Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Фінансові послуги в Україні: адміністративно-правове регулювання

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Солошкіна Ірина Володимирівна

Харків - 2014

Робота виконана у Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, старший науковий співробітник КОВАЛЬСЬКА Віта Володимирівна, Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративного права та процесу.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент СИМОВ'ЯН Саркис Ваграмович, президент ПАТ «Східно-український банк «ГРАНТ»;

доктор юридичних наук, професор БАНДУРКА Олександр Олександрович, голова Наглядової Ради ПАТ «Харківський дріжджовий завод»;

доктор юридичних наук, доцент УГРОВЕЦЬКИЙ Олег Петрович, ПВНЗ «Міжнародний університет бізнесу і права» м. Херсон, завідувач кафедри адміністративного, кримінального права та процесу.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

фінансова послуга адміністративний правовий

Актуальність теми. Фахівцями в галузі адміністративного та фінансового права не раз зверталася увага на проблеми реалізації суспільних відносин у сфері фінансових послуг, зокрема на нестабільність фінансового ринку та фінансової системи, через що учасники ринку фінансових послуг зменшують свою активність та не здійснюють відповідну діяльність у тих обсягах, які могли б сприяти прискореному розвитку їх правовідносин; на високі рівні тінізації вітчизняної економіки та корупції в системі державних контрольно-регулювальних органів, що збільшує трансакційні витрати, асиметричність інформації та конфлікти інтересів; на недобросовісну (неринкову) конкуренцію, в результаті якої не відбувається ні поліпшення якості фінансових послуг, ні збільшення асортименту пропонованих послуг; на хаотичність, відсутність системності та своєчасності реформ, що проводяться державою у фінансовому секторі.

У період фінансової кризи проблема захисту прав споживачів набула особливої гостроти й актуальності. Зростання кількості та характер звернень громадян до органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, свідчать, що заходи із забезпечення захисту прав споживачів, здійснювані вказаними органами, об'єднаннями учасників ринків фінансових послуг та громадськими об'єднаннями, не відповідають вимогам часу й недостатньо ефективно впливають на запобігання недобросовісному наданню фінансових послуг. Надзвичайно великий вплив на існування такої ситуації в нашій державі має недосконалість чинного законодавства та сучасного механізму державного регулювання сфери фінансових послуг, недосконалість понятійного апарату, що зумовлює нагальну необхідність проведення наукових досліджень з метою оптимізації положень нормативно-правової бази України у сфері фінансових послуг. Таким чином, реалії розвитку вітчизняної фінансової системи доводять, що нині залишаються відкритими проблеми щодо створення ефективних правових засад для захисту прав та законних інтересів споживачів фінансових послуг, нормативно-правового регулювання діяльності та розвитку конкурентоспроможних ринків фінансових послуг в Україні, забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі всієї країни.

Визначення сутності та основних засад, які застосовуються в організації управління та правовому регулюванні порядку надання фінансових послуг в Україні, ще не дістало належного теоретико-правового опрацювання. У вітчизняній та зарубіжній юридичній науковій літературі ці питання розглядаються фрагментарно, без комплексного підходу, у зв'язку з чим сутність та особливості адміністративно-правового регулювання суспільних відносин у сфері фінансових послуг залишаються недослідженими, єдиної концепції захисту прав та законних інтересів споживачів фінансових послуг, діяльності та розвитку ринків фінансових послуг в адміністративно-правовій науці ще не вироблено.

Варто зазначити, що загальні питання адміністративно-правового регулювання правовідносин у цілому, й у фінансовій галузі зокрема, досліджувались у наукових працях В. Авер'янова, О. Бандурки, Ю. Битяка, В. Гаращука, О. Гетманець, І. Голосніченка, С. Гусарова, А. Комзюка, К. Левченко, О. Музичука, А. Селіванова, С. Симов'яна, О. Синявської, О. Угровецького та ін. Правовий статус учасників ринку фінансових послуг, фінансових установ піддавався розгляду в дослідженнях Л. Баланюк, Л. Ільченко-Сюйви, С. Румянцева, І. Шамрай, О. Ящищак. У роботах В. Гостюка, К. Масляєвої, І. Плахіної, С. Половко, В. Яроцького з'ясовувалась правова сутність фінансових інструментів, що обертаються на вітчизняному ринку фінансових послуг. Правові проблеми фінансового контролю в Україні було висвітлено в дисертаційному дослідженні Л. Савченко. Характеристику окремих видів фінансових послуг в своїх роботах надавали Я. Чапічадзе, І. Якубівський, результати фундаментального теоретичного дослідження проблем банківських правочинів представив І. Безклубий. Проблемам правового регулювання страхування ризиків на ринках фінансових послуг присвятив наукове дослідження І. Чайкін. Правові засади державного нагляду і фінансового контролю щодо надання фінансових послуг аналізувались Г. Остаповичем, М. Саєнко та ін. Однак, незважаючи на інтенсивність та широкий спектр досліджень, присвячених різним аспектам цієї проблематики, багато питань у цій сфері залишаються ще дискусійними.

Таким чином, необхідність ефективного сприяння реалізації конституційних положень щодо забезпечення прав та законних інтересів споживачів, переосмислення місця та значення державного регулювання суспільних відносин у сфері фінансових послуг, недостатня розробленість відповідних теоретичних положень, ряд організаційно-правових проблем у цьому секторі обумовлюють актуальність обраної автором теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання Стратегії реформування системи захисту прав споживачів на ринках фінансових послуг на 2012-2017 роки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року, Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 pp., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 р. № 10-14, п. 5 Додатку 1, п. 65 Додатку 13, Додатку 16, пп. 9 Додатку 17 Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років, затверджених наказом МВС України від 29 липня 2010 р. № 347, п. 17 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 рр., затверджених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 27 грудня 2010 р. (протокол № 10).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні сутності, змісту, особливостей та механізму адміністративно-правового регулювання сфери фінансових послуг в Україні, окресленні шляхів його розвитку та вдосконалення, а також формуванні концепції такого регулювання.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні задачі:

- з'ясувати поняття, сутність та ознаки фінансових послуг;

- встановити види та здійснити класифікацію фінансових послуг;

- визначити мету та форми державного регулювання ринків фінансових послуг;

- охарактеризувати принципи державного регулювання ринків фінансових послуг;

- уточнити органи, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг та здійснити їх класифікацію;

- надати характеристику Міністерства фінансів України як основного регулятора інфраструктури ринку фінансових послуг;

- визначити поняття фінансових установ, окреслити підстави та порядок їх реєстрації;

- уточнити систему, мету, завдання та принципи діяльності фінансових установ;

- визначити компетенцію фінансових установ;

- охарактеризувати порядок ліцензування діяльності фінансових установ;

- з'ясувати порядок реорганізації та ліквідації фінансових установ;

- визначити правове регулювання фінансових послуг на ринку цінних паперів;

- надати характеристику правового регулювання фінансових послуг на ринку банківської діяльності;

- сформулювати напрями реформування адміністративно-правого регулювання сфери фінансових послуг в Україні;

- уточнити відповідальність за адміністративні правопорушення, пов'язані з діяльністю щодо надання фінансових послуг;

- вивчити зарубіжний досвід регулювання сфери фінансових послуг та визначити можливості його використання в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають під час організації діяльності з надання фінансових послуг.

Предмет дослідження становлять фінансові послуг в Україні: адміністративно-правове регулювання.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали сучасні загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (розділи 1-5), визначено поняття, сутність та ознаки фінансових послуг (підрозділ 1.1), охарактеризовано принципи державного регулювання ринків фінансових послуг, визначено поняття, мету, завдання, принципи та систему фінансових установ, підстави та порядок їх реєстрації, реорганізації, ліквідації та ліцензування їх діяльності (підрозділи 2.2, 3.1, 3.2, 3.4, 3.5). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження правових засад та особливостей діяльності Міністерства фінансів України як основного регулятора інфраструктури ринку фінансових послуг (підрозділ 2.4), органів, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, зарубіжного досвіду регулювання сфери фінансових послуг та можливостей його використання в Україні (підрозділи 2.3, 5.3). Формально-догматичний аналіз уможливив виявлення особливості компетенції та повноважень фінансових установ (підрозділ 3.3), недоліків правового регулювання фінансових послуг на ринку цінних паперів та банківської діяльності (розділ 4). За допомогою формально-логічного методу сформульовано висновки та рекомендації щодо напрямів реформування адміністративно-правого регулювання сфери фінансових послуг в Україні (підрозділ 5.1). Системно-структурний метод використано для визначення видів та здійснення класифікації фінансових послуг, визначення відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з діяльністю щодо надання фінансових послуг (підрозділи 1.2, 5.2). Статистичний і документальний аналіз застосовувались для з'ясування недоліків правового та організаційного супроводження сфери фінансових послуг (розділи 2-5).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації становлять наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, у тому числі зарубіжних вчених. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які визначають правові засади регулювання у сфері фінансових послуг. Дисертант звертався також до законодавства деяких зарубіжних держав, досвід яких щодо правового регулювання та організації діяльності у зазначеній сфері може бути використано в Україні. Інформаційною та емпіричною основою дослідження є узагальнення практичної діяльності фінансових установ та органів державної влади, які здійснюють адміністративно-правове регулювання в досліджуваній сфері, статистичні матеріали, політико-правова публіцистика, довідкові видання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень правової науки дослідити проблемні питання адміністративно-правового регулювання сфери фінансових послуг в Україні та виробити авторське бачення шляхів їх вирішення. В результаті проведеного дослідження розроблено концепцію адміністративно-правового регулювання сфери фінансових послуг, сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

- виділено межі предметного розширення діяльності учасників ринків фінансових послуг як сукупність правовідносин, що складаються між учасниками ринків фінансових послуг, виникнення, розвиток і припинення яких визначається безпосередньо фінансовою послугою;

- з'ясовано дефініцію споживача фінансових послуг, під яким запропоновано розуміти особу, яка придбаває або має намір придбати фінансову або посередницьку послугу на ринках фінансових послуг для особистих потреб;

- визначено поняття адміністративно-правового захисту прав та законних інтересів споживачів фінансових послуг, під яким запропоновано розуміти систему реалізованих за допомогою регулятивних і охоронних правовідносин активних заходів компетентних органів державної влади, спрямованих на недопущення, припинення або запобігання порушенням цих прав та інтересів споживачів у вказаній сфері;

- запропоновано запровадити електронну реєстрацію фінансових установ, відповідно до якої процедура подачі електронних документів відбуватиметься за допомогою певного програмного забезпечення, представленого у формі Інтернет-сторінки, що забезпечуватиме формування та подання документів, необхідних для проведення реєстрації фінансових установ, і буде закріплена в нормативному акті «Порядок подання та обігу електронних документів реєстратору фінансових установ»;

удосконалено:

- види суб'єктів, які формують відносини у сфері фінансових послуг, а саме: особи підприємницької діяльності, що мають різний правовий статус і яким надано право здійснювати діяльність із надання фінансових послуг на території України; споживачі таких послуг та органи, які регулюють, контролюють та наглядають за порядком надання фінансовими установами фінансових послуг;

- цілі державного регулювання у сфері фінансових послуг, а саме: 1) виявлення недоліків на ринку фінансових послуг; 2) підтримка ефективних і впорядкованих сегментів ринку; 3) захист споживачів ринків фінансових послуг; 4) стабілізація фінансової системи й підтримка довіри й упевненості в її стабільності;

- поняття принципів державного регулювання ринків фінансових послуг як основних, вихідних правил, вимог і стандартів, за якими відбувається цілеспрямований вплив на систему взаємовідносин між усіма учасниками ринків фінансових послуг для підтримки їх рівноваги;

- класифікацію повноважень фінансових установ, які доцільно згрупувати в два блоки: до першого блоку необхідно віднести загальні повноваження банківських та небанківських фінансових установ, які закріплені в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», до другого - спеціальні повноваження, що закріплені в спеціальних нормативно-правових актах, які регламентують діяльність кожного виду фінансової установи;

- поняття адміністративно-правового регулювання діяльності на фондовому ринку в Україні, яка в загальному плані може бути охарактеризована як процес впливу за допомогою адміністративно-правових норм та інших організаційно-управлінських засобів на поведінку фінансових установ з метою упорядкування, охорони та розвитку їх діяльності;

- практичну діяльність суб'єктів, що здійснюють державне регулювання у сфері фінансових послуг пропозиціями внесення змін до чинного законодавства України щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про надання фінансових послуг фінансовими установами та юридичними й фізичними особами без відповідної ліцензії та/або реєстрації, визначення механізмів відмови від подальшого отримання фінансової послуги та відшкодування збитків, порядок розкриття інформації про фінансові установи, їх фінансовий стан та діяльність на ринках фінансових послуг, захисту персональних даних споживачів фінансових послуг та іншої конфіденційної інформації;

дістали подальшого розвитку:

- критерії класифікації фінансових послуг: форми забезпечення фінансових послуг; діяльність з довірчого управління фінансовими активами; діяльність із залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо подальшого їх повернення; діяльність із надання коштів у позику; способи забезпечення виконання зобов'язань; діяльність із переказу коштів; діяльність, пов'язана зі страхуванням і накопичувальним пенсійним забезпеченням; професійна діяльність на ринку цінних паперів, що підлягає ліцензуванню; факторингова діяльність; діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах;

- поняття фінансових послуг, під якими запропоновано розуміти діяльність фінансових установ, пов'язану з грошовими коштами в національній чи іноземній валюті або фінансовими інструментами, що здійснюється в інтересах замовників послуг - споживачів та можливих третіх осіб за власний рахунок фінансових установ або за рахунок споживачів чи третіх осіб, або за рахунок грошових коштів, залучених від інших осіб з метою збереження їх реальної вартості;

- види державного регулювання діяльністю з надання фінансових послуг, яке здійснюється через: 1) ведення державних реєстрів фінансових установ і реєстрів осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; 2) нормативно-правове регулювання діяльності фінансових установ; 3) нагляд за діяльністю учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг); 4) застосування уповноваженими державними органами заходів впливу; 5) проведення інших заходів із державного регулювання ринків фінансових послуг;

- класифікація державних органів, які здійснюють регулювання у сфері фінансових послуг, на органи загальної компетенції (орган законодавчої влади - Верховна Рада України; Президент України; органи виконавчої влади в особі Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Міністерства інфраструктури України, Антимонопольного комітету України, Державної служби фінансового моніторингу України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування; органи судової влади України) та органи спеціальної компетенції (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку; Національний банк України);

- інфраструктура ринку фінансових послуг, яка являє собою комплекс заходів, що здійснюються державою щодо впорядкування, контролю та нагляду за діяльністю фінансових інститутів, до яких належать торговці цінними паперами, фондові біржі та позабіржові фондові торговельні системи, брокери та дилери, комерційні банки, небанківські депозитні установи, кредитні асоціації, спілки, ощадні інститути, страхові компанії, пенсійні фонди, фонди грошового ринку, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, реєстратори цінних паперів, депозитарії, клірингові депозитарії, розрахунково-клірингові банки, саморегульовані організації ринку цінних паперів, інформаційно-аналітичні інститути тощо;

- дефініція ліцензування діяльності фінансових установ як інститут адміністративного права, змістом якого є відносини між компетентними органами влади та фінансовими установами щодо визнання за останніми у встановленому законом порядку права на здійснення конкретних видів фінансової діяльності, зокрема щодо надання фінансових послуг;

- механізм удосконалення інституційної інфраструктури у сфері захисту прав споживачів на ринках фінансових послуг стосовно координації діяльності державних регуляторних органів, зокрема координації здійснення контролю за дотриманням законодавства у зазначеній сфері; створення системи державних та солідарних гарантій для споживачів фінансових послуг на випадок неспроможності фінансової установи виконувати взяті нею зобов'язання; удосконалення заходів із демонополізації фінансових ринків та заходів, спрямованих на недопущення або припинення дій, які містять ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем; уточнення повноважень органів державного регулювання ринків фінансових послуг у врегулюванні спорів між фінансовими установами та споживачами фінансових послуг.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані:

– у науково-дослідній сфері - як основа для подальшого розроблення адміністративно-правових засад державного регулювання у сфері фінансових послуг;

– у сфері правотворчості - з метою підготовки й уточнення ряду законодавчих та підзаконних актів щодо регулювання сфери фінансових послуг;

– у правозастосуванні - для підвищення ефективності практичної діяльності органів та установ у сфері фінансових послуг (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність банку «Грант» від 20.03. 2014 р.);

– у навчальному процесі - в ході підготовки підручників та навчальних посібників з дисциплін «Адміністративне право» та «Фінансове право», вони вже використовуються під час проведення занять із зазначених дисциплін у Харківському національному університеті внутрішніх справ та Харківському національному університету імені В. Н. Каразіна. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених автором та за його участю (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 17.03.2014 р.).

Апробація результатів дослідження. Підсумки розроблення проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення й висновки було оприлюднено дисертантом на восьми міжнародних науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах: «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства» (Харків, 2013), «Особливості розвитку законодавства України в контексті євроінтеграційних процесів» (Донецьк, 2013), «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (Ужгород, 2014), «Розвиток сучасного права в умовах глобальної нестабільності» (Одеса, 2014), «Право, суспільство і держава: форми взаємодії» (Київ, 2014), «Факторы и условия модернизации современной юридической науки» (Симферополь, 2014), «Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні» (Ужгород, 2014), «Рівень ефективності та необхідності впливу юридичної науки на нормотворчу діяльність та юридичну практику» (Донецьк, 2014), а також на засіданнях кафедри адміністративного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Дисертантом підготовлено зміни та доповнення до законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», інших нормативно-правових актів, що визначають адміністративно-правове регулювання у сфері фінансових послуг. Результати дослідження використовувалися також під час розроблення навчальних програм та інших навчально-методичних матеріалів із дисципліни «Фінансове право», виданих у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна.

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в індивідуальній монографії «Фінансові послуги в Україні: адміністративно-правове регулювання», навчальному посібнику «Фінансове право України. Загальна частина», 23 статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також 8 тезах доповідей і наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів‚ поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 365 сторінок. Список використаних джерел містить 460 найменувань і займає 47 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами‚ мета і задачі‚ окреслюються об'єкт і предмет‚ методи дослідження‚ вказується на наукову новизну та практичне значення одержаних результатів‚ наводяться дані, що свідчать про апробацію результатів дослідження та публікації.

Розділ 1 «Теоретична характеристика фінансових послуг в Україні» присвячено визначенню поняття, сутності, ознак, видів та класифікації фінансових послуг.

У підрозділі 1.1 «Поняття, сутність та ознаки фінансових послуг» на основі аналізу наукових джерел охарактеризовано поняття фінансових послуг, з'ясовано його сутність та особливості, внаслідок чого уточнено зміст окремих правових категорій, якими оперує законодавець у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Визначено, що в ст. 1 Закону під ринками фінансових послуг розуміється сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. Доведено, що абстрактність такого поняття, як «сфера», фактично, вказує на межі предметного розширення діяльності учасників ринків фінансових послуг, тобто на те, що та як вони здійснюють. Зроблено висновок, що в найбільш загальному вигляді до ринків фінансових послуг належить сукупність правовідносин, що складаються між учасниками ринків фінансових послуг, виникнення, розвиток і припинення яких визначається безпосередньо фінансовою послугою.

Визначено, що суб'єктами фінансових послуг виступають: особи господарської діяльності, що мають різний правовий статус і яким надано право здійснювати діяльність із надання фінансових послуг на території України; споживачі таких послуг та органи, які регулюють, контролюють та наглядають за порядком надання фінансовими установами таких послуг.

Підкреслено, що сутність фінансової послуги виявляється через зміст послуги в класичному розумінні, а саме через дію, яка приносить користь. На підставі дослідження суттєвих складових фінансових послуг, таких як фінансові активи, фінансові інструменти, виявлення властивостей фінансових послуг, характеристики їх основних ознак запропоновано під фінансовою послугую розуміти діяльність фінансових установ, пов'язану з грошовими коштами в національній чи іноземній валюті або фінансовими інструментами, що здійснюється в інтересах замовників послуг - споживачів та можливих третіх осіб за власний рахунок фінансових установ або за рахунок споживачів чи третіх осіб, або за рахунок грошових коштів, залучених від інших осіб з метою збереження їх реальної вартості.

У підрозділі 1.2 «Види фінансових послуг» визначено, що до фінансових послуг відноситься: випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання гарантій та поручительств; переказ коштів; послуги у сфері страхування та у системі накопичувального пенсійного забезпечення; професійна діяльність на ринку цінних паперів, що підлягає ліцензуванню; факторинг; адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах; управління майном для фінансування об'єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»; операції з іпотечними активами з метою емісії іпотечних цінних паперів; банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Здійснено класифікацію фінансових послуг, яка являє собою розподіл їх видів у певні групи відповідно до роду та сфери діяльності фінансових установ.

Розділ 2 «Державне регулювання ринків фінансових послуг в Україні» присвячено визначенню мети, форм, принципів державного регулювання ринків фінансових послуг, характеристиці органів, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, уточненню завдань, функцій та повноважень Міністерства фінансів України як основного регулятора інфраструктури ринку фінансових послуг.

У підрозділі 2.1 «Мета та форми державного регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що державне регулювання ринків фінансових послуг України - це об'єднання в єдину систему певних форм, методів та інструментів впливу, що дозволяють упорядкувати діяльність усіх учасників ринків фінансових послуг і операції між ними шляхом встановлення державою певних вимог та правил задля підтримки рівноваги взаємних інтересів, а також із метою забезпечення прозорості, надійності й відкритості та запобігання зловживанням і порушенням на ринках фінансових послуг.

Підкреслено, що регулювання ринку фінансових послуг України полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів. Ефективний нагляд за діяльністю ринку фінансових послуг є важливим інструментом, який разом з ефективною економічною політикою є основою фінансової стабільності в країні.

Головними цілями державного регулювання є: 1) виявлення недоліків на ринку фінансових послуг; 2) підтримка ефективних і впорядкованих сегментів ринку; 3) захист споживачів ринків фінансових послуг; 4) стабілізація фінансової системи й підтримка довіри та упевненості в її стабільності.

Доведено, що державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг втілюється в таких формах, як: 1) ведення державних реєстрів фінансових установ і реєстрів осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; 2) нормативно-правове регулювання діяльності фінансових установ; 3) нагляд за діяльністю учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг); 4) застосування уповноваженими державними органами заходів впливу; 5) проведення інших заходів із державного регулювання ринків фінансових послуг.

Зроблено висновок, що одним із напрямків удосконалення регулювання ринків фінансових послуг є створення якісно нового законодавства у сфері фінансових послуг, зокрема впровадження такого його різновиду, як фінансово-правове регулювання. Безпосередньо під фінансово-правовим регулюванням ринку фінансових послуг запропоновано розуміти упорядкування державою за допомогою фінансово-правових норм та інших правових засобів діяльності фінансових установ щодо забезпечення їх платоспроможності, встановлення чіткого переліку фінансових операцій, які вони мають право здійснювати, проведення фінансового контролю і нагляду за їх діяльністю з метою забезпечення стабільності й безпечності їх функціонування, захисту інтересів споживачів ринків фінансових послуг.

У підрозділі 2.2 «Принципи державного регулювання ринків фінансових послуг» запропоновано визначення принципів державного регулювання ринків фінансових послуг як основних, вихідних правил, вимог і стандартів, за якими відбувається цілеспрямований вплив на систему взаємовідносин між усіма учасниками ринків фінансових послуг для підтримки їх рівноваги.

Класифіковано принципи державного регулювання на загальноправові та спеціальні. До загальноправових належать принципи законності, верховенства права, делегування повноважень, системності та комплексності, науковості та соціальної спрямованості, публічності та гласності.

Спеціальними засадами державного регулювання ринків фінансових послуг є: принцип концептуального підходу до розвитку ринків фінансових послуг; принцип чіткого визначення органів державного регулювання та нагляду; принцип неупередженого та справедливого ставлення до споживачів фінансових послуг; принцип розкриття інформації фінансовими установами та належної їх прозорості; принцип фінансової грамотності та обізнаності споживачів фінансових послуг; принцип забезпечення відповідальної ділової поведінки та високих стандартів надання фінансових послуг; принцип забезпечення комплексного захисту споживачів фінансових послуг від шахрайських та інших незаконних дій; принцип забезпечення захисту персональних даних споживачів фінансових послуг та таємниці їх приватного життя; принцип застосування механізмів оскарження або відмови від подальшого отримання фінансової послуги та відшкодування збитків; принцип забезпечення належного рівня конкуренції на ринках фінансових послуг.

У підрозділі 2.3 «Органи, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначається, що функції регулювання й контролю за ринками фінансових послуг здійснюються державою шляхом функціонування опосередкованих і спеціальних структур, потреба в яких зумовлюється специфікою способів регулювання, пов'язаних із контролем за розкриттям великих масивів інформації; видачею великої кількості ліцензій та спеціальних дозволів; організацією діяльності учасників ринків фінансових послуг; необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм у сфері фінансових послуг, які швидко розвиваються і змінюються, тощо. Тобто, адміністративне забезпечення правового регулювання порядку надання фінансових послуг складається з компетентних органів, уповноважених видавати нормативні акти, розробляти правила, вимоги та стандарти щодо функціонування відносин у сфері фінансових послуг, забезпечувати їх застосування, а також здійснювати інші регулятивні повноваження.

Визначено, що опосередкований вплив на ринки фінансових послуг (як правило, у вигляді нормотворчої діяльності) здійснюють державні органи загальної компетенції, а саме: орган законодавчої влади - Верховна Рада України; Президент України; органи виконавчої влади в особі Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Міністерства інфраструктури України, Антимонопольного комітету України, Державної служби фінансового моніторингу України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування; органи судової влади України та органи спеціальної компетенції - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Національний банк України.

Доведено, що нині діюча система контролюючих та наглядових органів в Україні не відповідає сучасним потребам сфери фінансових послуг. Нагальним є не окреме регулювання різних секторів сфери фінансових послуг, а поєднання інформаційних ресурсів та зусиль в одній взаємодіючій системі. Це вкрай необхідно для адекватного та швидкого реагування на потреби споживачів фінансових послуг. На думку автора, збільшення міжсегментної консолідації сфери фінансових послуг вимагає створення мегарегулятора, який здійснюватиме консолідований нагляд, координацію та покращення співпраці між різними сегментами фінансових ринків. Підкреслено, що в ринково розвинених системах діє важливе правило, за яким функціонування ринків фінансових послуг, як правило, не супроводжується таким організаційним поєднанням - наявністю єдиного наглядового органу і водночас функціонуванням низки різних нормативно-регулюючих органів.

Зроблено висновок, що відсутність узгодженості дій та чітких меж компетенції державних регуляторів є чи не найбільшою проблемою державного впливу на ринок фінансових послуг. Величезна кількість правових колізій та суперечностей, зарегульованість окремих секторів та недостатнє законодавче регулювання інших нівелюють можливості сучасного правового забезпечення цієї сфери.

У підрозділі 2.4 «Міністерство фінансів України як основний регулятор інфраструктури ринку фінансових послуг» визначено, що інфраструктура ринку фінансових послуг - це активна або дієва складова фінансового ринку, що формується з його учасників, завдяки діяльності якої реалізуються різноманітні фінансові операції. Інфраструктуру ринку фінансових послуг складають фінансові інститути, до яких належать торговці цінними паперами, фондові біржі та позабіржові фондові торговельні системи, брокери та дилери, комерційні банки, небанківські депозитні установи, кредитні асоціації, спілки, ощадні інститути, страхові компанії, пенсійні фонди, фонди грошового ринку, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, реєстратори цінних паперів, депозитарії, клірингові депозитарії, розрахунково-клірингові банки, саморегульовані організації ринку цінних паперів, інформаційно-аналітичні інститути тощо.

З'ясовано, що Міністерство фінансів України формує та проводить у межах повноважень єдину державну фінансову політику щодо розвитку ринку фінансових послуг, розвитку державних банків, державної іпотечної установи та інших фінансових установ. На думку автора, саме Мінфін України міг би стати тим мегарегулятором, який би запровадив єдині стандарти й правила регулювання ринку, оперативно справлятися з ризиками на ньому, згенерував би потоки інформації й забезпечив їхню конфіденційність, здійснював би єдиний контакт із фінансовими інститутами в інших країнах.

Зроблено висновок, що вдосконалення роботи Міністерства фінансів України може полягати в наступному: 1) правовий статус Мінфіну України має визначатися низкою законодавчих актів і насамперед бюджетним, фінансовим, податковим, митним та страховим законодавством та законодавством про фінансовий контроль. Головним фінансовим органом у системі виконавчої влади має бути Міністерство фінансів України, правовий статус якого слід значно підвищити, наприклад шляхом прийняття Закону України «Про Міністерство фінансів України», а функції Міністерства розширити; 2) розроблення та ухвалення окремого законодавчого акта, який би регламентував систему фінансового контролю в Україні, зокрема за інфраструктурою ринку фінансових послуг, визначав би функції фінансового контролю в системі виконавчої влади та управління державним майном, функції фінансового контролю в системі місцевого самоврядування. Все це має бути зведене в єдину систему фінансового контролю, в якій би чітко визначалася роль Мінфіну України, закріплювалися за ним відповідні права і обов'язки.

Розділ 3 «Адміністративно-правовий статус фінансових установ в Україні» присвячено з'ясуванню поняття, сутності, особливостей та системи фінансових установ, їх компетенції, засадам реєстрації, реорганізації та ліквідації фінансових установ, меті, завданням, принципам та порядку ліцензування їх діяльності.

У підрозділі 3.1 «Поняття фінансових установ, підстави та порядок їх реєстрації» визначено, що до фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами, а отже, й не мають статусу фінансової установи незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій у порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

Під фінансовими установами запропоновано розуміти організації, створені та зареєстровані у встановленому законом порядку, наділені відповідною правоздатністю і дієздатністю у сфері надання фінансових послуг та інших послуг, пов'язаних із наданням фінансових послуг.

З'ясовано, що реєстрація фінансової установи є окремою та заключною імперативною ланкою в такому важливому процесі, як створення фінансової установи. Підстави та порядок реєстрації фінансових установ регламентуються низкою нормативно-правових актів. Проте з метою забезпечення доступності діяльності у сфері ринків фінансових послуг і зменшення бюрократичної тяганини запропоновано запровадити електронну реєстрацію фінансових установ. На думку дисертанта, необхідно внести відповідне доповнення до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг «Про затвердження Положення про Державний реєстр фінансових установ». Процедуру подачі електронних документів для проведення реєстраційних дій за допомогою відповідного програмного забезпечення, представленого у формі Інтернет-сторінки, що забезпечує формування та подання документів, необхідних для проведення реєстрації фінансових установ, необхідно закріпити в нормативному акті «Порядок подання та обігу електронних документів реєстратору фінансових установ».

У підрозділі 3.2 «Компетенція фінансових установ» визначено, що під компетенцією автор розуміє інститут адміністративного права, який репрезентує комплексну нормативно оформлену характеристику повноважень у певній сфері управління. З'ясовано, що компетенція фінансових установ включає в себе два основні елементи: 1) предмети відання, тобто суспільні відносини, в яких фінансові установи є юридично компетентними; 2) повноваження - сукупність прав і обов'язків, що характеризують або визначають діяльність фінансових установ щодо надання тих чи інших фінансових послуг.

Предметом функціональної компетенції виступають повноваження фінансових установ щодо виконання покладених на них функцій. Предметна ж компетенція визначає коло повноважень фінансових установ щодо виконання покладених на них завдань та функцій у сфері надання фізичним та юридичним особам фінансових послуг.

Запропоновано повноваження фінансових установ згрупувати у два блоки: до першого блоку віднести загальні повноваження банківських та небанківських фінансових установ, які закріплені в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», до другого - спеціальні повноваження, що закріплені в спеціальних нормативно-правових актах, які регламентують діяльність кожного виду фінансової установи (закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про кредитні спілки», «Про фінансовий лізинг», «Про страхування» тощо).

У підрозділі 3.3 «Система, мета та завдання діяльності фінансових установ» підкреслюється, що сьогодні загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг визначені в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Відповідно до Закону вбачається, що в Україні діє дволанкова система фінансових установ: банківські та небанківські фінансові установи.

Визначено, що метою діяльності фінансових установ (банківських та небанківських) на ринку фінансових послуг є задоволення фінансових потреб споживачів фінансових послуг (фізичних та юридичних осіб), а також забезпечення покращення інвестиційного середовища, захист інтересів споживачів фінансових послуг, усунення системних ризиків та ефективне забезпечення функціонування ринку фінансових послуг. В дисертації проаналізовано завдання кожного різновиду фінансових установ.

У підрозділі 3.4 «Ліцензування діяльності фінансових установ» наголошується, що ліцензування є важливим засобом управлінського впливу на ті сфери діяльності, в яких суворе дотримання суб'єктами параметрів і певної правової поведінки має особливе суспільне значення. Його сутністю є санкціонування, тобто офіційне визнання державою в особі компетентних органів та посадових осіб за відповідними суб'єктами прав на заняття окремими видами діяльності. Звідси ліцензування діяльності фінансових установ являє собою інститут адміністративного права, змістом якого є відносини між компетентними органами влади та фінансовими установами щодо визнання за останніми у встановленому законом порядку права на здійснення конкретних видів фінансової діяльності, зокрема щодо надання фінансових послуг.

Визначено, що головним завданням ліцензування діяльності фінансових установ є захист інтересів держави, її громадян шляхом встановлення з боку держави певних умов і правил здійснення окремих видів фінансової діяльності.

З'ясовано, що порядок ліцензування діяльності фінансових має подвійну природу: з одного боку - це правова процедура надання компетентними органами дозволів на здійснення певних видів діяльності, а з іншого - юридична процедура звернення осіб, що мають на меті здійснювати такі види діяльності, до цих уповноважених суб'єктів.

У підрозділі 3.5 «Порядок реорганізації та ліквідації фінансових установ» зазначено, що питання правового регулювання реорганізації та ліквідації фінансових установ не дістали окремого висвітлення ні в наукових працях, ні в працях, присвячених фінансовим установам загалом. Наголошується, що припинення діяльності фінансової установи здійснюється шляхом її реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Реорганізацію можна охарактеризувати як правовий стан, початковим етапом якого є прийняття рішення про реорганізацію, а заключним - акт реєстрації новоутвореної фінансової установи, внесення запису про припинення приєднаної юридичної особи. Під ліквідацією фінансової установи запропоновано розуміти процес, спрямований на послідовне припинення всіх її правовідносин. З'ясовано, що процедури реорганізації та ліквідації можуть здійснюватися як у добровільному, так і в примусовому прядку.

Доведено, що в правовому регулюванні реорганізації та ліквідації фінансових установ наявні значні прогалини, що потребують негайного усунення на законодавчому рівні, зі встановленням особливих, більш конкретизованих вимог до процедури припинення діяльності фінансових установ.

Розділ 4 «Особливості адміністративно-правового регулювання окремих сфер фінансових послуг в Україні» присвячено характеристиці правового регулювання організації діяльності фінансових установ з надання фінансових послуг на ринку цінних паперів та на ринку банківської діяльності.

У підрозділі 4.1 «Правове регулювання фінансових послуг на ринку цінних паперів» зазначається, що ринок цінних паперів являє собою сферу суспільних відносин, де завдяки продажу цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів. Ринок цінних паперів ще називають фондовим ринком, оскільки цінні папери за своєю суттю є відображенням матеріальних, або грошових фондів.

Визначено, що державне регулювання ринку цінних паперів - це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів і їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

З'ясовано, що фінансові установи мають можливість надавати послуги, по-перше, за умови, що їх облікова і реєструюча система відповідає вимогам, які встановлені нормативно-правовими актами; по-друге, внутрішні правила фінансової установи, що має намір надавати послуги, повинні бути узгоджені з вимогами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг; по-третє, професійні якості та ділова репутація персоналу повинні відповідати встановленим законом вимогам (ч. 3 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг»).

Підкреслено, що особливість адміністративно-правового регулювання діяльності на фондовому ринку в Україні в загальному плані може бути охарактеризована як процес впливу за допомогою адміністративно-правових норм та інших організаційно-управлінських засобів на поведінку фінансових установ з метою упорядкування, охорони та розвитку їх діяльності.

Зроблено висновок, що законодавство України щодо визначення адміністративно-правового регулювання діяльності з надання фінансових послуг потребує відповідних змін. Так, неврегульованим залишається правовий статус учасників фінансових послуг, організаційно-правові вимоги щодо їх діяльності й відповідальності, а також питання основних напрямків розвитку інформаційної політики у сфері фінансових послуг на ринку цінних паперів.

Доведено, що ефективне функціонування ринку цінних паперів пов'язане з наявністю цілісної інфраструктури та професійних учасників фондового ринку. Професійні учасники здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів на підставі відповідної ліцензії. В українському законодавстві професійна діяльність на ринку цінних паперів визначається як діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційного, інформаційного, технічного й іншого обслуговування випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, єдиним або переважним видом діяльності.

У підрозділі 4.2 «Правове регулювання фінансових послуг на ринку банківської діяльності» проаналізовано положення Закону України «Про Національний банк України», на підставі якого визначено, що Національний банк України здійснює дозвільну діяльність з метою легітимізації повноважень банківських установ у сфері надання окремих видів фінансових послуг. Зокрема, Національний банк України здійснює надання банківських ліцензій банкам, інших ліцензій юридичним особам на здійснення окремих банківських операцій, а також інших ліцензій та дозволів у випадках, передбачених законом.

Визначено, що фінансові установи на ринку банківських послуг мають передусім забезпечити комплексне обслуговування з наданням широкого спектра фінансових і юридичних послуг, які забезпечують надійне та стабільне співробітництво всіх учасників ринку фінансових послуг. Зроблено висновок, що подальший розвиток ринку банківських послуг в Україні має бути спрямований на вдосконалення законодавчого врегулювання, поліпшення умов, методів і форм надання таких послуг, а також забезпечення доступності до такого обслуговування.

Доведено, що одними з головних завдань реформування системи фінансових послуг в Україні є зміни у сфері банківського нагляду та інституційного розвитку банківського сектора, а також створення належної мережі безпеки фінансового сектора, підвищення його стабільності та здатності відновлюватись після можливих потрясінь, розширення набору та поліпшення якості фінансових послуг, а також створення сприятливого правового та інституційного середовища для зміцнення потенціалу щодо виконання певної діяльності, що дасть змогу фінансовим інституціям краще задовольняти потреби споживачів.

Розділ 5 «Шляхи удосконалення адміністративно-правового регулювання сфери фінансових послуг в Україні» присвячено з'ясуванню напрямів реформування адміністративно-правого регулювання сфери фінансових послуг в Україні, відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з діяльністю щодо надання фінансових послуг, вивченню зарубіжного досвіду регулювання сфери фінансових послуг та визначенню можливості його використання в Україні.