Адміністративно-правові засади регулювання відносин у сфері державної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Адміністративно-правові засади регулювання відносин у сфері державної безпеки України

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Корж Ігор Федорович

Київ - 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Науково-дослідному інституті інформатики і права Національної академії правових наук України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, заслужений діяч науки і техніки України НАСТЮК Василь Якович, Національний університет «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого», завідувач кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, заслужений юрист України АНДРІЙКО Ольга Федорівна, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, в. о. завідувача відділу проблем державного управління та адміністративного права;

доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, заслужений юрист України КРУПЧАН Олександр Дмитрович, Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України, директор;

доктор юридичних наук, профессор ПРОНЕВИЧ Олексій Станіславович, Національна академія прокуратури України, головний науковий співробітник.

Захист відбудеться «25» червня 2014 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 Міжрегіональної Академії управління персоналом за адресою: 03039, м. Київ-39, вул. Фрометівська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ім. Ярослава Мудрого Міжрегіональної Академії управління персоналом за адресою: 03039, м. Київ-39, вул. Фрометівська, 2.

Автореферат розіслано «23» травня 2014 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Христинченко Н. П.

АНОТАЦІЇ

Корж І. Ф. Адміністративно-правові засади регулювання відносин у сфері державної безпеки України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Міжрегіональна Академія управління персоналом. - Київ, 2014. адміністративний правовий безпека

Дисертацію присвячено дослідженню проблемних теоретичних та прикладних аспектів адміністративно-правового регулювання відносин у сфері державної безпеки України. На підставі дослідження генези поняття «державна безпека», цьому терміну надано сучасного визначення. Розкрито підстави і умови виникнення та припинення правовідносин між суб'єктами сфери державної безпеки, досліджені їхні особливості. Визначено і розкрито систему суб'єктів адміністративно-правового регулювання правовідносинами та систему спеціально уповноважених суб'єктів безпекових відносин сфери державної безпеки; розкрито правовий статус зазначених суб'єктів та особливості функціонування механізму адміністративно-правового регулювання безпекових правовідносин, а також проаналізовано сучасну міжнародну практику з цього питання. Здійснено аналіз стану та розкрито проблеми адміністративно-правового регулювання відносин у сфері державної безпеки, а також аналіз нормативно-правових актів, що регулюють питання функціонування сфери державної безпеки. Напрацьовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства із зазначеного питання та підвищення ефективності функціонування системи адміністративно-правового регулювання відносин у зазначеній сфері.

Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, правовідносини, безпека, державна безпека, система суб'єктів управління, система суб'єктів забезпечення, система стримувань і противаг, корупція, реформування.

Корж И. Ф. Административно-правовые основы регулирования отношений в сфере государственной безопасности Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научного степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Межрегиональная Академия управления персоналом. - Киев, 2014.

Диссертация посвящена исследованию проблемных теоретических и прикладных аспектов административно-правового регулирования отношений в сфере государственной безопасности Украины. На основании осуществленного анализа доктринальных подходов в отношении административно-правовых отношений, сделан вывод, что в административной науке в Украине общественные отношения, в которых пребывают субъекты административного права, в своем большинстве воспринимаются как отношения, которые имеют «управленческий» характер. Они возникают в сфере реализации исполнительной власти. Вместе с тем, существуют концепции «исчезновения» государственного управления; реформирования управленческих отношений в публично-сервисные; преобразования непосредственного оперативного управления в гибкие средства влияния. Административное право все больше проявляет себя в таких новых сферах, как приватизация, акционирование, налоговая сфера, лицензирование, сертификация продукции, квотирование, аккредитация и т.д. Но в сфере государственной безопасности существует постоянная потребность в совершенствовании системы управления, поскольку существует необходимость своевременного, адекватного и эффективного реагирования на существующие и будущие угрозы и опасности государству.

Раскрывается методология исследования, генезис понятия «безопасность» и «государственная безопасность». С учетом использования различных методологических подходов дается авторское определение терминам «безопасность», «государственная безопасность», «безопасность Украины», «сфера государственной безопасности», «информационная безопасность», «правовая безопасность государства», «правовая аберрация», «отношения безопасности».

Раскрывается структура общественных отношений, прежде всего государственно-управленческих, которые составляют значительную часть содержания предмета административно-правового регулирования в сфере государственной безопасности, и которые могут обрести административно-правовую форму (отношения безопасности). Осуществлена классификация отношений безопасности за различными критериями; раскрывается система административно-правового регулирования указанными отношениями, выделяются их особенности, прежде всего такой их вид, как внеправовые.

Систему административно-правового регулирования отношениями в сфере государственной безопасности составляют высшие органы государственной власти, которые осуществляют административно-правовое влияние на специально уполномоченных субъектов административно-правовых отношений в сфере государственной безопасности. Таким образом, упомянутая система состоит из двух уровней: высшего и нижнего. В диссертации раскрыт административно-правовой статус каждого субъекта указанной системы.

При исследовании правового статуса субъектов нижнего управленческого уровня сферы государственной безопасности, делается вывод о целесообразности наделения Службы безопасности Украины полномочием вносить конституционное представление о соответствии Конституции Украины правовых актов (их отдельных положений) органов государственной власти и органов местного самоуправления. Целесообразным, также, будет наделение Службы полномочием обращения в суд для отмены регистрации общественной организации, деятельность которой направлена на подрыв оснований безопасности государства (террористические группы и организации; военизированные организации; опасные для общества религиозные организации и т. д.). Упомянутые полномочия Службы будут содействовать повышению эффективности ее деятельности в целях недопущения узурпации власти в государстве, повышения эффективности борьбы с региональным сепаратизмом.

В диссертации раскрывается система административно-правовых отношений специального вида, которые возникают в процессе установления отношений с агентурой, обосновываются основания их возникновения, механизмы регулирования. Особенностью системы субъектов обеспечения государственной безопасности является ее деление на тех субъектов, кто имеет статус военного формирования или правоохранительного органа специального назначения, и группы субъектов, которые не имеют этого статуса.

Подчеркивается, что отношения безопасности имеют как общие черты, присущи субъектам других сфер жизнедеятельности, так и отличительные черты, что позволяет выделить их из общего массива административно-правовых отношений. Это связано с тем, что в среде субъектов сферы безопасности функционируют такие политико-правовые институты, отличительные от других, как военная и специальная государственная службы. Отношения, которые возникают, изменяются и прекращаются в период прохождения гражданами военной службы, направлены на обеспечение государственной безопасности. Отношения института гражданской службы направлены на обеспечение совместной деятельности граждан в политической, экономической и других сферах. Соответствующего «управленческого центра» военной службой, единого функционального управления этим институтом, в отличие от гражданской службы, не предусмотрено. Защита отношений в институте военной службы осуществляется, как правило, в административном порядке - высшим военным органом или должностным лицом. Однако, военнослужащий, как субъект отношений безопасности, имеет право обжаловать неправомерные действия другой стороны в суде, что гарантируется законом и Конституцией Украины.

Осуществлен анализ состояния и раскрыты проблемы административно-правового регулирования отношений в сфере государственной безопасности; проведен анализ нормативных актов, которые регулируют вопросы организации и функционирования сферы государственной безопасности. Выделены такие проблемы, как системная коррупция в органах государственной власти; разбалансированность системы сдержек и противовесов государственной власти; правовой нигилизм в обществе; концентрация государственной власти в Президента Украины, что создает угрозу узурпации власти. Наработаны конкретные предложения по совершенствованию законодательства и системы административно-правового регулирования отношениями в данной сфере.

Ключевые слова: административно-правовое регулирование, правоотношения, безопасность, государственная безопасность, система субъектов управления, система субъектов обеспечения, система сдержек и противовесов, коррупция, реформирование.

Korzh I. F. Administrative and legal framework regulation of relations in the sphere of national security of Ukraine. - Manuscript.

The thesis is for a scientific degree of Doctor of Science (law), speciality 12.00.07 - administrative law and procedure; financial law; informational law. - Interregional Academy of Personnel Management. - Kyiv, 2014.

The thesis explores theoretical and applied aspects of administrative and legal framework regulation of relations in the sphere of national security of Ukraine. Based on the study of the genesis of «national security» concept, the term is given a modern definition. The thesis discovers reasons and states terms and features of the origin and termination of legal relationship between national security entities.

The thesis identifies and develops a system of legal relations management and a system specifically authorized entities of administrative and legal relations in the sphere of national security, a legal status of these entities, special aspects of the functioning of the administrative and legal regulation in the field of security relations. It also analyzes global best practices on this matter.

The thesis analyzes a status and disclosure of issues on administrative and legal regulation of relations in the sphere of national security, as well as legislative instruments regulating issues of organization and functioning of national security. The thesis puts forward concrete proposals to improve current legislation on this issue and management relations in this area.

Keywords: administrative and legal regulation, legal relations, security, public safety, management system, support system, checks and balances, corruption, reforming.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Україна, поряд з позитивними впливами здійснюваних у державі реформ, характеризується нині негативними і достатньо довгостроковими наслідками системної кризи, яка проявилась, насамперед у системі органів державної влади. Зниження ефективності діяльності вищих органів державної влади, пов'язаної з деформацією системи стримувань і противаг, велика плинність керівних кадрів у органах державної влади і, як наслідок, зниження рівня їх професійності, прояви політичної меркантильності призвели до таких небезпечних для держави явищ як загострення політичних, мовно-культурних, міжконфесійних та етнічних відносин, поширення корупції в органах державної влади, виникнення проявів екстремізму і сепаратизму тощо, - це не повний перелік процесів, які є внутрішніми джерелами загроз державній безпеці України.

Зазначене відбувається на тлі нових геополітичних реалій, що склалися відносно несприятливо для України: загострення боротьби між найбільшими світовими «політичними гравцями» з метою здійснення контролю за видобутком енергоресурсів; використання окремими державами енергоресурсів як засобів досягнення певних політичних цілей; прояви світової фінансово-економічної кризи; загострення міжцивілізаційного протистояння, що посилило такі небезпечні для всього світового суспільства прояви, як екстремізм, тероризм, нелегальна міграція, наркоторгівля, кіберзлочинність тощо. За таких умов зростає значення управлінської функції органів державної влади в частині забезпечення безпеки держави, насамперед через правове регулювання та підтримання на належному рівні відносин у сфері державної безпеки, які регулюються адміністративно-правовими нормами (безпекові правовідносини). Саме готовність і спроможність держави здійснювати ефективне правове регулювання функціонування сфери державної безпеки, підтримувати на належному рівні відносини у зазначеній сфері, є невідкладною вимогою часу.

Багато складових механізму правового регулювання в Україні залишаються своєрідним рудиментом, гальмуючи суспільний розвиток, не задовольняючи нагальних потреб українського суспільства, не сприяючи, зокрема, вдосконаленню системи адміністративно-правового регулювання сферою державної безпеки. Для України досі є актуальним трансформація успадкованої нею адміністративної системи у якісно нову систему, формування в ній сучасних правових відносин, що ґрунтуються на принципах правової, соціально орієнтованої, демократичної держави, а регулююча роль права є однією з найактуальніших проблем сьогодення, розв'язання якої є надзвичайно важливою та актуальною справою.

Ефективне функціонування системи вищих органів державної влади, зокрема органів виконавчої влади, залежить від стабільності та прогнозованості правових відносин між ними, що потребує поглиблення відповідної наукової бази. Зазначене є вкрай актуальним для сфери державної безпеки, зважаючи на реалії сьогодення та прогнози на майбутнє. Оскільки проблематика правових відносин у системі органів державної влади, що здійснюють забезпечення державної безпеки та адміністративно-правове регулювання цією сферою, в науково-правовій літературі досліджена недостатньо, є потреба у комплексному та поглибленому її дослідженні, а саме:

- ґенези такого історично-правового феномена, яким є поняття «безпека», що дозволить сформувати поняття «державна безпека» та надати йому сучасного визначення;

- стану функціонування сфери державної безпеки та суспільних відносин у зазначеній сфері, розкриття їхніх особливостей;

- структури функціонуючої в Україні системи адміністративно-правового регулювання сферою державної безпеки, розкриття її внутрішніх зв'язків та особливостей;

- адміністративно-правового статусу та особливостей функціонування органів державної влади, що здійснюють адміністративно-правове регулювання сфери державної безпеки, а також органів, що безпосередньо здійснюють забезпечення державної безпеки;

- проблемних питань системи державно-правового регулювання сферою державної безпеки, напрацювання пропозицій щодо їх розв'язання та удосконалення функціонування зазначеної системи, зокрема правовідносин в ній та законодавства, що їх регулюють.

Складність аналізу досліджень у сфері державної безпеки полягає насамперед у тому, що відповідні наукові розвідки здійснювалися переважно в форматі обмеженого доступу і були, як правило, недоступними для широкого обговорення у колі науковців, фахівців і громадян. Оскільки в суспільстві зростають вимоги щодо підвищення відкритості діяльності спеціальних служб держави та інших суб'єктів забезпечення безпеки держави, зміцнення системи цивільного контролю за їхньою діяльністю, основними рисами якого мають бути впливовість та дієвість, а також враховуючи нагальну потребу системного реформування сфери безпеки, актуальною є необхідність всебічного та відкритого обговорення напрямів і шляхів її реформування. Крім того, є потреба у пошуку нових підходів, ідей, рішень та механізмів щодо засад адміністративно-правового регулювання сферою державної безпеки.

Слід зазначити, що суттєвий внесок у розроблення правового регулювання загальних засад безпеки держави зробили вчені колишнього СРСР - Ю. Авдєєв, Є. Борисоглебський, С. Володін, Ю. Долгополов, Ю. Коршунов, П. Коршиков, О. Ніколаєв, В. Рубанов, В. Тетерін, Г. Туманов. В. Фрізко та інші. Широку відоміст набули праці з питань правового забезпечення безпеки держави вчених Російської Федерації - В. Баркова, С. Васильєва, А. Возженінова, М. Дзлієва, О. Лазаренка, В. Манілова, В. Могілєвського, О. Сафіна, В. Ярочкіна та інші. В Україні питання безпеки держави розглядалися в працях В. Ананьїна, В. Антипенка, В. Балицького, О. Бєлова, О. Білоруса, О. Гончаренка, В. Горбуліна, С. Гордієнка, В. Гошовської, О. Данільяна, О. Дзьобаня, С. Єрохіна, В. Картавцева, Є. Кравця, В. Крутова, О. Лісничука, Е. Лисицина, В. Лутая, О. Маначинського, Є. Марчука, В. Мунтіяна, Н. Нижник, В. Олуйка, Г. Перепелиці, В. Пилипчука, С. Пирожкова, Г. Ситника, С. Толстого, О. Фармагея та інших дослідників.

Незважаючи на це, чимало теоретичних і практичних питань, які стосуються проблем правового регулювання відносин у сфері державної безпеки, розглядаються авторами фрагментарно, внаслідок чого до сьогодні лишилася недослідженою науково-теоретична проблема вироблення концептуального підходу на рівні комплексного фундаментального наукового дослідження адміністративно-правових засад регулювання правових відносин у сфері державної безпеки.

Зазначене вище свідчить про актуальність обраної теми дослідження й необхідність подальшого опрацювання проблем адміністративно-правових засад регулювання відносин у сфері державної безпеки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у безпосередньому зв'язку з темами наукових досліджень Науково-дослідного інституту інформатики і права Національної академії правових наук України. Зокрема, дисертація пов'язана з плановою темою «Державно-правові проблеми інформаційної безпеки людини і суспільства в умовах інтеграції України у світовий інформаційний простір» (№ державної реєстрації 0112U002073). В питаннях, що стосується правового регулювання адміністративно-правових відносин сфери державної безпеки, реформування сектору безпеки та вдосконалення державного управління адміністративно-політичною діяльністю, дисертація виконана в межах заходів щодо реалізації: Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року № 810/98; Стратегії реформування державної служби в Україні, затвердженої Указом Президента України від 14 квітня 2000 року № 599/2000; Концепції реформування Служби безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 20 березня 2008 року № 249/2008; Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008; Концепції інтегрованого управління кордонами, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2010 року № 2031-р; Національної антикорупційної стратегії на 2011-2015 роки, схваленої Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року № 1001/2011; Концепції реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року, затвердженої Указом Президента України від 29 грудня 2012 року № 772/2012; Концепції боротьби з тероризмом, схваленої Указом Президента України від 25 квітня 2013 року № 230/2013.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є поглиблення теоретико-методологічних основ юридичної та управлінської практики у сфері державної безпеки. Зазначене має бути здійснено проведенням комплексного аналізу сучасного стану функціонування системи адміністративно-правового регулювання відносин у сфері державної безпеки, а також обґрунтуванням висновків та напрацюванням пропозицій щодо шляхів вирішення існуючих в згаданій сфері проблем.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких задач:

здійснення аналізу доктринальних підходів щодо адміністративно-правових відносин у вітчизняній науці та надання адміністративно-правової характеристики відносинам у сфері державної безпеки України;

з'ясування генези поняття «державна безпека» у безпосередньому зв'язку із адміністративно-правовими відносинами, та надання йому об'єктивного визначення;

розкриття підстав, умов і особливостей виникнення, зміни та припинення правовідносин між суб'єктами сфери державної безпеки; дослідження їхніх особливостей та відмінностей від відносин у інших сферах життєдіяльності суспільства;

визначення структури, складу та правового статусу суб'єктів системи адміністративно-правового регулювання відносинами у сфері державної безпеки України; аналіз міжнародної практики регулювання подібних відносин;

охарактеризування системи спеціально уповноважених суб'єктів безпекових відносин у сфері державної безпеки України, а також розкриття особливостей функціонування механізму адміністративно-правового регулювання відносин за їхньої участі;

з'ясування стану та проблем адміністративно-правового регулювання відносин у сфері державної безпеки; стану законодавчого забезпечення функціонування сфери державної безпеки;

напрацювання пропозицій щодо напрямів та механізмів удосконалення системи адміністративно-правового забезпечення даної сфери.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються між суб'єктами сфери державної безпеки та регулюються адміністративно-правовою нормою.

Предметом дослідження є адміністративно-правові засади регулювання відносин у сфері державної безпеки.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що на сьогоднішній день існує неефективна система адміністративно-правового регулювання правових відносин сфери державної безпеки, що не сприяє належному виконанню суб'єктами сфери державної безпеки завдань щодо захисту держави. Тому розроблення теоретико-методологічних засад адміністративно-правового регулювання відносин у сфері державної безпеки України стане основою для системно-комплексного підходу до цього процесу, а отримані теоретичні висновки і практичні рекомендації сприятимуть подальшому вдосконаленню концептуальних основ забезпечення державної безпеки країни.

Методи дослідження. В процесі дослідження застосовувались загальні (емпіричного і теоретичного характеру) і спеціальні методи наукового пізнання. Для розгляду досліджуваних проблем застосовувався насамперед діалектичний метод розгляду усіх явищ і процесів у загальному взаємозв'язку, взаємообумовленості і розвитку, а також: історичний - при аналізі становлення законодавства та системи адміністративно-правового регулювання сфери державної безпеки та системи забезпечення безпеки держави (Розділи 1-3); логічний - при тлумаченні норм права; системний - при дослідженні нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері державної безпеки та функціонування системи адміністративно-правового регулювання зазначеної сфери (Розділи 3 і 4); формально-юридичний - при аналізі норм чинного законодавства; порівняльно-правовий - при аналізі сучасної практики нормативного регулювання відносин у сфері державної безпеки та функціонування системи адміністративно-правового регулювання зазначеною сферою в Україні та в інших державах (Розділи 3 і 4);

історико-еволюційний метод сприяв вивченню етапів розвитку суспільства, визначенню основних властивостей такого явища, як інформатизація, що перебуває у взаємодії з іншими елементами соціальної системи ? інформаційним суспільством, що розвивається і змінюється відповідно до загальних тенденцій розвитку суспільства;

використання герменевтичного підходу пов'язано, насамперед, з необхідністю пізнання та інтерпретації текстів монографічних видань, наукових статей, навчальних матеріалів, нормативних актів, що дозволило розкрити зміст та узагальнити властивості згаданого процесу;

історико-порівняльний аналіз застосовувався при розгляді проблем сучасного стану та перспектив формування соціально-орієнтованого управління в Україні (Розділ 3);

комплексне використання історико-функціонального методу, структурно-функціонального і системного аналізу, діяльнісного та інформаційного підходів дозволило акцентувати увагу на функціях соціальної діяльності, вивченні взаємодії адміністративно-правової діяльності та юридичної практики (Розділи 3 і 4);

порівняльно-правовий (компаративістський) метод використовувався при аналізі норм законодавства зарубіжних країн та положень окремих міжнародно-правових документів, що регулюють відносини у безпековій сфері та відповідну діяльність (Розділ 4);

Науково-теоретичну основу дисертації становлять теоретико-методологічні напрацювання вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі філософії, теорії держави і права, адміністративного права і процесу, інформаційного права, соціології, державного управління та військових наук, зокрема, які містяться у працях В. Авер'янова, С. Алексєєва, О. Андрійко, Н. Артамонова, Г. Атаманчука, В. Афанасьєва, Д. Бахраха, О. Бекєтова, К. Бєлякова, К. Бєльського, В. Білоуса, Ю. Битяка, А. Васильєва, А. Вішнєвського, І. Голосніченка, Н. Горбатюка, Є. Додіна, А. Дудіна, О. Зайчука, А. Кармоліцкого, С. Кечєкяна, С. Ківалова, Г. Кікотя, Л. Коваля, М. Козюбри, А. Колодія, В. Колпакова, А. Комзюка, О. Копана, В. Копєйчєкова, О. Крупчана, Є. Кубка, О. Кузьменка, Ю. Кучинського, А. Малько, М. Марченка, Н. Матузова, В. Мєльгунова, Л. Морозової, Р. Мухаєва, В. Нерсесянца, Н. Нижник, А. Піголкіна, В. Пилипчука, І. Покровського, О. Проневича, О. Рябченка, А. Селіванова, О. Скакун, Ю. Старілова, С. Стеценка, М. Стрельбицького, С. Тихомирова, Ю. Тихомирова, М. Тищенка, О. Халфіної, Є. Харитонова, І. Харитонової, Ю. Шемшученка, М. Якимчука.

Емпіричну основу дослідження становлять: спостереження і дослідження стану правового регулювання відносин у сфері державної безпеки; узагальнення, класифікація та опис результатів дослідження; аналіз міжнародно-правових документів правового регулювання у сфері державної безпеки та впровадження результатів в практичну діяльність через нормативно-правове врегулювання згаданих відносин.

Інформаційною основою дослідження є узагальнення практики діяльності різних органів законодавчої та виконавчої влади, правоохоронних органів, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.

Крім того, філософсько-світоглядною основою дослідження є положення філософії, феноменології, а також соціологічної та інтегративної юриспруденції, наукові принципи й концептуальні положення розроблені фахівцями різних галузей знань.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням, присвяченим теоретичним і практичним проблемам адміністративно-правового регулювання відносин у сфері державної безпеки.

Зокрема у дисертації: запропоновано методологічні основи і конкретні рекомендації адміністративно-правового регулювання відносин у сфері державної безпеки в Україні, що відображені в такому:

вперше:

- сформульовано визначення понять: «правова аберація» (с. 35); «безпекові правовідносини» (с. 1);

- запропоновано класифікацію безпекових правовідносин, виділено такий їх вид, як спеціальні відносини, що виникають між суб'єктом (державою, органами держави, службовими особами) і представниками зовнішнього соціального середовища, які можуть мати як правовий характер (зокрема агентурний, що регулюється спеціальним законодавством), так і позаправовий (що не узгоджується з нормами права);

- у системі адміністративно-правового регулювання сфери державної безпеки виділено три її форми: правову, неправову (організаційну) і позаправову. Позаправова форма - прояви конкретних дій, у тому числі завуальованих, державних органів та їх посадових (службових) осіб щодо зовнішнього об'єкта, які здійснюються всупереч інтересам цього об'єкта та спричиняють настання для безпеки держави позитивних наслідків;

- концептуально обґрунтовано і розкрито систему спеціально уповноважених суб'єктів безпекових правовідносин у сфері державної безпеки, визначено їхнє призначення у системі забезпечення безпеки держави;

- обґрунтовано доцільність наділення Служби безпеки України правовими повноваженнями щодо протидії узурпації державної влади через внесення до Конституційного Суду України подання про перевірку на предмет конституційності правових актів (їх окремих положень) органів державної влади та рішень органів місцевого самоврядування, а також звертатися до суду з позовом про скасування реєстрації будь-якої громадської організації, діяльність якої спрямована на підрив основ безпеки держави(терористичні групи і організації; воєнізовані організації; небезпечні для суспільства релігійні організації тощо);

- проаналізовано коло монографічних досліджень, науково-навчальної літератури та інших наукових праць, на підставі чого сформульовані власні конкретні пропозиції та рекомендації, що спрямовані на удосконалення теоретико-правових засад і практики застосування адміністративно-правового регулювання відносин у сфері державної безпеки України;

удосконалено:

- методологічний підхід до визначення поняття «безпека» та зроблено концептуальний висновок, що визначальною ознакою цього поняття, що розкриває сутність безпеки будь-якої системи, є не критерій «захищеність» як сталість, а критерій «функціонування», який забезпечує розвиток системи, що, у свою чергу, може слугувати своєрідним поштовхом для подальшої зміни концепції, системи поглядів, розуміння цього вкрай важливого для суспільства феномена;

- теоретичні положення щодо причин виникнення найпроблемніших питань сучасного перехідного періоду держави як за масштабами поширення, так і за глибиною проникнення в соціальний організм держави, найбільш актуальною з них є корупція, яка є найбільш руйнівним фактором, що унеможливлює належне функціонування адміністративно-правових відносин у сфері державної безпеки. Запропоновано авторське бачення шляхів мінімізації негативного впливу цього небезпечного явища на суспільство та підвищення ефективності протидії йому, насамперед через вдосконалення різнобічного механізму здійснення фінансового контролю за доходами та витратами, створення антикорупційного органу, в діяльності якого буде враховано міжнародний досвід. Зроблено висновок про існування загрози національному праву;

- наукові підходи щодо бачення оптимальності системи державної влади в умовах становлення України як правової, демократичної, соціальної держави. Зроблено висновок, що за сучасних складних умов існує необхідність мати таку систему державної влади, яка дасть змогу здійснювати якісне управління країною під контролем народу та в його інтересах, і в контексті зазначеного вона вміло та ефективно виконуватиме управлінську функцію щодо забезпечення державної безпеки. Вбачається, що Україні, яка перебуває на стадії самоутвердження і переживає «хвороби», що притаманні країнам перехідного періоду, найбільш оптимальним для функціонування та свого подальшого розвитку є запровадження: президентської форми правління з функціонуванням дієвої системи стримувань і противаг та чіткої структуризації державної виконавчої влади; двопалатного парламенту, за наявності в ньому не менше двох комітетів - з питань оборони і військово-промислового комплексу та з питань безпеки і розвідки;

дістали подальшого розвитку:

- визначення понять «безпека України», «державна безпека», «сфера державної безпеки», «інформаційна безпека»,«правова безпека держави», а також теоретичні обґрунтування щодо структури системи адміністративно-правового регулювання сферою державної безпеки, яка є сукупністю органів державної влади, суспільних відносин, засобів, методів та заходів забезпечення захисту основних ознак держави та мінімізації негативних впливів на них як внутрішніх, так і зовнішніх загроз. Виділено її зовнішній об'єкт - зовнішнє соціальне середовище та його інституції, на яке здійснюється спеціальний державний управлінський вплив, застосовуються спеціальні засоби та методи, які включають в себе силову складову (агресія, провокація, демонстрація сили, погрози, шантаж, підбурювання, підкуп тощо);

- теоретичні положення щодо недостатньої ефективності адміністративно-правового регулювання сферою державної безпеки, що проявляється, насамперед: в неналежній участі Верховної Ради України в розробленні та затвердженні загальнодержавних програм у сфері державної безпеки; неучастю її у здійсненні контролю за кадровою політикою у згаданій сфері і, як наслідок, концентрації важелів адміністративно-правового регулювання цією сферою та здійснення контролю за нею у Президента України, що, у свою чергу, створює загрозу узурпації влади;

- теоретичні обґрунтування специфіки адміністративно-правового регулювання безпекових правовідносин, що зумовлено, насамперед, функціонуванням у даній сфері інституту військової та спеціальної служб, та породжує низку особливих юридичних наслідків: 1) за службову необхідність і доцільність військового наказу відповідає командир (начальник); - подана скарга не може зупинити виконання наказу; 2) у разі відкритої відмови підлеглого підпорядковуватися наказу командир (начальник) зобов'язаний застосувати всі заходи примусу, у тому числі арешт і притягнення до кримінальної відповідальності, а в окремих випадках і зброю; 3) жодний орган державної влади не може втручатися в законну діяльність військового командування;

- теоретичні положення щодо розмаїтості зв'язків і відносин, які виникають під час проходження громадянами військової служби в структурі суб'єктів сфери державної безпеки; багатоманітності правовідносин, що характеризуються відповідними ознаками та особливостями. Визначальними з них є те, що: суб'єктом правовідносин завжди є лише громадянин України; їхній захист, насамперед внутрішньо-організаційних відносин, здійснюється, як правило, в адміністративному порядку, тобто вищим військовим органом чи військовою посадовою особою; суб'єктам сфери державної безпеки притаманна незначна кількість так званих публічно-сервісних відносин;

- теоретичні обґрунтування щодо: необхідності удосконалення функціонування системи судової гілки влади, яка потерпає від впливу на неї корупції; доповнення української судової системи таким правовим інститутом, як інститут мирових суддів, які прямо обиралися б територіальною громадою, утримувалися б за її рахунок і розглядали б судові спори найпростішого характеру, знявши навантаження з державних судів; віднесення до судової гілки державної влади прокуратури, що притаманно правовим системам держав романо-германської правової сім'ї;

- теоретико-правові обґрунтування щодо нагальності здійснення реформи сфери державної безпеки, в рамках якої невідкладним є напрацювання нової редакції Закону України «Про Службу безпеки України». Зроблено висновок про доцільність повернення в структуру Служби безпеки України Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Зазначене викликано утворенням розриву між оперативною та організаційно-технічною ланками системи забезпечення безпеки в інформаційній сфері, необхідністю об'єднання зусиль зазначених ланок у протистоянні сучасним і майбутнім загрозам і викликам в інформаційній сфері та «кіберпросторі», гострою проблемою використання інформаційних технологій у терористичній діяльності, що пов'язано з особливою роллю інформації у функціонуванні об'єктів енергетики, транспорту, телекомунікацій, фінансових та банківських установ тощо. Робляться, також, висновки, що з метою упровадження єдиного циклу прикордонного контролю, існує доцільність створення на базі Державної прикордонної служби України комплексного відомства Державної міграційної служби України, а з метою підвищення ефективності діяльності розвідувальних органів держави, є доцільним запровадження інституту Радника Президента України з питань розвідки з відповідним апаратом.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що даним дослідженням створено основи для: аналізу, синтезу і прогнозування ефективності започаткування, дії та припинення безпекових відносин; пошуку оптимальних шляхів удосконалення системи управління відносинами у сфері державної безпеки; прийняття обґрунтованих і взаємопов'язаних рішень; ефективної протидії існуючим викликам і загрозам державі. Теоретичні положення, узагальнення та висновки використані:

- у науково-дослідній сфері - у науковій діяльності Національної академії Служби безпеки України (довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження від 13 лютого 2014 року № 29/20-1487);

- у сфері правотворчості - в процесі розроблення та внесення пропозицій до законопроектів «Про розвідувальні органи України», «Про державну таємницю», «Про боротьбу з тероризмом», «Про основи національної безпеки» та ін. (довідка про впровадження у законотворчий процес Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України від 28 січня 2014 року).

Матеріали дослідження можуть також бути використані:

- у подальшому науковому напрацюванні загальнотеоретичних питань, пов'язаних з вирішенням правових та організаційних проблем функціонування сфери державної безпеки України. Фактичний матеріал, що міститься в дисертації, її основні оцінки і висновки дозволяють докладніше і об'єктивніше оцінити ситуацію, яка склалася в сфері державної безпеки, виявити причинно-наслідкові зв'язки існуючих негативних явищ та недоліків, визначити ефективність правових та організаційних заходів щодо їх усунення, вдосконалення законодавства та структури адміністративно-правового регулювання в сфері державної безпеки;

- у навчальному процесі при викладанні курсів «Адміністративне право України», спецкурсів «Національна безпека України», «Державна безпека України», «Державна служба в Україні» тощо, а також при підготовці відповідних підручників, навчальних посібників, довідкової літератури із зазначених дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Викладені у дисертації положення, які становлять новизну праці, розроблено автором особисто. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці інших вчених, на які обов'язково зроблено посилання. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовуються.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданні вченої ради Науково-дослідного інституту інформатики і права Національної академії правових наук України. Результати дослідження оприлюднені в доповідях і повідомленнях автора на таких конференціях, «круглих столах» і семінарах (у тому числі, міжнародних): робочий семінар «Безопасность границ и пограничный контроль» (28-29 июня 2006 г., г. Кишинев, Республика Молдова); Міжнародна правова конференція «Управління кордонами» (28 листопада 2007 р., м. Київ); міжвідомчий «круглий стіл» «Функції та завдання військової контррозвідки в системі забезпечення національної безпеки України» (12 червня 2008 р., м. Київ) (тези використані в закритій публікації); семінари «Програмне управління ресурсами у секторі безпеки» (10 червня 2009 р., 29 вересня 2009 р. і 11 березня 2010 р., м. Київ); семінар «Боротьба з міжнародним тероризмом: сучасні прояви та тенденції» (27 квітня 2010 р., м. Київ); Міжнародна конференція «Захист демократичних цінностей і дотримання прав людини у діяльності спецслужб» (24 квітня 2009 р. і 28 квітня 2010 р., м. Київ); «круглий стіл» «Національне законодавство у сфері боротьби з тероризмом: сучасні проблеми та шляхи удосконалення» (8 червня 2010 р., м. Київ); «круглий стіл» «Загальнодержавна система боротьби з тероризмом: проблеми розвитку та правового забезпечення» (10 вересня 2010 р., Київ); Міжнародний «круглий стіл» «Демократичний цивільний контроль над сектором державної безпеки в Україні: Актуальність, здобутки та проблеми» (15 грудня 2011 р., м. Київ); «круглий стіл» «Запобігання радикалізації і тероризму: міжнародний досвід і національний вимір» (13 березня 2012 р., м. Київ (тези опубліковано); Міжнародна конференція «Захист демократичних цінностей і дотримання прав людини у діяльності спецслужб» (24 квітня 2012 р., м. Київ); наукова конференція «Інформаційні технології та безпека: теоретичні та правові основи інформаційної безпеки» (14 грудня 2012 р., м. Київ); «круглий стіл»: «Захист прав і свобод людини як пріоритет у діяльності органів внутрішніх справ у контексті реформування правоохоронної системи України» (25 квітня 2013 р., м. Київ); 13-а Міжнародна науково-практична конференція «Інформаційні технології та безпека: оцінка стану» (18 червня 2013 р., м. Київ); «круглий стіл»: «Питання концептуалізації реформи правоохоронної системи України» (30 жовтня 2013 р., м. Київ).

Публікації. Основні положення дослідження викладені в 2 індивідуальних та 1 колективній монографіях, 1 науково-практичному посібнику, а також у 33 одноосібних публікаціях у наукових журналах та інших виданнях, збірниках наукових праць, матеріалах конференцій, семінарах та «круглих столах», 17 з яких опубліковано у фахових журналах та збірниках у галузі юридичних наук, 10 - у фахових виданнях з обмеженим доступом, а 4 - у зарубіжних періодичних наукових виданнях та 3 опублікованих тезах доповідей на конференціях.

Структура дисертаційного дослідження визначається її метою і задачами. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які містять сімнадцять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 430 сторінок: основну частину розміщено на 372 сторінках, список використаних джерел на 54 сторінках (556 посилань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження; висвітлюється сучасний стан та складність аналізу дослідження; зумовлюється зв'язок роботи з науковими та державними програмами, планами, темами; визначаються мета і задачі дослідження; формулюється об'єкт і предмет дослідження, характеризуються його методи, а також бачення автора наукової новизни та практичного значення отриманих результатів; зазначаються форми апробації і впровадження результатів дослідження, структура та обсяг дисертації.

Розділ 1 «Адміністративно-правова характеристика відносин у сфері державної безпеки України» містить результати загальнотеоретичного дослідження адміністративно-правових відносин у сфері державної безпеки.

У підрозділі 1.1 «Аналіз доктринальних підходів у вітчизняній науці щодо адміністративно-правових відносин » здійснено аналіз доктринальних підходів у вітчизняній науці щодо адміністративно-правових відносин, що дало змогу зробити висновок про те, що в адміністративній науці суспільні відносини, в яких перебувають суб'єкти адміністративного права, переважно сприймаються як такі, що мають «управлінський» характер і виникають у сфері реалізації державної виконавчої влади. В даній сфері функціонують і реалізують свої повноваження особливі суб'єкти правових відносин - органи виконавчої влади, які здійснюють виконавчо-розпорядчі, управлінські функції. Об'єктом зазначеного регулювання є діяльність державного характеру.

Дослідження зазначеного питання дозволило дійти висновку про існування концепції «зникнення» державного управління в сучасних управлінських системах. Окремими дослідниками пропонується використовувати поняття «виконавча влада» замість «державне управління» та стверджується існування відповідних відносин системи виконавчої влади, що і є предметом адміністративного права. Крім того, робляться спроби ототожнення державного управління і виконавчої влади. Поряд із попередньою існує також концепція, прибічники якої вважають, що «виконавча влада» є категорією політико-правовою, тоді як «державне управління» категорія насамперед організаційно-правова.

На думку українських дослідників, за сучасних умов в суспільних відносинах, які регулюються адміністративним правом, поряд з управлінським їх видом, і при цьому не домінуючим, існують й інші їх види, так званого публічно-сервісного характеру. Зазначене має змінити ставлення до доктринального тлумачення адміністративного права, сприймаючи його як галузь права, що регулює переважно неуправлінські відносини, що виникають між державними і недержавними публічно-владними органами, з одного боку, і підвладними керованими об'єктами - з іншого. Обґрунтована доцільність уточнення предмету адміністративного права, оскільки управлінські відносини опосередковуються не тільки адміністративним, а й іншими галузями права. Тому поняття цих відносин є більш широким і поняття «державне управління» за сучасних умов слід розглядати як категорію, значно ширшу за поняття «державна виконавча влада» або «державна виконавча діяльність».

Також існує думка, що в нинішніх умовах предмет адміністративно-правового регулювання значно розширюється. Державно-правовий вплив на суспільні процеси стає цілеспрямованішим і водночас змінюється його характер: безпосереднє оперативне управління дедалі більше змінюється гнучкими засобами впливу, особливо в економічній сфері. Адміністративне право виявляє себе в таких нових сферах, як приватизація, акціонування, податкова сфера, ліцензування, сертифікація продукції, квотування, акредитація та атестація тощо. Сьогодні можна констатувати об'єктивність процесу розширення сфери суспільних управлінських відносин, що входять до предмета адміністративного права, а також визнання суттєвих змін у формах і методах державного управління, що зумовлені якісними змінами у змісті управлінської діяльності держави. Однак у такій сфері як державна безпека існує необхідність в постійному удосконаленні системи адміністративно-правового регулювання цієї вкрай важливої сфери, як і існуючих у ній суспільних відносин, оскільки існує необхідність своєчасного, адекватного та ефективного реагування держави на існуючі та ймовірні загрози державі.

У підрозділі 1.2 «Ґенеза поняття «державна безпека» першого розділу досліджується ґенеза поняття «державна безпека». Зазначається нагальна необхідність в удосконаленні системи адміністративно-правового регулювання сфери державної безпеки та існуючих у ній суспільних відносин, з метою своєчасного, адекватного та ефективного реагування держави на існуючі та ймовірні загрози. Тому вивчення питання регулювання відносин у сфері державної безпеки без інтеграції різних наукових знань неможливе. Натомість, застосування міждисциплінарного підходу до зазначеного дає змогу досягти більшого обсягу знань про об'єкт дослідження, перейти від абстрактного, теоретичного рівня пізнання до усвідомлення конкретної реальності і зіставити положення теорії державної безпеки з неоднозначною і суперечливою соціальною реальністю. Лише за умов сучасного, науково обґрунтованого та ефективно функціонуючого управління, вдосконалених суспільних відносин, існуючих у сфері державної безпеки, можна очікувати належного забезпечення державної безпеки як невід'ємної складової національної безпеки.

Дослідження регулювання безпековими правовідносинами в умовах побудови інформаційного суспільства, потребує чіткого визначення, належного розуміння та застосування понятійного апарату, насамперед понять «безпека» і «державна безпека». Безпека, на думку дослідників, є суб'єктним, рефлексивним визначенням існування будь-чого, опосередкованого відсутністю загроз. Водночас, пов'язуючи будь-який зовнішній вплив з майбутніми негативними наслідками, той чи інший організм надає йому відповідного значення - небезпеки. Феномен небезпеки має велике значення для збереження життя. Якщо організм не сприйматиме оточуючий світ через призму небезпеки, він загине. Тому сьогодні актуальним стає розуміння безпеки не як простої захищеності, а як уміння уникнути загрози за допомогою широких і ґрунтовних знань у різних галузях життєдіяльності, інформації, високого інтелектуального потенціалу. Безпека соціальної системи - це стан її оптимального функціонування і розвитку. Саме такий стан гарантує достатню захищеність системи та її відносну непорушність. Тому найважливішим аксіологічним об'єктом захисту з боку держави і суспільних інститутів є загально-цивілізаційні цінності, ідеали, що становлять стрижень духу особистості, є ядром духовного потенціалу суспільства, забезпечують його духовну стійкість, є найважливішою умовою забезпечення безпеки суспільства.

Безпека України, яка в дослідженні розглядається як синонім національної безпеки, як системне макроутворення має відповідну структуру. Сутність застосованого системного підходу полягає в тому, що діяльність особи, суспільства та держави щодо забезпечення безпеки України розглядається як відкрита динамічна система в сукупності її найважливіших внутрішніх та зовнішніх взаємозв'язків. Безпеку України умовно можна поділити на дві великі підсистеми - зовнішню і внутрішню, а також виділити три основні її об'єкти: - особистість, її права і свободи; - суспільство, його матеріальні та духовні цінності; - держава, її основні ознаки. Застосовуючи об'єктовий принцип, можна виділити три великі види безпеки, які у своїй сукупності і системності складають безпеку України (безпеку держави): державна безпека; суспільна безпека і безпека особистості (людини і громадянина). Вони співвідносяться з безпекою України як видове поняття з родовим, тобто безпека України є поняттям родовим, а зазначені види - видовими.

Дослідження генези поняття «державна безпека», в основі визначення якого зведені три понятійні категорії - стан захищеності, поєднання стану та спроможності, чи як системи суспільних відносин, а також розгляд цього поняття через призму напрацьованих загальною теорією держави і права системи основних ознак поняття «держава», дало змогу зробити висновок, що наведені в дослідженні основні ознаки держави, які є своєрідною «критичною масою» безпечного існування будь-якої держави, мають бути захищені від існуючих загроз. З урахуванням зазначеного, дається авторське визначення термінів «безпека України», «державна безпека», «сфера державної безпеки».