої адміністративно-процедурної галузі права, оскільки процедури, суб'єктами яких є органи публічної адміністрації, забезпечують реалізацію адміністративних матеріальних норм. Встановлено, що без наявності процедурних норм у структурі предмета адміністративного права неможливо було б розглядати адміністративне право як самостійну галузь права, оскільки воно не здійснювало б належний регулюючий вплив на об'єкти публічного адміністрування. Доведено, що сукупність правовідносин, які виникають під час різних адміністративних процедур, формують основну складову предмету адміністративного права - публічне адміністрування як діяльність суб'єктів публічної адміністрації щодо виконання функцій, спрямованих на реалізацію різноманітних публічних інтересів як соціальної спільноти в цілому, так і окремих її складових, що легалізовані державою. Аргументовано думку про те, що правові норми, які регулюють питання адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері публічного адміністрування, варто вважати складовою адміністративного права, доведена недоцільність виділення окремої галузі права - адміністративно-деліктного права.

На підставі аналізу адміністративної-правової літератури обґрунтовано власний підхід до визначення предмету адміністративного права. Для зручності здійснення дослідження сферу об'єктивізації участі громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права України розділено на дві складові: 1) загальну - правовідносини, які виникають під час публічного адміністрування; 2) спеціальну - правовідносини, які виникають під час застосування адміністративного примусу суб'єктами публічної адміністрації й судами.

Поняття «суб'єкти адміністративного права» та «суб'єкти адміністративних правовідносин» запропоновано розглядати як синоніми, оскільки суб'єктів адміністративного права неможливо належним чином розглядати без адміністративних правовідносин, які вони своїми діями чи бездіяльністю породжують. Відносно співвідношення понять «суб'єкти адміністративного права» («суб'єкти адміністративних відносин») та «учасники адміністративних відносин» аргументовано положення про те, що факт вступу суб'єкта адміністративного права в адміністративні правовідносини є підставою набуття ним статусу учасника цих відносин, а не статусу суб'єкта адміністративних правовідносин.

При визначенні суб'єктів адміністративного права підтримано підхід щодо трактування їх, у першу чергу, саме як осіб, під якими слід розуміти правове поняття, яке з'являється за допомогою здійснюваної правосвідомістю абстракції шляхом виділення однієї частки дійсного та виражає можливість (спроможність) участі правового суб'єкта у правовідносинах. Встановлено, що до числа осіб, які є суб'єктами адміністративного права України, варто відносити: 1) фізичних осіб; 2) колективних осіб (юридичних осіб, колективні утворення без статусу юридичної особи); 3) структурні підрозділи колективних осіб. При визначенні суб'єктів адміністративного права ключовим критерієм віднесення суб'єктів права до числа суб'єктів адміністративного права запропоновано вважати предмет адміністративного права.

Підрозділ 1.2 «Історіографія дослідження громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права в адміністративно-правовій доктрині на теренах сучасної України» присвячений аналізу історіографії доктринального дослідження громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права, яку умовно можна поділити на декілька самостійних етапів, що детально охарактеризовані автором.

Дореволюційний період історіографії дослідження громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права (60-ті роки ХVІІІ століття - 20-ті роки ХХ століття) охарактеризовано як початок та формування засад наукових досліджень вченими-адміністративістами громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права, де вони не лише виокремлювались як окремий суб'єкт у системі суб'єктів адміністративного права - додатково активно підтримувалась точка зору про їхню провідну роль у забезпеченні публічного інтересу, про що свідчить активне лобіювання в наукових працях цього періоду необхідності реформування державного управління діяльністю громадських об'єднань у напрямку його лібералізації, збільшення різновидів правовідносин, в яких би громадські об'єднання брали активну участь, взаємодіючи з органами державної влади та вирішуючи актуальні проблемні питання суспільства, а також необхідності зменшення рівня державного регулюючого впливу на громадські об'єднання.

Характерною особливістю радянського періоду історіографії дослідження громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права (20-ті роки ХХ століття - 1991 рік) є акцентування уваги вчених-адміністративістів на надзвичайно широкому, деталізованому адміністративно-правовому регулюванні діяльності громадських об'єднань СРСР. Встановлено, що значна увага в цей період приділялася розгляду громадських об'єднань як об'єкта державного регулюючого впливу: питанням державної реєстрації громадських об'єднань, державної регламентації правового статусу громадських об'єднань, державного контролю за їх функціонуванням та припинення їхньої діяльності, а також питанням, пов'язаним із повноваженнями державних органів щодо безпосереднього керівництва діяльністю громадських об'єднань; при цьому одночасно активно досліджувалися питання, пов'язані з передачею певним всесоюзним громадським організаціям окремих функцій державних органів, встановленням обов'язків щодо залучення представників громадськості до участі в діяльності певних державних органів, а також щодо необхідності обов'язкового узгодження рішень суб'єктів владних повноважень із представниками громадських об'єднань. Доведено, що радянська адміністративно-правова наука характеризується детальним розглядом адміністративно-правового регулювання діяльності радянських громадських об'єднань, пов'язаної із забезпеченням публічних інтересів членів радянського суспільства, що відбувалося в тісній взаємодії з органами державної влади.

Визначено, що особливістю досліджень громадських об'єднань та їх видів як суб'єктів адміністративного права періоду незалежності України є відсутність належної уваги до питань взаємодії громадських об'єднань з органами публічної адміністрації, під час якої вони забезпечують публічний інтерес, не виступаючи об'єктом адміністративно-правового регулюючого впливу (1991 рік - дотепер). Аргументовано, що виявлені прогалини вітчизняної сучасної адміністративно-правової науки України свідчать лише про фрагментарне дослідження репрезентативності та специфічності громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права України та, безумовно, актуалізують проблематику дисертаційної роботи, враховуючи гостру необхідність подальшого розвитку громадського суспільства в Україні, в якому провідну роль повинні відігравати громадські об'єднання, в тому числі й у сфері публічного адміністрування.

За результатами проведеного аналізу вказаного процесу в доктринальному дослідженні автором зроблено низку висновків щодо наявних у сфері адміністративно-правової науки тенденцій розгляду та вивчення громадських об єднань як суб'єктів адміністративного права України.

Розділ 2 «Поняття та характеристика громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права України» складається з двох підрозділів, які присвячено з'ясуванню сутності громадських об'єднань як суб'єктів адміністративного права України через розкриття їхніх ознак, адміністративно-правового статусу та здійснення їхньої класифікації.

У підрозділі 2.1 «Поняття, ознаки та класифікаційний розподіл громадських об'єднань України» обґрунтовано авторський варіант дефініції «громадські об'єднання». Ознаки громадських об'єднань запропоновано поділяти на базові та другорядні. Визначено та детально охарактеризовано три базові ознаки громадських об'єднань: добровільність об'єднання, відсутність управління з боку органів публічної адміністрації, неприбутковий характер. Встановлено, що всі різноманітні форми громадських утворень, які наразі існують в Україні та за допомогою яких фізичні особи реалізують своє конституційне право на об'єднання, передбачене ст. 36 Конституції України, варто вважати громадськими об'єднаннями в разі наявності у них виділених трьох базових ознак, незважаючи на відсутність у спеціальних законах безпосередньої вказівки, що громадські утворення, діяльність яких регулюється цими законами, є саме громадськими об'єднаннями. При розгляді ознаки неприбутковості громадських об'єднань встановлено, що для них притаманна відсутність одночасно трьох характеристик: 1) можливості члена об'єднання бути власником частки (паю) майна об'єднання; 2) відповідальності членів за борги об'єднання; 3) можливості членів отримати частину майна в разі ліквідації об'єднання.

Виокремленні такі другорядні ознаки громадських об'єднань: 1) громадські об'єднання є гарантією та формою реалізації конституційного права громадян на об'єднання; 2) спрямованість на задоволення інтересів (спільних цілей) членів громадських об'єднань; 3) спрямованість на досягнення громадських цілей; 4) створення та функціонування на основі спільної діяльності; 5) самоорганізація та самоврядування; 6) законний порядок створення та діяльності; 7) утворення шляхом об'єднання як фізичних, так і юридичних осіб; 8) можливість створення як шляхом державної реєстрації, так і внаслідок повідомлення про утворення.

Усі громадські об'єднання України поділено на три основні групи: 1) політичні партії; 2) громадські організації; 3) інші громадські об'єднання. Встановлено, що політичні партії займають особливе місце в системі громадських об'єднань України, оскільки є єдиними громадськими об'єднаннями, які мають право брати участь у виборах, що надає їм можливість оволодіти публічною владою в державі, взяти в ній участь через своїх представників в органах публічної адміністрації. Визначено, що громадські організації є громадськими об'єднаннями загального характеру, порядок створення та діяльності яких з 01 січня 2013 р. регламентується Законом України «Про громадські об'єднання» від 22 березня 2012 р. Громадські організації залежно від нормативно-правового регулювання діяльності запропоновано поділити на наступні види: 1) громадські організації, діяльність яких регламентується лише Законом України «Про громадські об'єднання» від 22 березня 2012 р.; 2) громадські організації, діяльність яких, окрім Закону України «Про громадські об'єднання» від 22 березня 2012 р., додатково регулюється іншими законами; 3) громадські організації, діяльність яких регламентована Законом України «Про громадські об'єднання» від 22 березня 2012 р., проте особливий правовий статус (специфічні права та обов'язки) цих організацій визначається окремим, проте неспеціальним законом. Аргументовано, що третя група інших громадських об'єднань включає громадські об'єднання, на діяльність яких не розповсюджується дія базового Закону України «Про громадські об'єднання» від 22 березня 2012 р., оскільки порядок їх створення та подальшого функціонування, а також їхній правовий статус визначається спеціальними законами. До групи інших громадських об'єднань віднесено: професійні спілки, організації роботодавців, громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону, творчі спілки, окремі види релігійних організацій, благодійні товариства, торгово-промислові палати.

Підрозділ 2.2 «Адміністративно-правовий статус громадських об'єднань та адміністративна правосуб'єктність як його основа» присвячено характеристиці складових елементів адміністративно-правового статусу громадських об'єднань. Проаналізовано існуючі в теорії права та в адміністративно-правовій літературі підходи щодо визначення структури та змісту правого статусу, адміністративно-правового статусу, правосуб'єктності та адміністративної правосуб'єктності, суб'єктних прав та обов'язків особи.

Визначено, що адміністративно-правовий статус громадських об'єднань складається з адміністративної правосуб'єктності, прав, обов'язків, гарантій реалізації прав громадських об'єднань, які реалізуються та виконуються ними в різноманітних відносинах з органами публічної адміністрації.

Адміністративну правосуб'єктність громадських об'єднань класифіковано за наступними критеріями: обсяг сфер діяльності, в яких можуть реалізовуватися можливості громадських об'єднань (спеціальна (загальна та факультативна) та виключна адміністративна правосуб'єктність), організаційно-правова форма громадських об'єднань (різновиди конструкційної адміністративної правосуб'єктності), предмет діяльності громадських об'єднань (різновиди предметної адміністративної правосуб'єктності).

Встановлено, що адміністративну правосуб'єктність громадські об'єднання набувають з моменту прийняття рішення засновниками про їх створення, проте вказана правосуб'єктність є частковою, оскільки подібні колективні утворення наділені лише правами, за допомогою яких вони можуть здійснити легалізацію громадського об'єднання, проте не мають права здійснювати свою статутну діяльність. Визначено, що з моменту легалізації діяльності громадських об'єднань, вони набувають або неповну адміністративну правосуб'єктність у разі легалізації шляхом повідомлення про утворення, залишаючись колективними утвореннями без статусу юридичної особи, або повну адміністративну правосуб'єктність у разі легалізації шляхом державної реєстрації та набуття статусу юридичних осіб.

Окремо виділена специфіка адміністративної правосуб'єктності громадських об'єднань як різновиду юридичних осіб приватного права, для переважної більшості яких характерним є те, що колективні утворення, що були створенні для реєстрації юридичної особи, не мають часткової адміністративної правосуб'єктності юридичних осіб, а мають власну адміністративну правосуб'єктність. Громадські об'єднання від моменту створення до моменту легалізації діяльності є саме громадськими об'єднаннями та, відповідно, мають часткову адміністративну правосуб'єктність громадських об'єднань, проте не часткову адміністративну правосуб'єктність юридичних осіб, які вважаються створеними після державної реєстрації.

Розділ 3 «Громадські об'єднання як суб'єкти адміністративного права України, наділені активною адміністративною правосуб'єктністю» складається з двох підрозділів, присвячених з'ясуванню особливостей реалізації активної адміністративної правосуб'єктності громадськими об'єднаннями як суб'єктами адміністративно-правових відносин у сфері публічного адміністрування та як суб'єктами адміністративно-правових відносин, пов'язаних із застосуванням адміністративного примусу.

У підрозділі 3.1 «Громадські об'єднання як суб'єкти адміністративно-правових відносин у сфері публічного адміністрування, наділені активною адміністративною правосуб'єктністю» виділено групи адміністративних правовідносин у сфері публічного адміністрування, під час участі в яких громадські об'єднання реалізують свою активну адміністративну правосуб'єктність, забезпечуючи публічний інтерес.

Встановлено, що діяльність представників громадських об'єднань у складі громадських рад при органах публічної адміністрації має стати ефективною формою участі громадських об'єднань у публічному адмініструванні та дієвим способом впливу на формування та реалізацію державної політики в різних сферах суспільних відносин. Здійснено класифікаційний розподіл громадських рад за різними критеріями та визначено такий перелік їхніх функцій: представницька, консультативна, контрольна, нормотворча, комунікативна, організаційна, інформаційна, захисна. Виявлено цілий комплекс проблем, внаслідок існування яких переважна більшість створених громадських рад в Україні є надзвичайно пасивними, - здобувачем запропоновані конкретні способи їх вирішення шляхом реформування діючого законодавства України у сфері діяльності громадських рад при органах публічної адміністрації.

Здобувачем виділено та охарактеризовано види участі громадських об'єднань у правотворчості залежно від її різновидів: 1) участь громадських об'єднань у правотворчості органів публічної адміністрації; 2) участь громадських об'єднань у правотворчості трудових колективів; 3) участь громадських об'єднань у правотворчості народу або територіальної громади під час референдумів; 4) безпосередня правотворчість громадських об'єднань (делегована правотворчість, санкціонована правотворчість). Здійснено класифікаційний розподіл участі громадських об'єднань за іншими критеріями: 1) орган публічної адміністрації, з яким відбувається взаємодія громадських об'єднань під час правотворення; 2) нормативно-правовий акт, який приймається за результатами правотворчої діяльності; 3) територіальний рівень, на якому здійснюється правотворчість; 4) види громадських об'єднань, які приймають участь у правотворчому процесі.

Доведено, що громадські об'єднання як організована частина громадськості, що представляє саме спільні інтереси одночасно декількох громадян, у тому числі й політичні партії як один з їх видів, є провідними суб'єктами громадського контролю в Україні.

Здобувачем виділено та детально проаналізовано три групи адміністративно-правових відносин, які виникають під час здійснення зовнішнього громадського контролю громадськими об'єднаннями України: 1) адміністративно-правові відносини, які виникають під час здійснення громадськими об'єднаннями громадського контролю за діяльністю суб'єктів публічної адміністрації; 2) адміністративно-правові відносини, які виникають під час здійснення громадськими об'єднаннями громадського контролю за діяльністю інших суб'єктів правовідносин, які не є суб'єктами публічної адміністрації, проте здійснення подібного громадського контролю пов'язано із взаємодією громадських об'єднань із суб'єктами публічної адміністрації; 3) адміністративно-правові відносини, які виникають під час здійснення громадськими об'єднаннями громадського контролю за діяльністю інших суб'єктів правовідносин, які не є суб'єктами публічної адміністрації, при цьому взаємодія громадських об'єднань та суб'єктів публічної адміністрації відсутня.

Охарактеризовано стан та особливості нормативно-правового регулювання порядку реалізації громадськими об'єднаннями делегованих органами публічної адміністрації повноважень.

Запропоновано низку пропозицій та рекомендацій до чинного вітчизняного законодавства в цій сфері, що спрямовані на підвищення ефективності реалізації активної адміністративної правосуб'єктності громадськими об'єднаннями як суб'єктами адміністративно-правових відносин у сфері публічного адміністрування.

У підрозділі 3.2 «Громадські об'єднання як суб'єкти адміністративно-правових відносин, пов'язаних із застосуванням адміністративного примусу, наділені активною адміністративною правосуб'єктністю» вказано, що в цій сфері відносин окремі види громадських об'єднань виступають у ролі так званих юрисдикційних органів, тобто тих, що мають повноваження застосовувати заходи адміністративного примусу, одночасно реалізуючи свою активну адміністративну правосуб'єктність.