Правове регулювання інформаційної діяльності у сфері господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відкритий Міжнародний університет

розвитку людини «Україна»

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора

юридичних наук

Правове регулювання інформаційної діяльності у сфері господарювання

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Бурило Юрій

Київ - 2014

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна»

Науковий консультант

доктор юридичних наук, доцент, академік НАПрН України

Крупчан Олександр Дмитрович,

Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України,

директор

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент, член-кореспондент НАПрН України

Мироненко Наталія Михайлівна,

Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Національної академії правових наук України,

заступник директора з наукової роботи;

доктор юридичних наук, професор

Кормич Борис Анатолійович,

Національний університет “Одеська юридична академія”,

завідувач кафедри морського і митного права;

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник

Цимбалюк Віталій Степанович,

Науково-дослідний інститут інформатики і права Національної академії правових наук України,

завідувач відділу теорії та історії інформаційного права

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний період розвитку більшості країн світу, в тому числі й України, характеризується процесами становлення інформаційного суспільства. За цих умов відбувається інтенсивна інтеграція інформаційної сфери життєдіяльності суспільства в економічну, в результаті чого формується інформаційна сфера господарювання, яка є основою сучасної інформаційної економіки. Відтак, дедалі більшого значення для ефективного функціонування економіки має організація та здійснення інформаційної діяльності учасників відносин у сфері господарювання, що вимагає належного правового підґрунтя. Тому вдосконалення чинного законодавства, що регулює інформаційну діяльність у сфері господарювання, а також відповідної правозастосовчої практики, є пріоритетним завданням держави на сучасному етапі. Реалізація цього завдання неможлива без глибокого наукового аналізу теоретичних і практичних проблем правового регулювання інформаційних відносин в економічній сфері та вироблення на цій основі відповідних концептуальних підходів і практичних рекомендацій щодо їх вирішення.

Перш за все, важливе теоретичне значення має визначення поняття і структури інформаційної сфери господарювання, особливо її центральної частини - інформаційного сектору економіки. Інформаційна діяльність в цьому секторі здійснюється суб'єктами господарювання - виробниками інформаційного товару саме як господарська діяльність, що спрямована на виробництво та реалізацію інформаційної продукції, робіт і послуг, необхідних для задоволення суспільних інформаційних потреб. В результаті цього активно формується сфера суспільного інформаційного виробництва, яка дедалі більше впливає на динаміку розвитку всього сучасного суспільства. Тому інформаційні відносини, що складаються в інформаційному секторі економіки виступають однією з найбільш важливих сфер правового регулювання і є пріоритетним напрямом дослідження доктрини інформаційного права.

Важливим є також з'ясування сутності, видів та особливостей інформаційної діяльності різних учасників відносин у сфері господарювання, а також визначення складу і видів інформаційних правовідносин, які виникають під час її здійснення. Це необхідно для правильного застосування різноманітних засобів правового регулювання в зазначені сфері, з'ясування структури відповідного нормативно-правового масиву, його місця в системі інформаційного права і національній системі права загалом. Враховуючи розвиток електронної комерції та електронного урядування у сфері господарювання, актуальним питанням в контексті вдосконалення індивідуального правового регулювання в цій сфері є застосування електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Одним із центральних питань правового регулювання інформаційних відносин у сфері господарювання є визначення особливостей правового становища їх учасників. Складний характер цих правовідносини, в яких тісно взаємопов'язані інформаційні та економічні аспекти, безпосередньо відображаються в інформаційно-правовому статусі їх суб'єктів, який характеризується наявністю як суто інформаційних прав і обов'язків, так і тих прав і обов'язків, що мають подвійну інформаційно-господарську природу.

Специфіка інформаційних правовідносин у сфері господарювання, насамперед, обумовлена особливостями правового режиму їх об'єктів - інформаційних засобів виробництва, інформаційного товару, адміністративної інформації та окремих видів інформаційної діяльності, здійснюваних господарюючими суб'єктами. В першу чергу відповідна специфіка проявляється під час правового регулювання обороту інформаційної продукції, коли доводиться враховувати особливості правового режиму інформації, як нематеріального блага, яке часто виступає у формі різних об'єктів права інтелектуальної власності, правового режиму матеріальних носіїв цієї інформації, які є речами, а також режимів обмеження доступу до окремих видів інформації, що міститься в такій продукції.

Значної уваги потребують проблеми публічно-правового регулювання інформаційних відносин, які пов'язані із здійсненням державного регулювання як провідної функції державного управління у сфері суспільного інформаційного виробництва. Вони обумовлені необхідністю врахування публічних інформаційних інтересів в ході державного регулювання та їх гармонійного узгодження з приватними інтересами виробників інформаційного товару в рамках встановленого правового порядку в цій сфері. У зв'язку з цим потребують наукового обгрунтування шляхи вдосконалення правового забезпечення різних засобів державного регулювання, здійснення нагляду та застосування заходів адміністративної відповідальності в інформаційному секторі економіки тощо.

Таким чином, дисертаційне дослідження охоплює теоретичні та практичні питання, пов'язані з правовим регулюванням інформаційних відносин, що складаються в процесі організації та здійснення інформаційної діяльності у сфері господарювання.

Теоретичною основою дослідження стали наукові праці в галузі інформаційного, адміністративного, господарського права, а також загальної теорії права таких відомих вчених-правознавців як В.Б. Авер'янов, С.С. Алєксєєв, І.В. Арістова, О.А. Баранов, І.Л. Бачило, К.І. Бєляков, О.А. Беляневич, С.Н. Братусь, В.М. Брижко, О.М. Вінник, О.А. Городов, Д.В. Задихайло, Г.Л. Знаменський, В.А. Копилов, О.В. Кохановська, Б.А. Кормич, І.М. Кравець, О.Д. Крупчан, В.В. Лаптєв, В.В. Луць, Р.А. Майданик, В.К. Мамутов, А.І. Марущак, Н.М. Мироненко, А.В. Омельченко, В.Ф. Опришко, В.Г. Пилипчук, О.П. Подцерковний, М.М. Рассолов, О.В. Скрипнюк, В.С. Цимбалюк, В.С. Щербина та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Інституту права та суспільних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» на тему «Адміністративно-правове регулювання суспільних відносин» (номер державної реєстрації 0107U008696). Дисертаційне дослідження має безпосереднє відношення до Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки, затверджених Законом України від 9 січня 2007 року та Концепції Національної програми інформатизації, схваленої Законом України від 4 лютого 1998 року. Тема дисертації затверджена вченою радою Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» 26 грудня 2012 року, протокол № 5.

Мета і задачі дослідження. Метою даного дослідження є визначення закономірностей та розробка науково обґрунтованих висновків і рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання інформаційних відносин у сфері господарювання.

Для досягнення визначеної мети поставлено такі задачі:

- визначити поняття і структуру інформаційної сфери господарювання;

- розкрити сутність та види інформаційної діяльності у сфері господарювання;

- визначити поняття та види інформаційних правовідносин у сфері господарювання;

- охарактеризувати систему правових норм, що регулюють інформаційні відносини у сфері господарювання;

- охарактеризувати індивідуальне правове регулювання інформаційних відносин у сфері господарювання та можливості підвищення його ефективності за допомогою електронного документообігу;

- охарактеризувати правове становище суб'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання;

- з'ясувати сутність та особливості правового режиму об'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання;

- розкрити сутність державного регулювання як функції державного управління в інформаційному секторі економіки;

- визначити систему засобів державного регулювання в інформаційному секторі економіки та запропонувати шляхи вдосконалення їх правового забезпечення;

- з'ясувати сутність державного нагляду та заходів адміністративної відповідальності в інформаційному секторі економіки, розробити пропозиції щодо вдосконалення їх правового забезпечення.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані з інформаційною діяльністю у сфері господарювання.

Предметом дослідження є правове регулювання інформаційних відносин, що складаються у сфері господарювання.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить сукупність загальнонаукових та спеціально-правових методів наукового пізнання. Діалектичний метод використовувався для дослідження суперечностей приватних і публічних інтересів, необхідність узгодження яких в процесі правового регулювання інформаційних відносин у сфері господарювання зумовлює розвиток відповідного законодавства. Системно-структурний метод став основою для дослідження системи правових норм, що регулюють інформаційні відносини у сфері господарювання, видів та структури відповідних правовідносин, зокрема їх суб'єктного та об'єктного складу, а також засобів державного регулювання в інформаційному секторі економіки. Аналітико-синтетичний метод застосовувався для відпрацювання понятійно-категоріального апарату та узагальнення теоретичного матеріалу, викладеного в дисертації. Формально-правовий метод було використано під час аналізу змісту норм права, що регулюють інформаційні відносини у сфері господарювання. Для вивчення і співставлення зарубіжного та національного законодавства в інформаційній сфері господарювання використано порівняльно-правовий метод. Формулювання пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання інформаційних відносин в зазначеній сфері здійснено з використанням методу моделювання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням теоретико-прикладних проблем правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з інформаційною діяльністю у сфері господарювання. Наукові результати дисертації відображено у наукових положеннях, висновках і пропозиціях, що виносяться на захист. Зокрема:

вперше:

аргументовано, що інформаційна діяльність суб'єктів господарювання, спрямована на виробництво і реалізацію інформаційного товару та інформаційне забезпечення неінформаційних видів господарської діяльності, здійснюється ними саме як господарська діяльність, тоді як інформаційна діяльність цих суб'єктів і суб'єктів організаційно-господарських повноважень в процесі інформаційного забезпечення господарського управління не є господарською діяльністю;

визначено поняття інформаційних правовідносин у сфері господарювання як таких, що складаються в процесі організації та здійснення інформаційної діяльності господарюючими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, а також проведено їх класифікацію на правовідносини, що складаються в інформаційному секторі економіки та у сфері інформаційного забезпечення неінформаційних видів господарської діяльності залежно від того, чи пов'язані вони з виробництвом інформаційного товару;

запропоновано виділення міжгалузевого комплексного правового інституту, який містить інформаційно-господарські правові норми, що відносяться до складу одразу двох комплексних галузей права - інформаційного та господарського. В складі інформаційного права норми зазначеного правового інституту регулюють інформаційні відносини, суб'єктами яких виступають учасники відносин у сфері господарювання;

аргументовано, що інформаційно-правовий статус учасників відносин у сфері господарювання охоплює як суто інформаційні права та обов'язки, так і права та обов'язки, що мають подвійну інформаційно-господарську природу, а також встановлено чинники, які визначають особливості інформаційно-правового статусу суб'єктів господарювання інформаційного сектору економіки, а саме: спрямованість на виробництво інформаційного товару, використання для цього інформаційних засобів виробництва;

запропоновано зосередити більшість повноважень щодо здійснення галузевого державного управління, в тому числі й державного регулювання в інформаційному секторі економіки у трьох органах - відповідно в галузі масової інформації, в галузі зв'язку та сфері інформатизації, а також у галузі надання послуг щодо захисту інформації;

розмежовано прямі засоби державного регулювання в інформаційному секторі економіки на такі, що безпосередньо впливають на інформаційно-правовий правовий статус господарюючих суб'єктів, а також ті, що впливають на правовий режим об'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання, наведені пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань застосування відповідних засобів державного регулювання;

обґрунтовано виокремлення у складі міжгалузевого комплексного правового інституту, що регулює інформаційні відносини у сфері господарювання, окремого суб'інституту, що встановлює адміністративну відповідальність виробників інформаційного товару;

удосконалено:

розуміння інформаційної сфери господарювання як сфери правового регулювання, в якій інформаційні відносини між господарюючими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання регулюються нормами інформаційного права, яке як комплексна галузь включає в себе норми різних галузей права, зокрема й господарського, присвячені регулюванню інформаційних відносин;

поняття інформаційного товару, що включає в себе, поряд з інформаційною продукцією і послугами, ще й інформаційні роботи, під якими слід розуміти інформаційну діяльність, в результаті якої створюється інформаційна продукція у вигляді інформації, задокументованої на матеріальних носіях;

поняття інформаційної продукції, до якої слід відносити не лише зафіксовану на матеріальних носіях інформацію, а й будь-який відокремлений та логічно організований масив інформації, що може бути ідентифікований, а також поняття інформаційної послуги, під якою слід розуміти не лише діяльність з надання інформаційної продукції споживачам, а й будь-яку іншу діяльність однієї особи на користь іншої, в процесі якої задовольняються її інформаційні потреби;

теоретичні положення щодо визначення моменту одержання електронного документа, визнання іноземних електронних підписів та сертифікатів відкритих ключів тощо, на підставі чого запропоновані відповідні законодавчі зміни та доповнення;

концептуальні підходи до формування організації суспільного телерадіомовлення, що має бути створена на основі існуючих державних, в тому числі обласних телерадіоорганізацій як некомерційне державне підприємство з особливим статусом;

теоретичне обґрунтування змін до законодавства в галузі телебачення і радіомовлення в частині закріплення за суб'єктами господарювання, що надають програмні послуги за допомогою мережі Інтернет, статусу провайдера програмної послуги, а також вдосконалення адміністративної відповідальності телерадіоорганізацій і провайдерів програмної послуги;

теоретичні положення щодо застосування непрямих засобів державного регулювання в інформаційному секторі економіки, зокрема щодо комбінування таких засобів як тарифне регулювання і податкові пільги в галузі телекомунікацій, а також визначення цільового призначення дотації для місцевих засобів масової інформації, запропоновані відповідні законодавчі зміни;

поняття державного нагляду в інформаційному секторі економіки як усіченої форми контролю, спрямованої на забезпечення правового порядку в цьому секторі, а також наведені пропозиції щодо вдосконалення відповідного законодавства;

теоретичні підходи до уніфікації порядку застосування заходів адміністративної відповідальності, передбачених різними законами, щодо фізичних осіб - підприємців як в інформаційному секторі, так і в інших галузях економіки, та запропоновані відповідні доповнення до законодавства;

дістало подальший розвиток:

широке і вузьке бачення інформаційної сфери, в результаті проекції яких на інформаційну сферу господарювання запропоновано її вузьке поняття як інформаційного сектору економіки та широке розуміння як таке, що включає поряд з інформаційним сектором ще й сферу інформаційного забезпечення всіх інших галузей національного господарства;

розуміння електронної комерції як інформаційної діяльності суб'єктів господарювання щодо вчинення правочинів шляхом обміну електронними документами через телекомунікаційні мережі, в результаті чого доведено, що у вузькому сенсі електронна комерція передбачає не тільки укладення договорів в електронній формі щодо електронного товару, а й їх виконання в електронному мережевому просторі і може вважатися окремим видом інформаційної діяльності суб'єктів господарювання;

розмежування індивідуальних правових актів на акти застосування права та акти саморегулювання, на підставі чого встановлено, що на відміну від актів застосування права, акти саморегулювання не лише конкретизують законодавчо закріплені права і обов'язки учасників інформаційних правовідносин у сфері господарювання, а й дозволяють безпосередньо встановлювати права і обов'язки, які прямо не передбачені законом, але йому не суперечать;

теоретичне обґрунтування доцільності комплексного врегулювання інформаційно-правового статусу провайдерів аудіовізуальних медіа-послуг, електронних мережевих видань, друкованих засобів масової інформації, суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та сфері інформатизації під час підготовки і прийняття Інформаційного кодексу України;

поняття правового режиму щодо об'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання, особливістю якого є те, що він не лише охоплює сукупність майнових, організаційних та інших прав і обов'язків щодо інформаційних засобів виробництва, інформаційного товару, окремих видів інформаційної діяльності суб'єктів господарювання та адміністративної інформації, а й включає в себе вимоги щодо обмеження доступу до окремих видів інформації, забезпечення інформаційної безпеки і суспільної моралі;

теоретичне обґрунтування необхідності законодавчого врегулювання інформаційних відносин щодо обігу та охорони “ноу-хау” як різновиду конфіденційної, а не таємної інформації такої як комерційна таємниця;

поняття державного регулювання як однієї з функцій державного управління в інформаційному секторі економіки, спрямованої на коригування інформаційної діяльності виробників інформаційного товару з урахуванням загальнотеоретичних визначень відповідних категорій та специфіки суспільного інформаційного виробництва.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у можливості їх використання у: науково-дослідній сфері - в ході подальшого дослідження інформаційних правовідносин у сфері господарювання; законотворчій діяльності - при внесенні змін до актів чинного законодавства, що регулює інформаційну діяльність у сфері господарювання; правозастосовчій сфері - при тлумаченні положень законодавства, що регулює інформаційну діяльність суб'єктів господарювання, а також у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють державне регулювання в інформаційному секторі економіки; у навчальному процесі - при викладанні та підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників та навчально-методичної літератури з інформаційного, адміністративного та господарського права.

Окремі результати дослідження використовувалися під час викладання дисциплін “Адміністративне право України”, “Актуальні проблеми адміністративного права”, “Господарське право”, “Актуальні проблеми господарського права” у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини “Україна” (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження від 28.02.2014).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій висвітлено авторський підхід до досліджуваних питань, та не містить положень, висвітлених у дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Всі сформульовані в ній положення, висновки та рекомендації отримані автором самостійно. У співавторстві опубліковано наукову статтю: Адміністративно-господарські санкції в інформаційній сфері / О. Д. Крупчан, Ю. П. Бурило // Юридична Україна. - 2013. - № 10. - С. 37-41. Авторська участь здобувача становить 50 % та стосується теоретичного обґрунтування адміністративно-правової природи санкцій в інформаційному секторі економіки та формулювання їх ознак. Ідеї та розробки, які належать співавтору опублікованої у співавторстві статті у дисертації не використовувались. Використані в дисертації ідеї, положення чи гіпотези інших авторів мають відповідні посилання і використані лише для підкріплення ідей здобувача чи відповідної наукової полеміки.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертації обговорювались за місцем виконання дисертації - на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» та за місцем роботи здобувача - на засіданнях відділу юрисдикційних форм правового захисту суб'єктів приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України, а також були оприлюднені на наукових конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасне правотворення: питання теорії та практики” (м. Одеса, 14-15 грудня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Вплив права та закону на сучасний розвиток суспільства” (м. Ужгород, 27_28 грудня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Пріоритетні напрямки розвитку правової системи України (м. Львів, 18-19 січня 2013 р.); Международной научно-практической конференции “Перспективные направления развития современной юридической науки” (г. Симферополь, 16-17 марта 2013 г.); Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні правові системи світу в умовах глобалізації: реалії та перспективи” (м. Київ, 13-14 квітня 2013 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Становлення громадянського суспільства в Україні: нормативно-правове підґрунтя” (м. Дніпропетровськ, 2 червня 2013 р.); Международной научно-практической конференции “Международное и национальное законодательство: способы усовершенствования” (г. Симферополь, 12-13 июля 2013 г.); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Донецьк, 20-21 липня 2013 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення” (м. Запоріжжя, 26-27 липня 2013 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Шляхи вдосконалення нормативно-правової бази України як основи сталого розвитку суспільства” (м. Донецьк, 17-18 серпня 2013 р.).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження було оприлюднено у 35 наукових працях, з яких: 1 одноосібна монографія, 18 одноосібних статей та 1 стаття у співавторстві, опублікованих у наукових фахових виданнях України, 5 статей - в іноземних виданнях, а також 10 тез доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, п'ятнадцяти підрозділів, висновків, семи додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 457 сторінок, із яких 376 сторінок основного тексту, 13 сторінок додатків та 68 сторінок списку використаних джерел (601 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, мета і завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, висвітлюється наукова новизна одержаних результатів, особистий внесок здобувача, апробація результатів дослідження, публікації та структура роботи.

Розділ 1 “Загально-теоретичні засади правового регулювання інформаційної діяльності у сфері господарювання” включає в себе п'ять підрозділів і присвячений загальній характеристиці механізму правового регулювання інформаційних відносин у сфері господарювання.

У підрозділі 1.1 “Поняття і структура інформаційної сфери господарювання” надається загальна характеристика інформаційної сфери господарювання. На основі аналізу різних наукових теорій автором аргументовано, що в результаті здійснення інформаційної діяльності учасниками відносин у сфері господарювання формується інформаційна сфера господарювання, яка одночасно виступає невід'ємною частиною як інформаційної, так і економічної сфер життєдіяльності суспільства. З економічної точки зору в широкому сенсі вона включає в себе інформаційний сектор економіки та сферу інформаційного забезпечення всіх інших галузей національного господарства. У вузькому розумінні як інформаційний сектор економіки вона являє собою сферу суспільного виробництва інформаційного товару. Основою інформаційного сектору економіки є інформаційна індустрія, яка забезпечує власне виробничу фазу суспільного інформаційного виробництва, та інформаційний ринок, тобто система товарно-грошових відносин між виробниками і споживачами інформаційного товару, що опосередковує такі фази суспільного інформаційного виробництва як розподіл та обмін.

Дисертантом також обґрунтовано, що інформаційна сфера господарювання являє собою сферу суспільних інформаційних відносин господарського характеру, які одночасно входять до предмету правового регулювання інформаційного та господарського права. При цьому наголошується, що інформаційне право як комплексна галузь права, що базується на нормах різних галузей права (конституційного, адміністративного, цивільного, господарського та ін.), охоплює правові норми присвячені регулюванню інформаційних відносин, зокрема й тих, що складаються між господарюючими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. В процесі правового регулювання ці інформаційні відносини набувають правової форми, тому зазначена сфера може розглядатися і як сфера відповідних правовідносин.

У підрозділі 1.2 “Сутність та види інформаційної діяльності у сфері господарювання” досліджуються особливості здійснення інформаційної діяльності різними учасниками відносин у сфері господарювання. Встановлено, що інформаційна діяльність, здійснювана учасниками організаційно-господарських відносин з метою інформаційного забезпечення процесу господарського управління, не є господарською діяльністю. Водночас в якості господарської здійснюється професійна інформаційна діяльність в інформаційному секторі економіки. Вона характеризується використанням інформаційних засобів виробництва з метою створення і реалізації інформаційного товару, який включає в себе інформаційну продукцію, роботи і послуги, що необхідні для задоволення інформаційних потреб суспільства. Інформаційна діяльність суб'єктів господарювання інших галузей економіки спрямована на інформаційне забезпечення неінформаційних видів господарської діяльності і виступає допоміжним видом господарської діяльності цих суб'єктів.

Для включення в оборот інформаційної продукції в нематеріальній формі, автором обґрунтовується необхідність перегляду легальних дефініцій інформації, документу та інформаційної продукції та внесення відповідних змін у ст.ст. 1, 23 Закону України “Про інформацію” в такій редакції: “Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях та/або відображені в електронному вигляді та/або поширені будь-яким способом, придатним для розуміння людиною та/або обробки засобами обчислювальної техніки; документ - це матеріальна або логічна форма фіксації та/або організації певного масиву інформації, що дає можливість його ідентифікувати, зберігати і передавати; інформаційна продукція - будь-який відокремлений та логічно організований масив інформації, підготовлений у формі придатній для задоволення інформаційних потреб споживачів, що може бути окремо ідентифікований.”

Системно-структурний аналіз різних видів інформаційної діяльності суб'єктів господарювання дозволяє стверджувати, що вони можуть мати ознаки як підприємницької, так і некомерційної діяльності, здійснюватися у сферах нематеріального і матеріального виробництва на внутрішньому і зовнішньому інформаційних ринках, спрямовуватися на випуск і реалізацію інформаційної продукції, робіт і послуг виробничо-технічного, подвійного призначення, а також для особистого споживання, можуть виступати основними, другорядними і допоміжними видами діяльності, здійснюватися на загальнодозвільних засадах або у спеціально-дозвільному порядку.

Дослідження електронної комерції в широкому сенсі як допоміжного та у вузькому сенсі як основного виду інформаційної діяльності господарюючих суб'єктів дозволило запропонувати при прийнятті Закону України “Про електронну комерцію” закріпити таку її дефініцію: “Електронна комерція - це інформаційна діяльність спрямована на вчинення правочинів щодо матеріальних та/або електронних товарів шляхом обміну електронними документами та/або їх виконання за допомогою телекомунікаційних мереж під час здійснення будь-якого виду підприємницької діяльності”.

У підрозділі 1.3 “Інформаційні правовідносини у сфері господарювання” досліджується поняття, структура та види правовідносин, пов'язаних з інформаційною діяльністю учасників відносин у сфері господарювання. Автор виходить із того, що зазначені правовідносини є юридичною формою фактичних суспільних відносин, які складаються між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання в процесі організації та здійснення ними інформаційної діяльності. Відтак, обґрунтовується теза, що за суб'єктним складом ці правовідносини є господарськими, а з огляду на специфіку їх об'єктів - інформаційними.

На основі плюралістичної концепції визначення об'єктів правовідносин аргументовано, що інформаційні правовідносини у сфері господарювання складаються з приводу інформаційних об'єктів у формі нематеріальних благ (інформації у вигляді об'єктів права інтелектуальної власності або інформації як самостійного об'єкта), майна (матеріальних носіїв інформації, майнових прав інтелектуальної власності), дій/ діяльності (інформаційних робіт і послуг, окремих видів інформаційної діяльності, здійснюваних суб'єктами господарювання). З функціональної точки зору вказані об'єкти залежно від конкретного виду інформаційних правовідносин можуть відігравати роль інформаційних засобів виробництва, інформаційного товару, окремих видів інформаційної діяльності, здійснюваних виробниками інформаційного товару, або виконувати функцію адміністративної інформації.

З урахуванням структури інформаційної сфери господарювання необхідно розрізняти інформаційні правовідносини, що складаються в інформаційному секторі економіки між суб'єктами господарювання, а також цими суб'єктами та суб'єктами організаційно-господарських повноважень в процесі організації та здійснення інформаційної діяльності, спрямованої на виробництво інформаційного товару (зокрема окремі їх види в галузях ЗМІ, зв'язку, сфері інформатизації, захисту інформаційної безпеки тощо), а також відповідні правовідносини у сфері інформаційного забезпечення всіх інших галузей і секторів економіки (неінформаційних видів господарської діяльності).

Крім того, на підставі загальноправових критеріїв серед інформаційних правовідносин у сфері господарювання виділяються залежно від: виконуваних функцій - регулятивні (активні і пасивні) і охоронні; активності суб'єктів - статичні і динамічні; взаємного становища сторін - вертикальні і горизонтальні; кількості суб'єктів - прості і складні; ступеня індивідуалізації суб'єктів - абсолютні, абсолютно-відносні і відносні; наявності економічного змісту - майнові і особисті немайнові інформаційні правовідносини.

У підрозділі 1.4 “Нормативне правове регулювання інформаційних відносин у сфері господарювання” досліджується нормативний рівень механізму правового регулювання інформаційних відносин у сфері господарювання, що пов'язаний з першою стадією цього механізму - стадією формування і загальної дії відповідних норм права.

Системно-структурний та формально-правовий аналіз нормативно-правового масиву, що регулює інформаційні відносини у сфері господарювання, дозволяє стверджувати, що його вертикальна структура обумовлена ієрархією формально-юридичних джерел права, в яких закріплюються відповідні правові норми. Більшість норм права, що регулюють зазначені відносини, міститься в нормативно-правових актах, юридична сила яких залежить від місця суб'єкта нормотворчості в структурі публічної влади. Крім того, до джерел правового регулювання інформаційних відносин у сфері господарювання можна віднести нормативні договори, акти Конституційного суду України, прецеденти Європейського суду з прав людини та правові звичаї.

Аналіз горизонтальної структури відповідного нормативно-правового масиву свідчить про те, що інформаційні відносини у сфері господарювання регулюється як загальними, так і спеціальними по відношенню до них нормами. Загальними є інформаційно-правові норми, що застосовуються до будь-яких інформаційних відносин, як тих, що мають господарський суб'єктний склад, так і тих, що такого складу не мають. Загальними є також господарсько-правові норми, які регулюють будь-які господарські відносини, незалежно від наявності в них інформаційних об'єктів. Спеціальними є інформаційно-господарські правові норми, які регулюють лише ті інформаційні відносини, які складаються між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Таким чином для регулювання зазначених інформаційних відносин в рамках інформаційного права як комплексної галузі, що базується на нормах різних галузей права, в тому числі й господарського, виділяються спеціальні інформаційно-господарські правові норми, які з одного боку є інформаційно-правими, а з іншого - господарсько-правими.

Зважаючи на відособленість та розгалуженість системи спеціальних інформаційно-господарських правових норм можна констатувати наявність комплексного правового інституту, що включає в себе ряд суб'інститутів, які регулюють інформаційні відносини у сфері господарювання: в галузі ЗМІ; в галузі зв'язку; у сфері інформатизації; у сфері науково-технічної інформації; у сфері захисту інформаційної безпеки та ін. Належність норм цього комплексного правового інституту до різних профілюючих галузей права, насамперед адміністративного і цивільного, дозволяє стверджувати про його міжгалузеву природу. Водночас, зважаючи на предмет правового регулювання, зазначений міжгалузевий комплексний правовий інститут одночасно входить до складу двох комплексних галузей права - інформаційного та господарського, і є результатом інтеграції цих галузей, обумовленої ускладненням вторинної структури в системі права, до якої ці галузі належать.

У підрозділі 1.5 “Індивідуальне правове регулювання інформаційних відносин у сфері господарювання та електронний документообіг” розглядається індивідуальний рівень правового регулювання, пов'язаний з правореалізаційною та правоохоронною стадіями механізму правового регулювання інформаційних відносин у сфері господарювання. Дисертант доходить висновку, що основну роль на цьому рівні відіграють юридичні факти та інформаційні правовідносини. При цьому первинну функцію індивідуалізації відповідних правових норм відіграють юридичні факти, які запускають в дію механізм індивідуального правового регулювання, спричиняючи виникнення інформаційних правовідносин у сфері господарювання, які, в свою чергу, забезпечують вторинну індивідуалізацію цих норм шляхом трансформації суб'єктивних прав і обов'язків учасників цих правовідносин в їх фактичну поведінку. З огляду на це, значна увага присвячена дослідженню таких поширених юридичних фактів як індивідуальні правові акти. До них належать акти застосування права та акти саморегулювання, які розрізняються за критерієм належності до органів публічної влади суб'єктів, що здійснюють за їх допомогою індивідуальне правове регулювання інформаційних відносин у сфері господарювання.

Серед актів застосування права виділяються акти органів державної влади (акти органів виконавчої влади та судові акти) та акти органів місцевого самоврядування. За функціональною ознакою відповідні акти застосування права поділяються на регулятивні і правоохоронні акти (юрисдикційні акти та акти нагляду і контролю). Оскільки правозастосовча діяльність органів публічної влади базується на спеціальнодозвільному типі правового регулювання (дозволено лише те, що прямо передбачено законом), що обмежує їх компетенцію, за допомогою правозастосовчих актів ці органи лише конкретизують законодавчо закріплені права і обов'язки суб'єктів інформаційних відносин у сфері господарювання.

До актів саморегулювання належать автономні рішення і договори. Автономні рішення являють собою односторонні юридичні акти суб'єктів господарювання, які спрямовані на виникнення, зміну і припинення інформаційних правовідносин, як правило, в їхній внутрішньогосподарській сфері. Водночас, зовнішні інформаційні правовідносини між суб'єктами господарювання складаються на основі договорів - двосторонніх або багатосторонніх юридичних актів. Оскільки інформаційна діяльність суб'єктів господарювання базується на загальнодозвільному типі правового регулювання (дозволено все, що прямо не заборонено), акти саморегулювання дають можливість не тільки конкретизовувати норми об'єктивного права, а й безпосередньо встановлювати суб'єктивні права і обов'язки, які прямо не передбачені законом, але йому не суперечать.

Обґрунтовано, що оскільки електронний документ є найбільш інноваційною формою фіксації правової інформації, електронний документообіг має стати основою інформаційно-правового забезпечення діяльності учасників відносин у сфері господарювання в процесі індивідуального правового регулювання цих відносин. З огляду на це, для вдосконалення правових засад інформаційного забезпечення електронного урядування у сфері економіки та укладення в електронній формі господарських договорів відповідно до світових стандартів організації електронної комерції пропонуються зміни до ст. 11 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, згідно яких електронний документ має вважатися одержаним за електронною адресою, вказаною адресатом, в момент його надходження на цю адресу, а у разі його надходження на іншу електронну адресу адресата - в момент, коли адресат дізнався або повинен був дізнатися про відправлення електронного документа, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю сторін. Поряд із цим, часом одержання адресатом електронного документу може вважається й час надходження його відправникові підтвердження про одержання цього документа адресатом, якщо це спеціально обумовлено законодавством, попередньою домовленістю суб'єктів електронного документообігу або вимогою відправника.

Крім того, пропонуються зміни та доповнення до законодавства, спрямовані на визнання іноземних електронних підписів та сертифікатів відкритих ключів, а також активізацію впровадження електронного документообігу у вертикальних інформаційних правовідносинах в процесі інформаційного забезпечення господарського управління.

Розділ 2 “Правовий статус суб'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання” складається з трьох підрозділів, в яких розкривається правове положення учасників інформаційних правовідносин в господарській сфері.

У підрозділі 2.1 “Загальна характеристика видів і правового положення суб'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання” вказуються основні види учасників інформаційних правовідносин у сфері господарювання та окреслюються загальні риси та особливості їх правового статусу.

В результаті аналізу та узагальнення визначальних рис правового положення всіх суб'єктів інформаційних правовідносин у сфері господарювання встановлено, що їх інформаційно-правовий статус відображається в таких парних категоріях як інформаційна правосуб'єктність та відповідна їй компетенція. Тоді як інформаційна правосуб'єктність зазначених суб'єктів являє собою здатність мати інформаційні права та обов'язки (правоздатність) та здатність своїми діями їх набувати і самостійно реалізовувати (дієздатність) у сфері горизонтальних і вертикальних інформаційних правовідносин, їх інформаційна компетенція окреслює коло інформаційних прав та обов'язків у сфері господарювання. Обґрунтовано, що поряд із суто інформаційними правами та обов'язками інформаційно-правовий статус учасників інформаційних правовідносин у сфері господарювання включає в себе й такі права та обов'язки, що мають подвійну -інформаційну та господарську природу (наприклад, право на комерційну таємницю, фірмове найменування, торговельну марку та ін.), які в той же час характеризують їх господарсько-правовий статус. Це дає підстави для виділення міжгалузевого інформаційно-господарського правового статусу, що лежить на перетині галузевих - інформаційного та господарського правових статусів.

Доведено, що особливості інформаційно-правового статусу суб'єктів господарювання в інформаційному секторі економіки обумовлені тим, що лише вони здійснюють інформаційну діяльність, спрямовану на виробництво інформаційного товару на основі використання відокремленого майна, що включає в себе інформаційні засоби виробництва. Чимало інформаційних прав та обов'язків у сфері господарювання (наприклад, право на комерційну таємницю, право на фірмове найменування та ін.) належать всім суб'єктам господарювання, відтак є частиною їх загальної інформаційної компетенції. Різні види спеціальної інформаційної компетенції становлять додаткові інформаційні права та обов'язки окремих категорій суб'єктів господарювання, необхідні для провадження деяких видів інформаційної діяльності.

Звертається увага на те, що споживачами в інформаційній сфері господарювання виступають суб'єкти господарювання, які здійснюють виробниче споживання інформаційного товару. Крім того, споживачами цього товару виступають органи державної влади та органи місцевого самоврядування в ході господарчого забезпечення їх власної інформаційної діяльності та задоволення публічних потреб в інформаційній продукції, роботах і послугах.

До суб'єктів організаційно-господарських повноважень в інформаційному секторі економіки відносяться органи державної влади та органи місцевого самоврядування, компетенція яких спрямована на організацію здійснення інформаційної діяльності виробників інформаційного товару шляхом управління відповідними підприємствами державної і комунальної власності, а також на здійснення державного регулювання в зазначеному секторі. Суб'єктами організаційно-господарських повноважень в цьому секторі виступають також засновники (власники) суб'єктів господарювання - виробників інформаційного товару. Також відзначається, що правами та обов'язками щодо інформаційного забезпечення процесу господарського управління наділені всі суб'єкти організаційно-господарських повноважень в усіх галузях економіки. Наявність в компетенції суб'єктів організаційно-господарських повноважень прав та обов'язків щодо організації інформаційного виробництва та інформаційного забезпечення господарського управління свідчить про їх інформаційно-правовий статус, який дозволяє брати участь в інформаційних правовідносинах.

У підрозділі 2.2 “Правове становище виробників інформаційного товару” розглядаються особливості інформаційно-правового статусу суб'єктів господарювання інформаційного сектору економіки, які виробляють інформаційний товар.

На підставі аналізу та узагальнення особливостей інформаційно-правового статусу різних категорій суб'єктів господарювання в інформаційному секторі економіки обґрунтовується теза про те, що ці особливості пов'язані з характером інформаційних правовідносин, учасниками яких виступають зазначені суб'єкти. Тоді як інформаційна компетенція одних господарюючих суб'єктів (виробників контенту - видавництв, телерадіоорганізації та ін.) спрямована на забезпечення їх участі в інформаційних правовідносинах, пов'язаних насамперед з виконанням інформаційних робіт і виробництвом власної інформаційної продукції, компетенція інших суб'єктів господарювання (провайдерів програмної послуги, операторів телекомунікацій та ін.) забезпечує їх участь в інформаційних правовідносинах пов'язаних із наданням інформаційних послуг, що не передбачають виробництва змістовної інформації (контенту).

Дисертантом наголошується на тому, що організація суспільного телерадіомовлення має бути створена на основі існуючих державних, в тому числі й обласних телерадіоорганізацій як некомерційне державне підприємство з особливим статусом. До особливостей правового статусу цього підприємства пропонується віднести: здійснення некомерційної господарської діяльності на основі державної власності, закріпленої за ним на праві господарського відання, що має запобігти втручанню держави як власника майна в його інформаційну діяльність; відповідальність за зобов'язаннями лише в межах наявних в його розпорядженні коштів і повну субсидіарну відповідальність держави в особі Уряду України; формування майна за рахунок прямого бюджетного фінансування в обсязі 20-25 % від річних видатків, державного замовлення не більше ніж на 20 % обсягів мовлення, реклами не більше 5 % обсягу добового мовлення, реалізації власної аудіовізуальної продукції; переважне право на наземне ефірне мовлення на 2 телеканалах і 2 радіоканалах в загальнонаціональному сегменті, а також на 1 телеканалі та 1 радіоканалі у кожному регіональному сегменті телерадіомовного ринку та у містах Києві і Севастополі.

Аналіз законодавства, що регулює інформаційну діяльність провайдерів програмної послуги, у світлі розвитку сучасних технологій інтерактивного телебачення, що базується на Інтернет-технологіях, дав можливість запропонувати зміни до Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, які гарантують визнання за суб'єктами господарювання статусу провайдера програмної послуги не лише у разі використання ними ресурсів багатоканальних телемереж, а й мережі Інтернет. Звертається увага на необхідність законодавчого визначення інформаційно-правового статусу суб'єктів господарювання, що здійснюють інформаційну діяльність щодо розповсюдження масової інформації за допомогою електронних мережевих видань, до яких потрібно віднести веб-сайти в мережі Інтернет, зареєстровані як джерела масової інформації.

Наголошується на доцільності уніфікованого підходу до розвитку законодавства, що визначає інформаційно-правовий статус різних засобів масової інформації. В його основу має бути покладений суб'єктний підхід, що на разі застосовується до електронних засобів масової інформації та інформаційних агентств. Відтак, друковані засоби масової інформації мають бути визначені не як періодичні і такі, що продовжуються друковані видання (об'єктний підхід), а як редакції або інші юридичні особи, що виконують їх функції, які здійснюють діяльність щодо розповсюдження масової інформації через такі видання. Самі ж друковані видання пропонується визнати джерелами масової інформації.

Враховуючи потребу лібералізації ринку телекомунікацій, інформаційно-правовий статус оператора телекомунікацій більше не повинен обумовлюватися правом надання в користування каналів електрозв'язку. Таке право повинен мати і провайдер телекомунікацій. У зв'язку з цим потрібно виключити зі ст. 42 Закону України “Про телекомунікації” норму про те, те що ліцензування діяльності операторів телекомунікацій щодо надання послуг фіксованого та мобільного телефонного зв'язку охоплює право на надання в користування каналів електрозв'язку, а із визначення провайдера телекомунікацій у ст. 1 цього закону вилучити фразу про те, що він не має права надавати в користування канали електрозв'язку.

Дисертантом обґрунтовано, що у світлі сучасних тенденцій інтеграції різних складових інформаційного сектору економіки подальший розвиток законодавства, що регулює різні види інформаційної діяльності в цьому секторі, має здійснюватися в рамках підготовки Інформаційного кодексу України. Цей законодавчий акт має комплексно регламентувати інформаційно-правовий статус провайдерів лінійних та нелінійних аудіовізуальних медіа-послуг, друкованих засобів масової інформації та суб'єктів господарювання, що розповсюджують масову інформацію через мережеві електронні видання, інших виробників і розповсюджувачів інформаційної продукції, суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та сфері інформатизації, зокрема в галузі виробництва програмного забезпечення, а також у сфері надання послуг технічного і криптографічного захисту інформації.

У підрозділі 2.3 “Компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування в інформаційному секторі економіки” висвітлюється правове становище органів державної влади та органів місцевого самоврядування як учасників інформаційних правовідносин, пов'язаних із здійсненням управлінської діяльності у сфері суспільного інформаційного виробництва.

З'ясовано, що розподіл організаційно-господарських повноважень щодо окремих галузевих складових і міжгалузевих аспектів функціонування інформаційного сектору економіки між різними центральними органами виконавчої влади та позавідомчими державними органами обумовлений складною структурою цього сектору. Разом з тим, повноваження щодо здійснення галузевого державного управління в зазначеному секторі занадто розпорошені між різними, часто непрофільними органами. Для виправлення цього недоліку, враховуючи структуру інформаційної індустрії, необхідно зосередити більшість відповідних повноважень в трьох центрах, один з яких відповідав би за галузь масової інформації, другий - за галузь зв'язку та сферу інформатизації, а третій - за надання послуг у сфері захисту інформації.