Предмет дослідження - правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Методи дослідження. Методологією дисертації є широкий спектр сучасних філософських, загальнонаукових і спеціальних методів пізнання державно-правових процесів і явищ, застосування яких дозволило розв'язати поставлені завдання дослідження та досягти його мети. Базовою методологічною основою дослідження є системний підхід, за допомогою якого було з'ясовано зміст правових засад і напрями вдосконалення розвитку інформаційного суспільства в Україні (підрозділи 1.3., 2.1., 2.2., 2.3., 3.2.).

За допомогою діалектичного та історичного методів досліджено сучасний стан правового регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні (підрозділ 2.3.). Формально-логічний метод застосовано для визначення поняття "інформаційне суспільство" з інформаційно-правових позицій, а також при дослідженні понятійного апарату, що використовується в даному дослідженні (підрозділи 1.3., 2.1., 2.2.). Статистичний та порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення стану вітчизняного інформаційного законодавства, визначення міжнародно-правових засад регулювання інформаційних відносин (підрозділи 2.3., 3.1.). За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, виокремлено види національних інформаційних інтересів, а також види загроз в інформаційному суспільстві (підрозділи 2.1., 2.2.). Метод порівняльно-правового аналізу було покладено в основу зіставлення національного й зарубіжного законодавства щодо правового регулювання розвитку інформаційного суспільства (підрозділи 2.3., 3.1.). За допомогою формально-юридичного методу досліджено норми вітчизняних і зарубіжних нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні правовідносини, з'ясовано зміст і значення використаних у них термінів, обґрунтовано висновки і пропозиції щодо зміни та доповнення означених актів (підрозділи 2.1., 2.3., 3.2.). Структурно-функціональний метод сприяв розкриттю змісту та структури концепцій інформаційного суспільства, виявленню недоліків їхніх структурних елементів, формуванню їхнього правового виміру, виявленню ознак інформаційного суспільства (підрозділи 1.2., 1.3.). За допомогою ґерменевтичного методу встановлювалася текстуальна суть нормативних приписів вітчизняних і зарубіжних законодавчих актів, що регулюють інформаційні правовідносини (підрозділи 2.3., 3.1.). Завдяки аксіоматичному методу було визначено вихідні параметри дослідження. Прогностичний метод дозволив виявити тенденції та перспективи розвитку інформаційного суспільства в Україні, а також шляхи удосконалення вітчизняного інформаційного законодавства (підрозділи 3.1., 3.2.).

Нормативною базою дисертації є Конституція України, закони України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, міжнародні нормативно-правові акти та нормативно-правові акти окремих країн світу, що регулюють правовідносини у сфері розвитку інформаційного суспільства.

Емпіричну основу дослідження становлять результати узагальнення:

– подано правову модель інформаційного суспільства, яку становлять: Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні, Стратегія кібербезпеки інформаційного суспільства, Стратегія е-урядування, Стратегія розвитку телекомунікацій;

– охарактеризовано сутність та особливості сучасних методологічних підходів до правового регулювання розвитку інформаційного суспільства: скептичний підхід, відповідно до якого обґрунтовано тезу щодо неможливості врегулювання суспільних інформаційних відносин через занадто велику їхню структурованість і динамічність; критичний підхід, заснований на аналізові реальних тенденцій розвитку інформаційного суспільства та критичного ставлення до відсутності нормативно-правової бази щодо регулювання нових суспільних відносин; нігілістичний підхід, сутність якого полягає у запереченні права як регулятора суспільних інформаційних відносин; конструктивний підхід, за яким пропонується ухвалити Інформаційний кодекс України, сформувати систему правового регулювання інформаційних відносин (у сфері інформації);

– для позначення процесів цифрової нерівності пропонується ввести в науковий обіг нові поняття: цифрова асиметрія - тенденція збільшення віку людства на фоні неадекватного збільшення індивідуальної тривалості життя, і з кожним поколінням на людину лягає дедалі більший тягар знань, який вона вже не в змозі засвоїти; інформаційний маргінал - особа, яка перебуває поза межами інформаційного суспільства, що втратила свій інформаційний статус внаслідок унікальності власної соціокультурної ситуації, при переході до глобальної взаємодії в межах інформаціонального капіталізму, і неспроможності протистояти нав'язуванню та пристосуватися до якісно нової мережної архітектури інституційних структур інформаційного суспільства; інформаційна інтелігенція - інформаційно освічені й інформаційно грамотні люди, тобто ті, хто з величезних масивів інформації уміє відбирати лише корисну і, використовуючи її, набувати інформаційних переваг над іншими, отримуючи суттєві важелі для встановлення контролю над інформаційним та іншими стратегічними просторами;

– охарактеризовано етапи становлення наукової думки щодо інформаційного суспільства в інформаційно-правовій доктрині незалежної України: перший етап (1991-1997 рр.) характеризується поверховим розумінням інформаційної сфери, що розглядається лише як складова національної безпеки і, натомість, не усвідомлюється як самостійна складова з відповідним правовим інструментарієм правового регулювання; другий етап (1997-2003 рр.) характеризується усвідомленням трансформації світу з індустріального на інформаційне суспільство та потребою формування інформаційного права як окремої галузі; третій етап (2003-2007 рр.) характеризується усвідомленням потреби правового регулювання розвитку інформаційного суспільства, що і знайшло адекватне відображення у Законі України "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки". Третьому етапу властива поява досліджень монографічного рівня, предметом яких є безпосередньо захист інформації з обмеженим доступом, особливості доступу до зазначеної вище інформації та виділення основних видів таємниць; четвертий етап (2007-2013 рр.) - характеризується практичним втіленням ідей формування інформаційного суспільства. Це знайшло відображення в ухвалені Концепції розвитку електронного урядування в Україні, Доктрини інформаційної безпеки України, Законів України "Про доступ до публічної інформації", "Про захист персональних даних" тощо. Також на даному етапі значно активізувалася рефлексія даних питань і в розвідках дослідників з інформаційної тематики; п'ятий етап (15 травня 2013 р. - дотепер) - ухвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні;

удосконалено:

Домінування політологічних досліджень призводить до вихолощування правової складової, знецінення інформаційного права, хоча саме завдяки їй інформаційне суспільство набуває власної системності, що подає право як найбільш ефективний регулятор суспільних відносин. Віртуалізація глобального інформаційного простору створює умови для заміщення інформаційного права, створеного в реальних умовах у контексті реалізації державної інформаційної політики, на норми поведінки в Інтернеті, які здебільшого ґрунтуються на новій кіберкультурі і по суті є соціально-інформаційними, деонтологічними, але не правовими.

Виявлення суті й особливостей концепцій щодо демократизації суспільного життя в процесі формування інформаційного суспільства: "демократії участі" Й. Масуди; "напівпрямої демократії" Е. Тоффлера; "кризи представницької демократії" і становлення "інформаціональної демократії" М. Кастельса та ін. дало змогу дійти важливого висновку про існування прямої загрози суверенітету етнонаціональних держав і взагалі інформаційному суверенітету.

Аргументовано, що потреба поглиблення двостороннього співробітництва у сфері інформаційного суспільства та комунікацій у межах міжнародних організацій на рівні політичних стратегій побудови інформаційного суспільства набувають свого виразу лише в правовій формі і поза правом вони залишаються лише прагненнями та деклараціями, що не мають нічого спільного з правом і, отже, не можуть бути забезпечені примусовою силою держави.

Дуалізм політичних напрямів розвитку інформаційного суспільства та його правового оформлення може виявлятися в органічному поєднанні даних напрямів: стратегії як напряму державної політики і стратегії як керівного документа нормативного характеру, в якому мають бути визначені засади розвитку інформаційного суспільства.

Підрозділ 1.3 "Поняття та ознаки інформаційного суспільства" присвячено аналізу різноманітних концепцій, на підставі якого визначено ключові поняття нашого дослідження, виділено іманентні саме інформаційному суспільству ознаки, ґрунтуючись на інформаціологічній парадигмі та визначальній ролі інформаційного права.

Формулюванню поняття та ознак інформаційного суспільства передувало визначення позитивних і негативних рис розвитку інформаційного суспільства. У межах нової парадигми актуалізується потреба теоретичної розробки наукової проблеми щодо вивчення інформаційної культури, яка, на нашу думку, може проявлятися в таких аспектах: інформаційна грамотність та інформаційна освіченість; здатність до селекції інформації, уміння обробляти значні її потоки та знаходити потрібне з метою його використання й отримання інформаційних переваг; уміння використовувати інформаційні технології; здатність формувати самостійні інформаційні запити та надавати в потрібному форматі інформаційно місткі відповіді; опанування основ аналітичної роботи; володіння знаннями щодо використання програмного забезпечення, а також потреби вжиття власними силами заходів щодо забезпечення безпеки персональних даних як на комп'ютерах, так і на інших носіях інформації.

Здійснений аналіз наукових та нормативних джерел також надав можливість сформувати власний перелік основних ознак інформаційного суспільства: відсутність інформаційної залежності мас від традиційних засобів масової інформації, що подають інформацію в потрібному їм форматі, відповідно до власних цілей, поява натомість залежності від інформаційно-комунікаційних технологій інформаційного суспільства; поява в широких верств населення реальної можливості брати участь в обговоренні суспільно-політичних проблем, що їх турбують; високий рівень самоорганізації системи; перетворення інформації на сировину для отримання нової інформації та вплив інформаційних технологій на зміст інформації; постійні зміни й організаційно-управлінська рухливість; постійне збільшення швидкості оброблення інформації; гіперінфляція інформації; збільшення динаміки прийняття управлінських рішень; здатність до постійного перепрограмування та переформатування управлінських процесів відповідно до рухливих змін у інформаційному суспільстві; висока конвергенція окремих управлінських технологій у високоінтегрованій системі; збільшення відкритості політичних інститутів і політики в цілому; поява цифрової взаємодії, що створює передумови для розвитку інститутів інформаційного суспільства; розширення можливостей взаємодії громадян з урядовими органами; виникнення нових досить ефективних механізмів політичної мобілізації, які забезпечують оперативну організацію та координацію дій політичних однодумців, підвищують шанси на успіх невеликих партій і представників політичних меншин, які отримують можливість звертатися до масових аудиторій; визнання ролі держави й приватного сектору у формуванні інформаційного суспільства; бурхливий розвиток інформаційної економіки та його домінування, зумовленість успіху економіки за умови її заснування на знаннях; визнання ролі громадянського суспільства в поширенні електронної демократії та електронного урядування; інноваційний характер технологічних змін; соціальна спрямованість інформаційної політики; створення відповідних політичних регламентних і ринкових структур із урахуванням рівноправного доступу суспільства до інформаційних ресурсів; розповсюдження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, що створює кращі можливості для збирання, зберігання, поширення та використання інформації, котра стає економічним ресурсом; стратифікація населення за рівнем володіння інформацією й технологіями, а також здатністю до самостійного аналітичного оброблення інформаційних потоків із метою фільтрування потрібної інформації і відсіювання непотрібної; розуміння того, що знання стає джерелом влади більшою мірою, ніж сила чи багатство тощо.

Результатом нашого дослідження є авторське бачення поняття інформаційного суспільства, яке ми пропонуємо визначати в широкому та вузькому розумінні. Поняття інформаційного суспільства виражає ідею становлення якісно нового соціально-економічного порядку, який приходить на зміну індустріальному суспільству і пов'язаний із впровадження інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційною революцією, які поширюються на всі сфери суспільного буття.

Розділ 2. "Правове регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні" складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню змісту інформаційних інтересів, правової природи загроз в інформаційному суспільстві, а також стану правового регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні.

У підрозділі 2.1 "Інформаційні інтереси як субстрат формування інформаційного суспільства" з'ясовано зміст інформаційних інтересів, що дало змогу розглядати його в кількох аспектах. По-перше, інформаційні інтереси можна аналізувати як у вузькому, так і в широкому розумінні. У вузькому розумінні може йтися про інтереси формування самодостатнього інформаційного суспільства в Україні, у широкому - під інформаційними інтересами пропонується розуміти систему істотних та атрибутивних ознак і обставин існування та прогресивного стабільного розвитку інформаційного суспільства як складової частини глобального інформаційного суспільства. По-друге, відповідно до сучасних тенденцій категорія "інформаційний інтерес" співвідноситься по горизонталі з такими поняттями як: "національний інтерес", "економічний інтерес", "геополітичний інтерес" тощо; по вертикалі з такими поняття, як: "особистий інформаційний інтерес", "державний інформаційний інтерес", "суспільний інформаційний інтерес". Основним призначенням успішної державної інформаційної політики та розвитку інформаційного суспільства в Україні виступає потреба у формуванні уніфікованої методології конвергенції даних груп та пластів інтересів.

Під інформаційними інтересами пропонується розуміти: результат усвідомлення цінності інформаційних потреб, усвідомлений вибір інформаційних цінностей, зумовлених ідеалом розвитку держави з високорозвиненим у ньому інформаційним суспільством, метою та ідеєю прогресивного розвитку інформаційного суспільства і забезпеченням умов і засобів їхнього безпечного задоволення та стабільної реалізації в межах даного суспільства за умов збереження провідної ролі держави в цих процесах.

Підрозділ 2.2 "Правова природа загроз в інформаційному суспільстві" присвячено дослідженню комплексу наукових і нормативних джерел, у яких сформовано підходи до визначення загроз інформаційному суспільству. Резюмується, що загрози інформаційному суспільству досліджуються не системно, відірвано від контексту інтересів інформаційного суспільства. Доведено, що загрози в інформаційному суспільстві, так само як і його безпека, не існують взагалі і відірвано від чогось, а тісно пов'язані з інтересами інформаційного суспільства - національними інформаційними інтересами. Від того, які з даних інтересів мають домінуючий вплив, залежать рівень, активність, реальність та інтенсивність загроз. Причина поверхового розуміння загроз і прагнень певних науковців схоластично підходити до їхнього дослідження, інтерпретуючи загрози інформаційній безпеці до загроз інформаційного суспільства лежить у площині небажання застосувати методологічний інструментарій інформаційного права, який вивчає феномени інформації, інформаційного суспільства, інформаційних відносин - взаємодію і розвиток людини, суспільства та інформації.