Адміністративно-правове забезпечення функціонування судової системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

БОРКО Андрій Леонідович

УДК 342.95 (477)

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Харків - 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий консультант:

доктор юридичних наук, професор МУЗИЧУК Олександр Миколайович, Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник факультету підготовки фахівців для підрозділів слідства.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент БУРБИКА Михайло Михайлович, Сумський державний університет, завідувач кафедри права юридичного факультету;

доктор юридичних наук, професор МИКОЛЕНКО Олександр Іванович, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, професор кафедри адміністративного та господарського права;

доктор юридичних наук СТАРОДУБЦЕВ Андрій Андрійович, професор кафедри державно-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Захист відбудеться 24 травня 2014 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 у Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, просп. 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, просп. 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий 22 квітня 2014 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.В. Могілевський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Судова влада як самостійна гілка державної влади, уповноважена здійснювати правосуддя, є обов'язковою складовою сучасної правової держави та умовою інституалізації громадянського суспільства. Забезпечення законного та ефективного виконання завдань і функцій судової влади, реалізація її ролі як елемента системи стримувань і противаг вимагає комплексного та всебічного правового регулювання не лише загальних засад судоустрою та статусу суддів в Україні, але й усіх адміністративно-правових відносин у сфері функціонування судової системи України.

Судова система України сьогодні все ще перебуває на перехідному етапі свого формування, виявляючи потребу вдосконалення не лише процесуального, але й адміністративного законодавства в частині посилення гарантій самостійності судів і незалежності суддів, забезпечення високої професійності суддівського корпусу, належного здійснення суддями своїх обов'язків і дотримання суддівської дисципліни, невідворотності відповідальності суддів, спрощення і демократизації системи судового управління, розвитку суддівського самоврядування та достатнього і своєчасного організаційного та іншого забезпечення функціонування судової системи України.

У сучасних умовах судово-правової реформи адміністративно-правове забезпечення функціонування судової системи України характеризується деякою неузгодженістю, фрагментарністю і невідповідністю актуальним потребам ефективної організації судової влади в Україні. Це зумовлює необхідність ретельного науково-теоретичного опрацювання проблем формування та функціонування судової системи України, адаптації національного законодавства до міжнародного з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду, деталізації адміністративного законодавства й приведення у відповідність із ним підзаконного правового регулювання. Належне адміністративно-правове врегулювання владно-управлінських і організаційно-розпорядчих відносин у сфері організації та діяльності судової системи України в цілому, судів, суддів і допоміжних органів у системі судоустрою України безпосередньо сприятиме подальшому розвитку і становленню судової влади в Україні, реалізації її правозахисної функції.

Загальні питання адміністративно-правових відносин у сфері функціонування судової системи нашої держави та зарубіжних країн у тих чи інших аспектах досліджували В. Б. Авер'янов, О. М. Бандурка, О. В. Білова, С. О. Бондар, В. Д. Бринцев, М. М. Бурбика, М. В. Василевич, Л. Є. Виноградова, М. Й. Вільгушинський, Т. В. Галайденко, О. П. Гетманець, Р. З. Голобутовський, О. В. Гончаренко, В. В. Городовенко, С. М. Гусаров, М. В. Данилова, І. В. Дем'яненко, С. Ф. Денисюк, Л. А. Дроботова, О. Ю. Дудченко, В. С. Єгорова, М. П. Запорожець, Р. В. Ігонін, П. Ф. Карпечкін, Р. І. Кирилюк, А. Т. Комзюк, В. В. Конопльов, Б. А. Кормич, В. П. Кохан, О. В. Красноборов, Р. О. Куйбіда, К. Б. Левченко, А. В. Маляренко, А. М. Марцинкевич, О. І. Миколенко, Л. М. Москвич, О. М. Музичук, Г. Я. Наконечна, О. К. Намясенко, О. Д. Новак, С. Ю. Обрусна, П. В. Панталієнко, С. В. Подкопаєв, С. В. Прилуцький, Д. М. Притика, О. Б. Прокопенко, В. І. П'ятковський, А. В. Руденко, М. Д. Савенко, А. О. Селіванов, В. В. Сердюк, О. Ю. Синявська, В. Н. Скавроник, В. Є. Скомороха, О. Г. Скрипнік, А. А. Стародубцев, А. А. Стрижак, Т. І. Фулей, С. О. Халюк, А. М. Хливнюк, В. І. Чебан, Д. А. Чернушенко, Ю. Є. Шевелєва, Є. О. Шевченко, В. І. Шишкін, І. В. Шруб, С. Г. Штогун, Ю. В. Юрченко та інші науковці, які зробили вагомий внесок у визначення сутності та особливостей функціонування судової системи України. Разом із тим аналіз результатів попередніх наукових досліджень із проблем організації та діяльності судової системи України виявляє відсутність єдиного узгодженого розуміння сутності та значення регулювання саме адміністративно-правових відносин у сфері функціонування судової системи нашої держави для ефективної реалізації судової влади в країні та, як наслідок, напрямків подальшої судово-правової реформи. Існуючі наукові праці стосуються здебільшого лише окремих аспектів формування й функціонування судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України, статусу суддів чи організації діяльності допоміжних органів у системі судоустрою України, комплексно не характеризуючи адміністративно-правове забезпечення функціонування судової системи держави, розгляд та вирішення проблем якого залишаються епізодичними й неповними.

Таким чином, необхідність ефективного функціонування судової системи України, недостатня розробленість його теоретичних засад і недосконалість нормативно-правового регулювання обумовлюють актуальність глибокого й всебічного наукового дослідження адміністративно-правового забезпечення функціонування судової системи України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Пріоритетних тематичних напрямів наукових досліджень і науково-технічних розробок на період до 2015 року, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.2011 р. № 942, Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 pp., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 р. № 14-10, пп. 13.7, 13.27, 13.29, 14.1, 17.3 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 рр., затверджених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 27 грудня 2010 р. (протокол № 10).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації сутності та особливостей адміністративно-правового забезпечення функціонування судової системи України й виробленні на цій основі відповідної концепції, а також пропозицій та рекомендацій щодо його вдосконалення.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні задачі:

уточнити поняття судової влади та її співвідношення з іншими гілками влади;

окреслити засади та принципи організації судової системи в Україні;

визначити сутність та особливості адміністративно-правових засад функціонування судової системи України;

сформулювати поняття та визначити види адміністративно-правових відносин у сфері функціонування судової системи України;

охарактеризувати адміністративно-правові засади організації та функціонування судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України;

з'ясувати специфіку взаємодії судів між собою та з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування й громадськістю;

охарактеризувати адміністративно-юрисдикційні провадження в судах;

окреслити особливості підготовки та прийняття управлінських рішень у судах;

встановити сутність контролю та нагляду за діяльністю судів в Україні;

визначити особливості зайняття посади та звільнення з посади судді;

охарактеризувати адміністративні повноваження працівників суду;

сформулювати поняття й розкрити значення правових гарантій професійної діяльності суддів в Україні;

уточнити особливості юридичної відповідальності суддів в Україні;

охарактеризувати адміністративно-правові засади організації діяльності Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Державної судової адміністрації України;

вивчити зарубіжний досвід адміністративно-правового забезпечення функціонування судової системи та визначити можливості його використання в Україні;

виробити пропозиції та рекомендації щодо розвитку та вдосконалення адміністративно-правового забезпечення функціонування судової системи України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають під час функціонування судової системи України.

Предмет дослідження становить адміністративно-правове забезпечення функціонування судової системи України.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить сукупність загальнонаукових і спеціальних методів та прийомів наукового пізнання. В основу дослідження покладено філософський метод діалектики, який полягає в дослідженні єдності та взаємодії суспільних явищ. Для вирішення поставлених задач дослідження використано такі методи: історико-правовий, логіко-семантичний, порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-юридичний та інші методи пізнання процесів і явищ.

З використанням логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, зокрема вдосконалено розуміння таких категорій, як «судова влада», «судова система», «адміністративно-правові відносини у сфері функціонування судової системи України», «адміністративно-юрисдикційні провадження у судах», «управлінські рішення у судах», «юридична відповідальність суддів в Україні» та інші (підрозділи 1.1-1.4, 2.4-2.6, 3.3, 3.4).

Із застосуванням системно-структурного методу було розкрито сутність та зміст засад і принципів організації судової системи в Україні (підрозділ 1.2), особливості системи судового управління в судах (підрозділ 3.2); визначено специфіку адміністративно-правового регулювання організації та функціонування судів загальної юрисдикції (підрозділ 2.1), системи добору й підготовки професійних суддів, механізму припинення їх повноважень (підрозділ 3.1); охарактеризовано систему допоміжних органів у сфері судоустрою України (підрозділи 4.1-4.3).

Формально-юридичний метод використано для аналізу адміністративно-правових засад організації діяльності Конституційного Суду України (підрозділ 2.2); засад взаємодії судів між собою та з іншими органами публічної влади і громадськістю (підрозділ 2.3); адміністративно-юрисдикційних проваджень у судах (підрозділ 2.4); правових гарантій професійної діяльності суддів в Україні (підрозділ 3.3), що в комплексі з методом логічного аналізу сприяло визначенню напрямків розвитку адміністративно-правового забезпечення функціонування судової системи України (підрозділ 5.2).

Порівняльно-правовий та історико-правовий методи застосовано для встановлення сутності підготовки та прийняття управлінських рішень у судах (підрозділ 2.5); характеристики адміністративних повноважень працівників суду (підрозділ 3.2); визначення особливостей різних видів юридичної відповідальності суддів в Україні (підрозділ 3.4); характеристики зарубіжного досвіду адміністративно-правового забезпечення функціонування судової системи (підрозділ 5.1).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації становлять наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, адміністративного права, інших галузевих правових наук, у тому числі зарубіжних дослідників. Нормативною основою дослідження є Конституція України, чинні законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, а також проекти нормативних актів, що визначають правові засади функціонування судової системи України. У ході дисертаційного дослідження було також використано законодавство деяких зарубіжних країн, досвід яких щодо правового регулювання та організації діяльності судової системи може бути використаний в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дисертації становлять узагальнення практики діяльності судів та судово-правової реформи, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що робота є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень науки адміністративного права дослідити проблеми адміністративно-правового забезпечення функціонування судової системи України та сформулювати авторське бачення шляхів їх вирішення. В результаті проведеного дослідження вироблено концепцію адміністративно-правового забезпечення функціонування судової системи України, сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

запропоновано визначення адміністративно-правових відносин у сфері функціонування судової системи України як урегульованих адміністративно-правовими нормами сталих державно-управлінських суспільних відносин, що складаються з приводу реалізації адміністративно-юрисдикційних проваджень у судах, внутрішньої організації та позапроцесуальної діяльності судів і судової системи України між судами або допоміжними органами у системі судоустрою України та іншими суб'єктами адміністративного права по реалізації їх взаємних прав і обов'язків з метою забезпечення нормального функціонування судової системи України;

визначено специфіку підготовки та прийняття управлінських рішень у судах, що полягає у: їх спрямованості на впорядкування відносин у сфері внутрішньої організації судів; необов'язковості визначення та аналізу альтернативних варіантів рішення; прийнятті управлінських рішень як керівництвом суду, так і керівництвом апарату суду; поєднанні індивідуальних і групових методів прийняття управлінських рішень; відмежованості підготовки та прийняття від виконання управлінських рішень; відсутності чітких критеріїв їх ефективності;

узагальнено особливості адміністративних повноважень працівників суду, якими є їх переважно внутрішній характер, направленість на організаційне керівництво роботою суду та суддів; неприпустимість будь-якого владного впливу чи втручання у процесуальну діяльність суддів; здебільшого контрольний характер повноважень голів судів загальної юрисдикції та зосередження управлінських повноважень у керівника апарату суду; значна частка спільних адміністративних повноважень працівників суду;

доведено необхідність комплексного розвитку адміністративно-правового забезпечення функціонування судової системи України за чітко визначеними і обґрунтованими напрямками, передбачаючи: належне наукове та концептуальне (програмне) забезпечення; приведення національного законодавства у відповідність до міжнародно-правових актів з питань функціонування судової системи з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду; забезпечення комплексності, послідовності та узгодженості адміністративно-правового забезпечення функціонування судової системи України, розширення конституційних засад, деталізацію адміністративного законодавства і приведення у відповідність із ним підзаконного регулювання;

удосконалено:

розуміння системи засад і принципів організації судової системи, до якої належать принципи верховенства права і законності, єдності судової системи, територіальності, спеціалізації, інстанційності, ієрархічності, ступінчастості, доступності та самостійності;

характеристику сучасної практики адміністративно-правового забезпечення функціонування судів загальної юрисдикції і Конституційного Суду України, що виявляє як тенденції щодо впорядкування та поглиблення правових засад, так і деяку неузгодженість, непослідовність і фрагментарність, недоліки юридичної техніки, недостатню правову визначеність процедурних аспектів реалізації організаційно-управлінських повноважень у судах;

розуміння засад адміністративної взаємодії судів між собою та з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадськістю, якими є процесуальна самостійність судів і незалежність суддів, відсутність організаційного підпорядкування нижчих судів судам вищого рівня, правомірність, доцільність (своєчасність, обґрунтованість, достатність), верховенство прав людини;

визначення адміністративно-юрисдикційних проваджень у судах як порядку розгляду та вирішення судами в законодавчо встановленій адміністративно-процесуальній формі справ про адміністративні правопорушення та інших адміністративно-правових спорів у сфері управління із застосуванням у необхідних випадках заходів щодо притягнення правопорушника до відповідальності або поновлення порушеного права;

характеристику системи контролю та нагляду за діяльністю судів в Україні, в основу якої має бути покладений оптимальний баланс контрольно-наглядових повноважень одноосібних і колегіальних суб'єктів, державного і громадського контролю та нагляду, внутрішньої і зовнішньої контрольно-наглядової діяльності, контрольних і наглядових заходів;

розуміння сутності юридичної відповідальності суддів в Україні як примусового застосування до суддів спеціально уповноваженими органами юридичних санкцій за порушення вимог чинного законодавства у вигляді негативних обмежень (позбавлень) особистого, організаційного та майнового характеру;

дістали подальшого розвитку:

визначення судової влади як особливого самостійного, незалежного і рівного різновиду державної публічної влади, елемента механізму стримування і противаг, своєрідного способу охорони та захисту прав, свобод та інтересів людини, юридичних осіб, держави, суспільства в цілому;

характеристика сутності адміністративно-правового забезпечення функціонування судової системи України, що визначається його регулятивно-організуючим і стабілізуючим впливом на суспільні відносини у сфері організації та діяльності судової системи України, який створює правові передумови реалізації судової влади щодо захисту державних і суспільних інтересів, прав та інтересів фізичних і юридичних осіб;

з'ясування особливостей зайняття посади та звільнення з посади судді, які обумовлюють доцільність призначення суддів на посаду одразу безстроково, підвищення вимог до суддів, забезпечення більш відкритого й ретельного добору та якісної підготовки суддів, встановлення об'єктивного та дієвого механізму їх звільнення з посади;

визначення правових гарантій професійної діяльності суддів в Україні як системи визначених правовими нормами умов, засобів і способів забезпечення належної реалізації, охорони та захисту професійних повноважень (прав і обов'язків) суддів;

розуміння адміністративно-правового статусу Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України як незалежних управлінських органів державної влади в системі судоустрою України, що відіграють провідну роль у формуванні суддівського корпусу, забезпеченні належного кваліфікаційного рівня суддів, їх незалежності та дисципліни, організації судового управління.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері - як основа для подальшого розроблення проблем адміністративно-правового забезпечення функціонування судової системи України;

у правотворчості - для вдосконалення чинних і розроблення проектів законодавчих та підзаконних актів, що сприятиме поліпшенню правового регулювання функціонування судової системи України;

у правозастосовній діяльності - з метою підвищення ефективності організації та діяльності судової системи України, судів і суддів (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в практичну діяльність Ленінського районного суду м. Севастополя від 25.09.2012 р., апеляційного суду Херсонської області від 06.12.2013 р.);

у навчальному процесі - під час підготовки підручників та навчальних посібників із дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративний процес» і «Сучасні проблеми адміністративного права та адміністративного процесу»; вони вже використовуються в ході проведення занять із зазначених дисциплін у Харківському національному університеті внутрішніх справ. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю автора (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 22.01.2014 р.).

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки адміністративного права; всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на основі особистих досліджень автора. Нові наукові результати дисертації отримані дисертантом особисто. У співавторстві опубліковано: навчальні посібники: Теорія та практика правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ України / за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. М. І. Іншина, докт. юрид. наук, проф., чл.-кор. НАПрН України В. І. Олефіра. - К, 2012 (дисертантом розроблено підрозділ 9.5 (обсяг - 0,3 д.а.)); Адміністративно-правові засади забезпечення громадського порядку / за заг. ред. докт. юрид. наук, проф., чл.-кор. НАПрН України, засл. юриста України М. І. Іншина, докт. юрид. наук, проф., чл.-кор. НАПрН України В. І. Олефіра. - Х., 2014 (дисертантом розроблено підрозділ 1.4 (обсяг - 0,3 д.а.)); Організаційно-правові засади професійного навчання працівників правоохоронних органів / за заг. ред. докт. юрид. наук, проф., чл.-кор. НАПрН України, засл. юриста України М. І. Іншина, докт. юрид. наук, проф., чл.-кор. НАПрН України В. І. Олефіра. - Х., 2014 (дисертантом розроблено підрозділ 2.3 (обсяг - 0,1 д.а.)); Контроль за діяльністю правоохоронних органів / за заг. ред. докт. юрид. наук, проф., чл.-кор. НАПрН України, засл. юриста України М. І. Іншина, докт. юрид. наук, проф., чл.-кор. НАПрН України В. І. Олефіра. - Х., 2014 (дисертантом розроблено підрозділ 1.8 (обсяг - 1,2 д.а.)); Правове регулювання окремих напрямків правоохоронної діяльності / за заг. ред. докт. юрид. наук, проф., чл.-кор. НАПрН України, засл. юриста України М. І. Іншина, докт. юрид. наук, проф., чл.-кор. НАПрН України В. І. Олефіра. - Х., 2014 (дисертантом розроблено підрозділ 1.1 (обсяг - 0,4 д.а.)); збірники наукових праць: факультету підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання за 2011 рік: Актуальні питання діяльності слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України / за заг. ред. акад. НАПрН України, д.ю.н., проф. О. М. Бандурки. - Х., 2012 (дисертантом надано пропозиції та зауваження до проекту нормативно-правового акта, розроблено методичні рекомендації та проект нормативно-правового акта (обсяг - 3,2 д.а.)); факультету з підготовки слідчих ХНУВС за 2012 рік: Актуальні питання діяльності слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України / за заг. ред. чл.-кор. НАПрН України, д-ра юрид. наук С. М. Гусарова; акад. НАПрН України, д-ра юрид. наук, проф. О. М. Бандурки. - Х., 2013 (дисертантом розроблено методичні рекомендації та проект нормативно-правового акта (обсяг - 0,5 д.а.)); факультету підготовки фахівців для підрозділів слідства ХНУВС за 2013 рік: Актуальні питання діяльності слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України / за заг. ред. чл.-кор. НАПрН України, д-ра юрид. наук С. М. Гусарова. - Х., 2014 (дисертантом розроблено дві методичні рекомендації та проект нормативно-правового акта (обсяг - 0,4 д.а.)). В дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.

Апробація результатів дослідження. Підсумки розроблення проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення й висновки були оприлюднені на науково-практичних конференціях: «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (Суми, 2010); «Від громадянського суспільства - до правової держави» (Харків, 2010); «Теорія і практика кримінального судочинства» (Харків, 2011); «Суверенність, незалежність, конституційність: становлення та розвиток української держави» (Харків, 2011); «Актуальні проблеми застосування нового кримінального процесуального законодавства України та тенденції розвитку криміналістики на сучасному етапі» (Харків, 2012); «Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії корупції в Україні» (Харків, 2013); «Впровадження нового Кримінального процесуального кодексу України в правоохоронну діяльність та навчальний процес: досвід та шляхи удосконалення» (Харків, 2013); «Сучасні проблеми правового, економічного та соціального розвитку держави» (Харків, 2013); «Протидія кіберзлочинності в фінансово-банківській сфері» (Харків, 2013).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в одноосібній монографії, 24 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, 10 тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, поділених на підрозділи, висновків до кожного розділу, загальних висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 528 сторінок. Список використаних джерел складається із 655 найменувань і займає 71 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

судовий влада управлінський рішення

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації визначається її зв'язок із науковими програмами, планами та темами‚ окреслюються мета і задачі‚ об'єкт і предмет‚ вказується на методи дослідження‚ наукову новизну та практичне значення одержаних результатів‚ а також особистий внесок здобувача в їх одержання‚ наводяться дані, що свідчать про апробацію результатів дослідження та публікації.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади функціонування судової системи України» складається з чотирьох підрозділів, у яких визначаються поняття судової влади та її співвідношення з іншими гілками влади, засади та принципи організації судової системи в Україні, сутність та особливості адміністративно-правових засад функціонування судової системи України, поняття та види адміністративно-правових відносин у сфері функціонування судової системи України.

У підрозділі 1.1 «Поняття судової влади та її співвідношення з іншими гілками влади» розглянуто судову владу як незалежну гілку єдиної державної влади та елемент системи стримувань і противаг. Зазначається, що судова влада не лише виконує правозахисну функцію, але й забезпечує вирішення, розв'язання, а певною мірою і запобігання відповідним державно-правовим конфліктам. Визначено основні ознаки судової влади, які становлять основу її поняття, а саме: особливий різновид державної публічної влади; своєрідний спосіб охорони та захисту прав, свобод та інтересів людини, юридичних осіб, держави, суспільства в цілому; самостійність, незалежність та рівність з іншими гілками державної влади; стримування і врівноваження інших гілок державної влади; виключність юрисдикції щодо здійснення судовою системою правосуддя та судового контролю; практична реалізація у правовідносинах; відсутність підпорядкування вищих судів нижчим; загальнообов'язковість прийнятих рішень і їх забезпеченість державним примусом; дотримання спеціального процесуального порядку.

У підрозділі 1.2 «Методологічні засади та принципи організації судової системи в Україні» послідовно розглянуто систему законодавчо визначених і гарантованих державою, обумовлених ідейно-політичним рівнем розвитку суспільства, стабільних вихідних концептуальних основ, що визначають засадничі вимоги, закономірності та зміст формування судової системи. Констатовано, що в принципах організації судової системи виражається своєрідна екстраполяція загальноправових принципів відповідно до правової природи й сутності судової влади, її призначення та організації відправлення правосуддя. Встановлено, що засадами та принципами організації судової системи є принципи верховенства права і законності, єдності судової системи, територіальності, спеціалізації, інстанційності, ієрархічності, ступінчастості, доступності та самостійності. Аргументовано, що значення засад і принципів організації судової системи виявляється у забезпеченні формування та створенні умов нормального й злагодженого функціонування судових органів щодо реалізації ними правозахисної та інших покладених на них функцій держави.

У підрозділі 1.3 «Сутність та особливості адміністративно-правових засад функціонування судової системи України» наголошено, що сутність адміністративно-правового забезпечення функціонування судової системи України визначається його регулятивно-організуючим і стабілізуючим впливом на відносини у сфері організації та діяльності судової системи України, чим створюються правові передумови реалізації судової влади.

Доведено, що особливостями сучасних адміністративно-правових засад функціонування судової системи України виступають: поєднання конституційного, законодавчого і підзаконного регулювання; відносно високий рівень загальної законодавчої регламентації; цілісність, єдність і структурованість судової системи України за недостатньої правової визначеності засад і принципів її системності; остаточна неврегульованість засад взаємодії судів між собою та з іншими органами публічної влади і громадськістю; недостатня відповідність кадрового і матеріально-фінансового забезпечення судової системи України потребам судової діяльності; відсутність чітких концептуальних і програмних документів з питань розвитку адміністративно-правового забезпечення функціонування судової системи України, відсутність комплексного підходу в запобіганні його правовим колізіям і прогалинам.

У підрозділі 1.4 «Поняття та види адміністративно-правових відносин у сфері функціонування судової системи України» визначено, що адміністративно-правові відносини у сфері функціонування судової системи України за характером суб'єктів поділяються на зовнішні та внутрішньоорганізаційні; за методом адміністративно-правового регулювання - на вертикальні й горизонтальні, а також субординаційні, координаційні та реординаційні; за характером виконуваних функцій - на регулятивні та правоохоронні; за змістом правового регулювання - на матеріальні (в тому числі процедурні) та процесуальні; за тривалістю існування - на тимчасові й безстрокові.

Аргументовано, що адміністративно-правові відносини у сфері функціонування судової системи України характеризуються наступним: в основному реалізуються в рамках окремого напрямку організаційно-управлінської діяльності - судового управління, що поєднує елементи прямого державного управління і суддівського самоврядування; складаються з приводу реалізації адміністративно-юрисдикційних проваджень у судах, внутрішньої організації та позапроцесуальної діяльності судів і судової системи України; обов'язковим учасником є суб'єкт державно-владних повноважень, зокрема суди та допоміжні органи в системі судоустрою України; направлені на створення належних умов для нормального функціонування судової системи України; превалюють матеріальні, регулятивні, внутрішні, вертикальні відносини.

Розділ 2 «Адміністративно-правові засади організації та функціонування судової системи України» складається з шести підрозділів, у яких аналізуються адміністративно-правові засади організації та функціонування судів загальної юрисдикції і Конституційного Суду України, характеризуються особливості взаємодії судів між собою і органами публічної влади та громадськістю, адміністративно-юрисдикційних проваджень у судах, підготовки та прийняття управлінських рішень у судах, контролю та нагляду за діяльністю судів в Україні.

У підрозділі 2.1 «Адміністративно-правові засади організації та функціонування судів загальної юрисдикції» підкреслено, що нинішня практика адміністративно-правового регулювання виявляє як позитивні тенденції щодо впорядкування правових засад функціонування судів загальної юрисдикції, так і деяку фрагментарність і неузгодженість, недостатню правову визначеність процедури реалізації адміністративних повноважень у судах, що зумовлює певні відмінності у статусі суддів і працівників апарату суду в різних судах. Зазначається, що нормативно-правові акти, які регулюють адміністративно-правові відносини в судах загальної юрисдикції, переважно не враховують особливості їх статусу, організації та діяльності як суб'єктів адміністративного процесу, що призводить до законодавчих прогалин і неточностей. Встановлено, що адміністративно-правове регулювання з питань внутрішньої організації та позапроцесуальної діяльності судів загальної юрисдикції має здійснюватись на підставі концептуальних програм розвитку судової системи України і передбачати єдність моделі судового управління, підвищення його професійності та інтенсифікацію участі органів суддівського самоврядування у вирішенні питань внутрішньої організації та позапроцесуальної діяльності судів.

У підрозділі 2.2 «Адміністративно-правові засади організації та функціонування Конституційного Суду України» проаналізовано різні законодавчі, підзаконні та локальні правові акти, які регламентують відносини з формування, організації діяльності, судового управління та організації роботи апарату Конституційного Суду України. Визначено, що для Конституційного Суду України характерне досить високе значення локального адміністративно-правового регулювання, що має узгоджуватись як між собою, так і з адміністративним законодавством.

Підкреслюється, що в Конституційному Суді України побудована централізована модель судового управління, за відсутності органів суддівського самоврядування провідна роль у вирішенні більшості внутрішньоорганізаційних питань відводиться голові суду. Констатовано, що в аспекті децентралізації судового управління в Конституційному Суді України важливого значення набуває утворення замість постійних комісій повноцінних органів суддівського самоврядування, організація діяльності яких має як ґрунтуватись на загальносудових засадах суддівського самоврядування, так і враховувати специфіку статусу й відокремлене становище в судовій системі України суду конституційної юрисдикції.

У підрозділі 2.3 «Взаємодія судів між собою та з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадськістю» послідовно розглянуто особливості адміністративної (непроцесуальної) взаємодії судів, що складається з питань внутрішньої організації, управління та позапроцесуальної діяльності судів і спрямовується на створення необхідних умов функціонування всіх ланок судової системи України та інших учасників взаємодії з судами. Обґрунтовано, що наразі відсутній узгоджений і належно урегульований підхід до організації взаємодії судів, органів публічної влади та громадськості. Доведено, що така взаємодія має ґрунтуватись на засадах процесуальної самостійності судів і незалежності суддів, відсутності організаційного підпорядкування нижчих судів судам вищого рівня, правомірності, доцільності та верховенства прав людини.

Наголошується, що конструктивна взаємодія судів і громадськості є необхідним компонентом громадянського суспільства та сучасної демократичної правової держави, забезпечення доступності, прозорості та гласності судової діяльності. Громадськість має бути наділена реальними широкими правами брати участь у здійснюваних у судах заходах, а також своєчасно одержувати необхідну інформацію про організацію та діяльність судів в Україні.

У підрозділі 2.4 «Адміністративно-юрисдикційні провадження у судах» обґрунтовано, що адміністративно-юрисдикційні провадження у судах України за своєю суттю є особливим правовим феноменом, що знаходиться на стику судової влади та державно-управлінської діяльності й полягає в розгляді та вирішенні в чітких межах адміністративно-процесуального законодавства відповідних адміністративно-правових спорів. Аргументовано, що суди здійснюють адміністративно-юрисдикційну діяльність у спеціальному процесуальному порядку, що тотожний або подібний порядку діяльності інших суб'єктів адміністративної юрисдикції, але з урахуванням статусу суду як органу судової влади та загальних принципів його організації та функціонування.

Доведено, що адміністративно-юрисдикційними провадженнями в судах є: судове провадження (підготовка справи до розгляду, розгляд, прийняття рішення і направлення його до виконання) у справах про адміністративні правопорушення; дисциплінарне провадження щодо працівників апарату суду (порушення провадження і проведення службового розслідування, розгляд і вирішення питання про застосування дисциплінарних стягнень, виконання прийнятого рішення, його оскарження); провадження за скаргами громадян (відкриття провадження, перевірка порушених у скарзі питань, розгляд скарги, прийняття рішення, виконання прийнятого рішення, його оскарження).

У підрозділі 2.5 «Особливості підготовки та прийняття управлінських рішень в судах» встановлено, що підготовка та прийняття управлінських рішень у судах направлені на своєчасне й безумовне запровадження бажаних змін в об'єкті управлінської діяльності в нормативно встановленому порядку відповідно до поставлених завдань із мінімальним використанням кадрового та матеріально-фінансового потенціалу. Зазначається, що процес підготовки та прийняття управлінських рішень у судах передбачає виявлення й оцінювання проблеми, визначення й оцінювання альтернатив її вирішення, вибір оптимального рішення та організацію його виконання. Вказано, що сьогодні адміністративно-правові засади мають деяку неузгодженість і прогалини, визначаючи не стільки процедурний аспект підготовки та прийняття управлінських рішень у судах, скільки суб'єктів судового управління та їх адміністративні повноваження.

Підкреслено, що в судах відповідно до ситуації та потреб судового управління мають використовуватись одночасно й індивідуальний, і груповий методи ухвалення управлінських рішень. Використання під час підготовки та прийняття управлінських рішень у судах директивного, колегіального чи ліберального стилю управління має відбуватись з урахуванням сутності та складності проблеми, завдань управлінської діяльності, відносин у колективі, рівня професійної підготовки підлеглих, лідерських і ділових якостей керівника.

У підрозділі 2.6 «Контроль та нагляд за діяльністю судів в Україні» визначено, що контроль та нагляд за діяльністю судів в Україні направлені на вдосконалення їх організації та функціонування (при контролі), а також запобігання, виявлення та усунення порушень законності в діяльності судів в Україні (при контролі та нагляді). Встановлено, що контроль і нагляд поширюються не на процесуальну діяльність судів в Україні, а на адміністративно-правові відносини, що складаються в судах, а також на законність судових рішень у справах про адміністративні правопорушення, розгляд і вирішення яких відбуваються в рамках адміністративно-юрисдикційного провадження.

Аргументовано, що загальними принципами контролю та нагляду за діяльністю судів в Україні є відкритість, дієвість, законність, компетентність, об'єктивність, оперативність, постійність, своєчасність та систематичність. Таким принципам відповідають злагоджена взаємодія суб'єктів контролю та нагляду і оптимальний розподіл їх контрольно-наглядових повноважень. Підкреслюється, що до проведення контролю та нагляду за діяльністю судів має залучатись широке коло суб'єктів на рівні суду, судової системи України, інших органів публічної влади та громадськості. Зазначається, що перспективними виступають реальне запровадження муніципального контролю/нагляду та інтенсифікація активної участі громадян і їх об'єднань у контрольно-наглядовій діяльності, що сприятиме неупередженому оцінюванню діяльності судів і оперативному усуненню виявлених порушень.

Розділ 3 «Адміністративно-правове регулювання статусу суддів в Україні» складається з чотирьох підрозділів, в яких розглядаються особливості зайняття посади та звільнення з посади судді, характеризуються адміністративні повноваження працівників суду, розкриваються поняття та значення правових гарантій професійної діяльності суддів в Україні й особливості юридичної відповідальності суддів в Україні.

У підрозділі 3.1 «Особливості зайняття посади та звільнення з посади судді» доведено, що сьогодні адміністративно-правові засади механізму зайняття посади та звільнення з посади судді й адміністративних посад у суді характеризуються недостатньою прозорістю, деякою фрагментарністю і неузгодженістю, що зумовлює потребу його комплексного законодавчого регулювання як першочергової гарантії правомірного, оперативного і об'єктивного формування та функціонування високопрофесійного суддівського корпусу.

Зазначається, що зайняття посади судді повинно мати безстроковий характер, виключаючи залежність судді від суб'єкта його повторного обрання, що має супроводжуватись підвищенням вимог до суддів, а також забезпечуватись відкритим і ретельним добором та якісною підготовкою суддів, встановленням об'єктивного та дієвого механізму їх звільнення. Встановлено, що підстави і порядок звільнення судді з посади мають забезпечувати неможливість незаконного звільнення судді з посади і невідворотність законного припинення його повноважень, виключаючи залежність судді від суб'єктів, які беруть участь у процедурі його звільнення з посади. Визначено, що законодавчого уточнення потребують випадки звільнення судді у зв'язку з порушенням ним присяги, особливо морально-етичних принципів поведінки судді, які визначені досить абстрактно і залишають широкий простір для їх довільної інтерпретації.

У підрозділі 3.2 «Характеристика адміністративних повноважень працівників суду» наголошено, що адміністративні повноваження суддів та інших працівників суду направлені на організаційне керівництво та забезпечення діяльності суду, зосередження роботи суддів і працівників апарату суду на належному виконанні покладених на них обов'язків. Аргументовано, що адміністративні повноваження працівників суду мають переважно внутрішній характер і не повинні допускати втручання в процесуальну діяльність суддів. Указані повноваження мають державно-владну і управлінську природу; зумовлюються чинним законодавством; реалізуються тільки уповноваженим суб'єктом (керівництвом суду і апарату суду); передбачають обов'язковість виконання вимог суб'єкта адміністративних повноважень, забезпечених можливістю застосування примусових заходів до осіб, які не виконують або неналежним чином виконують такі вимоги.

Доведено, що сучасна організація судового управління характеризується зосередженням управлінських повноважень у керівника апарату суду, який на професійній основі виконує організаційно-розпорядчі повноваження в суді, що в цілому відповідає світовій практиці й потребам судового адміністрування. Зазначається, що основу компетенції голови суду мають становити організація діяльності суддів і загальний контроль за ефективністю роботи апарату суду.

У підрозділі 3.3 «Поняття та значення правових гарантій професійної діяльності суддів в Україні» розкрито спрямованість правових гарантій професійної діяльності суддів в Україні на забезпечення належної реалізації, охорони та захисту професійних повноважень (прав і обов'язків) суддів. Встановлено, що однією з основних правових гарантій професійної діяльності суддів в Україні виступає абсолютна заборона впливу в будь-який спосіб на суддів, що полягає як у суб'єктивних гарантіях незалежності й недоторканності судді, так і в реальних заходах відповідальності за будь-які вияви втручання у професійну (і не лише процесуальну) діяльність суддів.

Обґрунтовано, що контрольні функції органів суддівського самоврядування щодо стану організації функціонування судової системи, судів і суддів повинні максимально підкріплюватись їх можливістю реально впливати на органи і осіб, уповноважених здійснювати судове управління й забезпечення діяльності судів і суддів. Визначено, що вдосконалення системи гарантій професійної діяльності суддів в Україні має виражатись не тільки в їх посиленні, але й у приведенні у відповідність до реальних потреб та практики реалізації прав і обов'язків суддів, не допускаючи необґрунтованого завищення їх статусу чи зловживання наданими гарантіями.

У підрозділі 3.4 «Особливості юридичної відповідальності суддів в Україні» визначено, що юридична відповідальність суддів направлена на підтримання авторитету судової влади, суспільної довіри до неї; забезпечення високої професійності суддівського корпусу, незалежності суддів, належного здійснення ними своїх прав і обов'язків; захист і запобігання різним порушенням з боку суддів. Підкреслюється, що основними функціями юридичної відповідальності суддів є репресивна, превентивна та правовідновлювальна (компенсаційна).

Виявлено та розглянуто такі особливості юридичної відповідальності суддів в Україні, як їх регресна цивільна відповідальність перед державою, спеціальний порядок відсторонення судді від посади і надання згоди на його затримання та арешт, дисциплінарна відповідальність за порушення суддівської етики, обмеження дисциплінарних стягнень лише доганою, недисциплінарний характер звільнення з посади судді, функціонування одразу двох самостійних дисциплінарних органів тощо.

Констатовано, що сучасний механізм притягнення суддів до юридичної відповідальності характеризується як наявністю дієвих гарантій незалежності та недоторканності суддів, так і необхідністю їх вдосконалення з метою недопущення неправомірного впливу на суддів і зловживання ними своїми гарантіями для ухилення від відповідальності.

Розділ 4 «Адміністративно-правові засади організації діяльності допоміжних органів у системі судоустрою України» складається з трьох підрозділів, присвячених аналізу адміністративно-правового регулювання формування та функціонування Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Державної судової адміністрації України.

У підрозділі 4.1 «Нормативно-правові засади організації діяльності Вищої ради юстиції» охарактеризовано Вищу раду юстиції як незалежний управлінський орган державної влади в системі судоустрою України, діяльність якого направлена на забезпечення формування суддівського корпусу, незалежності та дисципліни суддів, організації судового управління. Аргументовано, що набуття Вищою радою юстиції повноважень щодо призначення й звільнення суддів з адміністративних посад у судах, а також розширення в перспективі її повноважень з питань призначення на посаду судді безстроково та надання згоди на затримання та арешт судді до винесення обвинувального вироку суду в цілому відповідає інтересам самостійності судової влади й незалежності суддів.

Доведено, що більшість складу Вищої ради юстиції становлять судді, обрані самими суддями, що є однією з основних гарантій її самостійності, відповідності її діяльності інтересам судової влади та незалежності від законодавчої і виконавчої влади. Зазначається, що інші її члени, які не представляють державну владу, повинні мати реальну можливість впливати на діяльність Вищої ради юстиції і не допускати схвалення суддями необґрунтованих рішень. Встановлено, що статус члена Вищої ради юстиції має бути несумісним із політичною діяльністю та зайняттям інших оплачуваних посад, що сприятиме мінімізації впливу інших органів публічної влади та більшій об'єктивності її членів.

У підрозділі 4.2 «Адміністративно-правове регулювання формування та функціонування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» розкрито особливості статусу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України як незалежного управлінського органу державної влади в системі судоустрою України. Визначено, що від її діяльності значною мірою залежать підготовленість, професійність, моральні якості суддів та, як наслідок, ефективність здійснення правосуддя. Підкреслюється, що при здійсненні дисциплінарних повноважень Вища кваліфікаційна комісія суддів України, на відміну від її участі у формуванні суддівського корпусу, повноважна самостійно приймати юридично значущі рішення без наступного їх схвалення іншими органами державної влади.

Констатовано, що самостійність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України забезпечується значним переважанням в її складі представників судової влади (суддів), що може мати наслідком конфлікт інтересів її членів, необ'єктивність і недоречні вияви суддівського корпоративізму, що ставить підвищенні вимоги як до складу й порядку формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, так і до процедурних засад її функціонування. Обґрунтовано, що заміна кваліфікаційних комісій суддів інститутом дисциплінарних інспекторів має позитивне значення для зменшення корупційних ризиків і раціонального розподілу навантаження всередині Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

У підрозділі 4.3 «Адміністративно-правове забезпечення функціонування Державної судової адміністрації України» проаналізовано статус Державної судової адміністрації України як самостійного органу державної влади в системі судоустрою України, діяльність якого направлена на забезпечення належних умов роботи судів загальної юрисдикції та інших органів у системі судоустрою України. Наголошується, що Державна судова адміністрація України в рамках зовнішнього напрямку своєї організаційно-розпорядчої діяльності здійснює організаційну, кадрову, дорадчо-аналітичну, установчо-нормативну, контрольну та матеріально-фінансову функції, а у внутрішньому напрямку діяльності - організаційну, контрольну і матеріально-соціальну функції.