Правові та організаційні засади створення і використання інтегрованого банку даних ОВС України

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки, що містить дисертація, оприлюднено на чотирьох науково-практичних конференціях: «Від громадянського суспільства до правової держави» (м. Харків, 2008 р.); «Розвиток наукової думки» (м. Миколаїв, 2008 р.); «Боротьба із злочинами у сфері комп'ютерної інформації: проблеми та шляхи їх вирішення» (м. Донецьк, 2008 р.); «Права людини у філософському, політологічному, соціологічному та правових вимірах» (м. Харків, 2008 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено в семи наукових працях, три з яких опубліковано у фахових виданнях, та чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації відображає мету та завдання дослідження. Робота складається зі змісту, переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що включають дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 224 сторінок. Список використаних джерел складається зі 199 найменувань і займає 20 сторінок, додатки займають 35 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано наукове завдання, окреслено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету й завдання дослідження, його об'єкт, предмет і методи, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів дослідження, висвітлено заходи щодо їх апробації.

Розділ 1 «Передумови створення інтегрованого банку даних органів внутрішніх справ України» містить п'ять підрозділів і присвячений формуванню та процесам створення інтегрованого банку даних органів внутрішніх справ України.

Водночас під час дослідження сутності поняття інтеграції даних як взаємопов'язаності окремих диференційованих частин і функцій системи в ціле автором запропоновано дефініцію - інтегрований банк даних - це складна інформаційна система (сукупність інформаційних систем, блоків, підсистем), що поєднує в собі структуру спільного застосування, високоорганізовану систему забезпечення й аналізу даних, можливість доступу до інформації через ядро інтегрованого банку даних та наявність відповідного організаційно-правового забезпечення вказаного ресурсу нормами інформаційного права та інформаційного законодавства України. Згідно з логікою дослідження автор розглядає існуючий інститут інформаційного права іноземних держав та наявність міжнародного співробітництва як відповідний чинник, що дозволить удосконалити національну складову зазначеної сфери.

Підґрунтям вказаної дефініції визначено, зокрема, концептуальні дослідження щодо інтеграції інформаційних ресурсів (насамперед, праці В. А. Копилова, І. Л. Бачило, О. О. Денісової, В. В. Бірюкова та ін.).

У підрозділі 1.3 «Інтегрований банк даних як засіб підвищення ефективності оброблення значних інформаційних масивів» окреслено основні ознаки та властивості інтегрованого банку даних. Зокрема, висвітлено фундаментальні складові, що формують інтегрований банк даних; розглянуто основні переваги різноманітних моделей даних та архітектури побудови банків і баз даних. Крім того, проаналізовано технічні аспекти порядку створення інтегрованого банку даних. Наголошено на потребі об'єднання комп'ютерних баз даних (зокрема, фізичних і юридичних осіб, подій та об'єктів обліку), що уможливить взаємозв'язок між ними й забезпечить оперативне передавання зібраних даних про об'єкт пошуку ініціаторові запиту.

Аналізуючи численні суб'єктивні визначення вітчизняних та іноземних науковців, які з різних напрямів формулюють поняття баз даних як засобу збереження та оброблення різноманітної інформації, та знання про явища і процеси, які відбуваються у всесвіті, автор доходить висновку, що деякі визначення мають право на існування, а є тлумачення, що застаріли та не відповідають сучасним уявленням.

У ході дослідження автор підсумовує, що «база даних» об'єднує такі фундаментальні складові, як «інформація», «знання», «дані», «система управління базами даних», «модель даних», «адміністратор бази даних». Обґрунтовано, що під час створення інтегрованого банку даних необхідно спиратись на вищезазначені складові.

На думку дисертанта, істотною передумовою ефективного використання інтегрованого банку даних є розроблення відповідних підходів до створення програмних і технічних засобів конструювання систем оброблення значного масиву інформації, призначеного для колективного користування.

У підрозділі 1.4 «Правові та організаційні проблеми регулювання інформаційними процесами в ІБД ОВС України» досліджено зміст правових норм, судження вчених-правознавців щодо загальних передумов регулювання, збирання, накопичення, оброблення, передавання й використання інформації.

Досліджуючи питання регулювання інформаційними процесами в інтегрованих банках даних, автор висновує, що на сьогодні існують дві проблеми зазначеного регулювання: по-перше, неоднозначне тлумачення (у тому числі й на законодавчому рівні) самого поняття «інформація»; по-друге, неоднозначне тлумачення поняття «комп'ютерна інформація».

Проаналізувавши різні погляди вчених, узагальнену структуру процесу обігу інформації в інформаційній системі, дисертант будує ієрархічну систему інформаційних процесів та виводить їх у таку послідовність: джерела інформації; вилучення необхідної інформації; оброблення інформації; сприйняття, перетворення й передавання інформації; поширення, тиражування та зберігання інформації.

Висвітлено результати здійсненого соціологічного дослідження стану створення й використання інтегрованого банку даних органів внутрішніх справ України, яке дало можливість оцінити розуміння працівниками правоохоронних органів, а також курсантами та слухачами таких понять, як «інформація», «зберігання інформації», «електронна інформація».

Розглядаючи законодавчі проблеми регулювання інформаційними процесами, дисертант усвідомлює, що інформаційні ресурси в чинному національному законодавстві розглядаються у двох значеннях: перше фактично ототожнює їх з інформацією, а друге зводить їх до документованої інформації та визначає як сукупність документів у інформаційних системах. Зазначене свідчить про необхідність реформування інформаційного законодавства, усунення колізій правових норм.

У підрозділі 1.5 «Автоматизовані інформаційні системи та АРМи як платформи інтегрованого банку даних» досліджено автоматизовані інформаційні системи, автоматизовані робочі місця та геоінформаційні системи як невід'ємні складові інтегрованого банку даних (насамперед, праці В. В. Шуракова, І. Л. Кантаря, В. Г. Хахановського, П. П. Підюкова, В. М. Смаглюка, І. В. Арістової та ін.). Обґрунтовано доцільність використання комплексу автоматизованих інформаційних систем, автоматизованих робочих місць та геоінформаційних систем безпосередньо у розкритті та розслідуванні злочинів, що дозволяє здійснювати: планування у кримінальних справах; збирання та передавання інформації для проведення оперативно-розшукових заходів; накопичення й аналіз інформації для автоматизації підготовки службових документів; ефективний контроль з боку керівників тощо.

Зроблено висновок, що сучасне застосування автоматизованих інформаційних систем та автоматизованих робочих місць підвищило продуктивність праці фахівців, пов'язаної з обробленням інформації. На думку автора, їх використання створить значний ефект тільки за умови правильного розподілу функцій і навантаження між людиною та машинними засобами оброблення інформації, що своєю чергою стане способом підвищення не тільки продуктивності праці та управління, але й соціальної комфортності фахівців.

Розділ 2 «Правове регулювання створення і використання інтегрованого банку даних ОВС України» містить чотири підрозділи та присвячений обґрунтуванню авторського підходу до правового регулювання створення й використання інтегрованого банку даних ОВС України.

У підрозділі 2.1 «Нормативно-правове регулювання створення та використання баз і банків даних в Україні» на підставі аналізу системи правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері створення й використання інтегрованого банку даних органів внутрішніх справ України, світового досвіду нормативно-правового регулювання створення та використання баз і банків даних правоохоронними органами іноземних держав, а також перспектив розвитку національного законодавства в зазначеній сфері автор досліджує зміст правових норм концептуального рівня, в яких визначаються загальні передумови створення та використання баз і банків даних в Україні, зокрема: мета, завдання, напрями, шляхи вирішення завдань тощо.

Водночас на підставі подальшого аналізу чинних норм права (насамперед, Указу Президента України «Про Єдину комп'ютерну інформаційну систему правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю», законів України «Про інформацію», «Про Національну програму інформатизації», «Про концепцію Національної програми інформатизації», «Про телекомунікації») та розглянутої низки інформаційних баз даних й автоматизованих інформаційних систем, які вже об'єднані (або об'єднуються) в інтегровані банки даних, автор наголошує, що окремого закону чи законопроекту або іншого нормативно-правового акта, який регулює процеси створення, впровадження та використання баз і банків даних, в Україні не існує.

Аналізуючи функціонування низки різноманітних інформаційних баз даних та автоматизованих інформаційних систем, автор розглядає основні їх недоліки, а також можливості використання наявного позитивного досвіду та перспективи нормативно-правового регулювання створення й використання баз і банків даних правоохоронних органів іноземних держав.

З'ясовано, що незважаючи на низку праць вітчизняних науковців, присвячених проблемам інформаційного забезпечення правоохоронних органів, питання розроблення механізму організаційно-правового забезпечення процесу створення й використання єдиного інтегрованого банку даних органів внутрішніх справ України є сьогодні досить актуальними.

У підрозділі 2.2 «Світовий досвід нормативно-правового регулювання створення та використання баз і банків даних правоохоронних органів» окреслено питання застосування досвіду окремих країн щодо нормативно-правового регулювання створення й використання баз та банків даних правоохоронних органів іноземних держав. Висловлено думку про доцільність впровадження світового досвіду під час створення інтегрованого банку даних органів внутрішніх справ України, зокрема, із застосування міжнародного поліцейського банку даних, можливостей НЦБ Інтерполу.

Крім того, досліджено низку таких питань: взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо боротьби зі злочинністю; проблеми, що вирішуються в деяких країнах близького й далекого зарубіжжя під час розкриття та розслідування злочинів; порядок створення та забезпечення функціонування міжнародних банків даних, інформації криміналістичного й розшукового характеру (зокрема, розглянуто досвід Франції, Великобританії, США, Німеччини, Білорусі, Вірменії, Азербайджану, Естонії, Узбекистану, Казахстану та ін.).

У підрозділі 2.3 «Нормативно-правове забезпечення безпеки і захисту інформації в ІБД ОВС України» розглянуто правові норми, що створюють необхідні умови для забезпечення безпеки й захисту інформації в інтегрованих банках даних органів внутрішніх справ України (насамперед, Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», Положення «Про технічний захист інформації в Україні» та Положення «Про забезпечення режиму таємності під час обробки інформації, що становить державну таємницю, в автоматизованих системах»). Обґрунтовано чинники, які впливають на ефективність безпеки й захисту інформації в інтегрованих банках даних органів внутрішніх справ України, а саме такі: фізичне збереження технічних та програмних засобів; надання користувачам права доступу до ресурсів інформаційної системи відповідно до прийнятої стратегії безпеки; забезпечення входження до системи за умови пред'явлення електронного ідентифікатора або введення особистого пароля; реєстрація дій користувачів щодо ресурсів підсистеми; забезпечення цілісності інформаційних ресурсів; облік носіїв інформації; сигналізація про порушення захисту; забезпечення цілісності програмних засобів та оброблення інформації.

Наголошено та обґрунтовано, що система інформаційної безпеки має спрямовуватись на запобігання втраті інформації, її спотворенню, несанкціонованому доступу та незаконному використанню на етапах проектування, впровадження та експлуатації інтегрованого банку даних органів внутрішніх справ України. Крім того, зазначено, що захисту потребує конфіденційна інформація в автоматизованих системах, каналах зв'язку та в робочих приміщеннях підрозділів органів внутрішніх справ. Правоохоронні органи потребують також відповідного захисту від дезінформації.

Досліджуючи проблеми боротьби з правопорушеннями в інформаційній сфері України, автор розглядає широкий спектр правових підходів до цих питань у різних країнах (зокрема, у Бельгії, Німеччині, Італії, Люксембурзі тощо) та вирізняє дві концепції в законодавстві зазначених держав: по-перше, небажання застосовувати класичні законодавчі положення щодо розкрадання та розтрати майна (речей) у разі несанкціонованого зняття інформації в автоматизованих системах; по-друге, визначення інформації як товару, тобто як об'єкта права власності.

У цьому аспекті дисертант виокремлює три правові доктрини щодо вдосконалення публічно-правового регулювання інформаційних правовідносин, а саме: 1) у деяких країнах особливої значущості набуває розширення змісту законодавства на базі положень авторського права як на національному, так і на міжнародному рівнях; 2) формуються нові комплексні (автономні) міжгалузеві інституції на зразок інформаційного права, правового регулювання захисту інформації в автоматизованих (комп'ютерних) системах, «комп'ютерного права» тощо; 3) застосовують у комплексі зазначені дві попередні правові доктрини (цей шлях, зокрема, обрано як правову доктрину українськими правотворцями).

У підрозділі 2.4 «Перспективи розвитку національного законодавства у сфері створення та використання ІБД правоохоронних органів» проаналізовано законопроекти, які певною мірою стосуються проблем створення й використання інтегрованого банку даних органів внутрішніх справ України, порівняно їх із чинним інформаційним законодавством. Автором наголошено на питаннях неузгодженості з потребами суспільно-політичного життя та вимогами європейських стандартів певних норм, які потребують оптимізації та гармонізації.

З'ясовано, що законодавчі акти, які б визначали завдання, права та обов'язки правоохоронних органів та операторів телекомунікацій з питань створення та використання систем перехоплення телекомунікацій, на сьогодні відсутні.

Наголошено, що нині постає питання вирішення таких завдань, як: розроблення законодавчої бази, яка б дала можливість правоохоронним органам створювати та використовувати системи перехоплення під час здійснення оперативно-розшукових заходів, контррозвідувальної діяльності та заходів щодо боротьби з тероризмом; формування єдиної автоматизованої бази даних правоохоронних органів для реєстрації та обліку заяв і повідомлень про правопорушення, а також про стан розслідування справ тощо.

Особливо звернено увагу на те, що інформаційне забезпечення діяльності правоохоронних органів полягає у впровадженні сучасних інформаційних систем і технологій. Автор зазначає про необхідність створення єдиного інформаційного ресурсу персонально-довідкової і дактилоскопічної реєстрації та інших інформаційних ресурсів, матеріально-технічної та інтелектуальної бази для протидії новим правопорушенням, зокрема у сфері комп'ютерних технологій та інтелектуальної власності.

Серед законопроектів, які певною мірою стосуються проблем створення й використання інтегрованого банку даних, автор виокремлює: проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про інформацію», проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за порушення законодавства у сфері захисту інформації про особу (персональних даних)»; проект Закону України «Про моніторинг телекомунікацій»; проект Закону України «Про перехоплення телекомунікацій».

Розділ 3 «Інтегрований банк даних як засіб забезпечення взаємодії та обміну інформацією між ОВС, міністерствами й відомствами України та правоохоронними органами іноземних держав» містить три підрозділи і присвячений обґрунтуванню авторського підходу до необхідності взаємодії та обміну інформацією між ОВС, міністерствами й відомствами України та правоохоронними органами іноземних держав.

У підрозділі 3.1 «Організація взаємодії та обміну інформацією між структурними підрозділами ОВС України» розглянуто проблеми інформаційної взаємодії між підрозділами ОВС.

З огляду на тему дослідження автора найбільше цікавить не стільки питання взаємодії підрозділів ОВС загалом, скільки проблема інформаційної взаємодії між ними зокрема. Визначено, що під інформаційною взаємодією розуміють процес взаємодії двох і більше суб'єктів, метою й основним змістом якого є зміна наявної інформації хоча б в одного з них.

Зважаючи на те що основними зберігачами інформаційних масивів, використовуваних у запобіганні злочинам, їх розкритті та розслідуванні, є Департамент інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України, а також Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України, досліджено процеси взаємодії та обміну інформацією між цими підрозділами та іншими підрозділами. Зроблено висновок, що організація взаємодії між галузевими службами в ОВС України є достатньо громіздкою, а численні ланки управління іноді дублюють одна одну.

Зазначено, що однією з головних причин низької ефективності боротьби зі злочинністю є незадовільний стан взаємодії підрозділів ОВС та інших правоохоронних органів України в оперативно-розшуковій роботі, профілактиці правопорушень через відсутність ефективної інтегрованої системи обміну інформацією, своєчасного її отримання працівниками ОВС усіх рівнів.

Досліджуючи зазначені питання, автор виділяє такі основні форми взаємодії, зокрема, між слідчим та органами дізнання: здійснення органами дізнання оперативно-розшукових заходів та інформування слідчого про їх результати; виконання органами дізнання за дорученням слідчого оперативно-розшукових заходів і невідкладних слідчих дій; виконання органами дізнання вимог слідчого щодо сприяння під час виконання ним слідчих дій відповідно до його доручень; виконання оперативними підрозділами запитів міжнародних правоохоронних організацій та правоохоронних органів, запитів повноважних державних органів; здійснення органом дізнання розшуку обвинуваченого згідно з дорученням слідчого; участь у проведенні слідчих дій; проведення експертиз в експертних установах ОВС; проведення оперативно-розшукових заходів стосовно осіб, затриманих за вчинення злочину, та осіб, взятих під варту.

У підрозділі 3.2 «Організація взаємодії та обміну інформацією між ОВС, відомствами й міністерствами України» зазначено, що основними формами такої взаємодії є: розроблення та подання до проектів державних програм боротьби зі злочинністю погоджених пропозицій з питань профілактики злочинів та інших правопорушень, запобігання найпоширенішим видам правопорушень; взаємне інформування правоохоронних органів; визначення інформації, оперативний обмін та використання якої може сприяти своєчасному вжиттю заходів щодо запобігання злочинам, нормативне закріплення порядку обміну інформацією; спільне вивчення проблем профілактики злочинів і розроблення пропозицій та заходів щодо їх вирішення; підготовка та внесення спільних пропозицій щодо усунення причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів.

На думку дисертанта, помітною подією в інформатизації правоохоронної сфери став Указ Президента України від 31 січня 2006 р., яким запроваджено створення Єдиної комп'ютерної інформаційної системи правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю. Практичною реалізацією зазначеного Указу є Програма створення Інтегрованої інформаційно-пошукової системи ОВС України (наказ МВС України від 7 червня 2006 № 57), особливістю якої автор вважає включення зовнішніх інформаційних ресурсів органів виконавчої влади до складу інформаційної системи ОВС.

Визначено та обґрунтовано розширений перелік інформаційних ресурсів (баз даних) органів державної влади, які доцільно включити до інтегрованого банку даних ОВС України.

У підрозділі 3.3 «Організація взаємодії та обміну інформацією між ОВС України та правоохоронними органами іноземних держав» розглянуто перспективи взаємодії ОВС України із правоохоронними органами іноземних держав через активне використання можливостей НЦБ Інтерполу. Визначено структуру та рівні доступу до інформації НЦБ Інтерполу.

Досліджено систему певних переваг та можливостей у сфері запобігання злочинам правоохоронними органами України під час використання каналів НЦБ, їх розкриття та розслідування.

Зазначено, що наявна інформація, отримувана МВС України каналами Інтерполу, вміщується в інтегровану базу даних НЦБ за такими підсистемами: документ; особи; транспорт; фірми; номерні речі; валюта; предмети мистецтва.

Доведено, що у процесі побудови інтегрованого банку даних ОВС України можна використати світовий досвід нормативно-правового регулювання створення й використання баз і банків даних правоохоронних органів, що дозволить підвищити ефективність співпраці між ними, а також з іншими відомствами та міжнародними організаціями.

ВИСНОВКИ